Горе з розуму літературне. Горе з розуму – що значить? Ліза та Софія

Певною мірою історія постановок комедії А.С. Грибоєдова «Лихо з розуму» на сцені Малого театру і є історія російського театру. Вперше у свій бенефіс сам М.С. Щепкін грав Фамусова. Великий трагік московської сцени Павло Степанович Мочалов грав тут Чацького, як і ХХ столітті О. А. Остужев, А.І.Сумбатов-Южин. А. Ленський грав спочатку Чацького, та був Фамусова. Михайло Царьов, як і його великий попередник, також молодим зіграв Чацького, а літнім — Фамусова.

Кожне покоління зробило свій внесок, по-своєму надавало текст безсмертної комедії Грибоєдова.

Коли 1975 року відбулася прем'єра у Малому театрі, то дискусія розгорнулася не навколо Фамусова, якого грав Михайло Царьов, а навколо Чацького Віталія Соломіна. Актора звинувачували, що громадська тема пішла на другий план, взяла гору особиста драма, що такий Чацький не трибун, не викривач.

Віталій Соломін справді грав Чацького, який був щасливий повернутися до будинку Фамусова, щоб зустрітися із Софією. Книжковий, захоплений, веселий юнак у круглих окулярах. З дороги він з'являвся, незважаючи на мороз, у відчиненому кожусі, з-під якого виднілася сорочка — апаш. Він поспішав побачити Софію. В. Соломін зізнавався в інтерв'ю, що його «раніше цікавив сенс монологів Чацького, тепер – сенс його поведінки».

Цей архівний юнак, відштовхуючи слугу, вривався в будинок і з усього розмаху зненацька падав. Але й падіння не зупиняло його щасливого стану, почуття переповнювали Чацького. Цієї миті ніби проносилося все його дитяче життя в цьому будинку. «Хоча світло — вже на ногах! і я біля ваших ніг», — каламбурив Чацький, що сидить на підлозі, звертаючись до Софії (Неллі Корнієнко).

В. Соломін грав цей стан нестримної радості – Чацький знову вдома, йому все тут дорого. Притулившись до кахлів печі, гріючись, він оглядав кімнату, кожна річ у ній йому знайома, любовно прасував пам'ятні з дитинства шпалери. Чацький спочатку не помічав байдужості Софії, що наростала ворожість Фамусова, іронії Молчаліна.

Пояснюючи своє трактування, Віталій Мефодійович Соломін говорив: «Мій Чацький чудово розумів, що був Фамусов і йому подібні. Але в домі Фамусова його тримала глибока і сильна любов до Софії, свою кохану він не міг поставити на одну дошку з оточуючими. Звідси його монологи. Вони адресовані Софії і нікому іншому».

І монолог Чацького про французика з Бордо, якого слухали гості, був насправді звернений до Софії, яка, якраз віддалялася, не дослухавши Олександра Андрійовича, а він продовжував, як заведений, кидати свої колкі спостереження. У цій сцені вперше у зборів зароджувалась думка, що він божевільний.

Віталій Соломін уникав грати того шкільного Чацького, викривача та обвинувача «фамусівського суспільства» з гордо закинутою головою. Акторові було важливіше олюднити образ, показати в процесі, крок за кроком, відторгнення Чацьким укладом панського будинку. Любовний човен розбивався про побут, підвалини. У будинок Фамусова Чацький вбігав молодим, а залишав назавжди гірко подорослішав. Обдурений у коханні, він прозрівав, чому він обдурений. Перед від'їздом з будинку Фамусових Чацький кидався вгору сходами, звертаючи свій гнівний монолог туди, де стояла Софія, щоб востаннє вдивитись у її очі. І тільки потім, підійшовши зовсім близько до дверей, наказував: "Карету мені, карету!"

Антагоніст Чацького - Фамусов Михайла Царьова і московський пан, і важливий сановний чиновник. Фронтуватий, завжди у формі. За довгі роки у нього виробилася стійка звичка одягатися з голочки.

