Антонівські яблука - Бунін І.А. Антонівські яблука Історія створення розповіді

... Пригадується мені рання погожа осінь. Август був з теплими дощами, наче навмисне випадали для сівби, - з дощами в саму пору, в середині місяця, близько свята св. Лаврентія. А «осінь і зима хороші живуть, коли на Лаврентія вода тиха і дощик». Потім бабиним літом павутини багато село на поля. Це теж добрий знак: «Багато тенетнікі на бабине літо - осінь ядреная» ...

антонівські яблука

I

... Пригадується мені рання погожа осінь. Август був з теплими дощами, наче навмисне випадали для сівби, - з дощами в саму пору, в середині місяця, близько свята св. Лаврентія. А «осінь і зима хороші живуть, коли на Лаврентія вода тиха і дощик». Потім бабиним літом павутини багато село на поля. Це теж добрий знак: «Багато тенетнікі на бабине літо - осінь ядреная» ... Пам'ятаю раннє, свіже, тихе ранок ... Пам'ятаю великий, весь золотий, підсохлий і поріділий сад, пам'ятаю кленові алеї, тонкий аромат опалого листя і - запах антонівських яблук, запах меду і осінньої свіжості. Повітря таке чисте, точно його зовсім немає, по всьому саду лунають голоси і скрип возів. Це Тарханов, міщани-садівники, найняли мужиків і насипають яблука, щоб в ніч відправляти їх в місто, - неодмінно в ніч, коли так славно лежати на возі, дивитися в зоряне небо, відчувати запах дьогтю в свіжому повітрі і слухати, як обережно поскрипує в темряві довгий обоз по великій дорозі. Мужик, насипали яблука, їсть їх з соковитим тріском одне за одним, але вже таке заклад - ніколи міщанин НЕ обірве його, а ще скаже:

- Вали, їж досхочу, - робити нічого! На зливання все мед п'ють.

І прохолодну тишу ранку порушує тільки сите квохтанье дроздів на коралових горобинах в гущавині саду, голоси та гучний стукіт звузлує в заходи і діжки яблук. У поріділе саду далеко видно дорогу до великого куреня, усипана соломою, і самий курінь, біля якого міщани обзавелися за літо цілим господарством. Усюди сильно пахне яблуками, тут - особливо. В курені влаштовані ліжку, варто одноствольное рушницю, що позеленів самовар, в куточку - посуд. Близько куреня валяються рогожі, ящики, всякі пошарпані пожитки, вирита земляна піч. Опівдні на ній вариться чудовий куліш з салом, ввечері гріється самовар, і по саду, між деревами, розстеляється довгою смугою блакитний дим. У святкові ж дні близько куреня - ціла ярмарок, і за деревами щохвилини миготять червоні убори. Товпляться жваві дівки-однодворки в сарафанах, сильно пахнуть фарбою, приходять «панські» у своїх красивих і грубих, дикунських костюмах, молода старостиха, вагітна, з широким сонним обличчям і важлива, як холмогорская корова. На голові її «роги», - коси покладені з боків верхівки і покриті декількома хустками, так що голова здається величезною; ноги, в півчобітках з підківками, стоять тупо і міцно; безрукавка - плисовий, фіранка довга, а панева - чорно-лілова з смугами цегляного кольору і обкладена на Подолі широким золотим «Прозументов» ...

- Господарська метелик! - каже про неї міщанин, похитуючи головою. - Переводяться тепер такі ...

А хлопчаки в білих замашних сорочках і коротеньких порточках, з білими розкритими головами, всі підходять. Йдуть по двоє, по троє, дрібно перебираючи босими ніжками, і поглядають на кошлату вівчарку, прив'язану до яблуні. Купує, звичайно, один, бо і покупки-то всього на копійку або на яйце, але покупців багато, торгівля йде жваво, і сухотний міщанин в довгому сюртуку і рудих чоботях - веселий. Разом з братом, гаркавим, спритним напівідіотом, який живе у нього «з милості», він торгує з жартами, примовками і навіть іноді «зачепить» на тульської гармоніці. І до вечора в саду товпиться народ, чується близько куреня сміх і говір, а іноді і тупіт танці ...

До ночі в погоду стає дуже холодно і росисто. Надихавшись на току житнім ароматом нової соломи й полови, бадьоро йдеш додому до вечері повз садового вала. Голоси на селі або скрип воріт лунають по студеної зорі незвичайно ясно. Темніє. І ось ще запах: у саду - вогнище, і міцно тягне запашним димом вишневих гілок. У темряві, в глибині саду, - казкова картина: точно в куточку пекла, палає близько куреня багряне полум'я, оточене мороком, і чиїсь чорні, точно вирізані з чорного дерева силуети рухаються навколо багаття, між тим як гігантські тіні від них ходять по яблуням. Те по всьому дереву ляже чорна рука в кілька аршин, то чітко намалюються дві ноги - два чорних стовпа. І раптом все це ковзне з яблуні - і тінь впаде по всій алеї, від куреня до самої хвіртки ...

Пізно вночі, коли на селі згаснуть вогні, коли в небі вже високо блищить діамантове Волосожара Стожар, ще раз пробіжиш в сад. Шарудячи по сухій листі, як сліпий, доберешся до куреня. Там на галявинці трохи світліше, а над головою біліє Чумацький Шлях.

- Це ви, панич? - тихо гукає хтось із темряви.

- Я. А ви не спите ще, Микола?

- Нам не можна-с спати. А, має, вже пізно? Он, здається, пасажирський поїзд іде ...

Довго прислухаємося і розрізняємо тремтіння в землі. Тремтіння переходить в шум, росте, і ось, як ніби вже те, що вас садом, прискорено вибивають гучний такт колеса: гримотячи і стукаючи, мчить поїзд ... ближче, ближче, все голосніше і сердиті ... І раптом починає стихати, глухнути, точно ідучи в землю ...

- А де у вас рушницю, Микола?

- А ось біля ящика-с.

Вскінешь догори важку, як лом, одностволку і з маху вистрілиш. Багряне полум'я з оглушливим тріском блисне до неба, засліпить на мить і погасить зірки, а бадьорий відлуння кільцем гримне і розкидало горизонту, далеко-далеко завмираючи в чистому і чуйному повітрі.

- Ух, здорово! - скаже міщанин. - Потращайте, потращайте, панич, а то просто біда! Знову всю дулю на валу отряслі ...

А чорне небо креслять огнистими смужками падаючі зірки. Довго дивишся в його темно-синю глибину, переповнену сузір'ями, поки не попливе земля під ногами. Тоді Стрепенешся і, ховаючи руки в рукава, швидко побіжиш алеєю до будинку ... Як холодно, росисто і як добре жити на світі!

II

«Сильний антонівка - до веселого році». Сільські справи добрі, якщо антонівка вродила: значить, і хліб вродив ... Пригадується мені врожайний рік.

На ранній зорі, коли ще кричать півні і по-чорному димлять хати, відчиниш, бувало, вікно в прохолодний сад, наповнений лілуватим туманом, крізь який яскраво блищить де-не-де ранкове сонце, і не стерпиш - Ти хочеш, щоб скоріше заседливать кінь, а сам побіжиш вмиватися до ставка. Дрібне листя майже вся облетіла з прибережних лозин, і сучки вчуваються на бірюзовому небі. Вода під лозинами стала прозора, крижана і начебто важка. Вона миттєво проганяє нічну лінь, і, вмиваючись і поснідавши в людський з працівниками гарячу картоплю і чорним хлібом з великої сирої сіллю, з насолодою відчуваєш під собою слизьку шкіру сідла, проїжджаючи по висілках на полювання. Осінь - пора храмових свят, і народ в цей час прибраний, задоволений, вид села зовсім не той, що в іншу пору. Якщо ж рік урожайний і на токах височить цілий золотий місто, а на річці дзвінко і різко гогочуть вранці гуси, так в селі і зовсім не погано. До того ж наші Виселкі споконвіку, ще з часів дідуся, славилися «багатством». Діди й баби жили в Висілках дуже довго, - перша ознака багатої села, - і були всі високі, великі і білі, як лунь. Тільки й чуєш бувало: «Так, - ось Агафія вісімдесят три рочків відмахала!» - або розмови в такому роді:

- І коли це ти помреш, Панкрат? Мабуть тобі років сто буде?

- Як зволите говорити, батюшка?

- Скільки тобі років, питаю!

- А не знаю-з, батюшка.

- Так Платона Аполлонича-то пам'ятаєш?

- Як же-с, батюшка, - виразно пам'ятаю.

- Ну от бачиш. Тобі, значить, ніяк не менше ста.

Старий, який стоїть перед паном витягнувшись, лагідно і винувато посміхається. Що ж, мовляв, робити, - винен, зажився. І він, ймовірно, ще більш зажився б, якби не об'ївся в Петрівки цибулі.

Пам'ятаю я і стару його. Все, бувало, сидить на лавочці, на ганку, зігнувшись, трясучи головою, задихаючись і тримаючись за лаву руками, - все про щось думає. «Про добро своєму мабуть», - говорили баби, бо «добра» у неї в скринях було, правда, багато. А вона ніби й не чує; підсліпувато дивиться кудись у далечінь з-під сумно піднятих брів, трясе головою і точно силкується згадати щось. Велика була стара, вся якась темна. Панева - мало не минулого століття, Чуньків - покійницькій, шия - жовта і висохла, сорочка з каніфасовимі косяками завжди біла-біла, - «зовсім хоч в труну клади». А біля ганку великий камінь лежав: сама купила собі на могилку, так само як і саван, - відмінний саван, з ангелами, з хрестами і з молитвою, надрукованій по краях.

Під стать старим були і двори в Висілках: цегляні, строєні ще дідами. А у багатьох мужиків - у Савелія, у Гната, у Дрона - хати були в дві-три зв'язку, тому що ділитися в Висілках ще не було моди. У таких сім'ях водили бджіл, пишалися жеребцем-битюгом сиво-залізного кольору і тримали садиби в порядку. На токах темніли густі і огрядні Конопляник, стояли клуні і клуні, криті впріческу; в Пунько і комірках були залізні двері, за якими зберігалися полотна, прядки, нові кожушки, складальна збруя, заходи, то в'язні мідними обручами. На воротах і на санках були випалені хрести. І пам'ятаю, мені часом здавалося на рідкість привабливим бути мужиком. Коли, бувало, їдеш сонячного ранку по селу, все думаєш про те, як добре косити, молотити, спати на току в Омета, а в свято встати разом із сонцем, під густий і музичний благовіст з села, вмитися біля бочки і надіти чисту замашную сорочку, такі ж штани і незламні чоботи з підківками. Якщо ж, думалося, до цього додати здорову і красиву дружину в святковому вбранні та поїздку до обідні, а потім обід у бородатого тестя, обід з гарячою бараниною на дерев'яних тарілках і з Ситник, зі стільниковим медом і брагою, - так більше і бажати неможливо !

Склад середнього дворянського життя ще й за моєї пам'яті, - дуже недавно, - мав багато спільного зі складом багатого мужицького життя по своїй домовитості і сільському старосвітському благополуччю. Така, наприклад, була садиба тітки Ганни Герасимівна, що жила від Виселок верстах в дванадцяти. Поки, бувало, доїдеш до цієї садиби, вже зовсім ободняется. З собаками, на зграях їхати доводиться кроком, та й поспішати не хочеться, - так весело у відкритому полі в сонячний і прохолодний день! Місцевість рівна, видно далеко. Небо легке і таке просторе і глибоке. Сонце сяє збоку, і дорога, укочена після дощів возами, замаслилися і блищить, як рейки. Навколо розкидаються широкими косяками свіжі, пишно-зелені озимини. Злетить звідки-небудь яструбок в прозорому повітрі і замре на одному місці, тремтячи гострими крильцями. А в ясну далечінь тікають чітко видні телеграфні стовпи, і дроту їх, як срібні струни, ковзають по схилу ясного неба. На них сидять кобчики, - зовсім чорні значки на нотному папері.

Кріпосного права я не знав і не бачив, але, пам'ятаю, у тітки Ганни Герасимівна відчував його. В'їдеш у двір і одразу відчуєш, що тут воно ще цілком жваво. Садиба - невелика, але вся стара, міцна, оточена столітніми березами і лозинами. Надвірних будівель - невисоких, але домовитих - безліч, і всі вони точно злиті з темних, дубових колод під солом'яними дахами. Виділяється величиною або, краще сказати, довжиною тільки почорніла людська, з якої визирають останні могікани дворового стану - якісь старі старі чоловіки і жінки, старий кухар у відставці, схожий на Дон-Кіхота. Всі вони, коли в'їжджаєш у двір, підтягуються і низько-низько вклоняються. Сивий кучер, що прямує від каретного сараю взяти коня, ще у сараю знімає шапку і по всьому двору йде з непокритою головою. Він у тітки їздив форейтором, а тепер возить її на службу, - взимку у візку, а влітку в міцній, окутої залізом візку, на зразок тих, на яких їздять попи. Сад у тітки славився своєю занедбаністю, солов'ями, горлиці і яблуками, а будинок - дахом. Стояв він на чолі двору, у самого саду, - гілки лип обіймали його, - був невеликий і опецькуватий, але здавалося, що йому і життя не буде, - так грунтовно дивився він з-під своєї незвичайно високою і товстої солом'яної стріхи, почорнілою і затверділої від часу. Мені його передній фасад представлявся завжди живим: точно старе обличчя дивиться з-під величезної шапки западинами очей, - вікнами з перламутровими від дощу і сонця стеклами. А по боках цих очей були ганку, - два старих великих ганку з колонами. На фронтоні їх завжди сиділи ситі голуби, між тим як тисячі виробів дощем пересипалися з даху на дах ... І затишно почував себе гість у цьому гнізді під бірюзовим осіннім небом!

Увійдеш в будинок і перш за все почуєш запах яблук, а потім вже інші: старих меблів червоного дерева, сушеного липового цвіту, який з червня лежить на вікнах ... У всіх кімнатах - в лакейській, в залі, в вітальні - прохолодно і похмуро: це через те , що будинок оточений садом, а верхні шибки вікон кольорові: сині і лілові. Усюди тиша і чистота, хоча, здається, крісла, столи з інкрустаціями і дзеркала в вузеньких і кручених золотих рамах ніколи не рушали з місця. І ось чується покашлювання: виходить тітка. Вона невелика, але теж, як і всі кругом, міцна. На плечах у неї накинута велика перська шаль. Вийде вона важливо, але привітно, і зараз же під нескінченні розмови про старовину, про спадщини, починають з'являтися частування: спершу «дулі», яблука, - антонівські, «бель-бариня», Боровінка, «плодовітка», - а потім дивовижний обід : вся наскрізь рожева варена шинка з горошком, фарширована курка, індичка, маринади і червоний квас, - міцний і солодкий-пресолодкий ... Вікна в сад підняті, і звідти віє бадьорою осінньою прохолодою ...

III

за останні рокиодне підтримувало згасаючий дух поміщиків - полювання.

Перш такі садиби, як садиба Анни Герасимівна, були не рідкість. Були й руйнуються, але все ще жили на широку ногу садиби з величезним маєтком, з садом в двадцять десятин. Правда, збереглися деякі з таких садиб ще й досі, але в них уже немає життя ... Ні трійок, немає верхових «киргизів», немає гончих і хортів, немає челяді і немає самого володаря всього цього - поміщика-мисливця, на зразок мого покійного шурина Арсенія Семеновича.

З кінця вересня наші сади і току порожніли, погода, як звичайно, круто змінювалася. Вітер цілими днями рвав і тріпав дерева, дощі поливали їх з ранку до ночі. Іноді до вечора між похмурими низькими хмарами пробивався на заході тремтливий золотаве світло низького сонця; повітря робився чистий і ясний, а сонячне світло сліпуче виблискував між листям, між гілками, які живою сіткою рухалися і хвилювалися від вітру. Холодно і яскраво сяяло на півночі над важкими свинцевими хмарами рідке блакитне небо, а через цих хмар повільно випливали хребти снігових гір-хмар. Стоїш біля вікна і думаєш: «Авось, Бог дасть, розпогодиться». Але вітер не вгавав. Він хвилювало сад, рвав безперервно біжить з труби людський струмінь диму і знову наганяв зловісні патли попелястих хмар. Вони бігли низько і швидко - і скоро, точно дим, затуманювали сонце. Згасав його блиск, закривалося віконечко в блакитне небо, а в саду ставало безлюдно й нудно, і знову починав сіяти дощ ... спершу тихо, обережно, потім все частіше і, нарешті, перетворювався в злива з бурею і темрявою. Наступала довга, тривожна ніч ...

