Лев Миколайович Толстой

Розповіді про дітей

Хлопчик стеріг овець і, ніби побачивши вовка, почав звати:

Допоможіть, вовк! Вовк!

Чоловіки прибігли і бачать: неправда. Як зробив він так і двічі і тричі, трапилося - і справді набіг вовк.

Хлопчик почав кричати:

Сюди, сюди скоріше, вовку!

Чоловіки подумали, що знову обманює, - не послухали його.

Вовк бачить, боятися нема чого: на просторі перерізав все стадо.

_________________

ЯК ТІТУШКА РОЗПОВІДАЛА ПРО ТЕМ, ЯК ВОНА ВИВЧИЛАСЯ ШИТИ

Коли мені було шість років, я просила матір дати мені шити. Вона сказала: "Ти ще мала, ти тільки пальці наколеш", а я все чіплялася.

Мати дістала з скрині червоний клапоть і дала мені; потім засунула в голку червону нитку і показала мені, як тримати.

Я почала шити, але не могла робити рівних стібків; один стібок виходив великий, а інший потрапляв на край і проривався наскрізь. Потім я вколола палець і хотіла не заплакати, та мати спитала мене: Що ти? – я не втрималась і заплакала. Тоді мати наказала мені йти грати.

Коли я лягла спати, мені все мерехтіли стібки; я все думала про те, як мені швидше навчитися шити, і мені здавалося так важко, що я ніколи не вивчуся.

А тепер я виросла велика і не пам'ятаю, як навчилася шити; і коли я вчу шити свою дівчинку, дивуюся, як вона не може тримати голку.

_________________

ЯК Хлопчик розповідав про те, як його в лісі застав гроза

Коли я був маленький, мене послали до лісу по гриби. Я дійшов до лісу, набрав грибів і хотів іти додому. Раптом стало темно, пішов дощ і загриміло. Я злякався і сів під великий дуб. Блиснула блискавка, така світла, що мені очам боляче стало, і я замружився. Над моєю головою щось затріщало і загриміло; потім щось ударило мене в голову. Я впав і лежав, поки перестав дощ. Коли я прийшов до тями, по всьому лісі капало з дерев, співали птахи і грало сонечко. Великий дуб зламався, і з пня йшов дим. Навколо мене лежали одвірки від дуба. Сукня на мені була все мокра і липла до тіла; на голові була шишка, і було трохи боляче. Я знайшов свою шапку, взяв гриби та побіг додому. Вдома нікого не було; я дістав у столі хліба та вліз на піч. Коли я прокинувся, я побачив з грубки, що мої гриби засмажили, поставили на стіл і вже хочуть їсти. Я закричав: Що ви без мене їсте? Вони кажуть: Що ж ти спиш? Іди скоріше, їж».

_________________

КІСТКА

Купила мати слив і хотіла дати їх дітям по обіді. Вони ще лежали на тарілці. Ваня ніколи не їв слив і все нюхав їх. І дуже вони йому подобалися. Дуже хотілося з'їсти. Він усе ходив повз сливи. Коли нікого не було у світлиці, він не втримався, схопив одну сливу та з'їв. Перед обідом мати визнала сливи і бачить-однієї ні. Вона сказала батькові.

За обідом батько й каже:

А що, діти, чи не з'їв хтось одну сливу?

Усі сказали:

Ваня почервонів, як рак, і сказав також:

Ні, я не їв.

Тоді батько сказав:

Що з'їв хтось із вас, це недобре; але не в тому біда. Біда в тому, що в сливах є кісточки, і якщо хтось не вміє їх їсти і проковтне кісточку, то через день помре. Я цього боюсь.

Ваня зблід і сказав:

Ні, я кинув кісточку за віконце.

І всі засміялися, а Іван заплакав.

_________________

ДІВЧИНКА І ГРИБИ

Дві дівчинки йшли додому із грибами.

Їм треба було переходити залізницею.

Вони думали, що машина далеко, залізли на насип і пішли рейками.

Раптом зашуміла машина. Старша дівчинка побігла назад, а менша перебігла через дорогу.

Старша дівчинка закричала сестрі:

"Не ходи назад!"

Але машина була так близько і так голосно шуміла, що дівчинка не почула; вона подумала, що їй наказують тікати назад. Вона побігла через рейки, спіткнулася, випустила гриби і стала підбирати їх.

Машина вже була близько, і машиніст свистів щосили.

Старша дівчинка кричала:

«Кинь гриби!», а маленька дівчинка думала, що їй наказують зібрати гриби, і повзала дорогою.

Машиніст не міг утримати машини. Вона свистала щосили і наїхала на дівчинку.

Старша дівчинка кричала та плакала. Усі, хто проїжджав, дивилися з вікон вагонів, а кондуктор побіг на кінець поїзда, щоб бачити, що сталося з дівчинкою.

Коли поїзд пройшов, всі побачили, що дівчинка лежить між рейками головою вниз і не рухається.

Потім, коли поїзд уже від'їхав далеко, дівчинка підвела голову, схопилася на коліна, зібрала гриби і побігла до сестри.

_________________

ЯК Хлопчик розповідав про те, як він дідусь знайшов бджолиних маток

Мій дідусь улітку жив на пасічнику. Коли я приходив до нього, він давав мені меду.

Одного разу я прийшов на пасеку і став ходити між вуликів. Я не боявся бджіл, бо дід навчив мене тихо ходити по осіку.

І бджоли звикли до мене і не кусали. В одному вулику я почув щось квохче.

Я прийшов до діда в хатинку і розповів йому.

Він пішов зі мною, сам послухав і сказав:

Із цього вулика вже вилетів один рій, первак, зі старою маткою; а тепер молоді матки вивелися. Це вони кричать. Вони завтра з іншим роєм вилітатимуть.

Я спитав у дідуся:

Які такі бувають матки?

Він сказав:

Приходь завтра; Бог дасть, відріється, - я тобі покажу і меду дам.

Коли я наступного дня прийшов до дідуся, у нього в сінях висіли дві закриті роївні з бджолами. Дід наказав мені надіти сітку і обв'язав мені її хусткою по шиї; потім узяв одну закриту роївню з бджолами і поніс її на пасічник. Бджоли гули в ній. Я боявся їх і заховав руки в штани; але мені хотілося подивитись на матку, і я пішов за дідом.

На осіні дід підійшов до порожньої колоди, причепив коритце, відкрив роївню і витрусив з неї бджіл на корито. Бджоли поповзли коритом у колоду і все трубили, а дід віником поворухував їх.

А ось і матка! - Дід показав мені віничком, і я побачив довгу бджолу з короткими крильцями. Вона проповзла з іншими і зникла.

Потім дід зняв з мене сітку і пішов у хатинку. Там він дав мені великий шматок меду, я з'їв його і обмазав собі щоки та руки.

Коли я прийшов додому, мати сказала:

Знову тебе, баловнику, дід медом годував.

