Чехов Громов Михайло Петрович

"ВИШНЕВИЙ САД"

"ВИШНЕВИЙ САД"

« Вишневий сад»- остання п'єса Чехова; коли він тримав в руках її друковані відбитки, жити йому залишалося недовго, кілька лічених місяців. Прем'єра комедії в Московському художньому театрі відбулася в день народження автора, 17 січня 1904 року, і з нею «Вишневий сад» увійшов до скарбниці світової драматургії. Перекладена всіма основними мовами світу, п'єса не виходить з репертуару і, за відомостями міжнародного театрального щорічника, де ведеться літопис постановок, ось уже багато років йде всюди.

«Вишневий сад» став великою і вічною прем'єрою світового театру, про історію його постановок написані праці. П'єса відкривається заново англійцем П. Бруком, італійцем Дж. Стрелера, німцем П. Штайн.

У багатьох країнах «Вишневий сад» сприймається як національне надбання. Він був відновлений в Токіо в післявоєнному 1945 році, в зруйнованій будівлі театру Юракудза, його дивилися люди, які пережили атомний пожежа Хіросіми, по-своєму розуміли фінал: «Чути віддалений звук, ніби з неба, звук розірваної струни, завмираючий, сумний. Настає тиша ... »

У рецензії Андо Цуру в газеті «Токіо сімбун», чи не першою театральною рецензії після війни, говорилося: «Знову повернувся до Японії наш улюблений Чехов».

Комедія створювалася в 1902-1903 роках для Художнього театру. У цю пору Чехов був уже тяжко хворий, працював з незвичною повільністю, з працею. В інші дні, судячи з листів, йому не вдавалося написати і десяти рядків: «Та й думки у мене тепер зовсім інші, не разгоністие ...» Тим часом О. Л. Кніппер квапила його: «Мене мучить, чому ти відкладаєш писати п'єсу? Що трапилося? Так дивно все задумав, така чудова буде п'єса - цвях нашого сезону, першого сезону в новому театрі! Чому душа не лежить? Ти повинен, повинен написати її. Адже ти любиш наш театр і знаєш, яке жахливе засмучення буде для нас. Та ні, ти напишеш ».

У п'єсі Ользі Леонардівні призначалася роль Раневської. Закінчуючи роботу, Чехов писав дружині 12 жовтня 1903 року: «П'єса вже закінчена, остаточно закінчена і завтра ввечері або, найпізніше, 14-го вранці буде послана в Москву. Якщо знадобляться переробки, то, як мені здається, дуже невеликі ... як мені важко було писати п'єсу! »

Часом Чехову здавалося, що він повторює себе. У даному разі так воно і було: «Вишневий сад» - справа цілого життя, а не тільки двох передостанніх, затьмарених втомою і хворобою, років.

Задуми (це відноситься не тільки до «Вишневому саду», але, мабуть, до всіх складним розповідей, повістей, п'єс) виникали задовго до того, як Чехов брався за перо, довго формувалися в безперервному потоці спостережень, серед безлічі інших образів, сюжетів, тем. У записниках з'являлися замітки, репліки, завершення фрази. У міру того як спостереження проціджують в пам'яті, виникала послідовність фраз і періодів - текст. У коментарях відзначаються дати створення. Їх було б правильніше називати датами записування, оскільки за ними стоїть перспектива часу, протяжна, далека - на роки, на багато років.

У своїх витоках «Вишневий сад» сходить до ранньої творчості, до «Бездоглядності", де за борги предків розлучаються з родовими маєтками Войніцева і Платонові: «Тю-тю маєток! Як тобі це подобається? Загуло ... Ось тобі і хвалений комерційний фокус! А все тому, що Глагольевой повірили ... обіцяють купити маєток, а на торгах участі не був ... в Париж поїхав ... Ну, феодал? Що тепер робити будеш? Куди підеш? Бог предкам дав, а у тебе взяв ... Нічого у тебе не залишилося ... »(д. IV, явл. III).

Все це вже було в російській літературі до Чехова і не здавалося б новим, якби не своєрідне чеховські настрій, де дивно поєднуються безжурне відчай, почуття фатальної провини і цілковита беззахисність перед силою і обманом: будь що буде, і скоріше б в Париж ...

У повісті «Квіти запізнілі», написаної на самому початку 80-х років, приблизно в одну пору з першою п'єсою, з тими ж мотивами розпаду старого життя, будинки, сім'ї, є дуже близькі «Вишневому саду» сюжетні повороти. Якийсь Пельцер, купець, багач, обіцяв, як Лопахін Раневської, грошову допомогу та порятунок Приклонских, і в кінці кінців за безцінь пустив з молотка княжу бібліотеку: «- Хто її купив?

Я, Борис Пельцер ... »

Чехов народився за рік до скасування кріпосного права, він належав до першого покоління російських людей, які могли вважати себе вільними згідно із законом, але не відчували себе вільними особисто: рабство було в крові. «Що письменники-дворяни брали у природи даром, то різночинці купують ціною молодості» - ці слова з листа до Суворину, написаного 7 січня 1889, сказані про ціле покоління, але є в них слід особистого душевного подвигу, особистого страждання і надії. В одному з пізніх листів до О. Л. Кніппер він зауважив, що дід його, Єгор Михайлович, був за переконаннями затятим кріпосником. Це згадувалося в пору роботи над останньою п'єсою, і це дозволяє уявити собі, на якому широкому тлі спогадів вона створювалася.

Єгор Михайлович став згодом керуючим приазовських маєтків графа Платова, і Чехову, коли він приїжджав до нього, доручалася робота; він повинен був вести облік обмолоченого зерна: «У дитинстві, живучи у дідуся в маєток гр. Платова, я цілими днями від зорі до зорі повинен був просиджувати біля паровика і записувати пуди і фунти вимолоченого зерна; свистки, шипіння і басовий, волчкообразний звук, який видається паровики в розпал роботи, скрип коліс, лінива хода волів, хмари пилу, чорні, спітнілі обличчя півсотні людей - все це врізалося в мою пам'ять, як «Отче наш» ... Паровик, коли він працює, здається живим; вираз у нього хитре, грайливе; люди ж і воли, навпаки, здаються машинами ».

Згодом, коли Чехова не стало і однолітки стали пригадувати своє життя і писати мемуари, з'явилися вказівки на прямі джерела «Вишневого саду». М. Д. Дросс-Стейгер, наприклад, розповідала: «Моя мати Ольга Михайлівна Дросс, уродж. Калита, володіла маєтком у Миргородському повіті Полтавської губ., Багатим вишневими садами ... Мати любила Антошу і відрізняла його серед гостей-гімназистів. Вона часто розмовляла з Антоша і між іншим розповідала йому про ці вишневих садках, і коли через багато років я прочитала «Вишневий сад», мені все здавалося, що перші образи цього маєтку з вишневим садом були посіяні в Чехова розповідями матері. Та й кріпосні Ольги Михайлівни справді здавалися прототипами Фірса ... Був у неї дворецький Герасим, - він строків називав молодими людьми ».

Подібні мемуарні свідчення мають свою цінність і сенс, хоча їх не варто розуміти буквально.

Життя впізнає себе в своїх літературних відображеннях і подобах, а іноді і запозичує з книг свої риси. Л. Н. Толстой сказав про тургеневских жінок, що подібних їм не було в російському житті, але вони з'явилися, коли Тургенєв вивів їх в «Рудине», «димі», «Дворянському гнізді». Так і про «Вишневому саду» можна сказати: не було б Фірса, не було б і прототипів; Чехов, звичайно, пам'ятав свої гімназійні роки (може бути, і розповіді О. М. Калити), але пам'ятав, звичайно, і те, що було набагато пізніше ...

У 1885 році Н. А. Лейкін купив маєток графів Строганових. Вітаючи його з покупкою, Чехов писав йому: «Жахливо я люблю все те, що в Росії називається маєтком. Це слово ще не втратило свого поетичного відтінку ... »

У той час він не підозрював ще, що Лейкин, цього «буржуа до мозку кісток», поезія в маєтку була потрібна нітрохи не більше, ніж Лопахину сад. «Ці місця, - скаже крамар в оповіданні« Панахида », стримуючи захоплення доньки, - ці місця тільки місце займають ...» Краса в природі марна, як опису в книзі.

Побувавши пізніше у Лейкина в колишньому графському палаці, Чехов запитав: «Навіщо вам, самотній людині, вся ця нісенітниця?» - і почув у відповідь щось майже дослівно лопахинский: «Колись тут господарями були графи, а тепер я, хам ...» Справедливості заради слід зазначити, що, побачивши чеховські маєток, Лейкін здивувався злиденності Меліхова і цілковитого відсутності у його власника задатків пана і якостей буржуа .

Розповідаючи Суворину про місця, де в маєтку Линтварьових на Україні провів весну і літо 1888 року, Чехов, звичайно, не думав створити опис природи - писав лист як лист. Вийшов же прекрасний і складний пейзаж, в якому живий погляд і особистий тон ( «Найняв я дачу заочно, навмання ... Річка широка, глибока, я живу островами, рибою і раками, берега красиві, зелені багато ...») пробуджують відлуння мимовільних літературних пригадувань і безперервно змінюють стильову забарвлення: «Природа і життя побудовані за тим самим шаблоном, який тепер так застарів і бракується в редакціях» (професійна журналістська стилістика, газетний жаргон); «Не кажучи вже про солов'їв, які співають день і ніч ... про старих запущених садах» (відгомони старого романсу і альбомних віршів, передмову до наступних відверто тургеневским рядках), «про забитих наглухо, дуже поетичних і сумних садибах, в яких живуть душі красивих жінок, Не кажучи вже про старих, дихаючих на ладан лакеях-крепостниках »(все ще Тургенєв, але в передчутті символічних мотивіві образів «Вишневого саду»); «Недалеко від мене є навіть такий заїжджений шаблон, як водяний млин ... з мельником і його дочкою, яка завжди сидить біля вікна і, мабуть, чогось чекає» ( «Русалка», Пушкін, Даргомижський); заключні рядки особливо важливі: «Все, що я тепер бачу і чую, мені здається, давно вже знайоме мені по старовинним повістей і казок».

Єдине у своєму роді за красою і поетичності опис саду, квітів, житнього поля, весняних ранкових заморозків - всього, що неможливо було дати в сценічних ремарках і що доводиться пам'ятати і розуміти, - в оповіданні «Чорний монах». Сад тут видається якимось особливо складним і досконалим явищем художньої природи, а не створенням рук людських. Цей сад приречений на загибель, як і той, що буде куплений Лопахін. Чехов знайшов жахливий за своїм драматизмом символ загибелі: Коврин рве дисертацію, і клаптики паперу чіпляються і виснуть на гілках смородини і агрусу, як паперові квіти, ложноцветіе.

Важливий і розповідь «У рідному кутку», написаний в 1897 році, - вся картина життя старовинного маєтку, що доживає свій вік, і характерні особливості панської психології, спотворюють такою страшною гримасою обличчя юної господині маєтку, особи настільки милої, невинної і на перший погляд чарівною . Чи не кожна подробиця цієї розповіді і все його образи по-своєму символічні, але дідусь - це справжній символ одряхлілого укладу, в якому немає вже нічого людського, одна тваринна здатність і пристрасть - їжа. «За обідом і за вечерею він їв страшенно багато; йому подавали і сьогоднішнє, і вчорашнє, і холодний пиріг, який залишився з неділі, і людську солонину, і він все з'їдав з жадібністю, і від кожного обіду у Віри залишалося таке враження, що коли потім вона бачила, як гнали овець або везли з млина борошно, то думала: «Це дідусь з'їсть».

