Варлаам Шаламов - письменник, який пройшов три терміни в таборах, пережив пекло, втратив сім'ю, друзів, але не зламаний поневіряннями: «Табір - негативна школа з першого до останнього дня для будь-кого. Людині - ні начальнику, ні арештанту не треба її бачити. Але якщо ти його бачив - треба сказати правду, як би вона не була страшна.<…>Зі свого боку я давно вирішив, що все життя я присвятю саме цій правді».

Збірка «Колимські оповідання» — головний твір письменника, який складав майже 20 років. Ці розповіді залишають вкрай тяжке враження жаху від того, що так справді виживали люди. Основні теми творів: табірний побут, ламання характеру ув'язнених. Всі вони приречено чекали неминучої смерті, не маючи надії, не вступаючи в боротьбу. Голод та його судомне насичення, виснаження, болісне вмирання, повільне і майже таке ж болісне одужання, моральне приниження та моральна деградація - ось що знаходиться постійно в центрі уваги письменника. Усі герої нещасні, їхні долі безжально зламані. Мова твору проста, невигадлива, не прикрашена засобами виразності, що створює відчуття правдивої розповіді звичайної людини, одного з багатьох, хто переживав усе це.

Аналіз оповідань «Вночі» та «Згущене молоко»: проблеми в «Колимських оповіданнях»

Розповідь «Вночі» оповідає нам про випадок, який не відразу вкладається в голові: двоє ув'язнених, Багрецов і Глібов, розкопують могилу, щоб зняти з трупа білизну та продати. Морально-етичні принципи стерлися, поступилися місцем принципам виживання: герої продадуть білизну, куплять трохи хліба чи навіть тютюну. Теми життя межі смерті, приреченості червоною ниткою проходять через твір. Ув'язнені не дорожать життям, але чомусь виживають, байдужі до всього. Проблема надламаності відкривається перед читачем, одразу зрозуміло, що після таких потрясінь людина ніколи не стане колишньою.

Проблемі зради та підлості присвячено оповідання «Згущене молоко». Інженеру-геологу Шестакову «пощастило»: у таборі він уникнув обов'язкових робіт, потрапив до «контори», де отримує непогане харчування та одяг. В'язні заздрили не вільним, а таким як Шестаков, бо табір звужував інтереси до побутових: «Тільки щось зовнішнє могло вивести нас з байдужості, відвести від смерті, що повільно наближається. Зовнішня, а чи не внутрішня сила. Усередині все було випалено, спустошено, нам було все одно, і далі завтрашнього дня ми не планували». Шестаков вирішив зібрати групу для втечі та здати начальству, отримавши якісь привілеї. Цей план розгадав безіменний головний герой, знайомий інженеру. Герой вимагає за свою участь дві банки молочних консервів, це межа мрій. І Шестаков приносить ласощі з «жахливо синьою наклейкою», це помста героя: він з'їв обидві банки під поглядами інших ув'язнених, які не чекали на частування, просто спостерігали за більш удачливою людиною, а потім відмовився йти за Шестаковим. Останній все ж таки вмовив інших і холоднокровно здав їх. Навіщо? Звідки це бажання вислужитися та підставити тих, кому ще гірше? На це питання В.Шаламов відповідає однозначно: табір розбещує та вбиває все людське в душі.

Аналіз оповідання «Останній бій майора Пугачова»

Якщо більшість героїв «Колимських оповідань» байдуже живуть невідомо для чого, то в оповіданні «Останній бій майора Пугачова» інша ситуація. Після закінчення Великої Вітчизняної війни у ​​табори ринули колишні військові, вина яких лише в тому, що вони опинилися в полоні. Люди, які боролися проти фашистів, не можуть просто байдуже доживати, вони готові боротися за свою честь та гідність. Дванадцять новоприбулих ув'язнених на чолі з майором Пугачовим організували змову з метою втечі, яка готується всю зиму. І ось, коли настала весна, змовники вриваються у приміщення загону охорони і, застреливши чергового, заволодіють зброєю. Тримаючи під прицілом раптово збуджених бійців, вони переодягаються у військову форму і запасаються харчами. Вийшовши за межі табору, вони зупиняють на трасі вантажівку, висаджують шофера і продовжують шлях уже на машині, доки не закінчується бензин. Після цього вони йдуть у тайгу. Незважаючи на силу волі та рішучість героїв, табірна машина їх наздоганяє та розстрілює. Лише Пугачов зміг піти. Але він розуміє, що незабаром і його знайдуть. Чи покірно він чекає на покарання? Ні, він і в цій ситуації виявляє силу духу, сам перериває свій важкий життєвий шлях: «Майор Пугачов пригадав їх усіх – одного за одним – і посміхнувся кожному. Потім вклав у рот дуло пістолета і востаннє у житті вистрілив». Тема сильної людини у задушливих обставинах табору розкривається трагічно: її або перемелює система, або вона бореться та гине.

