Розробка позаурочного заходу на тему: «Своєрідність п'єси Бернарда Шоу« Пігмаліон »

Дане позаурочний захід можна провести в 10 класі. п'єса

«Пігмаліон» є досить цікавим твором, яке може викликати бурхливі дискусії і обговорення з боку учнів. Так як Бернарда Шоу, поза всяким сумнівом, можна назвати великим парадоксалістів, то і його твір, повне парадоксів, напевно, викличе в учнів великий інтерес і активізує їх розумову діяльність і змусить задуматися над тими загадками, що залишив нам письменник.

мета:познайомити учнів з творчістю Бернарда Шоу.

завдання:

1) Ознайомити учнів з основними фактами біографії драматурга;

3) Розвивати творчі здібності учнів;

Метапредметние результати:

1) Формування вміння чітко формулювати хід своїх думок, робити висновки;

2) Формування вміння організовувати, планувати свою діяльність і співпрацю з іншими учнями;

3) Формування вміння грамотно будувати свою промову відповідно до поставлених завдань;

4) Формування вміння слухати співрозмовника, вести з ним діалог або грамотно обговорювати;

5) Формування вміння аргументувати свою точку зору;

6) Формування вміння роботи з інформацією: вміння аналізувати, систематизувати і т.д .;

Особистісні результати:

1) Формування навичок самостійної роботи і відповідальності за її результат;

2) Формування і розвиток етичних почуттів, ввічливості, доброзичливості, рівності;

3) Формування і розвиток навичок спільної роботи і співпраці з однолітками, уміння вести діалог без конфліктів і уникати конфліктних ситуацій;

4) Формування навичок адекватної оцінки власної діяльності, вміння визначати свої слабкі і сильні сторони;

Плановані результати:

1) Ознайомлення з біографією і творчістю Бернарда Шоу;

2) Формування понять парадокс, інтелектуалізм на основі аналізу п'єси «Пігмаліон» і усвідомлення їх ролі в творчості письменника;

3) Розвиток творчих здібностей учнів на основі написання невеликого есе;

План позаурочного заходу.

1) Слово вчителя. Визначення структури заходи.

2) Біографія письменника. Один з учнів виступає з невеликим повідомленням.

3) Бесіда про назву п'єси. Учні говорять про різних значеннях слова «пігмаліон» і розмовляють про те, чому автор дав саме таку назву свого твору.

4) Система персонажів п'єси «Пігмаліон». Учням пропонується обговорити основних героїв твору, дати їм характеристику, спираючись на текст п'єси і висловити свою точку зору.

5) Обговорення фіналу п'єси «Пігмаліон». Учні повинні звернути увагу на неоднозначну і двоїсту кінцівку твору і висловити свою думку з приводу того, який фінал очікували побачити вони.

6) Написання есе. Учням пропонується проявити свої творчі можливості і придумати свою кінцівку цій п'єсі.

7) Гра «Вгадай хто?». Перед учнями знаходиться ряд цитат з тексту п'єси. Вони повинні визначити кому з персонажів належить те чи інше висловлювання.

8) Підведення підсумків. Учитель коротко озвучує підсумки проведеного заходу і дякує учнів за роботу.

Хід заходу.

1) Слово вчителя. Визначення структури заходи.

Добрий день, дорогі друзі!

Сьогодні ми з вами познайомимося з життям і творчістю відомого англійського письменника, драматурга і одного з реформаторів англійського театру 20 століття. Також ми познайомимося з одним з його творів, а саме п'єсою «Пігмаліон», поговоримо про назву п'єси, дійових осіб і особливості її фіналу.

2) Біографія письменника.

Виступ учня з повідомленням про біографію автора. У ньому він відображає основні факти, що стосуються життя і творчості Бернарда Шоу: роки життя, основні твори, відомості про його сім'ю і виховання, початок його творчого шляху, новаторство в галузі драматургії. (Виступ розраховане на 10 хвилин).

3) Бесіда про назву п'єси.

(Учням було задано подивитися вдома значення терміна

«Пігмаліон»).

Отже, у терміна «пігмаліон» є кілька значень. Давайте озвучимо їх.

1) Пігмаліон - це один з персонажів міфології Стародавньої

Греції, скульптор, який створив зі слонової кістки прекрасну дівчину Галатею.

2) «Пігмаліон» - п'єса англійського драматурга Бернарда Шоу.

3) Пігмаліон - цар Тіра, один з персонажів античної міфології.

4) «Пігмаліон» - короткометражний фільм Жоржа Мельєса.

5) «Пігмаліон» - чорно-білий художній фільм, створений за сценарієм Бернарда Шоу. (1938)

6) «Пігмаліон» - вистава Малого театру, який був створений за однойменною п'єсою Шоу. У 1957 році була представлена \u200b\u200bйого телевізійна версія.

7) Пігмаліон - кратер на астероїді.

8) Пігмаліон - астероїд, названий на честь персонажа міфології Стародавньої Греції Пігмаліона.

Як ми могли з вами помітити, у слова «пігмаліон» є велика кількість значень.

Давайте подумаємо, чому драматург вибрав саме таку назву своїй п'єсі. Для цього ми звернемося до давньогрецької міфології.

Основою сюжету п'єси Шоу послужив міф про Пігмаліона. У ньому йдеться про скульптора Пігмаліона, який створив зі слонової кістки прекрасну статую Галатеї. Він робив їй подарунки, одягав в красиві і дорогі одягу і ставився до звичайної статуї як до живої істоти. І тому, скульптор, захоплений і закоханий в своє творіння, звернувся з проханням до Венери вдихнути життя в цю статую і оживити її. І зачеплена до глибини душі богиня виконала прохання скульптора і перетворила статую в чудову жінку, яка в подальшому стала його дружиною.

Після розповіді про міфі про Пігмаліона педагог може поставити учням такі питання для обговорення:

Чи пов'язаний якимось чином міф про Пігмаліона з твором Бернарда Шоу?

Варто при цьому звернути увагу учнів на те, що автор не залишив в недоторканності міф про Пігмаліона і переніс його в обстановку сучасного Лондона.

У зв'язку з цим можна задати ще кілька запитань: Чому автор вибрав таку незвичайну трактування міфу? Чого хотів добитися автор завдяки такого трактування міфу?

Саме після обговорення даних питань учні зрозуміти одну з важливих особливостей у творчості Бернарда Шоу і познайомитися з такими поняттями, як «парадокс» і інтелектуалізм в його п'єсах.

Учитель говорить про те, що драматург навмисно представив читачеві таку іронічну і парадоксальну трактування всім відомого міфу про Пігмаліона. Читач, який щойно побачив назву п'єси, ймовірно, співвіднесе його з міфом про царя Кіпру. Але як тільки він відкриє перші сторінки твору, всі його очікування і припущення в одну мить зруйнуються. І саме в цей момент читач почне активно шукати серед дійових осіб образи Пігмаліона і Галатеї і він почне міркувати над загадкою, яку підніс йому автор.

Таким чином виконується найважливіше завдання інтелектуального театру Шоу - пробудження думки і активізація розумових процесів.

У зв'язку з тим, що учні вийшли на таке поняття як «парадокс» у творчості Шоу можна задати їм наступне питання:

Як ми помітили, Шоу використав парадоксальну трактування міфу.

А з якими парадоксами ще ви зіткнулися при знайомстві з твором цього автора?

(Тут учні можуть вказати на те, що звичайна вулична квіткарка і леді відрізняються один від одного тільки вимовою. Також прикладом може послужити батька Елізи - Альфреда Дулиттла, який був затятим противником буржуазії, але розбагатівши, не зміг відмовитися від такої

«Зручною» життя і вигідних умов. Парадоксальний, з якогось боку, і образ професора фонетики, який вчив юну особу правильно говорити, хоча сам буває далекий від тих манер, яким намагається навчити і Елізу).