А я сказав:

Він за те мені дав меду, що я йому вчора знайшов вулик із молодими матками, а нині ми з ним рій садили.

_________________

У жнива мужики та баби пішли на роботу. У селі залишилися лише старі та малі. В одній хаті залишилися бабуся і троє онуків. Бабуся витопила грубку і лягла відпочити. На неї сідали мухи та кусали її. Вона затулила голову рушником і заснула.

Одна з онучок, Маша (їй було три роки), відкрила грубку, нагрібла вугілля в черепок і пішла в сіни. А в сінях лежали снопи. Баби приготували ці снопи на свясла. Маша принесла вугілля, поклала під снопи і почала дмухати. Коли солома стала спалахувати, вона зраділа, пішла в хату і привела за руку брата, Кирюшку (йому було півтора роки, він щойно навчився ходити), і сказала:

Глянь, Кілюска, яку я піч здула.

Снопи вже горіли і тріщали. Коли застеляло сіни димом, Маша злякалася і побігла назад у хату. Кирюшка впав на порозі, розбив носа і заплакав. Маша засунула його в хату, і вони обоє сховалися під лаву. Бабуся нічого не чула і спала.

Старший хлопчик Ваня (йому було вісім років) був на вулиці. Коли він побачив, що з сіней валить дим, він убіг у двері, крізь дим проскочив у хату і почав будити бабусю; але бабуся спросонків очманіла і забула про дітей, вискочила і побігла дворами за народом. Маша тим часом сиділа під лавкою і мовчала; тільки маленький хлопчик кричав, бо боляче розбив собі носа. Ваня почув його крик, подивився під лаву і закричав Маші:

Біжи, згориш!

Маша побігла в сіни, але від диму та вогню не можна було пройти. Вона повернулася назад. Тоді Ваня підняв вікно і велів їй лізти.

Коли вона пролізла, Ваня схопив брата і потяг його. Але хлопчик був важким і не давався братові. Він плакав і штовхав Ваню. Ваня двічі впав, поки дотягнув його до вікна: двері в хаті вже спалахнули. Ваня просунув хлопчикову голову у вікно і хотів проштовхнути його; але хлопчик (він дуже злякався) вхопився рученятами і не пускав їх. Тоді Ваня закричав Маші:

Тягни його за голову! - і сам штовхав ззаду.

Лев Толстой відомий за своїми монументальними працями, але його дитячі твори теж заслуговують на увагу. Знаменитий класик написав для дітей десятки відмінних казок, билин та оповідань, про які й йтиметься нижче.

Казки, байки, були й оповідання

Знаменитий російський письменник Лев Миколайович Толстой завжди з особливим трепетом ставився до дитячої літератури. Довгі спостереження автора за селянськими дітьми відбито у творчості. Знамениті «Абетка», «Нова абетка» та «Російські книги для читання» зробили величезний внесок у розвиток дитячої освіти. До цього видання входять казки «Три ведмеді», «Липунюшка», «Два брати», «Філіпок», «Стрибок», розповіді про собаку Бульку, які широко використовуються до цього дня в дошкільній та початковій шкільній освіті. Далі

Три медведі

До збірки Льва Толстого входять твори, написані понад півстоліття тому для вихованців Яснополянської школи. Сьогодні тексти не меншою мірою користуються величезною популярністю серед дітей, завдяки простому та барвистим описом житейської мудрості. Ілюстрації у книзі надані знаменитим художником І. Циганковим. Підходить для старшого дошкільного віку. Далі

Зібрання творів включає такі роботи як «Липунюшка», «Акула», а ще «Лев і собачка», «Два брата», знамениті «Кісточка», «Стрибок», і, звичайно ж, «Три ведмеді». Твори були написані для всіх юних учнів у маєтку Ясна Поляна, але продовжують викликати величезний інтерес у молодого читача і сьогодні. Далі

Дане видання – це колекція з фольклорних творів «Лисиця і Журавель», «Гусі-лебеді», «Пряничний будиночок», переказані Л.М. Єлісєєвої та О.М. Афанасьєвої та творіння Льва Миколайовича Толстого «Три ведмеді». Твори оповідають про такі поняття як доброта, розум, справедливість, а також кмітливість. Тут ви зустрінете всім відомих казкових героїв: хитру лисицю, злого сірого вовка, Машеньку, яка любила поїсти з чужої чашки. Видання супроводжується картинками художників Сергія Бордюга та Наталії Трепенок. Далі

Колекція захоплюючих казок про тварин з безліччю яскравих зображень для дітей дошкільного віку: «Лис і Мишеня» Віталія Біанки, «Жаба-мандрівниця» Всеволода Гаршина, «Сіра Шейка» Дмитра Мамина-Сибіряка, «Три ведмеді» Льва Толстого та інші. Ілюстратор - Тетяна Васильєва. Далі

Все найкраще для дітей

Золота колекція творів Льва Миколайовича Толстого, яка не залишить байдужими як малюків, так і старших дітей. Тема безтурботного дитинства припаде до смаку сучасним хлопцям та їхнім батькам. Книга закликає юне покоління до любові, доброти та поваги, якими, мабуть, просякнута вся творчість великого літератора. Далі

Це збори оповідань, билин та казок, що входять до програми початкової шкільної освіти. Серія повістей про собак Лева Миколайовича – Мільтона та Булька не залишить байдужим хлопчаків та дівчаток початкових класів. Далі

Повісті та оповідання

Леву Миколайовичу Толстому було трохи більше двадцяти років, коли він почав навчати грамоти селянських дітей у себе в маєтку. Роботу в яснополянській школі він продовжував з перервами до кінця життя, над складанням навчальних книг працював довго та захоплено. У 1872 році вийшла «Азбука» - книжковий комплект, що містив власне абетку, тексти для початкового російського та церковнослов'янського читання, арифметику та керівництво для вчителя. Через три роки Толстой опублікував "Нову абетку". Під час навчання він використовував прислів'я, приказки, загадки. Він написав багато «прислів'яних оповідань»: у кожному прислів'я розгорталася в короткий сюжет з мораллю. «Нову абетку» доповнювали «Російські книги для читання» - кілька сотень творів: оповідання та були, перекази народних казок та класичних байок, природничі описи та міркування.

Толстой прагнув гранично простого і точного мови. Але сучасній дитині важко зрозуміти навіть найпростіші тексти про старовинний селянський побут.

То що? Твори Льва Толстого для дітей стають літературною пам'яткою і залишають російське дитяче читання, основою якого вони були ціле століття?

Нестачі у сучасних виданнях немає. Видавці намагаються зробити книжки цікавими та зрозумілими нинішнім дітям.

1. Толстой, Л. Н. Історії для дітей/Лев Толстой; [передив. В. Толстого; сост. Ю. Кублановський]; малюнки Наталії Парен-Челпанової. – [Ясна Поляна]: Музей-садиба Л. Н. Толстого «Ясна Поляна», 2012. – 47 с. : іл.