«Колимські оповідання» не намагаються розжалити читача, але скільки в них страждань, болю та туги! Цю збірку потрібно прочитати кожному, щоб цінувати своє життя. Адже, незважаючи на всі звичайні проблеми, у сучасної людини є відносна свобода та вибір, вона може виявляти інші почуття та емоції, крім голоду, апатії та бажання померти. «Колимські оповідання» не лише лякають, а й змушують глянути на життя по-іншому. Наприклад, перестати скаржитися на долю і шкодувати себе, адже нам пощастило несказанно більше, ніж нашим предкам, відважним, але перемеленим у жоренах системи.

Цікаво? Збережи у себе на стіні!

Ось чому оповідання у «Колимських оповіданнях» фіксує найпростіші, примітивно прості речі. Деталі відбираються скупо, піддаючись жорсткому відбору - вони передають лише основне, життєво важливе. Почуття багатьох героїв Шаламова притуплені.

"Градусника робітникам не показували, та це було і не потрібно - виходити на роботу доводилося в будь-які градуси. До того ж старожили майже точно визначали мороз без градусника: якщо стоїть морозний туман, отже, на вулиці сорок градусів нижче за нуль; якщо повітря при диханні виходить із шумом, але дихати ще не важко - значить, сорок п'ять градусів; якщо дихання галасливе і помітна задишка - п'ятдесят градусів. Понад п'ятдесят п'ять градусів - плювок замерзає на льоту. Плювки замерзали на льоту вже два тижні". ( " Теслярі " , 1954 " ).

Може здатися, що душевне життя героїв Шаламова теж примітивне, що людина, яка втратила зв'язок зі своїм минулим, не може не втратити себе і перестає бути складною багатогранною особистістю. Однак, це не так. Придивіться до героя оповідання "Кант". У житті для нього ніби нічого не лишилося. І раптом виявляється, що він дивиться світ поглядом художника. Інакше він не зміг би так тонко сприймати та описувати явища навколишнього світу.

Проза Шаламова передає почуття героїв, їхні складні переходи; оповідач та герої «Колимських оповідань» постійно розмірковують про своє життя. Цікаво, що це самоаналіз сприймається не як художній прийом Шаламова, бо як природна потреба розвиненої людської свідомості осмислювати те, що відбувається. Ось як пояснює оповідач оповідання «Дощ» природу пошуків відповідей на, як він сам пише, «зоряні» питання: «Ось так, перемішуючи в мозку "зоряні" питання та дрібниці, я чекав, що вимок до нитки, але спокійний. Чи були ці міркування певним тренуванням мозку? Ні в якому разі. Все це було природно, це було життя. Я розумів, що тіло, а отже, і клітини мозку отримують харчування недостатнє, мозок мій давно вже на голодному пайку і що це неминуче позначиться божевіллям, раннім склерозом чи якось ще... І мені весело було думати, що я не доживу , не встигну дожити до склерозу Лив дощ".

Такий самоаналіз одночасно виявляється і засобом збереження власного інтелекту, а нерідко й основою філософського осмислення законів існування; він дозволяє відкрити у людині таке, що можна говорити лише у патетичному стилі. На свій подив, читач, який уже звик до лаконізму прози Шаламова, знаходить у ній і такий стиль патетичний стиль.

У найстрашніші, трагічні моменти, коли людина змушена замислюватися над тим, щоб покалічити себе для того, щоб врятувати своє життя, герой оповідання «Дощ» згадує про велику, божественну сутність людини, про її красу та фізичну силу: «Саме в цей час я став розуміти суть великого інстинкту життя – тієї самої якості, якою наділений найвищою мірою людина» або «…я зрозумів найголовніше, що людина стала людиною не тому, що вона боже створіння, і не тому, що в неї дивовижний великий палець на кожній руці. А тому, що був він (фізично) міцнішим, витривалішим за всіх тварин, а пізніше тому, що змусив свій духовний початок успішно служити початку фізичному».

Розмірковуючи про сутність та силу людини, Шаламов ставить себе в один ряд з іншими російськими літераторами, які писали на цю тему. Його слова цілком можна поставити поруч із знаменитим висловом Горького: «Людина – це звучить гордо!». Не випадково, розповідаючи про свою витівку зламати собі ногу, оповідач згадує про «російського поета»: «З цієї тяжкості недоброї я думав створити щось прекрасне – за словами російського поета. Я думав урятувати своє життя, зламавши собі ногу. Воістину це був чудовий намір, явище цілком естетичного роду. Камінь мав звалитися і роздробити мені ногу. І я – навіки інвалід!»

Якщо ви прочитаєте вірш «Notre Dame», то знайдете там образ «недоброї тяжкості», щоправда, Мандельштама цей образ має зовсім інше значення – це матеріал, з якого створюються вірші; тобто слова. Поетові важко працювати зі словом, ось Мандельштам і говорить про «тяжкість недоброї». Звичайно, «недобра» вага, про яку думає герой Шаламова зовсім іншої властивості, але те, що цей герой згадує вірші Мандельштама – пам'ятає їх у пеклі ГУЛАГу – надзвичайно важливо.

Скупість розповіді і насиченість роздумами змушують сприймати прозу Шаламова не як художню, бо як документальну чи мемуарну. І все ж таки перед нами вишукана художня проза.