4) Система персонажів п'єси Бернарда Шоу.

А тепер давайте поговоримо з вами про головних персонажах даної п'єси.

Тут вчитель може поставити учням кілька запитань, щоб дізнатися про їхнє ставлення до дійових осіб твору:

Хто з персонажів викликав найбільшу симпатію?

Хто з персонажів вам сподобався найменше? Чому? Якими якостями володіють персонажі п'єси?

Після того, як учитель вислухає всі відповіді, можна буде перейти до більш докладного обговорення кожного з героїв твору.

Образ професора фонетики Генрі Хіггінса.

Учням було задано знайти в п'єсі характеристики головних персонажів (це можуть бути і ремарки, і діалоги, і монологи героїв). Учитель просить озвучити всі характеристики Хіггінса, які учні знайшли в тексті твори.

У зв'язку з цим можна поставити такі питання:

Яке враження у вас справив професор фонетики Хіггінс?

Чи можна віднести його до позитивних або негативних персонажів п'єси?

З чим пов'язано грубу поведінку професора по відношенню до Елізе?

Чи змінилося якимось чином поведінку Хіггінса до фіналу твору?

Найімовірніше, що діти звернуть увагу саме на грубість, нестриманість, агресію з боку професора на адресу Елізи. Дійсно, він ставився до дівчини вельми непривабливо і неправильно, але вчителю необхідно пояснити учням те, що така поведінка Хіггінса обумовлено тим, що він є людиною науки і дуже відданий своїй справі. Для нього не існує різниці між звичайною вуличною квіткаркою і леді. З леді він поводиться абсолютно так само, як і з Елізою. В образі професора автор підкреслює його внутрішню свободу і дух зневаги до норм і умовностей сучасного суспільства. Неспроста Шоу в одній зі своїх ремарок порівнює Хіггінса з невгамовним дитиною. Це дитячість і дозволяє йому втрутитися в життя і долю людини, яка не змусивши замислитися про наслідки.

Також, вчитель повинен відзначити, що Хіггінс, дійсно, змінюється до фіналу твору. Якщо на початку перед нами постає людина, яка відноситься до Елізи з грубістю, зневагою, агресією, то в кінці п'єси професор розуміє, що дівчина займала чималу частину в його житті і навіть вказує на те, що вона стала часткою його життя, в яку він вклав свою душу.

Образ Елізи Дуліттл.

Учитель просить озвучити всі характеристики Елізи, які учні знайшли в тексті твори.

Яке враження у вас справила Еліза Дуліттл? Чому? Як змінювалася дівчина на усю дорогу?

У чому причина змін юної особи?

Яку думку вклав Бернард Шоу в образ цієї героїні?

Незважаючи на те, що мова дівчата повна вульгаризмів і далека від ідеалу, образ Елізи, найімовірніше, викличе симпатію у учнів. Важливо відзначити і звернути увагу дітей на те, що хоча дівчина і жила в злиднях, вона все ж змогла зберегти свою честь і гідність і уникнути багатьох вад, які були притаманні тому середовищі, в якій вона була.

І чим далі учні знайомляться з цією дівчиною, тим більше розкривається перед ними її образ. Учитель, безсумнівно, повинен сказати про те, що причина змін Елізи полягає не просто в тій роботі, яку виконав професор. Безперечно, ролі Хіггінса в метаморфозу дівчата не можна применшувати, але важливим є те, що він розбудив у ній ті життєві сили і здібності, які вже були спочатку закладені в ній. Приголомшливі здатності юної особи, її тверезий погляд на життя і віра у власні сили посприяли чудесному перетворенню звичайної квіткарки.

В образ Елізи Шоу вклав дуже важливу думку. На його думку, саме в звичайних людях з народу таїться неймовірний запас сил і енергії, саме вони являють собою дуже цінний матеріал, з якого можна зробити справжній витвір мистецтва. Їх свідомість, яке сковано тільки убогістю, що не розбещене тією брехнею і лицемірством, які притаманні привілейованих верств суспільства. Тому звичайну квіткарку набагато простіше навчити правильної і красивої мови, ніж герцогинь з їх зіпсованими думками.

Також вчитель тут може звернутися до післямові і проаналізувати його разом з дітьми. Саме в післямові Шоу говорить про те, що цей експеримент не є чимось неймовірним і фантастичним. Як стверджує сам драматург, такі історії трапляються дуже часто з тими жінками, які не позбавлені цілеспрямованості, честі і гідності.

Також, вчитель повинен відзначити і те, що сама Еліза стала Пигмалионом для Хіггінса. Адже саме після того, як дівчина підняла бунт і професор зрозумів, що може її втратити, він вперше заговорив про її душі і задумався про те, що перед ним знаходиться людина, яка зайняв чимале місце в його житті і навіть чогось його навчив.

Образ Пікерінга.

Учитель просить озвучити всі характеристики Пікерінга, які учні знайшли в тексті твори.

Потім учитель може поставити такі питання для обговорення: Яке враження справив у вас Пікерінг? Чому?

Як відноситься полковник до Елізи?

Яку роль відіграє його образ у творі?

Учні повинні відзначити люб'язність, ввічливість полковника по відношенню до Елізе. Він не раз зауважував Хиггинсу з приводу його брутального ставлення до дівчини. З самого початку Пікерінг виявляв такт і ввічливість при поводженні з дівчиною.

Найважливішим на що повинен звернути увагу педагог є те, що на думку Елізи полковник зіграв важливу роль в її перетворенні в леді.

Як каже дівчина, саме ввічливе ставлення, доброта і навіть поблажливість Пікерінга в певних моментах дали можливість відчути себе справжньою леді. Можна сказати, що Еліза вважає його людиною, завдяки якому і відбулася метаморфоза.

Образ Альфреда Дулиттла.

Учитель просить озвучити всі характеристики Альфреда Дулиттла, які учні знайшли в тексті твори.

Після того, як учні озвучили свої відповіді, вчитель задає їм такі питання:

Яке враження у вас виробляє даний персонаж? Які емоції у вас викликав цей герой?

Чому Бернард Шоу вводить в свою п'єсу цього героя?

Образ батька Елізи Альфреда Дулиттла дуже цікавий і важливий для даного твору. Учні можуть знайти цей образ досить комічним і парадоксальним. І, дійсно, історія цього героя досить незвичайна. Людина, який раніше заперечував буржуазну мораль, раптово стає її заручником. Несподівано розбагатівши, Дуліттл скаржиться на цю нелегку ношу, але в той же час, не готовий відмовитися від такого життя. Страх перед бідністю і прагнення героя до комфорту не дозволяє йому відмовитися від вигідних умовах.

І тому, другорядний, на перший погляд, персонаж є дуже важливою фігурою і яскравим представником і викривачем морального хворого суспільства.

5) Обговорення фіналу п'єси «Пігмаліон».

Варто зазначити, що розглянута нами п'єса має вельми неоднозначну кінцівку. Дівчина, яка підняла бунт проти свого творця, тепер не готова подавати йому туфлі і знову плазувати перед ним. Хіггінс вражений таким разючим змінам Елізи і саме така Еліза йому і подобається. Вперше він звернув на неї увагу саме після того, як дівчина кинула в нього туфлі.

Дівчина ж відноситься тепер до професора зі зневагою і навіть якоїсь презирливістю, вона сувора і неприступна. Хіггінс ж, в свою чергу, впевнений в тому, що вона неодмінно залишиться з ним і навіть просить купити її деякі речі для себе.