У будинку він контролює життя як у департаменті. Наростає його занепокоєння, коли він іде з ранковим обходом і чує, як із покоїв Софії долинають звуки флейти. Він навіть у своїх настановах помічає роздертий лікоть Петрушки. Виявляє дипломатичний такт на балу, обходить кожного зі світською люб'язністю. Коли плітка про божевілля Чацького сягає апогею, він підтримує її своїм авторитетом. Проте респектабельний лиск буде втрачено у Фамусова у фіналі. Спочатку московський пан не дуже слухав, точніше, слухав поблажливо небезпечні промови Чацького. Не було тут, коли над будинком Фамусова нависла загроза бути скомпрометованим його дочці і йому самому. У Фамусові Михайла Царьова від небезпеки прокидалася воля до жорстокості. Він уже ненавидів прямо, без натяків Чацького і нападав на нього з усією можливою люттю. При цьому Михайло Царьов не підвищував тону і тим більше добивався ефекту обурення.

Варто відзначити й інші ролі цієї вистави. Софія Неллі Корнієнко з перших сцен показувала свою байдужість до Чацького. Її не надихав суспільний темперамент свого колишнього друга. Вона була дочкою Фамусова і хотіла залишитися. Молчалін Бориса Клюєва поводився на рівних із Чацьким, не сказати, із прихованою поблажливістю. Скалозуб Романа Філіппова був добродушною недалекою військовою людиною, хоч він і не розумів усіх сатиричних шпильок Чацького, але швидше симпатизував йому. Дивлячись на Лізу Євгенії Глушенко, було неважко помітити, що ця дівчина взята з села. Ще недавно, здається, бігала босою по луках і полях. Багато чого в будинку Фамусова їй здається дивним, але робити нічого, пристосувалася. Репетилів Микити Підгорного виявлявся нікому непотрібним, тому в нього виникало бажання хоч до когось приєднатися.

Безглуздою і владною була Хлестова у Олени Гоголевої.

Злагодженість гри, опрацювання характерів, вміння органічно привласнити поетичний текст, непересічний акторські роботи, сумлінне ставлення до тексту — все, що властиве найкращим спектаклюМалого Театру, було й у постановці «Лихо з розуму» 1975 року.

Поточна сторінка: 1 (всього книга 5 сторінок)

Олександр Грибоєдов
ГОРЕ ВІД РОЗУМУ
Комедія у чотирьох діях у віршах

Діючі лиця

Павло Опанасович Фамусов, керуючий у казенному місці.

Софія Павлівна, дочка його.

Лизанька, служниця.

Олексій Степанович Молчалін, Секретар Фамусова, що у нього в домі.

Олександр Андрійович Чацький.

Полковник Скалозуб, Сергій Сергійович.

Наталія Дмитрівна, молода дама, Платон Михайлович, чоловік її - Горічі.

Князь Тугоухівськийі княгиня, дружина його, з шістьма доньками.

Графіня-бабуся, Графіня-онука- Хрюміни.

Антон Антонович Загорецький.

Стара Хльостова,своячениця Фамусова.

Репетилів.

Петрушкаі кілька слуг, що говорять.

Багато гостей будь-якого розбору та їх лакеїв при роз'їзді.

Офіціанти Фамусова.

Дія у Москві будинку Фамусова.

ДІЯ I

Явище 1

Вітальня, в ній великий годинник, праворуч двері до спальні Софії, звідки чути фортопіяно з флейтою, які потім замовкають. Лизанькасеред кімнати спить, звісившись із крісел.

(Ранок, трохи день гидує.)

Лизанька
(раптом прокидається, встає з крісел, озирається)
Світає!.. Ах! коли ніч минула!
Вчора просилася спати – відмова.
«Чекаємо на друга». – Потрібне око та око,
Не спи, поки не скотишся зі стільця.
Тепер ось щойно подрімала,
Вже день!.. сказати їм...
(Стукає до Софії.)
Господа,
Гей! Софіє Павлівно, біда.
Зайшла ваша бесіда за ніч.
Ви глухі? – Олексію Степановичу!
Пані!.. - І страх їх не бере!
(Відходить від дверей.)
Ну, гість не запрошений,
Може, батюшка увійде!
Прошу служити у панночки закоханої!
(Знову до дверей.)
Так розходьтеся. Ранок. - Що з?