«Одиночний замір»

"Одиночний завмер" - коротка розповідь про один день життя арештанта Дугаєва - останній день його життя. Вірніше, розповідь починається з опису того, що сталося напередодні цього останнього дня: "Ввечері, змотуючи рулетку, доглядач сказав, що Дугаєв отримає наступного дня одиночний замір". Ця фраза містить у собі експозицію, своєрідний пролог до оповідання. Вона містить сюжет всього оповідання у згорнутому вигляді, передбачає хід розвитку цього сюжету.

Втім, що віщує герою «одиночний замір», ми поки що не знаємо, як не знає і герой оповідання. А ось бригадир, у присутності якого доглядач вимовляє слова про «одиночне заміряння» для Дугаєва, мабуть, знає: «Бригадир, що стояв поряд і просив наглядача дати в борг «десять кубиків до післязавтра», раптово замовк і став дивитися на замерзлу. гребенем сопки вечірню зірку».

Про що замислився бригадир? Невже замріявся, дивлячись на вечірню зірку? Навряд, раз просить, щоб дали бригаді можливість здати норму (десять кубометрів ґрунту, вибраного із вибою) пізніше за визначений термін. Не до мрій зараз бригадиру, скрутний момент переживає бригада. Та й взагалі, про які мрії може йтися в табірному житті? Тут мріють хіба що уві сні.

«Відчуженість» бригадира – точна художня деталь, необхідна Шаламову, щоб показати людину, яка інстинктивно прагне відокремити себе від того, що відбувається. Бригадир вже знає те, що читач зрозуміє дуже скоро: йдеться про вбивство арештанта Дугаєва, який не виробляє своєї норми, а значить, марної, з погляду табірного начальства, людини в зоні.

Бригадир або не хоче брати участь у тому, що відбувається (важко це – бути свідком або співучасником вбивства людини), або винен у такому повороті долі Дугаєва: бригадиру в бригаді потрібні працівники, а не зайві роти. Останнє пояснення «задумливості» бригадира, мабуть, правдоподібніше, тим більше, що попередження наглядача Дугаєву слідує відразу за проханням бригадира про відстрочку терміну виробітку.

Образ «вечірньої зірки», на яку задивився бригадир, має ще одну художню функцію. Зірка – символ романтичного світу (згадайте хоча б останні рядки вірша Лермонтова «Виходжу один я на дорогу…»: «І зірка із зіркою каже»), що залишився поза межами світу героїв Шаламова.

І, нарешті, укладає експозицію оповідання «Одиночний завмер» така фраза: «Дугаєву було двадцять три роки, і все, що він бачив і чув, більше дивувало, ніж лякало його». Ось він, головний герой оповідання, якому жити залишилося трохи, лише один день. І його молодість, і його нерозуміння того, що відбувається, і якась «відстороненість» від оточуючого, і невміння красти та пристосовуватися, як роблять інші, – все це залишає у читача почуття такого ж, як у героя, здивування та гостре почуття тривоги.

Лаконізм оповідання, з одного боку, обумовлений стислою жорстко відміряного шляху героя. З іншого боку – це той художній прийом, який створює ефект недомовленості. У результаті читач відчуває здивування; все, що відбувається, здається йому таким же дивним, як і Дугаєву. Невідворотність результату читач починає розуміти не відразу, майже разом із героєм. І це робить розповідь особливо пронизливою.

Остання фраза оповідання – «І, зрозумівши, у чому справа, Дугаєв пошкодував, що даремно пропрацював, даремно промучився цей останній сьогоднішній день» – це його кульмінація, де обривається дію. Подальший розвиток дії чи епілог тут не потрібні та неможливі.

Незважаючи на навмисну ​​замкнутість оповідання, що закінчується загибеллю героя, його обірваність та недомовленість створюють ефект відкритого фіналу. Зрозумівши, що його ведуть на розстріл, герой роману шкодує, що пропрацював, промучився останній і тому особливо дорогий день свого життя. Отже, він визнає неймовірну цінність цього життя, розуміє, що існує інше вільне життя, і воно можливе навіть у таборі. Закінчуючи розповідь в такий спосіб, письменник змушує нас замислитися над найважливішими питаннями людського буття, і першому місці постає питання можливості людини відчувати внутрішню свободу незалежно від зовнішніх обставин.

Зверніть увагу, скільки сенсу міститься у Шаламова у кожній художній деталі. Спочатку ми просто читаємо розповідь і розуміємо її загальний зміст, потім виділяємо такі фрази чи слова, за якими стоїть щось більше, ніж їхнє пряме значення. Далі ми починаємо поступово "розгортати" ці значущі для розповіді моменти. У результаті розповідь перестає сприйматися нами як скупа, яка описує лише миттєве – ретельно підбираючи слова, граючи на півтонах, письменник постійно показує нам, як багато життя залишається за простими подіями його оповідань.

«Шеррі-бренді» (1958)

Герой оповідання "Шеррі-бренді" відрізняється від більшості героїв "Колимських оповідань". Це поет. Поет, що знаходиться на краю життя, і мислить він філософськи. "…Він не поспішаючи думав про велику одноманітність передсмертних рухів, про те, що зрозуміли і описали лікарі раніше, ніж художники та поети". Як і будь-який поет, про себе він говорить, як про одного з багатьох, як про людину взагалі. У його свідомості спливають віршовані рядки та образи: Пушкін, Тютчев, Блок ... Він розмірковує про життя і поезію. Світ порівнюється у його уяві з віршами; вірші виявляються життям.