З такою прочуханки сад виходив майже зовсім оголеним, засипаним мокрим листям і якимось принишклим, змиритися. Але зате як красивий він був, коли знову наставала ясна погода, прозорі і холодні дні початку жовтня, прощальний свято осені! Збереглася листя тепер буде висіти на деревах вже до перших приморозків. Чорний сад буде відчувається на холодному бірюзовому небі і покірно чекати зими, прігреваясь в сонячному сяйві. А поля вже різко чорніють ріллею і яскраво зеленіють закустівшіміся озимих ... Пора на полювання!

І ось я бачу себе в садибі Арсенія Семеновича, у великому будинку, в залі, повній сонця і диму від трубок і цигарок. Народу багато - все люди засмаглі, з обвітреними особами, в поддевках і довгих чоботях. Тільки що дуже ситно пообідали, розчервонілися і порушено гучними розмовами про майбутнього полювання, але не забувають допивати горілку і після обіду. А на дворі сурмить ріг і завивають на різні голоси собаки. Чорний хорта, улюбленець Арсенія Семеновича, вилазить на стіл і починає пожирати з страви залишки зайця під соусом. Але раптом він випускає страшний вереск і, перекидаючи тарілки й чарки, зривається зі столу: Арсеній Семенович, який вийшов з кабінету з арапником і револьвером, раптово приголомшує залу пострілом. Залу ще більш наповнюється димом, а Арсеній Семенович варто і сміється.

- Шкода, що не влучив! - каже він, граючи очима.

Він високий на зріст, худорлявий, але широкоплечий і стрункий, а особою - красень циган. Очі у нього блищать дико, він дуже спритний, в шовковій малиновою сорочці, оксамитових шароварах і довгих чоботях. Налякавши і собаку і гостей пострілом, він жартівливо-важливо декламує баритоном:

Пора, пора сідлати моторного донця
І дзвінкий ріг за плечі перекинути! -

і голосно говорить:

- Ну, проте, нічого втрачати золотий час!

Я зараз ще відчуваю, як жадібно і ємко дихала молода груди холодом ясного і сирого дня під вечір, коли, бувало, їдеш з галасливою ватагою Арсенія Семеновича, збуджений музичним гамором собак, кинутих в чорнолісся, в який-небудь Червоний Пагорб або Гремячий Острів, вже одним своїм назвою хвилюючий мисливця. Їдеш на злом, сильному і приземкуватому «Киргизія», міцно стримуючи його поводами, і відчуваєш себе злитим з ним майже воєдино. Він фиркає, проситься на рись, шумно шарудить копитами по глибоких і легким килимах чорної обсипалася листя, і кожен звук гулко лунає в порожньому, сиром і свіжому лісі. Гавкнув десь далеко собака, їй пристрасно і жалібно відповіла інша, третя - і раптом весь ліс загримів, точно він весь скляний, від бурхливого гавкання і крику. Міцно грянув серед цього галасу постріл - і все «заварилося» і покотилося кудись у далечінь.

«А, бережи!» - миготить в голові п'янка думка. Гікнешь на коня і, як зірвався з ланцюга, помчить по лісі, вже нічого не розбираючи по шляху. Тільки дерева миготять перед очима та ліпить в обличчя брудом з-під копит коня. Вискочиш з лісу, побачиш на зеленях строкату, яка розтяглася по землі зграю собак і ще сильніше наддашь «киргиза» навперейми звірові, - по зеленій, здіймаючи і жнива, поки, нарешті, не перевалив в інший острів і не зникне з очей зграя разом зі своїм шаленим гавкотом і стогоном. Тоді, весь мокрий і тремтячий від напруги, облога спінену, хрипить кінь і жадібно ковтаєш крижану вогкість лісової долини. Вдалині завмирають крики мисливців і гавкіт собак, а навколо тебе - мертва тиша. Напіврозкритий будівельний ліс стоїть нерухомо, і здається, що ти потрапив у якісь заповідні палати. Міцно пахне від ярів грибний вогкістю, перегній листям і мокрою деревної корою. І вогкість з ярів стає все відчутнішим, в лісі холоднеет і темніє ... Пора на ночівлю. Але зібрати собак після полювання важко. Довго і безнадійно-тужливо дзвенять роги в лісі, довго чуються крик, лайка і вереск собак ... Нарешті, вже зовсім в темряві, ввалюється ватага мисливців в садибу якогось майже незнайомого холостяка-поміщика і наповнює шумом весь двір садиби, яка освітлюється ліхтарями, свічками і лампами, винесеними назустріч гостям з дому ...

Траплялося, що у такого гостинного сусіда полювання жила по кілька днів. На ранній ранкової зорі, по крижаному вітрі і першому мокрому приморозки, їхали в ліси і в поле, а до сутінків знову поверталися, все в грязі, з розчервонілий особами, пропахнув кінським потом, шерстю зацькованого звіра, - і починалася пиятика. У світлому і людному будинку дуже тепло після цілого дня на холоді в поле. Всі ходять з кімнати в кімнату в розстебнутих поддевках, безладно п'ють і їдять, шумно передаючи один одному свої враження над убитим досвідченим вовком, який, вишкіривши зуби, закотивши очі, лежить з відкинутим на сторону пухнастим хвостом серед зали і забарвлює своєю блідою і вже холодною кров'ю підлогу. Після горілки і їжі відчуваєш таку солодку втому, таку насолоду молодого сну, що як через воду чуєш гомін. Обвітрене обличчя горить, а закриєш очі - вся земля так і попливе під ногами. А коли ляжеш у ліжко, в м'яку перину, де-небудь в кутовий старовинної кімнаті з образнічкой і лампадою, замигтять перед очима примари огнистої-строкатих собак, у всьому тілі заниє відчуття скачки, і не помітиш, як потонешь разом з усіма цими образами і відчуттями в солодкому і здоровий сон, забувши навіть, що ця кімната була колись молельной старого, ім'я якого оточене похмурими кріпосними легендами, і що він помер в цій молитовні, ймовірно, на цій же ліжка.

Коли траплялося проспати полювання, відпочинок був особливо приємний. Прокинешся і довго лежиш у ліжку. У всьому будинку - тиша. Чути, як обережно ходить по кімнатах садівник, розтоплюючи печі, і як дрова тріщать і стріляють. Попереду - цілий день спокою в мовчазної вже по-зимовому садибі. Не поспішаючи одягнешся, побродити по саду, знайдеш в мокрому листі випадково забуте холодне і мокре яблуко, і чомусь воно здасться надзвичайно смачним, зовсім не таким, як інші. Потім візьмешся за книги, - дідівські книги в товстих шкіряних палітурках, з золотими зірочками на сап'янових корінцях. Славно пахнуть ці, схожі на церковні требники книги своєї пожовклим, товстої шорсткою папером! Якийсь приємною кислуватою цвіллю, старовинними духами ... Хороші і замітки на полях, крупно і з круглими м'якими розчерками зроблені гусячим пером. Розвернеш книгу і читаєш: «Думка, гідна давніх і нових філософів, колір розуму і почуття сердечного» ... І мимоволі захопишся і самою книгою. Це - «Дворянин-філософ», алегорія, видана сто років тому коштом якогось «кавалера багатьох орденів» і надрукована в друкарні наказу громадського піклування, - розповідь про те, як «дворянин-філософ, маючи час і здатність міркувати, до чому розум людини підноситися може, отримав колись бажання скласти план світла на спільному місці свого селища »... Потім натрапиш на« сатиричні і філософські твори пана Вольтера »і довго впиватися милим і манірним складом перекладу:« Добродії мої! Еразм написав в шестомнадесять столітті похвалу дурощі (манірна пауза, - крапка з комою); ви ж кажете мені звеличити перед вами розум ... »Потім від катерининської старовини перейдеш до романтичних часів, до альманахів, до сантіментально-бундючним і довгим романам ... Зозуля вискакує з годинника і глузливо-сумно кує над тобою в порожньому будинку. І потроху в серце починає закрадатися солодка й дивна туга ...

Ось «Таємниці Алексіса», ось «Віктор, або Дитя в лісі»: «Б'є опівночі! Священна тиша заступає місце денного шуму і веселих пісень поселян. Сон простягає мрачния крила свої над поверхнею нашої півкулі; він стрясает з них мак і мрії ... Мрії ... Як часто продовжують оне тільки страждання злощастнаго! .. »І замигтять перед очима улюблені старовинні слова: скелі і діброви, блідий місяць і самотність, привиди і примари,« Ерот », троянди і лілії, «прокази і жвавості молодих пустунів», лілейна рука, Людмили та Аліни ... А ось журнали з іменами Жуковського, Батюшкова, ліцеїста Пушкіна. І з сумом згадаєш бабусю, її полонези на клавікордах, її томне читання віршів з «Євгенія Онєгіна». І старовинна мрійлива життя постане перед тобою ... Гарні дівчата і жінки жили колись в дворянських садибах! Їх портрети дивляться на мене зі стіни, аристократично-красиві головки в старовинних зачісках лагідно і жіночно опускають свої довгі вії на сумні і ніжні очі ...

IV

Запах антонівських яблук зникає з поміщицьких садиб. Ці дні були так недавно, а між тим мені здається, що з тих пір пройшло майже століття. Перемерли старі в всіляких, померла Анна Герасимівна, застрелився Арсеній Семенович ... Настає царство дрібнопомісних, збіднілих до жебрацтва. Але хороша і ця злиденне дрібномаєткових життя!

Ось я бачу себе знову в селі, глибокої осені. Дні стоять синюваті, похмурі. Вранці я сідаю в сідло і з однією собакою, з рушницею і з рогом їду в поле. Вітер дзвонить і гуде в дуло рушниці, вітер міцно дме назустріч, іноді з сухим снігом. Цілий день я блукаю по порожніх рівнинах ... Голодний і прозябшій, повертаюся я до сутінків в садибу, і на душі стає так тепло і радісно, ​​коли замигтять вогники Виселок і потягне з садиби запахом диму, житла. Пам'ятаю, у нас в будинку любили в цю пору «сутінкуємо», не запалювати вогню і вести в полутемноте бесіди. Увійшовши до будинку, я знаходжу зимові рами вже вставленими, і це ще більше налаштовує мене на мирний зимовий лад. У лакейській працівник топить грубку, і я, як в дитинстві, сідаю навпочіпки біля купи соломи, різко пахне вже зимової свіжістю, і дивлюся то в палаючу грубку, то на вікна, за якими, синіючи, сумно вмирають сутінки. Потім йду в людську. Там світло і людно: дівки рубають капусту, миготять січки, я слухаю їх дробовий, дружний стукіт і дружні, сумно-веселі сільські пісні ... Іноді заїде який-небудь дрібнопомісний сусід і надовго відвезе мене до себе ... Хороша і дрібномаєткових життя!

Дрібнопомісний встає рано. Міцно потягнувшись, піднімається він з ліжка і крутить товсту цигарку з дешевого, чорного тютюну або просто з махорки. Бліде світло раннього листопадового ранку опромінює простий, з голими стінами кабінет, жовті і зашкарублі шкурки лисиць над ліжком і кремезну постать в шароварах і розперезалися косоворотці, а в дзеркалі відбивається заспане обличчя татарського складу. У напівтемному, теплом будинку мертва тиша. За дверима в коридорі хропе стара куховарка, що жила в панському будинку ще дівчиськом. Це, однак, не заважає панові хрипко крикнути на весь будинок:

- Ликера! Самовар!

Потім, надівши чоботи, накинувши на плечі поддевку і не застібаючи ворота сорочки, він виходить на ґанок. У замкнених сінях пахне собакою; ліниво потягуючись, з вереском позіхаючи і посміхаючись, оточують його гончаки.

- Отриж! - повільно, поблажливим басом говорить він і через сад йде на тік. Груди його широко дихає різким повітрям зорі і запахом змерзлого за ніч, оголеного саду. Згорнувся і почорнілі від морозу листя шарудять під чобітьми в березової алеї, вирубаної вже наполовину. Вимальовуючись на низькому похмурому небі, сплять наїжачену галки на гребені стодоли ... Славний буде день для полювання! І, зупинившись серед алеї, пан довго дивиться в осіннє поле, на пустельні зелені озимини, за якими бродять телята. Дві гончаки суки повискують близько його ніг, а Заливай вже за садом: перестрибуючи по колючим Жнива, він наче кличе і проситься в поле. Але що зробиш тепер з гончими? Звір тепер в поле, на здіймаючи, на чорнотропі, а в лісі він боїться, тому що в лісі вітер шарудить листям ... Ех, якби хорти!

У клуні починається молотьба. Повільно розходячись, гуде барабан молотарки. Ліниво натягуючи посторонки, впираючись ногами по навозному колі і хитаючись, йдуть коні в приводі. Посеред приводу, обертаючись на лавочці, сидить погонич і однотонно покрикує на них, завжди хлестая батогом тільки одного бурого мерина, який ледачіше всіх і зовсім спить на ходу, благо очі у нього зав'язані.

- Ну, ну, дівки, дівки! - строго кричить статечний подавальник, одягається в широку полотняну сорочку.

Дівки квапливо розмітають ток, бігають з носилками, мітлами.

- З Богом! - каже подавальник, і перший пук старновкі, пущений на пробу, з дзижчанням і вереском пролітає в барабан і розпатланим віялом підноситься з-під нього догори. А барабан гуде все наполегливіше, робота закипає, і скоро все звуки зливаються в загальний приємний шум молотьби. Пан стоїть біля воріт клуні і дивиться, як в її темряві миготять червоні і жовті хустки, руки, граблі, солома, і все це розмірено рухається і метушиться під гул барабану і одноманітний крик і свист погонича. Хобот хмарами летить до воріт. Пан варто, весь посірілий від нього. Часто він поглядає в поле ... Скоро-скоро забіліють поля, скоро покриє їх зазімок ...

Зазімок, перший сніг! Борзих немає, полювати в листопаді ні з чим; але настає зима, починається «робота» з гончими. І ось знову, як за старих часів, з'їжджаються дрібнопомісні один до одного, п'ють на останні гроші, цілими днями пропадають у снігових полях. А ввечері на якомусь глухому хуторі далеко світяться в темряві зимової ночі вікна флігеля. Там, в цьому маленькому флігелі, плавають клуби диму, тьмяно горять сальні свічки, налаштовується гітара ...

На сутінки буйний вітер загуляв,
Широкі мої ворота розчиняв, -

починає хтось грудним тенором. І інші нескладно, прикидаючись, що вони жартують, підхоплюють з сумною, безнадійної заповзятістю:

Широкі мої ворота розчиняв,
Білим снігом дорогу замітав ...

Якщо ви почали вивчати в школі, коледжі розповідь Івана Олексійовича Буніна «Антонівські яблука», аналіз і короткий зміст цього твору допоможуть краще зрозуміти його зміст, дізнатися, що хотів донести до читачів письменник.

прозаїчний шедевр

Як відомо, на початку своєї творчості Іван Олексійович Бунін писав твори у віршованій формі. В оповіданні «Антонівські яблука», аналіз якого ви незабаром прочитаєте, автор передає свою любов до рідного краю, Людям, які живуть тут, за допомогою прози, але засобами поетичного вираження.

Це перший твір письменника, в якому він детально розповідає про життя сільських поміщиків. З особливим захопленням автор оповідає і про простих людей, пише, що хотів би, як сільський мужик, встати на світанку, вмитися прохолодною водою з бочки і відправитися в гості.