У тому ж 1897 році створено інший розповідь, сюжетно близький «Вишневому саду» - «У знайомих». Чехов працював над ним, живучи в Російському пансіоні Ніцци, куди його гнала хвороба легенів. Там він отримав в грудні лист від М. В. Кисельової, власниці Бабкіна, де чеховська сім'я провела три літа в середині 80-х років.

«... B Бабкине багато руйнується, починаючи з господарів і закінчуючи будівлями; зате діти і дерева виросли ... господарстав старим немовлям, добродушним і трохи приголомшеним. Працює багато, ніяких «Рашечек» і в помині немає, в господарство не входить, і коли його запрошують поглянути на якийсь безлад, він відмахується і понуро говорить: «Ти знаєш, я вже більше нікуди не ходжу!» господинястара, беззуба, але ... бідова! Виповзла з-під всякогоярма і нічого на світі не боїться. Винна, боїться: п'яних, божевільних і крикунів. Старість і біди не «зжерли» її - ні апатія, ні смуток, пі песимізм не подолали. Штопає білизна, глибоко переконана, що робить справу, виходячи з тієї думки, що раз ширшого pi цікавого не дано, треба брати те, що під руками. Він, мабуть, що з кожної ґудзиком і тасьмою пришивається і частинка її душі. Це означає: достукалась до більш ясного і глибокого розуміння життя і її завдань. Живу я, правда, однією силою волі, т. К. Матеріальна шкаралупа моя вся розбита в пух і прах, але я її зневажаю, і мені немає діла до неї. Я буду житихоч до 100 років, поки мене не покине свідомість, що я потрібна на що-небудь ».

Тоді ж господар мріяв, що з проводкою через Воскресенськ залізниці «подорожчає земля в Бабкине, налаштуємо дач і станемо Крез». Доля судила інакше. Бабкіно було продано за борги, а Киселя оселилися в Калузі, де колишній власник маєтку отримав місце в правлінні банку.

До кінця століття в російських газетах друкувалися повідомлення про торгах та аукціонах: спливали з рук, йшли з молотка старовинні маєтки і стану. Наприклад, маєток Голіциних з парком і ставками було поділено на ділянки і здавалося йод дачі, від 200 до 1300 рублів за ділянку. А це, як і доля Бабкіна, дуже близько сюжетної основі «Вишневого саду», де Лопахін готує землю для майбутнього спільноти дачників ...

Світовій літературі відомо безліч утопій, але утопія Лопахіна виглядає серед них чи не комічною.

В оповіданні «Дружина» доживають свій вік останній пан і останні дворові і слуги, самий будинок схожий на музей патріархальної старовини, набитий вийшли з моди, нікому не потрібними тепер, дуже міцними, дорогоцінними речами, зробленими на століття. Як в «Мертвих душах» Гоголя, виникають тіні сильних, міцних людей, митців, що творили свого часу і своїми руками чудеса, не порівнянні з інженерними спорудами нової пори.

Речі у Чехова говорять про людей - тільки в цьому сенсі вони і бували потрібні йому і в драматургії, і в прозі. В оповіданні «Дружина» є своєрідний предтеча «вельмишановного шафи» - тут він також уособлює пам'ять про минуле часу і про колишніх людей, яких тепер уже немає, і дає інженеру Асорін, від імені якого йде розповідь, хороший привід порівняти «століття нинішній і століття минулий ».

«Я думав: яка страшна різниця між Бутигой і мною! Бутига, який будував насамперед міцно і грунтовно і бачив в цьому головне, надавав якесь особливе значення людського довголіття, не думав про смерть і, ймовірно, погано вірив в її можливість; я ж, коли будував свої залізні і кам'яні мости, які будуть існувати тисячі років, ніяк не міг втриматися від думок: «Це не довговічне ... Це ні до чого». Якщо з часом якомусь тлумачним історику мистецтв попадуться на очі Шкапа Бутигі і мій міст, то він скаже: «Це два в своєму роді чудових людини: Бутига любив людей і не міг повірити, що вони можуть вмирати і руйнуватися, і тому, роблячи свої меблі, мав на увазі безсмертного людини, інженер же Асорін не любив ні людей, ні життя; навіть в найщасливіші хвилини творчості йому не були огидні думки про смерть, руйнування і кінцівки, і тому, подивіться, як у нього незначні, кінцеві, боязкі і жалюгідні ці лінії »...

У комедії справді позначилися реальні зміни, що відбувалися в російській пореформеної життя. Почалися вони ще до скасування кріпосного права, прискорилися після його скасування в 1861 році і на рубежі століть досягли драматичної гостроти. Але це всього лише історична довідка, правда, зовсім достовірна, але мало що розкриває суть і таємницю «Вишневого саду».

Є в цій п'єсі щось глибоке і захоплююче, щось вічне, як в п'єсах Шекспіра. В ідеальній пропорційності поєднуються традиційні мотиви і образи з художньої новизною, з незвичною трактуванням сценічного жанру (комедія), з історичними символами величезної глибини. Важко знайти п'єсу, яка була б настільки пов'язана з літературним фоном, романами і п'єсами недавніх пам'ятних років - з «Дворянським гніздом» Тургенєва, з «Лісом», «Гарячим серцем», з «Вовками і вівцями» Островського - і в той Водночас до такої міри відрізнялася б від них. П'єса написана так, з такою прозорістю літературних співвідносин, що старий роман з усіма його колізіями, розчаруваннями просто не міг не прийти на пам'ять при погляді на Гаєва і Раневську, на старий будинок, на декорації вишневого саду. «Здрастуй, самотня старість, догоряє, нікому не потрібна життя ...» - це повинно було бути згадана і в самому справі згадувалося, так що К. С. Станіславський і В. І. Немирович-Данченко прочитали і поставили «Вишневий сад» швидше як традиційно тургеневскую елегію прощання з минулим, ніж як п'єсу в усіх відношеннях нову, створену для майбутнього театру, майбутнього глядача.

Незабаром після прем'єри, 10 квітня 1904 року, Чехов в листі до О. Л. Кніппер в незвичайному для нього різкому тоні зауважив: «Чому на афішах і в газетних оголошеннях моя п'єса так завзято називається драмою? Немирович і Алексєєв в моїй п'єсі бачать позитивно не те, що я написав, і я готовий дати яке завгодно слово, що обидва вони жодного разу не прочитали уважно моєї п'єси ».

Багаторазово в різних листах і розмовах з різними людьми Чехов наполегливо повторював: «Вишневий сад» - це комедія, «місцями навіть фарс».

І настільки ж завзято «Вишневий сад» розуміли і ставили як драму. Станіславський вже після першого прочитання п'єси не погодився з Чеховим: «Це не комедія ... Це трагедія, якою б результат до кращого життя Ви не відкривали в останньому акті ... Я плакав, як жінка, хотів, але не міг стриматися». І вже після смерті Чехова, ймовірно, в 1907 році, Станіславський повторив ще раз, що бачить в «Вишневому саду» важку драму російського життя.

Інші сучасники бажали б побачити на сцені не драму навіть, а трагедію.

О. Л. Кніппер писала Чехову 2 квітня 1904 року: «Кугель говорив вчора, що чудова п'єса, чудово все грають, але не те, що треба». І через два дні: «Він знаходить, що ми граємо водевіль, а повинні грати трагедію, і не зрозуміли Чехова. Ось-с ».

«Значить, Кугель похвалив п'єсу? - здивувався Чехов у листі-відповіді. - Треба б зрадити йому 1/4 фунта чаю і фунт цукру ... »

Суворін присвятив прем'єрі «Вишневого саду» сторінку своїх «Маленьких листів» ( «Новий час», 29 квітня): «Все день у день одне і те ж, нині, як учора. Кажуть, насолоджуються природою, виливаються в почуттях, повторюють свої улюблені слівця, п'ють, їдять, танцюють - танцюють, так би мовити, на вулкані, накачують себе коньяком, коли гроза вибухнула ... Інтелігенція говорить хороші мови, запрошує на нове життя, а у самій немає хороших калош ... руйнується щось важливе, руйнується, може бути, по історичній необхідності, по все-таки це трагедія російського життя, а не комедія і не забава ».

Суворін засуджував постановників п'єси, театр, а не автора; тим часом «Вишневий сад» назвав комедією Чехов, і він же вимагав, щоб так його ставили і так грали; режисери зробили все, що могли, але автора не переспориш. Можливо, жанр «Вишневого саду» - проблема не форми, а світогляду.

Постановники дивувалися. Немирович-Данченко телеграфував до Ялти 2 квітня 1904 року: «З тих пір як займаюся театром, не пам'ятаю, щоб публіка так реагувала на найменшу подробицю драми, жанру, психології, як сьогодні. Загальний тон виконання чудовий по спокою, виразності, талановитості. Успіх в сенсі загального захоплення величезний і більше, ніж на який-небудь з твоїх п'єс. Що в цьому успіху віднесуть автору, що театру - не розберу ще. Дуже звали автора ... »

Провідні критики тих років, Ю. Айхенвальд, наприклад, підшукували для оцінки «Вишневого саду» незатертий стильові обертів: між героями комедії «є якесь бездротове з'єднання, і під час пауз по сцені точно проносяться на легких крилах якісь нечутні слова. Ці люди пов'язані між собою загальним настроєм ». Вловлюючи нетрадиційність сценічних колізій і образів «Вишневого саду», писали, що Чехов все більше і більше «віддаляється від істинної драми як зіткнення протилежних душевних складів і соціальних інтересів ... стирається, немов при погляді здалеку ... стушевиваются соціальний тип», що тільки Чехов міг показати в Ермолае Лопахине не просто кулака, а надати йому «облагораживающие риси роздуми і моральної тривоги».

І в цьому була достовірність: погані господарі. «Колишні барі наполовину генерали були ...»

«Що звалився дворянський лад, і якийсь ще не цілком виразилося маклачество Єрмолаєв Лопахін, що прийшло йому на зміну, і безпардонна хід знахабнілого босяка, і поблажлива лакейство, від якого пахне пачулями і оселедцем, - все це, значне і нікчемне, ясне і недомовлене , з ярликами і без ярликів, нашвидку підібрано в житті і нашвидку знесено і складено в п'єсу, як в аукціонний зал », - писав Ю. Бєляєв (« Новий час », 3 квітня 1904 г.).

Свята правда! Тільки: в житті - так, нашвидку, а ось на сцені - немає.

Захоплювався, тлумачачи по-своєму, Всеволод Мейєрхольд: «Ваша п'єса абстрактна, як симфонія Чайковського. І режисер повинен вловити її слухом насамперед. У третьому акті на тлі дурного «топотанья» - ось це «топотанье» потрібно почути - непомітно для людей входить Жах.

«Вишневий сад проданий». Танцюють. «Продан». Танцюють. І так до кінця ... Веселощі, в якому можна почути звуки смерті. У цьому акті щось метерлінковское, страшне. Порівняв тільки тому, що безсилий сказати точніше. Ви непорівнянні у Вашому великому творчості. Коли читаєш п'єси іноземних авторів, Ви стоїте оригінальністю своєї особняком. І в драмі Заходу доведеться вчитися у Вас ».

Сподівався на нове, революційне, М. Горький: «Бешкетну штуку Ви викинули, Антон Павлович. Далі красиву лірику, а потім раптом брязнули з усього розмаху сокирою по кореневищам: до біса старе життя! Тепер, я впевнений, ваша наступна п'єса буде революційна ».