«Строфи і зараз легко вставали, одна за одною, і, хоч він давно не записував і не міг записувати своїх віршів, все ж таки слова легко вставали в якомусь заданому і щоразу надзвичайному ритмі. Рифма була шукачем, інструментом магнітного пошуку слів та понять. Кожне слово було частиною світу, воно відгукувалося на риму, і весь світ проносився зі швидкістю якоїсь електронної машини. Все кричало: візьми мене. Немає мене. Шукати нічого не доводилось. Доводилося лише відкидати. Тут було ніби дві людини - той, який складає, який запустив свою вертушку на повну силу, і інший, який вибирає і іноді зупиняє запущену машину. І, побачивши, що він - це дві людини, поет зрозумів, що складає тепер справжні вірші. А що в тому, що вони не записані? Записати, надрукувати - все це метушня суєт. Все, що народжується небезкорисливо, – це не найкраще. Найкраще те, що не записано, що вигадано і зникло, розтануло без сліду, і лише творча радість, яку відчуває він і яку ні з чим не сплутати, доводить, що вірш був створений, що прекрасний був створений».

Тема трагічної долі людини у тоталітарній державі у «Колимських оповіданнях» В. Шаламова

Я двадцять років живу в печері,

Горя єдиною мрією, Що,

вириваючись на волю І зрушивши

плечі, як Самсон, Обрушу

кам'яні склепіння На багаторічний

цей сон.

В. Шаламов

Сталінські роки - один із трагічних періодів в історії Росії. Численні репресії, доноси, розстріли, важка, що давить атмосфера несвободи — ось лише деякі прикмети життя тоталітарної держави. Страшна, жорстока машина авто-ритаризму ламала долі мільйонів людей, їхніх рідних та близьких.

В. Шаламов — свідок та учасник тих жахливих подій, які переживала тоталітарна країна. Він пройшов і заслання, і сталінські табори. Інакше-мислення жорстоко переслідувалося владою, і за бажання говорити правду письменнику довелося заплатити занадто дорогу ціну. Досвід, винесений з лагерів, Варлам Тихонович узагальнив у збірці «Колимські оповідання». «Колимські оповідання» — пам'ятник тим, чиє життя було загублене для культу особистості.

Показуючи в оповіданнях образи засуджених за п'ятдесят восьмою, «політичної» статті та образи кримінальників, які також відбувають покарання в лагерях, Шаламов розкриває багато моральних проблем. Опинившись у критичній життєвої ситуації, люди показували своє справжнє «я». Були серед ув'язнених і зрадники, і труси, і негідники, і ті, кого «зламали» нові обставини життя, і ті, хто зумів у нелюдських умовах зберегти в собі людське. Останніх було найменше.

Найстрашнішими ворогами, ворогами народу, були для влади політичні в'язні. Саме вони знаходилися в таборі в найжорстокіших умовах. Карні злочинці — злодії, вбивці, грабіжники, яких оповідач іронічно називає «друзями народу», хоч як це парадоксально, викликали у табірного начальства куди більше симпатії. Вони мали різні потурання, могли не ходити на роботу. Їм багато сходило з рук.

У оповіданні "На представку" Шаламов показує гру в карти, в якій виграшем стають особисті речі ув'язнених. Автор малює образи блатарей Наумова та Сівочки, для яких життя людини нічого не варте і які вбивають інженера Гаркунова за вовняний светр. Авторська спокійна інтонація, з якою він завершує свою розповідь, говорить про те, що такі сцени для табору - звичайне, буденне явище.

Розповідь «Вночі» показує, як у людей стираються межі між поганим і хорошим, як головною меті ставало - вижити самому, чого б це не варто. Глібів і Багрецов уночі знімають одяг із мерця з наміром добути собі замість нього хліб та тютюн. В іншому оповіданні засуджений Денисов із задоволенням стягує онучі з вмираючого, але ще живого товариша.

Життя ув'язнених було нестерпним, особливо важко їм припадало в жорстокі морози. Герої оповідання «Тесники» Григор'єв і Поташников, інтелігентні люди, заради порятунку власного життя, заради того, щоб хоча б один день провести в тепло, йдуть на обман. Вони вирушають теслити, не вміючи цього робити, чим рятуються від лютого морозу, отримують шматок хліба та право погрітися біля грубки.

Герой оповідання «Одиночний замір», нещодавній студент університету, виснажений голодом, отримує одиночний замір. Він не може виконати це завдання повністю, і покарання йому за те - розстріл. Жорстоко покарано і герої оповідання «Надгробне слово». Ослаблі від голоду, вони змушені були займатися непосильною працею. За прохання бригадира Дюкова покращити харчування разом із ним самим було розстріляно всю бригаду.