Голос Софії
Котра година?

Лизанька
Все в хаті підвелося.

Софія
(зі своєї кімнати)
Котра година?

Лизанька
Сьомий, восьмий, дев'ятий.

Софія
(звідти ж)
Неправда.

Лизанька
(Геть від дверей)
Ох! амур клятий!
І чують, не хочуть зрозуміти,
Ну що б віконниці їм відібрати?
Переведу годинник, хоч знаю: буде гонка,
Примушу їх грати.

(Лізе на стілець, пересуває стрілку, годинник б'є і грає.)

Явище 2

Лізаі Фамусів.

Ліза
Ох! пан!

Фамусів
Пані, так.
(Зупиняє годинну музику)
Адже така пустуха ти, дівчисько.
Не міг придумати, що це за біда!
То флейта чується, то ніби фортепіано;
Для Софії занадто було б рано?

Ліза
Ні, добродію, я… лише ненароком…

Фамусів
Ось те ненароком, за вами помічай;
Так, мабуть, з наміром.
(Тискається до неї і заграє.)
Ой! зілля, пустунка.

Ліза
Ви баловник, чи до лиця вам ці особи!

Фамусів
Скромна, а нічого крім
Проказ і вітру на думці.

Ліза
Пустіть, вітряки самі,
Схаменіться, ви старі…

Фамусів
Майже.

Ліза
Ну хто прийде, куди ми з вами?

Фамусів
Кому прийти сюди?
Адже Софія спить?

Ліза
Зараз відпочивала.

Фамусів
Зараз! А ніч?

Ліза
Ніч цілу читала.

Фамусів
Бач, забаганки які завелися!

Ліза
Все по-французьки, вголос, читає, замкнувшись.

Фамусів
Скажи, що очі їй псувати не годиться,
І в читанні прок-від не великий:
Їй сну немає від французьких книг,
А мені від росіян боляче спиться.

Ліза
Що встане, доповім,
Будьте ласкаві йти, розбудіть, боюся.

Фамусів
Чого будити? Сама годинник заводиш,
На весь квартал симфонію гриміш.

Ліза
(як можна голосніше)
Та повноті!

Фамусів
(Затискає їй рот)
Помилуйся, як кричиш.
З розуму ти божеволієш?

Ліза
Боюся, щоб не вийшло з того…

Фамусів
Чого?

Ліза
Пора, пане, вам знати, ви не дитина;
У дівчат сон ранковий так тонкий;
Трохи дверима скрипнеш, трохи шепнеш:
Усі чують…

Фамусів
Все ти брешеш.

Голос Софії
Гей, Лізо!

Фамусів
(квапливо)
(Крадеться геть із кімнати навшпиньки.)

Ліза
(одна)
Пішов... Ах! від панів подалей;
У них біди собі на годину готуй,
Пройди нас більш за всіх печалів
І панський гнів, і панське кохання.

Явище 3

Ліза, Софіязі свічкою, за нею Молчалін.

Софія
Що, Ліза, на тебе напало?
Шумиш…

Ліза
Звичайно, вам розлучитися важко?
До світла замкнувшись, і здається все мало?

Софія
Ах, справді розвиднілося!
(Гушить свічку.)
І світло та смуток. Як швидкі ночі!

Ліза
Тужіть, знай, з боку немає сечі,
Сюди ваш батько зайшов, я обмерла;
Вертілася перед ним, не пам'ятаю, що брехала;
Що ж стали ви? поклон, пане, відважте.
Ідіть, серце не на місці;
Дивіться на годинник, подивіться у вікно:
Валить народ вулицями давно;
А в хаті стукіт, ходьба, мітуть і прибирають.

Софія
Щасливі годинникне спостерігають.

Ліза
Не спостерігайте, ваша влада;
А що у відповідь за вас, звісно, мені потрапити.

Софія
(Молчаліну)
Ідіть; цілий день ще потерпимо нудьгу.

Ліза
Бог із вами-с; геть візьміть руку.