Досвід сучасних режисерських трактувань і усіляких театральних експериментів красномовно свідчить, що не все зрозуміло і для нас, що геніальне творіння невичерпно, що сценічне втілення «Вишневого саду» - завдання вічна, як постановка «Гамлета», наприклад, і що нові покоління режисерів, акторів і глядачів будуть шукати свої ключі до цієї п'єси, настільки досконалою, таємничої і глибокою.

Творцеві п'єси в 1904 році навряд чи довелося пережити тріумф. І були серйозні прикрощі.

До постановки і задовго до публікації театральний критик H. Е. Ефрос, ледь рукопис дійшла до театру, виклав в газеті «Новини дня», з великими спотвореннями, зміст п'єси. «Раптом тепер я читаю, писав Чехов Немировичу-Данченко, - що Раневська живе з Анею за кордоном, живе з французом, що 3-й акт відбуваються десь в готелі, що Лопахін кулак, сучий син, та ін. та ін. Що я міг подумати? »

Багато разів повертався він до цієї образі в листах.

«У мене таке відчуття, ніби мене помиями обпоїли і облили» (О. Л. Кніппер, 25 жовтня 1903 г.).

«Ефрос продовжує нагадувати про себе. Яку провінційну газету ні розверну, всюди - готель, всюди Чаїв »(28 жовтня).

Ще важче виявилася інша історія. За договором, укладеним в 1899 році, Чехов мав право тільки на першу публікацію кожного нового твору, а передрук належала виключно книговидавництва Маркса. Чехов обіцяв і віддав «Вишневий сад» М. Горькому в збірник «Знання». Але книга затримувалася в цензурі (не через п'єси Чехова), Маркс же поспішав зі своїм окремим виданням, бажаючи швидше отримати свою вигоду. 5 червня 1904 року на обкладинці журналу «Нива» з'явилося повідомлення про «тільки що» вийшов виданні «Вишневого саду» ціною 40 копійок. Це сильно шкодило інтересам «Знання»; їх збірник надійшов у продаж лише кількома днями раніше. Тяжко хворий Чехов, який проводив в Москві останні дні, змушений був давати пояснення в листах з А. Ф. Марксом, М. Горьким, К. П. П'ятницьким.

За три дні до від'їзду в Берлін, 31 травня, він просив Маркса: «Я послав Вам коректуру і тепер переконливо прошу не випускати моєї п'єси у світ, поки я її закінчу се; мені хочеться додати ще характеристику дійових осіб. І у мене договір з книжковою торгівлею «Знання» - не випускати п'єси до певного терміну ».

У день від'їзду відправлена ​​була телеграма Пятницькому, який керував практичною діяльністю «Знання»: «Маркс відмовив. Порадьтеся присяжним повіреним. Чехов ».

Між драматургією і прозою Чехова не відчувається настільки різкого розмежування, яка відокремлює ці області творчості у інших письменників. У нашій свідомості Тургенєв і Лев Толстой, наприклад, перш за все великі прозаїки, романісти, а не драматурги. Чехов ж і в роботі над прозою відчував себе як драматург, що живе в образах своїх персонажів: «Я весь час повинен говорити і думати в їх тоні і відчувати в їх дусі, інакше, якщо я подбавляя суб'єктивності, образи распливутся, і розповідь не буде так компактний ... »

У ставленні до творчості Чехова у сучасників не було одностайності: здогадувалися, що його п'єси оновлюють сцену і, можливо, є новим словом в історії світового театру, але в більшості вважали все ж, що Чехов насамперед оповідач і що п'єси його сильно виграли б , якби він переробив їх у повісті. Так думав й Лев Толстой: «Не розумію п'єс Чехова, якого високо ставлю як белетриста ... навіщо йому знадобилося зображати на сцені, як нудьгують три панянки? .. А повість з цього вийшла б прекрасна і, ймовірно, дуже вдалася б йому».

Справа не в тому, що при читанні п'єс і повістей Чехова виникає виразне, хоча і дещо невизначене відчуття єдності стилю і творчого почерку, але в тому, що Чехов часто - і, звичайно, свідомо - варіював і повторював в п'єсах тему символічного міста, в якому живуть і про який з такою печаллю і гіркотою кажуть персонажі, тему праці, який виправдає порожнечу і нікчемність життя, тему самого життя, яка буде прекрасною через двісті або триста років ... Оповідання, повісті, п'єси Чехова дійсно пов'язані єдністю авторського задуму, загальною художньої темою і складають завершений і цілісний художній світ.

Дія «Вишневого саду» відбувається в маєтку Раневської. Але «видна дорога в садибу Гаєва», і «далекодалеко на горизонті неясно позначається велике місто, яке буває видно тільки в дуже хорошу, ясну погоду».

На сцені стоять прадідівські речі, які уособлюють патріархальну грунтовну старовину - «твій мовчазний заклик до плідної роботи не слабшав протягом ста років, підтримуючи (Крізь сльози)в поколіннях нашого роду бадьорість, віру в краще майбутнє і виховуючи в нас ідеали добра і суспільної самосвідомості ». Що стосується персонажів, того ж Гаєва, наприклад, який звернувся до шафи з цієї натхненній промовою, то життя давно вже розкидала їх по світу - за російськими і європейськими столицями, кого на службу в губернію, кого в Сибір, кого куди. Зібралися вони тут мимоволі, в якоюсь містичною - зрозуміло, абсолютно марною - надії врятувати старий сад, Старовинне родовий маєток, і своє минуле, яке здається їм тепер таким прекрасним, і самих себе.

Тим часом подія, через який вони з'їхалися, відбувається за сценою, а на самій сцені ніякого «дії» в традиційному сенсі цього слова, власне кажучи, немає: чекають. По суті, п'єсу потрібно грати як суцільну четирехактная паузу, велику паузу між минулим і майбутнім, наповнену бурчанням, вигуками, скаргами, поривами, але головне - мовчанням і тугою. П'єса важка і для акторів, і для глядачів: першим грати майже нічого - все тримається на півтонах, все - крізь стримані ридання, напівпошепки або напівголосно, без сильних поривів, без яскравої жестикуляції, тільки Варя дзвякне ключами, або Лопахін зачепить столик ногою, або загуде самовар та Фірс заворчіт про щось своє, нікому не потрібному, нікому незрозумілою; другим же доводиться стежити за мімікою, інтонаціями і паузами, за тим психологічним підтекстом гри, який важливий далеко не для всіх і про який пам'ятають лише ті, хто застав на сцені «доефремовскій» МХАТ - Добронравова, Тарасову, Ліванова.

У одних все в минулому, як у Фірса, у інших - в майбутньому, як у Трофимова та Ані. У Раневської, та й у її лакея Яші, все думки у Франції, а не в Росії ( «Вів ля Франс!»), Тому робити їм на сцені, по суті, нічого - тільки нудитися і чекати. Немає звичних колізій - закоханості, невірності; немає комічних негараздів, як немає і трагічних поворотів долі. Іноді засміються і тут же перестануть - не смішно, або сплакнуть про що-небудь безповоротний. А життя тече своєю чергою, і все відчувають, що вона тече, що сад буде проданий, що поїде Раневська, підуть Петя з Анею, помре Фірс. Життя тече і проходить - з усіма спогадами про минуле і мріями про майбутнє, з тривогою і сильним нервовим занепокоєнням, яким наповнений сьогодення, тобто час сценічної дії «Вишневого саду» - занепокоєнням до такої міри напруженим, що на сцені і в залі стає важко дихати.

Хоча в цій п'єсі немає нп однієї особи, жодної сцени або колізії, які хоч скільки-небудь розходилися б з реальною дійсністю або, тим більше, суперечили їй, «Вишневий сад» представляє собою поетичний вигадка: в даному разі це казковий, повний прихованих подразумеванія, складних уособлень і символів світ, який зберігає таємниці минулого часу, що відійшла пори. Це драматургічний міф, і, можливо, найкращим жанровим для нього визначенням було б наступне: міфологічна комедія.

Будинок і сад населені спогадами і тінями. Крім діючих - так би мовити, «реальних» - осіб, на сцені незримо присутні ті, хто садив і доглядав ці дерева і цих людей - Гаевих і Раневских, настільки беззахисних, недіяльного і нежиттєздатних. Всі ці особи, які дивляться на Петю Трофимова і Аню «з кожного листка, з кожного гілки в саду», повинні якимось чином існувати на сцені; а крім них - ті, хто пропалював тут життя ( «чоловік мій помер від шампанського ...»), і ті, хто з'явився тут на світло і, поживши недовго, помер, як син Раневської, якого Петя повинен був виховати і навчити уму-розуму ( «Хлопчик загинув, потонув ... Для чого? Для чого, мій друг? ..»).

Бути може, якийсь надлишок реальності в постановці К. С. Станіславського - яскраво-зелене листя, занадто великі квіти, занадто гучний цвіркун в паузах і т. Д. - бентежили Чехова тому, що в результаті страждала духовність «Вишневого саду», де в кожну дрібницю на сцені, в меблів, в гілках і квітках, про які говорить Трофимов, повинно було відчуватися подих минулого, його НЕ музейна або мавзолейного достовірність, а скоріше грунтовність, віра в безсмертя і його безмежне, як у доморощеного кріпосного столяра Гліба Бутигі, довіру до нового життя, яка змінює його.

За старовинною, тепер уже майже вікової традиції, чеховські п'єси йдуть в підкреслено реальних декораціях, з усіма подробицями старого російського побуту, з іконами в червоному кутку, з вечірнім чаєм у вітальні або на веранді, де кипить самовар, де туляться нянюшки, схожі на Аріну Родіонівну. За вікнами старих будинків, за огорожами прадідівських садиб живуть неспокійні, одягнені по моді минулого століття панове в сюртуках, мундирах і сукнях, які сучасні актори вже не вміють носити. А. Блок особливо цінував цю, як він сказав, «поживність» чеховських п'єс, сценічний затишок, грунтовність старовинних речей, немов би усвідомлюють свою гідність: «дорогий, вельмишановний шафа ...»

А Станіславський ще посилював цю речовинність і реальність, відшкодовуючи те, що здавалося недоліком дії: були і постріли ( «лопнула склянка з ефіром»), і стукіт сокири по дереву, і звук розірваної струни, «завмираючий, сумний»; шуміли дощі і дерева під вітром, в паузах виразно кричали цвіркуни.

У чеховських п'єсах, якщо читати і перечитувати їх уважно і неквапливо, завжди є щось доступне слуху, але вислизає від очі, щось більше, ніж сценічна дія. Це «щось» дуже схоже на ловлення вітру, на своєрідне незвичайне настрій, яке інакше, як чеховським, мабуть, і не назвеш: нічого подібного в світовій драматургії до «Дяді Вані», «Чайки», «Трьох сестер» і «Вишневого саду »не було. Воно легше вловлюється в ремарках і між рядків - тому краще читати, ніж дивитися: на сцені заради основних тонів мимоволі жертвують відтінками, і навіть в дуже хороших постановках втрат, як правило, набагато більше, ніж успіхів. Це по-своєму розуміли і критики, які радили Чехову писати не п'єси, а повісті (радили, втім, і зворотне, і згодом, уже в наш час, майже всі оповідання та повісті зрілих років були екранізовані або інсценовані).

