Нищівна любов Жорж Санд. Аврора Дюпен (Жорж Санд): біографія і творчість французької письменниці Життєвий і творчий шлях письменниці ж Санд

У цій, палкого кохання Аврора Дюдеван розумілася. Такий любов'ю пронизана вся її життя і всю творчість. Ця миловидна витончена жінка таїла в собі величезну внутрішню силу, яку було не приховати. Вона проривалася у всіх вчинках Аврори, що часто шокувало оточення. Адже Амандин Аврора Люсіль уроджена Дюпен прожила все життя в дев'ятнадцятому столітті. А жінкам того часу покладалася, як мінімум, стриманість. Вона ж була рішуча, наполеглива, заповзятлива, впевнена в собі - в загальному, володіла всіма якостями, так не властивими її сучасниць. Кароока Аврора з вольовим підборіддям, дуже любляча верхову їзду і зручну для цього заняття одяг - чоловічий костюм, народилася на пару століть раніше, ніж варто було б.
Її самостійності було пояснення. Адже майбутня відома письменниця з чотирьох років фактично залишилася сиротою. Батько загинув під час верхової прогулянки, а мати незабаром поїхала в Париж, чи не зійшовшись у поглядах зі свекрухою. Бабуся була графинею і порахувала, що тільки їй, а не матері простолюдинкою, можна довірити виховання дівчинки. Так майбутнє спадок, твердий характер бабусі, а ще занадто розважлива і недостатньо сильна любов матері розлучили її з дочкою. Вони ніколи більше не були близькі, зустрічалися дуже рідко, чому Аврора дуже страждала.
З чотирнадцяти років бабуся віддала онуку на виховання в католицький монастир. За два роки перебування в ньому Аврора перейнялася містичними настроями. Але погане здоров'я бабусі повернуло дівчину в маєток, де вона полюбила коней і філософські книги. Любов до музики та літератури, верховим прогулянкам, гарну освіту, а також гострий брак любові - ось багаж, винесений дівчиною з дитинства.
Романтична, волелюбна натура прагнула любові. При цьому Аврора була дуже товариська, цікава в розмові, і в неї швидко з'явилися шанувальники. Але матері цих шанувальників зовсім не жадали одружити синів на багатій простолюдинкою та ще з вольностями в поведінці. Тоді познайомилися Аврора Дюпен з Казимиром Дюдеваном, незаконним сином барона Дюдеван. Казимир був на дев'ять років старший за неї і уособлював в її очах справжню мужність. Вони обвінчалися, стали вести життя поміщиків в її маєток в Ноане. Через рік у подружжя Дюдеван народився син Моріс. Але вибір Аврори виявився невдалим. Справжньою душевної близькості з чоловіком не було, романтичне кохання, про яку вона так мріяла, він теж не відчував. Казимир був натурою не романтичний, музикою і літературою не захоплювався. Знову Аврора відчула себе самотньою і почала зустрічатися з другом юності. Навіть народження дочки Соланж шлюб не врятувало. Фактично він розвалився, і, підтримуючи його видимість, подружжя вирішило жити по півроку окремо. З черговим коханцем Аврора поїхала в Париж.
Для фінансової самостійності Аврора починає писати романи. Але мачуха Казимира Дюдеван навідріз відмовилася читати своє прізвище на обкладинках книг, і довелося вибрати псевдонім. Вибір чоловічого псевдоніма Жорж Санд дуже відповідав характеру письменниці і рятував її від будь-яких пояснень. Живучи в світі чоловіків, тепер вона сама стала трішки чоловіком. Аврора успадкувала залізну волю свого прадіда, маршала Франції Моріса Саксонського. Їй потрібна була незалежність, отже, гроші і успіх. І тепер з чоловічим ім'ям Жорж Санд могла стати в літературному середовищі нарівні з письменниками - чоловіками. Її твори мали величезний успіх, особливо роман «Індіана».
У Парижі Аврора знайомиться з поетом Альфредом де Мюссе, і у них зав'язується болісний роман абсолютно не підходять один одному людей. Ставлення до життя, до людей і подій Жорж Санд мала скоріше чоловіче, ніж жіноче. Альфред ревнував, лютував, і, врешті-решт, вони розлучилися. У своєму листі він чесно зізнався, що любить її, як зазвичай жінка любить чоловіка, але жінкою він бути не згоден.
Ця ж розстановка сил збереглася у неї і з Шопеном, але, на жаль, відносини зайшли занадто далеко, і фінал був сумний.

З першої зустрічі Аврора Дюдеван не сподобалася Фредеріку Шопену. По-перше, вона сама рішуче випала йому. Він був до такого натиску не готовий, і у відповідь лише злегка потиснув їй руку. По-друге, на це вона розсміялася і по-чоловічому міцно стиснула його м'які пальці. А до своїх рук він був особливо чутливий. Фредерік тепер намагався уникати зустрічей з цієї несимпатичної жінкою. Але було вже пізно. Його божественне виконання Ліста, а особливо своїх чарівних творів вже підкорило серце Аврори. А тендітна, інтелігентна зовнішність Шопена і бездоганні манери не залишили їй шляхи до відступу. Вона сміливо рушила в бій.
Жорж Санд написала його найближчому другові Альберу Гржімалов відвертий лист на тридцяти двох сторінках про свої почуття до Шопену. Вона дружила з Альбером вже багато років і на правах старої знайомої в цьому листі стала розпитувати його про наречену Фредеріка, характер їх відносин і можливості поєднати їх з нею. Вона згодна бути коханкою, і сама пропонувала це. Лист набула широкого розголосу в світських колах. Над Жорж Санд все потішалися. А Гржималі захищав її, кажучи, що просто уявіть на місці писав чоловіка, і все стає на свої місця. Самій письменниці він написав, що заручини давно засмучена і Шопен досить самотній в Парижі, але не треба на нього тиснути. «Шопен полохливий, як лань, і якщо Ви хочете його приручити, замаскуйте свою незвичайну силу».
Санд трохи образилася на точність визначення Гржімалов її проблеми - занадто напористий, незалежний характер. Через це всі відносини з чоловіками в її житті руйнувалися. Але що ж робити. Вона недавно офіційно розлучилася з Дюдеваном, сильно закохана і відступати не має наміру.
Аврора все ж вмовила Фредеріка приїхати до неї в родовий маєток в Ноан. Там в довгих прогулянках, вислуховуючи його розповіді про Польщу, матері, уважно слухаючи його музику, і даючи слушні поради, вона зуміла досягти його розташування. А випадок з репетитором сина господарки змусив Шопена заповажав її ще сильніше. Музикант весь час ловив на собі ревнивий погляд цього Мальфіля, та ще прислуга шепнула, що він коханець господині і ревнивий надзвичайно. Але одного вечора Фредерік почув розмову репетитора з Авророю, в якому він її дорікав в любові до Шопену. Але спритна господиня не стала заперечувати своїх почуттів до музиканта і запропонувала Мальфілю покинути її будинок. Шопен був приголомшений її недамской рішучістю. На наступний ранок він раптом помітив, як вона красива, гнучка й ніжна - Фредерік закохався.
Аврора легко вмовила Шопена виїхати на Майорку для спільного проживання в якості коханців. Вона була старша за нього на сім років, а насправді на все сто, і він визнав її авторитет. З ними були її діти: п'ятнадцятирічний Моріс і десятирічна Соланж. Фредерік спочатку був в захваті, але зарядили дощі, і будиночок без опалення відволожився. Шопен став сильно кашляти і троє запрошених лікарів незалежно поставили діагноз - сухоти. Санд відмовлялася в це вірити і виставила лікарів за двері. Але господарі, злякавшись заразної хвороби, швидко вижили їх. Вони переїхали в кинутий ченцями монастиря в горах. Це місце було як романтичним, настільки і моторошним. Погане освітлення, орли, що кружляють на рівні монастиря, лісові нічні звуки дуже лякали хворого Фредеріка. Він був блідий, слабкий, нерви здавали, і він зажадав призначити дату від'їзду.
У Париж вони поверталися через Барселону. Там у нього пішла горлом кров, і місцеві лікарі давали йому лише два тижні життя, підтвердивши страшний діагноз. Фредерік судорожно вчепився в простирадло і заплакав. Його виявляється з дитинства переслідувало передчуття ранньої смерті. І ось все збувається, інтуїція його не обманула.
Але Жорж Санд була непохитна і все твердила про катарі. Вона дала Шопену медальйон зі своїм портретом зі словами, що цей талісман його врятує. І Фредерік повірив в це. У нього була містична впевненість, що поки Аврора з ним, він буде жити. Хвороба відступила, і вони змогли повернутися в Париж. Почався дуже плідний період творчості композитора. За роялем він був для неї богом. Але варто було йому відійти від інструменту, і він знову ставав її хлопчиком, нерішучим і залежним.
Одного разу Санд під час гри на роялі у вітальні помітила бісеринки поту на лобі Фредеріка. Це було жахливим передвісником повернулася хвороби. Вона перервала концерт, вибачившись перед гостями. Шопен був дуже незадоволений, що все вирішується без його ради. Але такі випадки стали повторюватися. Вона дбала про нього по-своєму з властивою їй рішучістю, а його це принижувало і дратувало. Конфлікт перейшов в інтимну сферу. Фредерік все частіше був нездатний задовольнити бажання Аврори. Одного разу він їй сказав страшні слова: «Ти так себе ведеш, що бажати тебе неможливо. Ти наче солдат, а не жінка! » Вона відразу згадала лист Альфреда де Мюссе з майже такими ж словами. З тих пір вони роз'їхалися по різних спальнях.
Однак тривало їх спільне захоплення музикою. У паризькій квартирі вони влаштували музичний салон, де збиралися Бальзак, Делакруа, Генріх Гейне, Адам Міцкевич та інші знаменитості. Але невдоволення Шопена тривало і в цій вітальні. Ніяк його бездоганному смаку і манерам не могла подобатися подруга в вузеньких брюках з сигарою в роті. На що Аврора відповідала, що вона не просто жінка, вона - Жорж Санд. До зовнішнього невдоволення домішувалася ще й ревнощі. Адже всі ці чоловіки захоплювалися його подругою і фліртували з нею. Потім Шопен став ревнувати Санд до роботи, вимагав кинути творчість. А Жорж Санд відрізнялася великою працездатністю в будь-який час доби і в будь-якій ситуації. Але нагадування про те, хто в основному приносить гроші в будинок, протверезило його.
Фредерік вирішив як то помститися Аврорі за все приниження. Її вісімнадцятирічна дочка Соланж все більше проявляла уваги до нього. Вона кокетувала з одним матері, і раптом її зусилля стали приносити плоди. Шопен став грати в кімнаті для однієї Соланж, чого раніше удостоювалася тільки Санд, доглядав, робив компліменти. А Аврора стала потрібна йому тільки на час нападів. Гордість її була уражена, і вони роз'їхалися. Соланж, що не відрізнялася душевною добротою, ще посилила їх відносини, розповівши по секрету Шопену, що мати досі має інших коханців.
Шопен помер через два роки після розриву з Жорж Санд у віці тридцяти дев'яти років. Покликати її попрощатися Фредеріку гордість не дозволила.

Н.А. Литвиненко

Семантика любові як культурно-історичного феномена: романи Жорж Санд

Любов розглядається в контексті історико-культурних пошуків XVIII-XIX ст. У центрі уваги літературознавчий, романний і романтичний аспекти проблеми, її втілення в романах Жорж Санд.

Ключові слова: романтичний, романтизм, сентименталізм, просвіта, роман, романіст, ідеал, любов, пристрасть, щастя, історичний, історизм.

Ім'я Жорж Санд не тільки в минулі століття, але і в нашому столітті оточене домислами, легендами, які вимагають уточнення або спростування. У світлі досвіду нових століть приходить інше розуміння минулого. За оточуючими письменницю міфами, їх інтерпретаціями помітний комплекс різноманітних актуальних проблем і причин - спроб кожен раз по-новому ідентифікувати жіноче свідомість і самосвідомість, зрозуміти роль жінки в мінливому світі і минулих, і нинішнього століть, осмислити процес формування її особливого особистого і особистісного статусу в сучасної масової і немасової культурі. Віддалено помітна проблема «втраченого» або «непотерянной» статі, втраченої або невтрачене любові - до неї, її героям, до тих, хто оточує нас у житті.

Тема і проблема любові - одна з центральних у творчості письменниці, з її трактуванням пов'язана одна з таємниць довготривалого успіху у читачів різного рівня і типу, різних епох і країн. Заслуга Жорж Санд - серед інших інших - в тому, що вона стала одним з творців нового - романтичного - міфу про кохання, що володіє не тільки конкретно-історичній, а й універсальною естетико-філософської основою. Любов (в широкому сенсі) - це те властивість нескінченної духовної щедрості (abondance), яке, на думку сучасного дослідника, визначає своєрідність і привабливість Жорж Санд: письменниця створила не тільки естетику, а й етику, навіть метафізику такої щедрості (abondance), що залучають читача в потужний і одухотворений потік творчості. У зв'язку з цим можна було б - по далекій аналогії - згадати одного з улюблених гофманівських героїв - композитора Йоганнеса Крейслера, якого літературознавець Н.Я. Берковський назвав «нескінченно

Філологічні

Літературознавство

що дає ». У Жорж Санд здатність або нездатність любити - знак повноцінності або неповноцінності людського буття.

