Горе з розуму літературне. Горе з розуму – що значить? Ліза та Софія

Певною мірою історія постановок комедії А.С. Грибоєдова «Лихо з розуму» на сцені Малого театру і є історія російського театру. Вперше у свій бенефіс сам М.С. Щепкін грав Фамусова. Великий трагік московської сцени Павло Степанович Мочалов грав тут Чацького, як і ХХ столітті О. А. Остужев, А.І.Сумбатов-Южин. А. Ленський грав спочатку Чацького, та був Фамусова. Михайло Царьов, як і його великий попередник, також молодим зіграв Чацького, а літнім — Фамусова.

Кожне покоління зробило свій внесок, по-своєму надавало текст безсмертної комедії Грибоєдова.

Коли 1975 року відбулася прем'єра у Малому театрі, то дискусія розгорнулася не навколо Фамусова, якого грав Михайло Царьов, а навколо Чацького Віталія Соломіна. Актора звинувачували, що громадська тема пішла на другий план, взяла гору особиста драма, що такий Чацький не трибун, не викривач.

Віталій Соломін справді грав Чацького, який був щасливий повернутися до будинку Фамусова, щоб зустрітися із Софією. Книжковий, захоплений, веселий юнак у круглих окулярах. З дороги він з'являвся, незважаючи на мороз, у відчиненому кожусі, з-під якого виднілася сорочка — апаш. Він поспішав побачити Софію. В. Соломін зізнавався в інтерв'ю, що його «раніше цікавив сенс монологів Чацького, тепер – сенс його поведінки».

Цей архівний юнак, відштовхуючи слугу, вривався в будинок і з усього розмаху зненацька падав. Але й падіння не зупиняло його щасливого стану, почуття переповнювали Чацького. Цієї миті ніби проносилося все його дитяче життя в цьому будинку. «Хоча світло — вже на ногах! і я біля ваших ніг», — каламбурив Чацький, що сидить на підлозі, звертаючись до Софії (Неллі Корнієнко).

В. Соломін грав цей стан нестримної радості – Чацький знову вдома, йому все тут дорого. Притулившись до кахлів печі, гріючись, він оглядав кімнату, кожна річ у ній йому знайома, любовно прасував пам'ятні з дитинства шпалери. Чацький спочатку не помічав байдужості Софії, що наростала ворожість Фамусова, іронії Молчаліна.

Пояснюючи своє трактування, Віталій Мефодійович Соломін говорив: «Мій Чацький чудово розумів, що був Фамусов і йому подібні. Але в домі Фамусова його тримала глибока і сильна любов до Софії, свою кохану він не міг поставити на одну дошку з оточуючими. Звідси його монологи. Вони адресовані Софії і нікому іншому».

І монолог Чацького про французика з Бордо, якого слухали гості, був насправді звернений до Софії, яка, якраз віддалялася, не дослухавши Олександра Андрійовича, а він продовжував, як заведений, кидати свої колкі спостереження. У цій сцені вперше у зборів зароджувалась думка, що він божевільний.

Віталій Соломін уникав грати того шкільного Чацького, викривача та обвинувача «фамусівського суспільства» з гордо закинутою головою. Акторові було важливіше олюднити образ, показати в процесі, крок за кроком, відторгнення Чацьким укладом панського будинку. Любовний човен розбивався про побут, підвалини. У будинок Фамусова Чацький вбігав молодим, а залишав назавжди гірко подорослішав. Обдурений у коханні, він прозрівав, чому він обдурений. Перед від'їздом з будинку Фамусових Чацький кидався вгору сходами, звертаючи свій гнівний монолог туди, де стояла Софія, щоб востаннє вдивитись у її очі. І тільки потім, підійшовши зовсім близько до дверей, наказував: "Карету мені, карету!"

Антагоніст Чацького - Фамусов Михайла Царьова і московський пан, і важливий сановний чиновник. Фронтуватий, завжди у формі. За довгі роки у нього виробилася стійка звичка одягатися з голочки.

У будинку він контролює життя як у департаменті. Наростає його занепокоєння, коли він іде з ранковим обходом і чує, як із покоїв Софії долинають звуки флейти. Він навіть у своїх настановах помічає роздертий лікоть Петрушки. Виявляє дипломатичний такт на балу, обходить кожного зі світською люб'язністю. Коли плітка про божевілля Чацького сягає апогею, він підтримує її своїм авторитетом. Проте респектабельний лиск буде втрачено у Фамусова у фіналі. Спочатку московський пан не дуже слухав, точніше, слухав поблажливо небезпечні промови Чацького. Не було тут, коли над будинком Фамусова нависла загроза бути скомпрометованим його дочці і йому самому. У Фамусові Михайла Царьова від небезпеки прокидалася воля до жорстокості. Він уже ненавидів прямо, без натяків Чацького і нападав на нього з усією можливою люттю. При цьому Михайло Царьов не підвищував тону і тим більше добивався ефекту обурення.

Варто відзначити й інші ролі цієї вистави. Софія Неллі Корнієнко з перших сцен показувала свою байдужість до Чацького. Її не надихав суспільний темперамент свого колишнього друга. Вона була дочкою Фамусова і хотіла залишитися. Молчалін Бориса Клюєва поводився на рівних із Чацьким, не сказати, із прихованою поблажливістю. Скалозуб Романа Філіппова був добродушною недалекою військовою людиною, хоч він і не розумів усіх сатиричних шпильок Чацького, але швидше симпатизував йому. Дивлячись на Лізу Євгенії Глушенко, було неважко помітити, що ця дівчина взята з села. Ще недавно, здається, бігала босою по луках і полях. Багато чого в будинку Фамусова їй здається дивним, але робити нічого, пристосувалася. Репетилів Микити Підгорного виявлявся нікому непотрібним, тому в нього виникало бажання хоч до когось приєднатися.

Безглуздою і владною була Хлестова у Олени Гоголевої.

Злагодженість гри, опрацювання характерів, вміння органічно привласнити поетичний текст, непересічний акторські роботи, сумлінне ставлення до тексту — все, що властиве найкращим спектаклюМалого Театру, було й у постановці «Лихо з розуму» 1975 року.

Поточна сторінка: 1 (всього книга 5 сторінок)

Олександр Грибоєдов
ГОРЕ ВІД РОЗУМУ
Комедія у чотирьох діях у віршах



Діючі лиця

Павло Опанасович Фамусов, керуючий у казенному місці.

Софія Павлівна, дочка його.

Лизанька, служниця.

Олексій Степанович Молчалін, Секретар Фамусова, що у нього в домі.

Олександр Андрійович Чацький.

Полковник Скалозуб, Сергій Сергійович.

Наталія Дмитрівна, молода дама, Платон Михайлович, чоловік її - Горічі.

Князь Тугоухівськийі княгиня, дружина його, з шістьма доньками.

Графіня-бабуся, Графіня-онука- Хрюміни.

Антон Антонович Загорецький.

Стара Хльостова,своячениця Фамусова.

Репетилів.

Петрушкаі кілька слуг, що говорять.

Багато гостей будь-якого розбору та їх лакеїв при роз'їзді.

Офіціанти Фамусова.

Дія у Москві будинку Фамусова.

ДІЯ I

Явище 1

Вітальня, в ній великий годинник, праворуч двері до спальні Софії, звідки чути фортопіяно з флейтою, які потім замовкають. Лизанькасеред кімнати спить, звісившись із крісел.

(Ранок, трохи день гидує.)

Лизанька
(раптом прокидається, встає з крісел, озирається)

Світає!.. Ах! коли ніч минула!
Вчора просилася спати – відмова.
«Чекаємо на друга». – Потрібне око та око,
Не спи, поки не скотишся зі стільця.
Тепер ось щойно подрімала,
Вже день!.. сказати їм...

(Стукає до Софії.)

Господа,
Гей! Софіє Павлівно, біда.
Зайшла ваша бесіда за ніч.
Ви глухі? – Олексію Степановичу!
Пані!.. - І страх їх не бере!

(Відходить від дверей.)

Ну, гість не запрошений,
Може, батюшка увійде!
Прошу служити у панночки закоханої!
(Знову до дверей.)
Так розходьтеся. Ранок. - Що з?

Голос Софії
Котра година?
Лизанька
Все в хаті підвелося.
Софія
(зі своєї кімнати)

Котра година?

Лизанька
Сьомий, восьмий, дев'ятий.
Софія
(звідти ж)

Неправда.

Лизанька
(Геть від дверей)

Ох! амур клятий!
І чують, не хочуть зрозуміти,
Ну що б віконниці їм відібрати?
Переведу годинник, хоч знаю: буде гонка,
Примушу їх грати.

(Лізе на стілець, пересуває стрілку, годинник б'є і грає.)

Явище 2

Лізаі Фамусів.

Ліза
Ох! пан!
Фамусів
Пані, так.

(Зупиняє годинну музику)

Адже така пустуха ти, дівчисько.
Не міг придумати, що це за біда!
То флейта чується, то ніби фортепіано;
Для Софії занадто було б рано?

Ліза
Ні, добродію, я… лише ненароком…
Фамусів
Ось те ненароком, за вами помічай;
Так, мабуть, з наміром.

(Тискається до неї і заграє.)

Ой! зілля, пустунка.

Ліза
Ви баловник, чи до лиця вам ці особи!
Фамусів
Скромна, а нічого крім
Проказ і вітру на думці.
Ліза
Пустіть, вітряки самі,
Схаменіться, ви старі…
Фамусів
Майже.
Ліза
Ну хто прийде, куди ми з вами?
Фамусів
Кому прийти сюди?
Адже Софія спить?
Ліза
Зараз відпочивала.
Фамусів
Зараз! А ніч?
Ліза
Ніч цілу читала.
Фамусів
Бач, забаганки які завелися!
Ліза
Все по-французьки, вголос, читає, замкнувшись.
Фамусів
Скажи, що очі їй псувати не годиться,
І в читанні прок-від не великий:
Їй сну немає від французьких книг,
А мені від росіян боляче спиться.
Ліза
Що встане, доповім,
Будьте ласкаві йти, розбудіть, боюся.
Фамусів
Чого будити? Сама годинник заводиш,
На весь квартал симфонію гриміш.
Ліза
(як можна голосніше)

Та повноті!

Фамусів
(Затискає їй рот)

Помилуйся, як кричиш.
З розуму ти божеволієш?

Ліза
Боюся, щоб не вийшло з того…
Фамусів
Чого?
Ліза
Пора, пане, вам знати, ви не дитина;
У дівчат сон ранковий так тонкий;
Трохи дверима скрипнеш, трохи шепнеш:
Усі чують…
Фамусів
Все ти брешеш.
Голос Софії
Гей, Лізо!
Фамусів
(квапливо)

(Крадеться геть із кімнати навшпиньки.)

Ліза
(одна)

Пішов... Ах! від панів подалей;
У них біди собі на годину готуй,
Пройди нас більш за всіх печалів
І панський гнів, і панське кохання.

Явище 3

Ліза, Софіязі свічкою, за нею Молчалін.

Софія
Що, Ліза, на тебе напало?
Шумиш…
Ліза
Звичайно, вам розлучитися важко?
До світла замкнувшись, і здається все мало?
Софія
Ах, справді розвиднілося!

(Гушить свічку.)

І світло та смуток. Як швидкі ночі!

Ліза
Тужіть, знай, з боку немає сечі,
Сюди ваш батько зайшов, я обмерла;
Вертілася перед ним, не пам'ятаю, що брехала;
Що ж стали ви? поклон, пане, відважте.
Ідіть, серце не на місці;
Дивіться на годинник, подивіться у вікно:
Валить народ вулицями давно;
А в хаті стукіт, ходьба, мітуть і прибирають.
Софія
Щасливі годинникне спостерігають.
Ліза
Не спостерігайте, ваша влада;
А що у відповідь за вас, звісно, ​​мені потрапити.
Софія
(Молчаліну)

Ідіть; цілий день ще потерпимо нудьгу.

Ліза
Бог із вами-с; геть візьміть руку.

(Розводить їх, Молчаліну дверях стикається з Фамусовим.)

Явище 4

Софія, Ліза, Молчалін, Фамусов.

Фамусів
Що за накази! 1
Оказія- Пригода, випадок.
Молчалін, ти, брате?
Молчалін
Я-с.
Софія
Він щойно тепер увійшов.
Молчалін
Зараз із прогулянки.
Фамусів
Друг, чи не можна для прогулянок
Далі вибрати закуток?
А ти, пані, трохи з ліжка стриб,
З чоловіком! з молодим! - Заняття для дівчини!
Усю ніч читає небилиці,
І ось плоди від цих книжок!
А все Кузнецький міст, 2
Кузнецький міст- Вулиця в центрі Москви, на якій були зосереджені модні французькі магазини.
і вічні французи,
Звідти моди до нас, і автори, і музи:
Губителі кишень та сердець!
Коли визволить нас творець
Від капелюшок їх! чепців! та шпильок! та шпильок!
І книжкових та бісквітних крамниць!
Софія
Дозвольте, батюшка, крутиться голова;
Я від переляку дух ледве перекладаю;
Дозволили вбігти ви так швидко,
Змішалася я…
Фамусів
Дякую покірно,
Я скоро до них убіг!
Я завадив! я злякав!
Я, Софіє Павлівно, засмучений сам, день цілий
Немає відпочинку, кидаюсь як немов пригорілий.
По посаді, по службі клопоту,
Той пристає, другий, усім справа до мене!
Але чи чекав я нових клопотів? щоб був обдурений.
Софія
(крізь сльози)

Ким, батюшко?

Фамусів
Ось дорікати мені стануть,
Що без толку завжди журю.
Не плач, я говорю:
Чи вже про твоє не дбали
Про виховання! з колиски!
Мати померла: умів я винайняти
У мадам Розьє другу матір.
Бабушку-золото в нагляд до тебе приставив:
Розумна була, характер тихий, рідкісних правил.
Одне не на честь служить їй:
За зайвих на рік п'ятсот карбованців
Зманити себе іншими припустила.
Та не в мадам сила.
Не потрібно іншого зразка,
Коли в очах є приклад батька.
Дивись ти на мене: не хвалюся складанням,
Однак бадьорий і свіжий, і дожив до сивини;
Вільний, вдов, я собі пан...
Чернецьким відомий поведінкою!

Ліза
Насмілюсь я, пане…
Фамусів
Мовчати!
Жахливий вік! Чи не знаєш, що почати!
Всі примудрилися не по літах.
А ще дочки, та самі добряки,
Далися нам ці мови!
Беремо ж побродяг, і до дому, і по квитках, 3
Беремо ж побродяг, і в будинок і за квитками.- Крім домашніх вчителів, у багатих дворянських сім'ях бували ще вчителі, що приходять, головним чином французи. Після кожного уроку їм видавалися «квитки», за якими вони згодом отримували винагороду.

Щоб наших дочок всьому вчити, усьому -
І танцям! і пенью! та ніжностям! і зітханням!
Ніби за дружину їх готуємо скоморохам.
Ти, відвідуваче, що? ти тут, добродію, до чого?
Безрідного пригрів і ввів у моє сімейство,
Дав чин асесора і взяв у секретарі;
До Москви переведено через моє сприяння;
І якби не я, коптів би ти в Твері.
Фамусів
Потрапив чи хотів потрапити?
Та разом ви навіщо? Не можна, щоби випадково.
Фамусів
Мабуть, на мене всю метушку складе.
Не в пору мій голос наробив їм тривог!
Софія
По смутному сні дрібниця турбує.
Сказати вам сон: ви зрозумієте тоді.
Фамусів
Що це за історія?
Софія
Чи вам розповісти?
Фамусів
Ну так.

(Сідає).

Софія
Дозвольте… бачите чи… спочатку
Квітчастий луг; і я шукала
Траву
Якусь, не згадаю наяву.
Раптом мила людина, одна з тих, кого ми
Побачимо - ніби вік знайомі,
З'явився тут зі мною; і вкрадливий, і розумний,
Але боязк… Знаєте, хто в бідності народжений…
Фамусів
Ох! матінко, не довершай удару!
Хто бідний, той тобі не пара.
Софія
Потім пропало все: луки та небеса. -
Ми у темній кімнаті. Для довершення дива
Розкрилася підлога – і ви звідти
Бліді, як смерть, і дибки волосся!
Тут з громом відчинили двері
Якісь не люди і не звірі
Нас нарізно – і мучили того, хто сидів зі мною.
Він ніби мені дорожче за всі скарби,
Хочу до нього – ви тягнете із собою:
Нас проводжають стогін, рев, регіт, свист чудовиськ!
Він слідом кричить!..
Прокинулася. - Хтось каже, -
Ваш голос був; що, гадаю, так рано?
Біжу сюди і вас обох знаходжу.
Молчалін
Я чув ваш голос.
Фамусів
Смішно.
Дався їм мій голос, і як собі справно
Всім чується, і всіх кличе до зорі!
На мій голос поспішав, навіщо ж? - Кажи.
Молчалін
З паперами-с.
Фамусів
Так! їх не вистачало.
Помилуйте, що це раптом припало
Старанність до письмових справ!

(Встає.)

Ну, Сонюшко, тобі спокій я дам:
Бувають дивні сни, а наяву дивніше;
Шукала ти собі трави,
На друга набрела швидше;
Повикинь дурницю з голови;
Де чудеса, там мало складу. -
Іди-но, ляж, засни знову.

(Молчаліну.)

Ідемо папери розбирати.

Молчалін
Я тільки ніс їх на доповідь,
Що в хід не можна пустити без довідок, без інших,
Протиріччя є, і багато не слушно.
Фамусів
Боюся, пане, я одного смертельно,
Щоб безліч не накопичувалося їх;
Дай волю вам, воно б і засіло;
А в мене, що діло, що не діло,
Звичай мій такий:
Підписано, то з плечей геть.

(Виходить з Молчаліним, у дверях пропускає його вперед.)

Явище 5

Софія, Ліза.

Ліза
Ну от у свята! ну ось вам і втіха!
Але ні, тепер уже не до сміху;
В очах темно, і завмерла душа;
Гріх не біда, чутка не хороша.
Софія
Що мені чутка? Хто хоче, так і судить,
Та батюшка задуматися змусить:
Брюзгливий, невгамовний, швидкий,
Такий завжди, а з того часу…
Ти можеш посудити…
Ліза
Суджу-з за розповідями;
Запрі він вас; - Добро ще зі мною;
А то, помилуй боже, як разом
Мене, Молчаліна та всіх із двору геть.
Софія
Подумаєш, як щастя норовить!
Буває гірше, з рук зійде;
Коли ж сумне ніщо на розум не йде,
Забулися музикою, і час йшов так плавно;
Доля нас ніби берегла;
Ні занепокоєння, ні сумніву.
А горе чекає з-за рогу.
Ліза
Ось те, мого ви дурного судження
Не жалкуєте ніколи:
Аж біда.
На що вам найкращого пророка?
Твердила я: у коханні не буде в цій користі
Ні на віки віків.
Як усі московські, ваш батюшка такий:
Бажав би зятя він із зірками та з чинами,
А при зірках не всі багаті між нами;
Ну, зрозуміло, до того б
І гроші, щоб пожити, щоб міг давати бали;
Ось, наприклад, полковник Скалозуб:
І золотий мішок, і мітить у генерали.
Софія
Куди як милий! і весело мені страх
Вислуховувати про фрунти та ряди;
Він слова розумного не вимовив зроду, -
Мені байдуже, що за нього, що у воду.
Ліза
Так, так би мовити, промовистий, а боляче не хитрує;
Але будь військовий, будь він статський,
Хто такий чутливий, і веселий, і острів,
Як Олександр Андрійович Чацький!
Не для того, щоб вас збентежити;
Давно минуло, не повертати,
А пам'ятається...
Софія
Що пам'ятається? Він славно
Пересміяти вміє всіх;
Болтає, жартує, мені кумедно;
Ділити з кожним можна сміх.
Ліза
І тільки? начебто? - Сльозами обливався,
Я пам'ятаю, бідолашний він, як з вами розлучався. -
«Що, добродію, плачете? живіть сміючись ... »
А він у відповідь: «Недарма, Лізо, плачу:
Кому відомо, що знайду я, повернувшись?
І скільки, може, втрачу!»
Бідолаха ніби знав, що років через три.
Софія
Послухай, вільності ти зайвої не бери.
Я дуже вітряно, можливо, вчинила,
І знаю, і звинувачуюсь; але де змінила?
Кому? щоб докоряти невірністю могли.
Так, із Чацьким, щоправда, ми виховані, росли;
Звичка разом бути день кожен нерозлучно
Зв'язала дитячою нас дружбою; але потім
Він з'їхав, аж у нас йому здавалося нудно,
І рідко відвідував наш дім;
Потім знову прикинувся закоханим,
Вимогливим і засмученим!!.
Остер, розумний, красномовний,
У друзях особливо щасливий,
Ось про себе задумав він...
Полювання мандрувати напало на нього,
Ох! якщо любить хто кого,
Навіщо розуму шукати та їздити так далеко?
Ліза
Де носиться? у яких краях?
Лікувався, кажуть, на кислих він водах,
Не від хвороби, чай, від нудьги – повільніше.
Софія
І, мабуть, щасливий там, де люди смішніші.
Кого люблю я, не такий:
Молчалін за інших себе забути готовий,
Ворог зухвалості, - завжди сором'язливо, несміливо,
Ніч цілу з ким можна так провести!
Сидимо, а на дворі давно вже побіліло,
Як думаєш? чим зайняті?
Ліза
Бог знає,
Пані, чи моя ця справа?
Софія
Візьме він руку, до серця тисне,
З глибини душі зітхне,
Ні слова вільного, і так вся ніч минає,
Рука з рукою, і око з мене не зводить. -
Смієшся! чи можна! чим привід подала
Тобі я на сміх такий?
Ліза
Мені?.. ваша тітонька на думку тепер спала,
Як молодий француз втік у неї з дому,
Голубко! хотіла поховати
Свою досаду, не зуміла:
Забула волосся чорнити,
І через три дні посивіла.

(Продовжує реготати).

Софія
(з жалем)

Так само про мене потім заговорять.

Ліза
Вибачте, право, як бог святий,
Хотіла я, щоб цей сміх безглуздий
Вас трохи розвеселити допоміг.

(Ідуть.)

Явище 6

Софія, Ліза, Слуга,за ним Чацький.

Слуга
До вас Олександр Андрійович Чацький.

(Виходить).

Явище 7

Софія, Ліза, Чацький.

Чацький
На світанку вже на ногах! і я біля ваших ніг.

(З жаром цілує руку.)

Ну, поцілуйте ж, не чекали? кажіть!
Що ж, заради? Ні? В обличчя мені подивіться.
Здивовані? і тільки? ось прийом!
Ніби не минуло тижня;
Ніби вчора вдвох
Ми сечі немає один одному набридли;
Ні на волосся кохання! куди як гарні!
І тим часом, не згадаюсь, без душі,
Я сорок п'ять годин, очей миттю не примруживши,
Верст понад сімсот пронісся, - вітер, буря;
І розгубився весь, і падав скільки разів -
І ось за подвиги нагорода!

Софія
Ох! Чацький, я дуже рада.
Чацький
Ви заради цього? в добрий час.
Але щиро хто ж радіє так?
Мені здається, так наостанок
Людей та коней знобе,
Я тільки тішив сам себе.
Ліза
Ось, добродію, якби ви були за дверима,
Їй-богу, немає п'яти хвилин,
Як поминали вас ми тут.
Пані, скажіть самі. -
Софія
Завжди, не тільки тепер. -
Не можете мені зробити ви докору.
Хто промайне, відчинить двері,
Проїздом, випадково, з чужа, далеко -
З питанням я, хоч будь моряк:
Чи не зустрів десь у поштовій вас кареті?
Чацький
Припустіть, що так.
Блаженний, хто вірує, тепло йому на світі! -
Ох! Боже мій! вже я тут знову,
У Москві! у вас! та як же вас дізнатися!
Де час? де вік той невинний,
Коли, бувало, у вечір довгий
Ми з вами з'явимося, зникнемо тут і там,
Граємо та шумимо по стільцях та столах.
А тут ваш батько з мадамою, за пікетом; 4
Пікет- карткова гра.

Ми в темному куточку і здається, що в цьому!
Ви пам'ятаєте? здригнемося, що скрипне столик, двері...
Софія
Дитина!
Чацький
Так, а тепер,
У сімнадцять років ви розцвіли чарівно,
Неповторно, і це вам відомо,
І тому скромні, не дивіться світ.
Чи не закохані ви? прошу мені дати відповідь,
Без думи, повноті бентежитися.
Софія
Та будь-кого збентежать
Питання швидкі та цікавий погляд…
Чацький
Помилуйте, не вам, чому ж дивуватися?
Що нового покаже мені Москва?
Вчора був бал, а завтра буде два.
Той сватався – встиг, а той промахнувся.
Все той же толк, і ті ж вірші в альбомах.
Софія
Гоніння на Москву. Що означає бачити світло!
Де ж краще?
Чацький
Де нас нема.
Ну, що ваш батюшка? все Англійського клобу 5
Англійський клоб(клуб) – привілейований дворянський клуб.

Старовинний, вірний член до труни?
Ваш дядечко чи відстрибав свій вік?
А цей, як його, він турок чи грек?
Той чорномазенький, на ніжках журавлиних,
Не знаю як його звуть,
Куди не сунься: тут, як тут,
У їдалень та у вітальні.
А троє з бульварних осіб,
Які з півстоліття молодяться?
Рідних мільйонів у них, і за допомогою сестриць
З усією Європою породніться.
А наше сонечко? наш скарб?
На лобі написано: Театр та Маскерад;
Будинок зеленню розфарбований у вигляді гаю, 6
Будинок зеленню розфарбований у вигляді гаю.– За часів Грибоєдова було модно розписувати стіни кімнат квітами, деревами.

Сам товстий, його артисти нудні.
На балі, пам'ятайте, відкрили ми вдвох
За ширмами, в одній із кімнат посекретніше,
Був захований чоловік і клацав солов'ям,
Співак зимової літньої погоди.
А той сухот, рідня вам, книгам ворог,
У вчений комітет, який оселився 7
А той сухот, рідня вам, книгам ворог, у вчений комітет, який оселився.- Вчений комітет був заснований у 1817 році. Він здійснював нагляд за виданням навчальної літератури, проводив у справах освіти реакційну політику.

І з криком вимагав присяг,
Щоби грамоті ніхто не знав і не вчився?
Знову побачити їх мені судилося долею!
Жити з ними набридне, і в кому не знайдеш плям?
Коли ж постарешся, вернешся додому,
8
І дим Батьківщини нам солодкий і приємний!- Неточна цитата з вірша Г.Р. Державіна «Арфа» (1789):
Мила нам добра звістка про нашу сторону: Батьківщини і дим нам солодкий і приємний.
Софія
Ось вас би з тітонькою совість,
Щоб усіх знайомих перерахувати.
Чацький
А тітонька? все дівчиною, Мінервою? 9
Мінерва– у грецькій міфології богиня мудрості.

Все фрейліною Катерини Першої?
Вихованок і мосек сповнений будинок?
Ох! до виховання перейдемо.
Що нині, так само, як здавна,
Клопочуть набирати вчителів полиці,
Числом більше, ціною дешевше?
Не те, щоб у науці далекі;
У Росії, під великим штрафом,
Нам кожного визнати велять
Істориком та географом!
Наш ментор, пам'ятайте ковпак його, халат,
Перст вказівний, всі ознаки навчання
Як наші боязкі турбували уми,
Як з ранніх пір звикли вірити ми,
Що нам без німців немає порятунку! -
А Гільйоме, француз, підбитий вітерцем?
Він не одружений ще?
Софія
На кому?
Чацький
Хоч на якійсь княгині,
Пульхерії Андріївні, наприклад?
Софія
Танцмайстер! чи можна!
Софія
Суміші мов?
Чацький
Так, двох, без цього не можна.
Ліза
Але мудро з них один скроїти, як ваш.
Чацький
Принаймні не надутий.
Ось новини! - я користуюсь хвилиною,
Побаченням з вами жвавий,
І балакучий; а хіба немає часів,
Що я Молчаліна дурніша? Де він, до речі?
Чи не зламав безмовності друку?
Бувало, пісень де новеньких зошит
Побачить, пристає: будь ласка, списати.
А втім, він дійде до ступенів відомих,
Адже нині люблять безсловесних.
Софія
(в бік)

Чи не людина, змія!