(Розводить їх, Молчаліну дверях стикається з Фамусовим.)

Явище 4

Софія, Ліза, Молчалін, Фамусов.

Фамусів
Що за накази! 1
Оказія- Пригода, випадок.Молчалін, ти, брате?

Молчалін
Я-с.

Софія
Він щойно тепер увійшов.

Молчалін
Зараз із прогулянки.

Фамусів
Друг, чи не можна для прогулянок
Далі вибрати закуток?
А ти, пані, трохи з ліжка стриб,
З чоловіком! з молодим! - Заняття для дівчини!
Усю ніч читає небилиці,
І ось плоди від цих книжок!
А все Кузнецький міст, 2
Кузнецький міст- Вулиця в центрі Москви, на якій були зосереджені модні французькі магазини.і вічні французи,
Звідти моди до нас, і автори, і музи:
Губителі кишень та сердець!
Коли визволить нас творець
Від капелюшок їх! чепців! та шпильок! та шпильок!
І книжкових та бісквітних крамниць!

Софія
Дозвольте, батюшка, крутиться голова;
Я від переляку дух ледве перекладаю;
Дозволили вбігти ви так швидко,
Змішалася я…

Фамусів
Дякую покірно,
Я скоро до них убіг!
Я завадив! я злякав!
Я, Софіє Павлівно, засмучений сам, день цілий
Немає відпочинку, кидаюсь як немов пригорілий.
По посаді, по службі клопоту,
Той пристає, другий, усім справа до мене!
Але чи чекав я нових клопотів? щоб був обдурений.

Софія
(крізь сльози)
Ким, батюшко?

Фамусів
Ось дорікати мені стануть,
Що без толку завжди журю.
Не плач, я говорю:
Чи вже про твоє не дбали
Про виховання! з колиски!
Мати померла: умів я винайняти
У мадам Розьє другу матір.
Бабушку-золото в нагляд до тебе приставив:
Розумна була, характер тихий, рідкісних правил.
Одне не на честь служить їй:
За зайвих на рік п'ятсот карбованців
Зманити себе іншими припустила.
Та не в мадам сила.
Не потрібно іншого зразка,
Коли в очах є приклад батька.
Дивись ти на мене: не хвалюся складанням,
Однак бадьорий і свіжий, і дожив до сивини;
Вільний, вдов, я собі пан...
Чернецьким відомий поведінкою!

Ліза
Насмілюсь я, пане…

Фамусів
Мовчати!
Жахливий вік! Чи не знаєш, що почати!
Всі примудрилися не по літах.
А ще дочки, та самі добряки,
Далися нам ці мови!
Беремо ж побродяг, і до дому, і по квитках, 3
Беремо ж побродяг, і в будинок і за квитками.- Крім домашніх вчителів, у багатих дворянських сім'ях бували ще вчителі, що приходять, головним чином французи. Після кожного уроку їм видавалися «квитки», за якими вони згодом отримували винагороду.
Щоб наших дочок всьому вчити, усьому -
І танцям! і пенью! та ніжностям! і зітханням!
Ніби за дружину їх готуємо скоморохам.
Ти, відвідуваче, що? ти тут, добродію, до чого?
Безрідного пригрів і ввів у моє сімейство,
Дав чин асесора і взяв у секретарі;
До Москви переведено через моє сприяння;
І якби не я, коптів би ти в Твері.

Фамусів
Потрапив чи хотів потрапити?
Та разом ви навіщо? Не можна, щоби випадково.

Фамусів
Мабуть, на мене всю метушку складе.
Не в пору мій голос наробив їм тривог!

Софія
По смутному сні дрібниця турбує.
Сказати вам сон: ви зрозумієте тоді.

Фамусів
Що це за історія?

Софія
Чи вам розповісти?

Фамусів
Ну так.
(Сідає).

Софія
Дозвольте… бачите чи… спочатку
Квітчастий луг; і я шукала
Траву
Якусь, не згадаю наяву.
Раптом мила людина, одна з тих, кого ми
Побачимо - ніби вік знайомі,
З'явився тут зі мною; і вкрадливий, і розумний,
Але боязк… Знаєте, хто в бідності народжений…

Фамусів
Ох! матінко, не довершай удару!
Хто бідний, той тобі не пара.