Дуже яскраво демонструється згубний вплив тоталітарної системи на людську особистість у оповіданні «Посилання». Дуже рідко політичні ув'язнені отримують посилки. Це велика радість для кожного з них. Але голод і холод вбиває людське в людині. Ув'язнені грабують один одного! «Від голоду наша заздрість була тупа і безсила»,— говориться в оповіданні «Згущене молоко».

Автор показує і звірство наглядачів, які, не маючи жодного співчуття до ближніх своїх, знищують жалюгідні шматки ув'язнених, ламають їх казанки, засудженого Єфремова б'ють до смерті за крадіжку дров.

У оповіданні «Дощ» показується, що робота «ворогів народу» проходить у нестерпних умовах: до пояса в землі і під безперервним дощем. За найменшу помилку на кожного з них чекає смерть. Велика радість, якщо хтось покалічить сам себе, і тоді, можливо, йому вдасться уникнути пекельної роботи.

Ув'язнені і живуть у нелюдських умовах: «У бараку, набитому людьми, так тісно, ​​що можна було спати стоячи... Простір під нарами був набитий людьми вщерть, треба було чекати, щоб присісти, опуститися навпочіпки, потім привалитися кудись до нар, до стовпа, до чужого тіла — і заснути...».

Скалічені душі, скалічені долі... «Всередині все було випалено, спустошено, нам було все одно»,— звучить в оповіданні «Згущене молоко». У цьому оповіданні виникає образ «стукача» Шестакова, який, розраховуючи залучити оповідача банком згущеного молока, сподівається підговорити його на втечу, а потім донести про це і отримати «винагороду». Незважаючи на крайнє фізичне і моральне виснаження оповідач знаходить у собі сили розкусити задум Шестакова і обдурити його. Не всі, на жаль, виявилися такими догадливими. «Вони бігли за тиждень, двох убили недалеко від Чорних ключів, трьох судили за місяць».

В оповіданні «Останній бій майора Пугачова» автор показує людей, дух яких не зламали ні фашистські концтабори, ні сталінські. «Це були люди з іншими навичками, звичками, набутими під час війни, - зі сміливістю, вмінням малювати, що вірили тільки в зброю. Командири і солдати, льотчики і розвідники », - говорить про них письменник. Вони роблять зухвалу та відважну спробу втечі з табору. Герої розуміють, що їхнє порятунок неможливе. Але за ковток свободи вони згодні віддати життя.

«Останній бій майора Пугачова» наочно показує, як Батьківщина обійшлася з людьми, що билися за неї і провинилися лише в тому, що з волі долі вони опинилися в німецькому полоні.

Варлам Шаламов - літописець колимських таборів. У 1962 році він писав А. І. Солженіцину: «Пам'ятаєте найголовніше: табір - негативна школа з першого до останнього дня для кого завгодно. Людині — ні начальникові, ні арештантові не треба його бачити. Але якщо ти його бачив — треба сказати правду, якою б вона не була страшна. Зі свого боку я давно вирішив, що все життя я присвятю саме цій правді».

Шаламов був вірний своїм словам. "Колимські оповідання" стали вершиною його творчості.

Творчість Варлама Шаламова належить до російської літератури 20-го століття, а сам Шаламов визнаний одним із найвидатніших та найталановитіших письменників цього століття.

Його твори просякнуті реалістичністю і незламною мужністю, а «Колимські оповідання», основна його художня спадщина, є яскравим зразком всіх мотивів творчості Шаламова.

Кожна історія, включена до збірки оповідань, є достовірною, тому що письменнику самому довелося пережити сталінський ГУЛАГ і всі муки таборів, що послідували за ним.

Людина та тоталітарна держава

Як уже сказано раніше, «Колимські оповідання» присвячені тому життю, яке довелося пережити неймовірній кількості людей, які пройшли безжальні сталінські табори.

Тим самим, Шаламов порушує основне моральне питання тієї епохи, розкриває ключову проблему того часу – це протистояння особистості людини та тоталітарної держави, яка не шкодує людських доль.

Робить це Шаламов через зображення життя людей, засланих до таборів, адже це вже останній момент такого протистояння.

Шаламов не цурається суворої дійсності і показує всю реальність того так званого «життєвого процесу», що пожирає людські особистості.

Зміни цінностей життя людини

Крім того, що письменник показує те, наскільки суворим, нелюдським і несправедливим покаранням це є, Шаламов наголошує на тому, на кого змушена перетворюватися людина після таборів.

Особливо яскраво виділено цю тему в оповіданні «Сухим пайком», Шаламов показує наскільки воля і гніт держави пригнічує особистісний початок у людині, наскільки розчинять його душу у цій злісній державній машині.

Шляхом фізичних знущань: постійного голоду і холоду, людей перетворювали на звірів, які нічого вже не усвідомлюють навколо, бажають лише їжі та тепла, заперечують усі людські почуття та переживання.

Цінностями життя стають елементарні речі, які трансформують людську душу, перетворюють людину на тварину. Все, що починають бажати люди – це вижити, все, що ними керує – тупа і обмежена жага до життя, спрага просто бути.

Художні прийоми у «Колимських оповіданнях»

Ці практично документальні оповідання пронизані тонкою, потужною філософією та духом мужності та сміливості. Багато критиків виділяють особливу композицію всієї книги, яка складається з 33 оповідань, але при цьому не втрачає цілісності.