Ілюстровані російською художницею в еміграції Наталією Парен-Челпановою дитячі оповідання Льва Толстого в перекладі французькою мовою були видані в Парижі видавництвом «Галлімар» у 1936 році. У яснополянській книжечці вони, звісно, ​​друкуються російською. Тут є як оповідання, які зазвичай включаються в сучасні збірки та безперечні в дитячому читанні («Пожежні собаки», «Кошеня», «Філіпок»), так і рідкісні, навіть дивовижні. Наприклад, байка «Сова і заєць» - як самовпевнена молода сова хотіла зловити величезного русака, вчепилася однією лапою йому в спину, іншою в дерево, а той «рвонувся і розірвав сову». Читаємо далі?

Що правильно, те правильно: літературні засоби Толстого сильні; враження після прочитання залишаться глибокими.

Ілюстрації Наталії Парен наближали тексти до маленьких читачів її часу: герої оповідань намальовані, наче вони були сучасниками художниці. Зустрічаються французькі написи: наприклад, "Pinson" на могилці горобця (до оповідання "Як тітонька розповідала про те, як у неї був ручний горобець - Живчик").

2. Толстой, Л. Н. Три ведмеді/Лев Толстой; художник Юрій Васнєцов. – Москва: Мелік-Пашаєв, 2013. – 17 с. : іл.

У тому ж 1936 року Юрій Васнєцов ілюстрував переказану російською лад Львом Толстим англійську казку. Спочатку ілюстрації були чорно-білими, а тут відтворено пізній барвистий варіант. Казкові ведмеді Ю. Васнєцова, хоча Михайло Іванович і Мишко в жилетах, а Настасся Петрівна з мереживною парасолькою, - досить страшні. Дитині зрозуміло, чому «одна дівчинка» так злякалася; але втекти їй вдалося!

Для нового видання зроблено корекцію кольорів ілюстрацій. Побачити перше видання, а також перевидання, що відрізняються одне від одного, можна у Національній електронній дитячій бібліотеці (книги захищені авторським правом, для перегляду потрібна реєстрація).

3. Толстой, Л. Н. Липунюшка: оповідання та казки / Лев Толстой; ілюстрації А. Ф. Пахомова. – Санкт-Петербург: Амфора, 2011. – 47 с. : іл.- (Бібліотека молодшого школяра).

У багатьох дорослих збереглася у пам'яті «Абетка» Льва Толстого з ілюстраціями Олексія Федоровича Пахомова. Художник добре знав селянський спосіб життя (сам народився в дореволюційному селі). Селян малював із великим співчуттям, дітей – сентиментально, проте завжди твердою, впевненою рукою.

Петербурзька "Амфора" не раз видавала маленькими збірками оповідання з "Абетки" Л. Н. Толстого з ілюстраціями А. Ф. Пахомова. У цій книзі - кілька оповідань, якими селянські діти вчилися читати. Потім казки - «Як мужик гусей ділив» (про хитрого мужика) та «Липунюшка» (про винахідливого синочка, що «в бавовні вивівся»).

4. Толстой, Л. Н. Про тварин та птахів / Л. Н. Толстой; художник Андрій Брей. - Санкт-Петербург; Москва: Мова, 2015. – 19 с. : іл. - (Улюблена мамина книжка).

Оповідання «Орел», «Горобець і ластівки», «Як вовки навчають своїх дітей», «На що потрібні миші», «Слон», «Страус», «Лебеді». Толстой не сентиментальний анітрохи. Звірі в його оповіданнях бувають хижаками та жертвами. Але, звичайно, в азбучному оповіданні має прочитуватися мораль; над кожної історії вона прямолінійна.

Ось «Лебеді» – справжній вірш у прозі.

Про художника треба сказати, що він виразно малював тварин; серед його вчителів був В. А. Ватагін. «Оповідання про тварин» з ілюстраціями Андрія Андрійовича Брея, видані «Детгізом» у 1945 році, оцифровані та доступні у Національній електронній дитячій бібліотеці (для перегляду також потрібна реєстрація).

5. Толстой, Л. Н. Косточка: оповідання для дітей/Лев Толстой; малюнки Володимира Гальдяєва. - Санкт-Петербург; Москва: Мова, 2015. – 79 с. : іл.

У книзі зібрані, в основному, дитячі оповідання Л. Н. Толстого, що найчастіше видаються і читаються: «Пожежа», «Пожежні собаки», «Філіпок», «Кошеня»…

«Кісточка» - теж оповідання широко відоме, але мало хто готовий погодитися з показаним у ньому радикальним виховним методом.

Зміст книги та макет - такі ж, як у збірнику «Оповідання та були», виданому 1977 року. Більше текстів і малюнків Володимира Гальдяєва було в «Книзі для дітей» Л. Н. Толстого, що вийшла у видавництві «Московський робітник» того ж 1977 (видання, звичайно, готувалися до 150-річчя письменника). Суворість малюнка та характерність персонажів добре відповідають толстовському літературному стилю.

6. Толстой, Л. Н. Дітям: оповідання / Л. Толстой; малюнки П. Рєпкіна. – Москва: Нігма, 2015. – 16 с. : іл.

Чотири оповідання: «Лев і собачка», «Слон», «Орел», «Кошеня». Вони ілюстровані Петром Рєпкіним, художником-графіком та мультиплікатором. Цікаво, що зображені художником лев, орел, слон та його маленький господар очевидно нагадують героїв мультфільму «Мауглі», художником-постановником якого був Рєпкін (разом з А. Винокуровим). Ні Кіплінгу, ні Толстому пошкодити це не може, зате наводить на роздуми про відмінності та подібність поглядів і талантів двох великих письменників.

7. Толстой, Л. Н. Лев та собачка: колишня / Л. Н. Толстой; малюнки Г. А. В. Траугот. – Санкт-Петербург: Мова, 2014. – 23 с. : іл.

На форзаці вміщено малюнок, що зображує графа Льва Миколайовича Толстого в Лондоні в 1861 році і ніби підтверджує: ця розповідь - буваль. Сама розповідь дана у вигляді підписів до ілюстрацій.

Перший рядок: «У Лондоні показували диких звірів…»Старовинне різнокольорове, майже казкове західноєвропейське місто, городяни та городянки, кучеряві діти – все в манері, здавна властивій художникам «Г. А. В. Траугот». М'ясо, кинуте в клітину леву, натуралістично (як у Ріпкіна) не виглядає. Лев, що сумує за померлим песиком (Толстой чесно пише, що він «здох»), намальований дуже експресивно.

Докладніше про книгу «Бібліогід» розповідав.

8. Толстой, Л. Н. Філіпок / Л. Н. Толстой; художник Геннадій Спірін. - Москва: РІПОЛ класик, 2012. - : іл. – (Шедеври книжкової ілюстрації).