Софія
Потім пропало все: луки та небеса. -
Ми у темній кімнаті. Для довершення дива
Розкрилася підлога – і ви звідти
Бліді, як смерть, і дибки волосся!
Тут з громом відчинили двері
Якісь не люди і не звірі
Нас нарізно – і мучили того, хто сидів зі мною.
Він ніби мені дорожче за всі скарби,
Хочу до нього – ви тягнете із собою:
Нас проводжають стогін, рев, регіт, свист чудовиськ!
Він слідом кричить!..
Прокинулася. - Хтось каже, -
Ваш голос був; що, гадаю, так рано?
Біжу сюди і вас обох знаходжу.

Молчалін
Я чув ваш голос.

Фамусів
Смішно.
Дався їм мій голос, і як собі справно
Всім чується, і всіх кличе до зорі!
На мій голос поспішав, навіщо ж? - Кажи.

Молчалін
З паперами-с.

Фамусів
Так! їх не вистачало.
Помилуйте, що це раптом припало
Старанність до письмових справ!
(Встає.)
Ну, Сонюшко, тобі спокій я дам:
Бувають дивні сни, а наяву дивніше;
Шукала ти собі трави,
На друга набрела швидше;
Повикинь дурницю з голови;
Де чудеса, там мало складу. -
Іди-но, ляж, засни знову.
(Молчаліну.)
Ідемо папери розбирати.

Молчалін
Я тільки ніс їх на доповідь,
Що в хід не можна пустити без довідок, без інших,
Протиріччя є, і багато не слушно.

Фамусів
Боюся, пане, я одного смертельно,
Щоб безліч не накопичувалося їх;
Дай волю вам, воно б і засіло;
А в мене, що діло, що не діло,
Звичай мій такий:
Підписано, то з плечей геть.

(Виходить з Молчаліним, у дверях пропускає його вперед.)

Явище 5

Софія, Ліза.

Ліза
Ну от у свята! ну ось вам і втіха!
Але ні, тепер уже не до сміху;
В очах темно, і завмерла душа;
Гріх не біда, чутка не хороша.

Софія
Що мені чутка? Хто хоче, так і судить,
Та батюшка задуматися змусить:
Брюзгливий, невгамовний, швидкий,
Такий завжди, а з того часу…
Ти можеш посудити…

Ліза
Суджу-з за розповідями;
Запрі він вас; - Добро ще зі мною;
А то, помилуй боже, як разом
Мене, Молчаліна та всіх із двору геть.

Софія
Подумаєш, як щастя норовить!
Буває гірше, з рук зійде;
Коли ж сумне ніщо на розум не йде,
Забулися музикою, і час йшов так плавно;
Доля нас ніби берегла;
Ні занепокоєння, ні сумніву.
А горе чекає з-за рогу.

Ліза
Ось те, мого ви дурного судження
Не жалкуєте ніколи:
Аж біда.
На що вам найкращого пророка?
Твердила я: у коханні не буде в цій користі
Ні на віки віків.
Як усі московські, ваш батюшка такий:
Бажав би зятя він із зірками та з чинами,
А при зірках не всі багаті між нами;
Ну, зрозуміло, до того б
І гроші, щоб пожити, щоб міг давати бали;
Ось, наприклад, полковник Скалозуб:
І золотий мішок, і мітить у генерали.

Софія
Куди як милий! і весело мені страх
Вислуховувати про фрунти та ряди;
Він слова розумного не вимовив зроду, -
Мені байдуже, що за нього, що у воду.

Ліза
Так, так би мовити, промовистий, а боляче не хитрує;
Але будь військовий, будь він статський,
Хто такий чутливий, і веселий, і острів,
Як Олександр Андрійович Чацький!
Не для того, щоб вас збентежити;
Давно минуло, не повертати,
А пам'ятається...

Софія
Що пам'ятається? Він славно
Пересміяти вміє всіх;
Болтає, жартує, мені кумедно;
Ділити з кожним можна сміх.