Придивляючись і вслухаючись, починаєш поступово розуміти, що п'єси Чехова, такі домашні, такі затишні, розігруються в великому світі, який оточує цей затишок і дає знати про себе голосами птахів, шелестом листя, кліками журавлів. Персонажі живуть у своїй ролі, в своєму гримі, з якоїсь драматургічної старому, не помічаючи, що навколо простягається безмежний світ з його лісами, далекими дорогами, зірками, з безліччю життів, стікали або прийдешніх. Тут у кожного - і на сцені, і в залі для глядачів - свої турботи і біди, але ось пролетять в «Трьох сестрах» журавлі, і Маша скаже їм услід: «Жити і не знати, навіщо журавлі летять, навіщо діти народяться, навіщо зірки на небі". Слова ці ніякого відношення до дії не мають, але вони-то, серед безлічі інших натяків і усіляких подразумеванія, і створюють «тугу», про яку писав М. Горький, прослухавши «Вишневий сад». Астров в «Дяді Вані» залишиться наодинці з Оленою Андріївною: здавалося б, повинна початися любовна сцена, яку професійні актори вміють грати, яка проходить вдало навіть на середньому рівні, - і вона дійсно почнеться, але відразу ж буде перервана: Астров розгорне карту повіту , де так мало залишилося лісів.

До Чехова нічого подібного в театрі не було, сцена йде не за правилами, її справді важко виконати: актриса мовчки, без праці вислуховує довгий монолог, зображуючи інтерес і увагу до Астрову і його карті. Інший сценічної завдання у неї немає, грати нічого, все тримається на настрої, на довірі до залу.

Серед безлічі складних проблем, що виникають при всякому зверненні до «Вишневому саду» - деякі з них з'явилися так давно і вирішуються так довго, що часом здаються нерозв'язними, - є одна, на перший погляд не надто важка: цілком чи правдоподібна ця комедія, настільки достовірна в цілому і, здається, у всіх своїх деталях і подробицях, наскільки историчен і реальний «Вишневий сад»?

Бунін писав у своїй книзі про Чехова, що він мав «дуже мале уявлення про дворян, поміщиків, про дворянських садибах, Про їх садах », але ще і тепер мало не всіх поголовно полонить уявної красою свого« Вишневого саду », який на відміну від« багато чого істинно прекрасного », що дав російській літературі Чехов, позбавлений якої б то не було історичної достовірності і правдоподібності:

«Я ріс саме в« збіднілі » дворянському гнізді. Це було глухе степове маєток, але з великим садом, тільки не вишневим, звичайно, бо, всупереч Чехову, ніде не було в Росії садів суцільновишневих; в поміщицьких садах бували тільки частинисадів, іноді навіть дуже великі, де росли вишні, і ніде ці частини не могли бути, знову-таки всупереч Чехову, якраз біляпанського будинку, і нічого чудесного не було і немає в вишневих деревах, зовсім некрасивих ... кострубатих, з дрібним листям, з дрібними квіточками в пору цвітіння ... зовсім неймовірно до того ж, що Лопахін наказав рубати ці дохідні дерева з таким дурним нетерпінням, чи не давши їх колишньої власниці навіть виїхати з дому ... »

Щодо правдоподібним особою у всій п'єсі був, на погляд Буніна, один тільки Фірс - «єдино тому, що тип старого панського слуги вже сто разів був написаний до Чехова ...».

Дивно, що Бунін написав цю сторінку вже в еміграції, в свої пізні, похилий вік, прекрасно знаючи про всі викорчуваних садах, гаях, лісах, про знесених садибах і храмах; він знав, що в новітній російській історії, яка розгорталася на його очах, щодня збувалося якраз те, що він вважав неможливим, «неймовірним», і якщо в останній комедії Чехова було що-небудь по-справжньому правдоподібне, так це лопахинский нетерпіння, з яким рубали вишні ...

Дивна також ця жага абсолютної життєвої правди - до плану садиби, до місця, де могли, а де не могли стояти вишні, цей ортодоксальний реалізм. Бунін був серйозним і досвідченим письменником, на власному досвіді знав, як необхідний в літературі поетичний вимисел і наскільки він в ній звичайний. Наприклад, про свій власний оповіданні, овіяному такий провінційно російської задумою, настільки бездоганно правдивому, він згадував: «Легкий подих» я написав в селі ... в березні 1916 року: «Русское слово» Ситіна просило дати що-небудь для пасхального номера. Як було не дати? «Русское слово» платило мені в ті роки два рубля за рядок. Але що робити? Що вигадати? І ось раптом згадалося, що заблукав я одного разу взимку зовсім випадково на одне маленьке кладовище на Капрі і наткнувся на могильний хрест з фотографічним портретом на опуклому фарфоровому медальйоні якоюсь молоденькою дівчини з надзвичайно живими, радісними очима. Дівчину цю я негайно ж зробив подумки російської, Олею Мещерської, і, вмочивши перо в чорнильницю, став вигадувати розповідь з тієї чудової швидкістю, яка бувала в деякі найщасливіші хвилини мого письменства ».

Б своїх витоках «Легкої дихання» не має, таким чином, ніякого відношення ні н «правді життя» (могилка на Каприйский кладовищі - це, звичайно, зовсім інша історія), ні до самої Росії (Капрі - острівець в територіальних межах Італії).

У «Грасскій щоденнику» Г. Н. Кузнєцової є красномовні рядки про розбіжності з І. А. Буніним з приводу «правди життя» і поетичності розповіді, яка не здавався співрозмовниці письменника ні правдивим в тому інтимно жіночому сенсі цього слова, який і складав його сіль, ні, тим більше, поетичним:

«Говорили про« Легкому диханні ».

Я сказала, що мене в цьому чарівному оповіданні завжди вражало те місце, де Оля Мещерська весело, ні до чого, оголошує начальниці гімназії, що вона вже жінка. Я намагалася уявити собі будь-яку дівчинку-гімназистку, включаючи і себе, - і не могла уявити, щоб якась з них могла сказати це. І. А. став пояснювати, що його завжди вабило зображення жінки, доведеної до межі своєї «утробного суті». - «Тільки ми називаємо це утробного, а я там називав це легким подихом ... Дивно, що ця розповідь подобався більше, ніж« Граматика любові », але ж останній куди краще ...»

Можна заперечити, що все це - і кладовище на Капрі, схоже на російське кладовище так само мало, як на італійську російська зима, і надихаючий гонорар, і навіть «утробного» нічого в кінці кінців не значать і не вирішують: все одно це дуже схоже на життя, і розповідь все одно залишається прекрасним, поетично зворушливим і живим ...

Все так: «хто що не кажи, а подібні події бувають на світі», і розповідь по-своєму цікавий і дійсно хороший; як зауважив Толстой, в літературі можна вигадувати все, що завгодно, їй протипоказані лише психологічні вигадки.

Але психологія мистецтва, коли вона не вигадка, набагато більш багатогранна і складна, ніж це видається нам, знавцям і фахівцям.

«Вишневий сад» - ймовірно, найбільш продумана і врівноважена з усіх п'єс Чехова. Тут не могло бути й мови про романтичному сплеску натхнення, про «щасливі хвилини» ...

Судження Буніна про «Вишневому саду» ведуть до першооснов історії літератури і поетики: мистецтво і життя, предмет і слово, символ, метафора, бувальщина.

Правда, Бунін не любив і погано розумів драматургію Чехова - не тільки «Вишневий сад», але, як він і говорив, взагалі все п'єси. І не тільки Бунін, але багато інших з його сучасників недолюблювали і не розуміли - Лев Толстой сказав одного разу Чехову: «Ви знаєте, я Шекспіра терпіти не можу, але ваші п'єси ще гірше». І ці його слова, настільки несподівано з'єднали імена Чехова і Шекспіра, у якого не було як раз того, чого не знаходили і в чеховських п'єсах - все того ж правдоподібності, - ці слова були в даному разі пророчими. В історії світового театру наступала нова пора: Старе не подобалося з тієї причини, що було старим, Далеким від сучасних потреб і турбот, а час для новогоще не наспів, воно ще не затвердило себе ні в суспільній свідомості, ні в смаках людей, які кохали літературу і театр, з наївною довірою шукали на сцені правду життя. Світовий театр відкривав нову главу своєї історії, міняючи свою завісу, декорації, зал. Настало не антракт, а скоріше перерву, своєрідний «годину рівнодення» - по суті, його-то наступ і зазначив Лев Толстой, з однаковою ворожістю відгукнувшись і про Чехова, і про Шекспіра.

Заперечуючи Буніну, можна звернутися, наприклад, до старих енциклопедичним довідників і словників, до старих книг з садівництва. Можна, мабуть, документально довести, що вишневі сади все ж бували в садибах і навколо панських будинків. Але цей «реальний коментар» нічого, по суті, не спростує і не пояснить: старих панських будинків і садиб в Росії давно вже немає, немає і садів, які колись їх оточували і спадала на думку; а «Вишневий сад» як і раніше ставиться - і на російській сцені, і в Англії, і в Японії, де Раневских, Лопахін, Гайова, Симеонових-Піщиков не тільки в наші дні, але і в колишні часи бути не могло і, природно , ніколи не бувало.

Тепер, звертаючись до головного, можна сказати, що сад в цій п'єсі - не декорація, на якій більш-менш достовірно зображені квітучі вишні (на погляд Буніна, в МХТ це виглядало зовсім недостовірно, навіть незграбно через занадто великих і пишних квітів, яких немає у реальних вишень), а сценічний образ; краще було б сказати, що це - символічний сад, Але тут-то нас і підстерігають справжні труднощі через багатозначності і невизначеності терміну «символ».

Цілком зазвичай, наприклад, помилкове поєднання понять «символ» і «символізм», і не так-то просто пояснити, що це абсолютно різні речі. Раз вже символ, значить, символізм, а реалізм - це «деталі», «предмети», «живі картини», «живі образи», це та сама правда життя, Про яку писав Бунін, то правдоподібність, якого через свою наївність вимагаємо від мистецтва і ми ...

Існують спеціальні праці, присвячені символу в літературі (і в мистецтві взагалі), але тут заважає багатослівність, ілюстративність або навіть тривіальна беззмістовність уявлень про символ, що зводяться до якогось прикладу, скажімо, до герба, де стрічки позначають то-то, колосся - то-то і т. д.

Деякі з серйозних визначень символу грунтуються на малознайомих або неоднозначних термінах, які, в свою чергу, потрібно якимось чином тлумачити і визначати: «Символ є образ, взятий в аспекті своєї знаковості, і ... знак, наділений всією органічністю міфу і невичерпної багатозначністю образу »(« літературна енциклопедія»). Немає можливості коротко і скільки-небудь ясно сказати, що в цьому словосполученні - «Вишневий сад» - від міфу, що від знака і образу. Але цілком ясно, що «Вишневий сад» суть словосполучення,винесене автором у заголовок п'єси. Можна задатися питанням про сенс - або, кажучи точніше, про смислових межах - цього словосполучення; очевидно, межі тут не дуже широкі, можливі ( «дозволені») значення далеко не нескінченні. Бути може, «авторська воля» в літературі, в цьому мистецтві, що користується тільки словами, виражається в тому, що словосполучення захищені від невірних ( «заборонених») тлумачень і смислів, незалежно від того, які реальні сади ми бачили (або не бачили) в житті, від того, існували в Росії часто вишневі сади чи ні.