«Філіпок» з «Нової абетки» - одне з найвідоміших оповідань Льва Толстого та всієї російської дитячої літератури. Переносне значення слова «хрестоматійний» тут збігається із прямим.

Видавництво «РІПОЛ класик» уже кілька разів перевидавало книгу з ілюстраціями Геннадія Спіріна та включало її до подарункової «Новорічної колекції». Такий «Філіпок» насамперед видавався англійською мовою (див. на сайті художника: http://gennadyspirin.com/books/). У малюнках Геннадія Костянтиновича багато розчулення старовинним селянським побутом та зимовою російською природою.

Примітно, що в «Новій абетці» за цією розповіддю (наприкінці якої Філіпок «почав говорити Богородицю; але всяке слово говорив не так») слідували «Слов'янські літери», «Слов'янські слова під титлами» та молитви.

9. Толстой, Л. Н. Моя перша російська книга для читання / Лев Миколайович Толстой. - Москва: Біле місто, . – 79 с. : іл. – (Російські книги для читання).

"Біле місто" зробило повне видання "Російських книг для читання". Так само видано другу, третю і четверту книги. Тут немає скорочень. Оповідання, казки, були, байки, описи та міркування дано в тому порядку, в якому їх розташував Лев Миколайович. Будь-яких коментарів до текстів немає. Замість словесних пояснень використовуються ілюстрації. Здебільшого, це репродукції картин, відомих і менш відомих. Наприклад, до опису «Море» – «Дев'ятий вал» Івана Айвазовського. До міркування «Чому буває вітер?» - «Діти, що біжать від грози» Костянтина Маковського. До розповіді «Пожежа» – «Пожежа на селі» Миколи Дмитрієва-Оренбурзького. До повісті «Кавказький бранець» - пейзажі Лева Лагоріо та Михайла Лермонтова.

Діапазон віку та інтересів читачів цієї книги може бути дуже широким.

10. Толстой, Л. Н. Море: опис / Лев Миколайович Толстой; художник Михайло Бичков. – Санкт-Петербург: Азбука, 2014. – с. : іл. - (Добре і вічне).

З перелічених книг ця представляється найбільш належать нашому часу. Художник Михайло Бичков каже: «Кілька рядків Л. Н. Толстого подарували мені чудову можливість намалювати море». На великоформатних розворотах художник зобразив море південне та північне, тихе та бурхливе, денне та нічне. До короткого тексту Толстого зробив мальований додаток про всілякі морські судна.

Робота захопила Михайла Бичкова, і він ілюстрував три оповідання з «Азбуки» Толстого, об'єднавши їх вигаданою навколосвітньою подорожжю на вітрильному військовому кораблі. В оповіданні «Стрибок» така подорож згадується. Розповідь "Акула" починається зі слів: "Наш корабель стояв на якорі біля берега Африки". Дія оповідання «Пожежні собаки» відбувається в Лондоні – і художник намалював російський корвет під Андріївським прапором на тлі будівництва Тауерського мосту (будувався з 1886 по 1894 рік; «Абетка» складена раніше, але в ту ж епоху, особливо якщо дивитися з нашого часу) .

Книга «Були» вийшла у видавництві «Мова» у 2015 році. Навесні 2016 року у Державному музеї Л. М. Толстого на Пречистенці відбулася виставка ілюстрацій Михайла Бичкова до двох цих дитячих книг.

«Море широко та глибоко; кінця морю не видно. У морі сонце встає і в море сідає. Дна моря ніхто не дістав і не знає. Коли вітру немає, море синє та гладке; коли повіє вітер, море сколихається і стане нерівно...»

«Море. Опис»

«…Вода з моря піднімається туманом; туман піднімається вище, і з туману робляться хмари. Хмари ганяє вітром і розносить по землі. З хмар вода падає на землю. З землі стікає у болота та струмки. З струмків тече до річок; з річок у морі. З моря знову вода піднімається в хмари, і хмари розносяться землею ... »

«Куди подіється вода з моря? Міркування»

Розповіді Льва Толстого з «Абетки» та «Російських книг для читання» лаконічні, навіть лапідарні. Багато в чому архаїчні, на сьогоднішній погляд. Але істотно в них ось що: рідкісне тепер не ігрове, серйозне ставлення до слова, просте, але не спрощене ставлення до всього, що оточує.

Світлана Мала

4.
5.
6.
7.
8.
9.
10.
11.
12.
13.
14.
15.
16.
17.
18.
19.
20.

Галка та глечик

Хотіла Галка пити. Надворі стояв глечик з водою, а в глечику була вода тільки на дні.
Галці не можна було дістати.
Вона почала кидати в глечик камінці і стільки накидала, що вода стала вищою і можна було пити.

Пацюки та яйце

Два щури знайшли яйце. Хотіли його ділити і їсти; але бачать, летить ворона і хоче взяти яйце.
Почали думати щури, як яйце від ворони стягнути. Нести? - Не схопити; котити? - Розбити можна.
І вирішили щури ось що: одна лягла на спину, схопила яйце лапками, а інша повезла її за хвіст, і як на санях стягла яйце під підлогу.

Жучка

Несла Жучка кістку через міст. Дивись, у воді її тінь.
Прийшло Жучці на думку, що у воді не тінь, а Жучка та кістка.
Вона й пусти свою кістку, щоби ту взяти. Ту не взяла, а своя на дно пішла.

Вовк та коза

Вовк бачить - коза пасеться на кам'яній горі і не можна йому до неї підібратися; він їй і каже: «Пішла б ти вниз: тут і місце рівніше, і трава тобі для корму набагато солодша».
А Коза каже: «Не за тим ти, вовку, мене вниз кличеш: ти не про мою, а про свою корму клопочешся».

Мавпа та горох

(Байка)
Мавпа несла дві повні жмені гороху. Вискочила одна горошинка; мавпа хотіла підняти і прокидала двадцять горошинок.
Вона кинулась піднімати і прокидала все. Тоді вона розсердилася, розкидала весь горох і втекла.

Мишка, кіт і півень

Мишка вийшла погуляти. Ходила двором і знову прийшла до матері.
«Ну, матінко, я двох звірів бачила. Один страшний, а другий добрий».
Мати сказала: "Скажи, які це звірі?"
Мишка сказала: «Один страшний, ходить по двору отак: ноги в нього чорні, хохол червоний, очі на викочуванні, а ніс гачком. Коли я повз неї, він відкрив пащу, ногу підняв і почав кричати так голосно, що я від страху не знала, куди піти!
— Це півень, — сказала стара миша. - Він зла нікому не робить, його не бійся. Ну, а інший звір?
— Інший лежав на сонечку і грівся. Шия у нього біла, ніжки сірі, гладкі, сам лиже свою білу грудку і хвостиком трохи рухає, на мене дивиться.
Стара миша сказала: «Дура ти, дурепа. Це ж сам кіт».