Жорж Санд-жінка організовувала своє життя по-новому, без оглядки на усталені стереотипи і канони, будувала свої твори навколо любові і духовних шукань своїх героїв, які прагнуть знайти шлях до більш справедливого суспільного устрою і нового типу відносин між чоловіком і жінкою. Вона в цьому багато в чому передбачала і готувала XX століття.

Це очевидно, не дивлячись на те, що інтелектуали кордону минулих століть бачили гідності і заслуги письменниці в іншому. Сповідував «культ доброти» М. Пруст поділяв смаки Алена до цієї прозі, «рівною і текучої (lisse et fluide), яка, як романи Толстого, завжди пройнята добротою і душевним благородством». Слідом за Аленом, для якого Жорж Санд була великою жінкою, великою людиною, великою душею, любов до неї від своїх метрів успадкував А. Моруа [Там же]. Його романізована біографія письменниці стала подією в літературному житті Франції, сприяла перегляду усталених концепцій творчості автора «Леліі» і «Консуело» 1. Пруст, Ален, Моруа черпали в творчості Жорж Санд довіру, любов до людства, надію, гуманістичні уроки літератури попереднього століття.

Вітчизняних демократів XIX століття залучали соціальні та соціалістичні ідеї письменниці. Для В.Г. Бєлінського, Н.Г. Чернишевського вона була Іоанной д "Арк,« першої славою французької літератури »,« пророком великого майбутнього »... Як відомо, сліди прямого впливу Жорж Санд виявляє любовний трикутник в« Що робити? ». Луї Віардо писав Жорж Санд з Санкт-Петербурга в листопаді 1843: «Тут ви перший письменник, поет нашої країни. Ваші книги у всіх перед очима; нам без кінця говорять про вас, щастям вважають, що ми - ваші друзі» [Там же, с. 81]. Однак не тільки демократи-егалітарісти захоплювалися Жорж Санд, а й Тургенєв, який побачив в ній «одну з наших святих»; Достоєвський - «одну з найбільш ясновидців предчувственніц більш щасливого майбутнього, що чекає людство». Зрозуміло, були у Жорж Санд і «вороги», які думали по -іншому, які виносили інші

1 Слідом за книгою Моруа виходять: Hommage a George Sand. Strasbourg, 1954; спеціальний номер журналу «Europe», 1954; Hommage a George Sand. Universite de Grenoble, 1969; у видавництві Classiques Garnier; Garnier - Flammarion перевидаються багато романів; з 1964 року починає друкуватися 30-томна листування Жорж Санд; в 1971 році виходять два томи її автобіографічних творів (Gallimard).

вердикти. Мода говорити про Жорж Санд іронічно, поблажливо або суворо визначалася різними, в тому числі особистісними, мотивами, в ряду яких найважливішим була біографічна і художнє трактування проблеми жінки - любві1.

Очевидно, творчість і особистість Жорж Санд стягували в єдиному фокусі багато проблем суспільного і літературного життя XIX століття -і Франції, і Росії, причому біографічні, особистісні аспекти долі письменниці не менше, ніж її творчість, викликали суперечливу оцінку і неминущий жвавий інтерес.

В рамках невеликої статті ми акцентуємо то, що виявило свою історичну продуктивність, витримало випробування часом. Трактування любові - це та межа популярності Жорж Санд, яка зближує її з масовою романістики XIX століття і в той же час відокремлює від неї, виявляючи новаторство - єдність її ідейних і етичних шукань. Ці аспекти лежать в основі створеного нею романтичного міфу про жінку і кохання. Чи не досліджуючи його в цілому, ми прагнемо позначити якийсь вузловий момент його втілення і функціонування - роль любовного побачення як найважливішого сюжетного компонента романного тексту.

Аби чіткіше позначити щось нове, що вносить в трактування теми кохання Жорж Санд, ми звернемося до аналізу своєрідності любовного побачення в романах письменниці про XVIII столітті. Ці твори дозволяють побачити феномен любові в процесі його історичного і особистісного становлення. У них переплітаються моральні і естетичні уявлення передреволюційної епохи і народжується нова модель взаємовідносин жінки і чоловіки, любові, яка виробляється на новій історичній грунті письменницею і її героями. Почасти це допоможе зрозуміти особливості створеного письменницею інваріанта романтичного французького міфу про кохання.

Жорж Санд присвятила XVIII століття кілька романів, серед яких особливо значимі «Mauprat» (1837), а також дилогія «Consuelo» (1842-1843) і «La Comtesse de Rudolstadt» (1843-1844); предметом зображення в кожному з них стала епоха, що передувала французької революції. Ці твори в жанровому і естетичному відношенні

1 Видавець її багатотомного епістолярної спадщини Ж. Любен писав: життя Жорж Санд «відкрила війни кланів, неіскупіма, вічні; друзі Мюссе, друзі Шопена охоче зосереджували свій вогонь з єдиною метою - розчавити (ecraser) Жорж Санд. Її політичні принципи залучили до неї іншу зграю ворогів і кілька каділоносцев -не більше об'єктивних ».

Філологічні

Літературознавство

репрезентативні: вони втілили різні принципи транспонування і трансформації романних дискурсів попереднього століття на більш пізній романтичної основі, в структурі історичного роману.

«Мопра» - психологічний романтичний роман, який висуває в центр актуальну для кінця 30-х рр. проблему щастя і рівності -любві і шлюбу «в розумінні найвищому і ще недоступному сучасному суспільству», - пише Жорж Санд в передмові, через двадцять років після публікації твору. Романістку приваблюють не економічні аспекти шлюбу-угоди, що лежать в основі багатьох творів автора «Людської комедії», не любов-марнославство, як її зображував Стендаль, чи не становище жінки в сім'ї ( «Індіана», 1832), що не байронічна тема заперечення любові, яка склалася на грунті вікових традицій жіночого рабства ( «Лелія», 1833), але, як і в «Жаке» (1834), етичні та психологічні проблеми формування нового типу взаємовідносин між чоловіком і жінкою як основи і любові, і шлюбу, і суспільного життя. Їх трактування значною мірою визначають сповідувані героями руссоїстські ідеї і егалітарний уявлення кінці 1830 - початку 1840-х рр. самої Жорж Санд.

У дилогії на перший план винесено інший жанровий модус, характерний для позднепросветітельской і романтичної літератури, - становлення художника і, в руслі соціалістичних шукань письменниці -шляху перетворення суспільства. У кожному з творів йдеться про співвідношенні моральних і соціальних сторін життя, етичних, естетичних і соціальних устремлінь, вироблених французьким суспільством в передреволюційну епоху, з утопічним модусом - етичним і романтичним абсолютом.

Звернення до історичного матеріалу і його вибір накладають свій відбиток на художню розробку сюжетних колізій, визначають в кожному конкретному випадку актуалізацію особливого пласта жанрових і естетичних традицій попереднього століття. У першому випадку - жанру роману-спогади і виховання (Мопра »), у другому - на поліфонічної основі - різноманітних пластів не тільки пригодницького і готичного жанрів, включених в тканину історичного роману-дилогії про становлення артиста (« Консуело »), а й рому -на- «посвячення» ( «Графиня Рудольштадт»).

«Мопра» - роман не просто про любов (таких творів було сила-силенна з часів «Астреї»), не роман про нездатність любити ( «Рене» Шатобріана, «Адольф» Б. Констана, «Сповідь сина століття» А. де Мюссе) . Це роман про виховання в любові і любов'ю, про її

становленні та трансформації, про становлення особистості як процесі «виховання почуттів», про сходження до романтичного ідеалу і щастя.

Жанрова форма роману-спогади, з його установкою на достовірність, що включає звернення до адресата, іронічну самооцінку, рефлексію над зображуваними подіями і переживаннями, дозволяє «накладати» тимчасові плани, коригувати позицію і точку зору оповідача. Письменниця вводить мотивування, яка пояснює характер і передумови ідеалізації: вісімдесятирічний Бернар розповідає історію свого життя - історію любові до жінки, якій вже немає, про молодість, яка в далекому минулому. У цих умовах ідеалізація достовірно пояснюється механізмом роботи пам'яті і свідомості оповідача-героя. «Вона була єдиною жінкою, яку я любив; ніколи інша не привернула мого погляду, не зазнала пристрасного потиску моєї руки », - каже Бернар.

Герої-коханці Шекспіра, втілили архетип любові-пристрасті, померли молодими; Ромео зустрів Джульєтту, вже володіючи певним досвідом любові. Герої Жорж Санд не відчувають любов з першого погляду, в їхні стосунки не втручається рок, вони не призначені одне для одного волею близьких, хоча, як і у Шекспіра, їх долі сплетені війною двох ворогуючих гілок роду, одна з яких в романі втілює феодальний розбій , а інша - просвіта і гуманність. Героїв Жорж Санд з'єднують «випадковість» і «обіцянку», дане під загрозою насильства. Конфлікт будується на переплетенні і протиборстві різноманітних імпульсів і спонукань, які долають персонажами, в першу чергу, героєм: самолюбства, фізичного потягу, любові, поклоніння і схиляння, страху бути обдуреним, гордості і гордині. Подолання цього страху дозволить героям досягти ідеалу - «1а Шеше йетеПе» -пронесті свою любов «до кінця», хоча вони і не померли в один день. Ця перспектива ідеальної любові позначена як реальність, але не стала предметом художнього зображення.

Процитовані слова Бернара звучать в передмові письменниці до видання 1857 р і ці ж слова завершують роман, підкреслюючи цілісність авторської концепції. Весь процес становлення героя поєднана з цим максималістським імперативом. Він мислиться як істина і вища мудрість, завойована життям, сповненим помилок, як своєрідний подвиг в ім'я жінки і любові, увінчаний щастям, яке в минулому, але і в майбутній зустрічі - по ту сторону земного межі. Це перетворені романтизмом традиції казково-лицарського архетипу, що поєднуються з руссоїстським, просвітницьким переконанням в первісному рівність людей і їхнє право на щастя, полемічно

Філологічні

Літературознавство

спростовують психологію відлюдництва, неприкаяності, демонізму (Рене, Оберман, Лелія, байронічний герой).

За задумом і позиції оповідача «Мопра» - сповідальний роман, в якому «авантюрний елемент», подієвий ряд служать основою і грунтом зображення психологічного процесу виховання чувств1, але не у флоберівских, іронічному, а в прямому «творчому» сенсі. Це той різновид романів, в яких любовне побачення вписано не в стратегію гри, світського успіху, але життя - як «загибелі всерйоз». Воно стає центральним структурним компонентом, аналіз якого дозволяє осмислити своєрідність побудови і жанрову специфіку роману, а також деякі аспекти наступності -з поетикою і традиціями романістики попередніх епох, оскільки роман про XVIII столітті, створений в поствальтерскоттовскую «еру», пристрасно, зацікавлено вдивлявся в нього в прагненні по-новому зрозуміти зв'язок часів, діалог епох.

Любовно-психологічний конфлікт виникає вже в експозиції, в першій, смертельно небезпечної зустрічі героїв, першому впізнавання один одного. Природно, що «початковий» і «кінцевий» елементи любовної колізії в романі, що належить зрілої стадії розвитку жанру, не "змикаються», а припускають послідовний ряд проміжних сцен, що виконують функцію розгортання інтриги, дозрівання почуття, етапів його кристалізації або ретардації, заплутують інтригу , напрямних читацьке сприйняття і сприйняття героя в хибному напрямку, і завершуються епілогом, який одночасно служить кульмінацією і розв'язкою. Семантика включених в експозицію, як і в кульмінацію, смислів в значній мірі визначає домінантні складові романної специфіки жанру. У той же час «самоочевидні», клішірованние компоненти романічного і романтичного, як зазвичай, не вичерпують художню реальність і естетичне своєрідність романів Жорж Санд, які прокладали шляхи нової белетристиці і новим процесам жіночої ідентифікації.

Герої «Мопра» мають мужність користуватися своїм розумом і виробляють власні переконання в бесіді, діалозі, учасниками яких є і селянин-мудрець Пасьянс, і Маркас, прозваний щуроловом, і абат, і дворянин Юбер де Мопра. Пристрасть головного героя «на очах читача» в оповідної ретроспективі еволюціонує від

1 Сучасний дослідник виділяє в структурі «Мопра», «першого роману про щасливий шлюб», ознаки пригодницького, любовно-психологічного, історичного, виховного роману - в дусі Руссо, традиції барокового роману.

інстинктивного потягу, забобонів чоловічого деспотизму і вседозволеності до контролю над собою в дусі руссоїстських принципів, заснованих на моральних стимулах і повазі до почуттів коханої людини. Для письменниці важливе вироблення в герої «просвітленого розуму», на думку Руссо, такого, який керує совістю; для героїв Жорж Санд важлива і зворотний зв'язок - їх совість теж впливає на роботу розуму, що визначає інтелектуально-психологічний драматизм сюжету.