Що він собою символізує, що означає - сад, вишневий сад? Праця і час. Міру праць людських, міру людського життя. Ми говоримо: цього дерева тридцять років - стало бути, садив його наш батько; цього дерева сто років - і повинні думати про прадідів; цього дерева двісті років, триста, п'ятсот, вісімсот років, «це дерево бачило Петра I» - і думаємо про предків. А ще й земля, на якій ростуть ці дерева, і турбота про них, щоб їх не поламали за часів заколотів і перебудов. Потрібна спадкоємність поколінні, які змінюють один одного.

У Росії не було суцільно вишневих садів - це не наївність, а стиль мислення, звичка до реалізму. У російській мистецтві вже не було старих і ще не було нових символів, від них відвикли до досконалої до них несприйнятливості.

Абсолютній теперішнього часу Чехов протиставив ідею потоку часів; Нині щодо, воно ценимо тільки на тлі минулого і в перспективі майбутнього.

У нашій пам'яті і життєвому досвідіможе і зовсім не бути ніяких реальних уявлень і образів, пов'язаних з садом, тим більше - садом вишневим; автор цієї книги, наприклад, бачив старі вишні в чеховських краях і на Україні, де, як у віршах Тараса Шевченка, «садок вишневий биля хати», бачив і квітучу вишневу поросль - два або три десятка дерев - біля стін Донського монастиря в Москві. Але і крім всяких реальних пригадувань, найчастіше швидкоплинних і бідних, в самому поєднанні цих звуків є щось потрібне слуху, щось насущнедля душі людської, нехай навіть недоброї і черствою душі. Чи не мальовничість, що не старомодна поетичність, а якась осеняющая духовність і непорочність, протилежна суєтності і злу. Пояснюючи Станіславському, що на сцені повинен бути не «вишневий», а «вишневий» сад, Чехов, можливо, якраз і застерігав від непотрібних конкретизацій, від «побутовізму», який так заважав Буніну зрозуміти п'єсу, і не лише їм ...

«... невже з кожної вишні в саду, з кожного листка, з кожного стовбура не дивляться на вас людські істоти, невже ви не чуєте голосів ...»

Цей текст є ознайомчим фрагментом.З книги Моє життя в мистецтві автора Станіславський Костянтин Сергійович

«Вишневий сад» Мені пощастило спостерігати з боку за процесом створення Чеховим його п'єси «Вишневий сад». Якось при розмові з Антоном Павловичем про рибної ловлі наш артист А. Р. Артем зображував, як насаджують черв'яка на гачок, як закидають вудку донну або з

З книги Життя Антона Чехова автора Рейфілд Дональд

«Вишневий сад» Після слів: «... таку життєрадісність і життєздатність слід визнати надзвичайною, виключної, набагато вище норми». ... все п'єси Чехова просякнуті цим прагненням до кращого життя і закінчуються щирою вірою в майбутнє майбутнє. Дивуєшся тому,

З книги Винахід театру автора Розовський Марк Григорович

Глава вісімдесята «Вишневий сад»: травень 1903 - січень 1904 року П'ять сходових прольотів, що ведуть до нової московській квартирі, перетворилися для Антона в «велікомученіческій подвиг». Погода на вулиці стояла холодна. Тиждень він провів на самоті з Ольгою, Шнапом і коректурою

З книги Моя професія автора Образцов Сергій

А. П. Чехов. Вишневий сад. Комедія Постановка Марка РозовскогоСценографія і костюми Ксенії ШімановскойПремьера - вересень 2001 г.Спать і хникатьМарк Розовський про виставу: Комедія. Комедія? .. Комедія! .. Але тоді звідки і чому комедійне? З почуттям гумору у Чехова все в

З книги Заповнюючи паузу автора Демидова Алла Сергіївна

«Вишневий сад» Як ви вже знаєте з першої частини книги, все моє дитинство пов'язане з маєтком Потапово і моєї хрещеною матір'ю бабою Капої. У декількох верстах від Потапова на річці Пахре знаходилася садиба сестри баби Капи, теж безземельной дворянки, Дурасова, а у неї була

З книги Як я викладав в Америці автора Гачев Георгій Дмитрович

Ефрос «Вишневий сад" 1975 рік, 24 лютого. О 10 годині ранку в верхньому буфеті - перша репетиція «Вишневого саду». Прийшов Ефрос.На першу репетицію збираються в театрі не тільки призначені виконавці, а й ті, хто хотів би грати, але не знайшов себе в наказі про розподіл

З книги Бейкер-стріт на Петроградської автора Масленников Ігор Федорович

«Вишневий сад» Чехова - розбирали, і цікаво Маша Раскольникова: - Коли я читала перші два дії, уявляла, як це добре можна поставити в божевільні! Всі говорять, один одного не слухають, одне і теж бубонять ... Театр абсурду ... - Це ново і жваво: вірно, там

З книги Марина Владі, чарівна «чаклунка» автора Сушко Юрій Михайлович

НАШ ВИШНЕВИЙ САД нездійсненими: Лихобори, п'ятдесят років в строю і пропозиція Пітера Устінова. - А ви, парторг, таке нам пропонуєте! - Смішна казка про трьох розлучених бабах. - У мене немає коханки. Але була. - Міняю іноземця на дипломата. - Андрейченко навіть і не

З книги Червоні ліхтарі автора Гафт Валентин Йосипович

«Мій вишневий сад»

З книги Володимир Висоцький без міфів і легенд автора Бакин Віктор Васильович

Євген Стеблов на виконання ролі Гаєва в п'єсі А. Чехова «Вишневий сад» Скільки руху, міміки, слів, Дещо в ціль, дещо - повз «Саду». Як ви прекрасні, Женя Стеблов, І зсередини, як завжди, і з фасаду. Даремно, може, пробуємо, роєм ходи, Ось уже вік не знайдуть

З книги Чехов без глянцю автора Фокін Павло Євгенович

Юрій Кузьменко на виконання ролі Симеонова-Пищика в п'єсі А. Чехова «Вишневий сад» Хоч ріж його, хоч бий, хоч потрошити, Хоч мало говори про нього, хоч багато, Вся ця біль, весь цей крик душі Дано йому з сторицею від Бога ! Але без хвилювання, крові і без мук, загули, болю,

З книги Життя Антона Чехова [з ілюстраціями] автора Рейфілд Дональд

"ВИШНЕВИЙ САД"

З книги Софі Лорен автора Надєждін Микола Якович

«Вишневий сад» Костянтин Сергійович Станіславський: Якось на одній з репетицій, коли ми стали приставати до нього, щоб він написав ще п'єсу, він став робити деякі натяки на сюжет майбутньої пьеси.Ему здавалося розкрите вікно, з гілкою білих квітучих вишень, влазити з

З книги автора

Глава 80 «Вишневий сад» травень 1903 - січень 1904 року П'ять сходових прольотів, що ведуть до нової московській квартирі, перетворилися для Антона в «велікомученіческій подвиг». Погода на вулиці стояла холодна. Тиждень він провів на самоті з Ольгою, Шнапом і коректурою для Маркса і

З книги автора

12. Вишневий лікер бабусі Луїзи Початок літа 1945 року. Війна скінчилася. Ромілда Віллані вирішила - пора повертатися в рідний Поццуолі.Ето було славне час. Більшість італійців не сприймало поразки фашистського режиму як національна ганьба. навпаки,

«Вишневий сад» - вершина російської драматургії початку 20-го століття, лірична комедія, п'єса, що ознаменувала початок нової епохи розвитку російського театру.

Основна тема п'єси автобіографічна - збанкрутілий сімейство дворян продає з аукціону свій родовий маєток. Автор, як людина пройшов крізь подібну життєву ситуацію, з тонким психологізмом описує душевний стан людей, вимушених незабаром покинути свій будинок. Новаторством п'єси є відсутністю поділу героїв на позитивних і негативних, на головних і другорядних. Всі вони діляться на три категорії:

• люди минулого - дворяни-аристократи (Раневська, Гаєв і їх лакей Фірс);
• люди сьогодення - їх яскравий представник купець-підприємець Лопахін;
• люди майбутнього - прогресивна молодь того часу (Петро Трофимов і Аня).

Історія створення

Чехов почав роботу над п'єсою в 1901 році. У зв'язку з серйозними проблемами зі здоров'ям, процес написання був досить нелегким, але тим не менш, в 1903 році робота була закінчена. перша Театральна виставап'єси відбулася через рік на сцені Московського художнього театру, ставши вершиною творчості Чехова як драматурга і хрестоматійною класикою театрального репертуару.

аналіз п'єси

опис твору

Дія відбувається в родовому маєтку поміщиці Любові Андріївни Раневської, яка повернулася з Франції зі своєю юною дочкою Анею. На залізничній станції їх зустрічають Гаєв (брат Раневської) і Варя (її прийомна дочка).

Фінансове становище сім'ї Раневских наближається до повного краху. Підприємець Лопахін пропонує свою версію вирішення проблеми - розбити земельну ділянку на паї і віддавати їх в користування дачникам за певну плату. Бариня тяготиться цією пропозицією, адже для цього доведеться розпрощатися з її коханим вишневим садом, з яким пов'язано багато теплих спогадів юності. Додає трагізму той факт, що в цьому саду загинув її улюблений син Гриша. Гаєв, перейнявшись переживаннями сестри, обнадіює її обіцянкою, що їх родовий маєток не буде виставлена ​​на продаж.

Дія другої частини відбувається на вулиці, у дворі маєтку. Лопахін, з властивою йому прагматичністю, продовжує наполягати на своєму плані порятунку маєтку, але на нього ніхто не звертає уваги. Всі переключаються не з'являвся вчителя Петра Трофимова. Він вимовляє схвильовану мова присвячену долі Росії, її майбутнього і зачіпає тему щастя в філософському контексті. Матеріаліст Лопахін скептично сприймає молодого вчителя, і виявляється, що тільки одна Аня здатна перейнятися його піднесеними ідеями.

Третя дія починається тим, що Раневська на останні гроші запрошує оркестр і влаштовує танцювальний вечір. Гаєв і Лопахін при цьому відсутні - вони поїхали в місто на торги, де маєток Раневских має піти з молотка. Після довгого очікування, Любов Андріївна дізнається, що її маєток куплено на торгах Лопахін, який не приховує радості від свого придбання. Сімейство Раневских приходить у відчай.

Фінал цілком присвячений від'їзду сімейства Раневских з їх рідної домівки. Сцена розставання показана з усім властивим Чехову глибоким психологізмом. Закінчується п'єса дивно глибоким за змістом монологом Фірса, якого господарі в поспіху забули в маєтку. Фінальним акордом звучить стукіт сокири. Рубають вишневий сад.

Головні герої

Сентиментальна особа, власниця маєтку. Проживши кілька років за кордоном, вона звикла до розкішного життя і за інерцією продовжує собі дозволяти багато, що при жалюгідному стані її фінансів за логікою здорового глузду має бути їй недоступним. Будучи легковажною особою, вельми безпорадною в життєвих питаннях, Раневська не бажає що-небудь в собі міняти, при цьому вона повністю віддає собі звіт в своїх слабкостях і недоліках.

Процвітаючий купець, багато чим зобов'язаний сімейства Раневских. Його образ неоднозначний - в ньому поєднується працьовитість, розважливість, заповзятливість і грубість, «мужицьке» початок. У фіналі п'єси Лопахін не поділяє почуттів Раневської, він щасливий, що не дивлячись на селянське походження, зміг дозволити купити маєток господарів свого покійного батька.

Як і своя сестра, дуже чутливий і сентиментальний. Будучи ідеалістом і романтиком, для розради Раневської, придумує фантастичні плани порятунку родового маєтку. Він емоційний, багатослівний, але при цьому абсолютно бездіяльний.