Лев та миша

(Байка)

Лев спав. Миша пробігла йому тілом. Він прокинувся і впіймав її. Миша почала просити, щоб він пустив її; вона сказала: "Якщо ти мене пустиш, і я тобі добро зроблю". Лев засміявся, що миша обіцяє йому добро зробити, і пустив її.

Потім мисливці зловили лева і прив'язали мотузкою до дерева. Миша почула левове ревіння, прибігла, перегризла мотузку і сказала: «Пам'ятаєш, ти сміявся, не думав, щоб я могла тобі добро зробити, а тепер бачиш, - буває і від миші добро».

Варячи чиж

У Варі був чіж. Чиж жив у клітці і жодного разу не співав.
Варя прийшла до чижа. — «Настав час тобі, чиж, співати».
— «Пусти мене на волю, на волі весь день співатиму».

Старий та яблуні

Старий садив яблуні. Йому сказали: «Навіщо тобі яблуні? Довго чекати з цих яблунь плоду, і ти не з'їж із них яблучків». Старий сказав: "Я не з'їм, інші з'їдять, мені спасибі скажуть".

Старий дід та онучок

(Байка)
Став дід дуже старий. Ноги в нього не ходили, очі не бачили, не чули вуха, зубів не було. І коли він їв, у нього текло назад із рота. Син і невістка перестали його за стіл садити, а давали обідати за піччю. Знесли йому якось обідати в чашці. Він хотів її посунути, та впустив і розбив. Невістка почала лаяти старого за те, що він їм усе в хаті псує і чашки б'є, і сказала, що тепер вона йому даватиме обідати в балії. Старий тільки зітхнув і нічого не сказав. Сидять раз чоловік із дружиною будинку і дивляться - синочок їх на підлозі дощечками грає - щось налагоджує. Батько й запитав: Що ти це робиш, Мишко? А Мишко і говорив: «Це я, батюшка, балію роблю. Коли ви з матінкою старі будете, щоб вас із цієї балії годувати».

Чоловік із дружиною подивилися один на одного і заплакали. Їм стало соромно за те, що вони так ображали старого; і стали з того часу садити його за стіл і доглядати його.

Лев Миколайович Толстой приділяв багато уваги та часу розвитку дитячої освіти. Він заснував школу для селянських дітей у Ясній Поляні. Заняття у школі проходили у вільній формі. Лев Миколайович багато розповідав про навколишній світ, займався фізичними вправами з хлопцями та навчав правопису. Влітку письменник проводив екскурсії лісом, а взимку катався на санчатах зі своїми учнями.

Тоді книг для дітей було мало і тоді Лев Миколайович Толстой склав свою «Абетку». Вона починалася алфавітом, після якого йшли прислів'я та приказки, різні вправи для поєднання складів та тренування вимови. А в другій частині містилися короткі повчальні розповіді, які ми із задоволенням читаємо з дітьми до цього дня.

Всі розповіді, незважаючи на те, що вони дуже короткі, несуть у собі величезний сенс і вчать дітей добру, співчуття і розвивають чуйність.

Галка та глечик

Хотіла Галка пити. Надворі стояв глечик з водою, а в глечику була вода тільки на дні.
Галці не можна було дістати.
Вона почала кидати в глечик камінці і стільки накидала, що вода стала вищою і можна було пити.

Жучка

Несла Жучка кістку через міст. Дивись, у воді її тінь. Прийшло Жучці на думку, що у воді не тінь, а Жучка та кістка. Вона й пусти свою кістку, щоби ту взяти. Ту не взяла, а своя на дно пішла.

Вовк та коза

Вовк бачить – коза пасеться на кам'яній горі і не можна йому до неї підібратися; він їй і каже: «Пішла б ти вниз: тут і місце рівніше, і трава тобі для корму набагато солодша».
А Коза каже: «Не за тим ти, вовку, мене вниз кличеш: ти не про мою, а про свою корму клопочешся».

Галка та голуби

Галка побачила, що голубів добре годують, - вибілилася і влетіла до голубника. Голуби спершу подумали, що вона такий же голуб, і пустили її. Але галка забулася і закричала по-галчому. Тоді її голуби стали клювати і прогнали. Галка полетіла назад до своїх, але галки злякалися її через те, що вона була біла, і теж прогнали.

Старий та яблуні

Старий садив яблуні. Йому сказали: «Навіщо тобі яблуні? Довго чекати з цих яблунь плоду, і ти не з'їж із них яблучків». Старий сказав: "Я не з'їм, інші з'їдять, мені спасибі скажуть".

Мураха та голубка

(Байка)

Мураха спустився до струмка: захотів напитися. Хвиля захлеснула його і мало не потопила. Голубка несла гілку; вона побачила - мурашка тоне, і кинула йому гілку в струмок. Мураха сів на гілку і врятувався. Потім мисливець розставив мережу на голубку і хотів зачинити. Мураха підповз до мисливця і вкусив його за ногу; мисливець охнув і впустив мережу. Голубка спалахнула і полетіла.

Вовк та журавель

Подавився вовк кісткою і не міг виперхнути. Він покликав журавля і сказав:

Ану, ти, журавель, у тебе довга шия, засунь ти мені в глотку голову і витягни кістку: я тебе нагороджу.

Журавель засунув голову, витяг кістку і каже:

Давай нагороду.

Вовк заскрипів зубами, та й каже:

Чи тобі мало нагороди, що я тобі не відкусив голову, коли вона в мене в зубах була?

Рибалка та рибка

Впіймав рибалка рибку. Рибка і каже:

«Рибаку, пусти мене у воду; бачиш, я дрібна: тобі з мене користі мало буде. А пустиш, та я виросту, тоді спіймаєш – тобі користі більше буде»

Рибалка і каже:

"Дурень той буде, хто стане великої користі чекати, а малу з рук упустить".

Тонкі нитки

(Байка)

Одна людина замовила прясі тонкі нитки. Пряха сховала тонкі нитки, але людина сказала: «Нитки не гарні, мені потрібні найнижчі нитки». Пряха сказала: «Якщо тобі ці не тонкі, то ось тобі інші», і вона показала на порожнє місце. Він сказав, що не бачить. Пряха сказала: Тому й не бачиш, що дуже тонкі; я й сама не бачу».

Дурень зрадів і замовив собі таких ниток, а за ці заплатив гроші.

Білка та вовк

Білка стрибала з гілки на гілку і впала прямо на сонного вовка. Вовк схопився і хотів її з'їсти. Білка почала просити:

- Відпусти мене.

Вовк сказав:

- Добре, я пущу тебе, тільки ти скажи мені, чому ви, білки, такі веселі. Мені завжди нудно, а на вас дивишся, ви там нагорі все граєте та стрибаєте.

Білка сказала:

— Пусти мене на дерево, а звідти тобі скажу, бо я боюся тебе.

Вовк пустив, а білка пішла на дерево і звідти сказала:

- Тобі від того нудно, що ти злий. Тобі злість серце палить. А ми веселі через те, що ми добрі і нікому зла не робимо.