Любовний побачення в психологічному романі не тільки XIX століття може бути виділено як структурний елемент, що володіє особливою композиційною функцією: вона вводить або нівелює конфлікт, діалогу-гізірует і драматизує структуру оповідання, оновлює жанрові модуси твори (пасторального або авантюрно-пригодницького, сентименталистского або роману- монодії, виховання або роману-епопеї), втілює соціальну, філософську, інтимно-психологічну специфіку сюжету в системі сформованої або складається поетики жанру. Любовний побачення при цьому поглиблює екзистенційні смисли відбуваються і які сприймаються читачем подій, створює власні механізми взаємодії з читачем, - не тільки масовим.

Перша сцена зустрічі героїв - Бернара і Едме - сходить до традицій готичної літератури, будується на загрозу насильства над дівчиною, безневинним істотою, в дусі розбійницького роману або шаленої літератури. Це сцена зустрічі з безневинною жертвою одержимого інстинктами людини, природного «навпаки», - дикуна, для якого природні не "добрі», а виховані феодально-розбійницької середовищем, злі початку. Уже перша сцена зустрічі героїв вводить центральний для просвітницького роману конфлікт - між цивілізованим і культурним свідомістю, між любов'ю і інстинктами, духовним і чуттєвим началами. В основі його у Жорж Санд гостро соціальне протиставлення народно-демократичного, освіченого і антинародно-дворянського почав як центральної ідеологічної опозиції передреволюційної епохи.

Поетика розбійницького романтичного роману з готичними алюзіями змінюється поруч сцен повсякденного спілкування героїв, в підтексті яких розробляються мотиви ревнощів, хворого самолюбства, суперництва і пов'язаної з цим болісним для героя і для героїні таємниці. Мотив таємниці, що приховується, готової вирватися, в очах суспільства ганебної, в дійсності - уявно ганебної (на відміну від таємниці Рене), створює постійну загрозу психологічної катастрофи. Герой «до самого кінця» не знає, чи любимо, чи віддає його обраниця йому

Філологічні

Літературознавство

перевагу перед іншими. Вона ж загадково і для героя і для читача чи то не хоче, чи то не може зробити свій вибір. Заявлений оповідачем в експозиції знання благополучної розв'язки дозволяє читачеві відчувати себе надійно захищеним від трагедії.

Сцени побачення, випадкового або навмисного, будуються на спробах з'ясування істини, на виявленні невідповідності того, що думають і роблять герої, і того, що насправді відбувається, на психологічному драматизмі переживань героя. Романтичний психологічний роман вводить техніку варіювання і остранения топосу побачення: в саду, в лісі, в кімнаті, при свідках, наодинці, побачення, в якому люблячі розділені гратами, побачення, коли один з люблячих хворий і перебуває в стані марення, нарешті, в залі суду. Кожна зі сцен завершується надіями або розчаруванням, породжує любовно-психологічну рефлексію, містить елемент катартического поновлення, і тільки сцена суду створює контекст, коли саме інтимне визнання вимовлено в присутності великої кількості людей, коли воно як би знаходить сценічний майданчик, коли любовний дискурс набуває семантику героїчного : рятує життя коханій людині.

Героїня Руссо могла стверджувати своє право на вибір і любов тільки тимчасово, «неостаточно», і тільки перед найближчими людьми. Стадія особистісного самосвідомості героїв Жорж Санд інша, вона визначається передреволюційні і післяреволюційним досвідом - і письменниці, і її героїв. Романтик Жорж Санд відносить епілог «Мопра» до післяреволюційної епохи, що уможливлює можливість, що виходить за межі власне романного тексту: Бернар міг би бути читачем і «Рене», і «Дельфіни», що естетично, подтекстовая додатково мотивує романтичний модус трактування романних подій .

Жорж Санд успадковує в «Мопра» мотив ідеального як героїчного в любві1, асоційований читачем, зокрема, з долею Хімени, яка хотіла бути в доблесті гідної Родріго. У романі про XVIII столітті героїня прагне до того, щоб її обранець став le premier des hommes par la sagesse et l'intelligence [Там же, с. 447], прийняв її подання, на компроміс не даючи згоди, швидше за краще загинути. Кинджал і самогубство стають захистом немає від зовнішнього ворожого оточення, а традиційно - від безчестя, і нетрадиційно - від коханої людини.

1 «Nous étions deux caracteres d'exception, il nous fallait des amours heroiques; les choses ordinaires nous eussent rendus mechents l'un et leautre », - каже Едме.

Письменниця, що стверджувала нову етику любові, чиє життя була оточена любовними міфами, вносить великий вклад в розробку літературного романтичного міфу про кохання. У романі вона представлена \u200b\u200bяк процес виховання особистості нового типу. Сандовского героїня не протестує в дусі байронизма, подібно Леліі, що не нарікає з приводу трагічного розриву між реальним і бажаним, подібно Сільвії з «Жака», але сама формує новий тип відносин між собою і своїм обранцем, нове розуміння любові. І сцени побачення стають етапами такого виховного процесу. Романтичний міф про кохання вбирає культурні коди, семантику архетипів, що лежать в основі не тільки лицарського роману, а й «Ромео і Джульєтти», і «Сіда», і сентименталистского роману, і романтичного (зокрема, Ж. де Сталь).

Любовний побачення в «Мопра» представлено як послідовність епізодів, що володіють фрагментарною завершеністю, скріплених між собою логікою розповіді оповідача і учасника подій -Бернара.

У зображенні любові і відносин між героями письменниця привертає різноманітні жанрово марковані елементи романного топосу. Любовний побачення варіює свою жанрову модальність: це «готичне», пригодницьке побачення, лірично-сповідальні -з свідками або без, таємне або «підслухи». Це побачення-бесіда, таке значуще в традиціях просвітницької літератури, або публічне - на суді. Якщо Руссо будує «Юлію, або Нову Елоїзу» на основі листів-фрагментів, відтворюють і утворюють переривчасту цілісність подієво-психологічного ряду, як і Шодерло де Лакло в «Небезпечних зв'язках», то автор роману «Мопра» будує роман на послідовності епізодів, сцен -Зустрічі, сцен-діалогів, сцен-побачень. Зрозуміло, поетика кожного з елементів у письменників по-різному полісі-мантічна, поліфункціональна.

В історичній дилогії «Консуело» і «Графиня Рудольштадт» любовні сцени - тільки аксесуар процесу становлення героїні як особистості і артистки. Дитячому пофарбована ідилія відносин з Андзолетто мало нагадує традиційне уявлення про любовний побаченні, сцена з Корілла, свідком якої стає Консуело, завершує її розрив з порочним миром, де панує Дзустіньяні. Сюжетна логіка перебування в замку велетнів не включає сцени любовних побачень, є зустрічі, є розбіжність почуттів і бажань, в «пасхальному романі» Жорж Санд є закохані, але немає взаємної любові. Ситуації зустрічей Консуело і графа Альберта в печері, під землею, або в замку не

Філологічні

Літературознавство

містять традиційних сюжетних елементів любовно-психологічного, ці елементи трансформовані в готичному і екзотично історія-зірованним контексті якоїсь напівфантастичною реальності. І тільки в другій частині дилогії мотив таємничого потягу до Ліверані вводить тему взаємної любові героїв. Любовний побачення розробляється тут як зустріч з незнайомцем, як мотив впізнавання, як подолання розриву між почуттям і боргом, між любов'ю уявної і справжньої. Подання про уявний і справжньому в любові - ще один важливий аспект трактування теми у творчості Жорж Санд. Пройшовши через ритуали посвячення в суспільство Невидимих, Консуело, як і Едме, визначає свій вибір прилюдно, в ситуації суду, але не кримінального, а володіє вищою сакрально-містичних статусом і змістом. Як і в «Мопра», ця сцена має кульмінаційно катартического ефектом. Дилогія -Соціальний роман про художника, шляхи розвитку людства, і любовне побачення в його традиційній функції, як і сама пов'язана з ним проблема, входять в контрапункт і в той же час залишаються на периферії сюжета1.

Сентименталистская роман XVIII століття, вгадуючи і захищаючи нову специфіку любові як демократизується початку, стверджував її права і в той же час оплакував безсилля, нездатність подолати стоять на її шляху соціальні забобони і перепони (Руссо, Гете), роман рококо в подиві, не без іронії осягав її двозначну природу і руйнівну владу (в образах і долі героїв абата Прево, Кребійона-сина), малював «смішне становище закоханого», як мало ефективний розум в запобіганні «наших нещасть», небезпечну стратегію змішання задоволення і щастя ( «Небезпечні зв'язки» , 1782) 2.

Жорж Санд в романі, особливо тісно пов'язаному з традиціями руссоизма, зберігає властивий автору «Нової Елоїзи» аналитизм, побудований на співвідношенні тимчасових планів - майбутнього і сьогодення, на раціонально осмислювати ситуаціях і станах. У «Мопра» немає романтичної емфази і метафорики деяких програмних вос-

1 М. Ремон розрізняє в «Консуело» роман шахрайський, історичний, містичний і історію Консуело, а М. Мілнер - шедевр, «пройнятий чарівністю музичного життя XVIII століття», «техніку роману пригодницького і готичного, історію навчання життя».

2 Н. Ептон вважає «найбільш типовим» для вісімнадцятого століття салонний тип любовного змагання - породження аристократичного дозвілля і вишуканою жартівливій балаканини ».

парень ділогіі1, героїня і герой не занурюються в таїнство, чудеса, уяву, поезію і музику любові, творіння і творця. Поетика сцен-побачень, сцен-розлук - напружено-подтекстовая, психологічна, аналітично отрефлектірована оповідачем - Чи не тому, що не художником, але самостійно і освічено мислячим героєм.

«Мопра» зберігає печатку часу в характеристиці звичаїв вироджується і виробляє нову ідеологію дворянства, в трактуванні соціальних відносин епохи, конфлікту між чуттєвим і духовним началом, але сама специфіка виховання героя будується не тільки на сентименталистских, але і на романтичних засадах - етики абсолютного, ідеально -утопіческіх імперативи, натуралізуемих романтизмом, виявляючи важливу для творчості Жорж Санд тему деестетизації байронизма.

У трактуванні любові і відносин між люблячими письменниця типологічно зближується з Гельдерліна, П.-Б. Шеллі набагато виразніше, ніж з фур'єристи або Анфантеном.

З минулою епохою романтизм виявляє не тільки розрив, але і глибоку спадкоємність, в дзеркалі минулого Жорж Санд знаходить втілення актуально актуальний естетичний і етичний досвід - «століття нинішній і століття минулий». Жорж Санд створює власну виховну концепцію любові, рівності духовного, інтелектуального, любові як співтворчості і співдружності.

У трактуванні любові у Жорж Санд можна угледіти одну з модифікацій концепції романтичного ентузіазму - універсального романтичного міфу, що розвивається в традиціях автора «Корінни».

Тема і проблема любові в романах Жорж Санд орієнтована на універсальний модус - масового читацького сприйняття, що долає «безпросвітне рабство», що будується на взаімопрітяже-ванні несумісних і непереборне трагічно суміщуються почав: життя - любові - смерті. У романах письменниці перемагають любов і життя.

1 «Ce mystere qui l'enveloppait comme une nuage, cette fatalité qui l'attirait dans un mode fantastique, cette sorte d'amour paternel qui l'environnait de miracles, s'en etait bien assez pour charmer une jeune imagination riche de poesie . Elle se rappelait ces paroles de l'Ecriture que dans ses jours de captivite, elle avait mises en musique ... J'enverrai vers toi un de mes anges qui portera dans ses bras, afin que ton pied ne heurte point la pierre. Je marche dans les tenebres et j'y marche sans crainte, parce que le Seigneur est avec toi ».

Філологічні

Літературознавство

бібліографічний список

1. Бєлінський В. Г. Мова про критику // І.. зібр. соч. Т. 6. М., 1956. С. 279.

2. Бовуар Де С. Друга стать. СПб., 1997..

3. Достоєвський Ф.М. Щоденники письменника за 1876 р // І.. зібр. соч. Т. 10. Ч. 1. СПб., 1895. С. 211, 212.

4. Занин С.В. Суспільний ідеал Жан-Жака Руссо і французьке Просвітництво XVIII століття. СПб., 2007.

5. Моруа А. Ален // Моруа А. Літературні портрети. М., 1970. С. 439.

6. Тургенєв І.С. Кілька слів про Жорж Санд // Собр. соч. Т. 12. М.-Л., 1933.

7. Шрейдер Н.С. З історії зарубіжної літератури 1830-1840-х рр. Дніпропетровськ, 1968.

8. Шрейдер Н.С. Соціальний роман Жорж Санд і еволюція роману у Франції 1830-х рр. // Наукові записки Дніпропетровського держуніверситету. Т. 74. Вип. 18. 1961.