У творі виразно відчувається рух часу в трьох іпостасях. Це період від осені до зими, від дитинства людини до його зрілості, від розквіту садибної культури до її згасання. Читач стає свідком цього, вивчивши розповідь «Антоновські яблука». Аналіз даного твору також допомагає це зрозуміти. Можна зробити висновок, що ми бачимо тимчасове рух землі, людського життя і помісної культури. Зрозуміти вищесказане допоможе ознайомлення з коротким змістомпрозового твору і його аналіз.

«Антонівські яблука», Бунін: перша глава

У перших рядках автор пише, що йому згадується рання осінь, Запах антонівських яблук. Саме в ту пору міщани-садівники наймали мужиків, щоб ті сортували і насипали яблука, які потім везли в місто на продаж. Працівники не втрачали нагоди поласувати ароматними фруктами. Під час приготування бражного напою, коли його проціджували ( «на зливання»), все пили мед. Навіть дрозди тут ситі і задоволені сидять біля коралових горобин.

Розповідь «Антонівські яблука» Буніна дуже позитивний. Автор описує благополучну село, в якій - відмінні врожаї, а люди живуть довго. Все тут славиться плодючістю. Навіть старостиха схожа на холмогорскую корову. А, як відомо, це тварина була символом достатку. Автор, описуючи цю жінку, каже, що на голові у неї нібито були роги. Таку асоціацію викликають коси, які старостиха поклала особливим чином. Кілька хустці роблять голову величезної, що додає жінці ще більша схожість з коровою. Старостиха вагітна - це ще один прийом, що допомагає побачити плодючість і процвітання, що панує в цих благополучних місцях. У цьому переконатися, коли прочитати початок оповідання «Антонівські яблука». Аналіз даних рядків підтверджує ці висновки.

Все тут подобається оповідачеві: свіже повітря, запах соломи, зоряне нічне небо. Все це ми дізнаємося з першого розділу, як і те, що розповідь ведеться від імені панича Миколи.

глава 2

Наступну частину твору Бунін також починає з згадки про Антоновским яблуках. Він говорить про народною прикметою. Вважається, що якщо антонівка вродила, то і хліб вродить теж.

Письменник ділиться приємними враженнями від раннього ранку. Іван Олексійович так виразно описує, як приємно вмитися біля ставка, подивитися в бірюзове небо, що читачеві теж передаються ці прекрасні відчуття.

Далі говориться, кажуть, як добре після вмивання поснідати з працівниками картоплею з піднятися на коня і поскакати вдалину. Про це ми дізнаємося, прочитавши твір «Антонівські яблука». Зміст другого розділу розкриває назву тієї чудової села - Виселкі. Саме тут старі живуть по 100 і більше років, як, наприклад, Панкрат, який вже й не пам'ятає, як далеко за сто йому перевалило.

В цьому розділі оповідач згадує садибу своєї тітки Ганни Герасимівна. У тій був сад, і, звичайно ж, в ньому росли антонівські яблука. Бунін розповідає про красивому тетушкіном будинку з колонами, про багатому господарстві. А запах яблук витав навіть в кімнатах. Цей аромат був пов'язаний у автора з приємними асоціаціями. До такого висновку приходиш, аналізуючи цей твір.

глава 3

З неї ми дізнаємося про пристрасть письменника до полювання. Адже вона була популярною розвагою поміщиків тих років. дозволяла скоротити чисельність цього небезпечного хижака, який вбивав худобу і міг напасти на людину. У компанії таких же любителів полювання автор підстрелювала вовків або інших тварин і повертався з трофеями додому до тітки або зупинявся на кілька днів у знайомого поміщика.

Остання глава

Отже, добігає кінця наш аналіз. "Антоновські яблука" Буніна в заключній главі передають тривогу автора, його враження вже не такі райдужні, як на початку. Він пише, що аромат цих фруктів зникає з поміщицьких садиб. Довгожителі померли, один старий застрелився. І полює оповідач вже не в компанії людей, а поодинці. Але життя в Висілках як і раніше кипить: метушаться сільські дівки, обмолачівая зерно.

Ось і випав перший сніг. На цьому закінчується розповідь «Антоновські яблука» Буніна. У фіналі, як і на початку твору, автор ставить три крапки, тому що він в формі нарису розповів про невеликому періоді часу, свідками якого завдяки йому пощастило стати і читачам.

В оповіданні " антонівські яблука"І.А. Бунін відтворює світ російської садиби.

C Сама дата написання розповіді символічна: 1900 рік - рубіж століть. Вона як би зв'язує світ минулого і сьогодення.

Смуток про що йдуть в минуле дворянських гніздах- лейтмотив не тільки цієї розповіді, а й численних віршів Буніна .

«Вечір»

Про щастя ми завжди лише згадуємо.
А счастє всюди. Може бути, воно
Ось цей сад осінній за сараєм
І чисте повітря, що ллється у вікно.

У бездонному небі легким білим краєм
Встає, сяє хмара. давно
Стежу за ним ... Ми мало бачимо, знаємо,
А щастя тільки знаючим дано.

Вікно відчинене. Пискнула і села
На підвіконня пташка. І від книг
Втомлений погляд я відвожу на мить.

День вечоріє, небо спорожніло.
Гул молотарки чути на току ...
Я бачу, чую, щасливий. Все в мені. (14.08.09)

питання:

1. Визначте тему вірша.

2. Як передається у вірші відчуття часу і простору?

3. Назвіть емоційно забарвлені епітети.

4. Поясніть сенс рядки: "Я бачу, чую, щасливий ...".

Зверніть увагу на:

- предметні реалії пейзажної картини, Мальованої поетом;

- прийоми "озвучування" пейзажу;

- використовувані поетом кольору, гру світла і тіні;

- особливості лексики (словоотбор, стежки);

- улюблені образи його поезії (образи неба, вітру, степи);

- молитви самотності ліричного героя в "бунинском" пейзажі.

Перші ж слова твору«... Пригадується мені рання погожа осінь»занурюють нас у світ спогадів героя, ісюжет починає розвиватися як ланцюг відчуттів, пов'язаних з ними.
відсутність фабули, Тобто подієвої динаміки. Зюжет розповіділіричний , Тобто заснований не так на події (епічний), а на переживанні героя.

В оповіданні присутній поетизацією минулого. Однак, поетичне бачення світу не вступає в оповіданні Буніна в протиріччя з життєвою реальністю.

Автор з неприхованим захопленням говорить про осінь і про сільське життя, роблячи дуже точні пейзажні замальовки.

Бунін робить в оповіданні не тільки пейзажні, але і портретні замальовки. Читач зустрічається з багатьма людьми, портрети яких написані дуже точно, завдяки епітетів і порівнянь:

жваві дівки-однодворки,
панські в своїх красивих і грубих, дикунських костюмах
хлопчаки в білих замашних сорочках
старі ... високі, великіі білі як лунь

які художні засобивикористовує автор, описуючи осінь?

• У першому розділі:« У темряві, в глибині саду - казкова картина: Точно в куточку пекла, палає куреня багряне полум'я. оточене мороком, і чиї - то чорні, точно вирізані з чорного дерева силуети рухаються навколо багаття, між тим як гігантські тіні від них ходять по яблуням » .
• У другому розділі:«Дрібне листя майже вся облетіла з прибережних лозин, і сучки вчуваються на бірюзовому небі. Вода під лозинами стала прозора, крижана і начебто важка... Коли, бувало, їдеш сонячного ранку по селу, все думаєш про те, що добре косити, молотити, спати на току в Омета, А в свято встати разом із сонцем ... » .
• У третій:« Вітер цілими днями рвав і тріпав дерева, дощі поливали їх з ранку до ночі ... вітер не вгавав. Він хвилювало сад рвав, безперервно біжить з труби людський струмінь диму і знову наганяв зловісні патли попелястих хмар. Вони бігли низько і швидко - і скоро, точно дим, затуманювали сонце. Згасав його блиск, закривалося віконечков блакитне небо, а в саду ставало безлюдно й нудно, І все частіше починав сіяти дощ ... ».
• І в четвертій же главі : «Дні стоять синюваті, похмурі ... Цілий день я блукаю по порожніх рівнинах ...» .

висновок
Опис осені передано оповідачем через колірне і звукове її сприйняття. Читаючи розповідь, немов сам відчуваєш запах яблук, житньої соломи, запашний дим багаття ...
Осінній пейзаж від голови до голови змінюється: тьмяніють фарби, менше стає сонячного світла. Тобто, в оповіданні описана осінь не одного року, а кількох, і це постійно підкреслюється в тексті: «Пригадується мені врожайний рік»; «Ці були так недавно, а між тим здається, що з тих пір пройшло майже століття».

• Порівняйте опис золотої осені в оповіданні Буніна з картиною Левітана.

• композиція
  

Розповідь складається з чотирьох розділів:

I. У поріділе саду. У куреня: опівдні, в свято, до ночі, пізньої ночі. Тіні. Потяг. Постріл. II. Село в урожайний рік. У садибі у тітки. III. Полювання раніше. Негода. Перед виїздом. У чорнолісся. У садибі у холостяка-поміщика. За старовинними книгами. IV. Мелкопоместная життя. Молотьба в клуні. Полювання тепер. Увечері на глухому хуторі. Пісня.

Кожна глава - це окрема картина минулого, а всі разом вони утворюють цілий світ, яким так захоплювався письменник.

Цю зміну картин і епізодів супроводжують послідовні згадки про зміни в природі - від бабиного літа до настання зими.

• Уклад життя і н остальгія за минулим

Бунін порівнює дворянську життя з багатою мужицької життям на прикладі садиби своєї тітки «У неї в будинку ще відчувалося кріпосне право в тому, як мужики знімали шапки перед панами».

слід опис інтер'єру садиби, насичене деталями «Сині і лілові скла у вікнах, старі меблі червоного дерева з інкрустаціями, дзеркала у вузьких і кручених золотих рамах».

Бунін з ніжністю згадує тітоньку Анну Герасимівнуі її садибу. Саме запах яблук воскрешає в його пам'яті старий будинок і сад, останніх представників дворового стану колишніх кріпаків.

Нарікаючи про те, що дворянські садиби вмирають, оповідач дивується наскільки швидко проходить цей процес: «Ці дні були так недавно а між тим мені здається що з тих пір пройшло майже століття ...»Настає царство дрібнопомісних, збіднілих до жебрацтва. «Але хороша і ця злиденне дрібномаєткових життя!»Їм письменник приділяє особливу увагу. це Росія, що йде в минуле.

Автор згадує обряд полювання в будинку Арсенія Семеновичаі «Особливо приємний відпочинок, коли траплялося проспати полювання», Тиша в будинку, читання старих книг в товстих шкіряних палітурках, спогади про дівчат в дворянських садибах ( «Аристократично гарні головки в старовинних зачісках лагідно і жіночно опускають свої довгі вії на сумні і ніжні очі ...»). Млосно течуть сірі, одноманітні будні мешканця розоряється дворянського гнізда. Але, незважаючи на це, Бунін знаходить в ньому своєрідну поезію. "Хороша і дрібномаєткових життя!", -каже він.

Досліджуючи російську дійсність, селянську і поміщицьку життя, письменник бачить схожість як способу життя, так і характерів мужика і пана: "Склад середнього дворянського життя ще й за моєї пам'яті, дуже недавно, мав багато спільного зі складом багатого мужицького життя по своїй діловитості і сільському старосвітському благополуччю."

незважаючи на спокій оповідання, В рядках розповіді відчувається біль за за селянську і поміщицьку Росію, яка переживала період падіння.

Головним символом в оповіданні залишається образ антонівських яблук. антонівські яблука- це багатство ( "Сільські справи добрі, якщо антонівка вродила"). Антонівські яблука - це щастя ( "Ядрена антонівка - до веселого році"). І нарешті, антонівські яблука - це вся Росія з її "Золотими, підсохлими і поріділими садами", "кленовим алеями",з "Запахом дьогтю в свіжому повітрі"і з твердим свідомістю того, "Як добре жити на світі". І в зв'язку з цим можна зробити висновок, що в оповіданні "Антонівські яблука" відбилися основні ідеї творчості Буніна, його світобачення в цілому , туга за що минає патріархальної Росіїі розуміння катастрофічності прийдешніх змін. ..

Розповіді властиві мальовничість, емоційність, височина і поетичність. розповідь "Антоновські яблука"- один з найбільш ліричних оповідань Буніна. Автор чудово володіє словом і найменшими нюансами мови.
Проза Буніна має ритмом і внутрішньої мелодією, Як вірші і музика.
"Мова Буніна простий, майже скупий, чистий і мальовничий ", Писав К. Г. Паустовський. Але разом з тим він надзвичайно багатий в образному і звуковому відносинах. Розповідь можна назвати віршем в прозі, Так як він відображає головну особливість поетики письменника: сприйняття дійсності як безперервного перебігу, вираженого на рівні людських відчуттів, переживань, почуттів. Садиба стає для ліричного героя невід'ємною частиною його життя і в той же час символом батьківщини, коренів роду.

Василь Максимов "Все в минулому" (1889)

• Організація простору і часу

своєрідна організація простору в оповіданні ... З перших рядків складається враження замкнутості. Здається, що садиба - це окремий світ, який живе своїм особливим життям, але в той же час цей світ - частина цілого. Так, мужики насипають яблука, щоб відправити їх в місто; проноситься кудись у далечінь повз Виселок поїзд ... І раптово виникає відчуття того, що всі зв'язки в цьому просторі минулого руйнуються, втрачається безповоротно цілісність буття, зникає гармонія, руйнується патріархальний світ, змінюється сама людина, його душа. Тому так незвично в самому початку звучить слово "Згадується". У ньому світлий смуток, гіркоту втрати і одночасно надія.

Сама дата написання розповідісимволічна . Саме ця дата допомагає зрозуміти, чому розповідь починається ( "... Пригадується мені рання погожа осінь")і закінчується ( "Білим снігом дорогу замітав ...").Таким чином утворюється своєрідне "кільце", яке робить оповідання безперервним. Фактично розповідь, як і сама вічна життя, не розпочато і не завершено. Він звучить в просторі пам'яті, так як в ньому втілена душа людини, душанарода.

Перші ж слова твору: "... Пригадується мені рання погожа осінь"- дають поживу для роздумів: твір починається трьома крапками, тобто описується не має ні витоків, ні історії, воно немов вихоплено з самої стихії життя, з її нескінченного потоку. першим словом "Згадується"автор відразу занурює читача в стихію власних ( "Мені")спогадів і відчуттів, Пов'язаних з ними. Але стосовно до минулого вживаються дієслова теперішнього часу ( "Пахне яблуками", "Стає дуже холодно...”, "Довго прислухаємося і розрізняємо тремтіння в землі"і так далі). Час ніби не владний над героєм розповіді. Всі події, що відбуваються в минулому, сприймаються і переживаються їм як розвиваються на його очах. така відносність часує однією з рис бунинской прози. картина буттянабуває символічний сенс: дорога, замітає снігом, вітер і далеко одинокий тремтячий вогник, та надія, без якої не може жити жодна людина.
Завершується розповідь словами пісні, яку співають нескладно, з особливим почуттям.

Широкі мої ворота розчиняв,

Білим снігом дорогу замітав ...

Чому Бунін саме так закінчує свій твір? Справа в тому, що автор цілком тверезо усвідомлював, що "білим снігом" заносить дороги історії. Вітер змін ламає вікові традиції, усталений поміщицький побут, ламає людські долі. І Бунін намагався побачити попереду, в майбутньому, той шлях, по якому піде Росія, але з сумом розумів, що виявити його в силах тільки час. Слова пісні, якою закінчується твір ще раз передають відчуття невідомості, неясності шляху.

• Запах, колір, звук ...

Спогад представляє із себе якийсь комплекс фізичних відчуттів. Навколишній світ сприймається всіма органами людських почуттів: зором, слухом, дотиком, нюхом, смаком. Одним з головних образів-лейтмотивівє в творі образ запаху:

"Міцно тягне запашним димом вишневих гілок",

"Житній аромат нової соломи й полови",

"Запах яблук, а потім вже і інші: старих меблів червоного дерева, сушеного липового цвіту, який з червня лежить на вікнах ...",

"Славно пахнуть ці, схожі на церковні требники книги ... Якийсь приємною кислуватою цвіллю, старовинними духами ...",

"Запах диму, житла","Тонкий аромат опалого листи і - запах антонівських яблук, запах меду і осінньої свіжості",

"Міцно пахне від ярів грибний вогкістю, перегній листям і мокрою деревної корою".