(Гучно і вимушено.)

Хочу у вас запитати:
Чи траплялося, щоб ви, сміючись? чи у смутку?
Помилка? добро про когось сказали?
Хоч не тепер, а в дитинстві, можливо.

Чацький
Коли все так м'яко? і ніжно, і незріло?
На що ж так давно? ось добра вам справа:
Дзвінками щойно гримаючи
І день і ніч по сніговій пустелі,
Поспішаю до вас голову стрімголов.
І як я вас знаходжу? у якомусь суворому чині!
Ось півгодини холодності терплю!
Обличчя найсвятішої богомолки!
І все-таки я вас без пам'яті люблю. -

(Хвилинне мовчання.)

Послухайте, чи слова мої всі шпильки?
І хиляться на чиюсь шкоду?
Але якщо так: розум із серцем не в ладу.
Я в диваках іншому диву
Раз посміюся, потім забуду:
Наказуйте ж мені у вогонь: піду як на обід.

Софія
Так, добре - згорите, якщо ж ні?
Явище 8

Софія, Ліза, Чацький, Фамусов.

Фамусів
Ось і інший!
Софія
Ах, батюшка, сон у руку.

(Виходить).

Фамусів
(їй слідом напівголосно)

Проклятий сон.

Явление 9

Фамусов, Чацький(Дивиться на двері, в які Софія вийшла).

Фамусів
Ну, викинув ти штуку!
Три роки не писав двох слів!
І гримнув раптом, як з хмар.

(Обіймаються.)

Здорово, друже, здорово, брат, здорово.
Розповідай, чай, у тебе готове
Зібрання важливе звісток?
Сідай, оголоси швидше.

(Сідають)

Чацький
(розсіяно)

Як Софія Павлівна у вас гарнішала!

Фамусів
Вам людям молодим, іншого немає справи,
Як помічати дівочу красу:
Сказала щось мимохіть, а ти,
Я чай, надіями занісся, зачарований.
Чацький
Ох! ні, надіями я мало розпещений.
Фамусів
«Сон у руку» мені вона хотіла шепнути.
Ось ти задумав…
Чацький
Я? - Ані.
Фамусів
Про кого їй снилося? що таке?
Чацький
Я не відгадник снів.
Фамусів
Не вір їй, все пусте.
Чацький
Я вірю на власні очі;
Вік не зустрічав, підписку дам.
Щоб було їй хоч трохи подібне!
Фамусів
Він усе своє. Так розкажи докладно,
Де був? поневірявся стільки років!
Звідки тепер?
Чацький
Тепер мені до того!
Хотів об'їхати ціле світло,
І не об'їхав сотої частки.

(Встає поспішно.)

Вибачте; я поспішав швидше бачити вас,
Не заїжджав додому. Прощайте! Через годину
Я, подробиці найменшої не забуду;
Вам першим, потім ви розповідайте всюди.

(У дверях.)

Яка гарна!

(Виходить).

Явище 10
Фамусів
(один)

Який із двох?
«Ах! батюшка, сон у руку!»
І каже мені це вголос!
Ну винен! Якого ж я дав гаку!
Молчалін давіче у сумнів увів мене.
Тепер... та в півм'я з вогню:
Той жебрак, цей франт-приятель;
Від'явлений мотом, шибеником;
Що за комісія, творець,
Бути дорослою донькою батьком!

(Виходить).

Кінець I дії

ДІЯ II

Явище 1

Фамусів, Слуга.

Фамусів
Петрушка, вічно ти з обновкою,
З роздертим ліктем. Дістань-но календар;
Читай не так, як паламар,
А з почуттям, до ладу, з розстановкою.
Стривай же. – На аркуші чорніли на записному,
Проти майбутнього тижня:
До Параски Федорівни в будинок
У вівторок я кликаний на форелі.
Куди як дивне створене світло!
Пофілософствуй, розум закрутиться;
То бережешся, то обід:
Їж три години, а за три дні не звариться!
Відзнач, того ж дня... Ні, ні.
У четвер я кличе на поховання.
Ох, рід людський! прийшло в забуття,
Що кожен сам туди ж має лізти,
У ту скриньку, де ні стати, ні сісти.
Але пам'ять собою має намір хто залишити
Життям похвальним, ось приклад:
Небіжчик був поважний камергер,
З ключем, і синові ключ умів доставити; 10
Небіжчик був поважний камергер, з ключем і синові ключ умів доставити.– Камергери (придворне звання) носили на парадних мундирах золотий ключ.

Багатий, і на багатій був одружений;
Переженив дітей, онуків;
Помер; всі про нього сумно згадують.
Кузьма Петрович! Мир йому! -
Що за тузи у Москві живуть і вмирають! -
Пиши: у четвер, одне вже до одного,
А може, у п'ятницю, а може, й у суботу,
Я маю у вдови, у лікарки, хрестити.
Вона не народила, але за розрахунком
На мою: має народити…
Явище 2

Фамусов, Слуга, Чацький.

Фамусів
А! Олександр Андрійович, просимо,
Сідайте.
Чацький
Ви зайняті?
Фамусів
(Служниці)

(Слуга йде.)

Так, різні справи на згадку в книгу вносимо,
Забудеться, того дивись. -Принаймні, споконвіку
Батьком недарма називали.

Чацький
Нехай я посватаюсь, що б ви мені сказали?
Фамусів
Сказав би я, по-перше: не блажи,
Ім'ям, брат, не керуй помилково,
А, головне, піді-тка послужи.
Чацький
Служити б радий, прислуговуватись нудно.
Фамусів
Ось те, всі ви горді!
Запитали б, як робили батьки?
Навчалися б, на старших дивлячись:
Ми, наприклад, або покійний дядько,
Максим Петрович: він не те на сріблі,
На золоті їдав; сто осіб до послуг;
Весь в орденах; їжджав-то вічно цугом:
Вік при дворі, та при якому дворі!
Тоді не те, що нині,
При государині служив Катерині.
А в ті часи всі важливі! у сорок пуд…
Розкланяйся - тупієм не кивнуть. 11
...тупієм не кивнуть- Тупий - старовинна зачіска: зібраний на потилиці пучок волосся.

Вельможа у разі 12
Вельможа у разі…- Тобто милості, фаворит.
- Тим більше;
Не як інший, і пив і їв інакше.
А дядько! що твій князь? що граф?
Серйозний погляд, гордовита вдача.
Коли ж треба підслужитись,
І він згинався вперегин:
На курорті 13
Куртаг- Прийомний день у палаці.
йому довелося обступитися;
Впав, та так, що мало потилиці не приб'є;
Старий заохав, голос хрипкою;
Був найвищою наданою посмішкою;
Зволили сміятися; як він?
Підвівся, оговтався, хотів віддати уклін,
Впав раптом - вже навмисне,
А регіт пущі, він і в третій так само точно.
А? як на вашу думку? по-нашому – тямущий.
Впав він боляче, став здорово.
Зате, бувало, в вісті 14
Віст- карткова гра.
хто найчастіше запрошений?
Хто чує при дворі привітне слово?
Максиме Петровичу! Хто перед усіма знав пошану?
Максиме Петровичу! Жарт!
У чини виводить хтось і пенсії дає?
Максиме Петровичу. Так! Ви, нинішні, ну-тка! -
Чацький
І точно, почало світло дуріти,
Сказати ви можете зітхнувши;
Як порівняти, та подивитися
Вік нинішній і повік минулий:
Свіже переказ, а віриться насилу;
Як той і славився, чия найчастіше гнулася шия;
Як не у війні, а у світі брали чолом;
Стукали об підлогу, не шкодуючи!
Кому потреба: тим пихати, лежи вони в пилюці,
А тим, хто вищий, лестощі, як мереживо плели.
Прямий був вік покірності та страху,
Все під личиною старанності до царя.
Я не про дядечка про ваше говорю;
Його не обуримо ми праху:
Але кого полювання забере,
Хоч у раболепстві найпалкішим,
Тепер, щоб смішити народ,
Відважно жертвувати потилицею?
А одноліток, а дідок
Інший, дивлячись на той стрибок,
І руйнуючись у старій шкірі,
Чай, примовляв: - Ах! якби мені теж!
Хоч є мисливці підсвічувати скрізь,
Та нині сміх лякає і тримає сором у вузді;
Чацький
Я перестав...
Фамусів
Мабуть, пощади.

Діючі лиця

Павло Опанасович Фамусов, керуючий у казенному місці.

Софія Павлівна, дочка його.

Лизанька, служниця.

Олексій Степанович Молчалін, Секретар Фамусова, що у нього в домі.

Олександр Андрійович Чацький.

Полковник Скалозуб, Сергій Сергійович.

Наталія Дмитрівна, молода дама

Платон Михайлович, чоловік її

Князь Тугоухівськийі

Княгиня, дружина його, з шістьма доньками.

Графіня бабуся

Графіня онука

Антон Антоновігод Загорецький.

Стара Хльостова, своячка Фамусова.

Репетилів.

Петрушкаі кілька слуг, що говорять.

Багато гостей будь-якого розбору та їх лакеїв при роз'їзді.

Офіціанти Фамусова.

Дія у Москві будинку Фамусова.

Дія I

Явище 1

Вітальня, в ній великий годинник, праворуч двері до спальні Софії, звідки чути фортопіяно з флейтою, які потім замовкають.

Лизанькасеред кімнати спить, звісивши з крісел.

(Ранок, трохи день гидує.)

Лизанька (раптом прокидається, встає з крісел, озирається)


Світає!.. Ах! коли ніч минула!
Вчора просилася спати – відмова.
«Чекаємо на друга». – Потрібне око та око,
Не спи, поки не скотишся зі стільця.
Тепер ось щойно подрімала,
Вже день!.. сказати їм...

(Стукає до Софії.)


Господа,
Гей! Софія Павлівна, біда:
Зайшла бесіда ваша заноч;
Ви глухі? – Олексію Степановичу!
Пані!.. - І страх їх не бере!

(Відходить від дверей.)


Ну, гість не запрошений,
Може, батюшка увійде!
Прошу служити у панночки закоханої!

(Знову до дверей.)


Так розходьтеся. Ранок. Що з?

(Голоз Софії)

Лизанька


Все в хаті підвелося.

Софія (зі своєї кімнати)

Лизанька


Сьомий, восьмий, дев'ятий.

Софія (звідти ж)

Лизанька (проти від дверей)


Ох! амур клятий!
І чують, не хочуть зрозуміти,
Ну що б віконниці їм відібрати?
Переведу годинник, хоч знаю: буде гонка,
Примушу їх грати.

(Лізе на стілець, пересуває стрілку, годинник б'є і грає.)

Явище 2

Лізаі Фамусів.

Ліза

Фамусів

(Зупиняє годинну музику.)


Адже така пустуха ти дівчисько.
Не міг придумати, що це за біда!
То флейта чується, то ніби фортепіано;
Для Софії занадто було б рано?

Ліза


Ні, добродію, я… лише ненароком…

Фамусів


Ось те ненароком, за вами помічай;
Так правильно з наміром.

(Тискається до неї і заграє.)


Ой! зілля, пустунка.

Ліза


Ви баловник, чи до лиця вам ці особи!

Фамусів


Скромна, а нічого крім
Проказ і вітру на думці.

Ліза


Пустіть, вітряки самі,
Схаменіться, ви старі…

Фамусів

Ліза


Ну хто прийде, куди ми з вами?

Фамусів


Кому сюди прийти?
Адже Софія спить?

Ліза


Зараз відпочивала.

Фамусів


Зараз! А ніч?

Ліза


Ніч цілу читала.

Фамусів


Бач, забаганки які завелися!

Ліза


Все по-французьки, вголос, читає, замкнувшись.

Фамусів


Скажи, що очі їй псувати не годиться,
І в читанні прок-від не великий:
Їй сну немає від французьких книг,
А мені від росіян боляче спиться.

Ліза


Що встане, доповім,
Дозвольте ж іти; розбудіть, боюся.

Фамусів


Чого будити? Сама годинник заводиш,
На весь квартал симфонію гриміш.

Ліза (як можна голосніше)

Фамусов (затискає їй рота)


Помилуйся, як кричиш.
З розуму ти божеволієш?

Ліза


Боюся, щоб не вийшло з того…

Фамусів

Ліза


Час, добродію, вам знати, ви не дитина;
У дівчат сон ранковий так тонкий;
Трохи дверима скрипнеш, трохи шепнеш:
Усі чують…

Фамусов (квапливо)

(Вкрадеться геть із кімнати навшпиньки.)

Ліза (одна)


Пішов. Ох! від панів подалей;
У них біди собі щогодини готуй,
Пройди нас більш за всіх печалів
І панський гнів, і панське кохання.

Явище 3

Ліза, Софіязі свічкою, за нею Молчалін.

Софія


Що, Ліза, на тебе напало?
Шумиш…

Ліза


Звичайно, вам розлучитися важко?
До світла замкнувшись, і здається все мало?

Софія


Ах, справді розвиднілося!

(Гушить свічку.)


І світло та смуток. Як швидкі ночі!

Ліза


Тужіть, знай, з боку немає сечі,
Сюди ваш батько зайшов, я обмерла;
Вертілася перед ним, не пам'ятаю, що брехала;
Що ж стали ви? уклін, пане, відважте.
Ідіть, серце не на місці;
Дивіться на годинник, подивіться у вікно:
Валить народ вулицями давно;
А в хаті стукіт, ходьба, мітуть і прибирають.

Софія


Щасливі годин не помічають.

Ліза


Не спостерігайте, ваша влада;
А що у відповідь за вас, звісно, ​​мені потрапити.

Софія (Молчаліну)


Ідіть; цілий день ще потерпимо нудьгу.

Ліза


Бог із вами-с; геть візьміть руку.

(Розводить їх, Молчалін у дверях стикається з Фамусовим.)

Явище 4

Софія, Ліза, Молчалін, Фамусов.

Фамусів


Що за накази! Молчалін, ти, брате?

Молчалін

Фамусів


Навіщо ж тут? і в цей час?
І Софіє!.. Привіт, Софіє, що ти
Так рано встала! а? для якої турботи?
І як вас бог не в пору разом звів?

Софія


Він тільки-но тепер увійшов.

Молчалін


Зараз із прогулянки.

Фамусів


Друг. Чи не можна для прогулянок
Далі вибрати закуток?
А ти, пані, трохи з ліжка стриб,
З чоловіком! з молодим! - Заняття для дівчини!
Усю ніч читає небилиці,
І ось плоди від цих книжок!
А все Кузнецький міст, і вічні французи,
Звідти моди до нас, і автори, і музи:
Губителі кишень та сердець!
Коли визволить нас творець
Від капелюшок їх! чепців! та шпильок! та шпильок!
І книжкових та бісквітних крамниць! -

Софія


Дозвольте, батюшка, крутиться голова;
Я від переляку дух ледве перекладаю;
Дозволили вбігти ви так швидко,
Змішалася я.

Фамусів


Дякую покірно,
Я скоро до них убіг!
Я завадив! я злякав!
Я, Софіє Павлівно, засмучений сам, день цілий
Немає відпочинку, кидаюсь як немов пригорілий.
По посаді, по службі клопоту,
Той пристає, другий, усім справа до мене!
Чи чекав я нових клопотів? щоб був обдурений.

Софія (крізь сльози)

Фамусів


Ось дорікати мені стануть,
Що без толку завжди журю.
Не плач, я говорю:
Чи вже про твоє не дбали
Про виховання! з колиски!
Мати померла: умів я винайняти
У мадам Розьє другу матір.
Бабушку-золото в нагляд до тебе приставив:
Розумна була, характер тихий, рідкісних правил.
Одне не на честь служить їй:
За зайвих на рік п'ятсот карбованців
Зманити себе іншими припустила.
Та не в мадам сила.
Не потрібно іншого зразка,
Коли в очах є приклад батька.
Дивись ти на мене: не хвалюся складанням,
Однак бадьорий і свіжий, і дожив до сивини,
Вільний, вдов, я собі пан...
Чернецьким відомий поведінкою!

Ліза


Насмілюсь я, пане…

Фамусів


Мовчати!
Жахливий вік! Чи не знаєш, що почати!
Всі примудрилися не по літах,
А ще дочки, та самі добряки.
Далися нам ці мови!
Беремо ж побродяг, і в будинок і за квитками,
Щоб наших дочок всьому вчити, усьому -
І танцям! і пенью! та ніжностям! і зітханням!
Наче в дружини їх готуємо скоморохам.
Ти, відвідуваче, що? ти тут, добродію, до чого?
Безрідного пригрів і ввів у мою родину,
Дав чин асесора і взяв у секретарі;
До Москви переведено через моє сприяння;
І якби не я, коптів би ти в Твері.

Софія


Я вашого гніву ніяк не розтлумачу.
Він у домі тут живе, велика напасть!
Ішов у кімнату, потрапив до іншої.

Фамусів


Потрапив чи хотів потрапити?
Та разом ви навіщо? Не можна, щоби випадково.

Софія


Ось у чому, однак, випадок весь:
Як недавно ви з Лізою були тут,
Перелякав мене ваш голос надзвичайно,
І кинулася сюди я з усіх ніг.

Фамусів


Мабуть, на мене всю метушку складе.
Не в пору мій голос наробив їм тривог!

Софія


По смутному сні дрібниця турбує;

Сказати вам сон: зрозумієте тоді.

Фамусів


Що це за історія?

Софія


Чи вам розповісти?

Фамусів

(Сідає).

Софія


Дозвольте… бачите чи… спочатку
Квітчастий луг; і я шукала
Траву
Якусь, не згадаю наяву.
Раптом мила людина, одна з тих, кого ми
Побачимо - ніби вік знайомі,
З'явився тут зі мною; і вкрадливий, і розумний,
Але боязк… Знаєте, хто в бідності народжений…

Фамусів


Ох! матінко, не довершай удару!
Хто бідний, той тобі не пара.

Софія


Потім пропало все: луки та небеса. -
Ми у темній кімнаті. Для довершення дива
Розкрилася підлога - і ви звідти,
Бліді, як смерть, і дибки волосся!
Тут з громом відчинили двері
Якісь не люди і не звірі,
Нас нарізно – і мучили того, хто сидів зі мною.
Він ніби мені дорожче за всі скарби,
Хочу до нього – ви тягнете із собою:
Нас проводжають стогін, рев, регіт, свист чудовиськ!
Він услід кричить!..
Прокинулася. – Хтось каже. -
Ваш голос був; що, гадаю, так рано?
Біжу сюди і вас обох знаходжу.

Фамусів


Так, дурний сон; як подивлюся,
Тут все є, коли немає обману:
І чорти і кохання, і страхи і квіти.
Ну, добродію мій, а ти?

Молчалін


Я чув ваш голос.

Фамусів


Смішно.
Дався їм мій голос, і як собі справно
Всім чується, і всіх кличе до зорі!
На голос мій поспішав, навіщо? - Кажи.

Молчалін

Фамусів


Так! їх не вистачало.
Помилуйте, що це раптом припало
Старанність до письмових справ!

(Встає.)


Ну, Сонюшко, тобі спокій я дам:
Бувають дивні сни, а наяву дивніше;
Шукала ти собі трави,
На друга набрела швидше;
Повикинь дурницю з голови;
Де чудеса, там мало складу. -
Іди-но, ляж, засни знову.

(Молчаліну.)


Ідемо папери розбирати.

Молчалін


Я тільки ніс їх на доповідь,
Що в хід не можна пустити без довідок, без інших,
Протиріччя є, і багато не слушно.

Фамусів


Боюся, пане, я одного смертельно,
Щоб безліч не накопичувалося їх;
Дай волю вам, воно б і засіло;
А в мене, що діло, що не діло,
Звичай мій такий:
Підписано, то з плечей геть.

(Виходить з Молчаліним, у дверях пропускає його вперед.)

Явище 5

Софія, Ліза.

Ліза


Ну от у свята! ну ось вам і втіха!
Але ні, тепер уже не до сміху;
В очах темно, і завмерла душа;
Гріх не біда, чутка не хороша.

Софія


Що мені чутка? Хто хоче, так і судить,
Та батюшка задуматися змусить:
Брюзгливий, невгамовний, швидкий,
Такий завжди, а з того часу…
Ти можеш посудити…

Ліза


Суджу-з за розповідями;
Заборона вона вас; - Добро ще зі мною;
А то, помилуй боже, як разом
Мене, Молчаліна та всіх із двору геть.

Софія


Подумаєш, як щастя норовить!
Буває гірше, з рук зійде;
Коли ж сумне ніщо на думку не йде,
Забулися музикою, і час йшов так плавно;
Доля нас ніби берегла;
Ні занепокоєння, ні сумніву.
А горе чекає з-за рогу.

Ліза


Ось те, мого ви дурного судження
Не жалкуєте ніколи:
Аж біда.
На що вам найкращого пророка?
Твердила я: у коханні не буде в цій користі
Ні на віки віків.
Як усі московські, ваш батюшка такий:
Бажав би зятя він із зірками, та з чинами,
А при зірках не всі багаті між нами;
Ну зрозуміло, до того б
І гроші, щоб пожити, щоб міг давати він бали;
Ось, наприклад, полковник Скалозуб:
І золотий мішок, і мітить у генерали.

Софія


Куди як милий! і весело мені страх
Вислуховувати про фрунти та ряди;
Він слова розумного не вимовив зроду, -
Мені байдуже, що за нього, що у воду.

Ліза


Так-с, так би мовити, промовистий, а боляче не хитрий;
Але будь військовий, будь він статський,
Хто такий чутливий, і веселий, і гострий,
Як Олександр Андрійович Чацький!
Не для того, щоб вас збентежити;
Давно минуло, не повертати,
А пам'ятається...

Софія


Що пам'ятається? Він славно
Пересміяти вміє всіх;
Болтає, жартує, мені кумедно;
Ділити з кожним можна сміх.

Ліза


І тільки? начебто? - Сльозами обливався,
Я пам'ятаю, бідолашний він, як з вами розлучався. -
Що, пане, плачете? живіть сміючись ...
А він у відповідь: «Недарма, Лізо, плачу,
Кому відомо, що знайду я, повернувшись?
І скільки, може, втрачу!» -
Бідолаха ніби знав, що років через три.

Софія


Послухай, вільності ти зайвої не бери.
Я дуже вітряно, можливо, вчинила,
І знаю, і звинувачуюсь; але де змінила?
Кому? щоб докоряти невірністю могли.
Так, із Чацьким, щоправда, ми виховані, росли;
Звичка разом бути день кожен нерозлучно
Зв'язала дитячою нас дружбою; але потім
Він з'їхав, аж у нас йому здавалося нудно,
І рідко відвідував наш дім;
Потім знову прикинувся закоханим,
Вимогливим і засмученим!!
Остер, розумний, красномовний,
У друзях особливо щасливий.
Ось про себе задумав він високо.
Полювання мандрувати напало на нього.
Ох! якщо любить хто кого,
Навіщо розуму шукати та їздити так далеко?

Ліза


Де носиться? у яких краях?
Лікувався, кажуть, на кислих він водах,
Не від хвороби, чай, від нудьги – повільніше.

Софія


І, мабуть, щасливий там, де люди смішніші.
Кого люблю я, не такий:
Молчалін за інших себе забути готовий,
Ворог зухвалості, – завжди сором'язливо, несміливо
Ніч цілу з ким можна так провести!
Сидимо, а на дворі давно вже побіліло,
Як думаєш? чим зайняті?

Ліза


Бог знає,
Пані, чи моя ця справа?

Софія


Візьме він руку, до серця тисне,
З глибини душі зітхне,
Ні слова вільного, і так вся ніч минає,
Рука з рукою, і око з мене не зводить. -
Смієшся! чи можна! чим привід подала
Тобі я на сміх такий!

Ліза


Мені?.. ваша тітонька на думку тепер прийшла,
Як молодий француз втік у неї з дому.
Голубко! хотіла поховати
Свою досаду, не зуміла:
Забула волосся чорнити
І через три дні посивіла.

(Продовжує реготати).

Софія (з жалем)


Так само про мене потім заговорять.

Ліза


Вибачте, право, як бог святий,
Хотіла я, щоб цей сміх безглуздий
Вас трохи розвеселити допоміг.

Горе від розуму

Комедія у чотирьох діях у віршах

Чинні:
Павло Опанасович Фамусов, керуючий у казенному місці
Софія Павлівна, його дочка.
Лизанька, служниця.
Олексій Степанович Молчалін, секретар Фамусова, який у нього в будинку.
Олександр Андрійович Чацький.
Полковник Скалозуб, Сергій Сергійович.
Наталя Дмитрівна, молода пані, Платон Михайлович, чоловік її, - Горічі.
Князь Тугоухівський і Княгиня, дружина його, із шістьма доньками.
Графіня бабуся, Графіня онука, - Хрюміни.
Антон Антонович Загорецький.
Стара Хлєстова, своячениця Фамусова.
Г.N.
Г.Д.
Репетилів.
Петрушка і кілька слуг, що говорять.
Багато гостей будь-якого розбору та їх лакеїв при роз'їзді.
Офіціанти Фамусова.
Дія в Москві в будинку Фамусова

Дія I

Явище 1

Вітальня, в ній великий годинник, праворуч двері до спальні Софії, звідки чути фортопіяно з флейтою, які потім замовкають. Лизанька серед кімнати спить, звісившись із крісел. (Ранок, трохи день брежжиться)
Лизанька (раптом прокидається, встає з крісел, озирається)
Світає!.. Ах! коли ніч минула!
Вчора просилася спати – відмова,
«Чекаємо на друга». - Потрібне око та око,
Не спи, поки не скотишся зі стільця.
Тепер ось щойно подрімала,
Вже день!.. сказати їм...
(Стукає до Софії.)
Господа,
Гей! Софіє Павлівно, біда.
Зайшла ваша бесіда за ніч;
Ви глухі? - Олексію Степановичу!
Пані!.. - І їх страх не бере!
(Відходить від дверей.)
Ну, гість не запрошений,
Може, батюшка увійде!
Прошу служити у панночки закоханої!
(Знову до дверей)
Так розходьтеся. Ранок. - Що з?
(Голос Софії)
Котра година?
Лизанька
Все в хаті підвелося.
Софія (зі своєї кімнати)
Котра година?
Лизанька
Сьомий, восьмий, дев'ятий.
Софія (звідти ж)
Неправда.
Лизанька (проти від дверей)
Ох! амур [1] проклятий!
І чують, не хочуть зрозуміти,
Ну що б віконниці їм відібрати?
Переведу годинник, хоч знаю: буде гонка,
Примушу їх грати.
(Лізе на стілець, пересуває стрілку, годинник б'є і грає.)

Явище 2

Ліза та Фамусов.
Ліза
Ох! пан!
Фамусів
Пані, так.
(Зупиняє годинну музику)
Адже така пустуха ти, дівчисько.
Не міг придумати, що це за біда!
То флейта чується, то ніби фортепіано;
Для Софії занадто було б рано?
Ліза
Ні, добродію, я… лише ненароком…
Фамусів
Ось те ненароком, за вами помічай;
Так, мабуть, з наміром.
(Тискається до неї і заграє)
Ой! зілля [2], баловниця.
Ліза
Ви баловник, чи до лиця вам ці особи!
Фамусів
Скромна, а нічого крім
Проказ і вітру на думці.
Ліза
Пустіть, вітряки самі,
Схаменіться, ви старі…
Фамусів
Майже.
Ліза
Ну хто прийде, куди ми з вами?
Фамусів
Кому сюди прийти?
Адже Софія спить?
Ліза
Зараз відпочивала.
Фамусів
Зараз! А ніч?
Ліза
Ніч цілу читала.
Фамусів
Бач, забаганки які завелися!
Ліза
Все по-французьки, вголос, читає, замкнувшись.
Фамусів
Скажи, що очі їй псувати не годиться,
І в читанні прок-від не великий:
Їй сну немає від французьких книг,
А мені від росіян боляче спиться.
Ліза
Що встане, доповім,
Будьте ласкаві йти, розбудіть, боюся.
Фамусів
Чого будити? Сама годинник заводиш,
На весь квартал симфонію гриміш.
Ліза (як можна голосніше)
Та повноті!
Фамусов (затискає їй рота)
Помилуйся, як кричиш.
З розуму ти божеволієш?
Ліза
Боюся, щоб не вийшло з того…
Фамусів
Чого?
Ліза
Час, добродію, вам знати, ви не дитина;
У дівчат сон ранковий так тонкий;
Трохи дверима скрипнеш, трохи шепнеш:
Усі чують…
Фамусів
Ти все брешеш.
Голос Софії
Гей, Лізо!
Фамусов (квапливо)
Тс!
(Вкрадеться геть із кімнати навшпиньки.)
Ліза (одна)
Пішов… Ах! від панів подалей;
У них біди собі щогодини готуй,
Пройди нас більш за всіх печалів
І панський гнів, і панське кохання.

