Жорстокість в творі Майстер і Маргарита. Твір Булгаков М.А

-Так хто ж ти, нарешті?

Я - частина тієї сили,

що вічно хоче зла

і вічно чинить благо.

Гете

Добро і зло ... Поняття вічні і нероздільні. І поки живі дух і свідомість людини, ці сили будуть боротися один з одним, добро буде «відкриватися» людині, висвітлюючи йому шлях до істини.

Роман М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита» як раз присвячений боротьбі добра і зла. Автор з великою майстерністю зобразив цю боротьбу, він зумів зазирнути в душу людини, передати внутрішній світ своїх героїв. Булгаков відкрив читачам багатющу гаму почуттів, переживань своїх героїв, тому цей роман міцно увійшов в ряд найулюбленіших творів російської літератури. Твір Булгакова - це підручник для кожного нового покааленія молоді, тому що проблеми, порушені в ньому, з дивовижною сталістю виникають в усі часи.

Перед читачем одночасно розкриваються два пласта часу. Один пов'язаний з життям Москви двадцятих років нашого століття, інший - з легендою або правдою (в залежності від віри і переконань людини) про якийсь Ієшуа Га-Ноц-ри, в якому ми відразу дізнаємося Ісуса Христа. Булгаков дає нам "роман у романі», і обидва вони об'єднані однією ідеєю - пошуками моральної істини і боротьбою за неї. Спочатку ми переносимося на багато століть назад в далекий Йоржа-лаім, до палацу імператора Іудеї Понтія Пілата. Разом з ним у палаці знаходиться молода людина, років двадцяти семи, у якого зв'язані руки, під оком синець, в кутку рота садно із запеченою кров'ю. Цю людину звуть Ієшуа, він звинувачується в підбурюванні до руйнування ершалаимского храму.

Понтій Пилат живе за своїми законами: він знає, що світ ділиться на пануючих і підкоряються їм. І раптом з'являється людина, яка порушує це правило і готовий сперечатися з самим прокуратором. Він не боїться заперечувати йому, відстоюючи свою точку зору, і робить це так уміло, так холоднокровно, що навіть призводить прокуратора в замішання. Ієшуа вважає, що на світі немає злих людей, є люди нещасливі. Він думає, що цих людей можна змінити в кращу сторону, просто треба їх змусити повірити в себе, зацікавити їх, вселити в них впевненість, і тоді вийде повноцінна людина, що має мету в житті, здатний своїми діями принести благо оточуючим.

Арештант здався прокуратору цікавим, йому багато чого сподобалося в ньому. Понтій Пилат відразу переконався в його невинності і простодушності. Йому навіть приснився сон про те, що вони удвох йдуть по місячній доріжці і мирно розмовляють. Але він вже нічим не міг допомогти Ієшуа. Ієшуа кинув виклик не тільки самому прокуратору, а й усьому режиму, який панував в цьому місті кілька поколінь, тому він приречений на смерть. Через острах доносу, боязні погубити власну кар'єру Понтій Пілат йде проти своїх переконань, голоси людяності і совісті. І тому Понтій Пілат кричить так, щоб чули всі: «Злочинець! Злочинець! » Ієшуа страчений. Насправді могутність прокуратора виявилася уявною. Понтій Пилат боягуз: вірний пес порядку, він не може піти проти більшості, а тому він жалюгідний і негідний поваги. Ієшуа, навпаки, кидає виклик існуючому порядку, для нього важливіше за все ідея, і ми, завмираючи від жаху, який викликає його доля, одночасно відчуваємо захоплення.

Але як пов'язані «ершалаимские» глави з основним змістом роману? Ми переносимося в 20-і роки нашого століття. Заздрість, злість, недовіра до людей інакомислячих царюють і в світі, який оточує головних героїв. Ласкаво представлено в особах Майстра і Маргарити - двох закоханих, що борються за свою любов і справедливість. Їм протистоїть Воланд -переосмисленний автором образ Сатани. Воланд творить зло, його мета оголити, посилити, виставити на загальний огляд людські недоліки і вади. Що тільки не робить він, щоб досягти своєї мети! Всі його трюки і фокуси спрямовані на одне: довести, що люди по суті своїй несправедливі, жадібні і заздрісні, а часом і просто злісні. Воланд підводить читача до висновку, що всі люди дріб'язкові і продажні, що всі люблять гроші.