особлива роль образу запахуобумовлена ​​ще й тим, що з плином часу характер запахів змінюєтьсявід тонких, ледве вловимих гармонійних природних ароматів в першій і другій частинах оповідання - до різких, неприємних запахів, що здаються якимось дисонансом в навколишньому світі, - в другій, третій і четвертій його частинах ( "Запах диму", "в замкнених сінях пахне собакою",запах "Дешевого тютюну"або "Просто махорки"). Зміна запахів відображає зміну особистих відчуттів героя, зміну його світосприйняття. Дуже важливу роль в картині навколишнього світу грає колір. Як і запах, він є сюжетообразующим елементом, помітно змінюючись протягом розповіді. У перших розділах ми бачимо "Багряне полум'я", "Бірюзове небо"; "Діамантове Волосожара Стожар, блакитне небо, золотаве світло низького сонця"- подібна колірна гамма, побудована навіть не на самих кольорах, а на їх відтінках, передає різноманіття навколишнього світу і його емоційне сприйняття героєм.

Автор використовує велику кількість колірних епітетів. Так, описуючи у другому розділі ранній ранок, герой згадує: "... распахнёшь, бувало, вікно в прохолодний сад, наповнений лілуватим туманом ..."Бачить він, як "Сучки вчуваються на бірюзовому небі, як вода під лозинами стає прозорою"; зауважує він і "Свіжі, пишно-зелені озимини".

Часто зустрічається в творі епітет "Золотий":

"Великий, весь золотий ... сад", "золоте місто зерна", "золоті рами", "золотистий світло сонця".

Семантика цього образу надзвичайно велика: це і пряме значення ( "Золоті рами"), і позначення кольору осіннього листя, І передача емоційного стану героя, Урочистості хвилин вечірнього заходу, і ознака достатку(Зерна, яблук), колись властивого Росії, і символ юності, "золотої" пори життя героя. Е пітет "Золотий" відноситься у Буніна до минулого часу, будучи характеристикою дворянської, що минає Росії. У читача цей епітет асоціюється ще з одним поняттям: "Золоте століття"російського життя, вік відносного благополуччя, достатку, грунтовності й міцності буття. Таким бачиться І.А. Буніну століття минає.

Але зі зміною світовідчуття змінюються і кольори навколишнього світу, з нього поступово зникають фарби: "Дні стоять синюваті, похмурі ... Цілий день я блукаю по порожніх рівнинах"," Низьке похмуре небо ", "Посірілий пан". Півтони і відтінки ( "Бірюзовий", "лілуватий"та інші), присутні в перших частинах твори, змінюються контрастом чорного і білого( "Чорний сад", "поля різко чорніють ріллею ... забіліють поля", "снігові поля").

зорові образив творі максимально виразні, графічні: "Чорне небо креслять огнистими смужками падаючі зірки", "дрібна листя майже вся облетіла з прибережних лозин, і сучки вчуваються на бірюзовому небі", "холодно і яскраво сяяло на півночі над важкими свинцевими хмарами рідке блакитне небо", "чорний сад буде відчувається на холодному бірюзовому небі і покірно чекати зими ... А поля вже різко чорніють ріллею і яскраво зеленіють закустівшіміся озимих ".

подібна “кинематографичность” зображення, побудованого на контрастах, створює у читача ілюзію дії, того, що відбувається на очах або зображеного на полотні художника:

"У темряві, в глибині саду, - казкова картина: точно в куточку пекла, палає близько куреня багряне полум'я, оточене мороком, і чиїсь чорні, точно вирізані з чорного дерева силуети рухаються навколо багаття, між тим як гігантські тіні від них ходять по яблуням. Те по всьому дереву ляже чорна рука в кілька аршин, то чітко намалюються дві ноги - два чорних стовпа. І раптом все це скользнет з яблуні - і тінь впаде по всій алеї, від куреня до самої хвіртки ... "

Cтихи життя, її різноманіття, рух передають також у творі звуки:

"Прохолодну тишу ранку порушує тільки сите квохтанье дроздів... голоси та гучний стукіт звузлує в заходи і діжки яблук ",

"Довго прислухаємося і розрізняємо тремтіння в землі. Тремтіння переходить в шум, росте, і ось, як ніби вже те, що вас садом, прискорено вибивають гучний такт колеса, гримотячи і стукаючи, Мчить поїзд ... ближче, ближче, все голосніше і сердиті ... І раптом починає стихати, глухнути, Точно ідучи в землю ... ",

"На дворі сурмить ріг і завивають на різні голосисобаки ",

“чутно, як обережно ходить по кімнатах садівник, розтоплюючи печі, і як дрова тріщать і стріляють ", чується, "Як обережно поскрипує ... довгий обоз по великій дорозі", Звучать голоси людей. В кінці розповіді все наполегливіше чується "Приємний шум молотьби", і "Одноманітний крик і свист погонича"зливаються з гулом барабана. А потім налаштовується гітара, і хто-небудь починає пісню, яку підхоплюють всі "З сумною, безнадійної заповзятістю".

Чуттєве сприйняття світудоповнюється в "антонівських яблуках" образами відчутних:

"Із задоволенням відчуваєш під собою слизьку шкіру сідла",
"Товста шорстка папір"

смаковими:

"Вся наскрізь рожева варена шинка з горошком, фарширована курка, індичка, маринади і червоний квас - міцний і солодкий-пресолодкий ...",
"... холодне і мокре яблуко ... чомусь здасться незвичайно смачним, зовсім не таким, як інші".

Таким чином, відзначаючи миттєві відчуття героя від зіткнення із зовнішнім світом, Бунін прагне передати все те "Глибоке, чудове, невимовне, що є в житті": "Як холодно, росисто, і як добре жити на світі!"

Герою в молодості властиве гостре переживання радості і повноти буття: "Жадібно і ємко дихала мої груди", "все думаєш про те, як добре косити, молотити, спати на току в омётах ..."

Однак в художньому світіБуніна радість життя завжди з'єднується з трагічним свідомістю її кінцівки. І в "антонівських яблуках" мотив згасання, вмирання всього, що так дорого героєві, є одним з головних: "Запах антонівських яблук зникає з поміщицьких садиб ... Перемёрлі старі на всіляких, померла Анна Герасимівна, застрелився Арсеній Семенович ..."

Помирає не просто колишній уклад життя - помирає ціла епоха російської історії, дворянська епоха, опоетизована Буніним в даному творі. До кінця оповідання все більш виразним і наполегливим стає мотив порожнечі і холоду.

З особливою силою це показано в образі саду, колись "Великого, золотого",наповненого звуками, ароматами, тепер же - "Змерзлого за ніч, оголеного", "почорнілого",а також художніх деталях, виразність з яких є знайдене "В мокрому листі випадково забуте холодне і мокре яблуко", яке "Чомусь видасться надзвичайно смачним, зовсім не таким, як інші".

Ось так, на рівні особистих відчуттів і переживань героя, зображує Бунін що відбувається в Росії процес виродження дворянства, Що несе з собою непоправні втрати в духовному і культурному відношенні:

"Потім візьмешся за книги - дідівські книги в товстих шкіряних палітурках, з золотими зірочками на сап'янових корінцях ... Хороші ... нотатки на їх полях, крупно і з круглими м'якими розчерками зроблені гусячим пером. Розвернеш книгу і читаєш:" Думка, гідна давніх і нових філософів, колір розуму і почуття серцевого "... і мимоволі захопишся і самої книгою ... і потроху в серце починає закрадатися солодка й дивна туга ...

... А ось журнали з іменами Жуковського, Батюшкова, ліцеїста Пушкіна. І з сумом згадаєш бабусю, її полонези на клавікордах, її томне читання віршів з "Євгенія Онєгіна". І старовинна мрійлива життя постане перед тобою ... "

Поетизуючи минуле, автор не може не думати і про її майбутнє. Цей мотив з'являється в кінці розповіді у вигляді дієслів майбутнього часу: "Скоро-скоро забіліють поля, скоро покриє їх зазімок ..."Прийом повтору підсилює сумну ліричну ноту; образи голого лісу, порожніх полів підкреслюють тужливої ​​тональність кінцівки твору.Майбутнє неясно, воно викликає тривожні передчуття. Ліричної домінантою твори звучать епітети:"Сумна, безнадійна завзятість". ..

Картина В. Ф. Стожарова «Натюрморт з яблуками»

Автор-оповідач згадує недавнє минуле. Йому пригадується рання погожа осінь, весь золотий, підсохлий і поріділий сад, тонкий аромат опалого листя і запах антонівських яблук: садівники насипають яблука на вози, щоб відправити їх в місто. Пізно вночі, вибігши в сад і поговоривши з охороняють сад сторожами, він дивиться в темно-синю глибину неба, переповненого сузір'ями, дивиться довго-довго, поки земля не попливе під ногами, відчуваючи, як добре жити на світі!

Оповідач згадує свої Виселкі, які ще з часу його дідуся були відомі в окрузі як багате село. Діди й баби жили там довго - перша ознака благополуччя. Будинки в Висілках були цегляні, міцні. Середня дворянська життя мала багато спільного з багатою мужицької. Пригадується йому тітка його Ганна Герасимівна, її садиба - невелика, але міцна, стара, оточена столітніми деревами. Сад у тітки славився своїми яблунями, солов'ями і горлиці, а будинок - дахом: солом'яний дах його була надзвичайно товстої і високою, почорнілою і затверділої від часу. У будинку насамперед відчувався запах яблук, а потім вже інші запахи: старих меблів червоного дерева, сушеного липового цвіту.

Пригадується оповідачеві його покійний шурин Арсеній Семенович, поміщик-мисливець, у великому будинку якого збиралася безліч народу, все ситно обідали, а потім відправлялися на полювання. На дворі сурмить ріг, завивають на різні голоси собаки, улюбленець господаря, чорний хорта, залазить на стіл і пожирає з страви залишки зайця під соусом. Автор згадує себе верхи на злом, сильному і приземкуватому «Киргизія»: дерева миготять перед очима, далеко чути крики мисливців, гавкіт собак. З ярів пахне грибний вогкістю і мокрій деревною корою. Темніє, вся ватага мисливців ввалюється в садибу якогось майже незнайомого холостяка мисливця і, трапляється, живе у нього по кілька днів. Після цілого дня, проведеного на полюванні, тепло людного дому особливо приємно. Коли ж траплялося проспати на наступний ранок полювання, можна було весь день провести в хазяйської бібліотеці, гортаючи старовинні журнали і книги, розглядаючи замітки на їхніх полях. Зі стін дивляться фамільні портрети, перед очима постає старовинна мрійлива життя, сумно згадує бабуся ...

Але перемёрлі старі, у Висілках, померла Анна Герасимівна, застрелився Арсеній Семенович. Настає царство дрібнопомісних дворян, збіднілих до жебрацтва. Але хороша і ця мелкопоместная життя! Оповідач траплялося гостювати у сусіда. Встає він рано, велить ставити самовар і, надівши чоботи, виходить на ґанок, де його оточують гончаки. Славний буде деньок для полювання! Тільки по чернотропу з гончими не полюють, ех, якби хорти! Але хортів у нього немає ... Однак з настанням зими знову, як за старих часів, з'їжджаються дрібнопомісні один до одного, п'ють на останні гроші, цілими днями пропадають у снігових полях. А ввечері на якомусь глухому хуторі далеко світяться в темряві вікна флігелі: там горять свічки, плавають клуби диму, там грають на гітарі, співають ...

Напередодні Світової війни як Європа, так і Азія вже палали безліччю локальних конфліктів. Міжнародна напруженість була обумовлена ​​великою ймовірністю нової великої війни, і все найпотужніші політичні гравці на карті світу до її початку намагалися забезпечити собі вигідні вихідні позиції, при цьому не нехтуючи ніякими засобами. Не став винятком і СРСР. У 1939-1940 рр. почалася радянсько-фінська війна. Причини неминучого військового конфлікту крилися все в тій же загрозу, що насувається великої європейської війни. СРСР, все більше усвідомлюючи її неминучість, змушений був шукати можливість відсунути державний кордон якомога далі від одного з найбільш стратегічно важливих міст - Ленінграда. З огляду на це, радянське керівництво вступило в переговори з фінами, запропонувавши своїм сусідам обмін територіями. При цьому фінам пропонувалася територія, практично в два рази більша, ніж планував отримати взамін СРСР. Однією з вимог, що фіни не хотіли приймати ні в якому разі, стало прохання СРСР про розміщення військових баз на території Фінляндії. Навіть вмовляння Німеччини (союзника Гельсінкі), в тому числі і Германа Герінга, який натякнув фінам, що на допомогу Берліна можна не розраховувати, не змусили Фінляндію відійти від своїх позицій. Таким чином, не прийшли до компромісу сторони прийшли до початку конфлікту.

Хід бойових дій

Радянсько-фінська війна почалася 30 листопада 1939 р Очевидно, радянське командування розраховувало на швидку і переможну війну з мінімальними втратами. Однак самі фіни також не збиралися здаватися на милість великого сусіда. Президент країни - військовий Маннергейм, - який, до слова, освіту здобув в Російській імперії, планував затримувати радянські війська масованої обороною якомога довше, аж до початку надання допомоги з боку Європи. Очевидним було повне кількісну перевагу країни Рад як в людських ресурсах, так і в оснащенні. Війна для СРСР почалася з важких боїв. Перший її етап в історіографії прийнято датувати з 30.11.1939 до 10.02.1940 - час, яке стало найбільш кровопролитним для наступаючих радянських військ. Лінія оборони, названа лінією Маннергейма, стала непереборною перешкодою для солдатів Червоної армії. Укріплення доти і дзоти, пляшки із запальною сумішшю, пізніше отримали назви "коктейлю Молотова", найсильніші морози, які доходили до 40 градусів - все це прийнято вважати основними причинами невдач СРСР у фінській кампанії.

Перелом у війні і її кінець

Другий етап війни починається з 11 лютого, моменту генерального наступу Червоної армії. В цей час на Карельському перешийку було зосереджено значну кількість живої сили і техніки. Протягом декількох днів перед атакою Радянська армія проводила артилерійську підготовку, піддаючи важкої бомбардування всю прилеглу територію.

В результаті успішної підготовки операції і подальшого штурму протягом трьох днів була прорвана перша лінія оборони, а до 17-лютого фіни повністю перейшли на другу лінію. Протягом 21-28 лютого була прорвана і друга лінія. 13 березня радянсько-фінська війна завершилася. У цей день СРСР провів штурм Виборга. Керівники ж Суомі усвідомили, що шансів оборонятися після прориву оборони вже немає, а сама радянсько-фінська війна приречена залишатися локальним конфліктом, без підтримки ззовні, на що так розраховував Маннергейм. З огляду на це, запит про переговори був логічним фіналом.

підсумки війни

В результаті затяжних кровопролитних боїв СРСР домігся задоволення всіх своїх претензій. Зокрема, країна стала одноосібною власницею акваторії Ладозького озера. Всього ж радянсько-фінська війна гарантувала СРСР приріст території на 40 тисяч кв. км. Що стосується втрат, то країні Рад ця війна обійшлася дорого. За деякими оцінками, близько 150 тисяч осіб залишили свої життя в снігах Фінляндії. Чи була необхідною ця компанія? З огляду на той момент, що Ленінград був метою німецьких військ практично з самого початку нападу, варто визнати, що так. Проте, великі втрати всерйоз поставили під сумнів боєздатність радянської армії. До слова, завершення бойових дій не стало кінцем конфлікту. Радянсько-фінська війна 1941-1944 рр. стала продовженням епопеї, в ході якої фіни, намагаючись повернути втрачене, знову зазнали невдачі.

Радянський танк Т-28 зі складу 91-го танкового батальйону 20-ї важкої танкової бригади, підбитий в ході грудневих боїв 1939 року на Карельському перешийку в районі висоти 65,5. На задньому плані рухається колона радянських вантажівок. Лютий 1940 року.