Петя Трофимов

Вічний студент, нігіліст, красномовний представник російської інтелігенції, що ратує за розвиток Росії тільки на словах. У гонитві за «вищою правдою» він заперечує любов, вважаючи її дрібним і примарним почуттям, ніж безмірно засмучує закохану в нього дочка Раневської Аню.

Романтична 17-річна панянка, яка потрапила під вплив народницьких Петра Трофимова. Безоглядно повіривши в краще життяпісля продажу батьківського маєтку, Аня готова на будь-які труднощі заради спільного щастя поруч з коханим.

87-річний старий, лакей в будинку Раневских. Тип слуги старого часу, оточує батьківською турботою своїх господарів. Залишився прислужувати своїм панам навіть після скасування кріпосного права.

Молодий лакей, зі зневагою належить до Росії, який мріє виїхати за кордон. Цинічний і жорстока людина, грубіянить старому Фірс, нешанобливо ставиться навіть до рідної матері.

структура твору

Структура п'єси досить проста - 4 дії без поділу на окремі сцени. Час дії - кілька місяців, з кінця весни до середини осені. У першій дії відбувається експозиція і зав'язка, у другому - наростання напруги, в третьому - кульмінація (продаж маєтку), в четвертому - розв'язка. Характерною особливістю п'єси є відсутність справжнього зовнішнього конфлікту, динамізму, непередбачуваних поворотів сюжетної лінії. Авторські ремарки, монологи, паузи і деяка недомовленість надають п'єсі неповторну атмосферу вишуканого ліризму. Художній реалізм п'єси досягається за рахунок чергування драматичних і комічних сцен.

(Сцена з сучасної постановки)

У п'єсі домінує розвиток емоційно-психологічного плану, головним двигуном дії є внутрішні переживання героїв. Автор розширює художній простір твору за допомогою введення великої кількості персонажів, які так і не з'являться на сцені. Так само ефект розширення просторових меж дає симетрично виникає тема Франції, що надає арочної форми п'єси.

підсумковий висновок

Остання п'єса Чехова, можна сказати - його «лебедина пісня». Новизна її драматургічного мови є прямим вираженням особливої ​​чеховської життєвої концепції, якої характерно незвичайне увагу до дрібних, на перший погляд незначних деталей, загострення уваги на внутрішніх переживаннях героїв.

У п'єсі «Вишневий сад» автор зобразив стан критичної роз'єднаності російського суспільства свого часу, цей сумний фактор часто присутня в сценах, де персонажі чують тільки себе, створюючи лише видимість взаємодії.

"Вишневий сад" Антон Чехов написав в 1903 році. Автор визначив жанр свого твору як комедію, але в останній сцені присутні трагічні нотки. У грудні 1904 року на сцені Московського художнього театру відбулася прем'єра вистави за п'єсою Чехова "Вишневий сад". Це драматургічний твір і сьогодні входить до репертуару багатьох театрів. Крім того, п'єса кілька разів була екранізована.

Історія створення

Важливий образ у творі А. П. Чехова - вишневий сад. Головна героїняв силу легковажності і непрактичність опинилася в складному фінансовому становищі. Садиба, де вона провела Ранні роки, Продається. Новий господар не захоплюється красою вишневого саду. Чехов у своєму невеликому творі не раз підкреслює протилежність характерів Раневської і Лопахіна. І ця протилежність символізує роз'єднаність, нерозуміння між представниками різних соціальних верств.

Чому письменник саме так назвав свій твір? Вишневий сад у Чехова - образ дворянської культури, яка зжила себе до початку 20 століття. Станіславський - головний режисер Московського художнього театру - в автобіографічній книзі згадував про те, як він вперше почув від Антона Чехова про цю п'єсу. Ці спогади пояснюють задум автора.

Драматург любив бути присутнім на репетиціях, нерідко він сидів і в гримерці. Одного разу під час дозвільної, нічого не значущою бесіди він і повідав режисерові задум майбутньої п'єси. «Я назву твір« Вишневий сад », - Чехов вимовив ці слова урочисто, але Станіславський не зрозумів, в чому незвичайність такого назви.

Минуло кілька місяців. Режисер уже й забув про нову п'єсі під назвою «Вишневий сад». А. Чехов, варто сказати, при першій згадці про майбутнє творі наголос у слові «вишневий» робив на першому складі. Але потім трохи змінив назву. Письменник радісно поділився з режисером: «Не вишневий, а вишневий сад». А. П. Чехова і тоді Станіславський не зрозумів. Тільки пізніше, коли прочитав п'єсу, збагнув сенс, прихований в назві.

Вишневий - прикметник, утворене від назви дерев, які висаджують заради отримання прибутку. У слові «вишневий» більше поетичності, височини. Станіславський зрозумів: вишневий сад не приносить доходу, він хранитель поезії пішла панської життя. Такий сад радує око. Але зростає він за примхою непрактичних розпещених естетів. П'єса Чехова «Вишневий сад» - це сумна комедія про що минає часу.

критика

Не всі літератори і критики були в захваті від п'єси Чехова. "Вишневий сад" особливо не сподобався емігрантові-дворянину Івану Буніну. Цей письменник прекрасно знав, як виглядала справжня поміщицька садиба, і він заявив, що вишні там рідко висаджували.

У Росії, на думку Буніна, складно було знайти великий вишневий сад. А. Чехов за допомогою діалогів намагався передати красу травневого пейзажу. Його персонажі раз у раз захоплюються красою саду (все, за винятком купця, сина колишнього кріпака). Всупереч баченню Чехова, у вишневому саду, на думку Буніна, немає нічого прекрасного. Маленькі, невисокі дерева з дрібним листям навіть у пору цвітіння не уявляють собою мальовниче видовище.

Обурив Івана Буніна також і фінал п'єси Чехова "Вишневий сад". А саме той поспіх, з якої Лопахін почав рубати дерева, не дочекавшись повіту колишньої господині. Буніну здалася ця сцена безглуздою, і він відзначив: «Лопахину потрібно було в поспіху рубати дерева тільки для того, щоб глядачі змогли почути стукіт сокир, що символізує йде епоху». Крім того, письменник стверджував, що його колега нічого не знає про російську садибної культури, а Фірс (один з персонажів «Вишневого саду») - герой, гідний уваги, але аж ніяк не оригінальний. Проте чеховська п'єса не втрачає популярності на протязі ось вже більше ста років. З точкою зору Буніна не всі погоджуються.

Нижче представлено зміст "Вишневого саду" Чехова. П'єса складається з чотирьох дій. На читання твори Чехова піде не більше години. Короткий зміст "Вишневого саду" Чехова викладемо за таким планом:

1. Повернення.
2. Головна героїня.
3. Садиба.
4. Купець.
5. Продаж маєтку.
6. Петя Трофимов.
7. Ганна.
8. Багата тітка.
9. День торгів.
10. Нове життя.

повернення

Любов Андріївна Раневська - головний жіночий персонаж "Вишневого саду" Чехова і одна з найяскравіших героїнь в російській літературі. Події в творі починаються в кінці травня. Завершується історія, що сталася з чеховським героями, в кінці серпня.

Після п'ятирічної відсутності в родовий маєток повертається Любов Раневська з дочкою Ганною. Тут весь цей час жив і її брат, Леонід Гаєв, і прийомна дочка Варвара. Пізніше читач дізнається деякі подробиці з життя героїв Чехова.

У п'єсі "Вишневий сад" діалоги автор вибудував особливим чином. Розмова між героями може здатися нескладним, сумбурним. Головна особливість п'єси Чехова "Вишневий сад" - персонажі не чують один одного, кожен зайнятий власними переживаннями.

Під'їжджає екіпаж. Панський будинок наповнюється людьми, приємно збудженими. Всі раді приїзду Раневської, але при цьому кожен говорить про своє. Герої твору Чехова "Вишневий сад", як уже було сказано, не чують і не слухають один одного.

Головна героїня

Отже, Раневська повертається в родовий маєток. Справи у неї погані, грошей майже не залишилося. Шість років тому помер її чоловік. Помер він від пияцтва. Потім потонув маленький син, після чого Раневська вирішила покинути Росію - щоб не бачити цього будинку, прекрасного вишневого саду і глибокої ріки, яка нагадувала їй про страшну трагедію. Але довелося повернутися - треба вирішити питання з продажем маєтку.

Раневська і її брат - "великі діти". Це люди, абсолютно непристосовані до життя. Любов Андріївна смітить грошима. Люди в будинку голодують, але вона готова останнім віддати випадковому перехожому. Хто вона - бессребреніца, святая? Ні в якому разі. Це дама, яка звикла жити в розкоші і нездатна обмежувати себе в чому-небудь. Напідпитку перехожому вона віддає гроші не по доброті душевній, а скоріше в силу безпечності та легковажності.

Після смерті чоловіка Раневська зійшлася з людиною, який так само, як і вона, не любив обмежувати себе у витратах. До того ж був особистістю непорядної: витрачав переважно заощадження Любові Андріївни. Саме з його вини вона розтратила останні кошти. Він поїхав за нею в Париж, там довго хворів, потім вплутався в сумнівні справи, а після пішов до іншої жінки.

садиба

Коли Любов Андріївна приїжджає в родовий маєток, вона вдається до спогадів. В саду, який вона назве пізніше єдиним цікавим місцем у всій губернії, їй раптом ввижається образ померлої матері. Любов Андріївна радіє і обстановці будинку, зовсім не змінився з моменту її дитинства.

купець

У той час як Варя і Гаєв зустрічають Раневскую з дочкою на станції, будинки чекають на приїзд господині покоївка Дуняша і купець Лопахін. Єрмолай Олексійович - людина проста, але пробивний. Він не бачив Любов Андріївну п'ять років і тепер сумнівається, чи впізнає вона його. За ці роки Лопахін сильно змінився: сколотив чималі статки, з сина кріпака перетворився на удачливого купця. Але для Раневської і Гаєва він так і залишиться людиною простою, неосвіченим, солоним.

Є конторник Єпіходов. Це людина, з яким постійно відбуваються всякі невдачі. "Двадцять два нещастя" - так називають Епиходова оточуючі.

інші персонажі

Епиходов напередодні зробив пропозицію покоївки Дуняше, про що дівчина радісно повідомляє Ганні. Але та не слухає її - не тільки тому, що втомилася з дороги, а й тому, що зайнята зовсім іншими думками. До слова, заміжжя - досить обговорювана тема. Анна вмовляє Варвару вийти заміж за Лопахина - людину практичну, міцно стоїть на ногах. Та в свою чергу мріє про те, щоб видати сімнадцятилітню дочка Раневської заміж за багатого дворянина.

У цій сцені з'являється також гувернантка Шарлотта Іванівна. Ця ексцентрична, дивна особа хвалиться своєю "дивовижною" собачкою. Тут же присутній Симеонов-Пищик, який постійно просить в борг.

продаж маєтку

Лопахін піднімає тему, неприємну для Раневської і Гаєва. Родовий маєток скоро буде продано з торгів. Єдиний вихід для Раневської - це вирубати вишневий сад, розбити землю на ділянки і віддавати в оренду дачникам. Незважаючи на те що фінансове становище Любові Андріївни гірше нікуди, вона й чути не хоче про продаж будинку. А ідею про знищення вишневого саду вона і її брат сприймають як блюзнірство. Адже їхня садиба - єдине місце в губернії, гідне уваги. Про вишневому саду навіть сказано в енциклопедії - про це згадує Гаєв, такий же непрактичний і інфантильний чоловік, як і його сестра.