9. Ептон Н. Любов і французи / пер. з англ. Челябінськ, 2001..

10. Evnina E. George Sand et la critique russe // Europe. 1954. № VI, VII.

11. George Sand et le XVIIIe siecle // Presence de George Sand. 1985. № 23. Juin.

12. George Sand et Rousseau // Presence de George Sand. 1980. № 8. Mai.

13. Granjard H. George Sand en Russie // Europe. 1954. № VI, VII.

14. Hecquet M. Mauprat de George Sand etude critique. Collection: Textes et perspectives, 1990..

15. Lubin G. Introduction // Sand G. Correspondance. Ed. citee. T. I. 1964.

16. Maurois A. Lélia ou la vie de George Sand. P., 1952.

17. Milner M. Le Romantisme, 1820-1843. P., 1973.

18. Raimond M. Le roman depuis la Revolution. P., 1967.

19. Sand G. La Comtesse de Rudolstadt. P., 1880. T. 1.

20. Sand G .. Mauprat. Nelson, Calmann Levy, 1836.

Розміреного життя господині маєтку вона вважала за краще повну злетів і падінь професію письменника. В її творах панували ідеї свободи і гуманізму, а в душі вирували пристрасті. Поки читачі боготворили романістку, поборники моралі вважали Санд уособленням вселенського зла. Протягом усього життя Жорж відстоювала себе і свою творчість, вщент розбиваючи закостенілі уявлення про те, як повинна виглядати жінка.

Дитинство і юність

Амандин Аврора Дюпен Люсіль народилася першого липня 1804 в столиці Франції - Парижі. Батько літераторки - Моріс Дюпен - виходець із знатного роду, який дозвільному існування вважав за краще військову кар'єру. Мати романістки - Антуанетта-Софі-Вікторія Делаборд, дочка птахолова - мала кепську репутацію і заробляла на життя танцями. Через походження матері аристократичні родичі протягом довгого часу не визнавали Амандин. Смерть глави сімейства перевернула життя Санд з ніг на голову.

Пані Дюпен (бабуся письменниці), яка раніше відмовлялася від зустрічей з онукою, після смерті улюбленого сина визнала Аврору, але спільної мови з невісткою так і знайшла. Між жінками часто виникали конфлікти. Софі-Вікторія боялася, що після чергової сварки стара графиня на зло їй позбавить Амандин спадщини. Щоб не випробовувати долю, вона покинула садибу, залишивши дочку під опікою свекрухи.

Дитинство Санд не можна назвати щасливим: вона вкрай рідко спілкувалася з однолітками, а служниці бабусі при кожному зручному випадку виявляли їй неповагу. Коло спілкування письменниці обмежувався старої графинею і вчителем месьє Дешартром. Дівчинка так сильно хотіла мати одного, що вигадала його. Вірного соратника Аврори звали Корамбе. Це чарівне істота була і порадником, і слухачем, і ангелом-хранителем.

Амандин важко переживала розлуку з матір'ю. Дівчинка бачила її лише зрідка, приїжджаючи з бабусею в Париж. Пані Дюпен прагнула звести вплив Софі-Вікторії до мінімуму. Втомившись від надмірної опіки, Аврора задумала втечу. Графиня дізналася про намір Санд і відправила відбилася від рук внучку в Августинській католицький монастир (1818-1820 роки).

Там письменниця познайомилася з релігійною літературою. Хибно зрозуміла текст Святого Письма, вразлива особа протягом декількох місяців вела аскетичний спосіб життя. Ототожнення зі святою Терезою призвело до того, що Аврора позбулася сну і апетиту.

Портрет Жорж Санд в молодості

Невідомо, чим міг закінчитися цей досвід, якби абат Премор вчасно не напоумив її. Через пригнічені настрої і постійних хвороб Жорж більш не могла продовжувати навчання. З благословення настоятельки бабуся забрала внучку додому. Свіже повітря пішов Санд на користь. Через пару місяців від релігійного фанатизму не залишилося і сліду.

Незважаючи на те що Аврора була багата, розумна і гарна на вроду, в суспільстві вона вважалася абсолютно невідповідною кандидатурою на роль дружини. Нице походження матері робило її не цілком рівноправною в середовищі аристократичної молоді. Графиня Дюпен не встигла підшукати внучці нареченого: вона померла, коли Жорж було 17 років. Начитався робіт Маблі, Лейбніца і Локка дівчина залишилася під опікою у неписьменної матері.

Прірва, що утворилася за час розлуки між Софі-Вікторією і Санд, була непомірно великий: Аврора любила читати, а мати вважала це заняття марною тратою часу і постійно забирала у неї книги; дівчинка прагнула в просторий будинок в Ноане - Софі-Вікторія тримала її в маленькій квартирці в Парижі; Жорж горювала про бабусю - колишня танцівниця раз у раз обсипала почівшую свекруха брудними лайками.

Після того як Антуанетти не вдалося примусити дочку вийти заміж за людину, що викликав в Аврорі крайню ступінь відрази, розлючена вдова волоком притягла Санд в монастир і пригрозила їй ув'язненням в келії-темниці. В той момент юна літераторка усвідомила, що звільнитися від гніту деспотичної матері їй допоможе шлюб.

Особисте життя

Ще за життя про амурні пригоди Санд складали легенди. Недоброзичливці приписували їй романи з усім літературним бомондом Франції, стверджуючи, що через нереалізований в повній мірі материнського інстинкту жінка підсвідомо вибирала чоловіків набагато молодший за неї. Також ходили чутки і про любовний зв'язок літераторки з її подругою, актрисою Марі Дорваль.

Жінка, що мала величезну кількість шанувальників, була одружена лише одного разу. Її чоловіком (з 1822 по 1836 рік) був барон Казимир Дюдеван. У цьому союзі письменниця народила сина Моріса (1823 рік) і дочка Соланж (1828 рік). Заради дітей розчарувалися один в одному подружжя до останнього намагалися зберегти шлюб. Але непримиренність у поглядах на життя виявилася сильнішою бажання виростити сина і дочку в повній сім'ї.

Аврора не приховувала своєї велелюбний натури. Вона полягала в відкритих відносинах з поетом Альфредом де Мюссе, композитором та піаністом-віртуозом. Відносини з останнім залишили глибоку рану в душі Аврори і знайшли своє відображення в творах Санд «Лукреція Флоріану» і «Зима на Майорці».

Справжнє ім'я

Дебютний роман «Роз і Бланш» (1831 рік) - результат співпраці Аврори з Жюлем Санд, близьким другом письменниці. Спільна робота, як і більша частина фейлетонів, опублікованих в журналі «Фігаро», була підписана їхнім спільним псевдонімом - Жюль Санд. Другий роман «Індіана» (1832 рік) літератори також планували написати в співавторстві, але через хворобу белетрист не брав участі у створенні шедевра, і Дюдеван особисто написала твір від початку до кінця.

Сандо навідріз відмовився під загальним псевдонімом випускати у світ книгу, до створення якої він не мав ніякого відношення. Видавець в свою чергу наполягав на збереженні криптонімом, з яким читачі були вже знайомі. Через те що сім'я романістки була проти виставлення їх прізвища на загальний огляд, друкуватися під своїм справжнім ім'ям письменниця не могла. За порадою одного Аврора замінила Жюля на Жоржа, а прізвище залишила без змін.

література

Романи, опубліковані слідом за «Індіаною» ( «Валентина», «Лелія», «Жак»), поставили Жорж Санд в ряди демократичних романтиків. В середині 30-х років Аврора захоплювалася ідеями сенсімоністов. Роботи представника соціального утопізму П'єра Леру ( «Індивідуалізм і соціалізм», 1834 рік; «Про рівність», 1838 рік; «Спростування еклектизму», 1839 рік; «Про гуманності», 1840 рік) надихнули літераторки на написання ряду творів.

У романі «Мопра» (1837 рік) прозвучало засудження романтичного бунтарства, а в «Орас» (1842 рік) відбулося розвінчання індивідуалізму. Віра в творчі можливості простих людей, пафос національно-визвольної боротьби, мрія про мистецтво, який слугує народу, пронизують і дилогію Санд - «Консуело» (1843 рік) і «Графиню Рудольштадт» (1843 рік).

У 40-х роках літературна і громадська діяльність Дюдеван досягла свого апогею. Письменниця брала участь у виданні левореспубліканскіх журналів і підтримувала робочих поетів, пропагуючи їх творчість ( «Діалоги про поезію пролетарів», 1842 рік). У своїх романах вона створила цілу галерею різко негативних образів представників буржуа (Бріколен - «Мельник з Анжібо», Кардона - «Гріх пана Антуана»).

У роки Другої імперії у творчості Санд з'явилися антиклерикальні настрої (реакція на політику Луї Наполеона). Її роман «Даніелла» (1857 рік), що містить нападки на католицьку релігію, викликав скандал, а газету «Ла Прес», в якій він публікувався, закрили. Після цього Санд відійшла від громадської діяльності і писала романи в дусі ранніх творів: «Сніговик» (1858 рік), «Жан де ля Рош» (1859 рік) і «Маркіз де Вільмер» (1861 рік).

Творчістю Жорж Санд захоплювалися і, і, і, і Герцен, і навіть.

смерть

Останні роки життя Аврора Дюдеван провела в своєму маєтку у Франції. Вона займалася дітьми і внуками, які любили слухати її казки ( «Про що говорять квіти», «Хто говорить дуб», «Рожева хмара»). Під кінець життя Жорж навіть заслужила прізвисько «добра дама з Ноана».

Легенда французької літератури пішла в небуття 8 червня 1876 року (в 72 роки). Причиною смерті Санд стала кишкова непрохідність. Знаменита письменниця була похована в сімейному склепі в Ноане. Друзі Дюдеван - Флобер і Дюма-син - були присутні при її похованні. Дізнавшись про смерть літераторки, геній поетичного арабеска написав:

«Оплакувати померлу, вітаю безсмертну!»

Літературна спадщина письменниці збереглося в збірниках поем, драм і романів.

Крім іншого, в Італії режисер Джорджо Альбертацці за мотивами автобіографічного роману Санд «Історія мого життя» зняв телефільм, а у Франції були екранізовані твори «Прекрасні панове з Буа-Дорі» (1976 рік) і «Мопра» (1926 рік і 1972 рік) .

Бібліографія

• «Мельхіор» (1832 рік)
• «Леоне Леоні» (1835 рік)
• «Молодша сестра» (1843 рік)
• «Кероглу» (1843 рік)
• «Карл» (1843 рік)
• «Жанна» (1844 рік)
• «Ісидора» (1846 рік)
• «Теверіно» (1846 рік)
• «Мопра» (1837 рік)
• «Майстри мозаїки» (1838 рік)
• «Орко» (1838 рік)
• «Спірідіона» (1839 рік)
• «Гріх пана Антуана» (1847 рік)
• «Лукреція Флоріану» (1847 рік)
• «Мон-Ревеш» (1853 рік)
• «Маркіз де Вільмер» (1861 рік)
• «Сповідь молодої дівчини» (1865 рік)
• «Нанон» (1872 рік)
• «Бабусині казки» (1876 рік)

Власне ім'я - Амандин Аврора Ліон Дюпен. Французька письменниця, автор численних романів, які часто автобіографічні. Серед них «Індіана» (1832), «Орас» (1842), «Консуело» (1843) та ін. Проповідувала теорію емансипації жінок.

Аврора Дюдеван, уроджена Дюпен, була правнучкою знаменитого маршала Моріца Саксонського. Після смерті коханої він зійшовся з акторкою, від якої у нього народилася дівчинка, яка отримала ім'я Аврори. Згодом Аврора Саксонська, молода, красива і непорочна дівчина, вийшла заміж за багатого розпусника графа Готорна, який, на щастя для молодої жінки, незабаром був убитий на дуелі. Потім випадок звів її з одним чиновником з міністерства фінансів - Дюпеном. Це був люб'язний, вже літній чоловік, представник старофранцузской школи ввічливості і освіти. Незважаючи на свої шістдесят, йому вдалося заручитися підтримкою тридцятирічну красуню і вступити з нею в шлюб, який опинився дуже щасливим. Від цього шлюбу народився син Моріц. У бурхливі дні Наполеона I він закохався в жінку сумнівної поведінки і таємно обвінчався з нею. Моріц, будучи офіцером, не міг прогодувати дружину і жив більше на кошти матері.

У цей важкий час, майже безвихідне для легковажного Моріца і ще більш легковажної його дружини, і народилася дочка, названа при хрещенні романтичним ім'ям - Аврора. Це і була знаменита Жорж Санд. Рано втративши батька, вона залишилася на утриманні матері і бабусі, причому їй довелося бути мимовільною учасницею їх безперервних чвар і розбрату. Бабуся раз у раз дорікала мати дівчинки за те, що вона низького походження, а також за її легковажне ставлення з молодим Дюпеном до шлюбу. Дівчинка брала сторону матері, і вночі вони частенько разом проливали гіркі сльози.