Відремонтований фінами захоплений радянський танк Т-28 направляється в тил, січень 1940 року.

Машина зі складу 20-ї важкої танкової бригади імені Кірова. Згідно з відомостями про втрати танків Т-28 20-й важкої танкової бригади, в ході радянсько-фінляндської війни противником було захоплено 2 танка Т-28. За характерними ознаками на фото танк Т-28 з гарматою Л-10 випуску першої половини 1939 року.

Фінські танкісти виводять в тил захоплений радянський танк Т-28. Машина зі складу 20-ї важкої танкової бригади імені Кірова, січень 1940 року.

Згідно з відомостями про втрати танків Т-28 20-й важкої танкової бригади, в ході радянсько-фінляндської війни противником було захоплено 2 танка Т-28. За характерними ознаками на фото танк Т-28 з гарматою Л-10 випуску першої половини 1939 року.

Фінський танкіст фотографується, стоячи поруч з трофейним радянським танком Т-28. Машині присвоєно номер R-48. Дана машина одна з двох, захоплених фінськими військами в грудні 1939 року, радянських танків Т-28 зі складу 20-ї важкої танкової бригади імені Кірова. За характерними ознаками на фото танк Т-28 випуску 1939 року зі гарматою Л-10 і кронштейнами для поручневой антени. Варкаус, Фінляндія, березень 1940 року.

Палаючий будинок після бомбардування фінського портового міста Турку радянською авіацією на південному заході Фінляндії 27 грудня 1939 року.

Середні танки Т-28 зі складу 20-ї важкої танкової бригади перед виходом на бойову операцію. Карельський перешийок, лютий 1940 року.

У наявність 20-я важкої танкової бригади на початок Радянсько-Фінської війни 1939-1940 року було 105 танків Т-28.

Колона танків Т-28 зі складу 90-го танкового батальйону 20-ї важкої танкової бригади висуваються на рубіж атаки. Район висоти 65,5 на Карельському перешийку, лютий 1940 року.

Головний машина (випуску другої половини 1939 року) має штирові антену, поліпшену бронювання перископів і ящик для приладів димопуска з похилими бортами.

Танк Т-26 тягне сани з десантом.

Радянські командири біля намету.

Полонений поранений червоноармієць очікує доставки в госпіталь. Сортавала, Фінляндія, грудень 1939 року.

Група полонених червоноармійців 44-ї стрілецької дивізії. Фінляндія, грудень 1939 року.

Замерзлі в окопі червоноармійці 44-ї стрілецької дивізії. Фінляндія, грудень 1939 року.

Строй бійців і командирів 123-ї стрілецької дивізії на марші після боїв на Карельському перешийку. 1940 рік.

Дивізія брала участь в Радянсько-фінській війні, діючи на Карельському перешийку в складі 7-ї армії. Особливо відзначилася 11.02.1940 при прориві лінії Маннергейма, за що була нагороджена орденом Леніна. 26 бійців і командирів дивізії отримали звання Героїв Радянського Союзу.

Фінські артилеристи берегової батареї на мисі Мустаніемі (в перекладі з фінського «Чорний мис») в Ладозькому озері у 152-мм гармати Кане. 1939 рік.

зенітка

Радянський поранений в госпіталі лежить на столі для гіпсування, виготовленому з підручних засобів. 1940 рік.

Легкий танк Т-26 на заняттях з подолання протитанкових перешкод. На крилі викладені фашини для подолання ровів. За характерними ознаками машина випуску 1935 року. Карельський перешийок, лютий 1940 року.

Вид на зруйновану вулицю в Виборзі. 1940 рік.

Будівля на передньому плані - вул. Виборзька, д. 15.

Фінський лижник везе на санях кулемет Шварцлозе.

Тіла радянських солдатів у дороги на Карельському перешийку.

Два фіна у зруйнованого будинку в містечку Рованіємі (Rovaniemi). 1940 рік.

Фінський лижник супроводжує собачу упряжку.

Фінський розрахунок кулемета Шварцлозе (Schwarzlose) на позиції в околицях містечка Салла. 1939 рік.

Фінський солдат сидить у собачій упряжки.

Четверо фінів на даху госпіталю, пошкодженого в результаті нальоту радянської авіації. 1940 рік.

Скульптура фінського письменника Алексіса Ківі (Aleksis Kivi) в Гельсінкі з незавершеним коробом для захисту від осколків, лютий 1940 року.

Командир радянського підводного човна С-1 Герой Радянського Союзу капітан-лейтенант Олександр Володимирович Трипільський (1902-1949) у перископа, лютий 1940 року.

Радянський підводний човен С-1 біля причалу в порту Лієпая. 1940 рік.

Командувач фінської армією Карельського перешийка (Kannaksen Armeija) генерал-лейтенант Хьюго Остерман (Hugo Viktor Österman, 1892-1975, сидить за столом) і начальник штабу генерал-майор Кустаа Тапола (Kustaa Anders Tapola, 1895 - 1971) в штабі. 1939 року.

Армія Карельського перешийка - з'єднання фінських військ, що знаходилося на Карельському перешийку в період Радянсько-фінської війни і яке складалося з II-го корпусу (4 дивізії і кавалерійська бригада) і III-го корпусу (2 дивізії).

Хьюго Остерман в фінської армії виконував обов'язки головного інспектора піхоти (1928-1933) і головнокомандувача (1933-1939). Після прориву Червоною Армією лінії Маннергейма був знятий з посади командувача армією Карельського перешийка (10 лютого 1940 року) і повернувся до роботи інспектором фінської армії. З лютого 1944 року - представник фінської армії в ставці вермахту. Звільнений у відставку в грудні 1945 року. З 1946 по 1960 рік - керуючий директор однієї з фінських енергетичних компаній.

Кустаа Андерс Тапола пізніше командував 5-ю дивізією фінської армії (1942-1944), був начальником штабу VI-го корпусу (1944). Звільнений у відставку в 1955 році.

Президент Фінляндії Кюесті Калліо (Kyösti Kallio, 1873-1940) у спареного 7,62-мм зенітного кулемета ITKK 31 VKT 1939 рік.

Палата фінської лікарні після нальоту радянської авіації. 1940 рік.

Фінський пожежний розрахунок під час тренування в Гельсінкі, осінь 1939 року.

Talvisota. 28.10.1939. Palokunnan uusia laitteita Helsingissд.

Фінські пілоти і авіатехніки у винищувача французького виробництва Моран-Солнье MS.406. Фінляндія, Холлола, 1940 рік.

Незабаром після початку радянсько-фінської війни уряд Франції передало фінам 30 винищувачів Моран-Солнье MS.406. На фотографії один цих винищувачів зі складу 1 / LLv-28. На літаку все ще присутній стандартний французький річний камуфляж.

Фінські солдати везуть пораненого товариша на собачій упряжці. 1940 рік.

Фінські санітари несуть носилки з пораненим у намети польового госпіталю. 1940 рік.

Фінські солдати розбирають захоплене радянське військове спорядження. 1940 рік.

Два радянських солдата з кулеметом «Максим» в лісі на лінії Маннергейма. 1940 рік.

Полонені червоноармійці заходять в будинок під конвоєм фінських солдатів.

Троє фінських лижників на марші. 1940 рік.

Фінські медики вантажать носилки з пораненим в санітарний автобус виробництва «AUTOKORI OY» (на шасі Volvo LV83 / 84). 1940 рік.

Захоплений фінами радянський полонений сидить на ящику. 1939 рік.

Фінські медики обробляють поранене коліно в польовому госпіталі. 1940 рік.

Радянські бомбардувальники СБ-2 над Гельсінкі під час одного з авіанальотів на місто, що проводилися в перший день радянсько-фінської війни. 30 листопада 1939 року.

Фінські лижники з оленями і волокушами на привалі під час відступу. 1940 рік.

Палаючий будинок у фінському місті Вааса (Vaasa) після нальоту радянської авіації. 1939 рік.

Фінські військовослужбовці піднімають замерзле тіло радянського офіцера. 1940 рік.

Парк «Три кута» ( «Kolmikulman puisto») в Гельсінкі з виритими відкритими щілинами для укриття населення в разі авіанальоту. У правій частині парку видно скульптура богині «Діани». У зв'язку з цим друга назва парку «Парк Діани» ( «Dianapuisto»). 24 жовтня 1939 року.

Мішки з піском, що закривають вітрини будинку на вулиці Софіанкату (Софійська вулиця) в Гельсінкі. На дальньому плані видно Сенатська площа і Кафедральний собор Гельсінкі. Осінь 1939 року.

Helsinki, lokakuussa 1939.

Командир ескадрильї 7-го винищувального авіаполку Федір Іванович Шинкаренко (1913-1994, третій праворуч) товаришами у І-16 (тип 10) на аеродромі. 23 грудня 1939 року.

На фото зліва направо: молодший лейтенант Б. С. Кульбацкій, лейтенант П. А. Покришів, капітан М. М. Кідалінскій, старший лейтенант Ф. І. Шинкаренко та молодший лейтенант М. В. Борисов.

Фінські військовослужбовці заводять кінь в залізничний вагон, жовтень-листопад 1939 року.

За характерними ознаками на фото танк Т-28 з гарматою Л-10 випуску першої половини 1939 року. Дана машина одна з двох, захоплених фінськими військами в грудні 1939 року, радянських танків Т-28 зі складу 20-ї важкої танкової бригади імені Кірова. Машина має номер R-48. Відзнаки у вигляді свастики почали наноситься на фінські танки з січня 1941 року.

Фінський солдат дивиться на переодягатися полонених червоноармійців.

Полонені червоноармійці біля дверей фінського будинку після переодягання (на попередній фотографії).

Техніки і льотчики 13-го винищувального авіаполку ВПС Балтійського флоту. Внизу: авіатехніки - Федорових і Б. Лисичкін, другий ряд: льотчики - Геннадій Дмитрович Цоколаев, Анатолій Іванович Кузнєцов, Д. Шаров. Кингисепп, аеродром Котли, 1939-1940 рр.

Екіпаж легкого танка Т-26 перед боєм.

Медсестри доглядають за пораненими фінськими солдатами.

Троє фінських лижників відпочинку в переліску.

Захоплений фінський бліндаж. .

Червоноармійці біля могили товариша.

Артилерійський розрахунок у 203-мм гармати Б-4.

Командний склад штабної батареї.

Артилерійський розрахунок у свого знаряддя на вогневій позиції у д. Муола.

Фінське зміцнення.

Зруйнований фінський ДОТ з броньованим куполом.

Зруйновані фінські зміцнення УР Муторанта.

Червоноармійці у вантажівок ГАЗ АА.

Фінські солдати і офіцери у захопленого радянського вогнеметного танка ХТ-26.
Фінські солдати і офіцери у захопленого радянського хімічного (вогнеметного) танка ХТ-26. 17 січня 1940 року.
20 грудня 1939 року передові частини 44-ї дивізії, посиленої 312-м окремим танковим батальйоном вступили на Раатскую дорогу і стали просуватися в напрямку Суомуссалми на виручку оточеній 163-ою стрілецької дивізії. На дорозі шириною 3,5 метра колона розтягнулася на 20 км, 7 січня просування дивізії було зупинено, її основні сили потрапили в оточення.
За розгром дивізії її командир Виноградов і начальник штабу Волков були віддані під суд і розстріляні перед строєм.

Замаскований фінський винищувач голландського виробництва Фоккер D.XXI з Lentolaivue-24 (24-я ескадрилья) на аеродромі Утті на другий день радянсько-фінської війни. 1 грудня 1939 року.
Фотографія зроблена ще до переоснащення всіх D.XXI ескадрильї лижними шасі.

Знищений радянський вантажівка і убита кінь з розгромленої колони 44-ої стрілецької дивізії. Фінляндія, 17 січня 1940 року.
20 грудня 1939 року передові частини 44-ї стрілецької дивізії, посиленої 312-м окремим танковим батальйоном вступили на Раатскую дорогу і стали просуватися в напрямку Суомуссалми на виручку оточеній 163-ою стрілецької дивізії. На дорозі шириною 3,5 метра колона розтягнулася на 20 км, 7 січня просування дивізії було зупинено, її основні сили потрапили в оточення.
За розгром дивізії її командир Виноградов і начальник штабу Волков були віддані під суд і розстріляні перед строєм.
На знімку згорілий радянський вантажівка ГАЗ-АА.

Фінський солдат читає газету, стоячи поруч із захопленими радянськими 122-мм гарматами зразка 1910/30 років після розгрому колони 44-ої стрілецької дивізії. 17 січня 1940 року.
20 грудня 1939 року передові частини 44-ї стрілецької дивізії, посиленої 312-м окремим танковим батальйоном, вступили на Раатскую дорогу і стали просуватися в напрямку Суомуссалми на виручку оточеній 163-ою стрілецької дивізії. На дорозі шириною 3,5 метра колона розтягнулася на 20 км, 7 січня просування дивізії було зупинено, її основні сили потрапили в оточення.
За розгром дивізії її командир Виноградов і начальник штабу Волков були віддані під

Фінський солдат веде спостереження з окопу. 1939 рік.

Радянський легкий танк Т-26 висувається до місця боїв. На крилі викладені фашини для подолання ровів. За характерними ознаками машина випуску 1939 року. Карельський перешийок, лютий 1940 року.

Фінський солдат з розрахунку ППО, одягнений в зимовий утеплений камуфляж, дивиться на небо через далекомір. 28 грудня 1939 року.

Фінський солдат поруч із захопленим радянським середнім танком Т-28, зима 1939-40гг.
Це один із захоплених фінськими військами танків Т-28, що належали 20-й важкої танкової бригаді імені Кірова.
Перший танк був захоплений 17 грудня 1939 року в районі дороги на Ляхде, після того як потрапив в глибоку фінську траншею і застряг. Спроби екіпажу витягнути танк не увінчалися успіхом, після чого екіпаж покинув танк. П'ять танкістів з дев'яти були вбиті фінськими солдатами, а інші потрапили в полон. Друга машина була захоплена 6 лютого 1940 року в тому ж районі.
За характерними ознаками на знімку танк Т-28 з гарматою Л-10 випуску першої половини 1939 року.

Радянський легкий танк Т-26 переправляється по наведеним саперами мосту. Карельський перешийок, грудень 1939 року.

На даху вежі встановлена ​​штирьова антена, а на бортах вежі видно кріплення для поручневой антени. За характерними ознаками машина випуску 1936 року.

Фінський військовослужбовець і жінка біля будівлі, пошкодженого в результаті нальоту радянської авіації. 1940 рік.

Фінський солдат стоїть біля входу в ДЗОТ на лінії Маннергейма. 1939 рік.

Фінські солдати у підбитого танка Т-26 з мінним тралом.

Фінський фотокореспондент розглядає плівку у залишків розбитою радянської колони. 1940 рік.

Фіни у підбитого радянського важкого танка СМК.

Фінські танкісти поруч з танками Віккерс Mk. E, літо 1939 року.
На знімку закуплені в Англії для фінської армії танки Віккерс Mk. E модель В. Дані модифікації танків, які перебувають на озброєнні Фінляндії, були озброєні 37-мм гарматами SA-17 і 8-мм кулеметами «Гочкиса», знятими з танків «Рено» FT-17 (Renault FT-17).
В кінці 1939 року дану озброєння було знято і повернуто на танки «Рено», на їх місце встановили 37-мм гармати «Бофорс» моделі 1936 року.

Фінський солдат проходить повз радянських вантажних машин розгромленої колони радянських військ, січень 1940 року.

Фінські солдати розглядають захоплену радянську 7,62-мм зенітно-кулеметну установку М4 зразка 1931 на шасі вантажівки ГАЗ-АА, січень 1940 року.

Мешканки Гельсінкі оглядають автомобіль, знищений під час нальоту радянської авіації. 1939 рік.

Фінські артилеристи поруч з 37-мм протитанковою гарматою Бофорс (37 PstK / 36 Bofors). Дані артилерійські знаряддя були закуплені в Англії для фінської армії. 1939 рік.

Фінські солдати оглядають радянські легкі танки БТ-5 з розбитою колони в районі Оулу (Oulu). 1 січня 1940 року.