Причому оповідання розташовані над хронологічному порядку, але від цього композиція не втрачає смислового призначення. Навпаки, у Шаламова розповіді розташовані в особливому порядку, що дозволяє побачити життя людей у ​​таборах повноцінно, відчути його як єдиний організм.

Художні прийоми, які використовуються письменником, вражають своєю продуманістю. Шаламов використовує лаконізм в описі кошмару, які люди переживають у подібних нелюдських умовах.

Це створює ще більш потужний і відчутний ефект від того, що описується – адже він сухо і реалістично говорить про страх і біль, що йому самому вдалося пережити.

Але «Колимські історії» складаються з різних оповідань. Наприклад, оповідання «Надгробне слово» просякнуте нестерпною гіркотою і безвихіддю, а оповідання «Шеррі-бренді» показує наскільки людина вища за обставин і що для будь-яке життя наповнене змістом та істиною.

Розглянемо збірку Шаламова, над якою він працював у період з 1954 по 1962 рік. Опишемо його короткий зміст. "Колимські оповідання" - збірка, сюжет оповідань якої складає опис табірного та тюремного побуту ув'язнених ГУЛАГу, їх трагічних доль, схожих одна на одну, в яких править випадок. У центрі уваги автора постійно знаходиться голод і насичення, болісне вмирання та одужання, виснаження, моральне приниження та деградація. Про проблеми, що порушуються Шаламовим, ви дізнаєтеся докладніше, прочитавши короткий зміст. "Колимські оповідання" - збірка, яка є осмисленням пережитого та побаченого автором за 17 років, які він провів у висновку (1929-1931) та Колимі (з 1937 по 1951 рік). Фото автора наведено нижче.

Надгробне слово

Автор згадує своїх товаришів із таборів. Ми не перераховуватимемо їх прізвища, оскільки складаємо короткий зміст. "Колимські оповідання" - збірка, в якій переплітаються художність та документальність. Проте всім вбивцям дано в оповіданнях справжнє прізвище.

Продовжуючи розповідь, автор описує, як померли ув'язнені, які муки пережили, говорить про їхні надії та поведінку в "Освенцимі без печей", як Шаламов називав колимські табори. Вижити вдалося небагатьом, а вистояти і не зламатися морально – одиницям.

"Житіє інженера Кіпреєва"

Зупинимося на наступній цікавій розповіді, яку ми не могли не описати, складаючи короткий зміст. "Колимські оповідання" - збірка, в якій автор, який нікого не продав і не зрадив, говорить, що для себе виробив формулу захисту власного існування. Вона полягає в тому, що людина може вистояти, якщо вона готова будь-якої миті до смерті, може накласти на себе руки. Але пізніше він усвідомлює, що лише побудував собі зручне притулок, оскільки невідомо, яким ти станеш у вирішальну хвилину, чи буде в тебе досить не тільки душевних сил, а й фізичних.

Кіпреєв, інженер-фізик, заарештований у 1938 році, не тільки зміг витримати допит зі побиттям, але навіть накинувся на слідчого, внаслідок чого його посадили до карцеру. Але все одно від нього намагаються домогтися надання неправдивих свідчень, пригрозивши арештом дружини. Кипреєв проте продовжує всім доводити, що він не раб, подібно до всіх ув'язнених, а людина. Завдяки таланту (він полагодив зламаний знайшов спосіб, як відновити лампочки, що перегоріли) цьому герою вдається уникнути найбільш важких робіт, але не завжди. Лише дивом він залишається живим, проте моральне потрясіння не відпускає його.

"На представку"

Шаламов, який написав "Колимські оповідання", короткий зміст яких нас цікавить, свідчить, що табірне розтління стосувалося тією чи іншою мірою всіх. Воно здійснювалося у різних формах. Опишемо кількома словами ще один твір зі збірки "Колимські оповідання" - "На представку". Короткий зміст його сюжету є наступним.

У карти грають двоє блатних. Один програє і просить грати у борг. Роздратований у якийсь момент, він наказує несподівано ув'язненому з інтелігентів, який виявився випадково серед глядачів, віддати светр. Той відмовляється. Його "кінчає" один із блатних, а светр дістається блатарю все одно.

"Вночі"

Переходимо до опису ще одного твору зі збірки "Колимські оповідання" - "Вночі". Короткий зміст його, на наш погляд, також буде цікавим для читача.

До могили крадуться двоє ув'язнених. Тут було поховано вранці тіло їхнього товариша. Вони знімають білизну з мерця для того, щоб завтра поміняти на тютюн чи хліб чи продати. Гидливість до одягу померлого змінюється думкою про те, що, можливо, вони завтра зможуть покурити або трохи більше поїсти.

Дуже багато творів у збірці "Колимські оповідання". "Теслярі", короткий зміст якого ми опустили, слідує за оповіданням "Ніч". Ознайомитись з ним пропонуємо самостійно. Твір за обсягом невеликий. Формат однієї статті, на жаль, не дозволяє описати усі оповідання. Також зовсім невеликий витвір зі збірки "Колимські оповідання" - "Ягоди". Короткий зміст основних та найцікавіших, на наш погляд, оповідань представлений у цій статті.