У вісімнадцять років Аврора вийшла заміж за молодого артилерійського поручика Казимира Дюдеван. Це був незаконний син одного полковника, барона, від якого, внаслідок незаконності походження, він не успадкував ні титулу, ні стану. Однак батько усиновив його і асигнував деяку суму на його одруження. Аврора успадкувала від бабусі маєток із замком Ноан. Маєток вважалося більшим, ніж було насправді, і, безсумнівно, послужило головною причиною розладу між подружжям, який згодом привів до повного розриву. Правда, перші роки подружнього життя носили на собі печатку щастя. Син, також названий Моріцем в пам'ять знаменитого маршала, і дочка Соланж стали для Аврори справжньою розрадою. Вона шила на дітей, хоча погано володіла голкою, дбала про господарство і всіма силами намагалася зробити чоловікові приємною життя в Ноане. На жаль, їй не вдавалося зводити кінці з кінцями, і це послужило новим джерелом суперечок і неприємностей. Тоді вона зайнялася перекладами і почала писати роман, який, втім, внаслідок багатьох недоліків був пізніше кинутий у вогонь. Все це, звичайно, не могло сприяти сімейному щастю. Сварки тривали, і в один прекрасний день чоловік дозволив тридцятирічної дружині виїхати в Париж з донькою і оселитися на горищі.

Щоб позбутися від витрат на дорогі жіночі вбрання, вона стала носити чоловічий костюм, який ще тим був зручний, що давав їй можливість ходити по місту в будь-яку погоду. У довгому сірому (модному в той час) пальто, круглої фетровому капелюсі і міцних чоботах блукала молода жінка по вулицях Парижа, щаслива своєю свободою, яка винагороджувала її за позбавлення. Вона обідала на один франк, сама прала і прасувала білизну, водила дівчинку гуляти. Чоловік, виїжджав до Парижа, неодмінно відвідував дружину і водив її в театр або який-небудь аристократичний ресторан. Влітку вона поверталася на кілька місяців до нього в Ноан, головним чином для того, щоб побачитися зі своїм улюбленим сином. Мачуха чоловіка теж іноді зустрічалася з нею в Парижі. Дізнавшись одного разу, що Аврора має намір видавати книги, вона прийшла в лють сильну і просила, щоб ім'я Дюдеван ніколи не з'являлося на якій би то не було книзі. Аврора з посмішкою обіцяла виконати це прохання.

Аврора стала називати себе Жорж Санд. Це ім'я і залишилося її літературним псевдонімом. Навесні 1823 року було опубліковано перший роман Жорж Санд «Індіана», який схвально і інтересом зустріли і читачі, і критика.

Сучасники вважали Санд непостійною і безсердечний, називали її лесбіянкою або, в кращому випадку, бісексуальної, і вказували, що в ній ховався глибоко прихований материнський інстинкт, не реалізований в життя повністю, оскільки Санд завжди вибирала чоловіків молодше себе.

Жорж Санд постійно курила сигари, а її рухи були різання і поривчасті. Чоловіків притягували її інтелект і жага життя.

Живучи в Парижі, Аврора познайомилася з молодим письменником Жюлем Санд. Говорили, що Сандо був першим коханням Аврори Дюдеван і що літературна спільність їх мала своєю першопричиною саме цю любов. Однак з зізнань Жорж Санд видно, що ще задовго до знайомства з Сандо вона була закохана, і до того ж абсолютно платонічно, в однієї людини, який був від неї далеко, якого вона прикрашала всіма чеснотами і принадами своєї романтично налаштованих фантазії. Вона ще жила тоді в Ноане. До глибокої ночі засиджувалась іноді над полум'яними листами до нього. Він не задовольнявся платонічними зітханнями і від «шлюбу душ», як вона називала їх прихильність, хотів перейти в інші відносини. Але Аврора була невблаганна і, врешті-решт, повинна була погодитися, щоб її далекий друг пошукав в іншої жінки того щастя, якого вона сама не могла або не хотіла йому дати. Так скінчився її перший роман.

Героєм другого роману був, як уже говорилося, Жюль Сандо, з яким вона познайомилася в числі інших студентів, що оточили молоду жінку негайно після приїзду її в Париж. Сандо був молодший Аврори на сім років. Це був крихкий, світловолосий, з аристократичною зовнішністю чоловік. Разом з ним, між іншим, вона написала свій перший роман. У чому причина їх розриву? Важко сказати, але Сандо в своєму романі «Фердинанд» вказує на те, що розрив відбувся за згодою обох сторін.

Санд не могла насолоджуватися сексом, а то й була закохана в свого партнера. Дуже нетривалим експериментом виявилася, наприклад, її чисто сексуальний зв'язок з письменником Проспером Меріме, до якого вона не відчувала абсолютно ніяких почуттів. Деякі коханці Санд стверджували, що вона фригідна. Насправді, вона, ймовірно, був просто схожа на багатьох інших жінок, які стають пристрасними під впливом почуттів і бувають абсолютно холодними і байдужими, коли цих почуттів не відчувають. Санд теж могла бути пристрасною і чуттєвої жінкою. Вона зізналася, наприклад, що обожнювала Мішеля де Бурже, одне зі своїх коханців, одруженого некрасивого чоловіка, саме тому, що він змушував її «тремтіти від бажання».

Роман Аврори з Альфредом де Мюссе був за рахунком третім. Про Альфреда де Мюссе вона багато чула від свого друга і гарячого шанувальника Сент-Бева, який давно мріяв їх познайомити. Але Аврора не поспішала. «Він занадто великий франт, ми не підійшли б одне одному серцями», - говорила вона. У той час, коли Мюссе був ще в зеніті краси і слави, вона вже встигла випустити під псевдонімом «Жорж Санд» чотири романи, які негайно залучили до неї загальну увагу. Публіка була в захваті, і гроші рясно посипалися під дах горища, на якому жила молода жінка, що починала вже думати, що нещастя і бідність назавжди залишаться її долею.

Однак з першої хвилини знайомства вона повинна була визнати, що «великий франт» дуже гарний і привабливий. Молодший за неї на шість років, худий, зі світлими хвилястим волоссям, він майстерно вів жартівливий діалог, трохи приправляючи його сарказмом.

Чи була Жорж Санд красива? Одні говорили, що так, інші вважали її огидною. Сама вона відкрито зараховувала себе до виродкам, доводячи, що у неї немає грації, яка, як відомо, замінює іноді красу. Сучасники зображували її жінкою невисокого зросту, міцної статури, з похмурим виразом обличчя, великими очима, але розсіяним поглядом, жовтим кольором шкіри, передчасними зморшками на шиї. Одні тільки руки її вони визнавали безумовно красивими. Сам Мюссе, втім, описав її зовсім іншою. «Коли я побачив її в перший раз, вона була в жіночій сукні, а не в елегантному чоловічому костюмі, яким так часто себе неподобство. І вела вона себе також з істинно жіночим витонченістю, успадкованим нею від своєї знатної бабусі. Сліди юності лежали ще на щоках, чудові очі її яскраво блищали, і блиск цей під тінню темних густого волосся виробляв воістину дивовижне враження, вразивши мене в саме серце. На лобі лежала печать нескінченності думок. Говорила вона мало, але твердо ».

Мюссе згодом розповідав, що він як би переродився під впливом цієї жінки, що ні до неї, ні після він ніколи не відчував такого захопленого стану, таких нападів любові і щастя, як в дні близького знайомства з нею.

Полум'яна пристрасть Мюссе не відразу розігріла серце Аврори, і вона повільно поступалася його наполегливим залицянням. Спочатку на неї справили приємне враження витончені манери молодої людини, який ставився до неї, як до представниці вищого світу, забуваючи, що вона оберталася серед студентів і вела бідне життя. Потім їй лестило, що знаменитий поет звертався до неї з проханнями висловити думку про його творах і люб'язно надавав їй критикувати себе. Краса його і любов мали для неї другорядне значення. Пізніше, втім, і вона піддалася всепожірающему полум'ї пристрасті.

Про суворість і непоступливості тут вже не могло бути й мови, тим більше що вона на той час встигла розлучитися з чоловіком і, отже, зробитися зовсім вільної.

Різниця характерів, звичайно, виявилося не відразу, і перший час після зближення коханці були щасливі.

Але скоро Мюссе став нестерпний, проявилися всі його комплекси, примхливість, мінливість настрою. Часом його переслідували напади галюцинацій, при яких він втрачав свідомість і розмовляв з духами. Це було нестерпно для обох. У хвилини злості він називав її «черницею» і говорив, що вона повинна жити в монастирі. Звинувачення в холодності боляче поранили Жорж Санд. Занадто глибоко сиділа в ній віра в благородну, піднесену і одночасно скромну любов.

Вони вирушили до Венеції, де зупинилися в самому елегантному готелі. У міру того як Альфред де Мюссе все більше і більше пив радості життя на грудях коханої, згасала його пристрасть, а разом з нею і поетична творчість. Між коханцями почалися сварки - звичайні супутники пересичення. Суперечки були різкі, нечувані, що тривали іноді цілі дні і ночі.

У ці важкі дні для обох коханих більше мужності і самовідданості виявляла Жорж Санд. Після бурхливих сварок, що тривали іноді, як уже говорилося, цілий день, вона сідала за роботу, щоб на виручені гроші забезпечити Альфреду комфорт, без якого він не міг жити, як риба без води. Якщо вірити їй, то Мюссе почав було продовжувати в Венеції безпутне життя, яку вів колись у Парижі. Здоров'я його знову похитнулося, лікарі підозрювали запалення мозку або тиф. Вона поралася біля хворого вдень і вночі, не роздягаючись і майже не доторкаючись до їжі. І тоді на сцені з'явився третій персонаж - двадцятишестирічний лікар Паджелло. Спільна боротьба за життя поета зблизила їх настільки, що вони відгадували думки один одного. Хвороба була переможена, але лікар все не покидав поста біля пацієнта.

Одного вечора Жорж Санд передала Паджелло конверт. Він запитав, кому його вручити. Тоді вона відібрала конверт і надписати: «дурненька Паджелло».

У конверті знаходився майстерно складений список приголомшливих питань, «Чи тільки хочеш мене, чи любиш? Коли твоя пристрасть буде задоволена, зумієш ти мене віддячити? Чи знаєш ти, що таке духовне бажання, яке не може приспати ніяка ласка? » Пізніше він писав, що потрапив в тенета до прекрасної відьми.

Одужавши, Мюссе зажадав пояснень. Вона нагадала йому, що перед хворобою поет заявив про розрив з нею, так що вважає себе вільною. Альфред почав збиратися в Париж, а коханці хотіли відправитися в Альпи.

Незабаром Жорж Санд разом з Паджелло приїхала в Париж. Він відчував себе тут чужим. Зв'язок стала обтяжливою для обох, тим більше що Паджелло з самого початку передбачав повернутися до Венеції без неї. Трійця розпалася. Мюссе виїхав в Баден. Жорж Санд сховалася в своєму маєтку. Вони листувалися, і Мюссе згорав від пристрасті. «... О, страшно помирати, страшно так любити. Що за бажання, мій Жорж, що за бажання тебе! .. Я вмираю. Прощай! » - писав поет.

Мюссе, звичайно, не помер, а благополучно повернувся в Париж, де вони зустрілися і стали жити разом. І відразу ожили кошмари підозр і ревнощів, повторилися звинувачення і терзання. Вони знову розлучилися і знову повернулися один до одного. Нарешті Жорж Санд написала йому: «Ми повинні від цього вилікуватися». На цей раз вони розійшлися остаточно. І обидва звільнялися від гірких спогадів, наповнюючи ними свої літературні твори.

Перед тим як зійтися з Жорж Санд, Шопен отримав жорстокий удар від нареченої. Вона вирішила, що великий композитор створений для любові і пристрасті, а не для сірої прози сімейного життя, і вважала за краще композитору якогось графа.

Шопен хотів заглушити своє горе, він думав втопити відчай в любові до іншої жінки, але помилився, бо потрапив з вогню в полум'я. Порятунку не було.

Сталося це так. Погода була погана, йшов дощ. Треба було кудись піти, розвіяти смуток, яка так часто відвідувала Шопена. Куди? Він згадав, що у графині К * в цей вечір прийом, і так як годинник показував десять, він, недовго думаючи, відправився туди.

Тільки після того, як частина гостей пішла і залишилися найбільш близькі друзі будинку, Шопен, кілька розвеселившись, сів за фортепіано і почав імпровізувати. Закінчивши свою музичну казку, він підняв очі. Перед ним, спершись на інструмент, стояла просто одягнена дама; від неї віяло ароматом фіалок. Вона дивилася так, ніби намагалася проникнути темними очима в його душу.

Через деякий час, збираючись йти, він побачив ту ж даму. Вона підійшла до нього разом з Лістом і стала розсипатися в похвалах з приводу блискучої імпровізації. Шопен був задоволений. Він дещо знав про Жорж Санд, знав, що вона користується великою популярністю, що у неї було кілька любовних зв'язків, що вона взагалі незвичайна жінка, але, глянувши на неї, залишився абсолютно спокійний. Знаменита письменниця йому навіть не сподобалася.