Явище 3

Ліза, Софія зі свічкою, за нею Молчалін.
Софія
Що, Ліза, на тебе напало?
Шумиш…
Ліза
Звичайно, вам розлучитися важко?
До світла замкнувшись, і здається мало?
Софія
Ах, справді розвиднілося!
(Гушить свічку.)
І світло та смуток. Як швидкі ночі!
Ліза
Тужіть, знай, з боку немає сечі,
Сюди ваш батько зайшов, я обмерла;
Вертілася перед ним, не пам'ятаю, що брехала;
Що ж стали ви? уклін, пане, відважте.
Ідіть, серце не на місці;
Дивіться на годинник, подивіться у вікно:
Валить народ вулицями давно;
А в хаті стукіт, ходьба, мітуть і прибирають.
Софія
Щасливі годин не помічають.
Ліза
Не спостерігайте, ваша влада;
А що у відповідь за вас, звісно, ​​мені потрапити.
Софія (Молчаліну)
Ідіть; цілий день ще потерпимо нудьгу.
Ліза
Бог із вами-с; геть візьміть руку.
(Розводить їх, Молчалін у дверях стикається з Фамусовим.)

Явище 4

Софія, Ліза, Молчалін, Фамусов.
Фамусів
Що за накази! [3] Молчалін, ти, брат?
Молчалін
Я-с.
Фамусів
Навіщо ж тут? і в цей час?
І Софіє!.. Привіт, Софіє, що ти
Так рано встала! а? для якої турботи?
І як вас Бог не в пору разом звів?
Софія
Він тільки-но тепер увійшов.
Молчалін
Зараз із прогулянки.
Фамусів
Друг. Чи не можна для прогулянок
Далі вибрати закуток?
А ти, пані, трохи з ліжка стриб,
З чоловіком! з молодим! - Заняття для дівчини!
Усю ніч читає небилиці,
І ось плоди від цих книжок!
А всі Кузнецький міст[4], і вічні французи,
Звідти моди до нас, і автори, і музи:
Губителі кишень та сердець!
Коли визволить нас творець
Від капелюшок їх! чепців! та шпильок! та шпильок!
І книжкових та бісквітних крамниць!
Софія
Дозвольте, батюшка, крутиться голова;
Я від переляку [5] дух ледве перекладаю;
Дозволили вбігти ви так швидко,
Змішалася я…
Фамусів
Дякую покірно,
Я скоро до них убіг!
Я завадив! я злякав!
Я, Софіє Павлівно, засмучений сам, день цілий
Немає відпочинку, кидаюсь як немов пригорілий.
По посаді, по службі клопоту,
Той пристає, другий, усім справа до мене!
Але чи чекав я нових клопотів? щоб був обдурений.
Софія
Ким, батюшко?
Фамусів
Ось дорікати мені стануть,
Що без толку завжди журю.
Не плач, я говорю:
Чи вже про твоє не дбали
Про виховання! з колиски!
Мати померла: умів я винайняти
У мадам Розьє другу матір.
Бабушку-золото в нагляд до тебе приставив:
Розумна була, характер тихий, рідкісних правил.
Одне не на честь служить їй:
За зайвих на рік п'ятсот карбованців
Зманити себе іншими припустила.
Та не в мадам сила.
Не потрібно іншого зразка,
Коли в очах є приклад батька.
Дивись ти на мене: не хвалюся складанням;
Однак бадьорий і свіжий, і дожив до сивини,
Вільний, вдов, я собі пан...
Чернецьким відомий поведінкою!
Ліза
Насмілюсь я, пане…
Фамусів
Мовчати!
Жахливий вік! Чи не знаєш, що почати!
Всі примудрилися не по літах.
А ще дочки, та самі добряки.
Далися нам ці мови!
Беремо ж побродяг [6], і в будинок і по квитках [7],
Щоб наших дочок всьому вчити, усьому -
І танцям! і співом! та ніжностям! і зітханням!
Начебто в дружини їх готуємо скоморохам.
Ти, відвідуваче, що? ти тут, добродію, до чого?
Безрідного пригрів і ввів у мою родину,
Дав чин асесора[9] і взяв у секретарі;
До Москви переведено через моє сприяння;
І якби не я, коптів би ти в Твері.
Софія
Я вашого гніву ніяк не розтлумачу.
Він у домі тут живе, велика напасть!
Ішов у кімнату, потрапив до іншої.
Фамусів
Потрапив чи хотів потрапити?
Та разом ви навіщо? Не можна, щоби випадково.
Софія
Ось у чому, однак, випадок весь:
Як ви з Лізою були тут,
Перелякав мене ваш голос надзвичайно,
І кинулася сюди я з усіх ніг.
Фамусів
Мабуть, на мене всю метушку складе.
Не в пору мій голос наробив їм тривог!
Софія
По смутному сні дрібниця турбує;
Сказати вам сон: зрозумієте тоді.
Фамусів
Що це за історія?
Софія
Чи вам розповісти?
Фамусів
Ну так.
(Сідає).
Софія
Дозвольте… бачите чи… спочатку
Квітчастий луг; і я шукала
Траву
Якусь, не згадаю наяву.
Раптом мила людина, одна з тих, кого ми
Побачимо - ніби вік знайомі,
З'явився тут зі мною; і вкрадливий, і розумний,
Але боязк… Знаєте, хто в бідності народжений…
Фамусів
Ох! матінко, не довершай удару!
Хто бідний, той тобі не пара.
Софія
Потім пропало все: луки та небеса. -
Ми у темній кімнаті. Для довершення дива
Розкрилася підлога - і ви звідти,
Бліді, як смерть, і дибки волосся!
Тут з громом відчинили двері
Якісь не люди і не звірі,
Нас нарізно - і мучили того, хто сидів зі мною.
Він ніби мені дорожче за всі скарби,
Хочу до нього - ви тягнете із собою:
Нас проводжають стогін, рев, регіт, свист чудовиськ!
Він услід кричить!..
Прокинулася. - Хтось каже, -
Ваш голос був; що, гадаю, так рано?
Біжу сюди – і вас обох знаходжу.
Фамусів
Так, дурний сон, як дивлюся.
Тут все є, коли немає обману:
І чорти і кохання, і страхи і квіти.
Ну, добродію мій, а ти?
Молчалін
Я чув ваш голос.
Фамусів
Смішно.
Дався їм мій голос, і як собі справно
Всім чується, і всіх кличе до зорі!
На голос мій поспішав, навіщо? - кажи.
Молчалін
З паперами-с.
Фамусів
Так! їх не вистачало.
Помилуйте, що це раптом припало
Старанність до письмових справ!
(Встає.)
Ну, Сонюшко, тобі спокій я дам:
Бувають дивні сни, а наяву дивніше;
Шукала ти собі трави,
На друга набрела швидше;
Повикинь дурницю з голови;
Де чудеса, там мало складу. -
Іди-но, ляж, засни знову.
(Молчаліну)
Ідемо папери розбирати.
Молчалін
Я тільки ніс їх на доповідь,
Що в хід не можна пустити без довідок, без інших,
Протиріччя є, і багато не слушно.
Фамусів
Боюся, пане, я одного смертельно,
Щоб безліч не накопичувалося їх;
Дай волю вам, воно б і засіло;
А в мене, що діло, що не діло,
Звичай мій такий:
Підписано, то з плечей геть.
(Виходить з Молчаліним, у дверях пропускає його вперед.)

Явище 5

Софія, Ліза.
Ліза
Ну от у свята! ну ось вам і втіха!
Але ні, тепер уже не до сміху;
В очах темно, і завмерла душа;
Гріх не біда, чутка не хороша.
Софія
Що мені чутка? Хто хоче, так і судить,
Та батюшка задуматися змусить:
Брюзгливий, невгамовний, швидкий,
Такий завжди, а з того часу…
Ти можеш посудити…
Ліза
Суджу-з за розповідями;
Заборона вона вас, - добро ще зі мною;
А то, помилуй Бог, як разом
Мене, Молчаліна та всіх із двору геть.
Софія
Подумаєш, як щастя норовить!
Буває гірше, з рук зійде;
Коли ж сумне ніщо на розум не впаде,
Забулися музикою, і час йшов так плавно;
Доля нас ніби берегла;
Ні занепокоєння, ні сумніву.
А горе чекає з-за рогу.
Ліза
Ось те, мого ви дурного судження
Не жалкуєте ніколи:
Аж біда.
На що вам найкращого пророка?
Твердила я: у коханні не буде в цій користі
Ні на віки віків.
Як усі московські, ваш батюшка такий:
Бажав би зятя він із зірками, та з чинами,
А при зірках не всі багаті між нами;
Ну, зрозуміло до того б
І гроші, щоб пожити, щоб міг давати бали;
Ось, наприклад, полковник Скалозуб:
І золотий мішок, і мітить у генерали.
Софія
Куди як милий! і весело мені страх
Вислуховувати про фрунт [10] і ряди;
Він слова розумного не вимовив зроду, -
Мені однаково, що за нього, що у воду.
Ліза
Так-с, так би мовити, а боляче не хитрий;
Але будь військовий, будь він статський[11],
Хто такий чутливий, і веселий, і гострий,
Як Олександр Андрійович Чацький!
Не для того, щоб вас збентежити;
Давно минуло, не повертати,
А пам'ятається...
Софія
Що пам'ятається? Він славно
Пересміяти вміє всіх;
Болтає, жартує, мені кумедно;
Ділити з кожним можна сміх.
Ліза
І тільки? начебто? - Сльозами обливався,
Я пам'ятаю, бідолашний він, як з вами розлучався. -
Що, пане, плачете? живіть сміючись ...
А він у відповідь: «Недарма, Лізо, плачу:
Кому відомо, що знайду я, повернувшись?
І скільки, може, втрачу!»
Бідолаха ніби знав, що років через три.
Софія
Послухай, вільності ти зайвої не бери.
Я дуже вітряно, можливо, вчинила,
І знаю, і звинувачуюсь; але де змінила?
Кому? щоб докоряти невірністю могли.
Так, з Чацьким, щоправда, ми виховані, росли:
Звичка разом бути день кожен нерозлучно
Зв'язала дитячою нас дружбою; але потім
Він з'їхав, аж у нас йому здавалося нудно,
І рідко відвідував наш дім;
Потім знову прикинувся закоханим,
Вимогливим і засмученим!!.
Остер, розумний, красномовний,
У друзях особливо щасливий,
Ось про себе задумав він...
Полювання мандрувати напало на нього,
Ох! якщо любить хто кого,
Навіщо розуму шукати та їздити так далеко?
Ліза
Де носиться? у яких краях?
Лікувався, кажуть, на кислих він водах [12],
Не від хвороби, чай, від нудьги – повільніше.
Софія
І, мабуть, щасливий там, де люди смішніші.
Кого люблю я, не такий:
Молчалін, за інших себе забути готовий,
Ворог зухвалості, - завжди сором'язливо, несміливо
Ніч цілу з ким можна так провести!
Сидимо, а на дворі давно вже побіліло,
Як думаєш? чим зайняті?
Ліза
Бог знає,
Пані, чи моя ця справа?
Софія
Візьме він руку, до серця тисне,
З глибини душі зітхне,
Ні слова вільного, і так вся ніч минає,
Рука з рукою, і око з мене не зводить. -
Смієшся! чи можна! чим привід подала
Тобі я на сміх такий!
Ліза
Мені?.. ваша тітонька на думку тепер прийшла,
Як молодий француз втік у неї з дому.
Голубко! хотіла поховати
Свою досаду, не зуміла:
Забула волосся чорнити
І через три дні посивіла.
(Продовжує реготати).
Софія (з жалем)
Так само про мене потім заговорять.
Ліза
Вибачте, право, як Бог святий,
Хотіла я, щоб цей сміх безглуздий
Вас трохи розвеселити допоміг.

Явище 6

Софія, Ліза, слуга, за ним Чацький.
Слуга
До вас Олександр Андрійович Чацький.
(Виходить).

Явище 7

Софія, Ліза, Чацький.
Чацький
На світанку вже на ногах! і я біля ваших ніг.
(З жаром цілує руку.)
Ну, поцілуйте ж, не чекали? кажіть!
Що ж, заради? [13] Ні? В обличчя мені подивіться.
Здивовані? і тільки? ось прийом!
Ніби не минуло тижня;
Ніби вчора вдвох
Ми сечі немає один одному набридли;
Ні на волосся кохання! куди як гарні!
І тим часом, не згадаюсь, без душі,
Я сорок п'ять годин, очей миттю не примруживши,
Верст понад сімсот пронісся, - вітер, буря;
І розгубився весь, і падав скільки разів -
І ось за подвиги нагорода!
Софія
Ох! Чацький, я дуже рада.
Чацький
Ви заради цього? в добрий час.
Проте щиро хто ж радіє так?
Мені здається, так наостанок
Людей та коней знобе,
Я тільки тішив сам себе.
Ліза
Ось, добродію, якби ви були за дверима,
Їй-Богу, немає п'яти хвилин,
Як поминали вас ми тут.
Пані, скажіть самі.
Софія
Завжди, не тільки тепер. -
Не можете мені зробити ви закиди.
Хто промайне, відчинить двері,
Проїздом, випадково, із чужа, з далекої -
З питанням я, хоч будь моряк:
Чи не зустрів десь у поштовій вас кареті?
Чацький
Припустіть, що так.
Блаженний, хто вірує, тепло йому на світі! -
Ох! Боже мій! вже я тут знову,
У Москві! у вас! та як же вас дізнатися!
Де час? де вік той невинний,
Коли, бувало, у вечір довгий
Ми з вами з'явимося, зникнемо тут і там,
Граємо та шумимо по стільцях та столах.
А тут ваш батюшка з мадамою, за пікетом [14];
Ми в темному куточку і здається, що в цьому!
Ви пам'ятаєте? здригнемося, що скрипне столик, двері...
Софія
Дитина!
Чацький
Так, а тепер,
У сьомнадцять років ви розцвіли чарівно,
Неповторно, і це вам відомо,
І тому скромні, не дивіться світ.
Чи не закохані ви? прошу мені дати відповідь,
Без думи, повноті бентежитися.
Софія
Та будь-кого збентежать
Питання швидкі та цікавий погляд…
Чацький
Помилуйте, не вам, чому ж дивуватися?
Що нового покаже мені Москва?
Вчора був бал, а завтра буде два.
Той сватався – встиг, а той промахнувся.
Все той же толк[15], і ті ж вірші в альбомах.
Софія
Гоніння на Москву. Що означає бачити світло!
Де ж краще?
Чацький
Де нас нема.
Ну, що ваш батюшка? все Англійського клобу
Старовинний, вірний член до труни?
Ваш дядечко чи відстрибав свій вік?
А цей, як його, він турок чи грек?
Той чорномазенький, на ніжках журавлиних,
Не знаю, як його звуть,
Куди не сунься: тут як тут,
У їдалень та у вітальні.
А троє з бульварних осіб [16],
Які з півстоліття молодяться?
Рідних мільйонів у них, і за допомогою сестриць
З усією Європою породніться.
А наше сонечко? наш скарб?
На лобі написано: Театр і Маскерад[17];
Будинок зеленню розфарбований у вигляді гаю[18],
Сам товстий, його артисти нудні.
На балі, пам'ятайте, відкрили ми вдвох
За ширмами, в одній із кімнат посекретніше,
Був захований чоловік і клацав солов'ям,
Співак зимової літньої погоди.
А той сухот, рідня вам, книгам ворог,
У вчений комітет[ 19 ] який оселився
І з криком вимагав присяг,
Щоби грамоті ніхто не знав і не вчився?
Знову побачити їх мені судилося долею!
Жити з ними набридне, і в кому не знайдеш плям?
Коли ж постарешся, вернешся додому,
І дим Батьківщини нам солодкий і приємний!
Софія
Ось вас би з тітонькою совість,
Щоб усіх знайомих перерахувати.
Чацький
А тітонька? все дівчиною, Мінервою? [20]
Всі фрейліною [21] Катерини Першої?
Вихованок і мосек сповнений будинок?
Ох! до виховання перейдемо.
Що нині, так само, як здавна,
Клопочуть набирати вчителів полиці,
Числом більше, ціною дешевше?
Не те щоб у науці далекі;
У Росії, під великим штрафом,
Нам кожного визнати велять
Істориком та географом!
Наш ментор[22], пам'ятайте ковпак його, халат,
Перст [ 23 ] вказівний, всі ознаки навчання
Як наші боязкі турбували уми,
Як з ранніх пір звикли вірити ми,
Що нам без німців немає порятунку!
А Гільйоме, француз, підбитий вітерцем?
Він не одружений ще?
Софія
На кому?
Чацький
Хоч на якійсь княгині
Пульхерії Андріївні, наприклад?
Софія
Танцмайстер! чи можна!
Чацький
Що ж він і кавалер.
Від нас вимагатимуть з ім'ям бути і в чині,
А Гільоме!.. - Тут нині тон який
На з'їздах, на великих, у святах парафіяльних?
Панує ще змішання мов:
Французького із нижегородським?
Софія
Суміші мов?
Чацький
Так, двох, без цього не можна.
Софія
Але мудро з них один скроїти, як ваш.
Чацький
Принаймні не надутий.
Ось новини! - я користуюсь хвилиною,
Побаченням з вами жвавий,
І балакучий; а хіба немає часів,
Що я Молчаліна дурніша? Де він, до речі?
Чи ще не зламав безмовності печатки?
Бувало пісеньок де новеньких зошит
Побачить, пристає: будь ласка, списати.
А втім, він дійде до ступенів відомих,
Адже нині люблять безсловесних.
Софія
Чи не людина, змія!
(Гучно і вимушено.)
Хочу у вас запитати:
Чи траплялося, щоб ви сміючись? чи у смутку?
Помилка? добро про когось сказали?
Хоч не тепер, а в дитинстві, можливо.
Чацький
Коли все так м'яко? і ніжно, і незріло?
На що ж так давно? ось добра вам справа:
Дзвінками щойно гримаючи
І день і ніч по сніговій пустелі,
Поспішаю до вас, голову стрімголов.
І як я вас знаходжу? у якомусь суворому чині!
Ось півгодини холодності терплю!
Обличчя найсвятішої богомолки!..
І все-таки я вас без пам'яті люблю.
(Хвилинне мовчання.)
Послухайте, чи слова мої всі шпильки?
І хиляться на чиюсь шкоду?
Але якщо так: розум із серцем не в ладу.
Я в диваках іншому диву
Раз посміюся, потім забуду:
Наказуйте ж мені у вогонь: піду як на обід.
Софія
Так, добре – згорите, якщо ж ні?

Явище 8

Софія, Ліза, Чацький, Фамусов.
Фамусів
Ось і інший!
Софія
Ах, батюшка, сон у руку.
(Виходить).
Фамусов (їй слідом упівголоса)
Проклятий сон.

Явление 9

Фамусов, Чацький (дивиться на двері, до яких Софія вийшла)
Фамусів
Ну, викинув ти штуку!
Три роки не писав двох слів!
І гримнув раптом як з хмар.
(Обіймаються.)
Здорово, друже, здорово, брат, здорово.
Розповідай, чай у тебе готовий
Зібрання важливе звісток?
Сідай, оголоси швидше.
(Сідають).
Чацький (розсіяно)
Як Софія Павлівна у вас гарнішала!
Фамусів
Вам, людям молодим, іншого немає справи,
Як помічати дівочу красу:
Сказала щось мимохіть, а ти,
Я чай, надіями занісся, зачарований.
Чацький
Ох! ні; надіями я мало розпещений.
Фамусів
"Сон в руку" - мені вона зволила шепнути,
Ось ти задумав…
Чацький
Я? - Ані.
Фамусів
Про кого їй снилося? що таке?
Чацький
Я не відгадник снів.
Фамусів
Не вір їй, все пусте.
Чацький
Я вірю на власні очі;
Вік не зустрічав, підписку дам,
Щоб було їй хоч трохи подібне!
Фамусів
Він усе своє. Так розкажи докладно,
Де був? Блукав стільки років!
Звідки тепер?
Чацький
Тепер мені до того!
Хотів об'їхати ціле світло,
І не об'їхав сотої частки.
(Стає поспішно.)
Вибачте; я поспішав швидше бачити вас,
Не заїжджав додому. Прощайте! Через годину
Я, подробиці найменшої не забуду;
Вам першим, потім ви розповідайте всюди.
(У дверях.)
Яка гарна!
(Виходить).

Явище 10

Фамусов (один)
Який із двох?
«Ах! батюшка, сон у руку!»
І каже мені це вголос!
Ну винен! Якого ж я дав гаку!
Молчалін давіче у сумнів увів мене.
Тепер... та в півм'я з вогню:
Той жебрак, цей франт-приятель;
Від'явлений мотом, шибеником,
Що за комісія[25], Творець,
Бути дорослою донькою батьком!
(Виходить).

Кінець I дії

Дія II

Явище 1

Фамус, слуга.
Фамусів
Петрушка, вічно ти з обновкою,
З роздертим ліктем. Дістань-но календар;
Читай не так, як паламар[26],
А з почуттям, до ладу, з розстановкою.
Стривай же. - На аркуші креслення на записному,
Проти майбутнього тижня:
До Параски Федорівни в будинок
У вівторок я кликаний на форелі.
Куди як дивне створене світло!
Пофілософствуй - розум закрутиться;
То бережешся, то обід:
Їж три години, а за три дні не звариться!
Відзнач, того ж дня... Ні, ні.
У четвер я кличе на поховання.
Ох, рід людський! прийшло в забуття,
Що кожен сам туди ж має лізти,
У ту скриньку, де ні стати, ні сісти.
Але пам'ять собою має намір хто залишити
Життям похвальним, ось приклад:
Небіжчик був поважний камергер,
З ключем, і синові ключ умів доставити;
Багатий, і на багатій був одружений;
Переженив дітей, онуків;
Помер; всі про нього сумно згадують.
Кузьма Петрович! Мир йому! -
Що за тузи у Москві живуть і вмирають! -
Пиши: у четвер, одне вже до одного,
А може у п'ятницю, а може й у суботу,
Я маю у вдови, у лікарки, хрестити.
Вона не народила, але за розрахунком
На мою: має народити…

Явище 2

Фамусов, слуга, Чацький.
Фамусів
A! Олександр Андрійович, просимо,
Сідайте.
Чацький
Ви зайняті?
Фамусів (слузі)
Іди.
(Слуга йде.)
Так, різні справи на згадку в книгу вносимо,
Забудеться, того дивись.
Чацький
Ви щось не веселі стали;
Скажіть, чому? Приїзд не в мій час?
Вже Софії Павлівні який
Чи не сталося печалі?
У вас в особі, в рухах метушня.
Фамусів
Ох! батюшка, знайшов загадку:
Не веселий я!.. У мої літа
Не можна ж пускатися мені навприсядки!
Чацький
Ніхто вас не запрошує;
Я щойно запитав два слова
Про Софію Павлівну: може, нездорова?
Фамусів
Тьху, Господи пробач! П'ять тисяч разів
Твердить одне й те саме!
То Софії Павлівни на світі немає гарного,
То Софія Павлівна хвора.
Скажи, тобі вона сподобалася?
Обрискав світло; чи не хочеш одружитися?
Чацький
А вам на що?
Фамусів
Мене не погано б спитати,
Адже я їй трохи схожий;
Принаймні споконвіку[27]
Батьком недарма називали.
Чацький
Нехай я посватаюсь, що б ви мені сказали?
Фамусів
Сказав би я, по-перше: не блажи,
Ім'ям, брат, не керуй помилково,
А, головне, піді-тка послужи.
Чацький
Служити б радий, прислуговуватись нудно.
Фамусів
Ось те, всі ви горді!
Запитали б, як робили батьки?
Навчалися б на старших дивлячись:
Ми, наприклад, або покійний дядько,
Максим Петрович: він не те на сріблі,
На золоті їдав; сто осіб до послуг;
Весь в орденах; їжджав-то вічно цугом [28];
Вік при дворі, та при якому дворі!
Тоді не те, що нині,
При государині служив Катерині.
А в ті часи всі важливі! у сорок пуд…
Розкланяйся - тупієм [29] не кивнуть.
Вельможа у разі [ 30 ] - тим паче,
Не як інший, і пив і їв інакше.
А дядько! що твій князь? що граф?
Серйозний погляд, гордовита вдача.
Коли ж треба підслужитись,
І він згинався вперегин:
На куртазі[31] йому довелося обступитися;
Впав, та так, що мало потилиці не приб'є;
Старий заохав, голос хрипкою;
Був найвищою наданою посмішкою;
Зволили сміятися; як він?
Підвівся, оговтався, хотів віддати уклін,
Впав раптом [32] - вже навмисне,
А регіт пущі, він і в третій так само точно.
А? як на вашу? на нашу - тямущ.
Впав він боляче, став здорово.
Зате, бувало, у віст [33] хто частіше запрошений?
Хто чує при дворі привітне слово?
Максиме Петровичу! Хто перед усіма знав шану?
Максиме Петровичу! Жарт!
У чини виводить хтось і пенсії дає?
Максиме Петровичу. Так! Ви, нинішні, – нутка!
Чацький
І точно, почало світло дуріти,
Сказати ви можете зітхнувши;
Як порівняти та подивитися
Вік нинішній і повік минулий:
Свіже переказ, а віриться насилу,
Як той і славився, чия найчастіше гнулася шия;
Як не у війні, а у світі брали чолом,
Стукали об підлогу не шкодуючи!
Кому потреба: тим пихати, лежи вони в пилюці,
А тим, хто вищий, лестощі, як мереживо, плели.
Прямий був вік покірності та страху,
Все під личиною старанності до царя.
Я не про дядечка про ваше говорю;
Його не обуримо ми праху:
Але кого полювання забере,
Хоч у раболепстві найпалкішим,
Тепер, щоб смішити народ,
Відважно жертвувати потилицею?
А одноліток, а дідок
Інший, дивлячись на той стрибок,
І руйнуючись у старій шкірі,
Чай примовляв: «Ах! якби мені теж!
Хоч є мисливці підсвічувати скрізь,
Та нині сміх лякає і тримає сором у вузді;
Недарма шанують їх скупо государі.
Фамусів
Ох! Боже мій! він карбонарі! [34]
Чацький
Ні, нині світло вже не таке.
Фамусів
Небезпечна людина!
Чацький
Вільніше кожен дихає
І не поспішає вписатися в полк блазнів.
Фамусів
Що каже! і каже, як пише!
Чацький
У покровителів позіхати на стелю,
Помовчати, пошаркати, пообідати,
Підставити стілець, підняти хустку.
Фамусів
Він хоче проповідати вільність!
Чацький
Хто подорожує, у селі хто живе.
Фамусів
Та він владу не визнає!
Чацький
Хто служить справі, а не особам.
Фамусів
Суворіше б я заборонив цим панам
На постріл під'їжджали до столиць.
Чацький
Я нарешті дам вам відпочинок.
Фамусів
Терпіння, сечі немає, прикро.
Чацький
Ваше життя лаяв я нещадно,
Надаю вам у владу:
Відкиньте частину,
Хоч нашим часам на додачу;
Так і бути, я не поплачу.
Фамусів
І знати вас не хочу, розпусти не терплю.
Чацький
Я доказав.
Фамусів
Ласкаво, заткнув я вуха.
Чацький
На що ж? я їх не ображу.
Фамусов (скоромовкою)
Ось нишпорять по світу, б'ють байдики,
Повертаються, від них порядку чекай.
Чацький
Я перестав...
Фамусів
Мабуть, пощади.
Чацький
Довжити суперечки не моє бажання.
Фамусів
Хоч душу відпусти на покаяння!