Ліза
І тільки? начебто? - Сльозами обливався,
Я пам'ятаю, бідолашний він, як з вами розлучався. -
«Що, добродію, плачете? живіть сміючись ... »
А він у відповідь: «Недарма, Лізо, плачу:
Кому відомо, що знайду я, повернувшись?
І скільки, може, втрачу!»
Бідолаха ніби знав, що років через три.

Софія
Послухай, вільності ти зайвої не бери.
Я дуже вітряно, можливо, вчинила,
І знаю, і звинувачуюсь; але де змінила?
Кому? щоб докоряти невірністю могли.
Так, із Чацьким, щоправда, ми виховані, росли;
Звичка разом бути день кожен нерозлучно
Зв'язала дитячою нас дружбою; але потім
Він з'їхав, аж у нас йому здавалося нудно,
І рідко відвідував наш дім;
Потім знову прикинувся закоханим,
Вимогливим і засмученим!!.
Остер, розумний, красномовний,
У друзях особливо щасливий,
Ось про себе задумав він...
Полювання мандрувати напало на нього,
Ох! якщо любить хто кого,
Навіщо розуму шукати та їздити так далеко?

Ліза
Де носиться? у яких краях?
Лікувався, кажуть, на кислих він водах,
Не від хвороби, чай, від нудьги – повільніше.

Софія
І, мабуть, щасливий там, де люди смішніші.
Кого люблю я, не такий:
Молчалін за інших себе забути готовий,
Ворог зухвалості, - завжди сором'язливо, несміливо,
Ніч цілу з ким можна так провести!
Сидимо, а на дворі давно вже побіліло,
Як думаєш? чим зайняті?

Ліза
Бог знає,
Пані, чи моя ця справа?

Софія
Візьме він руку, до серця тисне,
З глибини душі зітхне,
Ні слова вільного, і так вся ніч минає,
Рука з рукою, і око з мене не зводить. -
Смієшся! чи можна! чим привід подала
Тобі я на сміх такий?

Ліза
Мені?.. ваша тітонька на думку тепер спала,
Як молодий француз втік у неї з дому,
Голубко! хотіла поховати
Свою досаду, не зуміла:
Забула волосся чорнити,
І через три дні посивіла.
(Продовжує реготати).

Софія
(з жалем)
Так само про мене потім заговорять.

Ліза
Вибачте, право, як бог святий,
Хотіла я, щоб цей сміх безглуздий
Вас трохи розвеселити допоміг.

(Ідуть.)

Явище 6

Софія, Ліза, Слуга,за ним Чацький.

Слуга
До вас Олександр Андрійович Чацький.

(Виходить).

Явище 7

Софія, Ліза, Чацький.

Чацький
На світанку вже на ногах! і я біля ваших ніг.
(З жаром цілує руку.)
Ну, поцілуйте ж, не чекали? кажіть!
Що ж, заради? Ні? В обличчя мені подивіться.
Здивовані? і тільки? ось прийом!
Ніби не минуло тижня;
Ніби вчора вдвох
Ми сечі немає один одному набридли;
Ні на волосся кохання! куди як гарні!
І тим часом, не згадаюсь, без душі,
Я сорок п'ять годин, очей миттю не примруживши,
Верст понад сімсот пронісся, - вітер, буря;
І розгубився весь, і падав скільки разів -
І ось за подвиги нагорода!

Софія
Ох! Чацький, я дуже рада.

Чацький
Ви заради цього? в добрий час.
Але щиро хто ж радіє так?
Мені здається, так наостанок
Людей та коней знобе,
Я тільки тішив сам себе.

Ліза
Ось, добродію, якби ви були за дверима,
Їй-богу, немає п'яти хвилин,
Як поминали вас ми тут.
Пані, скажіть самі. -

Софія
Завжди, не тільки тепер. -
Не можете мені зробити ви докору.
Хто промайне, відчинить двері,
Проїздом, випадково, з чужа, далеко -
З питанням я, хоч будь моряк:
Чи не зустрів десь у поштовій вас кареті?