"Одиночний замір"

Визначається автором як рабська табірна праця – ще одна форма розтління. Ув'язнений, виснажений ним, не може відпрацювати норму, праця перетворюється на тортури і веде до повільного умертвіння. Дугаєв, зек, дедалі більше слабшає через 16-годинний робочий день. Він сипле, кайліт, возить. Увечері наглядач заміряє зроблене ним. Цифра в 25%, названа доглядачем, здається дуже великою Дугаєву. У нього нестерпно руки, голова, ниють ікри. В'язень навіть не відчуває голоду. Пізніше його викликають до слідчого. Той питає: "Ім'я, прізвище, термін, стаття". Солдати через день ведуть ув'язненого до глухого місця, оточеного парканом з колючим дротом. Ночами звідси чути шум тракторів. Дугаєв здогадується про те, навіщо його доставили сюди, і розуміє, що життя скінчилося. Він шкодує лише про те, що даремно промучився зайвий день.

"Дощ"

Можна дуже довго розповідати про таку збірку, як "Колимські оповідання". Короткий зміст за розділами творів має лише ознайомлювальний характер. Пропонуємо до вашої уваги наступне оповідання - "Дощ".

"Шеррі Бренді"

Поет-в'язень, якого вважали першим поетом 20 століття нашій країні, вмирає. Він лежить на нарах, у глибині їхнього нижнього ряду. Вмирає поет довго. Іноді до нього приходить миль, наприклад, про те, що хтось украв у нього хліб, який поет поклав собі під голову. Він готовий шукати, битися, лаятись... Однак сил на це вже немає. Коли йому в руку вкладають добову пайку, він притискає до рота хліб щосили, смокче його, намагається гризти і рвати цинготними зубами, що хитаються. Коли поет умирає, його не списують ще 2 дні. Сусідам при роздачі вдається отримувати нею хліб як живого. Вони влаштовують так, що той піднімає руку, як лялька-маріонетка.

"Шокова терапія"

Мерзляков, один із героїв збірки "Колмиські оповідання", короткий зміст якого ми розглядаємо, зек великої статури, на загальних роботах розуміє, що здає. Він падає, не може підвестися і відмовляється взяти колоду. Спочатку його б'ють свої, потім – конвоїри. Його доставляють у табір із болями в попереку та зламаним рубом. Після одужання Мерзляков не припиняє скаржитися і вдає, що не може розігнутися. Він робить це для того, щоб відтягнути виписку. Його направляють до хірургічного відділення центральної лікарні, а потім до нервового дослідження. У Мерзлякова з'являється шанс бути списаним на волю через хворобу. Він щосили намагається, щоб його не викрили. Але Петро Іванович, лікар, що сам у минулому був зеком, його викриває. Все людське у ньому витісняє професійне. Він витрачає основну частину часу на викриття тих, хто симулює. Петро Іванович передчуває ефект, який справить випадок із Мерзляковим. Лікар спочатку робить йому наркоз, під час якого вдається розігнути тіло Мерзлякова. Через тиждень пацієнтові призначають шокову терапію, після якої той проситься на виписку сам.

"Тифозний карантин"

Андрєєв потрапляє до карантину, захворівши на тиф. Положення хворого в порівнянні з роботами на копальнях дає йому шанс вижити, на що той майже не сподівався. Тоді Андрєєв вирішує затриматися тут якнайдовше, а потім, можливо, його не спрямують більше в золоті забої, де смерть, побої, голод. Андрєєв не відгукується на перекличці перед відправкою одужалих на роботи. Йому вдається в такий спосіб ховатися досить довго. Поступово порожніє транзитка, черга доходить, нарешті, і до Андрєєва. Але тепер йому здається, що битву за життя він виграв, і якщо тепер і будуть відправки, то лише на місцеві, ближні відрядження. Але коли вантажівка з групою ув'язнених, якою видали несподівано зимове обмундирування, переїжджає межу, що відокремлює далекі та ближні відрядження, Андрєєв розуміє, що доля з неї посміялася.

На фото нижче – на будинку у Вологді, в якому мешкав Шаламов.

"Аневризм аорти"

У розповідях Шаламова хвороба та лікарня – неодмінний атрибут сюжету. Катерина Гловацька, ув'язнена, потрапляє до лікарні. Ця красуня відразу ж сподобалася Зайцеву, черговому лікареві. Він знає про те, що вона полягає у відносинах із зеком Подшиваловим, його знайомим, який керує місцевим гуртком художньої самодіяльності, лікар все ж таки вирішує спробувати щастя. Як завжди, він починає з медичного обстеження пацієнтки, з прослуховування серця. Проте чоловіча зацікавленість змінюється лікарською заклопотаністю. У Гловацької він виявляє хворобу, при якій кожен необережний рух може спровокувати смерть. начальство, Що Взяло за правило розлучати коханців, одного разу вже відправило дівчину на штрафний жіночий копальня. Начальник лікарні після рапорту лікаря про її хворобу впевнений, що це підступи Підшивалова, який хоче затримати коханку. Дівчину виписують, але під час навантаження вона вмирає, про що і попереджав Зайцев.