Явище 3

Слуга (входить)
Полковник Скалозуб.
Фамусов (нічого не бачить і не чує)
Тебе вже запроторять
Під суд, як пити дадуть.
Чацький
Завітав до вас хтось додому.
Фамусів
Не слухаю, під суд!
Чацький
До вас людина із доповіддю.
Фамусів
Не слухаю, під суд! під суд!
Чацький
Та оберніться, вас звуть.
Фамусов (обертається)
А? заколот? ну так і чекаю содому [35].
Слуга
Полковник Скалозуб. Накажете прийняти?
Фамусов (встає)
Осли! сто разів вам повторювати?
Прийняти його, покликати, просити, сказати, що вдома,
Що дуже радий. Пішов же, поспішай.
(Слуга йде.)
Пожалуйста, добродію, при ньому остерігайся:
Відома людина, солідна,
І знаків темряву відзнаки нахопив;
Не по літах і чин завидний,
Не сьогодні завтра генерал.
Пожалуйста при ньому поводься скромно...
Ех! Олександре Андрійовичу, погано, брате!
До мене він жалує часто;
Я кожному, ти знаєш, радий,
У Москві додадуть завжди втричі:
Ось ніби одружується з Сонюшкою. Порожнє!
Він, може, і радий був душею,
Так потреби сам не бачу я великий
Дочка видаватиме ні завтра, ні сьогодні;
Адже Софія молода. А втім, влада Господня.
Пожалуйста при ньому не сперечайся ти вкрив і скоса
І завіральні ідеї ці кинь.
Проте його немає! яку б причину…
А! знати, до мене пішов до іншої половини.
(Поспішно йде.)

Явище 4

Чацький
Як метушиться! що за спритність?
А Софія? - Чи немає тут нареченого якого?
З якого часу мене дичиниться, як чужого!
Як тут би їй не бути!!
Хто цей Скалозуб? батько їм сильно марить,
А може, не тільки батько…
Ох! той скажи любові кінець,
Хто на три роки вдалину поїде.

Явище 5

Чацький, Фамусов, Скалозуб.
Фамусів
Сергію Сергійовичу, до нас сюди.
Прошу покірно, тут тепліше;
Прозябли ви, зігріємо вас;
Отдушничек відвернем скоріше.
Скалозуб (густим басом)
Навіщо ж лазити, наприклад,
Самим!.. Мені соромно, як чесний офіцер.
Фамусів
Невже для друзів не робити мені жодного кроку,
Сергій Сергійович дорогий! Кладіть капелюх, зніміть шпагу;
Ось вам софа, розкиньтесь на спокій.
Скалозуб
Куди накажете, аби тільки сісти.
(Сідають усі троє. Чацький віддалік.)
Фамусів
Ох! батюшка, сказати, щоб не забути:
Дозвольте нам своїми злічитися,
Хоч далекими – спадщини не ділити;
Не знали ви, а я поготів, -
Дякую навчив двоюрідний ваш брат, -
Як вам доводиться Настасья Миколаївна?
Скалозуб
Не знаю, винен;
Ми з нею разом не служили.
Фамусів
Сергію Сергійовичу, це ви!
Ні! я перед ріднею, де зустрінеться, поповзом;
Знайду її на морському дні.
При мені службовці чужі дуже рідкісні;
Дедалі більше сестрини, своячки дітки;
Один Молчалін мені не свій,
І те, що діловий.
Як представлятимеш до хрестика, чи до містечка,
Ну як не порадувати рідному чоловічку!
Однак братик ваш мені друг і говорив,
Що вами вигод темряву по службі отримав.
Скалозуб
У тринадцятому році ми відрізнялися із братом
У тридцятому єгерському [36], а потім у сорок п'ятому.
Фамусів
Так, щастя, у кого є такий собі синок!
Має, здається, у петельці орденок?
Скалозуб
за третє серпня; засіли ми в траншею:
Йому дано з бантом, мені на шию.
Фамусів
Люба людина, і подивитися – так хват.
Прекрасна двоюрідна людина ваш брат.
Скалозуб
Але міцно набрався якихось нових правил.
Чин слідував йому; він службу раптом залишив,
У селі книжки почав читати.
Фамусів
Ось молодість!.. - читати!.. а потім хвать!..
Ви повелися справно:
Давно полковники, а служіть нещодавно.
Скалозуб
Досить щасливий я в товаришах моїх,
Вакансії[38] якраз відкриті;
То старших виключать інших,
Інші, дивишся, перебиті.
Фамусів
Так, чим кого Господь шукає, піднесе!
Скалозуб
Буває, мого щасливіше таланить.
У нас у п'ятнадцятій дивізії, не далі,
Про нашого хоч сказати бригадного генерала.
Фамусів
Помилуйте, а вам чого бракує?
Скалозуб
Не скаржусь, не оминали,
Проте за полком два роки повели.
Фамусів
Чи в погонь за полком?
Зате, звичайно, у чому іншому
За вами далеко тягнутися.
Скалозуб
Ні, старіше мене по корпусу знайдуться,
Я з вісімсот дев'ятого служу;
Так, щоб чини здобути, є багато каналів;
Про них як істинний філософ я суджу:
Мені тільки дісталося б у генерали.
Фамусів
І славно судіть, дай Бог здоров'я вам
І генеральський чин; а там
Навіщо відкладати далі
Мова завести про генеральшу?
Скалозуб
Одружуватися? Я нітрохи не проти.
Фамусів
Що ж? у кого сестра, племінниця є, дочка;
Адже в Москві немає нареченим перекладу;
Чого? розмножуються рік у рік;
А, батюшка, зізнайтеся, що ледве
Де знайдеться столиця, як Москва.
Скалозуб
Дистанції [40] величезного розміру.
Фамусів
Смак, батюшка, хороша манера;
На всі свої закони є:
Ось, наприклад, у нас вже здавна ведеться,
Що за батьком та сином честь:
Будь поганий, та якщо набереться
Душ тисячі дві родових, -
Той і наречений.
Інший хоч швидше будь, надутий всяким чванством,
Нехай собі розумником слави,
А до сім'ї не включать. На нас не здивуйся.
Адже тільки тут ще й дорожать дворянством.
Та чи це одне? візьміть ви хліб-сіль [41]:
Хто хоче до нас завітати, - будь ласка;
Двері відчинені для званих і незваних,
Особливо із іноземних;
Хоч чесна людина, хоч ні,
Для нас рівно, про всіх готовий обід.
Візьміть ви від голови до п'ят,
На всіх московських є особливий відбиток.
Дозвольте подивитися на нашу молодь,
На юнаків – синків та онуків.
Журимо ми їх, а якщо розбереш, -
У п'ятнадцять років учителів навчать!
А наші дідки?? - Як їх візьме запал,
Засудять про справи, що слово – вирок,
Адже стовпові [42] всі, у вус кого не дмуть;
І про уряд іноді так кажуть,
Що якби хтось підслухав їх… біда!
Не те щоб новизни вводили, - ніколи,
Врятуй нас Боже! Ні. А чіпляться
До того, до цього, а частіше ні до чого,
Посперечаться, пошумлять, і... розійдуться.
Прямі канцлери [43] у відставці - по розуму!
Я вам скажу, знати, час не настав час,
Але що без них не обійдеться. -
А жінки? - сунься хто, спробуй, опануй;
Судді всьому, скрізь, над ними немає суддів;
За картами коли повстануть загальним бунтом,
Дай Бог терпіння, - адже сам я був одружений.
Скомандувати наказуйте перед фрунтом!
Будьте надішліть їх до Сенату[44]!
Ірина Власівна! Лукер'я Олексіївна!
Тетяна Юріївна! Пульхерія Андріївна!
А дочок хтось бачив, кожний голову повеш…
Його величність король був прусський тут,
Дивувався не шляхом московським він дівчатам,
Їх доброю, а не особам;
І точно, чи можна бути вихованішим!
Вміють же себе нарядити
Тафтицею, чорнобривцем і серпанком, [45]
Словечко в простоті не скажуть, все з утиском;
Французькі романси вам співають
І верхні виводять нотки,
До військових людей так і хлюпають.
А тому що патріотки.
Рішуче скажу: ледве
Інша знайдеться столиця, як Москва.
Скалозуб
На мою думку,
Пожежа сприяла їй багато до прикраси [46].
Фамусів
Не пам'ятайте нам, чи мало хриплять!
З тих пір дороги, тротуари,
Вдома та все на новий лад.
Чацький
Вдома нові, але забобони старі.
Порадуйте, не винищуть
Ані роки їх, ані моди, ані пожежі.
Фамусов (Чацька)
Гей, зав'яжи на згадку вузлик;
Просив я помовчати, не велика послуга.
(Скелязубу)
Дозвольте, батюшка. Ось-с – Чацького, мені друга,
Андрія Ілліча покійного синка:
Чи не служить, тобто в тому він користі не знаходить,
Але захоч - так був би діловий.
Жаль, дуже шкода, він малий з головою,
І славно пише, перекладає.
Не можна не пошкодувати, що з таким розумом.
Чацький
Чи не можна пошкодувати про когось іншого?
І похвали мені ваші докучають.
Фамусів
Не я один, все також засуджують.
Чацький
А судді хто? - За давниною років
До вільного життя їхня ворожнеча непримиренна,
Судження черпають із забутих газет
Часів Очаковських та підкорення Криму;
Завжди готові до журби,
Співають усі пісні одну й ту саму,
Не помічаючи себе:
Що старіше, те гірше.
Де, вкажіть нам, батьківщини отці, 47
Яких ми маємо прийняти за зразки?
Чи не ці, грабіжництво багаті?
Захист від суду у друзях знайшли, у спорідненості,
Чудові споруди палати,
Де розливаються в бенкетах і марнотратстві,
І де не воскреснуть клієнти-іноземці[48]
Минулого життя подліші риси.
Та й кому в Москві не затискали роти
Обіди, вечері та танці?
Чи не той, ви до кого мене ще з пелен,
Для задумів якихось незрозумілих,
Дітей возили на уклін?
Той Нестор[49] негідників знатних,
Натовпом оточений слуг;
Завзято, вони в години вина і бійки
І честь і життя його неодноразово рятували: раптом
На них він вимінив хортів три собаки!
Або он той ще, який для витівок
На кріпосний балет зігнав на багатьох фурах
Від матерів, батьків відторгнених дітей?
Сам занурений розумом у Зефірах та в Амурах,
Змусив усю Москву дивуватися їхній красі!
Але боржників[50] не погодив до відстрочки:
Амури та Зефіри всі
Розпродані поодинці!
Ось ті, які дожили до сивини!
Ось поважати кого маємо ми на безлюдді!
Ось наші суворі поціновувачі та судді!
Тепер нехай із нас один,
З молодих людей, знайдеться - ворог шукань,
Не вимагаючи ні місць, ні підвищення в чин,
У науки він впертує розум, який прагне пізнань;
Або в душі його сам Бог збудить жар
До мистецтв творчих, високих і прекрасних, -
Вони одразу: розбій! пожежу!
І прославиться у них мрійником! небезпечним!! -
Мундір! один мундир! він у колишньому їхньому побуті
Колись укривав, розшитий та гарний,
Їхня слабодушність, розум жебрак;
І нам за ними в дорогу щасливу!
І в дружинах, дочок - до мундира та ж пристрасть!
Я сам до нього давно чи від ніжності зрікся?!
Тепер уже в це мені дитинство не впасти;
Але хто б тоді за всіма не схопився?
Коли з гвардії, інші від двору
Сюди на якийсь час приїжджали, -
Кричали жінки: ура!
І в повітря чепчики кидали!
Фамусов (про себе)
Втягне він мене в біду.
(Гучно)
Сергію Сергійовичу, я піду
І чекатиму вас у кабінеті.
(Виходить).

Явище 6

Скалозуб, Чацький.
Скалозуб
Мені подобається, при цьому кошторисі
Майстерно як торкнулися ви
Упередження Москви
До улюбленців, до гвардії, до гвардійських, до гвардіонців;
Їх золоту, шиттям дивуються, наче сонцям!
А в першій армії колись відстали? у чому?
Все так прилагоджено, і талі все так вузькі,
І офіцерів вам начтемо,
Що навіть кажуть інші, по-французьки.

Явище 7

Скалозуб, Чацький, Софія, Ліза.
Софія (біжить до вікна)
Ох! Боже мій! впав, убився!
(Втрачає почуття.)
Чацький
Хто?
Хто це?
Скалозуб
З ким біда?
Чацький
Вона мертва зі страху!
Скалозуб
Та хто? звідки?
Чацький
Вдарився про що?
Скалозуб
Чи не старий наш дав маху?
Ліза (клопочеться біля панночки)
Кому призначено, не уникнути долі:
Молчалін на коня сідав, ногу в стремено,
А кінь дибки,
Він об землю і просто в темряву.
Скалозуб
Поводдя затяг, ну, жалюгідний же їздець.
Подивитись, як тріснувся він - грудьми чи бік?
(Виходить).

Явище 8

Ті ж, без Скалозуба.
Чацький
Допомогти їй чим? Скажи швидше.
Ліза
Там у кімнаті вода стоїть.
(Чацький біжить і приносить. Все наступне - напівголосно, - до того, як Софія прокинеться.)
Склянку налийте.
Чацький
Вже налитий.
Шнурівку відпусти вільніше,
Віскі їй оцтом потрі,
Обприскувати водою. - Дивись:
Вільніше дихання стало.
Повіяти чим?
Ліза
Ось опахало.
Чацький
Дивись у вікно:
Мовчалин на ногах давно!
Нероба її турбує.
Ліза
Так-с, панночок нещасний характер:
Збоку дивитися не може,
Як люди падають стрімголов.
Чацький
Обприскувати ще водою.
Ось так. Ще. Ще.
Софія (з глибоким зітханням)
Хто тут зі мною?
Я точно як уві сні.
(Поспішно і голосно.)
Де він? що з ним? Скажіть мені.
Чацький
Хай би собі зламав шию,
Вас мало не вморив.
Софія
Вбивчі холодністю своєю!
Дивитися на вас, вас слухати нема сил.
Чацький
Накажете мені за нього мучитися?
Софія
Туди бігти, там, допомогти йому намагатися.
Чацький
Щоб залишалися ви самостійно?
Софія
Навіщо ви мені?
Так, правда: не свої біди - для вас забави,
Батько рідний убийся – все одно.
(Лізі)
Ходімо туди, біжимо.
Ліза (відводить її на сторону)
Схаменіться! куди ви?
Він живий, здоровий, дивіться тут у вікно.
(Софія у вікно висовується.)
Чацький
Збентеження! непритомність! поспішність! гнів! переляку!
Так можна тільки відчувати,
Коли позбавляєшся єдиного друга.
Софія
Сюди йдуть. Руки він не може підняти.
Чацький
Бажав би з ним убитися.
Ліза
Для компанії?
Софія
Ні, залишайтеся за бажанням.

Явление 9

Софія, Ліза, Чацький, Скалозуб, Молчалін (з підв'язаною рукою).
Скалозуб
Воскрес і неушкоджений, рука
Забита трохи,
І все-таки фальшива тривога.
Молчалін
Я вас налякав, вибачте заради Бога.
Скалозуб
Ну, я не знав, що буде з того
Вам ирритация.[ 52 ] Опрометью вбігли. -
Ми здригнулися! - Ви непритомніли,
І що ж? - весь страх із нічого.
Софія (не дивлячись ні на кого)
Ох! дуже бачу: з порожнього,
А вся ще тепер тремчу.
Чацький (про себе)
З Молчаліним жодного слова!
Софія
Однак про себе скажу,
Що не боягузлива. Так буває,
Карета впаде, - піднімуть: я знову
Готова знову скакати;
Але все найменше в інших мене лякає,
Хоч немає великого нещастя від того,
Хоч незнайомий мені, - до цього не діло.
Чацький (про себе)
Прощення просить у нього,
Щоразу про когось пожаліла!
Скалозуб
Дозвольте, розповім вам звістку:
Княгиня Ласова якась тут є,
Наїзниця, вдова, але немає прикладів,
Щоб їздило з нею багато кавалерів.
Днями розбилася в пух, -
Жоке[53] не підтримав, вважав він, мабуть, мух. -
І без того вона, як чутно, незграбна,
Тепер ребра не вистачає,
Тож для підтримки шукає чоловіка.
Софія
Ax, Олександре Андрійовичу, ось -
Явіться, ви цілком великодушні:
На жаль ближнього ви такі небайдужі.
Чацький
Так, це я зараз виявив
Моїм старанним старанням,
І пирсканням, і відтиранням;
Не знаю для кого, але вас воскресив!
(Бере капелюх і йде.)

Явище 10

Ті ж, крім Чацького.
Софія
Ви увечері до нас будете?
Скалозуб
Як рано?
Софія
Раніше; з'їдуться домашні друзі
Потанцювати під фортопіяно, -
Ми в жалобі, то балу дати не можна.
Скалозуб
Я, але до батюшки зайти я обіцявся,
Відкланяюсь.
Софія
Прощайте.
Скалозуб (тисне руку Молчаліну)
Ваш слуга.
(Виходить).

Явище 11

Софія, Ліза, Молчалін.
Софія
Мовчалін! як у мені розум цілий залишився!
Адже знаєте, як життя мені ваша дорога!
Навіщо їй грати, і так необережно?
Скажіть, що у вас із рукою?
Чи не дати вам крапель? чи не потрібен спокій?
Пошлемо до лікаря, нехтувати не повинно.
Молчалін
Хусткою перев'язав, не боляче мені з того часу.
Ліза
Вдарюсь об заклад, що дурниця;
І якби не личило, не потрібно перев'язки;
А то не дурниця, що вам не уникнути розголосу:
На сміх, того дивись, підійме Чацький вас;
І Скалозуб, як свій хохол закрутить,
Розкаже непритомність, додасть сто прикрас;
Жартувати і він спроможний, адже нині хто не жартує!
Софія
А ким із них я дорожу?
Хочу – люблю, хочу – скажу.
Мовчалін! ніби я не примушувала себе?
Увійшли ви, слова не сказала,
При них не сміла я дихнути,
У вас спитати, на вас подивитись.
Молчалін
Ні, Софіє Павлівно, ви надто відверті.
Софія
Звідки скритність почерпнути!
Готова я була у віконце, до вас стрибнути.
Та що мені до кого? до них? до всесвіту?
Смішно? - нехай жартують їх; прикро? - нехай лають.
Молчалін
Не зашкодила б нам ця відвертість.
Софія
Невже на дуель вас захочуть викликати?
Молчалін
Ох! злі язики страшніші за пістолет.
Ліза
Сидять вони у батюшки тепер,
От якби ви пурхнули у двері
З обличчям веселим, безтурботно:
Коли нам скажуть, що хочемо -
Куди як віриться охоче!
І Олександр Андрійович, - з ним
Про колишні дні, про ті прокази
Розгорніться в розповідях:
Посмішка і пара слів,
І хто закоханий – на все готовий.
Молчалін
Я вам радити не смію.
(Цілує їй руку.)
Софія
Хочете ви?.. Піду люб'язнити крізь сліз;
Боюся, що витримати вдавання не зможу.
Нащо сюди Бог Чацького приніс!
(Виходить).

Явище 12

Молчалін, Ліза
Молчалін
Веселе створення ти! живе!
Ліза
Прошу пустити і без мене вас двоє.
Молчалін
Яке личко твоє!
Як я тебе кохаю!
Ліза
А панночку?
Молчалін
Її
За посадою, тебе...
(Хоче її обійняти.)
Ліза
Від нудьги.
Прошу подалі руки!
Молчалін
Є у мене дрібниці три:
Є туалет, хитра робота -
Зовні дзеркальце і дзеркальце всередині,
Навколо все проріз, позолота;
Подушечка, з бісеру візерунок;
І перламутровий прилад
Ігольничок та ножинки, як мили!
Перлинки, розтерті в білила!
Помада є для губ, і для інших причин,
З духами скляночка: резеда та жасмин.
Ліза
Ви знаєте, що я не захоплююсь інтересами;
Скажіть краще, чому
Ви з панночкою скромні, а з горнішної гульвіси?
Молчалін
Сьогодні хворий я, обв'язки не зніму;
Прийди в обід, спонукай зі мною;
Я правду тобі відкрию.
(Виходить у бічні двері.)

Явище 13

Софія, Ліза.
Софія
Була у батюшки, там нема нікого.
Сьогодні я хвора, і не піду обідати,
Скажи Молчаліну, і поклич його,
Щоб він прийшов мене провідати.
(Іде до себе.)

Явление 14

Ліза
Ну! люди у тутешньому боці!
Вона до нього, а він до мене,
А я... одна лише я любові до смерті трушу, -
А як не полюбити буфетника Петрушу!

Кінець ІІ дії.

Дія ІІІ

Явище 1

Чацький, потім Софія.
Чацький
Дочекаюся її, і вимушу визнання:
Хто нарешті їй милий? Мовчалін! Скалозуб!
Молчалін раніше був такий дурний!
Найжахливіше створення!
Хіба порозумнішав?.. А той -
Хрипун [54], удавленник, фагот [55],
Сузір'я маневрів та мазурки! [56]
Доля кохання – грати їй у жмурки.
А мені…
(Входить Софія.)
Ви тут? я дуже радий,
Я цього хотів.
Софія (про себе)
І дуже невпопад.
Чацький
Звісно, ​​не мене шукали?
Софія
Я вас не шукала.
Чацький
Дізнатися чи не можна,
Хоч і недоречно, потреби немає:
Кого ви любите?
Софія
Ох! Боже мій! весь світ.
Чацький
Хто вам більш милий?
Софія
Є багато рідних.
Чацький
Дедалі більше мене?
Софія
Інші.
Чацький
І я чого хочу, коли все вирішено?
Мені в петлю лізти, а їй кумедно.
Софія
Чи бажаєте ви знати істини два слова?
Найменша в кому дивність трохи видна,
Веселість ваша не скромна,
У вас вже гостро готова,
А самі ви...
Чацький
Я сам? Чи не так, смішний?
Софія
Так! грізний погляд, і різкий тон,
І цих у вас особливостей безодня;
А над собою гроза куди не марна.
Чацький
Я дивний, а не дивний хто ж?
Той, хто на всіх дурнів схожий;
Молчалін, наприклад…
Софія
Приклади мені не нові;
Помітно, що ви жовч на всіх вилити готові;
А я, щоби не заважати, звідси ухилюся.
Чацький (тримає її)
Стривайте ж.
(В бік)
Раз у житті вдаю.
(Гучно)
Залишіть ми ці дебати.
Перед Молчаліним не правий я, винен;
Може, він не те, що три роки тому:
Є на землі такі перетворення
Правлінь, кліматів, і звичаїв, і умів,
Є люди важливі, славилися за дурнів:
Інший по армії, інший поганим поетом,
Інший ... Боюся назвати, але визнано всім світом,
Особливо в останні роки,
Що розумні хоч куди.
Нехай у Молчалині розум жвавий, геній сміливий,
Але чи є в ньому така пристрасть? то почуття? палкість та?
Щоб, крім вас, йому цілий світ
Здавався порох і суєта?
Щоб серця кожне биття
Любов прискорювалося до вас?
Щоб думкам були всім, і всім його справам
Душою - ви, вам угоду?
Сам це відчуваю, сказати я не можу,
Але що тепер у мені кипить, хвилює, бісить,
Не побажав би я й особистому ворогові,
А він?.. змовчить і повісить голову.
Звичайно, смиренний, всі такі не швидкі;
Бог знає, у ньому якась таємниця прихована;
Бог знає, за нього що вигадали ви,
Чим голова його повік не була набита.
Можливо, якостей ваших тьму,
Милуючись ним, ви надали йому;
Не грішний він ні в чому, ви в сто разів грішніші.
Ні! ні! нехай розумний, час від часу розумніший,
Але чи вас він стоїть? ось вам одне питання.
Щоб байдужіше мені зазнати втрати,
Як людині ви, яка з вами виросла,
Як вашому другу, як братові,
Мені дайте переконатися у цьому;
Потім
Від божевілля я можу остерігатися;
Пушусь далі простудити, охолонути.
Не думати про кохання, але я вмітиму
Втрачатися по світу, забути і розважитися.
Софія (про себе)
От знехотя звела!
(Вголос)
Що вдавати?
Молчалін давиче міг залишитися без руки,
Я жваво в ньому долі взяла;
А ви, трапившись на цю пору,
Не подбали розрахувати,
Що можна доброю бути до всіх і без розбору;
Але може істина в здогадах ваших є,
І гаряче його я беру під захист;
Навіщо ж бути, скажу вам навпростець,
Так нестримну мову?
У презирстві до людей так неприховані?
Що й смиренному пощади немає!.. чого?
Якби кому назвати його:
Град шпильок і жартів ваших гримне.
Жартувати! і вік жартувати! як вас на це стане!
Чацький
Ох! Боже мій! невже я з тих,
Якою мета всього життя – сміх?
Мені весело, коли кумедних зустрічаю,
А найчастіше з ними я сумую.
Софія
Даремно: це все відноситься до інших,
Молчалін вам набрид би навряд чи,
Коли б зійшлися коротше з ним.
Чацький (із жаром)
Навіщо ж ви так коротко впізнали?
Софія
Я не намагалася, Бог нас звів.
Дивіться, дружбу всіх він у домі набув;
При батюшці три роки служить,
Той часто без толку сердить,
А він безмовністю його обеззброє,
Від доброти душі пробачить.
І, між іншим,
Веселостей шукати б міг;
Ані: від старих не ступить за поріг;
Ми граємося, регочем,
Він із ними цілий день засяде, радий не радий,
Грає…
Чацький
Цілий день грає!
Мовчить, коли його сварять!
(В бік)
Вона його не шанує.
Софія
Звичайно немає в ньому цього розуму,
Що геній для інших, а для інших чума,
Який швидкий, блискучий і скоро чинить опір,
Яке світло лає наповал,
Щоб світло про нього хоч щось сказав;
Та чи такий розум сімейство ощасливить?
Чацький
Сатира і мораль – сенс цього всього?
(В бік)
Вона не ставить у гріш його.
Софія
Чудові властивості
Він нарешті: поступливий, скромний, тихий.
В особі ні тіні занепокоєння,
І на душі провини ніякої,
Чужих і вкрив і ні до чого не рубає, -
Ось я за що його люблю.
Чацький (убік)
Шалит, вона його не любить.
(Вголос)
Докінчити я вам допоможу
Молчаліна зображення.
Але Скалозуб? ось диво;
За армію стоїть горою,
І прямизною табору,
Особою та голосом герой…
Софія
Чи не мого роману.
Чацький
Чи не вашого? хто вас розгадає?

Явище 2

Чацький, Софія, Ліза.
Ліза (пошепки)
Пані, за мною зараз
До вас Олексій Степанич буде.
Софія
Вибачте, треба йти мені швидше.
Чацький
Куди?
Софія
До шахрая.
Чацький
Бог з ним.
Софія
Щипці застудити.
Чацький
Нехай собі…
Софія
Не можна чекаємо на вечір гостей.
Чацький
Бог із вами, залишаюся знову з моєю загадкою.
Однак дайте мені зайти, хоч крадькома,
До вас у кімнату на кілька хвилин;
Там стіни, повітря – все приємно!
Зігріють, оживлять, мені відпочити дадуть
Спогади про те, що незворотно!
Не засиджусь, увійду, всього хвилини дві,
Потім, подумайте, член Англійського клубу,
Я там дні цілі пожертвую чутки
Про розум Молчаліна, про душу Скалозуба.
(Софія знизує плечима, йде до себе і замикається, за нею і Ліза.)