Чацький
Припустіть, що так.
Блаженний, хто вірує, тепло йому на світі! -
Ох! Боже мій! вже я тут знову,
У Москві! у вас! та як же вас дізнатися!
Де час? де вік той невинний,
Коли, бувало, у вечір довгий
Ми з вами з'явимося, зникнемо тут і там,
Граємо та шумимо по стільцях та столах.
А тут ваш батько з мадамою, за пікетом; 4
Пікет- карткова гра.
Ми в темному куточку і здається, що в цьому!
Ви пам'ятаєте? здригнемося, що скрипне столик, двері...

Софія
Дитина!

Чацький
Так, а тепер,
У сімнадцять років ви розцвіли чарівно,
Неповторно, і це вам відомо,
І тому скромні, не дивіться світ.
Чи не закохані ви? прошу мені дати відповідь,
Без думи, повноті бентежитися.

Софія
Та будь-кого збентежать
Питання швидкі та цікавий погляд…

Чацький
Помилуйте, не вам, чому ж дивуватися?
Що нового покаже мені Москва?
Вчора був бал, а завтра буде два.
Той сватався – встиг, а той промахнувся.
Все той же толк, і ті ж вірші в альбомах.

Софія
Гоніння на Москву. Що означає бачити світло!
Де ж краще?

Чацький
Де нас нема.
Ну, що ваш батюшка? все Англійського клобу 5
Англійський клоб(клуб) – привілейований дворянський клуб.
Старовинний, вірний член до труни?
Ваш дядечко чи відстрибав свій вік?
А цей, як його, він турок чи грек?
Той чорномазенький, на ніжках журавлиних,
Не знаю як його звуть,
Куди не сунься: тут, як тут,
У їдалень та у вітальні.
А троє з бульварних осіб,
Які з півстоліття молодяться?
Рідних мільйонів у них, і за допомогою сестриць
З усією Європою породніться.
А наше сонечко? наш скарб?
На лобі написано: Театр та Маскерад;
Будинок зеленню розфарбований у вигляді гаю, 6
Будинок зеленню розфарбований у вигляді гаю.– За часів Грибоєдова було модно розписувати стіни кімнат квітами, деревами.
Сам товстий, його артисти нудні.
На балі, пам'ятайте, відкрили ми вдвох
За ширмами, в одній із кімнат посекретніше,
Був захований чоловік і клацав солов'ям,
Співак зимової літньої погоди.
А той сухот, рідня вам, книгам ворог,
У вчений комітет, який оселився 7
А той сухот, рідня вам, книгам ворог, у вчений комітет, який оселився.- Вчений комітет був заснований у 1817 році. Він здійснював нагляд за виданням навчальної літератури, проводив у справах освіти реакційну політику.
І з криком вимагав присяг,
Щоби грамоті ніхто не знав і не вчився?
Знову побачити їх мені судилося долею!
Жити з ними набридне, і в кому не знайдеш плям?
Коли ж постарешся, вернешся додому,
8
І дим Батьківщини нам солодкий і приємний!- Неточна цитата з вірша Г.Р. Державіна «Арфа» (1789):
Мила нам добра звістка про нашу сторону: Батьківщини і дим нам солодкий і приємний.

Софія
Ось вас би з тітонькою совість,
Щоб усіх знайомих перерахувати.

Чацький
А тітонька? все дівчиною, Мінервою? 9
Мінерва– у грецькій міфології богиня мудрості.
Все фрейліною Катерини Першої?
Вихованок і мосек сповнений будинок?
Ох! до виховання перейдемо.
Що нині, так само, як здавна,
Клопочуть набирати вчителів полиці,
Числом більше, ціною дешевше?
Не те, щоб у науці далекі;
У Росії, під великим штрафом,
Нам кожного визнати велять
Істориком та географом!
Наш ментор, пам'ятайте ковпак його, халат,
Перст вказівний, всі ознаки навчання
Як наші боязкі турбували уми,
Як з ранніх пір звикли вірити ми,
Що нам без німців немає порятунку! -
А Гільйоме, француз, підбитий вітерцем?
Він не одружений ще?

Софія
На кому?

Чацький
Хоч на якійсь княгині,
Пульхерії Андріївні, наприклад?