Вид на розбитий радянський обоз в районі фінської села Суомуссалми, січень-лютий 1940 року.

Герой Радянського Союзу старший лейтенант Володимир Михайлович Курочкін (1913-1941) у винищувача І-16. 1940 рік.
Володимир Михайлович Курочкін був призваний в Червону Армію в 1935 році, в 1937 закінчив 2-у військову школу льотчиків у місті Борисоглібську. Учасник боїв біля озера Хасан. З січня 1940 року брав участь в Радянсько-фінській війні, справив 60 бойових вильотів в складі 7-го винищувального авіаційного полку, збив три фінських літака. За зразкове виконання бойових завдань командування, мужність, відвагу і геройство, проявлені в боротьбі з білофінами, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 Марта 1940 удостоєний звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».
Чи не повернувся з бойового завдання 26 липня 1941 року.

Радянський легкий танк Т-26 в яру біля річки Колласйокі (Kollaanjoki). 17 грудня 1939 року.
До Радянсько-фінської війни 1939-1940 років річка Колласйокі перебувала на фінській території. В даний час в Суоярвського районі Карелії.

Службовці фінської напіввійськової організації охоронного корпусу (Suojeluskunta) за розбором завалів в Гельсінкі після нальоту радянської авіації, 30 листопада 1939 року.

Кореспондент Пекка Тіілікайнен (Pekka Tiilikainen) бере інтерв'ю у фінських солдатів на фронті під час радянсько-фінської війни.

Фінський військовий кореспондент Пекка Тіілікайнен (Pekka Tiilikainen) бере інтерв'ю у солдатів на фронті.

Фінська інженерна частина направляється на спорудження протитанкових загороджень на Карельському перешийку (ділянка однієї зі смуг оборони Лінії Маннергейма), осінь 1939 року.
На передньому плані на підводі - гранітна брила, яка буде встановлена ​​в якості протитанкового надовби.

Ряди фінських гранітних протитанкових надовби на Карельському перешийку (ділянка однієї зі смуг оборони Лінії Маннергейма) восени 1939 року.

На передньому плані, на підставках дві гранітні брили, підготовлені для установки.

Евакуація фінських дітей з міста Вііпурі (в даний час місто Виборг в Ленінградській області) в центральні райони країни. Осінь 1939 року.

Командири РККА розглядають захоплений фінський танк Віккерс Mk.E (модель F Vickers Mk.E), березень 1940 рік.
Машина зі складу 4-ї бронероти, яка була заснована 12.10.1939 року.
На башті танка синя смуга - початковий варіант розпізнавальні знаків фінської бронетехніки.

Фінський танкіст поруч з трофейним радянським артилерійським тягачем А-20 «Комсомолець» в Варкауса (Varkaus), березень 1940 року.
Реєстраційний номер R-437. Машина ранньої споруди 1937 року зі граненим виступом стрілецької установки. У Варкауса перебувала Центральна ремонтна майстерня бронетехніки (Panssarikeskuskorjaamo).
На трофейних тягачах Т-20 (захоплено було близько 200 одиниць) фіни підрізали під кутом передню край надгусеничних полиць. Ймовірно, з метою зниження можливості її деформації про перешкоди. Два тягачах з аналогічними доробками і зараз знаходяться в Фінляндії, в військовому музеї Суоменлинна в Гельсінкі (Suomenlinna War Museum in Helsinki) і танковому музеї пароль (Armour Museum in Parola).

Герой Радянського Союзу командир взводу 7-го понтонно-мостового батальйону 7-ї армії молодший лейтенант Павло Васильович Усов (праворуч) розряджає міну.
Павло Усов - перший Герой Радянського Союзу з військовослужбовців понтонних частин. Звання Героя удостоєний за переправу своїх військ через річку Тайпале-Йокі 6 грудня 1939 року - на понтоні за три рейси він переправив десант піхоти, що дозволило захопити плацдарм.
Загинув 25 листопада 1942 року в районі села Хлепень Калінінської області при виконанні завдання.

Підрозділ фінських лижників рухається по льоду замерзлого озера.

Фінський винищувач французького виробництва Моран-Солнье MS.406 злітає з аеродрому Холлола. Знімок зроблений в останній день радянсько-фінської війни - 13.03.1940 року.

На винищувачі все ще завдано стандартний французький камуфляж.

Після підписання радянсько-німецького пакту про ненапад Німеччина розпочала війну з Польщею, а відносини СРСР і Фінляндії стали наколотися. Одна з причин - секретний документ між СРСР і Німеччиною щодо розмежування сфер впливу. По ньому вплив СРСР поширювалося на Фінляндію, Прибалтику, Західну Україну і Білорусію, і Бессарабію.

Розуміючи, що велика війна неминуча, Сталін прагнув захистити Ленінград, який з території Фінляндії міг обстрілювати артилерією. Тому було завдання відсунути кордон північніше. Для мирного вирішення питання радянська сторона пропонувала Фінляндії землі Карелії замість пересування кордону на Карельському перешийку, але будь-які спроби діалогу фінами припинялися. Вони домовитися не бажали.

Привід до війни

Приводом до радянсько-фінській війні 1939-1940 років став інцидент у села Майніла 25 листопада 1939 року о 15:45. Це село знаходиться на Карельському перешийку в 800 метрах від фінського кордону. Майніла піддалося артилерійському обстрілу, в результаті якого загинуло 4 і поранено 8 представників Червоної Армії.

26 листопада Молотов викликав фінського посла в Москві (Іріе Коскінен) і вручив ноту протесту, заявивши, що обстріл вівся з території Фінляндії, і від розв'язання війни врятувало тільки те, що у радянської армії був наказ - не піддаватися на провокації.

27 листопада фінський уряд відповіло на радянську ноту протесту. Якщо коротко, то основні положення відповіді були наступними:

• Обстріл дійсно був і тривав приблизно 20 хвилин.
• Обстріл вівся з радянської сторони, приблизно з 1,5-2 км на південний схід від села Майна.
• Пропонувалося створити комісію, яка спільно вивчить цей епізод і дасть йому адекватну оцінку.

Що ж сталося насправді у села Майніла? Це важливе питання, оскільки саме в результаті цих подій Зимова (радянсько-фінська) війна була розв'язана. Однозначно стверджувати можна лише те, що обстріл села Майніла дійсно був, але хто його зробив - документально встановити неможливо. В кінцевому підсумку є 2-е версії (радянська і фінська), і оцінити потрібно кожну. Перша версія - Фінляндія обстріляла територію СРСР. Друга версія - це була провокація, підготовлена ​​НКВД.

Навіщо ця провокація потрібна була Фінляндії? Історики говорять про 2-ух причини:

1. Фіни були інструментом політики в руках англійців, яким була потрібна війна. Це припущення було б розумним, якщо розглядати зимову війну відокремлено. Але якщо згадати реалії тих часів, то на момент інциденту вже йшла світова війна, і Англія вже оголосила війну Німеччині. Напад Англії на СРСР автоматично створювало союз між Сталіним і Гітлером, а цей союз рано чи пізно вдарив би всією своєю міццю по самій Англії. Тому припускати подібне - рівносильно припускати, що Англія вирішила зайнятися самогубством, чого, звичайно ж, не було.
2. Вони хотіли розширити свої території і вплив. Це абсолютно дурна гіпотеза. Це з розряду - Ліхтенштейн хоче атакувати Німеччину. Бред же. У Фінляндії не було ні сил ні коштів для війни, і в фінському командуванні все розуміли, що єдиний їхній шанс на успіх у війні з СРСР - тривала оборона, виснажлива противника. З такими розкладами барліг з ведмедем ніхто торсати не буде.

Найбільш адекватна відповідь на поставлене запитання - обстріл села Майніла це провокація самого радянського уряду, яке шукало будь-який привід виправдати війну з Фінляндією. І саме цей інцидент надалі подавався радянському суспільству в якості прикладу віроломності фінського народу, якому потрібно допомогти здійснити соціалістичну революцію.

Співвідношення сил і засобів

Показовим є те, як співвідносилися сили в ході радянсько-фінської війни. Нижче наведена коротка таблиця, яка описує як протиборчі країни підійшли до Зимової війни.

У всіх аспектах, окрім піхоти СРСР мав явну перевагу. Але вести наступ, перевершуючи супротивника всього в 1,3 рази - вкрай ризикований крок. У цьому випадку на перший план виходить дисципліна, вишкіл і організація. З усіма трьома аспектами у радянській армії були проблеми. Ці цифри зайвий раз підкреслюють, що радянське керівництво не сприймало Фінляндію як противника, чекаючи знищити її в найкоротші терміни.

хід війни

Радянсько-фінська або Зимова війна може бути розділена на 2 етапи: перший (грудень 39-го - 7 січня 40-го) і другий (7 січня 40-го - 12 березень 40-го). Що трапилося 7 січня 1940 роки? Командувачем армією був призначений Тимошенко, який відразу взявся за реорганізацію армії і наведення в ній порядку.

Перший етап

Радянсько-фінська війна почалася 30 листопада 1939 року й коротко її провести радянської армії не вдалося. Армія СРСР фактично без оголошення війни перетнула державний кордон Фінляндії. Для своїх громадян обгрунтування було наступним - допомога народу Фінляндії в поваленні буржуазного уряду розпалювача війни.

Радянське керівництво всерйоз не сприймав Фінляндію, вважаючи що війна буде завершена в кілька тижнів. Називалася навіть цифра в 3 тижні, як крайній термін. Якщо говорити більш конкретно, то ніякої війни бути не повинно. План радянського командування був приблизно таким:

• Ввести війська. Зробили це 30 листопада.
• Створення робочого підконтрольного СРСР уряду. 1 грудня створено уряд Куусинена (про це далі).
• Блискавичний наступ по всіх фронтах. Планувався вихід до Гельсінкі за 1,5-2 тижні.
• Схиляння реального уряду Фінляндії до світу і повної капітуляції на користь уряду Куусинена.

Перші два пункти вдалося реалізувати в перші дні війни, але далі почалися проблеми. Бліцкриг не вдався, і армія застрягла у фінській обороні. Хоча в початкові дні війни, приблизно до 4 грудня, здавалося, що все йде за планом - радянські війська просувалися вперед. Однак дуже скоро вони натрапили на лінію Маннергейма. 4 грудня на неї вийшли армії східного фронту (поблизу озера Сувантоярві), 6 грудня - центрального фронту (напрямок Сума), 10 грудня - західного фронту (фінський затоку). І це був шок. Величезна кількість документів свідчать, що війська не очікували зустріти добре укріплену лінію оборони. І це величезне питання до розвідки РСЧА.

У будь-якому випадку - грудень був провальним місяців, які зірвав практично всі плани радянського Штабу. Війська просувалися вглиб країни повільно. З кожним днем ​​темпи пересування тільки зменшувалися. Причини повільного просування радянських військ:

1. Місцевість. Практично вся територія Фінляндії це ліси і болота. В таких умовах важко прімещять техніку.
2. Застосування авіації. Авіація в плані бомбардувань практично не застосовувалася. Бомбити села, які докладають до лінії фронту, сенсу не було, оскільки фіни відступали, залишаючи після себе випалену землю. Бомбити відступаючі війська було важко, оскільки вони відступали з мирним населенням.
3. Дороги. Відступаючи фіни руйнували дороги, влаштовували обвали, мінували все, що тільки можливо.

Освіта уряду Куусинена

1 грудня 1939 року в місті Териоки було утворено народне уряд Фінляндії. Утворилося воно на території, вже захопленій СРСР, і при безпосередній участі радянського керівництва. У народне фінляндський уряд увійшли:

• Голова і міністр закордонних справ - Отто Куусинен
• Міністр фінансів - Маурі Розенберг
• Міністр оборони - Аксел Антіла
• Міністр внутрішніх справ - Туурі Лехен
• Міністр землеробства - Армас Ейкія
• Міністр освіти - Інкері Лехтінен
• Міністр у справах Карелії - Пааво Прокконен

Зовні - повноцінний уряд. Проблема тільки в тому, що фінське населення його не визнавало. Але вже 1 грудня (тобто в день утворення) це уряд уклав договір з СРСР про встановлення дипломатичних відносин між СРСР і ФДР (Фінляндська Демократична Республіка). 2 грудня підписується новий договір - про взаємну допомогу. З цього моменту Молотов говорить про те, що війна триває оскільки в Фінляндії відбулася революція, і тепер потрібно її підтримати і допомогти робітникам. Насправді це був майстерний трюк, щоб виправдати війну в очах радянського населення.

лінія Маннергейма

Лінія Маннергейма - це одна з небагатьох речей, яку знають про радянсько-фінську війну майже все. Радянська пропаганда говорили про цю систему укріплень, що всі світові генерали визнали її неприступність. Це було перебільшення. Лінія оборони була, звичайно, міцної, але не неприступної.

Лінія Маннергейма (таку назву вона отримала вже під час війни) нараховувала 101 бетонне зміцнення. Для порівняння, приблизно такий же протяжністю була лінія Мажино, яку долала Німеччина у Франції. Лінія Мажино налічувала 5800 бетонних споруд. Справедливості заради слід зазначити важкі умови місцевості лінії Маннергейма. Тут були болота і численні озера, які вкрай утрудняли пересування і тому лінія оборони не вимагала великої кількості укріплень.

Найбільша спроба прориву лінії Маннергейма на першому етапі була зроблена 17-21 грудня на центральній ділянці. Саме тут можна було зайняти дороги, що ведуть на Виборг, отримавши суттєву перевагу. Але наступ, в якому брало участь 3 дивізії, провалилося. Це був перший великий успіх в радянсько-фінській війні для фінської армії. Цей успіх стали називати «Чудо Суми». Надалі лінія була прорвана 11 лютого, що фактично визначило результат війни.

Виняток СРСР з Ліги Націй

14 грудня 1939 року між СРСР виключають з Ліги Націй. Це рішення було просунути Англією і Францією, які говорили про радянської агресії відносно Фінляндії. Представники Ліги Націй засудили дії СРСР в плані агресивних дій і розв'язуванні війни.

Сьогодні виключення СРСР із Ліги Націй наводиться як приклад обмеження радянської влади і як втрату в іміджі. Насправді все трохи не так. У 1939 році Ліга Націй вже не грала тієї ролі, яка їй відводилася за підсумками першої світової війни. Справа в тому, що ще в 1933 року через неї вийшла Німеччина, яка відмовилася виконувати вимоги Ліги Нації про роззброєння і просто вийшла з організації. Виходить, що на момент 14 грудня де факто Ліга Націй переставала існувати. Адже про яку європейську систему безпеки може йти мова, коли з організації вийшли Німеччина і СРСР?

Другий етап війни

7 січня 1940 року Штаб північно-західного фронту очолив маршал Тимошенко. Йому треба було вирішити всі проблеми і організувати успішний наступ Червоної армії. У цей момент радянсько-фінська війна взяла перепочинок, і до лютого активних дій не велося. З 1 по 9 лютого почалися потужні удари по лінії Маннергейма. Передбачалося, що 7-я і 13-я армії повинні були рішучими фланговими ударами проривати лінію оборони і зайняти ділянку Вуокси-Кархула. Після цього планувалося рух на Виборг, заняття міста і перекриття залізничних і шосейних доріг, що ведуть на Захід.

11 лютого 1940 року в Карельському перешийку почалося генеральний наступ радянських військ. Це був переломний момент Зимової війни, оскільки частинах РККА вдалося прорвати лінію Маннергейма і почати просування вглиб країни. Просувалися повільно через специфіку місцевості, опору фінської армії і сильних морозів, але головне - просувалися. На початку березня радянська армія була вже на західному узбережжі Виборзького затоки.

На цьому фактично війна закінчилася, оскільки було очевидно, що у Фінляндії немає велике сил і засобів для стримування червоною армією. З цього часу почалися переговори про мир, в яких свої умови диктував СРСР, а Молотов постійно підкреслював, що умови будуть жорсткими, адже фіни змусили почати війну, в ході якої пролилася кров радянських солдатів.