Таким чином, хоч письменник і не говорить прямо про те, що ці два героя будуть разом, читач може сподіватися на успішний результат подій. Адже не просто так Еліза терпіла таке грубе ставлення з боку професора і недарма говорила про те, як їй добре з ним. Також і Хіггінс змінив своє ставлення до дівчини, побачив її з іншого боку і саме цим вона його і зацікавила.

Виходить, що фінал, який представив нам драматург, можна вважати відкритим.

У зв'язку з цим можна задати питання учням:

У післямові Шоу говорить про те, що Еліза стала дружиною Фредді. А як думали ви до знайомства з післямовою, чи будуть Еліза і Хіггінс разом? І чому?

Таким чином, учні знайомляться з ще однією особливістю творчості Шоу, а саме, з введенням в його твори відкритих фіналів.

6) Написання есе.

Учитель пропонує учням придумати свою кінцівку цій п'єсі. Який би фінал вибрали ви? Залишилася б Еліза разом з Хиггинсом? Або віддала б перевагу Фредді? А може вона і зовсім би захотіла залишитися одна? І чому?

Учні записують свої думки в зошиті у вигляді невеликого есе, а потім озвучують і аргументують свої відповіді. Тут, також, діти можуть дати волю фантазії і творчо підійти до цього завдання. Така форма допомагає хлопцям відчути себе на місці письменника, проявити свої творчі здібності.

7) Гра. "Вгадай хто?".

Учням пропонується вгадати кому з персонажів належить певна цитата з тексту п'єси.

«Річ у тім, різниця між леді і квіткаркою полягає не тільки в умінні одягатися і правильно говорити - цього можна навчити, і навіть не в манері поводитися, а в тому, як поводяться з ними навколишні». (Еліза Дуліттл)

«Творити життя - і значить творити занепокоєння». (Хіггінс)

«... вибирати доводиться між Скілом робочого будинку і Харбідіей буржуазного класу, а вибрати робітного дому рука не піднімається. Заляканий я, мем. Здатися вирішив. Мене купили ». (Альфред Дуліттл)

(Хіггінс)

«... а вам не спадає на думку, що у цієї дівчини можуть бути якісь почуття?». (Пікерінг)

«До чого ви мене підготували? Куди я піду? Що буде далі? Що зі мною стане? ». (Еліза)

«Ваші ідіотські уявлення про життя багато чому мене навчили - признаюсь з покорою і вдячністю». (Хіггінс)

8) Підведення підсумків заходу.

Отже, сьогодні ми з вами познайомилися з творчістю відомого англійського письменника Бернарда Шоу. На прикладі п'єси «Пігмаліон» ми познайомилися з такими найважливішими поняттями як парадокс і інтелектуалізм, поговорили про назву п'єси, системі персонажів і особливості фіналу.

Як ви зрозуміли, парадокс був одним з улюблених прийомів драматурга, саме за допомогою нього він розкривав всю сутність явищ і суперечливість життя і саме цей прийом допомагав йому домогтися важливої \u200b\u200bмети, яку він ставив перед собою - активізувати розумову діяльність свого читача.

Сподіваюся, що наш захід вам сподобалося і ви змогли перейнятися симпатією до цієї цікавої постаті.

Дякую вам за активну участь в роботі і творчий підхід!

Пігмаліон

1913 (короткий зміст)

Дія п'єси розгортається в Лондоні. У літній вечір дощ ллє як з відра. Перехожі біжать до Ковент-Гарденскому ринку і до портику собору св. Павла, де вже сховалося кілька людей, в тому числі і літня дама з дочкою, вони у вечірніх туалетах, чекають, коли Фредді, син пані, знайде таксі і приїде за ними. Все, крім однієї людини із записником, з нетерпінням вдивляються в потоки дощу. Вдалині з'являється Фредді, що не знайшов таксі, і біжить до портику, але по дорозі налітає на вуличну квіткарку, що квапиться сховатися від дощу, і вибиває у неї з рук кошик з фіалками. Та вибухає лайкою. Людина із записником щось спішно записує. Дівчина журиться, що пропали її фиалочки, і благає стоїть тут же полковника купити букетик. Той, щоб відв'язатися, дає їй дріб'язок, але квітів не бере. Хтось із перехожих звертає увагу квіткарки, неохайно одягненою і невмитою дівчата, що людина із записником явно строчить на неї донос. Дівчина починає хникати. Той, однак, запевняє, що він не з поліції, і дивує всіх присутніх тим, що точно визначає походження кожного з них по їх вимові.

Мати Фредді відправляє сина назад шукати таксі. Незабаром, правда, дощ припиняється, і вона з дочкою йде на автобусну зупинку. Полковник проявляє інтерес до здібностей людини із записником. Той представляється як Генрі Хіггінс, творець «Універсального алфавіту Хіггінса». Полковник же виявляється автором книги «Розмовний санскрит». Прізвище його Пікерінг. Він довго жив в Індії і приїхав в Лондон спеціально, щоб познайомитися з професором Хиггинсом. Професору теж завжди хотілося познайомитися з полковником. Вони вже збираються йти вечеряти до полковника в готель, коли квіткарка знову починає просити купити в неї квіточки. Хіггінс кидає їй в кошик жменю монет і йде з полковником. Квіткарка бачить, що вона тепер володіє, по її мірками, величезною сумою. Коли прибуває Фредди з нарешті пійманим їм таксі, вона сідає в машину і, з шумом зачинивши дверцята, уезжает.На наступний ранок Хіггінс у себе вдома демонструє полковнику Пікерінг свою фонографічної апаратуру. Раптово економка Хіггінса, місіс Пірс, доповідає про те, що якась дуже проста дівчина бажає переговорити з професором. Входить вчорашня квіткарка. Вона представляється Елізою Дуліттл і повідомляє, що бажає брати у професора уроки фонетики, бо з її вимовою вона не може влаштуватися на роботу. Напередодні вона чула, що Хіггінс дає такі уроки. Еліза впевнена, що він з радістю погодиться відпрацювати ті гроші, що вчора, не дивлячись, кинув у її кошик. Розмовляти про такі суми йому, зрозуміло, смішно, проте Пікерінг пропонує Хиггинсу парі. Він підбиває його довести, що за лічені місяці може, як запевняв напередодні, перетворити вуличну квіткарку в герцогиню. Хіггінс знаходить цю пропозицію привабливим, тим більше що Пікерінг готовий, якщо Хіггінс виграє, оплатити всю вартість навчання Елізи. Місіс Пірс веде відмивати Елізу у ванну кімнату.

Через деякий час до Хиггинсу приходить батько Елізи. Він сміттяр, проста людина, але вражає професора своїм природженим красномовством. Хіггінс просить у Дулиттла дозволу залишити його дочку у себе і дає йому за це п'ять фунтів. Коли з'являється Еліза, вже вимита, в японському халаті, батько спочатку навіть не дізнається свою дочку. Через пару місяців Хіггінс призводить Елізу в будинок до своєї матері, як раз в її прийомний день. Він хоче дізнатися, чи можна вже вводити дівчину в світське суспільство. В гостях у місіс Хіггінс знаходяться місіс Ейнсфорд Хілл з дочкою і сином. Це ті самі люди, з якими Хіггінс стояв під портиком собору в той день, коли вперше побачив Елізу. Однак вони не дізнаються дівчину. Еліза спочатку і поводиться, і розмовляє, як великосвітська леді, а потім переходить на розповідь про своє життя і використовує при цьому такі вуличні вираження, що всі присутні тільки диву даються. Хіггінс робить вигляд, що це новий світський жаргон, таким чином згладжуючи ситуацію. Еліза залишає присутніх, залишаючи Фредді в цілковитому захваті.

Після цієї зустрічі він починає слати Елізе листи на десяти сторінках. Після відходу гостей Хіггінс і Пікерінг навперебій, захоплено розповідають місіс Хіггінс про те, як вони займаються з Елізою, як вчать її, вивозять в оперу, на виставки, одягають. Місіс Хіггінс знаходить, що вони звертаються з дівчиною, як з живою лялькою. Вона згодна з місіс Пірс, яка вважає, що вони «ні про що не думають».