Але не красою однієї перемагає жінка. Якщо взяти до уваги, що Жорж Санд не тільки часто змінювала коханців, а й анітрохи не церемонилась з ними, в її характері, в її умінні триматися з чоловіками було, ймовірно, щось настільки привабливе, проти чого не могли встояти навіть ті, хто явно НЕ симпатизував їй і не любив її. Кращого доказу, ніж любов Шопена, не можна і знайти. Ніжний, тендітний, з жіночною душею, пройнятий благоговінням до всього чистого, ідеального, піднесеного, він раптом закохався в жінку, яка курила тютюн, носила чоловічий костюм і вела відкрито самі вільні розмови.

Коли вона зблизилася з Шопеном, місцем їх спільного проживання стала Мальорка. Сцена інша, але обстановка та ж, і, як ми побачимо, навіть ролі виявилися однаковими з одним і тим же сумним кінцем. У Венеції Мюссе, заколисують близькістю Жорж Санд, одягав стрункі вірші в майстерні рими, на Мальорці Шопен створював свої балади і прелюдії. У розпал пристрасті Мюссе захворів, захворів також в хвилини вищого любовного екстазу і Шопен. Коли у композитора з'явилися перші ознаки сухот, Жорж Санд стала перейматися ім. Краса, свіжість, здоров'я - так; але як любити хворого, кволого, примхливого і дратівливу людину? Так думала Жорж Санд. Вона сама зізнавалася в цьому, намагаючись, звичайно, пом'якшити причину своєї жорстокості, посилаючись і на інші мотиви ...

Потрібно було закінчувати. Але як? Шопен занадто до неї прив'язався і не хотів розриву. Знаменита жінка, досвідчена у таких справах, випробувала всі засоби, але марно. Тоді вона написала роман, в якому під вигаданими іменами зобразила себе і свого коханого, причому героя (Шопена) наділила усіма мислимими слабкостями, а себе звеличила до небес. Здавалося, тепер кінець неминучий, але Шопен моделлю. Він ще думав, що можна повернути безповоротне. У 1847 році, через десять років після їх першої зустрічі, коханці розлучилися.

Через рік після розлуки Шопен і Жорж Санд зустрілися в будинку одного спільного друга. Повна каяття, вона підійшла до колишнього коханого і простягнула йому руку. Красиве обличчя Шопена вкрила блідість. Він відсахнувся і вийшов із залу, що не промовивши ні слова ...

Серед коханців Жорж Санд були гравер Олександр Дамьен Мансо, який познайомився з нею, коли йому було 32 роки, в той час як їй 45, і який тихо і мирно прожив з нею разом 15 років, а також художник Шарль Маршал, якого Санд називала « мій товстий дитина ». Коли вони зустрілися, Шарлю було 39 років, а Санд 60.

Ходили наполегливі чутки про її зв'язки і з іншими чоловіками, зокрема, з літературним критиком Гюставом Планше, який одного разу навіть викликав на дуель іншого критика, що дозволив собі відгукнутися без належної поваги про черговий роман Жорж Санд. Правда, немає доказів того, що між ними існувала інша любов, крім любові до літератури. Немає ясності і щодо того, чи були у Жорж Санд сексуальні зв'язки з жінками. Свою близьку подругу, актрисі Марі Дорваль, вона писала листи, які сьогодні вважалися б еротичними, хоча в ті далекі і славні часи були досить поширеним явищем і часто зустрічалися у дипломатичному листуванні між подругами. Маленький уривок з одного листа Жорж Санд, адресованого Марі Дорваль, може служити прикладом того, яка тісний, глибока і гаряча дружба пов'язувала цих жінок: «... в театрі або в твоєму ліжку ... я просто помираю від бажання скоріше побачити і гаряче поцілувати тебе, моя леді, або я зроблю що-небудь абсолютно божевільне! »

Треськунов М.

Жорж Санд разом із Віктором Гюго, Олександром Дюма і Еженом Сю представляє передове протягом французького романтизму.

Твори Жорж Санд користуються в Радянському Союзі великою популярністю. У нашій країні вийшло в світ її зібрання творів, великими тиражами видаються окремі романи.

Інтерес до імені французької письменниці виник в Росії в XIX столітті, коли революційно-демократична критика, а слідом за нею Н. В. Гоголь, Ф. М. Достоєвський, І. С. Тургенєв. М. Є. Салтиков-Щедрін, визнавши в особі Жорж Санд великого художника, особливо оцінила передову суспільно-філософську думку письменниці.

Карл Маркс і Фрідріх Енгельс також визнавали заслуги Жорж Санд у розвитку літературного руху Франції. Відомо, що К. Маркс свою працю «Злидні філософії» завершив висловом Ж. Санд з її нарису «Ян Жижка» і в знак поваги підніс свій твір автору «Консуело».

Жорж Санд (Аврора Дюпен) народилася в Парижі в 1804 році, дитинство і отроцтво вона провела в маєтку своєї бабусі Марії Дюпен в Ноане. З п'ятирічного віку Аврору Дюпен навчали французької граматики, латинської мови, математики, географії, історій та ботаніки. Але головною її радістю були прогулянки по лісах і луках, веселі ігри з селянськими дітьми. В її душі мимоволі запам'яталася своєрідне життя Беррійской провінції, незвичайний сільський гомін, галасливі посиденьки. Пані Дюпен постійно стежила за розумовим і фізичним розвитком внучки. У дусі педагогічних ідей Руссо вона хотіла прищепити їй трудові навички. Кілька років Аврора провела в навчальному закладі жіночого монастиря. Звикла до вільного життя, вона довго не могла пристосуватися до суворого укладу щоденних занять. Проте нова обстановка мало-помалу стала впливати на її лукавство вдачу, а уроки літератури, історії, англійської мови помітно розширили її кругозір, збагатили її природний розум.

У монастирі Аврора провела близько трьох років. У січні 1821 року його позбулася свого найближчого друга - померла пані Дюпен, зробивши внучку єдиною спадкоємицею Ноанской садиби. Рік по тому Аврора познайомилася з Казимиром Дюдеваном і погодилася стати його дружиною. Шлюб виявився не з щасливих. Романтично піднесена, душевна і добра молода жінка попри свою благородну натурою являла повну протилежність грубому, расчетливому Дюдевану. Відносини між подружжям не ладналися, сварки слідували одна за одною, обопільна неприязнь зростала, і вона через кілька років розлучилася зі своїм чоловіком.

У 1831 році Аврора Дюдеван виїхала в Париж, де познайомилася з письменником Жюлем Санд. Спільно з Сандо вона опублікувала кілька оповідань і роман «Роз і Бланш», в якому постає чернече життя, побут провінційних дворян. Але це були лише перші кроки на важкому шляху літератора, велике життя у французькій літературі була попереду. Переможним вступом в неї з'явився роман «Індіана», що вийшов друком під псевдонімом «Жорж Санд».

У цій книзі виявляється характерна особливість творчості письменниці - прагнення пов'язати драму життя, драму свідомості героїв з навколишнім їх суспільним середовищем. Дія роману починається в 1827 році і завершується в кінці 1831 року. То був досить бурхливий момент історії Франції. Відбулася Липнева революція. Династія Бурбонів, в особі її останнього короля Карла X, зійшла з історичної сцени. Престол Франції зайняв Луї Філіп Орлеанський, який протягом вісімнадцятирічного царювання робив все можливе для захисту інтересів фінансової і промислової буржуазії. У «Індіані» згадано про зміну кабінетів, про реакційних діях влади, про повстання в Парижі і втечу короля, що надає розповіді риси сучасного життя. Разом з тим автор пронизує сюжет антимонархическими мотивами, засуджує інтервенцію французьких військ в Іспанії. Це стало важливим новаторством, так як багато письменників-романтики в 30-х роках були захоплені зображенням середньовіччя.

І все ж головна увага романістка приділила душевного життя Індіани, що стала дружиною полковника Дельмара. Зустрівши в своїй дружині звичайного деспота, жадібного і жорстокого, чужого піднесених прагнень, природно, вона розчарована. У початкових розділах вражає гнітюча атмосфера, що панує в дамі Дельмара. По всьому видно, що чоловік протиставлений привабливого образу Індіани, яка не може полюбити свого чоловіка не тому, що він старий і вона стала його дружиною з примусу батька, а тому, що нестерпні його деспотизм і обмеженість. Вона приречена животіти, майбутнє не обіцяє їй нічого світлого і втішного. Але життя зіштовхує її з людиною, який відразу ж вражає її уяву своєю незвичністю. Це Реймон де Рамьер - парижанин, публіцист, особистість одухотворена і оригінальна.

Є в романі ще один зворушливий жіночий образ - покоївка, креолка Нун. Зустрівши на сільському святі Рамьера, вона захопилася ним, не мріючи про заміжжя: подібний союз аристократа з простою служницею був би рішуче засуджений у світських салонах.

Зустріч Нун з Раймон, пристрасна любов креолки, її душевні терзання, а потім трагічна розв'язка - все це викликає щире співчуття автора до невинної жертви. Так, в першому романі Ж. Санд проявила талант художника ліричної прози, тонкого психолога жіночої душі.

«Індіана» користувалася великим успіхом. Бальзак стверджував: «Ця книга - реакція правди проти фантастики, нашого часу проти середньовіччя, внутрішньої драми проти які увійшли в моду надзвичайних подій, простий сучасності проти перебільшення історичного жанру». У короткому відкликання Бальзак досить точно визначив головну думку книги: героїня «відважно скидає соціальне ярмо, покладене на неї забобонами і Цивільним кодексом» 1.

Російські читачі рано познайомилися з творчістю Ж. Санд. Її перший роман в Росії був надрукований в 1833 році.

У листопаді 1832 року Жорж Санд опублікувала новий роман «Валентина». Тут письменниця демонструє своє чудове майстерність живописця природи, проникливого психолога, який вміє відтворити повнокровні образи людей різних станів.

Основна колізія роману - любов селянина Бенедикта і дружини дворянина де Лансака Валентини завершується трагічно.

Життя героїні повна сум'яття, глибокої тривоги, болісних роздумів. Цілісна натура, що не пізнала справжню любов, вихована під суворим наглядом, Валентина дотримується всіх приписи моралі, заснованої на холодному розрахунку (її майбутній чоловік одружується на ній лише для того, щоб заволодіти її багатством і розплатитися з боргами). Полюбив Бенедикта, вона готова йти заради нього на будь-які жертви.

«Кинемо виклик всьому світу, і нехай душа моя загине, - говорила вона. - Будемо щасливі на землі; хіба щастя бути твоєю не варто того, щоб заплатити за нього вічними муками? »

І дійсно, виклик був кинутий. Валентина та Бенедикт прекрасно розуміють, що їх оточують жорстокі, заздрісні люди, що під маскою світських пристойності таяться порок і лицемірство, але вони безсилі змінити життя, і в трагічному завершенні роману позначається вся марність їх піднесених клятв.

Обравши тему величі жіночої душі, молода романістка в «Валентині», а згодом і в інших творах, стверджує ідеал сім'ї, заснованої на серцевої схильності подружжя, зводить в норму етичний принцип - слід руйнувати ланцюга ненависного шлюбу, якщо він розбиває людські серця.

Роман в основі своїй пронизаний історичним реалізмом. Радості і нещастя героїв породжені умовами та обставинами сучасної дійсності. Нехай ідеалізовано вигляд обдарованого плебея Бенедикта, але це вже явище післяреволюційної епохи. Виходець із селянської родини, він зміг провести роки навчання в паризькому коледжі, обертатися в колі аристократів, як Вертер з роману Гете, не принижуючи своєї людської гідності. І все ж автор бачить ущербність Бенедикта в тому, що йому не щеплені навички праці, такі необхідні для простої людини, який побажав завоювати становище в суспільстві. Цей перший досвід створення образів селян, зображення сільських звичаїв, здійснений в «Валентині», буде потім успішно продовжений в циклі романів сорокових років і в повісті «Франсуа-знайда».

Здавалося б, все було гаразд: матеріальна забезпеченість, читацький успіх, визнання критики. Але саме в цей час, в 1832 році, Жорж Санд переживає глибоку душевну кризу, ледь не завершився самогубством.

Душевні хвилювання і розпач, якими була охоплена письменниця, виникли під враженням репресій уряду, які вразили уяву всіх, хто не був занурений тільки лише в сферу особистих переживань.

В «Історії мого життя» Ж. Санд визнавала, що її песимізм, похмурий настрій були породжені відсутністю світлих надій: «Мій горизонт розширився, коли переді мною постали всі засмучення, всі потреби, всі відчай, все пороки великої суспільного середовища, коли думки мої перестали зосереджуватися на моїй власній долі, але звернулися на весь світ, в якому я була лише атомом, - то моя особиста туга поширилася на все існуюче, і фатальний закон долі з'явився мені таким жахливим, що розум мій похитнувся ... Взагалі, це було час загального розчарування і занепаду. Республіка, про яку мріяли в Липні, призвела до спокутної жертві у монастиря Сен-Меррі. Холера косила народ. Сенсімонізма, захопившись стрімким потоком уяву, був убитий переслідуваннями і безславно загинув ... Саме тоді, охоплена глибоким смутком, я і писала «Лелію».