Варто доповнити характеристику Лопахіна. Якщо Раневська і Гаєв захоплюються красою саду, то купець каже так: «Дерева плодоносять раз на два роки, вишню не купують. Принадність саду тільки в тому, що він великий ». Чи не цінує Лопахін краси квітучого саду. Він у всьому бачить лише практичну сторону. Але не можна сказати, що це негативний персонаж. Чехів не ділить героїв на поганих і хороших.

Петя Трофимов

це вельми цікавий персонажв п'єсі Чехова "Вишневий сад". Жанр твору, як уже було сказано, комедія. Але в п'єсі чимало сумних моментів, наприклад сцени, в яких головна героїня згадує про загибель маленького сина. Петя Трофимов - вічний студент. Він був гувернером загиблого сина Раневської, а тому в день приїзду Любові Андріївни його просять перший час не з'являтися їй на очі. Адже він живе нагадування про трагічну подію, яка сталася п'ять років тому.

Але Трофимов все ж з'являється. Раневська плаче, згадуючи потонулого сина Гришу. Трофимов час від часу вдається до міркувань. Можливо, в словах цього героя присутній і авторська точка зору.

монолог Трофимова

Слова цього героя, наведені нижче, - це частина діалогу. Але оскільки Раневська, Гаєв і інші персонажі не дуже вслухається в те, що говорять їхні співрозмовники, мови Трофимова сміливо можна назвати монологом.

Трофимов міркує про російською суспільстві, де працюють всі. Він каже про інтелігенцію, ймовірно, натякаючи на таких, як Раневська і Гаєв. Вони нічого не шукають, нічого не роблять, до праці не пристосовані. Називають себе інтелігентами, але до прислуги звертаються на ти, з мужиками ж звертаються, як з тваринами. Вони мало читають, про науку мають поверхневе уявлення, в мистецтві теж мало що тямлять.

У представників інтелігенції, на думку Трофімова, серйозні особи, вони філософствують, говорять про важливому, але між тим спокійно дивляться на ті умови, в яких знаходяться робочі. Раневська його не чує. І Любов Андріївна, і Варвара тільки і говорять Трофимову: "Як ви постаріли, Петя!"

В одній зі сцен між головною героїнею і студентом розгорається суперечка. Любов Андріївна визнається Трофимову в тому, що любить ту людину, яка знаходиться в Парижі і шле їй телеграми. Студент дивується. Якомога? Адже він пройдисвіт! Трофимов висловлює їй все, що думає з приводу її легковажності. А та в свою чергу ображає студента, називаючи його «жалюгідним виродком». Втім, сварка скоро забута. В цьому будинку злитися по-справжньому не вміють.

Ганна

Єдина людина, яка дійсно слухає Трофимова - це дочка Раневської. Анну і вічного студента пов'язує дружба. Трофимов говорить: "Ми вище любові". Анна ж захоплюється промовами студента, вона ловить кожне його слово. Трофимов говорить про те, що і дід, і прадід дівчата були кріпосниками: володіли душами, не працювали. Від усього цього слід позбавлятися, вважає колишній гувернер. А тому радить Ганні забути і родову садибу, і прекрасно вишневий сад - символ згубного поміщицького укладу.

багата тітка

Лопахін знову піднімає тему про оренду землі. Але як і раніше, збіднілі власники розкішного родового маєтку не розуміють його. Вирубати вишневий сад? Це все одно що знищити приємні спогади про дитинство і юність. Здати землю в оренду дачникам? У розумінні Раневської і Гаєва це пішло. Але вони не вважають вульгарністю чекати грошей від багатої тітки.

Раневська і Гаєв і чути не хочуть про оренду землі. Хоча зовсім скоро будинок піде з торгів. Врятувати матеріальне становище може сума в сто тисяч рублів. Багата родичка надішле не більше п'ятнадцяти тисяч.

Гаєв побоюється, що тітка не дасть грошей. Адже його сестра вийшла заміж не за дворянина, до того ж вела себе не "дуже цнотливу картину". Любов Андріївну він називає порочне, натякаючи на її зв'язок з тією людиною, яка в Парижі обібрав її до нитки. Гаєв міркує про те, як би видати вдало заміж племінницю. При цьому постійно повторює, що не допустить продажу маєтку.

Ще один персонаж - старий слуга Фірс, який постійно бурчить, розмовляє як ніби сам з собою. У той же час і цей герой іноді вимовляє слова, які не позбавлені глибокого змісту. Саме йому відвів автор заключний монолог в п'єсі.

Фірс звертається з Гайова як з дитиною. Коли той пускається в свої звичайні міркування про неможливість продажу маєтку, він веде його і укладає спати.

Через кілька днів після приїзду Раневська разом з братом і Лопахін відправляються в місто, в ресторан. Після повернення вони зупиняються біля каплиці. Купець обурений легковажністю цих людей, що сприймають ідею про оренду землі вульгарністю і не бажають дивитися правді в очі. Він в гніві намагається покинути будинок Раневської, але та, як завжди, не переймається. Любов Андріївна каже Лопахину: "Сидіть, з вами веселіше!"

день торгів

Двадцять першого серпня будинок Раневської продають. В цей день, незважаючи на відсутність грошей, вона влаштовує невелике торжество. Гості танцюють, веселяться, тільки до кінця вечора господиня балу починає переживати. Вона з занепокоєнням очікує повернення Гаєва. Багата тітка все ж надіслала грошей - п'ятнадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Але їх, звичайно ж, недостатньо для того, щоб викупити маєток.

Нарешті, з'являється Лопахін. Він задоволений, але кілька збентежений. Вишневий сад проданий, новим власником став купець, син колишнього кріпака. Новоспечений поміщик щасливий. Він уклав вигідну угоду, перевершивши на торгах якогось Деріганова.

Нове життя

Раневська нарешті усвідомлює, що вишневий сад проданий. Анна заспокоює матір, запевняючи, що незабаром почнеться нове життя.

Проходить кілька днів. Головна героїня немов повеселішала після продажу маєтку. Раніше вона хвилювалася, страждала. Тепер заспокоїлася. Вона знову збирається в Париж, адже тепер у неї є гроші, надіслані багатою тіткою. Анна теж натхнені. Попереду у неї нове життя: навчання в гімназії, робота, читання. Раптово з'являється Симеонов-Пищик, але на цей раз не просить в борг, а, навпаки, роздає гроші. Виявляється, на його землі була виявлена ​​біла глина.

В останній сцені показаний спорожнілий будинок. Колишні мешканці роз'їхалися, новий власник збирається на зиму в Харків. Трофимов повернувся в Москву - він нарешті зважився закінчити курс.

заключна сцена

Залишається лише один Фірс. Старий слуга вимовляє сумний монолог, в якому присутні такі слова: «Людину забули». Спорожнів будинок. Всі роз'їхалися. І тільки чути стукіт сокир - це вирубують дерева за наказом Лопахина. Таке короткий зміст "Вишневого саду" Чехова.

аналіз

Історія, яку розповів Чехов в творі "Вишневий сад", була не рідкістю на початку XX століття. Більш того, щось подібне сталося і в житті письменника. Будинок разом з лавкою, яка належала батькові, продали ще у вісімдесяті роки. Ця подія залишила незгладимий слід в пам'яті Антона Чехова. Ставши письменником, він вирішив розповісти про психологічний стан людини, який втратив рідного дому.

Героїв в п'єсі «Вишневий сад» можна розділити на три групи. До першої відносяться аристократи Раневська і її брат. До другої - люди нового типу. Лопахін протиставлений головній героїні. Син колишнього кріпака, на відміну від Раневської і Гаєва, здатний пристосуватися до реалій нового часу.

До третьої групи слід віднести Петю Трофимова і дочка Раневської. П'єсу "Вишневий сад" Чехов написав за два роки до Першої російської революції. Критика на адресу дворянства звучить з вуст Трофимова не випадково. Це свого роду відлуння революційних настроїв, які посилилися на початку 20 століття.

Герої Чехова не розуміє і не чує один одного. Цим автор хотів підкреслити не особливості характерів його персонажів, а різношерстність російського суспільства на рубежі століть. Серед дворян все більше зустрічалося нездатних займатися серйозною справою. В основному це були пусті люди, які проводили більшу частину свого часу за кордоном. У цьому почасти й причина революції, що відбулася в 1917 році.

У чеховської п'єсі відсутня відкритий конфлікт. І це ще одна особливість твору. Головна подія - продаж вишневого саду. На тлі цього можна розглянути протиріччя між представниками минулої епохи і "новими" людьми.

У п'єсі зображено зіткнення сьогодення і майбутнього. Конфлікт поколінь у російській літературі в 1903 році був аж ніяк не новий, але раніше ніхто з письменників не розкривав зміни історичного часу на підсвідомому рівні. Адже Чехов не знав про те, що станеться з російським дворянством через десятиліття після того, як глядачі вперше подивляться виставу "Вишневий сад". З огляду на події, що відбулися після революції, складно назвати цю п'єсу комедією. У ній присутній передчуття страшної насуваються грози.

Антона Павловича Чехова.

Маєток поміщиці Любові Андріївни Раневської. Весна, цвітуть вишневі дерева. Але прекрасний сад скоро повинен бути проданий за борги. Протягом останніх п'яти років Раневська і її сімнадцятирічна дочка Аня прожили за кордоном. У маєтку залишалися брат Раневської Леонід Андрійович Гаєв і її прийомна дочка, двадцятичотирирічна Варя. Справи у Раневської погані, засобів майже не залишилося. Любов Андріївна завжди соріла грошима. Шість років тому від пияцтва помер її чоловік. Раневська полюбила іншу людину, зійшлася з ним. Але незабаром трагічно загинув, потонувши в річці, її маленький син Гриша. Любов Андріївна, не в силах перенести горя, бігла за кордон. Коханець пішов за нею. Коли він захворів, Раневської довелося поселити його на своїй дачі біля Ментони і три роки за ним доглядати. А потім, коли довелося продати за борги дачу і переїхати в Париж, він обібрав і кинув Раневську.

Гаєв і Варя зустрічають Любов Андріївну і Аню на станції. Удома їх чекають покоївка Дуняша і знайомий купець Єрмолай Олексійович Лопахін. Батько Лопахіна був кріпаком Раневська, сам він розбагатів, але говорить про себе, що залишився «мужик мужиком». Приходить конторник Єпіходов, людина, з яким постійно щось трапляється і якого прозвали «тридцять три нещастя».

Нарешті під'їжджають екіпажі. Будинок наповнюється людьми, все в приємному порушення. Кожен говорить про своє. Любов Андріївна розглядає кімнати і крізь сльози радості згадує минуле. Покоївки Дуняша не терпиться розповісти панночці про те, що їй освідчився Епиходов. Сама Аня радить Варі вийти за Лопахина, а Варя мріє видати Аню за багатого людини. Гувернантка Шарлотта Іванівна, дивна і ексцентрична особа, хвалиться своєю дивовижною собакою, сусід поміщик Симеонов-Пішік просить грошей у борг. Майже нічого не чує і весь час бурмоче щось старий вірний слуга Фірс.

Лопахін нагадує Раневської про те, що маєток скоро має бути продано з торгів, єдиний вихід - розбити землю на ділянки і віддати їх в оренду дачникам. Раневську пропозицію Лопахина дивує: як можна вирубати її улюблений чудовий вишневий сад!