Хоча пройшло багато століть, але залишаються на землі доброта і любов. Майстер, головний герой роману М. Булгакова, створює свій роман про Христа і Пілата. В образі Христа Майстер показує все добре і світле. Явно проглядається паралель між Майстром і Ієшуа. Майстер, як і Ієшуа, намагався донести до людей всю правду, яка його оточує. Він хоче проникнути в глибину століть, щоб розібратися у вічному. Майстри займають вічні проблеми, і він ні перед чим не зупиняється, домагаючись правди, тому його ім'я пишеться з великої літери. Майстер, безперечно, добрий, чесний, порядний, тому він домагається поваги в суспільстві і гідний любові Маргарити.

Маргарита в романі є носієм величезної і натхненної любові, яку автор назвав «вічної». Маргарита володіє сильним характером, величезною волею, її не бентежать жодні труднощі. Маргарита бореться за Майстра. Вона йде навіть на зустріч з самим Сатаною, щоб повернути Майстра, при цьому вона не боїться пожертвувати собою і переходить у вічність.

У підсумку Майстер і Маргарита винагороджені. Це люди, які несуть добро і любов оточуючих, тому їх будуть пам'ятати і шанувати. Пішовши від нас, Майстер залишив нам свій роман як нагадування про те, що наші моральні проблеми вирішувати нам самим.

Роман М. А. Булгакова вчить майбутнє покоління тому, що завжди потрібно боротися за правду і йти вперед до переможного кінця, як це робили Майстер і Ієшуа. Роман залишається в історії російської і світової літератури не тільки як гімн людині-, не тільки як історія неземну любов Маргарити, але і як грандіозний пам'ятник Москві і людині, який на віки віків буде стояти на захисті добра і справедливості.

Роман Булгакова трагічний, він сповнений гіркоти і скептицизму, надія сплетена в ньому з відчаєм, а віра - з невірою в її торжество. Епоха визначила трагічність роману, і Булгаков не збрехав: він написав в кінцевому рахунку роман про свій час, але написав так, що «Майстер і Маргарита» і роман про вічну боротьбу добра і зла.

Роман М. А. Булгакова - неповторний шедевр російської та світової літератури, який ніколи не втратить актуальності.

Вічне протистояння добра і зла висвітлюється практично в кожній книзі російської літератури. Роман «Майстер і Маргарита» не став винятком. Добро в цьому творі освітлює шлях істини, а зло - навпаки, воно здатне повести людину в невидимі дали.

Булгаков був упевнений, що саме релігія, віра Бога допомагає заблукав людині знайти свій істинний шлях. Його персонажі допомагають усвідомити позицію Булгакова.

В рамках «роману в романі», який написав Майстер, його герой Ієшуа постає перед безжалісним суддею. В даному епізоді йде не зовсім тема добра і зла, швидше за тема зради самого добра. Але чому ж? Прокуратор прекрасно усвідомлював, що обвинувачений, який стояв перед ним, не здійснював злочинних діянь, але тим не менше наказав стратити його. Він раб державної системи, і таких же рабів Булгаков відобразив в Москві (наприклад, Босий).

Ієшуа - це втілення добра і співчуття, він був проникливим, щедрим, безкорисливим. Навіть страх перед смертю не змусив його відректися від своїх поглядів. Він вірив, що в людині все одно переважає його добрий початок.

Його протиставлення - Воланд - вважав навпаки, що в людині переважає саме зло і користь. Він знаходив в людях їх пороки, грішні слабкості, висміюючи їх різними способами. Він разом зі своєю свитою позбувався тих, хто відступав від добра, хто був розбещений, висміюючи таких людей.

Але чому ж сатана викликає тільки усмішку і позитивні емоції? Відповіддю на питання служить епіграф до роману, де якраз йдеться, що зло робить вічно благо. У цьому романі Воланд - це вершитель доль, він виступає за рівновагу між злом і добром, намагаючись відновити його. Однак його вчинки все одно не можна назвати добрими, адже тільки за допомогою зла він показує людям на власні вади.