Ще через кілька місяців обидва експериментатора вивозять Елізу на великосвітський прийом, де вона має запаморочливий успіх, всі приймають її за герцогиню. Хіггінс виграє парі.

Прийшовши додому, він насолоджується тим, що експеримент, від якого він вже встиг стомився, нарешті закінчений. Він поводиться і розмовляє в своїй звичайній грубуватою манері, не звертаючи на Елізу ні найменшої уваги. Дівчина виглядає дуже втомленою і сумною, але при цьому вона сліпуче красива. Помітно, що в ній накопичується роздратування.

Врешті-решт вона запускає в Хіггінса його туфлями. Їй хочеться померти. Вона не знає, що з нею далі буде, як їй жити. Адже вона стала зовсім іншою людиною. Хіггінс запевняє, що все владнається. Їй, проте ж, вдається зачепити його, вивести з рівноваги і тим самим хоча б трохи за себе помститися.

Вночі Еліза тікає з дому. На ранок Хіггінс і Пікерінг втрачають голову, коли бачать, що Елізи немає. Вони навіть намагаються розшукати її за допомогою поліції. Хіггінс відчуває себе без Елізи як без рук. Він не знає ні де лежать його речі, ні які у нього призначені на день справи. Приїжджає місіс Хіггінс. Потім доповідають про прихід батька Елізи. Дуліттл дуже змінився. Тепер він виглядає як заможний буржуа. Він в обуренні накидається на Хіггінса за те, що з його вини йому довелося змінити свій спосіб життя і тепер стати набагато менш вільним, ніж він був раніше. Виявляється кілька місяців тому Хіггінс написав в Америку одному мільйонеру, який заснував по всьому світу філії Ліги моральних реформ, що Дуліттл, простий сміттяр, зараз самий оригінальний мораліст у всій Англії. Той помер, а перед смертю заповів Дуліттл пай в своєму тресті на три тисячі річного доходу за умови, що Дуліттл буде читати до шести лекцій на рік в його Лізі моральних реформ. Він журиться, що сьогодні, наприклад, йому навіть доводиться офіційно одружитися на тій, з ким уже кілька років він прожив без реєстрації відносин. І все це тому, що він змушений тепер виглядати як поважний буржуа. Місіс Хіггінс дуже рада, що батько, нарешті, може подбати про свою змінилася дочки, як вона того заслуговує. Хіггінс, однак, і чути не хоче про те, щоб «повернути» Дуліттл Елізу.

Місіс Хіггінс каже, що знає, де Еліза. Дівчина згодна повернутися, якщо Хіггінс попросить у неї пробачення. Хіггінс ні в яку не погоджується піти на це. Входить Еліза. Вона висловлює Пікерінг подяку за його поводження з нею як з благородною пані. Саме він допоміг Елізе змінитися, незважаючи на те що їй доводилося жити в будинку грубого, неохайного і невихованого Хіггінса. Хіггінс вражений. Еліза додає, що якщо він буде продовжувати її «тиснути», то вона відправиться до професора Непін, колезі Хіггінса, і стане у нього асистенткою і повідомить йому про всі відкриття, зроблені Хиггинсом. Після сплеску обурення професор знаходить, що тепер її поведінку навіть краще і достойніше, ніж те, коли вона стежила за його речами і приносила йому домашні туфлі. Тепер, впевнений він, вони зможуть жити разом вже не просто як двоє чоловіків і одна дурна дівчина, а як «три дружних старих холостяка».

Еліза відправляється на весілля батька. Судячи з усього, вона все ж залишиться жити в будинку Хіггінса, оскільки встигла до нього прив'язатися, як і він до неї, і все у них піде як і раніше.

Аналіз твору «Пігмаліон» Б. Шоу

Твір «Пігмаліон» написано Бернардом Шоу в жанрі драматургії - це п'єса, створена в 1912-1913 рр. У цій п'єсі Шоу взяв за основу міф про Пігмаліона і переніс його в реалії міста Лондона. Сюжет твору досить іронічний за рахунок пародійної стилізації, комічності і трагізму буття соціуму, спрямованих проти духовно багатої людини, а основні елементи п'єси - численні парадокси і дискусії. Таким чином, тематика твору підкреслює духовне пробудження людей, можливе за допомогою мистецтва слова і творчості. Цей твір подібно психологічної любовної драми, яка потягнула за собою ненависть її учасників один до одного. Однак п'єса сама по собі гуманістична, твір показує, як акуратно і дбайливо слід ставитися до всього живого, особливо до людини, автор говорить нам про страх і недопущення холодних експериментів над людьми. Саме в цьому і полягає головна ідея твору, закладена автором.

Неабияке чарівність Елізи Дуліттл читач має можливість відчути вже в першій дії, коли вона ще спілкується на безглуздому жаргоні. П'єса «Пігмаліон» розповідає нам про те, як може змінитися життя людей завдяки отриманій освіті. Основними діючими героями п'єси є: квіткарка з нижчого стану на ім'я Еліза Дуліттл; її батько, який працює сміттярем; полковник Пікерінг; вчений Генрі Хигинс; а також місіс Хілл з дітьми (дочка і син на ім'я Фредді). Отже, проблематика п'єси багатогранна. Підкреслимо, що Б. Шоу особливо яскраво зміг в своєму творі висвітлити проблему нерівності людей в умовах суспільства. В кінці твору Еліза, вже утворена, залишається ні з чим, як була до цього, тільки з трагічним усвідомленням свого матеріального становища і тонким почуттям безмежної несправедливості до людей з нижчого стану. В результаті дівчина повертається в житло Хіггінса, але її вже там цінують і приймають як рівну, "свою", як повноцінну особистість.

П'єса має і повчально-виховну цінність, що стосується освіти. Адже правильне освіту і виховання відіграє далеко не останню роль в житті будь-якої гармонійної і самодостатньої особистості.

«Пігмаліон» оповідає читачеві про те, як змінюється життя людей завдяки освіті. Дійові особи: Еліза Дуліттл, бідна квіткарка; її батько, сміттяр; полковник Пікерінг; молода людина - вчений Генрі Хигинс; місіс Хілл з дочкою і сином Фредді. Події відбуваються в Лондоні.

... У літній вечір ллє дощ як з відра. Люди біжать до портику церкви, сподіваючись сховатися там від дощу. Серед них - літня дама, місіс Хілл і її дочка. Син пані, Фредді, біжить шукати таксі, але по дорозі натикається на молоду дівчину, вуличну квіткарку Елізу Дуллітла. Він вибиває з її рук кошик з фіалками. Дівчина голосно лається. Якийсь чоловік записує її слова в записну книжку. Хтось каже, що ця людина - донощик з поліції. Пізніше з'ясовується, що людина із записником - це Генрі Хінгінс, автор «Універсального алфавіту Хіггінса». Почувши це, особистістю Хінгінса цікавиться один з стоять у церкві - полковник Пікерінг. Він дуже давно хотів познайомитися з Хінгінсом, так як і сам захоплюється мовознавством. У той же час дівчина-квіткарка продовжує журитися з приводу впали на землю квітів. Хіггінс кидає в її корзину жменю монет і йде з полковником. Дівчина щиро рада - за її мірками вона володіє тепер величезним станом.