"Останній бій майора Пугачова"

Автор свідчить про те, що після Великої Вітчизняної війни стали прибувати до таборів ув'язнені, які воювали та пройшли через полон. Люди ці інші загартування: які вміють ризикувати, сміливі. Вони вірять лише у зброю. Табірне рабство їх не розбестило, вони ще не були виснажені до втрати волі та сил. Їхня "вина" полягала в тому, що ці в'язні побували в полоні або в оточенні. Одному з них, майору Пугачову, було ясно, що їх привезли на смерть. Тоді він збирає сильних і рішучих, під стать собі, ув'язнених, які готові померти або стати вільними. Втечу готують усю зиму. Пугачов зрозумів, що тікати після того, як пережили зиму, можуть лише ті, кому вдасться уникнути спільних робіт. Один за одним учасники змови просуваються в обслугу. Один із них стає кухарем, інший – культоргом, третій лагодить зброю для охорони.

Одного весняного дня, о 5 ранку, постукали на вахту. Черговий впускає в'язня-кухаря, який, як завжди, прийшов за ключами від комори. Кухар його душить, а інший ув'язнений переодягається у його форму. З іншими черговими, які повернулися трохи пізніше, відбувається те саме. Далі все відбувається за планом Пугачова. У приміщення охорони вриваються змовники та опановують зброю, застреливши чергового. Вони запасаються провіантом і надягають військову форму, тримаючи раптово збуджених бійців під прицілом. Вийшовши за територію табору, вони на трасі зупиняють вантажівку, водія висаджують і їдуть, доки бензин не закінчується. Потім вони йдуть у тайгу. Пугачов, прокинувшись уночі після багатьох місяців неволі, згадує, як у 1944 році втік з німецького табору, перейшов лінію фронту, пережив допит у спеціальному відділі, після чого був звинувачений у шпигунстві та засуджений до 25 років в'язниці. Він згадує також, як у німецький табір приїжджали емісари генерала Власова, які вербували росіян, переконуючи, що солдати, що потрапили в полон, для радянської влади - зрадники Батьківщини. Тоді Пугачов їм не вірив, але незабаром сам у цьому переконався. Він озирає з любов'ю своїх товаришів, які сплять поруч. Трохи пізніше зав'язується безнадійний бій із солдатами, які оточили втікачів. Ув'язнені гинуть майже всі, крім одного, якого виліковують після тяжкого поранення, щоб розстріляти. Лише Пугачову вдається втекти. Він причаївся в ведмежому барлозі, але знає, що його теж знайдуть. Про вчинене він не шкодує. Його останній постріл – у себе.

Отже, ми розглянули основні оповідання зі збірки, автором якої є Варлам Шаламов ("Колимські оповідання"). Короткий зміст знайомить читача із основними подіями. Докладніше про них можна прочитати на сторінках твору. Вперше збірку опублікував 1966 року Варлам Шаламов. "Колимські оповідання", короткий зміст яких ви тепер знаєте, з'явилися на сторінках нью-йоркського видання "Новий журнал".

У Нью-Йорку в 1966 році було опубліковано лише 4 оповідання. Наступного, 1967-го, 26 оповідань цього автора, в основному з збірки, що цікавить нас, вийшли в перекладі на німецьку в місті Кельні. За життя так і не опублікувала в СРСР збірку "Колимські оповідання" Шаламов. Короткий зміст усіх розділів, на жаль, не входить до формату однієї статті, оскільки оповідань у збірці дуже багато. Тому рекомендуємо самостійно ознайомитись з рештою.

"Згущене молоко"

Окрім описаних вище, розповімо ще про один твор із збірки "Колимські оповідання" - Короткий зміст його наступний.

Шестаков, знайомий оповідача, не працював на копальні у вибої, оскільки був інженером-геологом, і його взяли до контори. Він зустрівся з оповідачем і повідомив, що хоче взяти робітників і піти на Чорні Ключі до моря. І хоча останній розумів, що це нездійсненно (шлях до моря дуже довгий), він все ж таки погодився. Оповідач міркував, що Шестаков, мабуть, хоче здати всіх, хто у цьому братиме участь. Але обіцяне згущене молоко (щоб подолати шлях, слід підкріпитися) підкупило його. Зайшовши до Шестакова, він з'їв дві банки цих ласощів. А потім раптом повідомив, що передумав. За тиждень інші робітники бігли. Двох із них убили, трьох за місяць судили. А Шестакова перевели на іншу копальні.

Рекомендуємо прочитати в оригіналі та інші твори. Дуже талановито написав Шаламов "Колимські оповідання". Короткий зміст ("Ягоди", "Дощ" та "Дитячі картинки" ми також рекомендуємо прочитати в оригіналі) передає лише сюжет. Авторський склад, художні переваги оцінити можна лише познайомившись із самим твором.

Не входить до збірки "Колимські оповідання" "Сентенція". Короткий зміст цієї розповіді ми не описували з цієї причини. Однак цей твір є одним із найзагадковіших у творчості Шаламова. Шанувальникам його таланту буде цікаво з ним ознайомитись.