Основою сюжету роману є історія молодої жінки Леліі, яка після кількох років заміжжя пориває з недостойним її людиною і, замкнувшись у своїй скорботи, відкидає світське життя. Закоханий в неї Стеній, юний поет, так само, як і Лелія, охоплений духом сумніву, сповнений обурення проти жахливих умов існування. Він обурений тим, що кращих людей з революційно налаштованої молоді спіткала трагічна доля, їх «скосила жорстока помста сильного: тюрми розверзлася свою огидну пащу, щоб поглинути тих, кого не могли наздогнати гарматні ядра і лезо меча; вироки засудили всіх, хто співчував нашій справі; словом, будь-яка відданість паралізована, розум пригнічений, хоробрість зламана, воля вбита ... »

З появою «Леліі» у французькій літературі виник образ сильної духом жінки, що відкидає любов як засіб скороминущого насолоди, жінки, яка долає безліч негараздів, перш ніж позбутися від недуги індивідуалізму, знайти розраду в корисній діяльності. Лелія рішуче засуджує лицемірство вищого світу, догмати католицизму. На думку Жорж Санд, любов, шлюб, сім'я можуть об'єднати людей, сприяти їх справжнього щастя; аби моральні закони суспільства гармоніювали з природними захопленнями людини.

Під час перебування в Італії в 1834 році Ж. Санд написала психологічний роман «Жак». У ньому втілена думка письменниці про моральні ідеали, про те, що любов-цілителька, що підносить людину, творець його щастя. Але нерідко любов може викликати і зраду і підступність.

Головна героїня роману - Фернанда - символ бентежною жіночої душі, мрійливою і пристрасною, піднесеної і сумнівається, не позбавленої поетичності. Ця жінка, вийшовши заміж, користувалася повною свободою, вона обожнювала свого чоловіка, їх сімейне життя була заснована на щирій дружбі. Драматизм подій роману викликаний зустріччю Фернанди з романтичної особистістю - Октав. Здавалося б, вона повинна була відкинути стихійну пристрасть Октава і залишитися вірною чоловікові. Але автор, майстерно ускладнюючи інтригу, веде оповідь в іншому напрямку. Жак не визнає компромісу: він кінчає життя самогубством, щоб дати дружині свободу.

Незважаючи на спрощену фабулу, в «Жаке», як і в «Індіані», «Валентині», ставиться питання про становище жінки в суспільстві, а характери головних героїв - Жака, Фернанди, Сільвії - не менше переконливі, ніж характери Індіани і Леліі.

«Жак» з усіх творів французької письменниці був найбільш дорогий і близький Н. Г. Чернишевського.

Поряд з романами Жорж Санд написала декілька чудових оповідань і повістей. Як і багато французьких новелісти XIX століття, вона в своїй творчості спиралася на багаті традиції національної літератури, враховуючи при цьому досвід попередників і сучасників. А сучасники - це відомі письменники Бальзак і Стендаль, Гюго і Нодье, Меріме і Мюссе, творці яскравих із соціальної гостроті і художній формі зразків прозового жанру.

В одному з ранніх оповідань «Мельхіор» (1832) письменниця, викладаючи життєву філософію молодого моряка, окреслила життєві негаразди, безглузді забобони буржуазного суспільства. Тут втілена типова для Ж. Санд тема нещасного шлюбу, що породжує трагічні наслідки.

У «Мельхіор» В. Г. Бєлінський особливо відзначив моральну правоту героя і в листі до І Панаеву захоплено відгукувався про автора: «Ця жінка спіткала таїнство любові. Так, любов є таїнство, - благо того, хто збагнув його »2.

Повість «Маркіза» французька критика порівнювала з кращими новелами Стендаля і Меріме, виявляла в ній особливий дар письменниці, яка зуміла створити короткий психологічним етюд на тему долі життя і мистецтва. У повісті відсутній ускладнена інтрига. Розповідь ведеться від імені старої маркізи. Зачарований світ її спогадів воскрешає минуле відчуття чистого платонічного кохання до актора Лелио, який виконував головні ролі в класичних трагедіях Корнеля і Расіна. І знову Жорж Санд обгрунтовує свою моральну концепцію: не може бути єдиного союзу сердець між людьми різних соціальних груп. Ця сумно-лірична повість біографічна, її мотиви навіяні спогадами бабусі пані Дюпен і власним життям автора.

Відома новела «Орко» (1838) примикає до циклу венеціанських повістей Жорж Санд - «Маттео», «Остання Альдіні», романів «Леоне Леоні» і «ускоків», створених під час перебування письменниці в Італії.

Основні мотиви цієї фантастичної історії виникли па основі реальних фактів. Захоплена військами генерала Бонапарта Венеціанська республіка в 1797 році була передана Австрії яка стала нещадно придушувати права венеціанців. У «Орко» ясно відчуємо цей похмурий дух деспотизму: поліцейські шукачі пильно стежать за поведінкою венеціанських городян, їм заборонено поширювати вірші великого поета Тассо, з'являтися на вулицях в пізні години. Але венеціанці не змирилися з важким гнітом, не дивлячись на те, що «австрійські чоботи вальсують в палаці Дожів», а під левом святого Марка, покровителя Венеції, панує чорний орел, піднятий австрійськими властями. В оповіданні йдеться про триваючу в Венеції боротьбі патріотів за національне відродження Італії. Жорж Санд постійно виявляла глибоку повагу до мужнього народу Італії, прагнув створити єдину державу. Цій темі вона присвятила в більш пізні роки гостро викривальний роман «Даніелла».

У тридцяті роки Жорж Санд знайомиться з багатьма видатними поетами, вченими, художниками. Великий вплив зробили на неї ідеї утопічного соціаліста П'єра Леру і доктрини християнського соціалізму абата Ламенне. У той час широке відображення в літературі отримує тема Великої буржуазної революції XVIII століття. Письменниця втілила в своїй творчості революційну проблему зі властивим їй розумінням законів суспільного розвитку.

У романі «Мопра» (1837) дія відбувається в передреволюційну пору. Бернар Мопра, яка виросла в сім'ї жорстоких феодалів, Едме, його кузина, - ось головні персонажі напружено розвивається драми. Реалізуючи історичну тему, викриваючи монархічний деспотизм, Жорж Санд не виводить на сцену ні Людовика XVI, ні Марію Антуанетту, ні знаменитих полководців. В її книзі постають дві протиборчі сили: дворянство і народ, феодали Мопра і селяни Пасьянс і Маркас. Композицію книги визначає розповідь Бернара Мопра, свідка революційних подій 1789 року, який провів свою юність в замку Мопра, в оточенні шалених і розпусних Антуана і Жана безкарно здійснювали грабежі і вбивства. Бернар мало не вступив на ту ж стежку, але випадкова зустріч з кузиною Едме вносить в його життя разючі зміни.

В основі оповіді лежить момент психологічний і моральний, обумовлений вірою автора в можливість змінити, поліпшити природні риси людської натури. Цю мету поставила перед собою Едме, що прагнула перевиховати Бернара, в якому прокинулася груба сила і буйна чуттєвість. Цілком зобов'язаний їй своїм прозрінням, він, підпорядкувавши пристрасті і помисли гуманним цілям, вирушає в Америку, де бере участь у війні за незалежність. Повернувшись до Франції, він стає прихильником Республіки. Саме Едме зцілює Бернара, змусивши його «любити ... благоговійно і безмежно, всього чекати від любові, а не від прав своїх, і свято шанувати особисту свободу коханої жінки. Чудова думка ця розвинена надзвичайно поетичним образом »3.

У реальному світі зображено життя французьких селян, про що свідчать історичні відомості, наведені автором в коментарі. Селяни Варення, де знаходиться замок Рош-Мопра, відрізнялися вражаючою покорою, байдужістю до своєї долі, прихильністю до звичаїв старовини. Дворянам з Рош-Мопра вдалося переконати своїх васалів, що кріпосне право буде відновлено і баламути отримають по заслугах, тому жителі Варення, поміркувавши, визнали за благо терпіти свавілля своїх панів. «... Хоча неподалік від цих місць Франція швидко крокувала до розкріпаченню незаможних класів, Варенн стрімко котилася назад, до споконвічної тиранії місцевих дворянчиков».

Але і в невеликих селах були люди нескорені, фрондери, мрійники. Серед них - один з відомих героїв Жорж Санд, сільський філософ Пасьянс, захоплений Епіктет а Руссо, який сповідує віру в добрі справи, в чутливе людське серце. Пасьянс грав видну роль в роки революції, був обраний в Варення суддею: «Його непідкупність, неупередженість, з яким він ставився і до палацу, і до хатини, його твердість і мудрість залишили незабутні спогади в пам'яті жителів Варення».

Історичні погляди автора роману «Мопра» дуже близькі поглядам Гюго - творця «Собору Паризької богоматері» і «Дев'яносто третього року». Французька революція 1789-1794 років була сприйнята романтиками як закономірне втілення ідеї розвитку людського суспільства, як невблаганний його рух до майбутнього, осяяного світлом політичної волі і морального ідеалу. Такої ж точки зору дотримувалася і Жорж Санд: «Прогрес, стрімко прямував назустріч великим революційним сутичок, все успішніше змітав зі свого шляху узаконений розбій і безчинства феодалів. Промені освіти .., передчуття близького і грізного пробудження народу, проникали в старовинні замки і в напівсільських садиби дрібних дворянчиков. Навіть в самих глибинних провінціях країни, через свою віддаленість найбільш відсталих, почуття соціальної справедливості починало брати верх над варварськими звичаями ».

Жорж Санд серйозно вивчала історію Французької революції 1789-1794 років, прочитала ряд досліджень про цю епоху. Судження про позитивну роль революції в поступальному русі людства, поліпшення вдач органічно включені в роман «Мопра» і наступні - «Спірідіона», «Графиня Рудольштадт». У листі до Л. Десажу вона позитивно висловлюється про Робесп'єра і різко засуджує його противників-жирондистів: «Народ в революції був представлений якобінцями. Робесп'єр - найбільша людина сучасної епохи: спокійний, непідкупний, завбачливий, невблаганний в боротьбі за торжество справедливості, доброчесний ... Робесп'єр, єдиний представник народу, єдиний друг істини, непримиренний ворог тиранії, іскріння домагався того, щоб бідний перестав бути бідним, а багатий - багатим ». Ось чому Едме Мопра, охоплена патріотичним поривом, до кінця життя сповідувала революційні принципи якобінців.

У 1839 році Жорж Санд жила в Парижі на вулиці Пігаль. Її затишна квартира стала літературним салоном, де зустрічалися Шопен і Делакруа, Генріх Гейне і П'єр Леру, Поліна Віардо. Тут читав свої вірші Адам Міцкевич.

В кінці тридцятих років палітра французької романістки знаходить більш суворий тон, психологічна проза поступається місцем роману соціальному, в якому виникають ідеальні героїчні образи, з'являються нові морально-філософські ідеї. На ці особливості її романів і творів деяких інших письменників сорокових років звернув увагу Ф. Енгельс. Він писав: «... характер роману за останнє десятиліття зазнав повну революцію ... місце королів і принців, які перш були героями творів, в даний час починає займати бідняк, зневажаються клас, чиє життя і доля, радості і страждання складають зміст романів ... це новий напрямок серед письменників, до якого належить Жорж Санд, Ежен Сю і Боз ... »4.

У романі «Мандрівний підмайстер» (1841) Ж. Санд скористалася відомостями про ремісничих спілки, які їй надав робочий Пердігье, що послужив прообразом П'єра Гюген - головного героя цієї книги. Роман насичений реальними фактами життя французького суспільства 20-30-х років, в ньому відтворені звичаї робочого середовища. Великі глави присвячені ремісничим спілкам різних департаментів Франції.

Підсумки історії Реставрації і першого десятиліття Липневої монархії підказали письменниці, що загальні розмови про цивілізацію і прогрес ні на йоту не поліпшили важких умов життя робітників, ремісничого стану Франції. Спираючись на історичні факти, Ж. Санд в «Мандрівний підмайстер» стає дослідником суспільних конфліктів. Вона показує, яку величезну шкоду наносила спілкам ремісників конкуренція, безперервна міжусобна ворожнеча. Письменниця висловлює надію, що в майбутньому свідомі майстри зроблять кроки до злиття всіх конкуруючих груп. Забобони будуть переможені, і робочі зрозуміють, що тільки єдність в їх рядах може полегшити їм життя. Головний герой Гюген наділений практичним розумом. Він вважає, що фанатична ненависть не обіцяє нічого доброго, а перетворює життя на джерело постійних тривог і нещасть: «У всіх нас, робітників, одна спільна доля, і все більш диким і згубним здається варварський звичай створювати між нами розходження, ділити на якісь то касти, на ворожі табори.