На наступний ранок Хіггінс демонструє у себе вдома полковнику Пікерінг свою фонографічної апаратуру. Економка доповідає, що «дуже проста дівчина» бажає переговорити з професором. З'являється Еліза Дуліттл. Вона хоче брати у професора уроки фонетики, так як її вимова не дозволяє їй влаштуватися на роботу. Хіггінс хоче відмовитися, але полковник пропонує парі. Якщо Хіггінс зможе за кілька місяців «перетворити вуличну квіткарку в герцогиню», то Пікерніг оплатить повністю її навчання. Ця пропозиція здається Хиггинсу вельми привабливим, і він погоджується.

Проходить два місяці. Хіггінс призводить Елізу Дуліттл в будинок своєї матері. Він хоче з'ясувати, чи можна вже вводити дівчину в світське суспільство. В гостях у матері Хіггінса знаходиться сімейство Хілл, але ніхто не дізнається що прийшла квіткарки. Дівчина спочатку розмовляє, як великосвітська леді, але потім переходить на вуличний жаргон. Гості дивуються, але Хиггинсу вдається згладити ситуацію: він говорить, що це новий світський жаргон. Еліза викликає повний захват присутніх.

Ще через кілька місяців обидва експериментатора вивозять дівчину на великосвітський прийом. Еліза має там запаморочливий успіх. Таким чином, Хіггінс виграє парі. Тепер він навіть не звертає увагу на Елізу, ніж викликає її подразнення. Тільки вимова відрізняє вуличну квіткарку від герцогині, але Еліза не збирається ставати герцогинею. Це Хигинс в своєму науковому ентузіазмі кричить, що за півроку перетворить Елізу в герцогиню. Експеримент не проходить безкарно: Галатея повстає проти свого творця з усією силою ображеної і обуреної душі. Вона запускає в нього туфлями. Дівчині здається, що її життя не має сенсу. Вночі вона втікає з дому Хіггінса.

На ранок Хіггінс виявляє, що Елізи немає, намагається знайти її за допомогою поліції. Без Елізи Хіггінс «як без рук»: не може знайти, де лежать його речі, на який день призначити справи. Мати Хіггінса знає, що можна знайти її. Дівчина згодна повернутися, якщо Хіггінс попросить у неї пробачення.

Шоу зумів у своїй п'єсі висвітлити питання про соціальну нерівність людей. Освічена Еліза залишається такою ж бідною, якою вона була, коли торгувала квітами. Додалося тільки трагічне усвідомлення своєї убогості і безмежної нерівності між людьми. Але в підсумку Еліза Дуліттл повертається в будинок Хіггінса, і тепер її аж ніяк не вважають дурною дівчиною, а цінують і поважають як особистість.

Надіслати свою хорошу роботу в базу знань просто. Використовуйте форму, розташовану нижче

Студенти, аспіранти, молоді вчені, які використовують базу знань в своє навчання і роботи, будуть вам дуже вдячні.

подібні документи

Аналіз тексту і його рівні. Розробка уроку російської мови з елементами лексико-стилістичного аналізу на матеріалі повісті "Жовта стріла" В. Пелевіна. Методи формування виразності мовлення у старшокласників. Проблема тексту в сучасній науці.

курсова робота, доданий 21.05.2013


Характеристика адміністративно-управлінської та методичної діяльності навчально-виховного закладу. Розробка план-конспекту лекції на тему "Розвиток малої групи" і семінарського заняття. Психолого-педагогічний аналіз заняття і групи.

звіт по практиці, доданий 22.03.2011


Збагачення словникового запасу учнів - мета уроку англійської мови на тему "I need a desk". Перевірка засвоєння орфографії в межах вивченого матеріалу. Робота над новим матеріалом, методи його закріплення. Перевірка розуміння англійської мови учнями.

конспект уроку, доданий 23.11.2015


План-конспект уроку на тему "Способи запису алгоритмів". Поняття алгоритму як одне з основних в програмуванні та інформатики. Шкільна лекція, бесіда, робота з підручником і книгою як методи навчання. Документація на програмно-педагогічний засіб.

курсова робота, доданий 18.05.2011


Вивчення проблеми патріотичного виховання учнів на уроках образотворчого мистецтва. Визначення методів, прийомів і принципів, що застосовуються на уроках художньої творчості. Розробка конспекту уроку на тему: "Башкирська національний костюм".

курсова робота, доданий 28.10.2011


Діалектизм - значуща одиниця мови в романі М.А. Шолохова «Піднята цілина». Відображення живої діалектики в творі. Загальне поняття діалектичної лексики. Дієслова, що характеризують колективізацію в романі. Народна мудрість на сторінках роману.

курсова робота, доданий 05.01.2009


Поняття художнього образу, його загальна характеристика та функції, структура і елементи. Діктема як одиниця тексту і засоби втілення образності в літературно-художньому тексті. Мовний лад образу природи і його функції в творі.

дипломна робота, доданий 21.01.2017

Фролова Валентина

Росія, Санкт-Петербург

Бакалавр 2 роки навчання

Творчість Бернарда Шоу, проблематика п'єси «Пігмаліон»

В суспільне життя Англії Бернард Шоу увірвався в 80-ті роки 19 століття як видатний громадський діяч, оратор і публіцист. Це був час бурхливого підйому англійського робочого руху. Але своє життя він вирішив присвятити письменницької праці. Якщо Шоу-публіцист щиро намагався боротися за нове суспільство, то Шоу-письменник і театральний критик очолив боротьбу за нову драму.

Англійська театр другої половини 19 століття був заповнений незначними, «добре зробленими» п'єсами, де сентиментально-любовна лінія зазвичай приводила до щасливого кінця, а будь-яке соціальне викриття було просто немислимим. Свою боротьбу за нову драму Шоу почав з пропаганди творчості норвезького письменника Ібсена. Їм було організовано низку лекцій, присвячених найбільш прогресивним письменникам епохи - Льву Толстому, Тургенєву, Золя. У 1892 році з'явилася перша п'єса Шоу "Будинки вдівця", яка хоча і провалилася, але викликала багато шуму.

Протягом восьми років (з 1892 по 1899 г) створюються три блискучих драматичних циклу: «Неприємні п'єси», «Приємні п'єси» і «П'єси для пуритан». Десять п'єс, різноманітних за жанром і тематикою, були пронизані почуттям саркастичного гніву за адресою буржуазних фарисеїв, прагненням зірвати маски з «доброчесних» стовпів суспільства і сім'ї. Вони були об'єднані і новаторським методом драматурга - його наполегливим і сміливим зверненням до парадоксу, до постійного вивертання навиворіт прописних істин, до аргументованої і гострої дискусії. Головна мета цих п'єс Б. Шоу - осміяння і викриття англійського суспільства і світового войовничого імперіалізму в усіх його проявах.

П'єси Бернарда Шоу відповідають найважливішій вимозі, висунутій прогресивному театру: театр повинен прагнути «зображати природу людини як« піддається зміни і залежить від класової приналежності ». Шоу цікавила зв'язок характеру людини і його суспільного становища. Це особливо доводить той факт, що корінну перебудову характеру він зробив головною темою п'єси «Пігмаліон». Після величезного успіху цієї п'єси історія Елізи, перетвореної професором фонетики Хіггінс з вуличної дівчата в світську даму, сьогодні відома навіть більше, ніж грецький міф. Пігмаліон - це легендарний цар Кіпру, закохався в їм самим же створену статую дівчини. Очевидно намір, яке переслідував Шоу, назвавши п'єсу ім'ям міфічного царя, яке повинно нагадувати про те, що Еліза Дуліттл була створена Альфредом Хіггінс так само, як Галатея Пигмалионом. Людина створюється людиною - такий урок цієї п'єси Шоу.

Першою проблемою, яку Шоу вирішує в п'єсі, стало питання «чи є людина змінним істотою». У п'єсі дівчина з східного Лондона, з усіма вуличними рисами характеру, перетворюється в жінку з рисами характеру дами вищого світу. Щоб показати, як радикально можна змінити людину, Шоу вибрав перехід з однієї крайності в іншу. Якщо така зміна людини можливо в короткий час, то глядач повинен зрозуміти, що можливо і будь-яка інша зміна людської істоти.