Явище 3

Чацький, потім Молчалін.
Чацький
Ох! Софіє! Невже Молчаліна обрано їй!
Чим не чоловік? Розуму в ньому лише мало;
Але щоб мати дітей,
Кому розуму не вистачало?
Послужливий, скромний, в особі рум'янець є.
(Входить Молчалін.)
Он він навшпиньки, і не багатий словами;
Якою ворожбою вмів до неї в серце влізти!
(Звертається до нього.)
Нам, Олексію Степановичу, з вами
Не вдалося сказати двох слів.
Ну, спосіб життя ваш який?
Без горя сьогодні? без смутку?
Молчалін
Як і раніше, с.
Чацький
А як живали?
Молчалін
День у день, нині, як учора.
Чацький
До пір'я від карт? і до карт від пера?
І покладена година припливам та відливам?
Молчалін
У міру я праць та сил,
З тих пір, як я вважаюсь за Архівами[57],
Три нагородження одержав.
Чацький
Зрадили почесті та знатність?
Молчалін
Ні, свій талант у всіх…
Чацький
У вас?
Молчалін
Два:
Помірність та акуратність.
Чацький
Чудові два! і стоять наших усіх.
Молчалін
Вам не далися чини, по службі неуспіх?
Чацький
Чини людьми даються,
А люди можуть обдуритись.
Молчалін
Як дивувалися ми!
Чацький
Яке ж диво тут?
Молчалін
Жаліли вас.
Чацький
Марна праця.
Молчалін
Тетяна Юріївна розповідала щось,
З Петербурга повертаючись,
З міністрами про ваш зв'язок,
Потім розрив.
Чацький
Їй чому турбота?
Молчалін
Тетяні Юріївні!
Чацький
Я з нею не знайомий.
Молчалін
З Тетяною Юріївною!!
Чацький
З нею повік ми не зустрічалися;
Чув, що безглузда.
Молчалін
Та це, повно, чи ли?
Тетяна Юріївна!!!
Відома, - до того ж
Чиновні та посадові -
Усі їй друзі та всі рідні;
До Тетяни Юріївни хоч раз би з'їздити вам.
Чацький
На що ж?
Молчалін
Так: часто там
Ми заступництво знаходимо, де не мітимо.
Чацький
Я їжджу до жінок, та тільки не за цим.
Молчалін
Яка ввічлива! добра! мила! проста!
Бали дає не можна багатше.
Від Різдва і до посту,
І влітку свята на дачі.
Ну, правда, що б вам у Москві у нас служити?
І нагородження брати та весело пожити?
Чацький
Коли в справах - я від веселощів ховаюся,
Коли дуріти - дурі,
А змішувати два ці ремесла
Є темрява майстрів, я не з їх числа.
Молчалін
Вибачте, проте тут не бачу злочину;
Ось сам Хома Фоміч, знайомий він вам?
Чацький
Ну що ж?
Молчалін
За трьох міністрів був начальник відділення.
Переведений сюди…
Чацький
Гарний!
Найпустіша людина, з найбезглуздіших.
Молчалін
Якомога! склад його тут ставлять на зразок!
Читали ви?
Чацький
Я дурниць не читач,
А більше зразкових.
Молчалін
Ні, мені так довелося з приємністю прочитати,
Не автор я…
Чацький
І з усього видно.
Молчалін
Не смію мого судження вимовити.
Чацький
Навіщо так секретно?
Молчалін
У мої літа не повинно бути
Своє судження мати.
Чацький
Помилуйте, ми з вами не хлопці,
Навіщо ж думки чужі лише святі?
Молчалін
Адже треба залежати від інших.
Чацький
Навіщо ж треба?
Молчалін
У чинах ми невеликі.
Чацький (майже голосно)
З такими почуттями, з такою душею
Любимо!.. Ошуканка сміялася з мене!

Явище 4

Вечір. Всі двері навстіж, окрім у спальню до Софії. У перспективі відкривається низка освітлених кімнат. Слуги метушаться; один із них, головний, каже:
Гей! Філько, Фомко, ну, ловчею!
Столи для карт, крейд, щіток та свічок!
(Стукає до Софії у двері.)
Скажіть панночки швидше, Лизавета:
Наталя Дмитрівна, і з чоловіком, і до ганку
Ще під'їхала карета.
(Розходяться, залишається один Чацький.)

Явище 5

Чацький, Наталя Дмитрівна, молода жінка.
Наталія Дмитрівна
Чи не помиляюся!.. він точно, по обличчю.
Ох! Олександре Андрійовичу, чи ви?
Чацький
З сумнівом дивіться від ніг до голови,
Невже мене три роки змінили?
Наталія Дмитрівна
Я вважала вас далеко від Москви.
Чи давно?
Чацький
Нині лише...
Наталія Дмитрівна
Надовго?
Чацький
Як станеться.
Однак хто, дивлячись на вас, не здивується?
Повніше, подобрішали страх;
Молодші ви, свіжіші за сталі;
Вогонь, рум'янець, сміх, гра у всіх рисах.
Наталія Дмитрівна
Я заміжня.
Чацький
Давно ви сказали б!
Наталія Дмитрівна
Мій чоловік - чарівний чоловік, ось він зараз увійде,
Я познайомлю вас, бажаєте?
Чацький
Прошу.
Наталія Дмитрівна
І знаю наперед,
Що вам сподобається? Погляньте та судіть!
Чацький
Я вірю, що він вам чоловік.
Наталія Дмитрівна
Про ні, не тому;
Сам по собі, за вдачею, за розумом.
Платоне Михайловичу мій єдиний, безцінний!
Тепер у відставці був військовий;
І стверджують усі, хто тільки раніше знав,
Що з хоробрістю його, з талантом,
Якби службу продовжував,
Звісно, ​​був би він московським комендантом.

Явище 6

Чацький, Наталія Дмитрівна, Платон Михайлович
Наталія Дмитрівна
Ось мій Платон Михайлович.
Чацький
Ба!
Друг старий, ми давно знайомі, ось доля!
Платон Михайлович
Здорово, Чацький, брате!
Чацький
Платон люб'язний, славно,
Похвальний лист тобі: ведеш себе справно.
Платон Михайлович
Як бачиш, брате:
Московський житель та одружений.
Чацький
Забутий шум табірний, товариші та брати?
Спокійний і лінивий?
Платон Михайлович
Ні, є таки заняття:
На флейті я тверджу дует
А-мольний ... [58]
Чацький
Що твердив тому п'ять років тому?
Ну постійний смак! у чоловіках найдорожче!
Платон Михайлович
Брате, одружишся, тоді мене згадай!
Від нудьги ти свистітимеш одне й теж.
Чацький
Від нудьги! як? ти їй платиш данину?
Наталія Дмитрівна
Платон Михайлович мій до занять схильний різним,
Яких немає тепер, - до навчань та оглядів,
До манежу... іноді нудьгує вранці.
Чацький
А хто, любий друже, велить тобі бути пустим?
У полк ескадрон дадуть. Ти обер чи штаб?
Наталія Дмитрівна
Платон Михайлович мій здоров'ям дуже слабкий.
Чацький
Здоров'ям слабий! Чи давно?
Наталія Дмитрівна
Всі рюматизм [60] і головний біль.
Чацький
Руху більше. У село, у теплий край.
Будь частіше на коні. Село влітку – рай.
Наталія Дмитрівна
Платон Михайлич місто любить,
Москву; за що в глушині він свої дні загубить!
Чацький
Москву та місто… Ти дивак!
А пам'ятаєш колишнє?
Платон Михайлович
Так, брате, тепер не так...
Наталія Дмитрівна
Ах, мій друже!
Тут так свіжо, що сили немає,
Ти відчинився весь і розстебнув жилет.
Платон Михайлович
Тепер, брате, я не той...
Наталія Дмитрівна
Послухайся разочок,
Мій любий, застебнися швидше.
Нині.
Наталія Дмитрівна
Та відійди подалі від дверей,
Наскрізний там вітер дме ззаду!
Платон Михайлович
Тепер, брате, я не той...
Наталія Дмитрівна
Мій ангел, заради Бога
Від дверей далі відійди.
Платон Михайлович (очі до неба)
Ох! матінко!
Чацький
Ну, Бог тебе суди;
Вже точно, став не той у короткий час;
Чи не минулого року, наприкінці,
У полку я тебе знав? лише ранок: ногу в стремено
І носишся на хортовому жеребці;
Осінній вітер дуй, хоч попереду, хоч із тилу.
Ех! братику! славне тоді життя було.

Явище 7

Ті ж Князь Тугоуховський і Княгиня з шістьма дочками.
Наталія Дмитрівна (тоненьким голоском)
Князь Петро Ілліч, княгиня! Боже мій!
Княжна Зізі! Мімі!
(Гучні лобизання, потім сідають і оглядають одна одну з голови до ніг.)
1-а князівна
Який фасон чудовий!
2-я князівна
Які складочки!
1-а князівна
Обшите бахромою.
Наталія Дмитрівна
Ні, якби бачили мій тюрлюрлю атласний!
3-я князівна
Який ешарп[62] cousin[63] мені подарував!
4-я князівна
Ох! так, барежевий![64]
5-я князівна
Ох! чарівність!
6-я князівна
Ох! як милий!
Княгиня
Сс! - Хто це в кутку, зійшли ми, вклонився?
Наталія Дмитрівна
Приїжджий, Чацький.
Княгиня
Відставний?
Наталія Дмитрівна
Так, мандрував, нещодавно вернувся.
Княгиня
І хо-ло-стій?
Наталія Дмитрівна
Так, не одружений.
Княгиня
Князь, князь, сюди. - Живіше.
Князь (до неї обертає слухову трубку)
Охм!
Княгиня
До нас на вечір, у четвер, проси швидше
Наталії Дмитрівни знайомого: он він!
Князь
І-хм!
(Вирушає, в'ється біля Чацького і покашлює.)
Княгиня
Ось те дітки:
Їм бал, а батюшка тягайся на уклін;
Танцівники жахливо стали рідкісними!
Він камер-юнкер?
Наталія Дмитрівна
Ні.
Княгиня
Багат?
Наталія Дмитрівна
О ні!
Княгиня (голосно, що є сечі)
Князь, князю! Назад!

Явище 8

Ті ж і Графіні Хрюміни: бабуся та онука.
Графіня онука
Ax! Grand" maman! [66] Ну, хто так рано приїжджає?
Ми перші!
(Пропадає у бічну кімнату.)
Княгиня
Ось нас честить!
Ось перша, і нас за нікого рахує!
Зла, у дівках ціле століття, вже Бог її вибачить.
Графиня внучка (повернувшись, спрямовує на Чацького подвійний лорнет)
Мсьє Чацький! Ви в Москві! як були, всі такі?
Чацький
На що мені змінюватися?
Графіня онука
Повернулися неодружені?
Чацький
На кому мені одружитися?
Графіня онука
У чужих краях на кому?
О! наших темрява, без далеких довідок,
Там одружуються і нас дарують спорідненістю
З майстерницями модних лавок.
Чацький
Нещасні! повинні докори нема
Від наслідувань модисткам?
За те, що сміли віддати перевагу
Оригінали списків? [67]

Явление 9

Ті ж і багато інших гостей. До речі, Загорецький. Чоловіки є, човгають, відходять убік, кочують із кімнати в кімнату та ін. Софія від себе виходить; все до неї назустріч.
Графіня онука
Ех! bon soir! vous voila! Jamais trop diligente,
Vous nous donnez toujours le plaisir de l'attente.[68]
Загорецький (Софії)
На завтрашній спектакль маєте квиток?
Софія
Ні.
Загорецький
Дозвольте вам вручити, даремно хто взявся
Інший вам заслужити, зате
Куди я не кидався!
У контору – все взято,
До директора, - він мені приятель, -
Із зорею о шостій годині, і до речі!
З вечора вже ніхто дістати не міг;
До того, до цього, я всіх збив з ніг;
І цей нарешті викрав уже силою
В одного, старий він кволий,
Мені друг, відомий домосід;
Нехай удома просидить у спокої.
Софія
Дякую вам за квиток,
А за старання вдвічі.
(Є ще деякі, тим часом Загорецький відходить до чоловіків.)
Загорецький
Платон Михайлович…
Платон Михайлович
Геть!
Іди ти до жінок, бреши їм та їх мороч;
Я правду про тебе розкажу таку,
Що гірше за всяку брехню. Ось, брате,
(Чацькому)
рекомендую!
Як таких людей чемніше звуть?
Ніжніше? - людина вона світська,
Від'явлений шахрай, шахрай:
Антон Антонович Загорецький.
При ньому остерігайся: переносити[69] добре,
І в карти не сідай: продасть.
Загорецький
Оригінал! буркотливий, а без найменшої злості.
Чацький
І ображатися вам смішно;
Крім чесності, є безліч втіх:
Лають тут, а там дякують.
Платон Михайлович
Ох, ні, братику! у нас лають
Всюди, а всюди приймають.
(Загорецький мішається в натовп.)

Явище 10

Ті ж і Хлєстова.
Хлєстова
Чи легко в шістдесят п'ять років
Тягтися мені до тебе, племінниця?.. - Мучіння!
Година бита їхала з Покровки, [ 70 ] сили немає;
Ніч - світлопреставлення! [71]
Від нудьги я взяла із собою
Арапку-дівку та собачку;
Вели їх нагодувати вже, друже мій,
Від вечері зійшли подачку.
Княгиня, привіт!
(Села.)
Ну, Софіюшка, мій друже,
Яка у мене арапка для послуг:
Кучерява! горбом лопатки!
Сердитий! всі котячі кидки!
Та як чорна! та як страшна!
Адже створив Господь таке плем'я!
Чорт справжній; у дівочій [72] вона;
Чи покликати?
Софія
Ні, в інший час.
Хлєстова
Уяви: їх, як звірів, виводять напоказ.
Я слухала, там… місто є турецьке…
Чи знаєш, хто мені припас? -
Антон Антонович Загорецький.
(Загорецький виставляється наперед.)
Брехня він, картяр, злодій.
(Загорецький зникає.)
Я від нього було і двері на запор;
Та майстер прислужити: мені та сестрі Парасковії
Двох арапченків на ярмарку дістав;
Купив, він каже, чай у карти сплутував;
А мені подаруночок, дай Боже йому здоров'я!
Чацький (з реготом Платону Михайловичу)
Не поздоровиться від таких похвал,
І Загорецький сам не витримав, зник.
Хлєстова
Хто цей веселун? З якого звання?
Софія
Он цей? Чацький.
Хлєстова
Ну? а що знайшов кумедного?
Чому він радий? Який тут сміх?
Над старістю сміятися гріх.
Я пам'ятаю, ти дітей з ним часто танцювала,
Я за вуха його дірала, тільки мало.

Явище 11

Ті ж і Фамусов.
Фамусов (голосно)
Чекаємо на князя Петра Ілліча,
А князь тут! А я забився там, у портретній!
Де Скалозуб Сергій Сергійович? а?
Ні; здається, що ні. - Він людина помітна -
Сергій Сергійович Скалозуб.
Хлєстова
Творець мій! оглушив, дзвінкіше за всякі труби!

Явище 12

Ті ж і Скалозуб, а потім Молчалін.
Фамусів
Сергій Сергійович, запізнилися;
А ми на вас чекали, чекали, чекали.
(Підводить до Хлєстової.)
Моя невестушка, якій вже давно
Про вас сказано.
Хлєстова (сидячи)
Ви колись були тут… у полку… у тому… у гренадерському?[73]
Скалозуб (басом)
У його високості, хочете ви сказати,
Ново-землянському мушкетерському. [74]
Хлєстова
Не майстриня я полиці розрізняти.
Скалозуб
А формові є відмінності:
У мундирах випушки, погоничі, петлички.
Фамусів
Ходімо, батюшко, там вас я насмішу;
Курйозний віст у нас. За нами, князю! прошу.
(Його і князя відводить із собою.)
Хлєстова (Софії)
Ух! я точно позбулася петлі;
Адже дурний твій батько:
Дався йому трьох сажень удалец, -
Знайомить, не спитаючи, чи приємно нам, чи ні?
Молчалін (подає їй картку)
Я вашу партію склав: мосьє Кок,
Хома Фоміч і я.
Хлєстова
Дякую, мій друже.
(Встає.)
Молчалін
Ваш шпіц – чарівний шпіц, не більше наперстка!
Я гладив усі його; як шовкова вовна!
Хлєстова
Спасибі мій рідний.
(Виходить, за нею Молчалін та багато інших.)

Явище 13

Чацький, Софія та кілька сторонніх, які у продовженні розходяться.
Чацький
Ну! хмару розігнав…
Софія
Чи можна не продовжувати?
Чацький
Чим вас я налякав?
За те, що він пом'якшив розгнівану гостю,
Хотів я похвалити.
Софія
А скінчили б злістю.
Чацький
Сказати вам, що я думав? Ось:
Старенькі всі - народ сердитий;
Не погано, щоб при них слуга знаменитий
Тут було, як громове відведення.
Мовчалін! - Хто інший так мирно все залагодить!
Там моську вчасно погладить!
Тут у пору картку втретє!
У ньому Загорецький не помре!
Ви давиче його мені обчислювали властивості,
Але багато хто забув? - Так?
(Виходить).

Явление 14

Софія, згодом Г.N.
Софія (про себе)
Ох! ця людина завжди
Причиною мені страшного розладу!
Принизити радий, кольнути, заздрісний, гордий і злий!
Г.N. (підходить)
Ви в роздумах.
Софія
Про Чацькому.
Г.N.
Як його знайшли після повернення?
Софія
Він не в своєму розумі.
Г.N.
Чи збожеволів?
Софія (помовчавши)
Не те щоб зовсім…
Г.N.
Проте чи є прикмети?
Софія (дивиться на нього уважно)
Мені здається.
Г.N.
Як можна, у ці літа!
Софія
Як бути!
(В бік)
Готовий він вірити!
А, Чацький! Любіть ви всіх у блазні рядити,
Чи варто на себе приміряти?
(Виходить).

Явище 15

Г.N. , потім Г.Д.
Г.N.
Збожеволів!.. Їй здається!.. ось на!
Недарма? Отже… з чого взяла б вона?
Ти чув?
Г.Д.
Що?
Г.N.
Про Чацького?
Г.Д.
Що таке?
Г.N.
З глузду з'їхав!
Г.Д.
Порожній.
Г.N.
Не я сказав, інші кажуть.
Г.Д.
А ти розславиш це радий?
Г.N.
Піду, довідаюсь; чай, хтось та знає.
(Виходить).

Явление 16

Г.Д. , потім Загорецький.
Г.Д.
Вір балакуну!
Почує нісенітницю, і одразу повторює!
Чи знаєш ти про Чацького?
Загорецький
Ну?
Г.Д.
З глузду з'їхав!
Загорецький
А! знаю, пам'ятаю, чув.
Як я не знаю? приблизний випадок вийшов;
Його в шалені сховав дядько-шахрай…
Схопили, у жовтий будинок, 75 і на ланцюг посадили.
Г.Д.
Помилуй, він зараз у кімнаті був, тут.
Загорецький
Так з ланцюга спустили.
Г.Д.
Ну, любий друже, з тобою не треба газет.
Піду я, розправлю крила,
У всіх попросю; проте цур! секрет.

Явление 17

Загорецький, потім графиня онука.
Загорецький
Який Чацький тут? - Відоме прізвище.
З якимсь Чацьким я колись був знайомий. -
Ви чули про нього?
Графіня онука
Про кого?
Загорецький
Про Чацького, він зараз тут у кімнаті був.
Графіня онука
Я знаю.
Я розмовляла з ним.
Загорецький
То я вас вітаю!
Він божевільний...
Графіня онука
Що?
Загорецький
Так, він збожеволів.
Графіня онука
Уявіть, я помітила сама;
І хоч парі тримати, зі мною в одне слово.

Явище 18

Ті ж і Графіня бабуся.
Графіня онука
Ah! grand" maman, ось чудеса! ось нове!
Ви не чули тутешніх бід?
Слухайте. Ось принади! ось мило!
Графіня бабуся
Мій труг, мені вуха залило;
Скаши покромче…
Графіня онука
Часу немає!
(Вказує на Загорецького.)
Il vous dira toute l'histoire ... [76]
Піду, спитаю…
(Виходить).

Явище 19

Загорецький, бабуся Графіня.
Графіня бабуся
Що? що? чи немає тут кулі?
Загорецький
Ні, Чацький зробив всю цю гармидер.
Графіня бабуся
Як, Чацького? Хто звів у в'язницю?
Загорецький
У горах поранений у чоло, збожеволів від рани.
Графіня бабуся
Що? до фармазонів [77] у клоб? Пішов він у пусурмани?
Загорецький
Її не зрозумієш.
(Виходить).
Графіня бабуся
Антоне Антоновичу! Ох!
І він пішає, все в страху, похапцем.

Явище 20

Графіня бабуся та Князь Тугоухівський.
Графіня бабуся
Князь, князю! Ох, цей князь, по палах, сам трохи тишить!
Князь, чули?
Князь
Е – хм?
Графіня бабуся
Він нічого не чує!
Хоч, моше, бачили, тут поліцмейстер запал!
Князь
Е – хм?
Графіня бабуся
У в'язницю, князю, хто Чацького схопив?
Князь
І – хм?
Графіня бабуся
Тесак йому та ранець,
У солтати! Чи жарт! змінив закон!
Князь
У-хм?
Графіня бабуся
Так!.. у пусурманах він! Ох! окаянный волтерьянец![ 79 ]
Що? а? глухий, мій батько; дістаньте свій ріжок.
Ох! глухота велика вада.

Явление 21

Ті ж і Хлєстова, Софія, Молчалін, Платон Михайлович, Наталя Дмитрівна, Графіня онука, Княгиня з дочками, Загорецький, Скалозуб, потім Фамусов та багато інших.
Хлєстова
З глузду з'їхав! прошу покірно!
Та ненароком! та як швидко!
Ти, Софіє, чула?
Платон Михайлович
Хто перший розголосив?
Наталія Дмитрівна
Ах, друже, все!
Платон Михайлович
Ну все, так вірити мимоволі,
А мені сумнівно.
Фамусов (входячи)
Про що? про Чацькому, чи що?
Чого сумнівно? Я перший, я відкрив!
Давно дивуюсь я, як ніхто його не зв'яже!
Спробуй про владу - і ніщо накаже!
Трохи низько вклонися, згнись хто кільцем,
Хоч перед монаршим обличчям,
Так назве він негідником!
Хлєстова
Туди ж із смішних;
Сказала щось я – він почав реготати.
Молчалін
Мені порадив у Москві служити в Архівах.
Графіня онука
Мене модисткою хотів звати!
Наталія Дмитрівна
А чоловікові моєму пораду дав жити в селі.
Загорецький
Божевільний по всьому.
Графіня онука
Я бачила з очей.
Фамусів
По матері пішов, по Ганні Олексіївні;
Небіжчик збожеволіла вісім разів.
Хлєстова
На світі чудові бувають пригоди!
У його літа збожеволів зістрибнув!
Чай, пив не по літах.
Княгиня
О! вірно…
Графіня онука
Без сумніву.
Хлєстова
Шампанське склянками тягнув.
Наталія Дмитрівна
Пляшками-з, і превеликими
Загорецький (із жаром)
Ні, бочками сороковими.
Фамусів
Ну ось! велике лихо,
Що вип'є зайве чоловік!
Навчання - ось чума, вченість - ось причина,
Що нині пуще, ніж коли,
Божевільних розлучилося людей, і справ, і думок.
Хлєстова
І справді збожеволієш від цих, від одних
Від пансіонів, шкіл, ліцеїв, як пак їх,
І від ланкартачных взаємних навчань. [80]
Княгиня
Ні, у Петербурзі інститут
Пе-да-го-гічний,[81] так, здається, звуть:
Там вправляються в розколах та в безвір'ї
Професори!! - у них навчався наш рідня,
І вийшов! хоч зараз у аптеку, у підмайстри.
Від жінок бігає і навіть від мене!
Чинов не хоче знати! Він хімік, він ботанік,
Князь Федір, мій племінник.
Скалозуб
Я вас порадую: загальний поголос,
Що є проект щодо ліцеїв, шкіл, гімназій;
Там лише навчатимуть по нашому: раз, два;
А книжки збережуть так: для великих наказів.
Фамусів
Сергію Сергійовичу, ні! Коли вже зло припинити:
Забрати всі книги та спалити.
Загорецький (з лагідністю)
Ні-с, книги книгам не потрібні. А якби, між нами,
Був ценсором[82] призначений я,
На байки б наліг; ох! байки – смерть моя!
Насмішки вічні над левами! над орлами!
Хто що не кажи:
Хоча тварини, а все-таки царі.
Хлєстова
Батьки мої, хто вже в розумі засмучений,
Так все одно, чи від книжок, чи від пиття;
А Чацького мені шкода.
По-християнський так; він жалості гідний;
Був гострий чоловік, мав душ сотні зо три.
Фамусів
Чотири.
Хлєстова
Три, добродію.
Фамусів
Чотириста.
Хлєстова
Ні! триста.
Фамусів
У моєму календарі…
Хлєстова
Усі брешуть календарі.
Фамусів
Саме чотириста, ох! сперечатися голосиста!
Хлєстова
Ні! Триста! - вже чужих маєтків мені не знати!
Фамусів
Чотириста, прошу зрозуміти.
Хлєстова
Ні! триста, триста, триста.

Явище 22

Ті ж усе й Чацький.
Наталія Дмитрівна
Ось він.
Графіня онука
Шш!
Усе
Шш!
(заплямуються від нього в протилежний бік.)
Хлєстова
Hу, як з шалених очей
Почне битися він, вимагатиме до розбирання!
Фамусів
О Боже! помилуй грішних нас!
(Небезпечно)
Шановний! Ти не у своїй тарілці.
З дороги потрібний сон. Дай пульс... Ти хворий.
Чацький
Так, сечі немає: мільйон мук
Груди від дружніх лещат,
Ногам від човгання, вухам від вигуків,
А ще голові від усіляких дрібниць.
(Підходить до Софії.)
Душа тут у мене якимось горем стиснута,
І в багатолюдстві я втрачено, сам не свій.
Ні! я незадоволений Москвою.
Хлєстова
Москва, бач, винна.
Фамусів
Далі від нього.
(Робить знаки Софії.)
Гм, Софіє! - Не дивиться!
Софія (Чацькому)
Скажіть, що вас так гнівить?
Чацький
У тій кімнаті незначна зустріч:
Французик з Бордо [83], надсаджуючи груди,
Зібрав навколо себе рід віча.
І казав, як споряджався в дорогу
У Росію, до варварів, зі страхом та сльозами;
Приїхав і знайшов, що ласкам немає кінця;
Ні звуку російської, ні російської особи
Не зустрів: ніби на батьківщині, з друзями;
Свою провінцію. - Подивишся, ввечері
Він почувається тут маленьким царем;
Такий же толк у жінок, такі ж вбрання ...
Він радий, але ми не раді.
Замовк. І тут з усіх боків
Туга, і охання, і стогін.
Ох! Франція! Ні в світі краще за край! -
Вирішили дві княжни, сестриці, повторюючи
Урок, який їм з дитинства натхненний.
Куди подітися від княжень! -
Я одаль відсилав бажання
Смиренні, проте вголос,
Щоб вигубив Господь цей дух нечистий
Порожнього, рабського, сліпого наслідування;
Щоб іскру заронив він у комусь із душею,
Хто міг би словом та прикладом
Нас утримати, як міцною віжкою,
Від жалюгідної нудоти на чужій стороні.
Нехай мене відберуть старовіром,
Але гірша для мене наша Північ стократ
З того часу, як віддав все в обмін на новий лад -
І звичаї, і язик, і старовину святу,
І величний одяг на інший
За блазенським зразком:
Хвіст ззаду, спереду якийсь чудовий виїм, [86]
Розум всупереч, наперекір стихіям;
Рухи пов'язані, і не краса обличчя;
Смішні, голені, сиві підборіддя!
Як сукні, волосся, так і уми короткі!
Ох! якщо народжені ми всі переймати,
Хоч у китайців би нам трохи зайняти
Премудрого у них незнання іноземців.
Чи воскреснемо коли від чужовладдя мод?
Щоб розумний, бадьорий наш народ
Хоча з мови нас не вважав за німців.
«Як європейське поставити у паралель
З національним – дивно щось!
Ну як перекласти мадам та мадмуазель?
Вже ж пані!!» - забурмотів мені хтось.
Уявіть, тут у всіх
На мій рахунок піднявся сміх.
«Судариня! Ха! ха! ха! ха! чудово!
Пані! Ха! Ха! ха! ха! жахливо! -
Я, розсердившись і життя кляня,
Готував їм громову відповідь;
Але всі лишили мене. -
Ось випадок вам зі мною, він не новий;
Москва і Петербург - у всій Росії те,
Що людина із міста Бордо,
Лише рот відкрив, має щастя
У всіх князів вселяли участь;
І в Петербурзі та в Москві,
Хто недруг виписних осіб, химер, слів кучерявих,
У чиїй на нещастя голові
П'ять, шість знайдеться думок здорових
І він наважиться їх гласно оголошувати, -
Дивись…
(Оглядається, всі у вальсі кружляють з найбільшою старанністю. Старі люди розбрелися до карткових столів.)