Старий дід та онучок

(Байка)
Став дід дуже старий. Ноги в нього не ходили, очі не бачили, не чули вуха, зубів не було. І коли він їв, у нього текло назад із рота. Син і невістка перестали його за стіл садити, а давали обідати за піччю. Знесли йому якось обідати в чашці. Він хотів її посунути, та впустив і розбив. Невістка почала лаяти старого за те, що він їм усе в хаті псує і чашки б'є, і сказала, що тепер вона йому даватиме обідати в балії. Старий тільки зітхнув і нічого не сказав. Сидять раз чоловік із дружиною будинку і дивляться – синочок їх на підлозі дощечками грає – щось налагоджує.

Батько й запитав: Що ти це робиш, Мишко? А Мишко і каже: «Це я, батюшка, балію роблю. Коли ви з матінкою старі будете, щоб вас із цієї балії годувати».

Чоловік із дружиною подивилися один на одного і заплакали. Їм стало соромно за те, що вони так ображали старого; і стали з того часу садити його за стіл і доглядати його.

Лев та миша

Лев спав. Миша пробігла йому тілом. Він прокинувся і впіймав її. Миша почала просити, щоб він пустив її; вона сказала:

— Якщо ти мене пустиш, то я тобі добро зроблю.

Лев засміявся, що миша обіцяє йому добро зробити, і пустив її.

Потім мисливці зловили лева і прив'язали мотузкою до дерева. Миша почула левовий рев, прибігла, перегризла мотузку і сказала:

— Пам'ятаєш, ти сміявся, не думав, щоб я могла тобі зробити добро, а тепер бачиш, — буває й від миші добро.

Горобець та ластівки

Одного разу я стояв надвір і дивився на гніздо ластівок під дахом. Обидві ластівки при мені полетіли, і гніздо залишилося порожнім.

У той час, коли вони були у відлучці, з даху злетів горобець, стрибнув на гніздо, озирнувся, змахнув крильцями і шмигнув у гніздо; потім висунув звідти свою голівку і зачірикав.

Незабаром прилетіла до гнізда ластівка. Вона сунулась у гніздо, але, як побачила гостя, запищала, побилася крилами на місці й полетіла.

Горобець сидів і цвірінькав.

Раптом прилетів табунок ластівок: усі ластівки підлітали до гнізда - начебто для того, щоб подивитися на горобця, і знову відлітали. Горобець не боявся, повертав голову і цвірінькав. Ластівки знову підлітали до гнізда, щось робили і знову відлітали.

Ластівки недаремно підлітали: вони приносили кожен у дзьобі бруд і потроху замазували отвір гнізда. Знову відлітали і знову прилітали ластівки, і все більше і більше замазували гніздо, і отвір ставав дедалі тіснішим.

Спочатку виднілася шия горобця, потім уже одна головка, потім носик, а потім і нічого не стало видно; ластівки зовсім замазали його в гнізді, полетіли і зі свистом почали кружляти навколо будинку.

Два товариші

Ішли лісом два товариші, і вискочив на них ведмідь.

Один кинувся тікати, вліз на дерево і сховався, а другий залишився на дорозі. Робити йому не було чого – він упав додолу і вдав мертвого.

Ведмідь підійшов до нього і почав нюхати: він і перестав дихати. Ведмідь понюхав йому обличчя, подумав, що мертвий і відійшов. Коли ведмідь пішов, той зліз із дерева і сміється.

- Ну що, - каже, - ведмідь тобі на вухо говорив?

— А він сказав мені, що погані люди ті, що в небезпеці від товаришів тікають.

Брехня

Хлопчик стеріг овець і, ніби побачив вовка, почав звати:

- Допоможіть, вовку! Вовк!

Чоловіки прибігли і бачать: неправда. Як зробив він так і двічі і тричі, трапилося – і справді набіг вовк. Хлопчик почав кричати:

— Сюди, сюди скоріше, вовку!

Мужики подумали, що знову обманює по-завжди, — не послухали його. Вовк бачить, боятися нема чого: на просторі перерізав усю череду.

Мисливець і переспів

Попався переспів у мережу до мисливця і почав просити, щоб мисливець відпустив його.

— Ти тільки відпусти мене, — каже, — я тобі послужу. Я тобі інших перепелів у мережу заманю.

— Ну, переспівав, — сказав мисливець, — і так не пустив би тебе, а тепер і поготів. Згорну голову за те, що своїх видавати хочеш.

Орел

Орел звив собі гніздо на великій дорозі, далеко від моря, і вивів дітей. Одного разу біля дерева працював народ, а орел підлетів до гнізда з великою рибою в пазурах. Люди побачили рибу, оточили дерево, стали кричати та кидати в орла каміннями.

Орел упустив рибу, люди підняли її і пішли. Орел сів на край гнізда, а орлята підняли свої голови і почали їсти: вони просили корми.

Орел утомився і не міг летіти знову на море; він опустився в гніздо, прикрив орлят крилами, пестив їх, оправляв їм пір'їнки і ніби просив їх, щоб вони трохи почекали.

Але чим більше він їх пестив, тим голосніше вони пищали. Тоді орел відлетів від них і сів на верхній гілку дерева. Орлята засвистали і запищали ще гірше.

Тоді орел раптом сам голосно закричав, розправив крила і тяжко полетів до моря. Він повернувся лише пізно ввечері: він летів тихо і низько над землею; у пазурах у нього знову була велика риба.

Коли він підлетів до дерева, він озирнувся - чи немає поблизу людей, швидко склав крила і сів на край гнізда.

Орлята підняли голови і роззявили роти, орел розірвав рибу та нагодував дітей.

Кісточка

Купила мати слив і хотіла їх дати дітям по обіді. Вони лежали на тарілці.

Ваня ніколи не їв слив і все нюхав їх. І дуже вони йому подобалися. Дуже хотілося з'їсти. Він усе ходив повз сливи. Коли нікого не було у світлиці, він не втримався, схопив одну сливу та з'їв.

Перед обідом мати визнала сливи і бачить, - однієї ні. Вона сказала батькові.

За обідом батько й каже:

А що, діти, чи не з'їв хтось одну сливу?

Усі сказали: Ні. Ваня почервонів, як рак, і сказав також: Ні, я не їв.

Тоді батько сказав:

Що з'їв хтось із вас, це недобре; але не в тому біда. Біда в тому, що в сливах є кісточки, і якщо хтось не вміє їх їсти і проковтне кісточку, то через день помре. Я цього боюсь.

Ваня зблід і сказав:

Ні, я кісточку кинув у віконце.

І всі засміялися, а Іван заплакав.

Маленька мишка

Мишка вийшла гуляти. Ходила двором і знову прийшла до матері.

— Ну, матінко, я двох звірів бачила. Один страшний, а другий добрий.

Мати запитала:

— Скажи, які це звірі?

Мишка сказала:

Один страшний - ноги в нього чорні, хохол - червоний, очі на викоті, а ніс гачком.