Невже мало нам споконвічних наших ворогів, тих, хто наживається на нашій праці? Навіщо нам ще й самим винищувати один одного? Нас душить жадібність багатіїв, нас принижує безглузда хизування дворян ». Вводячи в роман представників ремісничого стану, автор захоплюється цілісністю їх переконань, їх високою моральністю.

У 1841 році Жорж Санд разом з П'єром Леру і Луї Віардо зробили видання журналу «Незалежне обозрение», в якому «... основні положення комунізму захищаються з філософської точки зору» 5. Слід зазначити, що одну зі статей журнал присвятив молодим німецьким філософам, що мешкали в Парижі, - Карлу Марксу і Арнольду Руге.

«Незалежне обозрение» знайомило французьких читачів з літературою інших народів. Так, в 1842 році Ж. Санд опублікувала в журналі свій скорочений переклад азербайджанського епосу «Кер-Огли». Ряд статей в цьому журналі був присвячений Кольцову, Герцену, Бєлінського, Грановського.

На сторінках «Незалежної огляду» в 1841-1842 роках друкувався відомий роман Ж. Санд «Орас». У «Орас» відображена політична проблема - роль робітників, інтелігенції, студентів в революційному русі. Для письменниці було очевидно, що в суспільстві, як і в природі, поряд з прекрасними злаками існують і кукіль. Серед розумних юнаків вона виділяє пихатих, заздрісних кар'єристів: вони, так само як і їхні батьки і старші брати, переслідують лише особисті інтереси. В цьому криється традиційний порок класового суспільства, однак автор приходить до висновку, що можна ненавидіти «стоїть при владі відсталу буржуазію, яка звернула всі сили і встановлення держави в предмет ганебного торгу, але пощадити буржуазну молодь». Адже вона, ця шалена молодь, брала участь у багатьох подіях 1830-1832 років, довела свою хоробрість і щиру прихильність республіканським ідеалам. Незважаючи на жорстокі переслідування, молоде покоління зберегло благородне наснагу, любов до справедливості, відданість великим принципам французької революції. Тому Жорж Санд радить юному поколінню подумати про майбутнє, не тільки оберігати себе від убозтва міщанських ідеалів, але і знаходити в собі сили для боротьби з розкладає впливом буржуазного суспільства.

У «Орас» дійові особи належать до різних верств населення: робітники, студенти, інтелігенти, аристократи. Їхні долі не є яким-небудь винятком, вони породжені новими віяннями, що відбилися в свідомості письменниці. Жорж Санд, вирішуючи соціальні питання, стосується норм сімейного життя, малює типи нових людей, діяльних, працьовитих, чуйних, чужих всього дрібного, незначного, своєкорисливого. Такі, на приклад, Ларавіньер і Барбес. Перший - плід творчої фантазії автора; він загинув, борючись на барикаді. Другий - історична особа, знаменитий революціонер Арман Барбес (свого часу він був засуджений до смертної кари, але за клопотанням Віктора Гюго кара йому була замінена вічною каторгою). Другий продовжить справу першого в революцію сорок восьмого року. Салтиков-Щедрін відносив «Ораса» до категорії тих творінь, «де пригнічує реалізм йде рука об руку з самої горячен і пристрасної ідейністю».

Протягом двох наступних років Жорж Санд енергійно працювала над дилогией «Консуело» і «Графиня Рудольштадт», що вийшла в світ в 1843-1844 роках. Вона прагнула в цьому великому оповіданні дати відповідь на поставлені сучасністю важливі суспільні, філософські, релігійні питання. У «Консуело» і «Графині Рудольштадт» письменниця як би уточнює свої погляди, втілені в попередніх романах, знаходить вагомі аргументи на підтвердження своїх демократичних переконань.

У літературній спадщині французької письменниці дилогія «Консуело» і «Графиня Рудольштадт» і понині залишається чільним творінням. Чи не втративши своєї ідейної та художньої цінності, ці романи популярні в багатьох країнах світу.

Російська передова критика високо оцінила цю грандіозну епопею. «Що за геніальне відновлення життя вищого суспільства в половині XVIII століття, як вона постігнул двір Марії-Терезії, Фрідріха», - писав А. И. Герцен.

У сорокових роках авторитет Жорж Санд так зріс, що ряд журналів готовий був надати їй можливість для публікації статей. У той час Карл Маркс і Арнольд Руге зробили видання «Німецько-французького щорічника». Разом з видавцями в ньому співпрацювали Ф. Енгельс, Г. Гейне, М. Бакунін. Редакція журналу просила автора «Консуело» в ім'я демократичних інтересів Франції та Німеччини дати згоду співпрацювати в їх журналі. У лютому 1844 р вийшов подвійний номер «Німецько-французького щорічника», на цьому видання припинилося, і природно, що статті Жорж Санд не могли з'явитися в цьому виданні.

У цей період виходить новий роман Жорж Санд «Мельник з Анжібо» (1845). У ньому зображені провінційні вдачі, підвалини французької села, як вони склалися в сорокові роки, в той час, коли зникали дворянські садиби, а французькі селяни, ретельно працюючи, ледве зводили кінці з кінцями, коли з'являлися французькі Лопахін, які скуповували дворянські маєтки для того, щоб, заснувавши тут фабрики і заводи, прокласти шлях капіталістичного підприємництва. Разом з тим «Мельник з Анжібо» - це роман, де сюжетні зчеплення і психологічні мотиви служать популяризації вчення П'єра Прудона про приватну власність, про ту дисгармонії, яку вона вносить в суспільне життя. Відомо, що Карл Маркс піддав різкій критиці теорію дрібнобуржуазного соціалізму Прудона, і, отже, художнє переломлення його економічних принципів жодною ступені не збагатило ідеологічні основи «Мельника з Анжібо».

В. Г. Бєлінський, звертаючись до оцінки «Мельника з Анжібо», з повною підставою стверджував, що в цьому романі «лихо сталося, власне, не від впливу сучасних суспільних питань, а тому, що автор існуючу дійсність хотів замінити утопією і внаслідок цього змусив мистецтво зображати світ, що існує тільки в його уяві. Таким чином, разом з характерами можливими, з особами, всім знайомими, він вивів характери фантастичні, особи небувалі, і роман у нього змішався з казкою, натуральне заслонилося неприродним, поезія змішалася з риторикою »6.

Наступний роман Жорж Санд «Гріх пана Антуана» (1846) мав успіх не тільки у Франції, але і в Росії. Гострота конфліктів, ряд реалістичних образів, захопливість сюжету - все це привертало увагу читачів. Разом з тим роман давав багату поживу для критиків, іронічно сприймали «соціалістичні утопії» автора. Герцен у своїй оцінці пояснив причину негативного ставлення до цієї книги: «Згадайте всіх Бріколеней, Галюше і ін. В романах Ж. Санда - ось буржуа. Втім, дозвольте, справедливість перш за все; Жорж Санд виставляє поганий бік буржуазії; добрі буржуа читають її романи зі скреготом зубів і забороняють їх брати в руки своїм мещаночка ... в бік її! »7.

Подібного ж погляду дотримувався і Бєлінський, який стверджував, що буржуазне суспільство могло бачити в особі Жорж Санд «свого обвинувача, викривача й моральну кару». І дійсно, читач не перейметься симпатією до капіталісту Кардон, що почав будівництво фабрики в мальовничому містечку Егюзоне. Егюзон розташований в провінції Беррі, і письменниця, відмінно знаючи рідний край, змогла яскраво відтворити картину з натури, показати живі типи сільських трудівників і дармоїдів. Як проникливий спостерігач вона відобразила момент проникнення в село капіталістів, які безцеремонно поводилася з природою і людьми, руйнували старовинні замки, підкоряли людський працю свою ділову хватку.

Внаслідок невдоволення трудящих мас пануванням фінансової аристократії в лютому 1848 року у Франції відбулася буржуазно-демократична революція. Великий вплив на на будову французького народу зробило різке погіршення економічного становища країни, викликане неврожаями 1845-1846 років і пішли за ними загальним промисловим і торговим кризою.

Після перемоги повстання 24 лютого 1848 року народ зажадав встановлення у Франції республіки; незабаром була проголошена Друга республіка. В березні місяці міністерство внутрішніх справ стало випускати «Бюлетені Тимчасового уряду». Відповідальним редактором цього офіційного органу уряду була призначена Жорж Санд. З особливою пристрастю і літературним майстерністю вона пише різного роду прокламації до народу, співпрацює в передових органах демократичної преси, засновує щотижневу газету «Дело народа». Діяльну участь в громадському русі взяли також Віктор Гюго і Ламартін, Олександр Дюма і Ежен Сю.

У той час в Парижі проживав відомий російський літератор П. В. Анненков. Він особисто знав Карла Маркса і в 1846-1847 роках перебував з ним у дипломатичному листуванні. Ось як він відгукнувся про «Бюлетені уряду»: «Ми пам'ятаємо ці художні радикальні бюлетені, де знаменитий романіст Франції, добровільно перетворився на таємного секретаря міністра, говорив з народом чудовою мовою пристрасті. Особливо два бюлетені стали всім пам'ятні за своїм ліричного натхнення. У першому Жорж Санд закликала працівників розповісти світу свої нечувані страждання, а в другому благала ображених і принижених жінок не утримувати своїх стогонів, не придушувати в собі почуття образи з великодушності і смиренності, а, навпаки, ридати голосно, дорікати людей привселюдно, для того , щоб відповідати байдужій суспільству ще раз послугою - зазначенням на таємну виразку його, хоча послуги цього роду вже накопичилися в значній кількості, не приносячи особливої \u200b\u200bкористі ». Далі П. Анненков стверджує, що «Бюлетень» від 16 квітня 1848 року було вже справжнім політичним закликом, в якому автор сповіщав Франції, що якщо вибори в Національні збори не відповідатимуть очікуванням народу, то народ візьметься знову за зброю.

Характеризуючи світогляд Жорж Санд, як воно склалося в період революції 1848 року, все ж не слід забувати, що в основі її суспільної програми була буржуазна революційність з усіма властивими їй протиріччями; це призводило письменницю в певні періоди Другої Імперії до примирення з контрреволюційної диктатурою Луї Наполеона.

В одній з критичних статей І. С. Тургенєв відзначив важливий напрям, пануюче в багатьох країнах Європи, - «звернення літератури до народного життя». Тургенєв мав на увазі «Шварцвальдскіе сільські розповіді» німецького письменника Ауербаха, а також повісті з сільського життя Жорж Санд - «Чортове болото» (1847), «Франсуа-знайда» (1848), «Маленька Фадетта» (1849).

Зображення сільського життя, побуту, звичаїв і характерів селян, живописання природи становлять невід'ємну частину багатьох романів, нарисів, оповідань, створених письменницею в різні роки її творчості (зокрема, романи «Валентина», «Мельник з Анжібо», «Гріх пана Антуана» ).

Успіху цих творів у читача, крім їх суто художніх достоїнств, сприяло громадський рух сорокових років. Селянство було найчисленнішим класом Франції. Після Липневої революції 1830 року різко погіршився його матеріальне становище, зросли нужда і голод, і, як неминучий наслідок нестерпних умов життя, почалися революційні повстання. Протягом сорокових років голодні бунти і повстання відбувалися в різних департаментах Франції.

І. С. Тургенєв у своїй статті визначив особливості селянських повістей, вказавши, що вони виникли в той час, «коли боротьба великих інтересів і питань, які хвилюють суспільство, проникає в найпотаємніші куточки».

Цю характеристику з повним правом можна віднести до сільським розповідями Ж. Санд. У них представлені прості людські відносини, цільні, ненадломленние характери. Лірично забарвлені пейзажі змінюються картинами побуту, свят, вірувань, трудових буднів. Так, в «Чортовому болоті» детально описується спосіб обробки конопель, виготовлення з неї пеньки, чим здавна славилися французькі селяни. Письменниця створює образи чесних, добрих людей, з щирістю розповідає про їх відданості землі, на якій вони старанно працюють з дитячих років, «щоб розпорювати лоно цієї скнарість землі, у якій нелегко буває вирвати її скарби, коли до кінця дня єдиною нагородою за настільки тяжка праця і єдиним його змістом виявляється шматок грубого чорного хліба ». У той час як «все що покривають землю багатства, злаки її, плоди, весь цей вгодований худобу, що пасеться на огрядних пасовищах, все це - надбання небагатьох і служить лише для того, щоб валити більшість людей в знемога і рабство».

Жорж Санд рішуче пориває з усталеною в літературі традицією зображати селян галантними кавалерами, а селянок - манірно чутливими особами. На її сільських полотнах виникли люди, реальні замальовки побуту, рельєфні обриси сіл, багатство природи, її облагораживающее вплив на людей.

«Чортове болото», «Франсуа-знайда», «Маленька Фадетта» об'єднані в цикл під назвою - «Розповідь Конопельник». Чудові багатством фабули, розробкою характерів, завершеністю біографій героїв, ці твори представляють гобой як би форму невеликого роману з благополучним фіналом.