Кінець ІІІ дії

Дія IV

У Фамусова у домі парадні сіни; великі сходи з другого житла [87], до яких примикають багато побічних з антресолей; внизу праворуч (від дійових осіб) вихід на ганок та швейцарська ложа; ліворуч, на тому ж плані, кімната Молчаліна. Ніч. Слабке освітлення. Лакеї інші метушаться, інші сплять в очікуванні своїх панів.

Явище 1

Графіня бабуся, Графіня онука, попереду їх лакей.
Лакей
Графіні Хрюміної карета!
Графіня онука (поки її укутують)
Ну, бал! Ну, Фамусов! умів гостей назвати!
Якісь виродки з того світу,
І нема з ким говорити, і нема з ким танцювати.
Графіня бабуся
Поетем, матінко, мені, прафо, не під силу,
Колись я з пала та в могилу.
(Обидві їдуть.)

Явище 2

Платон Михайлович і Нaталья Дмитрівна. Один лакей біля них клопочеться, інший біля під'їзду кричить:
Карета Горіча!
Наталія Дмитрівна
Мій ангел, моє життя,
Безцінний, душенька, Попош, що так сумно?
(Цілує чоловіка в лоб.)
Зізнайся, весело у Фамусових було.
Платон Михайлович
Наташа-матінка, сплю на балах я,
До них смертельний немисливець,
А не противлюсь, твій працівник,
Чергую за північ, часом
Тобі завгодно, як не сумно,
Пускаюсь по команді в танець.
Наталія Дмитрівна
Ти вдаєш, і дуже невигадливо;
Полювання смертне уславитися за старого.
(Виходить з лакеєм.)
Платон Михайлович (холоднокровно)
Бал річ хороша, неволя гірка;
І хто женитися нас неволіть!
Адже сказано ж іншому на роду...
Лакей (з ганку)
У кареті пані-с, і гніватися зволить.
Платон Михайлович (з подихом)
Йду йду.
(Виїжджає.)

Явище 3

Чацький та лакей його попереду.
Чацький
Кричи, щоб скоріше подавали.
(Локей іде.)
Ну от і день минув, і з ним
Усі примари, весь чад та дим
Надій, які мені душу сповнювали.
Чого я чекав? що думав тут знайти?
Де чарівність цих зустрічей? участь у кому живе?
Крик! радість! обійнялися! - Порожнє.
У візку так на шляху
Неозорою рівниною, сидячи бездіяльно,
Все щось видно попереду
Світло, синьо, різноманітно;
І їдеш годину, і два, день цілий; ось жваво
Домчали до відпочинку; нічліг: куди не поглянеш,
Все та ж гладь, і степ, і пусто, і мертве.
Прикро, сечі немає, чим більше думатимеш.
(Локей повертається.)
Готово?
Лакей
Кучера з ніде, бач, не знайдуть.
Чацький
Пішов, шукай, не ночувати ж тут.
(Лакей знову йде.)

Явище 4

Чацький, Репетилов (вбігає з ганку, при вході падає з усіх ніг і поспішно оговтується).
Репетилів
Тьху! схибив. - Ах, мій Творець!
Дай протерти очі; звідки? приятель!
Сердечний друже! Люб'язний друже! Mon cher! [88]
Ось фарси [89] мені як часто були пети,
Що пустомеля я, що дурний, що забобон,
Що в мене на всі передчуття, прикмети;
Зараз ... розтлумачити прошу,
Наче знав, сюди поспішаю,
Хвати, об поріг зачепив ногою
І розтягнувся на весь зріст.
Мабуть, смійся з мене,
Що Репетилов бреше, що Репетилів простий,
А в мене до тебе потяг, рід недуги,
Любов якась і пристрасть,
Готовий я душу прозаклувати,
Що у світі не знайдеш собі такого друга,
Такого вірного, ей-ей;
Нехай лишусь дружини, дітей,
Залишитимуся цілим світлом,
Нехай помру на цьому місці,
Хай вразить мене Господь…
Чацький
Та сповнена дурниця молоть.
Репетилів
Не любиш ти мене, природно:
З іншими я і так і сяк,
З тобою говорю несміливо,
Я жалюгідний, я смішний, я неук, я дурень.
Чацький
Ось дивне приниження!
Репетилів
Лай мене, я сам кляну своє народження,
Коли подумаю, як час убивав!
Скажи, котра година?
Чацький
Час їхати спати лягати;
Коли явився ти на бал,
Так можеш повернутись.
Репетилів
Що бал? братику, де ми всю ніч до білого дня,
У пристойності скуті, не вирвемося з ярма,
Чи ти читав? є книга…
Чацький
Ти читав? завдання для мене,
Чи ти репетилів?
Репетилів
Клич мене вандалом[90]:
Я це ім'я заслужив.
Людьми порожніми дорожив!
Сам марив цілий вік обідом чи балом!
Про дітей забував! обманював дружину!
Грав! програвав! на опіку взятий указом![91]
Танцівницю тримав! і не одну:
Трьох разом!
Пив мертву! не спав ночей по дев'ять!
Усі відкидав: закони! совість! віру!
Чацький
Слухай! бреши, та знай же міру;
Є від чого у розпачі прийти.
Репетилів
Поздоров мене, тепер з людьми я знаюсь
З найрозумнішими!! - всю ніч не нишпорю безперервно.
Чацький
Ось нині, наприклад?
Репетилів
Що ніч одна, - не береться до уваги,
Зате спитай, де був?
Чацький
І сам я здогадаюся.
Чай, у клубі?
Репетилів
В англійській. Щоб сповідь розпочати:
З шумного я засідання.
Пожалуйста мовчки, я слово дав мовчати;
У нас є суспільство, і таємні збори
По четвергам. Секретний союз…
Чацький
Ох! я, братику, боюся.
Як? в клубі?
Репетилів
Саме.
Чацький
Ось заходи надзвичайні,
Щоб узаші прогнати і вас, і ваші таємниці.
Репетилів
Даремно страх тебе бере,
Вголос, голосно говоримо, ніхто не розбере.
Я сам, як схопляться за камерами, присяжними, [92]
Про Бейрон [93], ну про матерів [94] важливих,
Часто слухаю, не розтискаючи губ;
Мені не під силу, брате, і відчуваю, що дурний.
Ax! Alexandre! у нас тебе бракувало;
Послухай, любий, попотеш мене хоч мало;
Поїдемо зараз; ми, благо, на ходу;
З якими я тебе зведу
Людьми!! ... Вже на мене анітрохи не схожі!
Що це за люди, mon cher! Сік розумної молоді!
Чацький
Бог із ними та з тобою. Куди я поскачу?
Навіщо? у глуху ніч? Додому, я хочу спати.
Репетилів
Е! кинь! хто нині спить? Ну повно, без прелюдій[95]
Зважись, а ми!.. у нас… рішучі люди,
Гарячих дюжина голів!
Кричимо - подумаєш, що сотні голосів!
Чацький
Та з чого біснуєтеся ви стільки?
Репетилів
Шумимо, братику, шумимо!
Чацький
Шуміть ви? і тільки?
Репетилів
Не місце пояснювати тепер і час,
Але державна справа:
Воно, ось бачиш, не дозріло,
Не можна ж раптом.
Що це за люди! mon cher! Без далеких я історій
Скажу тобі: по-перше, князю Григорію!!
Дивак єдиний! нас зі сміху морить!
Вік з англійцями, вся англійська складка,
І так само він крізь зуби каже,
І так само коротко обстрижений для порядку.
Ти не знайомий? о! познайомся з ним.
Інший - Воркулов Євдоким;
Ти не чув, як він співає? о! диво!
Послухай, любий, особливо
Є у нього улюблене одне:
«А! нон лашьяр ми, але, але, але ». [96]
Ще у нас два брати:
Левон та Борінька, чудові хлопці!
Про них не знаєш що сказати;
Але якщо генія накажете назвати:
Задушев Іполит Маркеліч!
Ти твори його
Чи читав щось? хоч дрібниця?
Прочитай, братику, та він не пише нічого;
От таких людей би сікти,
І примовляти: писати, писати, писати;
У журналах можеш ти, однак, знайти
Його уривок, погляд та щось.
Про що це щось? - про все;
Все знає, ми його на чорний день пасемо.
Але голова у нас, який у Росії немає,
Не треба називати, дізнаєшся за портретом:
Нічний розбійник, дуеліст,
У Камчатку засланий був, повернувся алеутом,
І міцно на руку нечистий;
Та розумна людина не може бути не шахраєм.
Коли ж про чесність високою каже,
Якимось демоном вселяємо:
Очі в крові, обличчя горить,
Сам плаче, і ми всі плачемо.
Ось люди, чи є подібні до них? Навряд ...
Ну, між ними я, звичайно, зауряд[97],
Трохи відстав, лінивий, подумати жах!
Але ж я, коли, наміром понатужусь,
Засяду, години не сиджу,
І якось ненароком, раптом каламбур рожу.
Інші в мене цю думку ж підчеплять
І вшестером, дивись, водевільчик сліплять,
Інші шестеро на музику кладуть,
Інші ляскають, коли його дають.
Брате, смійся, а що любо, любо:
Здібностями Бог мене не нагородив,
Дав серце добре, ось чим я милий людям,
Зовру - вибачать…
Лакей (біля під'їзду)
Карета Скалозуба!
Репетилів
Чия?

Явище 5

Ті ж і Скалозуб спускається зі сходів.
Репетилів (до нього назустріч)
Ох! Скалозуб, душа моя,
Стривай, куди ж? зроби дружбу.
(Душить його в обіймах.)
Чацький
Куди подітися мені від них!
(Входить до швейцарської).
Репетилів (Скалозубу)
Чутка про тебе давно затихла,
Сказали, що ти до полку вирушив на службу.
Знайомі ви?
(Шукає Чацького очима)
Впертий! поскакав!
Немає потреби, я тебе ненароком знайшов,
І просимо зі мною, зараз без відмовок:
У князь-Григорія тепер народу темрява,
Побачиш, людина нас сорок,
Фу! скільки, братику, там розуму!
Всю ніч тлумачать, не набриднуть,
По-перше, напоять шампанським на забій,
А по-друге, таким речам навчать,
Яких, звичайно, нам не вигадати з тобою.
Скалозуб
Врятуй. Вченістю мене не обморочиш,
Зкликай інших, а якщо хочеш,
Я князь-Григорію і вам
Фельдфебеля у Волтери дам,
Він у три шеренги вас збудує,
А пікніть, то миттю заспокоїть.
Репетилів
Усі служба на умі! Mon cher, дивись сюди:
І я в чини б ліз, та невдачі зустрів,
Як, можливо, ніхто й ніколи;
По статській я служив, тоді
Барон фон Клоц у міністри мітив,
А я -
До нього у зяті.
Ішов прямо без дальньої думи,
З його дружиною і з ним пускався в реверс [100],
Йому та їй які суми
Спустив, що Боже борони!
Він на Фонтанці[101] жив, я біля будинку побудував,
З колонами! величезний! скільки коштував!
Одружився нарешті з дочкою його,
Приданого взяв – шиш, по службі – нічого.
Тесть німець, а що користі?
Боявся, бачиш, він докору
За слабкість начебто до рідні!
Боявся, порох його візьми, та чи легше мені?
Секретарі його всі хами, всі продажні,
Люди, що пишуть,
Всі вийшли у знати, всі нині важливі,
Дивись на адресу-календар [102].
Тьху! служба та чини, хрести - душі поневіряння;
Лахмотьєв Олексій чудово каже,
Що радикальні потрібні тут ліки,
Шлунок довше не варить.
(Зупиняється, побачивши, що Загорецький заступив місце Скалозуба, який покинув.)

Явище 6

Репетилів, Загорецький.
Загорецький
Дозвольте продовжувати, вам щиро зізнаюся,
Такий самий я, як ви, жахливий ліберал!
І від того, що прямий і сміливо пояснюю,
Куди як багато втратив!
Репетилів (з досадою)
Все нарізно, не кажучи ні слова;
Трохи на увазі один, дивись вже немає іншого.
Був Чацький, раптом зник, потім Скалозуб.
Загорецький
Як ви думаєте про Чацького?
Репетилів
Він не дурний,
Зараз зіткнулися ми, тут усілякі туруси [103],
І слушна розмова зайшла про водевіль.
Так! водевіль є річ, а все інше гіль [104].
Ми з ним... у нас... ті самі смаки.
Загорецький
А ви помітили, що він
В умі серйозно пошкоджений?
Репетилів
Яка нісенітниця!
Загорецький
Про нього всієї цієї віри.
Репетилів
Брехня.
Загорецький
Запитайте всіх!
Репетилів
Хімери [105].
Загорецький
До речі, ось князь Петро Ілліч,
Княгиня та з княжнами.
Репетилів
Дичину.

Явище 7

Репетилів, Загорецький, Князь та Княгиня із шістьма дочками; Трохи згодом Хлестова спускається з парадних сходів. Молчалін веде її під руку. Лакеї в суєтах.
Загорецький
Княжни, будь ласка, скажіть вашу думку,
Шалений Чацький чи ні?
1-а князівна
Який у цьому є сумнів?
2-я князівна
Про це знає ціле світло.
3-я князівна
Дрянські, Хворові, Варлянські, Скачкові.
4-я князівна
Ох! вести старі, кому вони нові?
5-я князівна
Хто має сумніви?
Загорецький
Та ось не вірить...
6-я князівна
Ви!
Всі разом
Мсьє Репетилів! Ви! Мсьє Репетилів! що ви!
Та як ви! Чи можна проти всіх!
Чому ви? сором і сміх.
Репетилів (затикає собі вуха)
Вибачте, я не знав, що це дуже голосно.
Княгиня
Ще не гласно б, з ним говорити небезпечно,
Давно б замкнути час.
Послухати, так його мізинець
Найрозумніше, і навіть князь-Петро!
Я думаю, він просто якобінець[106],
Ваш Чацький! Їдемо. Князь, ти б везти міг
Катиш чи Зізі, ми сядемо у шестимісній.
Хлестова (зі сходів)
Княгиня, картковий боржок.
Княгиня
За мною, матінко.
Всі (один до одного)
Прощайте.
(Княже прізвище[ 107 ] їде, і Загорецький теж.)

Явище 8

Репетилів, Хлєстова, Молчалін.
Репетилів
Царю небесний!
Амфіса Нілівна! Ох! Чацький! бідний! ось!
Що наш високий розум! і тисяча турбот!
Скажіть, з чого на світі ми клопочемо!
Хлєстова
Так Бог судив йому; а втім,
Лікують, вилікують може;
А ти, мій батюшка, невиліковний, хоч кинь.
Дозволив вчасно з'явитися! -
Молчалін, он комірець твій,
Не потрібні дроти; іди, Господь з тобою.
(Молчалін іде собі в кімнату.)
Прощайте, батюшко; час перебитися.
(Виїжджає.)

Явление 9

Репетилів зі своїм лакеєм.
Репетилів
Куди тепер спрямувати шлях?
А справа вже йде до світанку.
Іди, сади мене в карету,
Вези кудись.
(Виїжджає.)

Явище 10

Остання лампа гасне.
Чацький (виходить із швейцарської)
Що це? чи чув я моїми вухами!
Не сміх, а явно злість. Якими чудесами?
Через яке чаклунство
Безглуздість про мене все в голос повторюють!
І для інших як немов торжество,
Інші ніби співчують.
О! якби хтось у людей проник:
Що гірше у них? душа чи мова?
Чий це твір!
Повірили дурні, іншим передають,
Старі вмить тривогу б'ють
І ось громадська думка!
І ось та батьківщина ... Ні, в нинішній приїзд,
Я бачу, що вона мені скоро набридне.
А чи Софія знає? - Звичайно, розповіли,
Вона не те, щоб мені на шкоду
Втішилася, і правда чи ні -
Їй все одно, чи інший, чи я,
Ніким по щирості вона не дорожить.
Але ця непритомність, безпам'яття звідки? -
Нерв розпещеність, примха, -
Збудить трохи їх, і трохи втихомирить, -
Я ознакою вважав за живі пристрасті. - Ні крихти:
Вона звичайно б втратила так само сил,
Коли б хтось ступив
На хвіст собачки чи кішки.
Софія (над сходами на другому поверсі, зі свічкою)
Молчаліне, ви?
(Поспішно знову припирає двері.)
Чацький
Вона! вона сама!
Ох! голова горить, вся моя кров у хвилюванні.
З'явилася! немає її! невже у баченні?
Чи не справді я збожеволів?
До надзвичайності я точно підготовлений;
Але не бачення тут, побачення година обумовлена.
Навіщо обманювати себе мені самого?
Звала Молчаліна, ось його кімната.
Лакей його (з ганку)
Каре…
Чацький
Сс!
(Виштовхує його геть.)
Буду тут, і не стуляю оку,
Хоч до ранку. Коли вже горе пити,
Так краще одразу,
Чим зволікати, - а лиха повільним не побути.
Двері відчиняються.
(Ховається за колону.)

Явище 11

Чацький захований, Ліза зі свічкою.
Ліза
Ох! сечі немає! боюся.
У порожні сіни! в ніч! боїшся будинкових,
Боїшся і людей живих.
Болісня-панночка, Бог з нею,
І Чацький, як більмо в оці;
Бач, здався їй десь тут унизу.
(Оглядається.)
Так! як же! по сінях бродити йому охота!
Він, чай, давно вже за ворота,
Любов на завтра поберіг,
Додому і спати заліг.
Однак велено серцевому штовхнутися.
(Стукає до Молчаліна.)
Послухайте. Дозвольте прокинутися.
Вас кличе панночка, вас панна кличе.
Та скоріше, щоб не застали.

Явище 12

Чацький за колоною, Ліза, Молчалін (потягується та позіхає), Софія (крадеться зверху).
Ліза
Ви, пане, камінь, пане, лід.
Молчалін
Ох! Лизанько, чи ти від себе?
Ліза
Від панянки-с.
Молчалін
Хто б відгадав,
Що в цих щічках, у цих жилках
Кохання ще рум'янець не грав!
Полювання бути тобі тільки на посилках?
Ліза
А вам, шукачам наречених,
Не ніжитись і не позіхати б;
Пригож і милий, хто не доїсть
І не доспить до весілля.
Молчалін
Яке весілля? з ким?
Ліза
А з панночкою?
Молчалін
Іди,
Надії багато попереду,
Без весілля час тягнемо.
Ліза
Що ви, пане! так ми кого ж
Собі в чоловіка іншого?
Молчалін
Не знаю. А мене так розбирає тремтіння,
І при одній я думки трушу,
Що Павло Опанасович раз
Колись зловить нас,
Розжене, прокляне!.. Та що? чи відкрити душу?
Я в Софії Павлівні не бачу нічого
Завидного. Дай Бог їй вік прожити багато,
Любила Чацького колись,
Мене розлюбить, як його.
Мій янгол, бажав би наполовину
До неї те саме відчувати, що відчуваю до тебе;
Та ні, як не тверджу собі,
Готуюся ніжним бути, а я бачу - і простирадло.
Софія (убік)
Які ницості!
Чацький (за колоною)
Негідник!
Ліза
І вам не соромно?
Молчалін
Мені заповів батько:
По-перше, догоджати всім людям без вилучення -
Господарю, де доведеться жити,
Начальнику, з ким я служитиму,
Слузі його, що чистить сукні,
Швейцару, двірнику, для уникнення зла,
Собаці двірника, щоб ласкава була.
Ліза
Сказати, пане, у вас величезна опіка!
Молчалін
І ось коханця я набираю вигляду
Завгодно доньці такої людини.
Ліза
Який годує та напує,
А іноді й чином подарує?
Ходімо ж, досить тлумачили.
Молчалін
Ходімо любов ділити плачевної нашої кралі.
Дай обійму тебе від серця повноти.
(Ліза не дається.)
Чому вона не ти!
(Хоче йти, Софія не пускає.)
Софія (майже пошепки; вся сцена напівголосно)
Не йдіть далі, наслухалася я багато,
Жахлива людина! себе я, стін соромлюся.
Молчалін
Як! Софія Павлівна…
Софія
Ні слова, заради Бога,
Мовчіть, я на все наважусь.
Молчалін (кидається на коліна, Софія відштовхує його)
Ох! згадайте! не гневайтеся, погляньте!
Софія
Не пам'ятаю нічого, не докучайте мені.
Спогади! як гострий ніж віне.
Молчалін (повзає біля її ніг)
Помилуйте…
Софія
Не підрахуйте, устаньте.
Відповіді не хочу, я знаю вашу відповідь,
Солжете…
Молчалін
Зробіть мені милість...
Софія
Ні. Ні. Ні.
Молчалін
Жартував, і не сказав я нічого крім…
Софія
Відчепіться, кажу, зараз,
Я криком розбуджу всіх у домі
І погублю себе та вас.
(Молчалін підводиться.)
Я з того часу вас ніби не знала.
Закидів, скарг, сліз моїх
Не смійте чекати, не варті ви їх;
Але щоб у домі тут зоря вас не застала.
Щоб ніколи про вас більше не чула.
Молчалін
Як ви накажете.
Софія
Інакше розповім
Всю правду батюшці, з досади.
Ви знаєте, що я собою не дорожу.
Ідіть. - Стійте, будьте раді,
Що при побаченнях зі мною у нічній тиші
Трималися більш ви боязкі в характері,
Чим навіть вдень, і при людях, і в'яві;
У вас менше зухвалості, ніж кривизни душі.
Сама задоволена тим, що вночі дізналася:
Немає докоряючих свідків в очах,
Як давіче, коли я непритомніла,
Тут Чацький був…
Чацький (кидається між ними)
Він тут, притворниця!
Ліза та Софія
Ax! Ax!
(Ліза свічку упускає з переляку; Молчалін ховається до себе в кімнату.)

Явище 13

Ті ж, крім Молчаліна.
Чацький
Швидше непритомність, тепер воно в порядку,
Важливіша причина є тому,
Ось нарешті розв'язання загадці!
Ось я пожертвований кому!
Не знаю, як у собі я сказ стримав!
Дивився і бачив, і не вірив!
А милий, для кого забутий
І колишній друг, і жіночий страх і сором, -
За двері ховається, боїться відповідати.
Ох! як гру долі осягнути?
Людей із душею гонителька, бич! -
Мовчалини блаженствують на світі!
Софія (вся у сльозах)
Не продовжуйте, я звинувачую себе навколо.
Але хто б думати міг, щоб він був такий підступний!
Ліза
Стук! шум! ах! Боже мій! сюди біжить увесь будинок.
Ваш батько ось буде вдячний.

Явление 14

Чацький, Софія, Ліза, Фамусов, юрба слуг зі свічками.
Фамусів
Сюди! за мною! швидше! швидше!
Свічок більше, ліхтарів!
Де будинкові? Ба! знайомі всі особи!
Дочко, Софіє Павлівно! страмниця!
Безсоромниця! де! з ким! Ні дати, ні взяти вона,
Як її мати, покійниця дружина.
Бувало, я з найдорожчою половиною
Трохи нарізно - десь із чоловіком!
Побийся Бога, як? чим він тебе спокусив?
Сама його божевільним називала!
Ні! дурість на мене та сліпота напала!
Все це змова, і в змові був
Він сам, і всі гості. За що я так покараний!
Чацький (Софії)
Тож цим вигадкою я вам ще зобов'язаний?
Фамусів
Брате, не фінті, не дамся я в обман,
Хоч поб'єтеся, не повірю.
Ти, Філько, ти прямий чурбан,
У швейцари зробив ледачу тетерю,
Не знає ні про що, не чує нічого.
Де був? куди вийшов?
Сіней не замкнув для чого?
І як не додивився? і як ти не почув?
В роботу вас, на поселення вас: 108
За гроші продати мене готові.
Ти, швидкоока, все від твоїх проказ;
Ось він, Кузнецький міст, вбрання та обнови;
Там навчилася ти коханців зводити,
Стривай же, я тебе виправлю:
Дозвольте в хату, марш, за птахами ходити;
Та й тебе, мій друже, я, доню, не залишу,
Ще дні два терпіння візьми:
Не бути тобі у Москві, не жити тобі з людьми;
Далі від цих хватів,
В село, до тітки, в глуш, в Саратов,
Там горітимеш,
За п'яльцями сидіти, за святцями [109] позіхати.
А вас, добродію, прошу я до ладу
Туди не шанувати ні прямо, ні путівцем;
І ваша така остання межа,
Що, чай, до кожного двері буде зачинено:
Я постараюсь, я, на сполох я приударю,
По місту всьому нароблю клопоту
І оголошу на весь народ:
У Сенат подам, міністрам, государю.
Чацький (після деякої мовчанки)
Не пригадаюсь… винен,
І слухаю, не розумію,
Ніби все ще мені хочуть пояснити.
Розгублений думками... чогось чекаю.
(З жаром.)
Сліпий! я в кому шукав нагороду всіх праць!
Поспішав!.. летів! тремтів! ось щастя, думав, близько.
Перед ким я давиче так пристрасно і так низько
Був марнотратник ніжних слів!
А ви! о Боже мій! кого собі обрали?
Коли подумаю, кому ви віддали перевагу!
Навіщо мене надією заманили?
Навіщо мені прямо не сказали,
Що все минуле ви звернули на сміх?!
Що пам'ять навіть вам постигла
Тих почуттів, в обох нас рухів серця тих,
Які в мені ні далечінь не охолодила,
Ані розваги, ані зміна місць.
Дихав, і ними жив, був безперервно зайнятий!
Сказали б, що вам раптовий мій приїзд,
Мій вигляд, мої слова, вчинки - все гидко, -
Я з вами відразу б зносини припинив
І перед тим, як назавжди розлучитися,
Не став би дуже діставатися,
Хто цей вам люб'язний чоловік?
(Насмішливо.)
Ви помиритеся з ним, за роздумом зрілом.
Себе трощити, і для чого!
Подумайте, чи завжди ви можете його
Берегти, і сповивати, і посилати за справою.
Чоловік-хлопчик, чоловік-слуга, з жениних пажів [110] -
Найвищий ідеал московських всіх чоловіків. -
Досить!.. з вами я пишаюся моїм розривом.
А ви, пане тату, ви, пристрасні до чинів:
Бажаю вам спати в щасливому невіданні,
Я сватанням моїм не загрожую вам.
Інший знайдеться, добрий,
Низькопоклонник і ділок,
Перевагами, нарешті,
Він майбутньому тестю рівний.
Так! протверезився я сповна,
Мрія з очей геть - і спала пелена;
Тепер не погано було б поряд
На дочку та на батька
І на коханця-дурня,
І на весь світ вилити всю жовч і всю досаду.
З ким був! Куди мене закинула доля!
Усі женуть! всі клянуть! Мучителів натовп,
У коханні зрадників, у ворожнечі невтомних,
Оповідачів невгамовних,
Нескладних розумників, лукавих простяків,
Старий зловісних, старих,
Старих над вигадками, нісенітницею, -
Божевільним ви мене прославили всім хором.
Ви маєте рацію: з вогню той вийде неушкоджений,
Хто з вами день встигне пробути,
Подихає повітрям одним,
І в ньому розум уціліє.
Он із Москви! сюди я більше не їздок.
Біжу, не озирнуся, піду шукати світом,
Де ображеному є почуття куточок!
Карету мені, карету!
(Виїжджає.)