Чому війна тяглася так довго

Радянсько-фінська війна за задумом більшовиків повинна була завершитися за 2-3 тижні, а вирішальну перевагу мали дати війська одного тільки Ленінградського округу. На практиці ж війна затяглася практично на 4 місяці, а для придушення фінів збирали дивізії по всій країні. Причин тому кілька:

• Погана організація військ. Це стосується поганої роботи командного складу, але велика проблема - злагодженість між родами військ. Її практично не було. Якщо вивчати архівні документи, то доповідей, за якими одні війська обстріляли інші, дуже багато.
• Погана забезпеченість. Армія терпіла нужду практично у всьому. Війна велася взимку і на півночі, де температура повітря до кінця грудня опустилася нижче -30. І при цьому армія не була забезпечена зимовим одягом.
• Недооцінка супротивника. СРСР до війни не готувалися. Плінтовалось швидко придушити фінів і вирішити проблему без війни, списавши все на прикордонний інцидент від 24 листопада 1939 року.
• Підтримка Фінляндії іншими країнами. Англія, Італія, Угорщини, Швеція (перш за все) - надавали допомогу Фінляндії в усьому: зброя, припаси, продовольство, літаки і так далі. Найбільші зусилля докладав Швеція, яка і сама активно допомагала і сприяла передачі допомоги від інших країн. Взагалі в умовах Зимової війни 1939-1940 радянську сторону підтримувала тільки Німеччина.

Сталін дуже нервував через те, що війна затягувалася. Він повторював - Весь світ дивиться за нами. І він мав рацію. Тому Сталін вимагав вирішення всіх проблем, наведення порядку в армії і якнайшвидшого вирішення конфлікту. В якійсь мірі це вдалося зробити. Причому досить швидко. Наступ радянських військ в лютому-березні 1940 року змусили Фінляндію до світу.

РККА воювала вкрай недисципліновано, а її керівництво не витримує критики. Практично всі рапорти та доповідні записки про ситуацію на фронті були з припискою - «пояснення причин невдач». Наведу деякі цитати з доповідної записки Берії Сталіну №5518 / Б від 14 грудня 1939:

• Під час висадки десанту на острів Сайскарі радянський літак скинув 5-ть бомб, які потрапили на есмінець «Ленін».
• 1 грудня двічі була обстріляна Ладозька флотилія своєї ж авіацією.
• При занятті острова Гогланд, під час просування десантних загонів, з'явилося 6 радянських літаків, один з яких зробив кілька пострілів чергами. В результаті поранено 10 осіб.

І таких прикладів сотні. Але якщо ситуації вище це приклади опромінення солдат і військ, то далі я хочу навести приклади того, як відбувалося оснащення радянської армії. Для цього звернемося до доповідної записки Берії Сталіну №5516 / Б від 14 грудня 1939 року:

• В районі Тулівари 529-го стрілецького корпусу було необхідно 200 пар лиж, щоб обійти зміцнення супротивника. Зробити цього не вдалося, оскільки Штаб отримав 3000 пар лиж зі зламаними краплену.
• В який прибув поповненні з 363-го батальйону зв'язку 30 машин вимагають ремонту, а 500 чоловік були одягнені в літню форму одягу.
• Для поповнення 9-ої армії прибув 51-й корпусний артилерійський полк. Бракує: 72 трактора, 65 причепів. З прибулих 37 тракторів в справному стані тільки 9, з 150 машин - 90. 80% особового складу не забезпечені зимовим формою.

Не дивно, що на тлі таких подій в Червоній Армії було дезертирство. Наприклад, 14 грудня через 64-ї стрілецької дивізії дезертирували 430 осіб.

Допомога Фінляндії від інших країн

У радянсько-фінській війні багато країн надавали допомогу Фінляндії. Для демонстрації приведу доповідь Берії Сталіну і Молотову №5455 / Б.

Фінляндії допомагають:

• Швеція - 8 тисяч осіб. В основному резервним склад. Командують ними кадрові офіцери, які перебувають в «відпустки».
• Італія - ​​чисельність невідома.
• Угорщина - 150 чоловік. Італія вимагає збільшити чисельність.
• Англія - ​​відомо про 20-ти літаках винищувачах, хоча реально цифра вище.

Кращим доказом того, що радянсько-фінська війна 1939-1940 років проходила за підтримки західними країнами Фінляндії - мова міністра Фінляндії Грінсберг 27 грудня 1939 року о 07:15 англійської агентству «Гавас». Далі цитую дослівний переклад з англійської.

Фінський народ дякує англійська, французька та інші народи за допомогу ..

Грінсберг, міністр Фінляндії

Очевидно, що західні країни виступили проти агресії СРСР проти Фінляндії. Це було виражено в тому числі і винятком СРСР з Ліги Націй.

Також хочу привести фото доповіді Берії про втручання Франції та Англії в радянсько-фінську війну.

укладення миру

СРСР 28 лютого передало Фінляндії свої умови для укладення миру. Самі переговори проходили в Москві 8 - 12 березня. Після цих переговорів радянсько-фінська війна закінчилася 12 березня 1940 року. Умови світу були наступними:

1. СРСР отримував Карельський перешийок разом з Виборгом (Вііпурі), затокою і островами.
2. Західне і Північне узбережжя Ладозького озера, разом з містами Кексгольм, Суоярві і Сортавала.
3. Острови в Фінській затоці.
4. Острів Ханко з морською територією і базою здавався в оренду СРСР на 50 років. За оренду щорічно СРСР платило 8 мільйонів німецьких марок.
5. Договір між Фінляндією і СРСР від 1920 року втратив свою силу.
6. З 13 березня 1940 року припиняються бойові дії.

Нижче наведена карта, на якій представлені території, що відійшли СРСР в результаті підписання мирного договору.

втрати СРСР

Питання кількості загиблих солдатів СРСР в період радянсько-фінської війни відкритий до сих пір. Офіційна історія відповідь на питання не дає, кажучи завуальовано про «мінімальних» втратах і фокусуючи увагу на те, що завдання досягнуті. Про масштаби втрат РСЧА в ті дні не говорили. Цифра навмисно зменшували, демонструючи успіхи армії. Насправді втрати були величезні. Для цього достатньо лише поглянути на донесення №174 від 21 грудня, в якому наводяться цифри про втрати 139-ї стрілецької дивізії за 2 тижні боїв (30 листопада - 13 грудня). Втрати наступні:

• Командири - 240.
• Рядові - 3536.
• Гвинтівок - 3575.
• Ручних кулеметів - 160.
• Станкових кулеметів - 150.
• Танків - 5.
• Бронемашин - 2.
• Тракторів - 10.
• Вантажних автомобілів - 14.
• Кінського складу - 357.

Доповідна записка Беляново №2170 від 27 грудня розповідає про втрати 75-х стрілецької дивізії. Загальні втрати: старші командири - 141, молодші командири - 293, рядовий склад - 3668, танки - 20, кулемети - 150, гвинтівки - 1326, бронемашин - 3.

Це дані по 2 дивізіям (воювало набагато більше) за 2 тижні боїв, коли перший тиждень була «разминочной» - радянська армія наступала щодо без втрат, поки не досягла лінії Маннергейма. І за ці 2 тижні, з яких реально бойової була тільки остання, ОФІЦІЙНІ цифри - втрати понад 8 тисяч осіб! Величезна кількість людей отримали обмороження.

26 березня 1940 року в 6-ій сесії Верховної Ради СРСР були озвучені дані по втратах СРСР у війні з Фінляндією - 48 745 осіб убитими і 158 863 чоловік пораненими і обмороженими. Це цифри офіційні, а тому сильно занижені. Сьогодні історики називають різні цифри втрат радянської армії. Говориться про загиблих від 150 до 500 тисяч чоловік. Наприклад, в Книзі обліку бойових втрат Робітничо-Селянської Червоної Армії кажуть, що у війні з білофінами загинуло, пропало безвісти і померло від ран 131 476 осіб. При цьому дані того часу не враховували втрати ВМФ, і довгий час не враховувалися як втрати люди, загиблі в госпіталях після ран і обморожень. Сьогодні більшість істориків сходиться на думці, що в період війни загинуло близько 150 тисяч бійців Червоної армії без урахування втрат ВМФ і прикордонних військ.

Фінські втрати називаються такі: 23 тис загиблих і зниклих без вести, 45 тис поранених, 62 літаки, 50 танків, 500 знарядь.

Підсумки і наслідки війни

Радянсько-фінська війна 1939-1940 років навіть при короткому вивченні вказує як на абсолютно негативні, так і на абсолютно позитивні моменти. Негатив - кошмар перших місяців війни і величезна кількість жертв. За великим рахунком саме грудень 1939 і початок січня 1940 продемонстрували всьому світу, що радянська армія слабка. Так воно і було насправді. Але в цьому були і позитивний момент: радянське керівництво побачило реальну силу своєї армії. Нам з дитинства говорять, що червона армія мало не з 1917 року була найсильнішою в світі, але це вкрай далеко від реальності. Єдине велике випробування цієї армії - Громадянська війна. Розбирати причини перемоги Червоних над білими ми зараз не будемо (в кінці кінців мова зараз йде про Зимову війну), але причини перемоги більшовиків криються не в армії. Для демонстрації цього достатньо лише навести одну цитату Фрунзе, яку він озвучив в кінці Громадянської війни.

Весь цей армійський набрід потрібно якомога швидше розпустити.

Перед війною з Фінляндією керівництво СРСР витало в хмарах, вважаючи, що має сильну армію. Але грудень 1939 року показав, що це не так. Армія була вкрай слабка. Але починаючи з січня 1940 року вносилися зміни (кадрові та організаційні), які змінили хід війни, і які багато в чому підготували боєздатну армію для Вітчизняної війни. Довести це дуже легко. Практично весь грудень 39-го РККА штурмувала лінію Маннергейма - результату не було. 11 лютого 40-го року лінія Маннергейма була прорвана за 1 день. Цей прорив був можливий, оскільки його здійснювала вже інша армія, більш дисциплінована, організована, навчена. І проти такої армії у фінів не було жодного шансу, тому Маннергейм, який займав пост міністра оборони, вже тоді став говорити про необхідність миру.

Військовополонені та їх доля

Кількість військовополонених в період радянсько-фінської війни було значним. На момент війни говорилося про 5393 полонених червоноармійців і 806 полонених білофінів. Полонених бійців РККА ділили на наступні групи:

• Політичне керівництво. Важлива була саме політична приналежність, без виділення звання.
• Офіцери. До цієї групи належали особи, прирівняні до офіцерів.
• Молодші офіцери.
• Рядові.
• Національні меншини
• Перебіжчики.

Особлива увага приділялася національних меншин. До них у фінському полоні ставлення було більш лояльним, ніж до представників російського народу. Привілеї були незначними, але вони були. На кінець війни був здійснений обопільний обмін усіма полоненими, незважаючи на їх належність до тієї чи іншої групи.

19 квітня 1940 року Сталін наказує всіх, хто побував у фінському полоні, відправляти в Південний табір НКВС. Нижче наведу цитату з постанови Політбюро.

Всіх повернутих фінськими владою направляти в Південний табір. У тримісячний термін забезпечити всю повноту необхідних заходів для виявлення осіб, оброблених іноземними розвідками. Звернути увагу на сумнівних і чужих елементів, а також добровільно здалися в полон. За всіма випадками передавати справи до суду.

Південний табір, розташований в Іванівській області, почав роботу 25 квітня. Вже 3 травня Берія направив лист Сталіну, Молотову і Тимощенко, сповіщаючи, що в Табір прибуло 5277 осіб. 28 червня Берія відправляє новий звіт. По ньому Південний табір «приймає» 5157 червоноармійців і 293 офіцера. З них 414 осіб викриті в зраді і державній зраді.

Міф про війну - фінські «зозулі»

«Зозулі» - так радянські солдати називали снайперів, які безперервно обстрілювали червону армію. Говорилося про те, що це професійні фінські снайпери, які сидять на деревах і б'ють практично без промаху. Причина такої уваги снайперам - їх висока ефективність і неможливість визначити точку пострілу. Але проблема у визначенні точки пострілу була не в тому, що стрілок перебував на дереві, а в тому, що місцевість створювало відлуння. Воно і дезорієнтував солдатів.

Розповіді про «зозуля» це один з міфів, яких радянсько-фінська війна породила у великій кількості. Важко собі уявити в 1939 році снайпера, який при температурі повітря нижче -30 градусів здатний днями сидіти на дереві, виробляючи при цьому точні постріли.

Озброєний конфлікт між радянською державою і Фінляндією сучасники все частіше оцінюють як одну із складових частин Другої світової війни. Спробуємо виокремити істинні причини радянсько фінської війни 1939 1940 років.
Витоки цієї війни знаходяться в самій системі міжнародних відносин, що склалася до 1939 року. У той час війна, руйнування і насильство, принесені нею, розглядалися як крайній, але цілком допустимий метод досягнення геополітичних цілей і захисту інтересів держави. Великі країни нарощували озброєння, малі держави шукали союзників і укладали з ними угоди про допомогу в разі війни.

Радянсько-фінські відносини з самого початку не можна було назвати дружніми. Фінські націоналісти бажали повернути під контроль своєї країни радянську Карелію. А діяльність Комінтерну, безпосередньо фінансується ВКП (б), була спрямована на якнайшвидше встановлення влади пролетаріату на всій земній кулі. Починати чергову кампанію з повалення буржуазних урядів найзручніше з суміжних держав. Даний факт вже має змусити правителів Фінляндії хвилюватися.

Чергове загострення почалося в 1938 році. Радянський союз прогнозував швидкий початок війни з Німеччиною. І для підготовки до цієї події необхідно було зміцнити західні рубежі держави. Місто Ленінград, який є колискою Жовтневої революції, був в ті роки великий промисловий центр. Втрата колишньої столиці в ході перших днів військових дій була б серйозним ударом для СРСР. Тому керівництву Фінляндії надійшла пропозиція про оренду їх півострова Ханко для створення там військових баз.

Постійна дислокація збройних сил СРСР на території суміжної держави була чревата насильницькою зміною влади на «робітничо-селянську». Фіни добре пам'ятали події двадцятих років, коли активісти більшовиків намагалися створити радянську республіку і приєднати Фінляндію до СРСР. Діяльність компартії була заборонена в цій країні. Тому погодитися на подібну пропозицію фінський уряд не могло.

Крім того, на позначених під передачу фінських територіях перебувала відома оборонна лінія Маннергейма, що вважалася нездоланною. Якщо її добровільно передати ймовірного противника, то вже нічого не зможе стримати радянські війська від просування вперед. Подібний трюк уже був проведений в Чехословаччині німцями в 1939 році, тому фінське керівництво ясно представляло собі наслідки такого кроку.

З іншого боку, у Сталіна не було вагомих причин вважати, що нейтралітет Фінляндії залишиться непорушним в ході майбутньої великої війни. Політичні еліти капіталістичних країн взагалі бачили в СРСР загрозу стабільності держав Європи.
Словом, сторони в 1939 році не могли і, можливо, не хотіли домовлятися. Радянському союзу були потрібні гарантії і буферна зона перед своєю територією. Фінляндії необхідно було зберегти свій нейтралітет, щоб мати можливість швидко поміняти зовнішню політику і схилитися на бік фаворита в наближається великий війні.

Ще однією причиною військового вирішення ситуації, що склалася представляється проба сил в умовах реальної війни. Фінські зміцнення були піддані штурму в сувору зиму 1939 1940 років, що було важким випробуванням як для військовослужбовців, так і для техніки.

Частина спільноти істориків називають в якості однієї з причин початку радянсько-фінської війни прагнення до «радянізації» Фінляндії. Однак такі припущення не знаходять підтвердження фактами. У березні 1940 року фінські оборонні укріплення впали, швидку поразку в конфлікті стало очевидним. Не дочекавшись допомоги від західних союзників, уряд відправив делегацію в Москву для підписання мирної угоди.

З якихось причин радянське керівництво виявилося на рідкість поступливим. Замість швидкого завершення війни повним розгромом супротивника і приєднання його території до Радянського союзу, як це було зроблено, наприклад, з Білоруссю, був підписаний мирний договір. У цій угоді, до речі, були враховані й інтереси фінської сторони, наприклад, демілітаризація Аландських островів. Ймовірно, в 1940 році СРСР зосередився на підготовці до війни з Німеччиною.