Лопахину хочеться подовше залишитися з Раневської, яку він любить «більше, ніж рідну», але йому пора йти. Гаєв звертається з вітальною промовою до сторічного «вельмишановного» шафі, але потім, засоромлений, знову починає безглуздо вимовляти улюблені більярдні слівця.

Раневська не відразу дізнається Петю Трофимова: так він змінився, змарніла, «милий студентик» перетворився на «вічного студента». Любов Андріївна плаче, згадуючи свого маленького потонулого сина Гришу, вчителем якого був Трофимов.

Гаєв, залишившись наодинці з Варею, намагається міркувати про справи. Є багата тітка в Ярославлі, яка, правда, їх не любить: адже Любов Андріївна вийшла заміж не за дворянина, та й вела себе не «дуже добродійно». Гаєв любить сестру, але все-таки називає її «порочний», що викликає невдоволення Ані. Гаєв продовжує будувати проекти: сестра попросить грошей у Лопахина, Аня поїде в Ярославль - словом, вони не допустять, щоб маєток було продано, Гаєв навіть клянеться в цьому. Буркотливий Фірс нарешті веде пана, як дитину, спати. Аня спокійна і щаслива: дядько все влаштує.

Лопахін не перестає вмовляти Раневську і Гаєва прийняти його план. Вони втрьох снідали в місті і, повертаючись, зупинилися в поле біля каплиці. Тільки що тут же, на тій же лаві, Епиходов пробував порозумітися з Дуняшей, але та вже віддала перевагу молодого цинічного лакея Яшу. Раневська і Гаєв ніби не чують Лопахина і говорять зовсім про інші речі. Так ні в чому і не переконавши «легковажних, неділових, дивних» людей, Лопахін хоче піти. Раневська просить його залишитися: з ним «все-таки веселіше».

Приходять Аня, Варя і Петя Трофимов. Раневська заводить розмову про «гордій людині». На думку Трофімова, в гордості немає сенсу: грубому, нещасній людині потрібно не захоплюватися собою, а працювати. Петя засуджує інтелігенцію, нездатну до праці, тих людей, хто важливо філософствує, а з мужиками звертається, як з тваринами. До розмови долучається Лопахін: він якраз працює «з ранку до вечора», маючи справу з великими капіталами, але все більше переконується, як мало навколо порядних людей. Лопахін перестав договорює, його перебиває Раневська. Взагалі все тут не хочуть і не вміють слухати один одного. Настає тиша, в якій чується віддалений сумний звук струни, що лопнула.

Незабаром всі розходяться. Решта наодинці Аня і Трофімов раді можливості поговорити удвох, без Варі. Трофимов переконує Аню, що треба бути «вище любові», що головне - свобода: «вся Росія наш сад», але щоб жити в теперішньому часі, потрібно спочатку стражданням і працею спокутувати минуле. Щастя близько: якщо не вони, то інші обов'язково побачать його.

Настає двадцять серпня, день торгів. Саме в цей вечір, зовсім недоречно, в садибі затівається бал, запрошений єврейський оркестр. Колись тут танцювали генерали і барони, а тепер, як нарікає Фірс, і поштовий чиновник так начальник станції «не в своє задоволення йдуть». Гостей розважає своїми фокусами Шарлотта Іванівна. Раневська з занепокоєнням очікує повернення брата. Ярославська тітка все ж прислала п'ятнадцять тисяч, але їх недостатньо, щоб викупити маєток.

Петя Трофимов «заспокоює» Раневську: справа не в саду, з ним давно покінчено, треба поглянути правді в очі. Любов Андріївна просить не засуджувати її, пожаліти: адже без вишневого саду її життя втрачає сенс. Кожен день Раневська отримує телеграми з Парижа. Перший час вона рвала їх відразу, потім - спочатку прочитавши, тепер вже не рве. «Цей дикий людина», якого вона все-таки любить, благає її приїхати. Петя засуджує Раневську за любов до «дрібному негідникові, нікчемності». Сердита Раневська, не стримавшись, мстить Трофимову, називаючи його «смішним диваком», «виродком», «чепуруном»: «Треба самому любити ... треба закохуватися!» Петя в жаху намагається піти, але потім залишається, танцює з Раневської, яка попросила у нього пробачення.

Нарешті з'являються зніяковілий, радісний Лопахін і втомлений Гаєв, який, нічого не розповівши, тут же йде до себе. Вишневий сад проданий, і купив його Лопахін. «Новий поміщик» щасливий: йому вдалося перевершити на торгах багатія Деріганова, давши понад боргу дев'яносто тисяч. Лопахін піднімає ключі, кинуті на підлогу гордої Варею. Нехай грає музика, хай всі побачать, як Єрмолай Лопахін «вистачить сокирою по вишневому саду»!

Аня втішає плаче мати: сад продано, але попереду ціле життя. буде новий сад, Розкішніше цього, їх чекає «тиха глибока радість» ...
Будинок спорожнів. Його мешканці, попрощавшись один з одним, роз'їжджаються. Лопахін збирається на зиму в Харків, Трофимов повертається в Москву, в університет. Лопахін і Петя обмінюються образливими словами. Хоча Трофімов і називає Лопахіна «хижим звіром», необхідне «в сенсі обміну речовин», він все-таки любить у ньому «ніжну, тонку душу». Лопахін пропонує Трофимову гроші на дорогу. Той відмовляється: над «вільною людиною», «в перших лавах йде» до «вищого щастя», ніхто не повинен мати влади.

Раневська і Гаєв навіть повеселішали після продажу вишневого саду. Раніше вони хвилювалися, страждали, а тепер заспокоїлися. Раневська збирається поки жити в Парижі на гроші, прислані тіткою. Аня натхнена: починається нове життя - вона закінчить гімназію, буде працювати, читати книги, перед нею відкриється «новий чудовий світ». Несподівано з'являється задиханий Симеонов-Пищик і замість того, щоб просити грошей, навпаки, роздає борги. Виявилося, що на його землі англійці знайшли білу глину.

Всі влаштувалися по-різному. Гаєв каже, що тепер він банківський служака. Лопахін обіцяє знайти нове місце Шарлотті, Варя влаштувалася економкою до Рагулін, Єпіходов, найнятий Лопахін, залишається в маєтку, Фірса повинні відправити до лікарні. Але все ж Гаєв з сумом промовляє: «Все нас кидають ... ми стали раптом не потрібні».

Між Варею і Лопахін має, нарешті, відбутися пояснення. Вже давно Варю дражнять «мадам Лопахина». Варі Єрмолай Олексійович подобається, але сама вона не може зробити пропозицію. Лопахін, теж чудово відгукується про Варю, згоден «покінчити відразу» з цією справою. Але, коли Раневська влаштовує їх зустріч, Лопахін, так і не наважившись, залишає Варю, скориставшись першим же приводом.

«Пора їхати! В дорогу!" - з цими словами з дому йдуть, замикаючи всі двері. Залишається тільки старий Фірс, про який, здавалося б, все дбали, але якого так і забули відправити до лікарні. Фірс, зітхаючи, що Леонід Андрійович поїхав в пальто, а не в шубі, лягає відпочити і лежить нерухомо. Чути той же звук розірваної струни. «Настає тиша, і тільки чути, як далеко в саду сокирою стукають по дереву».

Матеріал надано інтернет-порталом briefly.ru, укладач Е. В. Новикова

English: Wikipedia is making the site more secure. You are using an old web browser that will not be able to connect to Wikipedia in the future. Please update your device or contact your IT administrator.

中文: 维基 百科 正在 使 网站 更加 安全. 您 正在 使用 旧 的 浏览 器, 这 在 将来 无法 连接 维基 百科. 请 更新 您 的 设备 或 联络 您 的 IT 管理员. 以下 提供 更长, 更具 技术性 的 更新 (仅 英语 ).

Español: Wikipedia está haciendo el sitio más seguro. Usted está utilizando un navegador web viejo que no será capaz de conectarse a Wikipedia en el futuro. Actualice su dispositivo o contacte a su administrador informático. Más abajo hay una actualización más larga y más técnica en inglés.

ﺎﻠﻋﺮﺒﻳﺓ: ويكيبيديا تسعى لتأمين الموقع أكثر من ذي قبل. أنت تستخدم متصفح وب قديم لن يتمكن من الاتصال بموقع ويكيبيديا في المستقبل. يرجى تحديث جهازك أو الاتصال بغداري تقنية المعلومات الخاص بك. يوجد تحديث فني أطول ومغرق في التقنية باللغة الإنجليزية تاليا.

Français: Wikipédia va bientôt augmenter la sécurité de son site. Vous utilisez actuellement un navigateur web ancien, qui ne pourra plus se connecter à Wikipédia lorsque ce sera fait. Merci de mettre à jour votre appareil ou de contacter votre administrateur informatique à cette fin. Des informations supplémentaires plus techniques et en anglais sont disponibles ci-dessous.

日本語: ウ ィ キ ペ デ ィ ア で は サ イ ト の セ キ ュ リ テ ィ を 高 め て い ま す. ご 利用 の ブ ラ ウ ザ は バ ー ジ ョ ン が 古 く, 今後, ウ ィ キ ペ デ ィ ア に 接 続 で き な く な る 可能性 が あ り ま す. デ バ イ ス を 更新 す る か, IT 管理者 に ご 相 談 く だ さ い. 技術 面 の 詳 し い 更新 情報 は 以下 に 英語 で 提供 し て い ま す.

Deutsch: Wikipedia erhöht die Sicherheit der Webseite. Du benutzt einen alten Webbrowser, der in Zukunft nicht mehr auf Wikipedia zugreifen können wird. Bitte aktualisiere dein Gerät oder sprich deinen IT-Administrator an. Ausführlichere (und technisch detailliertere) Hinweise findest Du unten in englischer Sprache.

Italiano: Wikipedia sta rendendo il sito più sicuro. Stai usando un browser web che non sarà in grado di connettersi a Wikipedia in futuro. Per favore, aggiorna il tuo dispositivo o contatta il tuo amministratore informatico. Più in basso è disponibile un aggiornamento più dettagliato e tecnico in inglese.

Magyar: Biztonságosabb lesz a Wikipédia. A böngésző, amit használsz, nem lesz képes kapcsolódni a jövőben. Használj modernebb szoftvert vagy jelezd a problémát a rendszergazdádnak. Alább olvashatod a részletesebb magyarázatot (angolul).

Svenska: Wikipedia gör sidan mer säker. Du använder en äldre webbläsare som inte kommer att kunna läsa Wikipedia i framtiden. Uppdatera din enhet eller kontakta din IT-administratör. Det finns en längre och mer teknisk förklaring på engelska längre ned.

हिन्दी: विकिपीडिया साइट को और अधिक सुरक्षित बना रहा है। आप एक पुराने वेब ब्राउज़र का उपयोग कर रहे हैं जो भविष्य में विकिपीडिया से कनेक्ट नहीं हो पाएगा। कृपया अपना डिवाइस अपडेट करें या अपने आईटी व्यवस्थापक से संपर्क करें। नीचे अंग्रेजी में एक लंबा और अधिक तकनीकी अद्यतन है।

We are removing support for insecure TLS protocol versions, specifically TLSv1.0 and TLSv1.1, which your browser software relies on to connect to our sites. This is usually caused by outdated browsers, or older Android smartphones. Or it could be interference from corporate or personal "Web Security" software, which actually downgrades connection security.

You must upgrade your web browser or otherwise fix this issue to access our sites. This message will remain until Jan 1, 2020. After that date, your browser will not be able to establish a connection to our servers.