Явище 15

Окрім Чацького
Фамусів
Ну що? не бачиш ти, що він збожеволів?
Скажи серйозно:
Шалений! що він тут за нісенітницю молов!
Низькопоклонник! тесть! і про Москву так грізно!
А ти мене наважилася вморити?
Моя доля ще чи не плачевна?
Ох! Боже мій! що говоритиме
Княгиня Марія Олексіївна!
(1822-1824)

Найхрестоматійніша російська комедія, невичерпне джерело прислів'їв і паноптикум безсмертних російських типажів. Грибоєдов з'єднує любовну інтригуз суспільним конфліктом і створює універсальний образ пророка, не зрозумілого у своїй вітчизні.

коментарі: Варвара Бабицька

Про що ця книга?

У середині 1820-х років Олександр Чацький - молодий дотепний дворянин і палкий громадянин - після трирічної відсутності повертається до Москви, де він виріс у будинку великого чиновника Фамусова, і поспішає до коханої дівчини - доньки Фамусова, Софії. Але культурна дистанція виявляється непереборною: Софія полюбила лицеміра та кар'єриста Молчаліна, а самого Чацького за недоречні проповіді оголошують божевільним.

Через кілька років після перемоги в Вітчизняної війниі московської пожежі патріотичний підйом змінюється наріканням проти реакції, що настала («аракчеєвщини»), а патріархальний московський уклад йде в небуття — і наостанок виявляється відбитий уїдливим москвичем.

Іван Крамський. Портрет письменника Олександра Сергійовича Грибоєдова. 1875 рік. Державна Третьяковська галерея

Коли вона написана?

Грибоєдов задумав свою головну п'єсу 1820 року в Персії, де служив по дипломатичній лінії (свідоцтва про те, що задум виник раніше, недостовірні). Перші дві дії Грибоєдов написав у Тифлісі, куди йому вдалося перевестися восени 1821 року і де він згодом зробив кар'єру за генерала Єрмолова. Залишивши на час службу навесні 1823 і зібравши на московських балах новий матеріал для комедії, Грибоєдов пише дії III і IV влітку 1823 в селі Дмитрівському Тульській губернії, де гостює у свого старовинного друга Степана Бегічова Степан Микитович Бегічов (1785-1859) - військовий, мемуарист. Бегічов, як і Грибоєдов, був ад'ютантом генерала Андрія Кологрівова, дослужився до чину полковника і в 1825 вийшов у відставку. У 1820-ті в його будинку в Москві гостювали Одоєвський, Давидов, Кюхельбекер, довго жив Грибоєдов. Бегічов написав одну з перших статей на захист «Горя від розуму», яку не став друкувати на вимогу Грибоєдова. Був членом декабристського Союзу благоденства, але вийшов із організації до повстання і до суду не залучався.. На початку літа 1824 року, вирушивши до Санкт-Петербурга пробивати готову комедію через цензуру, Грибоєдов у дорозі вигадує нову розв'язку й у Петербурзі сильно переробляє комедію. Він просить Бегичева нікому не читати рукопису, що залишився в нього, тому що з тих пір Грибоєдов «з лишком вісімдесят віршів, або, краще сказати, рим змінив, тепер гладко, як скло». Робота над комедією тривала ще довго — останньою авторизованою версією вважається так званий Булгарінський список, який Грибоєдов вручив своєму видавцеві та другу Фаддю Булгаріну 5 червня 1828, напередодні свого повернення на Схід.

Дівчина сама не дурна віддає перевагу дурню розумній людині (не тому, щоб розум у нас, грішних, був звичайний, ні! і в моїй комедії 25 дурнів на одну розсудливу людину)

Олександр Грибоєдов

Як вона написана?

Розмовною мовою та вільним ямбом Типові приклади вільного ямба можна знайти в байках Крилова. Ось, наприклад, «Рада мишей»: «Прикмета у мишей, що той, чий хвіст довший, / Завжди розумніший / І спритніший скрізь. / Чи розумно те, тепер ми питати не будемо; / До того ж про розум ми самі часто судимо / По сукні або по бороді ... ». Те й інше у російській комедії було абсолютним нововведенням. До Грибоєдова вільний ямб, тобто ямб з віршами різної довжини, що чергуються, використовувався, як правило, у маленьких віршованих формах, наприклад у байках Крилова, іноді в поемах з «несерйозним змістом» — таких, як «Душенька» Богдановича Іполит Федорович Богданович (1743-1803) - поет, перекладач. Богданович був чиновником: працював у Іноземній колегії, російському посольстві при саксонському дворі, Державному архіві. У 1783 році видав повість у віршах «Душенька», вільне перекладення роману Лафонтена «Кохання Психеї та Купідона». Завдяки «Душеньці» Богданович став широко відомим, але подальші його твори успіху не мали.. Такий розмір дозволяє найкращим чиномвикористовувати і привабливість віршованих засобів (метр, риму), та інтонаційну свободу прози. Рядки різної довжини роблять вірш більш вільним, близьким до природного мовлення; мова «Горячи з розуму» з безліччю неправильностей, архаїзмів і просторіччя відтворює московську догану епохи навіть фонетично: наприклад, не «Олексій Степанович», а «Олексій Степаноч». Завдяки афористичному складу п'єса відразу після появи розійшлася на прислів'я.

Закінчивши перший варіант комедії, яка відразу ж була заборонена цензурою, Грибоєдов у червні 1824 вирушив до Петербурга, сподіваючись там завдяки своїм зв'язкам провести п'єсу на сцену і в друк. Тим часом «Лихо з розуму» вже широко ходило по руках у списках.

Втративши надію видати комедію повністю, 15 грудня 1824 року драматург опублікував фрагменти (явлення 7-10 дії I і вся дія III) у булгаринському альманаху «Російська Талія» Перший театральний альманах російською мовою, виданий Фаддеєм Булгаріним у 1825 році в Петербурзі. Крім грибоїдівського "Горя від розуму" в "Талії" були надруковані переклади Мольєра, Вольтера, тексти Шаховського, Катеніна, Жандра, Греча., де текст зазнав цензурної правки та скорочень. Обговорення в пресі, що відбулося після публікації, ще стимулювало читацький інтерес і тиражування рукописних копій. Андрій Жандррозповідав, що в нього «була під руками ціла канцелярія: вона списала «Лихо з розуму» і збагатилася, бо вимагали безліч списків» 2 Фомічев С. А. Автор «Лихо з розуму» і читачі комедії // А. С. Грибоєдов: Творчість. Біографія. Традиції. Л., 1977. С. 6-10.. Окремим виданням комедія вперше була надрукована вже після смерті автора, 1833 року — повністю, але з цензурними купюрами. Ні це видання, ні наступне, 1839 року, не зупинило виготовлення списків. Ксенофонт Польовий Ксенофонт Олексійович Польовий (1801-1867) - письменник, критик, перекладач. З 1829 по 1834 редагував «Московський телеграф», журнал свого брата, письменника Миколи Польового. У 1839 році видав «Лихо з розуму» зі своєю вступною статтею. У 1850-х Польовий публікувався в «Північній бджолі», «Вітчизняних записках», видавав «Живописну російську бібліотеку». Писав критичні тексти про Пушкіна, Дельвіга, Богдановича, став автором спогадів про Миколу Польового.писав пізніше: «Чи багато знайдете прикладів, щоби твір аркушів у дванадцять друкованих було переписувано тисячі разів, бо де й у кого немає рукописного «Горя з розуму»? Чи був у нас приклад ще більш разючий, щоб рукописний твір став надбанням словесності, щоб про нього судили як про твор відомому кожному, знали його напам'ять, наводили в приклад, посилалися на нього і тільки щодо нього не мали потреби у винаході Гуттенберг? »

Таким чином, «Лихо з розуму» стало першим твором, що масово тиражувався в самвидаві. Повністю і без купюр комедія була надрукована лише 1862 року.

Що на неї вплинуло?

У «Лихо з розуму» очевидно вплив французької салонної комедії, яка панувала на той час на сцені. Грибоєдов на початку літературної кар'єри і сам віддав данину цієї традиції - спародіював її в п'єсі «Молоде подружжя» і разом з Андрієм Жандром Андрій Андрійович Жандр (1789-1873) - драматург, перекладач. Жандр розпочав кар'єру держслужбовця з посади письменника та закінчив у чині таємного радника з орденом Святого Олександра Невського. У вільний час Жандр займався перекладами з французької: разом із Грибоєдовим переклав комедію «Удавану невинність» Нікола Барта, разом із Шаховським — оперу «Чарівна лампадка, або Кашемирські пиріжники». Публікувався в альманаху «Російська Талія», журналах «Син батьківщини» та «Північний спостерігач».написав комедію «Удавана невірність» — переробку п'єси Нікола Барта. Вплинула на Грибоєдова та російська віршова комедія 1810-х років, зокрема Олександр Шаховський Олександр Олександрович Шаховський (1777-1846) - драматург. В 1802 Шаховської залишив військову службу і почав роботу в дирекції Імператорських театрів. Його першою успішною комедією став "Новий Стерн", через кілька років поставлена ​​комедія "Напівбарські витівки, або Домашній театр", в 1815 - "Урок кокеткам, або Липецькі води". У 1825 році скомпрометований зв'язками з декабристами Шаховської пішов з дирекції театрів, але продовжив твір — всього він написав більше сотні творів., який розробляв прийоми вільного вірша ще в «Липецьких водах» та в комедії «Не любо — не слухай, а брехати не заважай», з якою «Горе від розуму» подекуди збігається і словесно, і сюжетно.

Сучасна Грибоєдова критика вказувала на сюжетну подібність «Горя від розуму» з «Мізантропом» Мольєра та з романом Крістофа Віланда «Історія абдеритів», в якому давньогрецький філософ Демокріт повертається після мандрівок до рідного міста; дурні і неосвічені співгромадяни Демокріта вважають його природничі досліди чаклунством і оголошують його божевільним.

Сам Грибоєдов багато в чому орієнтувався на ренесансну драматургію — насамперед на Шекспіра, якого (добре знаючи) англійська мова) читав в оригіналі та цінував за свободу від жанрових канонів та обмежень: «Шекспір ​​писав дуже просто: трохи думав про зав'язку, про інтригу і брав перший сюжет, але обробляв його по-своєму. У цій роботі він був великий» 1 Бестужев-Марлінський А. Знайомство моє з Грибоєдов // А. С. Грибоєдов у спогадах сучасників. З. 190..

Мистецтві побудови сюжету Грибоєдов навчався у Бомарші. Зрештою, в історії кохання Софії до Молчаліна дослідники вбачають баладний сюжет — своєрідну пародію на баладу Жуковського «Еолова арфа»; мабуть, небезпідставно, тому що Жуковський був для Грибоєдова важливим естетичним противником.

Найбільш ранній з рукописів комедії, 1823-1824 роки. Належала другові Грибоєдова Степану Бегічову

Як її прийняли?

Щойно закінчивши комедію у червні 1824 року у Петербурзі, Грибоєдов читав їх у знайомих будинках — і, з його свідченням, з постійним успіхом: «Грому, шуму, захопленню, цікавості кінця немає». Після публікації уривків з комедії в «Російській Талії» обговорення перемістилося до друку – відгукнулися всі важливі російські журнали: «Син батьківщини» Літературний журнал, що видавався з 1812 до 1852 року. Засновником був Микола Греч. До 1825 року у журналі друкувалися автори декабристського кола: Дельвіг, Бестужев, Жуковський, Пушкін, Кюхельбекер, Вяземський, Грибоєдов, Рилєєв. Після розгрому декабристів співтворцем журналу став Фаддей Булгарін, який об'єднав із «Сином вітчизни» свій «Північний архів». Пізніше журнал очолювали Олександр Нікітенко, Микола Польовий, Осип Сенковський., "Московський телеграф" Енциклопедичний журнал, що видавався Миколою Полєвим з 1825 по 1834 рік. Журнал звертався до широкого кола читачів та виступав за «освіту середніх станів». У 1830-і роки кількість передплатників досягла п'яти тисяч людей, рекордна на той час аудиторія. Журнал був закритий за особистим указом Миколи I через негативну рецензію на п'єсу Нестора Кукольника, що сподобалася імператору., "Полярна зірка" Літературний альманах декабристів, що видавався Кіндратієм Рилєєвим та Олександром Бестужовим з 1822 по 1825 рік. У ньому публікувалися вірші Пушкіна, Вяземського, Баратинського, Рилєєва. Після повстання декабристів альманах заборонили, а випуск за 1825 арештували. З 1855 Олександр Герцен почав випускати в Лондоні однойменний журнал як знак поваги до декабристів.і так далі. Тут поруч із похвалами живої картині московських звичаїв, вірності типажів і нової мови комедії пролунали перші критичні голоси. Суперечки викликала передусім постать Чацького, якого такі різні за масштабом критики, як Олександр Пушкін і тепер забутий Михайло Дмитрієв Михайло Олександрович Дмитрієв (1796-1866) - поет, критик, перекладач. Дмитрієв більшість життя був чиновником: служив при архіві Колегії закордонних справ, Московському надвірному суді, департаменті Сенату. Завдяки своєму дядькові, поетові Івану Дмитрієву, познайомився з літературним середовищем і почав займатися критикою — друкував статті у «Віснику Європи», «Московському віснику», «Москвитянині». Популярність отримали його полеміка з Вяземським про природу романтизму та суперечку з Польовим навколо грибоїдівського «Горя від розуму». У 1865 році вийшла збірка віршів Дмитрієва. Перекладав Горація, Шіллера, Ґете., дорікали за брак розуму. Останній ще ставив Грибоєдову на вигляд неприродність розвитку сюжету та «жорсткий, нерівний і неправильний» мову. Хоча претензії Дмитрієва дали життя багаторічної дискусії, він став предметом осміяння, — наприклад, в епіграмі пушкінського друга Сергія Соболевського Сергій Олександрович Соболевський (1803-1870) - поет. З 1822 служив в архіві Колегії закордонних справ. Саме Соболевський став автором виразу «архівний юнак», що означає юнака з багатої сім'ї, зайнятого необтяжливою роботою в архіві. Соболевський був відомий як автор особливо їдких епіграм, спілкувався з Гоголем, Лермонтовим, Тургенєвим, тісно товаришував з Пушкіним. У 1840-60-х роках займався книговиданням та колекціонуванням рідкісних книг.: «Зібралися школярі, і незабаром<айло>Дм<итриев>рецензію скропал, / У якій ясно довів, / Що «Горі з розуму» не Мишенькино горе». Надєждін Микола Іванович Надєждін (1804-1856) - засновник журналу «Телескоп» і попередник Бєлінського: багато в чому під впливом Надєждіна літературна критикау Росії знаходить концептуальну основу. У 1836 році «Телескоп» закривають за публікацію «Філософічного листа» Чаадаєва, а самого Надєждіна відправляють на заслання. Повернувшись, Надєждін залишає критику, влаштовується на роботу до Міністерства внутрішніх справ та присвячує себе етнографії., що цінував «Лихо з розуму» високо, при цьому зазначав, що п'єса позбавлена ​​дії і написана не для сцени, а Петро Вяземський назвав комедію «клепом на звичаї».

Мова Грибоєдова здивувала багатьох сучасників Грибоєдова, але здивування це було найчастіше радісним. Бестужев-Марлінський хвалив «небачену досі швидкість і природу розмовної російської мови у віршах», Одоєвський називав Грибоєдова «єдиним письменником, який спіткав таємницю перекласти на папір нашу розмовну мову» і у якого «одного в мові знаходимо ми колорит російську».

Загалом, за винятком одного Бєлінського, який у 1839 році написав розгромну критику на «Горі від розуму», самобутність, талановитість і новаторство комедії ні в кого більше не викликали сумнівів. Щодо політичного підоплювання «Горя від розуму», то її, зрозуміло, з цензурних міркувань, прямо не обговорювали до 1860-х років, коли Чацького все частіше стали зближувати з декабристами — спочатку Микола Огарьов, за ним Аполлон Григор'єв і, нарешті, Герцен; саме це трактування образу Чацького згодом запанувало у радянському літературознавстві.

«Про вірші я не говорю, половина — повинні увійти в прислів'я», — сказав Пушкін відразу після появи «Горя від розуму» і мав рацію. По частоті цитування Грибоєдов випередив, мабуть, всіх російських класиків, включаючи навіть колишнього чемпіона Крилова. «Щасливі годинника не спостерігають», «Свіже переказ, а віриться насилу» — множити приклади безглуздо; навіть рядок «І дим Батьківщини нам солодкий і приємний!» сприймається тепер як грибоїдівський афоризм, хоча Чацький у разі цитує Державіна.

Фамусівське суспільство стало загальним поняттям, як і окремі його представники — «усі ці Фамусові, Молчаліни, Скалозуби, Загорецькі». В певному сенсіномінальною стала і сама «грибоєдівська Москва» — так озаглавив книгу Михайло Гершензон, який описав типовий московський панський уклад на прикладі конкретного сімейства Римських-Корсакових, причому у всіх домочадцях він прямо побачив грибоїдівських персонажів, а цитати з документів підкріпив цитатами з комедії.

З грибоїдівської традиції виросла класична російська драма XIX століття: «Маскарад» Лермонтова, в чиєму розчарованому герої Арбеніні легко дізнатися риси Чацького, «Ревізор» Гоголя — «громадська комедія», де повітове місто з галереєю карикатур втілює все російське суспільство, соціальна драма Сухово-Кобиліна та Олександра Островського. З цього часу обговорення драматичних суспільних конфліктів комічними засобами, що колись вразило сучасників Грибоєдова, стало спільним місцем, а жанрові рамки розмилися. Більше того, п'єса поставила своєрідний новий канон. Довгий час театральні трупи набиралися під «Лихо з розуму»: вважалося, що склад акторів, між якими добре розподіляються грибоїдівські ролі, може грати весь театральний репертуар 3 Сухих І. Класне читання від горущі до Гоголя. Олександр Сергійович Грибоєдов 1795 (1790) - 1829. // Нева. 2012. № 8.

У кризові моменти суспільної думки російська інтелігенція незмінно поверталася до образу Чацького, який все більше зливався в культурній свідомості з самим Грибоєдовим: від Юрія Тинянова, в 1928 досліджував у «Смерті Вазір-Мухтара» вічне питання про те, чи можна в Росії служити справі, а не особам» і не перетворитися з Чацького на Молчаліна, — до Віктора Цоя, який співав «Горе ти моє з розуму» («Червоно-жовті дні») 1990 року.

Будинок Грибоєдових на розі Новинського та Великого Дев'ятинського провулків. Москва, XIX століття

Могила Грибоєдова у Тифлісі

Як «Лихо з розуму» пробивало собі шлях на сцену?

Першу спробу поставити комедію зробили в травні 1825 студенти Петербурзького театрального училища за живої участі самого Грибоєдова, який мріяв побачити свою непрохідну п'єсу «хоч на домашній сцені» (на велику сцену комедію не пускали як «пасквіль на Москву»). Проте напередодні вистави вистава була заборонена петербурзьким генерал-губернатором графом Милорадовичем Граф Михайло Андрійович Мілорадович (1771-1825) - генерал, учасник Російсько-шведської війни, Італійського та Швейцарського походів Суворова, Російсько-турецької війни 1806-1812 років. 1810 року Милорадовича було призначено київським військовим губернатором. У Вітчизняній війні 1812 року брав участь у Бородінській битві, битві під Вязьмою, взятті Парижа. Після війни – санкт-петербурзький військовий генерал-губернатор. Під час повстання 14 грудня було вбито декабристами на Сенатській площі, перед смертю заповів відпустити на волю всіх своїх селян., Який вважав, що п'єсу, не схвалену цензурою, не можна ставити і в театральному училищі.

Наступну спробу зробили у жовтні 1827 року у Єревані, у будівлі Сардарського палацу, офіцери Кавказького корпусу, серед яких були і засланці декабристи. Театральний гурток незабаром суворо заборонено, оскільки повальне захоплення театром відволікало офіцерів від служби.

За деякими відомостями, аматорські постановки робилися в Тифлісі за участю автора, а в 1830 році кілька молодих людей «роз'їжджали Петербургом у каретах, засилали в знайомі вдома картку, на якій було написано «ІІІ акт Горя з розуму», входили в будинок і розігрували там окремі сцени з комедії» 4 Гамазов М. Перші уявлення комедії «Лихо з розуму». 1827-1832. Зі спогадів учня // Вісник Європи. 1875. №7. С. 319-332. Цит. по: Орлов Вл. Грибоєдов. Нарис життя та творчості. М: Державне видавництво художньої літератури, 1954. С. 93..

Грибоєдов за життя так і не побачив своєї комедії на великій сцені, у професійній постановці. Починаючи з 1829 року, коли уривок був поставлений у Великому театрі, п'єса поступово пробивала собі дорогу до театру — спочатку окремими сценами, які грали в інтермедії-дивертисменті серед «декламацій, співів та танців». Повністю (хоча і з цензурними купюрами) «Лихо з розуму» було вперше представлено в Санкт-Петербурзі, в Олександринському театрі, в 1831 році — першим професійним виконавцем ролі Чацького став актор-трагік Василь Андрійович Каратигін, брат Петра Каратигіна, з ініціативи якого студенти Петербурзького театрального училища з ентузіазмом ставили п'єсу на п'ять років раніше. Сам Петро Каратигін, згодом відомий драматург, того ж року дебютував у літературі з двома водевілями — другий з них називався «Горе без розуму».

«Лихо з розуму» в Театрі ім. Мейєрхольда, 1928 рік. Постановка Всеволода Мейєрхольда

Чи мали героїв комедії реальні прототипи?

Критик Катенін у листі Грибоєдову зауважив, що у його комедії «характери портретні», на що драматург заперечив, що хоча у героїв комедії і були прототипи, проте риси їх властиві «багатьом іншим людям, а інші всьому роду людському… Карикатур ненавиджу, у моїй картині жодної не знайдеш». Проте чутки і здогади про те, хто саме виведений у тій чи іншій ролі, стали поширюватися вже взимку 1823/24 року, як тільки Грибоєдов почав читати ще не завершену п'єсу у знайомих будинках. Сестра його турбувалася, що Грибоєдов наживе собі ворогів — а ще більше їй, «бо говоритимуть, що зла Грибоєдова вказувала братові на оригінали» 5 ⁠ .

Так, прототипом Софії Фамусової багато хто вважає Софію Олексіївну Грибоєдову, двоюрідну сестру драматурга, — при цьому чоловіка її, Сергія Римського-Корсакова, вважали за можливий прототип Скалозуба, а за будинком її свекрухи, Марії Іванівни Римської-Корсакової, в Москві на Москві «Будинки Фамусова», його парадні сходи були відтворені у спектаклі за п'єсою Грибоєдова в Малому театрі. Прототипом самого Фамусова називають дядька Грибоєдова, ґрунтуючись на одному уривку у драматурга: «Історику надаю пояснити, чому в тодішньому поколінні розвинена була всюди якась суміш пороків та люб'язності; зовні лицарство в звичаях, а серцях відсутність будь-якого почуття.<...>Пояснимо кругліше: у кожного була в душі безчесність і брехливість мовою. Здається, нині цього немає, а може, й є; але мій дядько належить до тієї епохи. Він як лев бився з турками при Суворові, потім плазував у передніх всіх випадкових людей у ​​Петербурзі, у відставці жив плітками. Образ його повчань: «я, брате!..»

Ніщо не пояснює і не виправдовує неприборканого обурення, з яким Чацький громить це, мабуть, і смішне, але не кримінально злочинне суспільство.

Петро Вяземський

У знаменитій Тетяні Юріївні, якій «Чиновні та посадові — / Всі їй друзі та всі рідні», сучасники впізнавали Парасковію Юріївну Кологрівову, чоловік якої «запитаний на балі однією високою особою, хто він такий, до того розгубився, що сказав, що він чоловік Параски Юріївни, вважаючи, ймовірно, що це звання важливіше за всі його титули». На особливу згадку заслуговує стара Хльостова — портрет Настасії Дмитрівни Офросимової, відомої законодавиці московських віталень, яка залишила помітний слід у російській літературі: її ж в особі грубої, але безумовно симпатичної Марії Дмитрівни Ахросимової вивів у «Вой».

В другому Чацького, Платоні Михайловичу Горичу, часто бачать риси Степана Бегічова, близького друга Грибоєдова по Іркутському гусарському полку, а також його брата Дмитра Бегічова, колись члена Союзу благоденства Організація декабристів, створена 1818 року на зміну Союзу порятунку. У ній було близько двохсот осіб. Декларовані цілі суспільства — поширення знань та допомогу селянам. У 1821 році Союз благоденства був розпущений через взаємні розбіжності, на його основі виникли Південне товариство та Північне суспільство., офіцера, а до часу створення комедії (яку Грибоєдов писав безпосередньо у маєтку Бегічових) у відставці та щасливо одруженого.

Така безліч прототипів у найпрохідніших героїв «Горя від розуму», справді, можна вважати доказом благонамірності Грибоєдова, який висміював не конкретних людей, а типові риси. Напевно, єдиний абсолютно безпомилково відомий персонаж Грибоєдова - внесценічний. У «нічному розбійнику, дуелісті», якого, за словами Репетилова, «не треба називати, дізнаєшся по портреті», всі справді одразу дізналися Федора Толстого-Американця Граф Федір Іванович Толстой на прізвисько Американець (1782-1846) - військовий, мандрівник. У 1803 році вирушив у кругосвітнє плавання з капітаном Крузенштерном, проте через хуліганські витівки був висаджений на берег на Камчатці і мав повертатися до Петербурга самостійно. Подорожі Російською Америкою — Камчаткою та Алеутськими островами — Толстой зобов'язаний своєю прізвисько. Брав участь у Російсько-шведській війні, Вітчизняній війні 1812, після війни оселився в Москві. Толстой був відомий своєю любов'ю до дуелів та карткових ігор, одружився з танцівницею-циганкою, від якої у нього було дванадцять дітей (пережила його лише одна дочка). У старості Толстой став побожним і вважав смерть дітей покаранням за одинадцять людей, убитих ним на дуелях., який не образився - лише запропонував внести кілька виправлень. Фахівець з творчості Грибоєдова Микола Піксанов вивчав у 1910 році список «Горя від розуму», що належав свого часу декабристу князю Федору Шаховському, де рукою Толстого-Американця проти слів «в Камчатку засланий був, повернувся алеутом і міцно на руку нечистий» : «в Камчатку чорт носив» («бо сослан ніколи не був») і «в картишках на руку нечистий» («для вірності портрета ця поправка необхідна, щоб не подумали, що краде табакерки зі столу; принаймні я думав відгадати намір автора») 6 Піксанов Н. К. Творча історія "Горя від розуму". М., Л.: ДІЗ, 1928. C. 110..

Степан Бегічов. Близький друг Грибоєдова та можливий прототип Платона Михайловича Горича

Дмитро Бегічов. Ще один можливий прототип Горіча

Настасья Офросімова. Прототип старої Хльостової

Ну вже Чацький це Чаадаєв?

Сучасники, звичайно, одразу так і подумали. У грудні 1823 року Пушкін писав із Одеси Вяземському: «Що таке Грибоєдов? Мені казали, що він написав комедію на Чедаєва; у нинішніх обставинах це надзвичайно благородно з його боку». Цим сарказмом Пушкін натякав на вимушену відставку та від'їзд за кордон Чаадаєва, який загинув жертвою наклепу; висміювати жертву політичного переслідування було не дуже гарно. Ймовірно, в остаточному варіанті Грибоєдов перейменував Чадського на Чацького навіть для того, щоб уникнути подібних. підозр 7 Тинянов Ю. Сюжет «Горячи з розуму» // Тинянов Ю. М. Пушкін та її сучасники. М: Наука, 1969.Цікаво, що якщо Чацький справді списаний з Чаадаєва, комедія стала пророцтвом, що самоздійснюється: через 12 років після створення комедії Петро Чаадаєв був формально оголошений божевільним за розпорядженням уряду після публікації свого першого. «Листи» З 1828 по 1830 Чаадаєв було написано вісім «філософічних листів». Вони він розмірковує про прогресивних західних цінностях, історичному шляху Росії і сенс релігії.в журналі «Телескоп» Просвітницький журнал, що видавався Миколою Надєждіним з 1831 по 1836 рік. У 1834 році помічником Надєждіна став Віссаріон Бєлінський. У журналі публікувалися Пушкін, Тютчев, Кольцов, Станкевич. Після публікації «Листа» Чаадаєва «Телескоп» закрили, а Надєждіна відправили на заслання.. Журнал був закритий, редактор його засланий, а самого Чаадаєва московський поліцмейстер помістив під домашній арешт і примусовий нагляд лікаря, знятий через рік за умови більше нічого не писати.