Друге важливе питання п'єси - що дає людині правильну вимову? Чи достатньо навчиться правильно говорити, щоб змінити соціальне становище? Ось що з цього приводу думає головний герой професор Хіггінс: «Якби ви знали, як це цікаво - взяти людину і, навчивши його говорити інакше, ніж він говорив досі, зробити з нього зовсім інше, нове істота. Адже це означає - знищити прірву, яка відділяє клас від класу і душу від душі ».

Як постійно підкреслюється в п'єсі, діалект лондонського сходу несумісний з істотою леді, так само як і мова леді не може в'язатися з істотою простої дівчини-квіткарки зі східного району Лондона. Коли Еліза забула мову свого старого світу, для неї закрився туди зворотний шлях. Таким чином, її розрив з минулим був остаточним.

Бернард Шоу приділяв багато уваги проблемам мови. У п'єси, крім того, була ще одна серйозна задача: Шоу хотів привернути увагу англійців до питань фонетики. Він боровся за створення нового алфавіту, який більше відповідав би звукам англійської мови, ніж нині існуючий, і який міг би полегшити задачу вивчення цієї мови іноземцями. У «Пігмаліона» Шоу поєднав дві однаково хвилюють його теми: проблему соціальної нерівності і проблему класичного англійської мови.

Одна з тез п'єси говорить, що людський характер визначається сукупністю відносин особистості, а мовні відносини є лише її частиною. У п'єсі цю тезу конкретизується тим, що Еліза поряд із заняттями мовою навчається ще й правилами поведінки. Отже, Хіггінс пояснює їй не тільки те, як треба говорити на мові леді, але і, наприклад, як користуватися носовою хусткою.

Якщо Еліза не знає, як користуватися носовою хусткою, і якщо вона опирається прийняти ванну, то будь-якому глядачеві повинно бути ясно, що зміна її істоти вимагає також зміни її повсякденної поведінки. Форма і зміст промови, образ судження і думок, звичні вчинки і типові реакції людей пристосовані до умов їх середовища. Суб'єктивне істота і об'єктивний світ відповідають один одному і взаємно пронизують один одного.

Автору було важливо показати, що всі якості Елізи, які вона розкриває як леді, можна вже виявити в квіткарки як природні здібності або що якості квіткарки можна потім знову виявити в леді.

Теза про наявність природних здібностей і їх значенні для створення характерів найпереконливішим чином демонструється на прикладі пари Хіггінс-- Пікерінг. За своїм соціальним становищем обидва вони джентльмени, але Пікерінг і за своїм темпераментом джентльмен, в той час як Хіггінс розташований до грубості. Ці відмінності і спільність обох персонажів постійно демонструються їх поведінкою по відношенню до Елізе. Якщо Хіггінс з самого початку звертається з нею грубо, неввічливо, безцеремонно, то Пікерінг, навпаки, - вроджений джентльмен, і в поводженні з Елізою завжди проявляє такт і виняткову ввічливість. Так як ніякі обставини не пояснюють ці відмінності в поведінці, глядач повинен припустити, що, напевно, все ж є щось на зразок вроджених схильностей до грубого або делікатного поводження. Для попередження помилкового висновку, ніби брутальну поведінку Хіггінса по відношенню до Елізе обумовлено виключно існуючими між ним і нею соціальними відмінностями, Шоу змушує Хіггінса поводитися помітно різко і неважливо також і серед йому рівних. Однак при всій вродженої схильності до безцеремонного висловом правди, Хіггінс не допускає в суспільстві таких грубощів, які можна спостерігати при його зверненні з Елізою. Коли його співрозмовниця місіс Ейнсфорд Хілл по своїй обмеженості вважає, що було б краще, «якщо б люди вміли бути відвертими і говорити те, що думають», Хіггінс протестує вигуком «Боронь боже!» і запереченням, що «це було б непристойно».

Характер людини визначається не безпосередньо середовищем, а через міжлюдські стосунки і зв'язку. Людина - чутливе, вразливе істота, а не пасивний предмет, якому можна надати будь-яку форму. Яке значення Шоу надає цьому питанню, підтверджується висуванням його в центр драматичної дії.

Спочатку Еліза для Хіггінса шматок бруду, який можна загорнути в газету і викинути в сміттєвий ящик. Вимита і вдягнена Еліза стає людиною, а цікавим піддослідним предметом, на якому можна проводити науковий експеримент. За короткий час Хіггінс зробив з Елізи графиню, так він виграв своє парі, що коштувало йому великої напруги. Те, що Еліза сама бере участь в цьому експерименті, до його свідомості - як, втім, і до свідомості Пікерінга - не доходить аж до настання відкритого конфлікту, який утворює кульмінацію п'єси. На свій подив, Хіггінс повинен на закінчення констатувати, що між ним і Пикерингом, з одного боку, і Елізою - з іншого, виникли людські відносини, які не мають нічого спільного з відносинами вчених до своїх об'єктів.

Глядач розуміє, що Еліза зробилася леді не завдяки тому, що її навчили одягатися і говорити як леді, а завдяки тому, що вона вступила в людські стосунки з леді і джентльменами в їх середовищі.

«Леді відрізняється від квіткарки не тим, як вона себе тримає, а тим, як з нею себе тримають». Ці слова належать Елізі. На її думку, заслуга в перетворенні її в леді належить Пікерінг, а не Хиггинсу. Хіггінс її лише дресирував, вчив правильно говорити і т. Д. Це здібності, які можна легко придбати і без сторонньої допомоги. Ввічливе звернення Пікерінга справило ті внутрішні зміни, які відрізняють квіткарку від леді.

Пояснення кінцівки «Пігмаліона» очевидно: бажаним є не перетворення жителів трущоб в леді та джентльменів, а перетворення їх в леді та джентльменів нового типу, почуття власної гідності яких грунтується на їх власній праці. Еліза в прагненні до праці і незалежності є втіленням нового ідеалу леді, який нічого спільного не має зі старим ідеалом леді з аристократичного суспільства. Вона не стала графинею, як про це неодноразово віщав Хіггінс, але стала жінкою, сила і енергія якої викликають захоплення.

П'єса «Пігмаліон» була написана в роках. У цій п'єсі Шоу використав міф про Пігмаліона, перенісши його в обстановку сучасного Лондона. Якщо ожила Галатея була втіленою покорою і любов'ю, то Галатея Шоу піднімає бунт проти свого творця. Безпосереднє завдання Шоу, як він усіляко намагався підкреслити в передмові, - пропаганда лінгвістики, і в першу чергу фонетики. Але це тільки одна зі сторін цікавою, багатогранною п'єси. Це в той же час п'єса великого соціального, демократичного звучання - п'єса про природний рівність людей і їх класову нерівність, про талановитості людей з народу. Це і психологічна драма про любов, яка по ряду причин майже перетворюється в ненависть. І, нарешті, це п'єса гуманістична, що показує, як дбайливо і обережно потрібно підходити до живої людини, як страшний і неприпустимий холодний експеримент над людиною. Чарівність і непересічність Елізи Дуліттл ми відчуваємо вже в перших діях, коли вона ще говорить на безглуздому вуличному жаргоні. Тільки вимова відрізняє вуличну квіткарку від герцогині, але Еліза не збирається ставати герцогинею. Галатея повстає проти свого творця з усією силою ображеної і обуреної душі. Шоу зумів у своїй п'єсі висвітлити питання про соціальну нерівність людей. Освічена Еліза залишається такою ж бідною, якою вона була, коли торгувала квітами. Додалося тільки трагічне усвідомлення своєї убогості і безмежної нерівності між людьми.