Це півень, сказала стара миша, він зла нікому не робить, його не бійся. Ну, а інший звір?

— Інший лежав на сонечку і грівся. Шия у нього біла, ніжки сірі, гладкі. Сам лиже свою білу грудку і хвостиком трохи рухає, на мене дивиться.

Стара миша сказала:

— Дуренька, ти дурниця. Це ж сам кіт.

Кошеня

Були брат та сестра - Вася та Катя; у них була кішка. Весною кішка зникла. Діти шукали її скрізь, але не могли знайти. Одного разу вони грали біля комори і почули: над головою щось м'ячить тонкими голосами. Вася виліз сходами під дах комори. А Катя стояла внизу і все питала: «Знайшов? Знайшов? Але Вася не відповів їй. Нарешті, Вася закричав їй: «Знайшов! Наша кішка… і в неї кошенята: які чудові; іди сюди швидше».

Катя побігла додому, дістала молока та принесла кішці.

Кошенят було п'ять. Коли вони виросли трошки і почали вилазити з-під кута, де вивелися, діти вибрали собі одне кошеня, сірого з білими лапками, і. принесли до будинку.

Мати роздала решту кошенят, а цього залишила дітям. Діти годували його, грали з ним і клали із собою спати. Одного разу діти пішли грати на дорогу та взяли з собою кошеня.

Вітер ворушив солому дорогою, а кошеня гралося з соломою, і діти раділи на нього. Потім вони знайшли біля дороги щавель, пішли збирати його і забули про кошеня.

Раптом вони почули, що хтось голосно кричить: "Назад, назад!" і побачили, що скаче мисливець, а попереду два собаки - побачили кошеня і хочуть схопити його. А кошеня, дурне, замість того, щоб бігти, присіло до землі, згорбило спину і дивиться на собак. Катя злякалася собак, закричала і побігла геть від них. Вася, що було духу, кинувся до кошеня і одночасно з собаками підбіг до нього. Собаки хотіли схопити кошеня, але Вася впав животом на кошеня і закрив його від собак.

Мисливець підскакав і відігнав собак, а Вася приніс додому кошеня і вже не брав його з собою в поле.

Бідняк та багатій

В одному будинку жили: нагорі багатій — пан, а внизу — бідний кравець. Кравцем за роботою все співав пісні і заважав пану спати. Пан дав кравцеві мішок грошей, щоб він не співав. Кравець став багатий і все стеріг свої гроші, а співати вже не став.

І стало йому нудно. Він узяв гроші і зніс їх назад пану і сказав:

Візьми свої гроші назад, а мені дозволь пісні співати. А то на мене напала туга.

Пташка

Був Сергій іменинник, і багато йому різних подарунків подарували: і дзиги, і коні, і картинки. Але найдорожче подарунків подарував дядько Сергію сітку, щоб птахів ловити.

Сітка зроблена так, що на рамці прироблено дощечку і сітка відкинута. Насипати насіння на дощечку та виставити на подвір'я. Прилетить пташка, сяде на дощечку, - дощечка обернеться, і сітка сама захлопнеться.

Зрадів Сергій, прибіг до матері показати сітку.

Мати каже:

Не гарна іграшка. На що тобі пташки? Навіщо ти їх мучитимеш?

Я їх у клітку посаджу. Вони співатимуть, і я їх годуватиму.

Дістав Сергій насіння, посипав на дощечку і виставив сітку в сад. І все стояв, - чекав, що пташки прилетять. Але птахи його боялися і не летіли у сітку.

Пішов Сергій обідати і сітку залишив. Подивився після обіду, — сітка зачинилася, і під сіткою б'ється пташка. Сергій зрадів, спіймав пташку і поніс додому.

Мамо, подивіться, я пташку спіймав. Це, мабуть, соловей! І як у нього серце б'ється.

Мати сказала:

Це чіж. Дивись же, не муч його, а краще пусти.

Ні, я його годуватиму і напуватиму.

Посадив Сергія чижа в клітку і два дні сипав йому насіння, ставив воду та чистив клітку. На третій день він забув про чижа і не змінив води.

Мати йому й каже:

Ось бачиш, ти забув про свою пташку, - краще пусти її.

Ні, я не забуду, зараз поставлю води і вичищу клітку.

Засунув Сергія руку в клітку, почав чистити, а чижик злякався - б'ється об клітку.

Сергій вичистив клітку і пішов по воду. Мати побачила, що він забув закрити клітку і кричить йому:

Сергію, закрий клітку, а то вилетить і вб'ється твоя пташка!

Не встигла вона сказати, чижик знайшов дверцята, зрадів, розпустив крильця і ​​полетів через світлицю до віконця. Та не бачив шибки, вдарився об скло і впав на підвіконня.

Прибіг Сергій, узяв пташку, поніс її до клітки. Чиж був живий, але лежав на грудях, розпустивши крильця, і важко дихав. Сергій дивився, дивився і почав плакати.

Мамо, що мені тепер робити?

Тепер нічого не вдієш.

Сергій цілий день не відходив від клітки і все дивився на чижика, а чижик так само лежав на грудці і важко і швидко дихав. Коли Сергій пішов спати, чижик ще був живий.

Сергій довго не міг заснути; щоразу, як він заплющував очі, йому уявлявся чижик, як він лежить і дихає.

Вранці, коли Сергій підійшов до клітки, він побачив, що чиж лежить на спині, підтиснув лапки і закостенів.

З того часу Сергій ніколи не ловив птахів.

Корова

Жила вдова Мар'я зі своєю матір'ю та з шістьма дітьми. Жили вони бідно. Але купили на останні гроші буру корову, щоб було молоко для дітей. Старші діти годували Буренушку в полі і давали їй помиї вдома. Одного разу мати вийшла з двору, а старший хлопчик Мишко поліз за хлібом на полицю, впустив склянку і розбив її. Мишко злякався, що мати його лаятиме, підібрав велике скло від склянки, виніс на двір і закопав у гною, а маленькі скельця все підібрав і кинув у балію. Мати схопилася склянки, почала питати, але Мишко не сказав; і так справа лишилася.

На другий день після обіду пішла мати давати Буренушці помиї з балії, бачить, Буренка нудна і не їсть корму. Почали лікувати корову, покликали бабку. Баба сказала: корова жива не буде, треба її вбити на м'ясо. Покликали мужика, почали бити корову. Діти почули, як на дворі заревла Бурьонушка. Зібралися всі на грубку і почали плакати. Коли вбили Буренушку, зняли шкуру та розрізали на частини, у неї в горлі знайшли скло.

І довідалися, що вона зітхнула через те, що їй потрапило скло в помиях. Коли Мишко дізнався про це, він почав гірко плакати і зізнався матері про склянку. Мати нічого не сказала і сама заплакала. Вона сказала: вбили ми свою Буренушку, купити тепер нема на що. Як проживуть діти без молока? Мишко ще дужче став плакати і не злазив з печі, коли їли холодець із коров'ячої голови. Він щодня уві сні бачив, як дядько Василь ніс за роги мертву, буру голову Бурьонушки з відкритими очима та червоною шиєю.