Формальним приводом для початку війни 1939 1940 року було артилерійський обстріл позицій радянських військ у фінського кордону. У чому, природно, були звинувачені фіни. З цієї причини Фінляндії було запропоновано відвести війська на 25 кілометрів, щоб уникнути подібних інцидентів надалі. Коли ж фіни відмовилися, початок війни стало неминучим.

Слідом за цим, послідувала коротка, але кривава війна, що завершилася в 1940 році перемогою радянської сторони.

75 років тому, 30 листопада 1939 року, почалася Зимова війна (Радянсько-фінська війна). Зимова війна досить довго була майже не відома жителям Росії. У 1980-1990-і роки, коли можна було безкарно ганьбити історію Росії-СРСР, домінувала точка зору, що «кривавий Сталін» хотів захопити «безневинну» Фінляндію, але малий, проте гордий північний народ дав відсіч північній «імперії зла». Таким чином, на Сталіна звалювали вину не тільки за Радянсько-фінську війну 1939-1940 рр., А й за те, що Фінляндія була «змушена» вступити в союз з гітлерівською Німеччиною, щоб протистояти "агресії" Радянського Союзу.

Безліч книг і статей викривали радянський Мордор, який напав на маленьку Фінляндію. Називали абсолютно фантастичні цифри радянських втрат, повідомляли про героїчних фінських автоматників і снайперів, дурості радянських генералів і багато іншого. Будь-які розумні причини дій Кремля геть заперечувалися. Мовляв, в усьому винна ірраціональна злоба «кривавого диктатора».

Для того, щоб зрозуміти, чому Москва пішла на цю війну, необхідно згадати історію Фінляндії. Фінські племена довгий час перебували на периферії російської держави і шведського королівства. Частина з них увійшли до складу Русі, стали «росіянами». Роздроблення і ослаблення Русі привело до того, що фінські племена були завойовані і підпорядковані Швецією. Шведи проводили колонізаційної політику в традиціях Заходу. Фінляндія не мала адміністративної і навіть культурної автономії. Офіційною мовою була шведська, на ньому говорили дворяни і весь освічений прошарок населення.

Росія , Віднявши Фінляндію у Швеції в 1809 році, по суті, дала фінам державність, дозволила створити основні державні інститути, сформувати національну економіку. Фінляндія отримала свої власні органи влади, валюту і навіть армію в складі Росії. При цьому фіни не платили загальні податки і не воювали за Росію. Фінська мова, при збереженні статусу шведської мови, отримав становище державного. Влада Російської імперії практично не втручалися в справи Великого князівства Фінляндського. Політика русифікації в Фінляндії довгий час не проводилася (деякі елементи з'явилися тільки в пізній період, але було вже пізно). Переселення росіян в Фінляндію було фактично заборонено. Більш того, проживали у Великому князівстві росіяни були в нерівноправне становище по відношенню до місцевих жителів. Крім того, в 1811 році до складу Великого князівства була передана Виборзька губернія, яка включала в себе землі, які Росія відбила у Швеції в XVIII столітті. Причому Виборг мав велике військово-стратегічне значення по відношенню до столиці Російської імперії - Петербургу.Таким чином, фінам в російській «тюрмі народів», жилося краще самих росіян, які несли всі тяготи творення імперії і її оборони від численних ворогів.

Розвал Російської імперії дав Фінляндії незалежність.Фінляндія віддячила Росію тим, що спочатку вступила в союз з кайзерівської Німеччиною, а потім з державами Антанти ( докладніше в серії статей -Як Росія створила фінську державність; Частина 2; Фінляндія в союзі з кайзерівської Німеччиною проти Росії; Частина 2; Фінляндія в союзі з Антантою проти Росії. Перша радянсько-фінська війна; Частина 2 ). Напередодні Другої світової війни Фінляндія займала вороже становище по відношенню до Росії, схиляючись до союзу з Третім рейхом.

У більшості громадян Росії Фінляндія асоціюється з «маленькій затишній європейською країною», з мирними і культурними мешканцями. Цьому сприяла своєрідна «політкоректність» по відношенню до Фінляндії, яка панувала в пізньої радянської пропаганди. Фінляндія, після поразки в війні 1941-1944 рр., Отримала хороший урок і витягувала максимум вигод від сусідства з величезним Радянським Союзом. Тому в СРСР не згадували про те, що фіни тричі атакували СРСР в 1918, 1921 і 1941 рр. Про це вважали за краще забути на догоду хорошим відносинам.

Фінляндія не була мирним сусідом Радянської Росії.Відділення Фінляндії від Росії не було мирним. Почалася Громадянська війна між білими і червоними фінами. Білих підтримувала Німеччина. Радянське уряд утримувався від масштабної підтримки червоних. Тому за допомогою німців білі фіни здобули верх. Переможці створили мережу концтаборів, розв'язали білий терор, в ході якого загинули десятки тисяч людей (в ході самих бойових дій загинуло всього кілька тисяч чоловік з обох сторін).Крім червоних і їх прихильників, фіни «зачистили» російську громаду Фінляндії.Причому більшість росіян в Фінляндії, в тому числі біженці з Росії, які втекли від більшовиків, не підтримували червоних і радянську владу. Винищувалися колишні офіцери царської армії, їх сім'ї, представники буржуазії, інтелігенції, численні учні, все російське населення без розбору, жінки, люди похилого віку ідіти . Значні матеріальні цінності, що належали російським, були конфісковані.

Фіни збиралися посадити на трон Фінляндії німецького короля. Однак поразка Німеччини у війні привело до того, що Фінляндія стала республікою. Після цього Фінляндія стала орієнтуватися на держави Антанти.Фінляндія не задовольнилася незалежністю, фінська еліта хотіла більшого, претендуючи на російську Карелію, Кольський півострів, а найбільш радикальні діячі будували плани побудови «Великої Фінляндії» з включенням Архангельська, і російських земель аж до Північного Уралу, Обі і Єнісею (Урал і Західний Сибір вважаються прабатьківщиною фінно-угорської мовної сім'ї).

Керівництво Фінляндії, як і Польщі, не було задоволено склалися межами, готуючись до війни. Польща мала територіальні претензії до практично всім сусідам - ​​Литві, СРСР, Чехословаччини і Німеччини, польські пани мріяли про відновлення великої держави «від моря до моря». Про це в Росії більш-менш знають. Але мало хто знає, що фінська еліта марила схожою ідеєю, створенням «Великої Фінляндії». Правляча верхівка теж ставила за мету створення Великої Фінляндії. Зі шведами фіни зв'язуватися не хотіли, але претендували на радянські землі, які перевищували за розмірами саму Фінляндію. У радикалів апетити були безмежні, тягнучись аж до Уралу і далі до Обі і Єнісею.

А для початку хотіли захопити Карелію. Радянську Росію роздирала Громадянська війна, цим і хотіли скористатися фіни. Так, в лютому 1918 року генерал К. Маннергейм заявив, що не «вкладе меч у піхви, поки не буде звільнена від більшовиків Східна Карелія». Маннергейм планував захопити руські землі по рубежу Біле море - Онезьке озеро - ріка Свір - Ладозьке озеро, що мало полегшити оборону нових земель. До складу Великої Фінляндії планували включити також область Печенга (Петсамо) і Кольський півострів. Петроград хотіли відокремити від Радянської Росії і зробити «вільним містом», на кшталт Данцига. 15 травня 1918 р Фінляндія оголосила війну Росії. Ще до офіційного оголошення війни фінські добровольчі загони приступили до завоювання Східної Карелії.

Радянська Росія була зайнята боротьбою на інших фронтах, тому у неї не було сил, щоб розгромити нахабного сусіда. Однак фінське наступ на Петрозаводськ і Олонец, похід на Петроград через Карельський перешийок провалилися. А після розгрому білої армії Юденича фінам довелося піти на мир. З 10 по 14 липня 1920 року в Тарту пройшли мирні переговори. Фіни вимагали передати їм Карелію, радянська сторона відмовила. Влітку Червона Армія вибила останні фінські загони з карельської території. Фіни втримали тільки дві волості - Реболи і Поросозеро. Це зробило їх більш поступливими. Не було надії і на допомогу Заходу, держави Антанти вже зрозуміли, що інтервенція в Радянську Росію провалилася. 14 жовтня 1920 був підписаний Тартуський мирний договір. Фіни змогли отримати Печенгский волость, західну частину півострова Рибачий, і більшу частину півострова Середній та острова, на захід від обмежувальної лінії в Баренцевому морі. Реболи і Поросозеро були повернуті Росії.

Це не задовольнило Гельсінкі. Від планів будівництва «Великої Фінляндії» не відмовилися, їх тільки відклали. У 1921 році Фінляндія знову спробувала вирішити карельський питання силою. Фінські добровольчі загони, без оголошення війни, вторглися на радянську територію, почалася Друга радянсько-фінська війна. Радянські сили в лютому 1922 рокуповністю звільнили територію Карелії від загарбників. У березні було підписано угоду про вжиття заходів щодо забезпечення недоторканності радянсько-фінляндської кордону.

Але і після цієї невдачі фіни не охололи. Ситуація на фінському кордоні постійно була напруженою. Багато, згадуючи СРСР, уявляють собі величезну могутню державу, яка перемогла Третій рейх, що взяла Берлін, яка відправила першу людину в космос і змушувала тремтіти весь західний світ. Мовляв, як маленька Фінляндія могла загрожувати величезною північній «імперії зла». Однак СРСР 1920-1930-рр. був великою державою тільки по території і своїм потенціалом. Реальна політика Москви тоді була надобережного. По суті, досить довго Москва, поки не зміцніла, проводила вкрай гнучку політику, найчастіше поступаючись, не лізла на рожен.

Наприклад, японці досить довго грабували наші води у Камчатського півострова. Під захистом своїх бойових кораблів японські рибалки не тільки дочиста виловлювали всю живність з наших вод на мільйони золотих рублів, а й вільно висаджувалися на наші береги для ремонту, переробки риби, отримання прісної води і т. Д. До Хасана і Халкин-голи, коли СРСР зміцнів завдяки успішній індустріалізації, отримав потужний ВПК і сильні збройні сили, червоні командири мали суворий наказ стримувати японські війська тільки на своїй території, не переходячи межі. Схожа ситуація була і на Російському Півночі, де норвезькі рибалки ловили рибу у внутрішніх водах СРСР. А коли радянські прикордонники намагалися протестувати, Норвегія виводила бойові кораблі в Біле море.

Звичайно, в Фінляндії більше не хотіли воювати з СРСР в поодинці. Фінляндія стала одним будь ворожої Росії держави. Як зазначав перший фінський прем'єр-міністр Пер Евінд Свінхувуд: «Будь-який ворог Росії повинен завжди бути другом Фінляндії». На цьому тлі Фінляндія звела дружбу навіть з Японією. У Фінляндії стали приїжджати японські офіцери на стажування. У Фінляндії, як і в Польщі, боялися будь-якого посилення СРСР, так як їх керівництво будувало свої розрахунки на те, що війна будь-якої великої західної держави з Росією неминуча (або війна Японії з СРСР), і вони зможуть поживитися за рахунок російських земель . Усередині Фінляндії преса постійно була ворожа СРСР, вела практично відкриту пропаганду за напад на Росію і відторгнення її територій. На радянсько-фінському кордоні постійно відбувалися всілякі провокації на землі, в морі і в повітрі.

Після того, як надії на швидкий конфлікт Японії з СРСР зазнали краху, фінське керівництво взяло курс на тісний союз з Німеччиною. Дві країни пов'язало тісне військово-технічне співробітництво. За згодою Фінляндії в країні був створений німецький розвідувальний і контррозвідувальний центр ( «Бюро Целлариуса»). Його головним завданням було проведення розвідувальної роботи проти СРСР. В першу чергу німців цікавили дані про Балтійському флоті, з'єднаннях Ленінградського військового округу і промисловості північно-західній частині СРСР. До початку 1939 року Фінляндія за допомогою німецьких фахівців побудувала мережу військових аеродромів, яка була здатна прийняти в 10 разів більше літаків, ніж було в фінських ВВС. Дуже показовим є і той факт, що ще до початку війни 1939-1940 рр. розпізнавальним знаком фінських ВВС і бронетанкових військ була фінська свастика.

Таким чином, до початку великої війни в Європі ми мали на північно-західних рубежах явно вороже, агресивно налаштоване держава, еліта якого мріяла про побудову «Великої Фінляндії за рахунок російських (радянських) земель і готова була дружити з будь-яким потенційним противником СРСР. Гельсінкі були готові воювати з СРСР як в союзі з Німеччиною і Японією, так і за допомогою Англії та Франції.

Радянське керівництво все відмінно розуміло і, бачачи наближення нової світової війни, прагнуло убезпечити північно-західні кордони. Особливе значення мав Ленінград - друга столиця СРСР, потужний індустріальний, науковий і культурний центр, а також основна база Балтійського флоту. Фінська далекобійна артилерія могла обстрілювати місто зі своєю кордону, а сухопутні війська вийти до Ленінграда одним ривком. Флот потенційного противника (Німеччини або Англії і Франції) міг легко прорватися до Кронштадту, а потім і Ленінграда. Для захисту міста необхідно було відсунути сухопутний кордон на суші, а також відновити дальній рубіж оборони біля входу у Фінську затоку, отримавши місце під зміцнення на північному і південному берегах. Найбільший флот Радянського Союзу - Балтійський, фактично був заблокований в східній частині Фінської затоки. Балтфлот мав єдину базу - Кронштадт. Кронштадт і радянські кораблі могли дивуватися далекобійними знаряддями берегової оборони Фінляндії. Таке становище не могло задовольняти радянське керівництво.

З Естонією питання змогли вирішити мирно. У вересні 1939 року між СРСР і Естонією був укладений договір про взаємодопомогу. На територію Естонії був введений радянський військовий контингент. СРСР отримав права на створення військових баз на острови Езель і Даго, в Палдиски і Хаапсалу.

З Фінляндією по-хорошому домовитися не вдалося. Хоча переговори почали ще в 1938 році. Москва випробувала буквально все. Пропонувала укласти договір про взаємодопомогу і разом обороняти зону Фінської затоки, дати СРСР можливість створити базу на узбережжі Фінляндії (півострів Ханко), продати або передати в оренду кілька островів у Фінській затоці. Також пропонувалося відсунути кордон у Ленінграда. В якості компенсації Радянський Союз пропонував набагато більші за площею території Східної Карелії, пільгові кредити, економічні пільги та ін. Однак все пропозиції наштовхнулися на категоричну відмову фінської сторони. Не можна не відзначити і підбурливі роль Лондона. Британці повідомили фінам, що необхідно займати тверду позицію і не піддаватися тиску Москви. Це був обнадійливим Гельсінкі.

У Фінляндії почали загальну мобілізацію і евакуацію цивільного населення з прикордонних районів. Одночасно проводилися арешти діячів лівого спрямування. На кордоні почастішали інциденти. Так, 26 листопада 1939 року сталася прикордонний інцидент у села Майна. За радянськими даними, фінська артилерія провела обстріл радянської території. Фінська сторона оголосила винуватцем провокації СРСР. 28 листопада радянський уряд оголосив про денонсацію Договору про ненапад з Фінляндією. 30 листопада розпочалася війна. Її підсумки відомі. Москва вирішила задачу забезпечення безпеки Ленінграда і Балтійського флоту. Можна сказати, що тільки завдяки Зимовій війні противник так і не зміг під час Великої Вітчизняної війни захопити другу столицю Радянського Союзу.

В даний час Фінляндія знову дрейфує в бік Заходу, НАТО, тому варто уважно стежити за нею. «Затишна і культурна» країна знову може згадати про плани «Великої Фінляндії» аж до Північного Уралу. Фінляндія і Швеція думають про вступ в НАТО, а Прибалтика і Польща буквально на очах перетворюються в передові плацдарми НАТО для агресії проти Росії. А Україна стає інструментом для війни з Росією на південно-західному напрямку.