Софія
Танцмайстер! чи можна!

Софія
Суміші мов?

Чацький
Так, двох, без цього не можна.

Ліза
Але мудро з них один скроїти, як ваш.

Чацький
Принаймні не надутий.
Ось новини! - я користуюсь хвилиною,
Побаченням з вами жвавий,
І балакучий; а хіба немає часів,
Що я Молчаліна дурніша? Де він, до речі?
Чи не зламав безмовності друку?
Бувало, пісень де новеньких зошит
Побачить, пристає: будь ласка, списати.
А втім, він дійде до ступенів відомих,
Адже нині люблять безсловесних.

Софія
(в бік)
Чи не людина, змія!
(Гучно і вимушено.)
Хочу у вас запитати:
Чи траплялося, щоб ви, сміючись? чи у смутку?
Помилка? добро про когось сказали?
Хоч не тепер, а в дитинстві, можливо.

Чацький
Коли все так м'яко? і ніжно, і незріло?
На що ж так давно? ось добра вам справа:
Дзвінками щойно гримаючи
І день і ніч по сніговій пустелі,
Поспішаю до вас голову стрімголов.
І як я вас знаходжу? у якомусь суворому чині!
Ось півгодини холодності терплю!
Обличчя найсвятішої богомолки!
І все-таки я вас без пам'яті люблю. -
(Хвилинне мовчання.)
Послухайте, чи слова мої всі шпильки?
І хиляться на чиюсь шкоду?
Але якщо так: розум із серцем не в ладу.
Я в диваках іншому диву
Раз посміюся, потім забуду:
Наказуйте ж мені у вогонь: піду як на обід.

Софія
Так, добре - згорите, якщо ж ні?

Явище 8

Софія, Ліза, Чацький, Фамусов.

Фамусів
Ось і інший!

Софія
Ах, батюшка, сон у руку.
(Виходить).

Фамусів
(їй слідом напівголосно)
Проклятий сон.

Явление 9

Фамусов, Чацький(Дивиться на двері, в які Софія вийшла).

Фамусів
Ну, викинув ти штуку!
Три роки не писав двох слів!
І гримнув раптом, як з хмар.
(Обіймаються.)
Здорово, друже, здорово, брат, здорово.
Розповідай, чай, у тебе готове
Зібрання важливе звісток?
Сідай, оголоси швидше.
(Сідають)

Чацький
(розсіяно)
Як Софія Павлівна у вас гарнішала!

Фамусів
Вам людям молодим, іншого немає справи,
Як помічати дівочу красу:
Сказала щось мимохіть, а ти,
Я чай, надіями занісся, зачарований.

Чацький
Ох! ні, надіями я мало розпещений.

Фамусів
«Сон у руку» мені вона хотіла шепнути.
Ось ти задумав…

Чацький
Я? - Ані.

Фамусів
Про кого їй снилося? що таке?

Чацький
Я не відгадник снів.

Фамусів
Не вір їй, все пусте.

Чацький
Я вірю на власні очі;
Вік не зустрічав, підписку дам.
Щоб було їй хоч трохи подібне!

Фамусів
Він усе своє. Так розкажи докладно,
Де був? поневірявся стільки років!
Звідки тепер?

Чацький
Тепер мені до того!
Хотів об'їхати ціле світло,
І не об'їхав сотої частки.
(Встає поспішно.)
Вибачте; я поспішав швидше бачити вас,
Не заїжджав додому. Прощайте! Через годину
Я, подробиці найменшої не забуду;
Вам першим, потім ви розповідайте всюди.
(У дверях.)
Яка гарна!

(Виходить).

Явище 10

Фамусів
(один)
Який із двох?
«Ах! батюшка, сон у руку!»
І каже мені це вголос!
Ну винен! Якого ж я дав гаку!
Молчалін давіче у сумнів увів мене.
Тепер... та в півм'я з вогню:
Той жебрак, цей франт-приятель;
Від'явлений мотом, шибеником;
Що за комісія, творець,
Бути дорослою донькою батьком!

(Виходить).

Кінець I дії

ДІЯ II