З того часу у дітей молока не було. Тільки на свята бувало молоко, коли Мар'я попросить у сусідів горщик. Сталося, пані того села знадобилася до дитини нянька. Бабуся й каже дочці: відпусти мене, я піду в няні, і тобі, може, бог допоможе одній з дітьми керуватися. А я, бог дасть, заслужу на рік на корову. Так і вчинили. Бабуся пішла до пані. А Мар'є ще важче з дітьми стало. І діти без молока цілий рік жили: один кисіль та тюрю їли і стали худі та бліді.

Минув рік, прийшла бабуся додому та принесла двадцять карбованців. Ну, дочко! каже, тепер купимо корову. Зраділа Марія, зраділи діти. Зібралися Мар'я зі старою на базар купувати корову. Сусідку попросили з дітьми побути, а сусіда, дядька Захара, попросили з ними поїхати, вибирати корову. Помолилися богу, поїхали до міста. Діти пообідали і вийшли надвір дивитися: чи не ведуть корову. Стали діти судити: яка буде корова – бура чи чорна. Почали вони говорити, як її годуватимуть. Чекали вони, чекали цілий день. За версту пішли зустрічати корову, вже сутеніло стало, повернулися назад.

Раптом бачать: вулицею їде на возі бабуся, а біля заднього колеса йде строката корова, за роги прив'язана, і йде ззаду мати, лозиною підганяє. Підбігли діти, почали дивитись корову. Набрали хліба, трави, почали годувати. Мати пішла в хату, роздяглася і вийшла надвір з рушником і дійником. Вона сіла під корову, витерла вим'я. Господи благослови! почала доїти корову, а діти сіли довкола і дивилися, як молоко бризнуло з вим'я в край дійника і засвистіло у матері з-під пальців. Надоїла мати половину дійника, знесла на льох і відлила дітям горщик до вечері.

Акула

Наш корабель стояв на якорі біля берега Африки. День був чудовий, з моря віяв свіжий вітер; але ввечері погода змінилася: стало душно і точно з топленої грубки несло на нас гарячим повітрям із пустелі Сахари.

Перед заходом сонця капітан вийшов на палубу, крикнув: купатися! і в одну хвилину матроси пострибали у воду, спустили у воду вітрило, прив'язали його і в вітрили влаштували купальню.

На кораблі з нами було два хлопчики. Хлопчики перші пострибали у воду, але їм тісно було в вітрилі, і вони надумали плавати наввипередки у відкритому морі.

Обидва, як ящірки, витягалися у воді і, що було сили, попливли до того місця, де було барило над якорем.

Один хлопчик спочатку перегнав товариша, але згодом став відставати. Батько хлопчика, старий артилерист, стояв на палубі і милувався своїм синочком. Коли син став відставати, батько крикнув йому: Не видавай! Понатужся!»

Раптом із палуби хтось крикнув: «Акула!» - і всі ми побачили у воді спину морського чудовиська.

Акула пливла просто на хлопчиків.

Назад! Назад! Поверніться! Акула! – закричав артилерист. Але хлопці не чули його, пливли далі, сміялися і кричали ще веселіше і голосніше, ніж колись.

Артилерист, блідий, як полотно, не рухаючись, дивився на дітей.

Матроси спустили човен, кинулися в нього і, згинаючи весла, помчали, що було сили, до хлопчиків; але вони були ще далеко від них, коли акула була вже не далі двадцяти кроків.

Хлопчики спочатку не чули, що їм кричали, і не бачили акули; але потім один із них озирнувся, і ми всі почули пронизливий вереск, і хлопці попливли в різні боки.

Вереск цей ніби розбудив артилериста. Він зірвався з місця і побіг до гармат. Він повернув хобот, приліг до гармати, прицілився і взяв ґнот.

Ми всі, скільки нас не було на кораблі, завмерли від страху і чекали, що буде.

Пролунав постріл, і ми побачили, що артилерист упав біля гармати і закрив обличчя руками. Що сталося з акулою та з хлопчиками, ми не бачили, бо на мить дим застелив нам очі.

Але коли дим розійшовся над водою, з усіх боків почулося спочатку тихе ремствування, потім ремствування це стало сильнішим, і, нарешті, з усіх боків пролунав гучний, радісний крик.

Старий артилерист відкрив обличчя, підвівся і глянув на море.

По хвилях коливалося жовте черево мертвої акули. За кілька хвилин човен підплив до хлопчиків і привіз їх на корабель.

Їжак та заєць

Зустрічав заєць їжака і каже:

«Усім би ти добрий, їжак, тільки ноги у тебе криві, заплітаються».

Їжак розсердився і каже:

«Ти що ж смієшся; мої криві ноги швидше за твоїх прямих бігають. Ось дай тільки схожу додому, а потім давай побіжимо наввипередки!»

Їжак пішов додому і каже дружині: «Я із зайцем посперечався: хочемо бігти наввипередки!»

Єжова дружина й каже: «Ти, видно, з глузду з'їхав! Де тобі із зайцем бігти? У нього ноги швидкі, а в тебе криві та тупі».

А їжак каже: «У нього ноги швидкі, а в мене швидкий розум. Тільки ти роби, що я велю. Ходімо в поле».

Ось прийшли вони на зоране поле до зайця; їжак і каже дружині:

«Сховатись ти на цьому кінці борозни, а ми з зайцем побіжимо з іншого кінця; як він розбіжиться, я повернуся назад; а як прибіжить до твого кінця, ти виходь і скажи: а я вже давно чекаю». Він тебе від мене не впізнає – подумає, що це я».

Єжова дружина сховалась у борозні, а їжак із зайцем побігли з іншого кінця.

Як заєць розбігся, їжак повернувся назад і сховався в борозну. Заєць прискакав на другий кінець борозни: дивись! - а їжака дружина вже там сидить. Вона побачила зайця і каже йому: "А я вже давно чекаю!"

Заєць не впізнав їжакову дружину від їжака і думає: «Що за диво! Як це він мене обігнав?

"Ну, - каже, - давай ще раз побіжимо!"

Заєць подався назад, прибіг на другий кінець: дивись! - а їжак вже там, та й каже: «Е, брате, ти тільки тепер, а я вже давно тут».

Що за диво! - думає заєць, - як я дуже скакав, а все він обігнав мене. Ну, то побіжимо ще раз, тепер уже не обженеш».

«Побіжимо!»

Поскакав заєць, що було духу: дивись! - їжак попереду сидить і чекає.

Отже, заєць доти скакав з кінця в кінець, що з сили вибився.

Заєць скорився і сказав, що вперед ніколи не сперечатися.

Дякую, що поділилися статтею у соціальних мережах!