Є не менше підстав стверджувати, що в Чацькому Грибоєдов вивів свого друга, декабриста Вільгельма Кюхельбекера, який був обвинувачений — а саме ославлений у суспільстві божевільним — з метою політичної дискредитації. Коли стара Хльостова нарікає на «пансіони, школи, ліцеї… ланкартачні взаємні навчання» — це пряма біографія Кюхельбекера, вихованця Царськосельського ліцею, викладача Головного педагогічного інституту Заснований у 1816 році на базі Педагогічного інституту. У ньому готували викладачів для гімназій та вищих навчальних закладів. У 1819 був перетворений на Санкт-Петербурзький університет, через майже десять років був відновлений, але вже в 1859 закритий, а всі студенти переведені в Санкт-Петербурзький університет.та секретаря «Товариства взаємних навчань» по системі Ланкастера Система взаємного навчання, за якою старші учні навчають молодших. Придумана у Великій Британії в 1791 році Джозефом Ланкастером. Російське «Товариство училищ взаємного навчання» було засноване в 1819 році. Поборниками ланкастерської системи було багато учасників таємних товариств; так, декабрист Володимир Раєвський потрапив 1820 року під слідство за «шкідливу пропаганду серед солдатів» саме у зв'язку з викладацькою діяльністю..

У Петербурзькому педагогічному інституті вчився, однак, і інший персонаж - хімік і ботанік князь Федір, племінник княгині Тугоуховської, яка не даремно вона обурюється: «Там вправляються в розколах та безвір'я / Професори!!»

У 1821 році кільком професорам було висунуто звинувачення, ніби вони у своїх лекціях відкидають «істини християнства» і «закликають до замаху на законну владу», та заборонено викладання; справа викликала великий шум і використовувалася як аргумент на користь небезпеки вищої освіти. Тож найвірніше сказати, що хоча Грибоєдов використав при створенні свого героя риси реальних людей, включаючи й власні, Чацький — збірний портрет прогресивної частини покоління.

Петро Чаадаєв. Літографія Марі-Александра Алофа. 1830-ті роки

Чи розумний Чацький?

Це нібито само собою зрозуміло і постулюється в назві комедії, яку Грибоєдов спочатку хотів назвати навіть більш виразно: «Горе розуму». У листі до Павла Катеніна драматург за цим принципом протиставив Чацького всім іншим дійовим особам(крім хіба що Софії): «У моїй комедії 25 дурнів на одну розсудливу людину».

Сучасники, однак, розходилися в думках щодо цього. Першим у думці Чацькому відмовив Пушкін, який писав Петру Вяземському: «Чацький зовсім розумна людина, але Грибоєдов дуже розумний». Цю думку поділяли багато критики; Бєлінський, наприклад, назвав Чацького «фразером, ідеальним блазнем, що на кожному кроці профанує все святе, про яке говорить».

Звинувачення проти Чацького будувалося насамперед на невідповідності його слів та вчинків. «Все, що він говорить, дуже розумно, — зауважує Пушкін. — Але кому він каже все це? Фамусову? Скелязубу? На балі московським бабусям? Мовчалину? Це непростимо. Перша ознака розумної людини — на перший погляд знати, з ким маєш справу, і не метати бісеру перед Репетиловими».

Між майстерними рисами цієї чарівної комедії — недовірливість Чацького у коханні Софії до Молчалина — чарівна! - І як натурально! Ось на чому мала крутитися вся комедія

Олександр Пушкін

Несправедливість цього докору показує уважне читання тексту. Бісера перед Репетиловим, скажімо, Чацький зовсім не мечет, — навпаки, це Репетилов розсипається перед ним «про важливі матері», а Чацький відповідає односкладно і досить грубо: «Та повно нісенітниця молоть». Мова про французика з Бордо Чацький вимовляє хоч і на балу, але зовсім не московським бабусям, а Софії, яку любить і вважає рівним (і сам Грибоєдов назвав «дівчиною недурною»), у відповідь на її запитання: «Скажіть, що вас так гнівить ?» Проте не можна не визнати, що Чацький потрапляє у смішні та безглузді становища, які «розумному» герою начебто не пристали.

Однак Чацький і сам визнає, що в нього «розум із серцем не в ладу». Остаточно очистив репутацію героя Іван Гончаров, який зазначив у статті «Мільйон мук», що Чацький — жива людина, яка переживає любовну драму, і це не можна списувати з рахунків: «Кожен крок Чацького, майже всяке слово в п'єсі тісно пов'язані з грою почуття його до Софії» — і ця внутрішня боротьба «послужила мотивом, приводом до роздратування, до того «мільйону мук», під впливом яких він тільки й міг зіграти вказану йому Грибоєдову роль, роль набагато більшого, вищого значення, ніж невдала любов, словом, роль, для якої народилася вся комедія». На думку критика, Чацький не просто виділяється на тлі інших героїв комедії — він «позитивно розумний». Мова його кипить розумом, дотепністю.<...>…Чацький починає нове століття — і в цьому все його значення і все «розум» 8 Гончаров І. А. Мільйон мук (Критичний етюд) // Гончаров І. А. Зібрання творів: У 8 т. Т. 8. М.: ГІХЛ, 1955. С. 7-40..

Навіть Пушкін, перший обвинувач Чацького, віддавав належне «думкам, гостротам та сатиричним зауваженням», якими Чацький наситився, за словами поета, у «дуже розумної людини» — Грибоєдова. Поета збентежила лише непослідовність героя, який так ясно мислить про абстракції і так безглуздо діє в практичних обставинах. Але він тут же зазначав, що сліпота Чацького, який не хоче вірити в холодність Софії, психологічно вірогідна. Іншими словами, якщо не намагатися втиснути Чацького у вузьке амплуа ходячої ідеї-резонер, в яке він не міститься, сумніватися в його розумі немає підстав: романтичний герой, що у комедію, неминуче грає комічну роль — але це становище не смішне, а трагічне.

Дмитро Кардовський. Ілюстрація до комедії "Лихо з розуму". 1912 рік

Чому Пушкін назвав Софію Фамусову недрукованим словом?

Відомий недрукований вираз Пушкіна з листа Бестужеву - «Софія написана не ясно: не те<б....>, не те московська кузина За Юрієм Лотманом, "московська кузина - стійка сатирична маска, поєднання провінційного чепуру і манерності".»— сьогодні здається аж надто різким, але те ж подив розділяли багато сучасників. У перших домашніх та театральних виставахзазвичай опускали шість дій з першого акту: сцени побачення Софії з Молчаліним (як і загравання і Молчаліна, і Фамусова з Лізою) здавались надто шокуючими, щоб можна було уявити їх дамам, і становили для цензури чи не більшу проблему, ніж політичний підтекст комед .

Сьогодні образ Софії здається дещо складнішим і симпатичнішим за пушкінську формулу. У знаменитій статті «Мільйон мук» Іван Гончаров заступився за репутацію дівчини Фамусової, відзначивши в ній «сильні задатки незвичайної натури, живого розуму, пристрасності та жіночої м'якості» і порівнявши її з героїнею «Євгенія Онєгіна»: на його думку, Софія хоч і середовищем, але, як і Тетяна, дитячо щира, простодушна і безстрашна у своїй любові.

Ні Онєгін, ні Печорін не вчинили б так нерозумно взагалі, особливо в справі любові і сватання. Але вони вже зблідли і звернулися для нас у кам'яні статуї, а Чацький залишається і залишиться завжди живим за цю свою «дурість»

Іван Гончаров

Це небезпідставне порівняння. Пушкін познайомився з «Горем з розуму» у розпал роботи над «Євгеном Онєгіним»; сліди грибоїдівської комедії можна побачити і в комічній галереї гостей на іменинах Тетяни, і в її сні, що варіює вигаданий сон Софії; Онєгіна Пушкін прямо порівнює з Чацьким, який потрапив «з корабля на бал». Тетяна, свого роду покращена версія Софії, любителька романів, як і та, наділяє зовсім невідповідного кандидата рисами своїх коханих літературних героїв- Вертера чи Грандісона. Як і Софія, вона виявляє любовну ініціативу, непристойну за поняттями свого часу, — складає «лист для милого героя», який не проминув її за це почитати. Але якщо любовне нерозсудливість Софії Павлівни Пушкін засудив, то своєї героїні ставиться у подібній ситуації співчутливо. І коли Тетяна без кохання виходить за генерала, як Софія могла б вийти за Скалозуба, поет потурбувався уточнити, що чоловік Тетяни «у битвах понівечений» — на відміну від Скалозуба, який видобуває генеральський чин різними каналами, далекими від військової доблесті. Як висловився у 1909 році у статті «На захист С. П. Фамусової» театральний критик Сергій Яблоновський, «Пушкін плаче над милою Танею і розчиняє нам серце, щоб ми краще вкрили в ньому цю… сплячу дівчину та жінку», але Грибоєдов «не захотів наблизити до нас Софії.<...>Їй не надано навіть останнього слова підсудного» 9 «Століття нинішнє і минуле століття» Комедія А. С. Грибоєдова «Лихо з розуму» в російській критиці та літературознавстві. СПб.: Азбука-Класика, 2002. С. 249.

Софію нерідко сприймали як дівчину сумнівної моральності, типову представницю порочного фамусівського суспільства, а Тетяну Ларіну - як ідеал російської жінки. Сталося це багато в чому тому, що Софії автор відмовив у співчутті – цього вимагали інтереси головного героя Чацького. Цікаво, що у першій редакції комедії Грибоєдов таки дав Софії можливість виправдатися:

Яка ницість! підстерегти!
Підкрастися і потім, звичайно, знеславити,
Що ж? цим думали себе привернути?
І страхом, жахом вас полюбити змусити?
Звітом я зобов'язана сама,
Однак вам вчинок мій
Чим здається такий злий і такий підступний?
Не лицемірила і права я довкола.

І хоча в остаточному варіанті автор відібрав у героїні цей монолог, що виставляє Чацького в поганому світлі, він дозволив їй зберегти гідність: «Докір, скарг, сліз моїх // Не смійте чекати, не варто ви їх…» — так не могла б сказати ні *****, ні московська кузина.

Розпилювач для пудри. Німеччина, XVIII-XIX століття

Пудрениця. Франція, XIX століття

Що означають у Грибоєдова прізвища героїв?

Грибоєдов у традиції класицистичної комедії дає майже всім своїм героям розмовляючі прізвища. Такі прізвища зазвичай виділяли головну властивість персонажа, уособлений порок, чеснота або якесь інше одновимірне якість: наприклад, у Фонвізіна дурні поміщики прозиваються Простаковими, державний чиновник, наводить порядок, носить прізвище Правдін, а арифметику недорослю Мітрофа. У «Горі з розуму» все менш прямолінійно: всі прізвища, що говорять, так чи інакше втілюють одну ідею — ідею вербальної комунікації, переважно утрудненої. Так, прізвище Фамусова утворена від латинського fama — «поголос» (недарма головний його сум при розв'язці — «Що говоритиме княгиня Марія Олексіївна!»). Прізвище Молчаліна, який «не сміє своє судження мати», говорить саме за себе. Двояке значення можна побачити у прізвищі Репетилова (від французького répéter — «твердити напам'ять», «повторювати за кимось»): цей персонаж, з одного боку, мовчки слухає важливі розмови, які веде «сік розумної молоді», і потім повторює іншим , а з іншого боку — постає як комічний двійник Чацького, який ілюструє його душевні пориви власними фізичними незграбними рухами. Князь Тугоухівський глухий, полковник Скалозуб — «Жартувати і він спроможний, адже нині хто не жартує!» - Майстер казарменних дотепів. У прізвищі Хльостової можна побачити натяк на хльостке слівце, в якому і їй не відмовиш — вона, наприклад, єдина у всій комедії розсмішила головного дотепника Чацького, який зазначив, що Загорецькому «не поздоровиться від таких похвал». Зауваження Хльостової про Чацького і Репетилова (першого «полікують, вилікують авось», другий же — «невиліковний, хоч кинь») передбачає пізніші спостереження літературознавців з приводу взаємозв'язку двох цих персонажів.

Прізвище самого Чацького (у ранній редакції — Чадський) різні дослідники асоціювали зі словом «чад» на підставі його загальної палкості та розбору його реплік («Ну ось і день минув, і з ним / Всі примари, весь чад та дим / Надій, які мені душу наповнювали» або сентенції про солодкий і приємний «дим Вітчизни»). Але пряміша асоціація, звичайно, з Чаадаєвим.

Дмитро Кардовський. Ілюстрація до комедії "Лихо з розуму". 1912 рік

Чацький – декабрист?

Думка, що Чацкому, як написав його Грибоєдов, пряма дорога лежала на Сенатську площу, було вперше висловлено Огарьовим, обґрунтовано Герценом, який стверджував, що «Чацький йшов прямою дорогою на каторжну роботу», і згодом нероздільно утвердилося в радянському літературознавстві — особливо після як книга академіка Міліці Нечкіної «А. С. Грибоєдов та декабристи» отримала у 1948 році Сталінську премію. Сьогодні, однак, питання про декабризм Чацького вже не вирішується так однозначно.

Аргументація у цій суперечці часто обертається навколо іншого питання: чи був декабристом сам Грибоєдов?

Письменник дружив з багатьма декабристами, складався, подібно до багатьох з них, у масонській ложі і на початку 1826 року чотири місяці провів на гауптвахті Головного штабу під слідством — цей досвід пізніше він описав в епіграмі так:

— За духом часу та смаком
Він ненавидів слово «раб»...
— За те попався до Головного штабу
І був притягнутий до Ісуса!

У справі декабристів Грибоєдів, однак, був виправданий, звільнений «з очисним атестатом» і річною платнею і направлений за місцем служби в Персію, де на нього чекала блискуча, хоча, на жаль, недовга кар'єра. І хоча його особисті симпатії по відношенню до декабристів не викликають сумнівів, сам він у таємному суспільстві, як показали на допитах Бестужев і Рилєєв, не складався і про програму їх відгукувався скептично: «Сто людей прапорщиків хочуть змінити весь державний побут Росії». Більше того: один прямо названий член «таємного союзу» в його комедії є карикатурний Репетилов, над яким Чацький іронізує: «Шумите ви? І тільки?"

На це прихильники «декабристської» концепції заперечують, що Репетилов – хоч і криве, але дзеркало Чацького. Чацький «славно пише, перекладає» — Репетилов «вшестеро ліпить водевільчик», його сварка з тестем-міністром — відображення зв'язку та розриву Чацького з міністрами, за першої появи на сцені Репетилів «падає з усіх ніг» — як Чацький, який «падав скільки разів», скачучи з Петербурга, щоб опинитися біля ніг Софії. Репетилів — як цирковий клоун, який у перервах між виступами дресирувальників та еквілібристів у безглуздому світлі повторює їхні героїчні номери. Тому можна вважати, що й у вуста його автор вклав усі ті промови, яких сам Чацький як рупор автора було вимовити з цензурним міркувань.

За духом часу та смаком
Я ненавидів слово «раб»,
Мене покликали до Головного штабу
І потягли до Ісуса

Олександр Грибоєдов

Звичайно, політичний підтекст у «Горя з розуму» був — про це свідчать багаторічна цензурна заборона і та обставина, що самі декабристи дізналися в Чацькому свого і всіляко сприяли поширенню п'єси (так, на квартирі у поета-декабриста Олександра Одоєвського протягом кількох вечорів цілий цех переписував «Лихо з розуму» під загальне диктування з справжнього рукопису Грибоєдова, щоб надалі використовувати в пропагандистських цілях). Але вважати Чацького революціонером підстав немає, незважаючи на громадянський пафос, з яким він критикує свавілля кріпаків, підлабузництво і корупцію.

«Карбонарієм» Італійська — «кутник». Член таємного італійського товариства, яке існувало з 1807 до 1832 року. Карбонарії боролися проти французької та австрійської окупації, а потім і за конституційний устрій Італії. У суспільстві практикувалися складні обряди та ритуали, один із них — спалення деревного вугілля, що символізує духовне очищення. ⁠ , «небезпечною людиною», яка «вільність хоче проповідати» і «влада не визнає», називає Чацького Фамусов, який заткнув вуха і не чує, що каже йому Чацький, який у цей час закликає аж ніяк не до повалення ладу, а лише до інтелектуальної незалежності. та осмисленої діяльності на благо держави. Його духовні брати — «фізик і ботанік» князь Федір, племінник княгині Тугоуховської, та двоюрідний брат Скалозуба, який «службу раптом залишив, / У селі книги став читати». Його, як ми б сказали сьогодні, позитивний порядок денний ясно висловлений у п'єсі:

Тепер нехай із нас один,
З молодих людей, знайдеться - ворог шукань,
Не вимагаючи ні місць, ні підвищення в чин,
У науки він впертує розум, який прагне пізнань;
Або в душі його сам Бог збудить жар
До мистецтв творчих, високих і прекрасних…

Юрій Лотман у статті «Декабрист у повсякденному житті» фактично поставив крапку в цій суперечці, розглянувши «декабризм» не як систему політичних поглядів або рід діяльності, а як світогляд і стиль поведінки певного покоління та кола, до якого, безумовно, належав Чацький: «Сучасники виділяли не тільки «балакучість» декабристів — вони підкреслювали також різкість і прямоту їх суджень, безапеляційність вироків, «непристойну» з погляду світських норм…<…>…постійне прагнення висловлювати безперечно свою думку, не визнаючи затвердженого звичаєм ритуалу та ієрархії світської мовної поведінки». Декабрист гласно і «публічно називає речі своїми іменами, «гримить» на балу та в суспільстві, оскільки саме в такій називанні бачить визволення людини та початок перетворення суспільства». Таким чином, вирішивши питання про декабризм Чацького, Лотман заодно позбавив його підозр у дурості, викликаних колись у критиків його «недоречною» поведінкою.

До Грибоєдова російська комедія 1810-20-х років розвивалася, як заведено рахувати 10 Зорін А. Л. «Лихо з розуму» і російська комедія 10-20-х років XIX століття // Філологія: Збірник робіт студентів та аспірантів філологічного факультету МДУ. Вип. 5. М., 1977. С. 77, 79-80., за двома напрямками: памфлетно-сатирична комедія вдач (яскраві представники — Олександр Шаховський та Михайло Загоскін) та салонна комедія інтриги (насамперед, Микола Хмельницький Микола Іванович Хмельницький (1789-1845) – драматург. Хмельницький служив у Колегії закордонних справ та займався театром: друкував театральні рецензії у «Санкт-Петербурзькому віснику», перекладав п'єси. Успіх Хмельницькому принесли постановки комедій «Говорун» та «Веселості закоханих». Саме у його будинку відбулося перше читання грибоїдівського «Горя від розуму». Після війни 1812 Хмельницький служив статським радником, був губернатором Смоленська, потім Архангельська. У 1838 році за розтрати ув'язнений у Петропавлівську фортецю, але пізніше визнаний невинним.). Комедія інтриги писалася здебільшого з французьких зразків, часто являючи собою прямо адаптований переклад. Цій традиції віддав данину і Грибоєдов у ранніх комедіях. І любовну інтригу в «Горі з розуму» він вибудовує за звичною начебто схемою: деспотичний батько симпатичної дівчини з традиційним ім'ям Софія (означає, зауважимо, «Премудрість») і два шукачі — герой-коханець та його антагоніст. У цій класичній схемі, як зазначає Андрій Зорін, суперники неодмінно були наділені низкою протилежних якостей. Позитивний геройвідрізнявся скромністю, мовчазністю, шанобливістю, розсудливістю, загалом, «поміркованістю і акуратністю», негативний був зломовним хвалько і нешанобливим насмішником (наприклад, у комедії Хмельницького «Говорун» позитивний і негативний герої носять прізвища Модестов і Звонов, що говорять). Коротше кажучи, у літературному контексті свого часу Чацький з першого погляду пізнавався як негативний герой, блазенський коханець - і його правота, як і очевидна авторська симпатія до нього, викликала у читачів когнітивний дисонанс.

Додамо до цього, що до Грибоєдова любов у комедії не могла бути неправа: перешкодою на шляху закоханих була бідність шукача, неприхильність до нього батьків дівчини - але наприкінці ці перешкоди щасливо вирішувалися, часто за рахунок зовнішнього втручання. deus ex machina "Бог з машини". Латинське вираження, що означає несподіване вирішення ситуації через зовнішнє втручання. Спочатку прийом в античній драматургії: на сцену за допомогою механічного пристрою спускався один із богів Олімпу і легко вирішував усі проблеми героїв.), закохані з'єднувалися, а осміяний порочний суперник виганявся. Грибоєдов же, попри всі комедійні правила, зовсім позбавив «Лихо з розуму» щасливої ​​розв'язки: порок не карається, чеснота не тріумфує, резонера виганяють як блазня. І відбувається це тому, що з класицистичної тріади єдностей часу, місця та дії драматург виключив останнє: у його комедії два рівноправні конфлікти, любовний та суспільний, що у класицистичній п'єсі було неможливим. Таким чином, він, за словами Андрія Зоріна, підірвав усю комедійну традицію, вивернувши навиворіт і звичний сюжет, і амплуа — симпатизуючи вчорашньому негативному персонажу і висміюючи колишніх позитивних.

Московської панночки, діви з почуттями не високими, але з бажаннями сильними, ледь утримуваними світськими пристойностями. Романічною дівчиною, як вважають багато хто, вона бути ніяк не може: бо в самому палкому шалені уяви неможливо помріяти до того, щоб віддати душу і серце ляльці Молчаліну».

Однак якщо Софія — просто порожня московська панночка і сама недалеко від Молчаліна пішла, за що любить її сам Чацький, який добре її знає? Не через вульгарну ж московську панночку йому три роки «світ цілий здавався прах і суєта». Це психологічне протиріччя — тим часом ще Пушкін серед переваг комедії відзначив її психологічну достовірність: «Недовірливість Чацького у коханні Софії до Молчалина — чарівна! - І як натурально!

У спробах пояснити цю невідповідність багатьом критикам доводилося пускатися у психологічні спекуляції. Гончаров вважав, наприклад, що Софією керувало свого роду материнське почуття — «потяг заступати коханій людині, бідній, скромній, не сміючій підняти на неї око, — підняти його до себе, до свого кола, дати йому сімейні права».

Чацький зламаний кількістю старої сили, завдавши їй у свою чергу смертельного удару якістю сили свіжої

Іван Гончаров

Іншу психологічну мотивацію вибору Софії можна побачити й у історії її відносин із Чацким, яка викладена у п'єсі досить докладно.

Колись їх пов'язувала ніжна дитяча дружба; потім Чацький, як згадує Софія, «з'їхав, вже в нас йому здавалося нудно, І рідко відвідував наш будинок; / Потім знову прикинувся закоханим, / Вимогливим і засмученим!!

Потім герой вирушив подорожувати і «три роки не писав двох слів», тоді як Софія розпитувала про нього будь-якого приїжджого – «хоч будь моряк»!

Зрозуміло після цього, що у Софії є ​​підстави не приймати всерйоз кохання Чацького, який, крім іншого, «їздить до жінок» і не втрачає нагоди пофліртувати з Наталією Дмитрівною, яка «повніше за минуле, погіршила страх» (так само, як Софія « розцвіла чарівно, неповторно»).

⁠ ) ​​— для популярних п'єс початку XIXстоліття це було звичайною практикою, але незвичайними були кількість та літературний масштаб. Михайло Бестужев-Рюмін Михайло Олексійович Бестужев-Рюмін (1800-1832) - поет, журналіст. Видавав літературну газету«Північний Меркурій» та альманахи «Гірлянда», «Сіріус», «Травневий листок», «Північна зірка». Публікував у них свої вірші та критичні статтіпід псевдонімом Аристарха Заповітного. Популярність отримали його нападки на Пушкіна та запекла полеміка з редактором «Літературних додатків до «Російського інваліда» Олександром Воєйковим, що закінчилася погрозами вислати журналіста з Петербурга.опублікував у своєму альманаху «Сіріус» невелику повість у листах «Слідство комедії «Лихо з розуму», де Софія, спершу відправлена ​​батьком до села, незабаром повертається до Москви, виходить заміж за літнього «туза», який здобув собі їздить цугом Цуг - упряжка, в якій коні йдуть у кілька пар, хвіст у хвіст. Дозволити собі їздити цугом могли лише дуже багаті люди., І шукає нагоди примиритися з Чацьким, щоб наставити з ним чоловікові роги.

Дмитро Бегічов, приятель Грибоєдова, у чиєму маєтку була писана комедія і який вважався одним із прототипів Платона Михайловича Горича, у романі «Сімейство Холмських» вивів Чацького у старості, бідним, що живуть «тише води нижче трави» у своєму селі з сварливою дружиною, то їсти цілком відплатив приятелю за карикатуру.

У 1868 році Володимир Одоєвський опублікував у «Сучасних записках» свої «перехоплені листи» Фамусова княгині Марії Олексіївні. Євдокія Ростопчина в комедії «Повернення Чацького до Москви, або Зустріч знайомих осіб після двадцятип'ятирічної розлуки» (написана 1856-го, опублікована 1865-го) висміяла обидві політичні партії російського суспільства того часу — західників та слов'янофілів. Вінцем цієї літературної традиції став цикл сатиричних нарисів «Господа Мовчалини», написаний у 1874-1876 роках Салтиковим-Щедріним: там Чацький опустився, розгубив колишні ідеали, одружився на Софії і доживає свій вік на посаді директора департаменту «Держів. кум Молчалін, чиновник-реакціонер, що «дійшов до ступенів відомих». Але найбільш одіозне майбутнє намалював Чацькому на початку XX століття Віктор Буренін у п'єсі «Лихо від дурості» — сатирі на революцію 1905 року, де Чацький слідом за автором проповідує чорносотенні ідеї, таврує вже не реакціонерів, а революціонерів, а замість «французика з Бордо» його мішенню стає «чорненький з адвокатів жид».

список літератури

  • A. C. Грибоєдов у спогадах сучасників: Збірник. Вступна стаття С. А. Фомічова. М.: Художня література, 1980.
  • «Століття нинішнє і минуле століття» Комедія А. С. Грибоєдова «Лихо з розуму» в російській критиці та літературознавстві. СПб.: Абетка-Класика, 2002.
  • Гершензон М. О. Грибоєдовська Москва // Гершензон М. О. Грибоєдовська Москва. П. Я. Чаадаєв. Нариси минулого. М: Московський робітник, 1989.
  • Лотман Ю. М. Декабрист у повсякденному житті (побутова поведінка як історико-психологічна категорія) // Літературна спадщинадекабристів: зб. / За ред. В. Г. Базанова, В. Е. Вацуро. Л.: Наука, 1975. С. 25-74.
  • Нечкіна М. В. А. С. Грибоєдов та декабристи. М: ГІХЛ, 1947.
  • Орлов Вл. Грибоєдов. Короткий нарис життя та творчості. М: Мистецтво, 1952.
  • Піксанов Н. К. Літопис життя та творчості A. C. Грибоєдова. 1791-1829. М: Спадщина, 2000.
  • Піксанов Н. К. Творча історія "Горя від розуму". М., Л.: ДІЗ, 1928.
  • Слонімський А. «Лихо з розуму» і комедія епохи декабристів (1815-1825) // А. С. Грибоєдов, 1795-1829: Зб. ст. М.: Гослітмузей, 1946. С. 39-73.
  • Тинянов Ю. М. Сюжет «Горячи з розуму» // Тинянов Ю. М. Пушкін та її сучасники. М: Наука, 1969.
  • Фомічев С. А. Грибоєдов: Енциклопедія. СПб: Нестор-Історія, 2007.
  • Цимбаєва Є. Художній образв історичному контексті (Аналіз біографій персонажів «Горячи з розуму») // Питання літератури. 2003. № 4. С. 98-139.

Весь перелік літератури

Схожі статті