«Пігмаліон» - це насмішка над шанувальниками «блакитної крові» ... кожна моя п'єса була каменем, який я кидав у вікна вікторіанського благополуччя », - так відгукувався сам автор про свою п'єсу. Тепер. Через багато років після його смерті, людству стає ясно, кого вона мала і втратило в особі Шоу. Стає ясно, що таких, як він, взагалі не можна втратити - вони назавжди залишаються з нами.

Пігмаліон (повна назва: Пігмаліон: Роман-фантазія в п'яти діях, Англ. Pygmalion: A Romance in Five Acts ) - п'єса, написана Бернардом Шоу в 1913 році. П'єса розповідає про професора фонетики Генрі Хіггінс, який уклав парі зі своїм новим знайомим - полковником Британської армії Пикерингом. Суть парі полягала в тому, що Хіггінс зможе за кілька місяців навчити квіткарку Елізу Дуліттл вимові і манері спілкування вищого суспільства.

Назва п'єси є алюзією на міф про Пігмаліона.

Діючі лиця

• Еліза Дуліттл, Квіткарка. Приваблива, але не має світського виховання (а точніше - має вуличне виховання), років вісімнадцяти - двадцяти. На ній чорна солом'яний капелюх, сильно постраждала на своєму віку від лондонської пилу і кіптяви і чи знайома зі щіткою. Волосся її якогось мишачого кольору, не зустрічається в природі. Поруділи чорне пальто, вузьке в талії, ледве доходить до колін; з-під нього видно коричнева спідниця і полотняний фартух. Башмаки, видно, також знали кращі дні. Без сумніву, вона по-своєму охайна, проте поряд з дамами рішуче здається замазури. Риси обличчя у неї непогані, але стан шкіри залишає бажати кращого; крім того, помітно, що вона потребує послуг дантиста
• Генрі Хіггінс, Професор фонетики
• Пікерінг, полковник
• місіс Хіггінс, Мати професора
• місіс Пірс, Економка Хіггінса
• Альфред Дуліттл, Батько Елізи. Літній, але ще дуже міцний чоловік у робочому одязі сміттяра і в капелюсі, поля якої спереду зрізані, а ззаду накривають шию і плечі. Риси обличчя енергійні і характерні: відчувається людина, якій однаково незнайомі страх і совість. У нього надзвичайно виразний голос - наслідок звички давати повну волю почуттям
• Місіс Ейнсфорд Хілл, Гостя місіс Хіггінс
• Міс Клара Ейнсфорд Хілл, її дочка
• Фредді, Син місіс Ейнсфорд Хілл

сюжет

У літній вечір дощ ллє як з відра. Перехожі біжать до Ковент-Гарденскому ринку і до портику собору св. Павла, де вже сховалося кілька людей, в тому числі і літня дама з дочкою; вони у вечірніх туалетах, чекають, коли Фредді, син пані, знайде таксі і приїде за ними. Все, крім однієї людини із записником, з нетерпінням вдивляються в потоки дощу. Вдалині з'являється Фредді, що не знайшов таксі, і біжить до портику, але по дорозі налітає на вуличну квіткарку, що квапиться сховатися від дощу, і вибиває у неї з рук кошик з фіалками. Та вибухає лайкою. Людина із записником щось спішно записує. Дівчина журиться, що пропали її фиалочки, і благає стоїть тут же полковника купити букетик. Той, щоб відв'язатися, дає їй дріб'язок, але квітів не бере. Хтось із перехожих звертає увагу квіткарки, неохайно одягненою і невмитою дівчата, що людина із записником явно строчить на неї донос. Дівчина починає хникати. Той, однак, запевняє, що він не з поліції, і дивує всіх присутніх тим, що точно визначає місце народження кожного з них по їх вимові.

Мати Фредді відправляє сина назад шукати таксі. Незабаром, правда, дощ припиняється, і вона з дочкою йде на автобусну зупинку. Полковник проявляє інтерес до здібностей людини із записником. Той представляється як Генрі Хіггінс, творець «Універсального алфавіту Хіггінса». Полковник же виявляється автором книги «Розмовний санскрит». Прізвище його Пікерінг. Він довго жив в Індії і приїхав в Лондон спеціально, щоб познайомитися з професором Хиггинсом. Професору теж завжди хотілося познайомитися з полковником. Вони вже збираються йти вечеряти до полковника в готель, коли квіткарка знову починає просити купити в неї квіточки. Хіггінс кидає їй в кошик жменю монет і йде з полковником. Квіткарка бачить, що вона тепер володіє, по її мірками, величезною сумою. Коли прибуває Фредди з нарешті пійманим їм таксі, вона сідає в машину і, з шумом зачинивши дверцята, їде.

На наступний ранок Хіггінс у себе вдома демонструє полковнику Пікерінг свою фонографічної апаратуру. Раптово економка Хіггінса, місіс Пірс, доповідає про те, що якась дуже проста дівчина бажає переговорити з професором. Входить вчорашня квіткарка. Вона представляється Елізою Дуліттл і повідомляє, що бажає брати у професора уроки фонетики, бо з її вимовою вона не може влаштуватися на роботу. Напередодні вона чула, що Хіггінс дає такі уроки. Еліза впевнена, що він з радістю погодиться відпрацювати ті гроші, що вчора, не дивлячись, кинув у її кошик. Розмовляти про такі суми йому, зрозуміло, смішно, проте Пікерінг пропонує Хиггинсу парі. Він підбиває його довести, що за лічені місяці може, як запевняв напередодні, перетворити вуличну квіткарку в герцогиню. Хіггінс знаходить цю пропозицію привабливим, тим більше що Пікерінг готовий, якщо Хіггінс виграє, оплатити всю вартість навчання Елізи. Місіс Пірс веде відмивати Елізу у ванну кімнату.

Через деякий час до Хиггинсу приходить батько Елізи. Він сміттяр, проста людина, але вражає професора своїм природженим красномовством. Хіггінс просить у Дулиттла дозволу залишити його дочку у себе і дає йому за це п'ять фунтів. Коли з'являється Еліза, вже вимита, в японському халаті, батько спочатку навіть не дізнається свою дочку. Через пару місяців Хіггінс призводить Елізу в будинок до своєї матері, як раз в її прийомний день. Він хоче дізнатися, чи можна вже вводити дівчину в світське суспільство. В гостях у місіс Хіггінс знаходяться місіс Ейнсфорд Хілл з дочкою і сином. Це ті самі люди, з якими Хіггінс стояв під портиком собору в той день, коли вперше побачив Елізу. Однак вони не дізнаються дівчину. Еліза спочатку і поводиться, і розмовляє, як великосвітська леді, а потім переходить на розповідь про своє життя і використовує при цьому такі вуличні вираження, що всі присутні тільки диву даються. Хіггінс робить вигляд, що це новий світський жаргон, таким чином згладжуючи ситуацію. Еліза залишає присутніх, залишаючи Фредді в цілковитому захваті.

Після цієї зустрічі він починає слати Елізе листи на десяти сторінках. Після відходу гостей Хіггінс і Пікерінг навперебій, захоплено розповідають місіс Хіггінс про те, як вони займаються з Елізою, як вчать її, вивозять в оперу, на виставки, одягають. Місіс Хіггінс знаходить, що вони звертаються з дівчиною, як з живою лялькою. Вона згодна з місіс Пірс, яка вважає, що вони «ні про що не думають».

Ще через кілька місяців обидва експериментатора вивозять Елізу на великосвітський прийом, де вона має запаморочливий успіх, всі приймають її за герцогиню. Хіггінс виграє парі.

Прийшовши додому, він насолоджується тим, що експеримент, від якого він вже встиг стомився, нарешті закінчений. Він поводиться і розмовляє в своїй звичайній грубуватою манері, не звертаючи на Елізу ні найменшої уваги. Дівчина виглядає дуже втомленою і сумною, але при цьому вона сліпуче красива. Помітно, що в ній накопичується роздратування.

Врешті-решт вона запускає в Хіггінса його туфлями. Їй хочеться померти. Вона не знає, що з нею далі буде, як їй жити. Адже вона стала зовсім іншою людиною. Хіггінс запевняє, що все владнається. Їй, проте ж, вдається зачепити його, вивести з рівноваги і тим самим хоча б трохи за себе помститися.

Вночі Еліза тікає з дому. На ранок Хіггінс і Пікерінг втрачають голову, коли бачать, що Елізи немає. Вони навіть намагаються розшукати її за допомогою поліції. Хіггінс відчуває себе без Елізи як без рук. Він не знає ні де лежать його речі, ні які у нього призначені на день справи. Приїжджає місіс Хіггінс. Потім доповідають про прихід батька Елізи. Дуліттл дуже змінився. Тепер він виглядає як заможний буржуа. Він в обуренні накидається на Хіггінса за те, що з його вини йому довелося змінити свій спосіб життя і тепер стати набагато менш вільним, ніж він був раніше. Виявляється кілька місяців тому Хіггінс написав в Америку одному мільйонеру, який заснував по всьому світу філії Ліги моральних реформ, що Дуліттл, простий сміттяр, зараз самий оригінальний мораліст у всій Англії. Той мільйонер вже помер, а перед смертю заповів Дуліттл пай в своєму тресті на три тисячі річного доходу за умови, що Дуліттл буде читати до шести лекцій на рік в його Лізі моральних реформ. Він журиться, що сьогодні, наприклад, йому навіть доводиться офіційно одружитися на тій, з ким уже кілька років він прожив без реєстрації відносин. І все це тому, що він змушений тепер виглядати як поважний буржуа. Місіс Хіггінс дуже рада, що батько, нарешті, може подбати про свою змінилася дочки, як вона того заслуговує. Хіггінс, однак, і чути не хоче про те, щоб «повернути» Дуліттл Елізу.

Місіс Хіггінс каже, що знає, де Еліза. Дівчина згодна повернутися, якщо Хіггінс попросить у неї пробачення. Хіггінс ні в яку не погоджується піти на це. Входить Еліза. Вона висловлює Пікерінг подяку за його поводження з нею як з благородною пані. Саме він допоміг Елізе змінитися, незважаючи на те, що їй доводилося жити в будинку грубого, неохайного і невихованого Хіггінса. Хіггінс вражений. Еліза додає, що якщо він буде продовжувати її «тиснути», то вона відправиться до професора Непін, колезі Хіггінса, і стане у нього асистенткою і повідомить йому про всі відкриття, зроблені Хиггинсом. Після сплеску обурення професор знаходить, що тепер її поведінку навіть краще і достойніше, ніж те, коли вона стежила за його речами і приносила йому домашні туфлі. Тепер, впевнений він, вони зможуть жити разом вже не просто як двоє чоловіків і одна дурна дівчина, а як «три дружних старих холостяка».

Еліза відправляється на весілля батька. У післямові йдеться, що Еліза воліла вийти за Фредді, і вони відкрили свій квітковий магазин, і жили за свої власні гроші. Незважаючи на магазин і свою сім'ю, їй вдавалося втручатися в господарство на Уімпол-стріт. Вони з Хиггинсом продовжували дратувати один одного, але зацікавленість до нього у неї все ж залишилася.

постановки

• - Перші постановки «Пігмаліона» у Відні та Берліні
• - Прем'єра «Пігмаліона» в Лондоні відбулася в Театрі його величності. У головних ролях: Стелла Патрік Кемпбелл і Герберт Бірбом-Три
• - Перша постановка в Росії (Москва). Московський драматичний театр Е. М. Суходольська. У головних ролях: Микола Радін
• - «Пігмаліон» Державний академічний Малий театр Росії (Москва). У головних ролях: Дарина Зеркалова, Костянтин Зубов. За постановку і виконання ролі доктора Хіггінса в спектаклі Костянтин Зубов нагороджений Сталінською премією другого ступеня (1946)
• - «Пігмаліон» (радіоспектакль) (Москва). У головних ролях: Дарина Зеркалова
• - "Пігмаліон" Державний академічний художній театр ім. Я. Райніса Латвійської РСР
• - мюзикл «Моя прекрасна леді» на музику Фредеріка Лоу (в основу покладено п'єса «Пігмаліон») (Нью-Йорк)
• - «Пігмаліон» (переклад українською Микола Павлов). Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка (Київ). Постановка Сергія Данченка
• - Мюзикл «Моя прекрасна леді», Ф. Лоу, Державний академічний театр «Московська оперета»
• - Мюзикл «Еліза», Санкт-Петербурзький державний музично-драматичний театр Буф
• Моя прекрасна леді (музична комедія на 2-х діях). Челябінський державний академічний театр драми ім. С.М. Цвіллінга (режисер - нар.арт.Россіі - Наум Орлов)
• «Пігмаліон» - Міжнародний Театральний Центр «Русич». Постановка П. Сафонов
• «Пігмаліон, або майже MY FAIRY LADY» - Театр драми і комедії імені Дуніна-Марцинкевича (Бобруйськ). Постановка Сергія Куликовського
• 2012 - музичний спектакль, постановка Олена Туманова. Студентський театр "ГрандЕкс" (НАПКБ, Сімферополь)

екранізації

рік	Країна	Назва	режисер	Еліза Дуліттл	Генрі Хіггінс	коментар
	Великобританія	Пігмаліон	Говард Леслі і Асквит Ентоні	Хіллер Уенді	Говард Леслі	Фільм номінувався на премію «Оскар» в номінаціях: Кращий фільм, Кращий актор (Леслі Говард), Краща актриса (Уенді Хіллер). Приз отримав в номінації Кращий адаптований сценарій (Іен Делрімпл, Сесіл Льюїс, У. П. Липскомб, Бернард Шоу). Фільм отримав Премію Венеціанського кінофестивалю за кращу чоловічу роль (Леслі Говард)
	СРСР	Пігмаліон	Алексєєв Сергій	Роек Констанція	Царьов Михайло	Фільм-спектакль у виконанні акторів Малого театру
	США	Моя чарівна леді	Кьюкор Джордж	Хепберн Одрі	Харрісон Рекс	Комедія на основі п'єси Бернарда Шоу «Пігмаліон» і однойменного мюзиклу Фредеріка Лоу
	СРСР	Бенефіс Лариси Голубкіної	Гінзбург Євген	Голубкіна Лариса	Ширвіндт Олександр	Телевізійний спектакль-бенефіс Лариси Голубкіної створений за мотивами п'єси «Пігмаліон»
	СРСР	Галатея	Бєлінський Олександр	Максимова Катерина	Лієпа Маріс	Фільм-балет балетмейстера Дмитра Брянцева на музику Тимура Когана
	Росія	Квіти від Лізи	Селіванов Андрій	Тарханова Глафіра	Лазарєв Олександр (мл.)	Сучасна варіація за мотивами п'єси
	Великобританія	Моя чарівна леді		Малліган Кері		Ремейк фільму 1964 року

• Епізод написання п'єси «Пігмаліон» відбитий в п'єсі Джерома Кілті «Милий брехун»
• З п'єси в широкий ужиток вийшло англо-американське вигук "вау", яке вживає квіткарка Еліза Дуліттл, представниця лондонських «низів», до свого «облагородження»
• Для сценарію фільму Пігмаліон Бернард Шоу написав кілька сцен, яких не було в первісному варіанті п'єси. Ця розширена версія п'єси була опублікована і використовується в постановках

Примітки