Добром в романі також виступає почуття між Майстром і Маргаритою. Їх любов показує, на що готовий піти людина, як змінюється він і світ навколо за допомогою такої сили. У Москві перебувала нечиста сила, з'явився шабаш, творилася темна магія. І ніби все пішло не так, адже це кохання допомогла нечиста сила. Однак любов сама по собі є божественний дар, що доводить, що любов - це прояв добра і самовіддачі.

Роман сповнений не тільки загадок, але і цінностей. Булгаков барвисто описав нечисту силу, ставлячи її на передній план, однак тут все ж переважає чиста і світла любов, всепоглинаюча і всепрощаюча. Ласкаво виставляється в романі як сила творення, яку ніщо не може зіпсувати або знищити.

Ще однією головною думкою автора стає сцена з балом сатани. Тобто людина повинна пройти через всі жахи, кола пекла, щоб усвідомити одну просту істину: любов - це єдина дорога, яка зробить його не тільки щасливим, а й також повелителем власного життя. Він же не стане рабом, яким був прокуратор, він буде по-своєму вільний.

Вступ

Людство протягом усієї своєї історії намагалося пояснити природу речей і подій. У цих спробах люди завжди виділяли дві протиборчі сили: добро і зло. Співвідношення цих сил в душі людини або в навколишньому світі визначало розвиток подій. А самі сили люди втілювали в образах, близьких їм. Так з'явилися світові релігії, що містять у собі велике протиборство. В протиставленні світлим силам добра з'являлися різні образи: сатани, диявола, інших темних сил.

Питання про добро і зло завжди займав розуми душ, які шукають правди, завжди спонукав допитливе людську свідомість до прагнення вирішити це важко вирішуваної питання в тому чи іншому сенсі. Багатьох цікавили, як цікавлять і тепер, питання: яким чином з'явилося зло в світі, хто перший поклав початок появі зла? Чи є зло необхідна і невід'ємна частина людського існування, і якщо це так, то яким чином Блага витворюючи сила, створюючи світ і людину, могла створити зло?

Проблема добра і зла - це вічна тема людського пізнання, і, як будь-яка вічна тема, вона не має однозначних відповідей. Одним з першоджерел цієї проблеми по праву можна назвати Біблію, в якій «добро» і «зло» ототожнюються з образами Бога і диявола, які виступають у якості абсолютних носіїв цих моральних категорій людської свідомості. Добро і зло, Бог і диявол, знаходяться в постійній протидії. По суті, ця боротьба ведеться між нижчим і вищим початком в людині, між смертної особистістю і безсмертної індивідуальністю людини, між його егоїстичними потребами і прагненням до загального блага.

Йдучи своїм корінням в далеке минуле, боротьба добра зі злом протягом кількох століть привертала увагу багатьох філософів, поетів, прозаїків.

Осмислення проблеми боротьби добра зі злом знайшло відображення і в творчості Михайла Опанасовича Булгакова, який, звертаючись до вічних питань буття, переосмислює їх під впливом історичних подій, що відбуваються в Росії в першій половині ХХ століття.

Роман «Майстер і Маргарита» увійшов до золотого фонду російської та світової культури. Його читають, аналізують, нею захоплюються. Булгаков зображує добро і зло - диявола і Христа - у всій їхній повноті, маючи на меті викрити зло реальне, породжене новим ладом, і показати можливість існування добра. Для цього письменник і використовує складну структуру побудови твору.

Тема добра і зла у М. Булгакова - це проблема вибору людьми принципу життя, а призначення містичного зла в романі - воздати кожному відповідно до цим вибором. Перо письменника наділило дані поняття подвійністю природи: одна сторона - реальна, «земна» боротьба диявола і бога всередині будь-якої людини, а інша, фантастична, допомагає читачеві усвідомити проект автора, розглядати предмети і явища його викривальної сатири, філософсько-гуманістичні ідеї.

Творчість М.А. Булгакова є предметом пильної уваги літературознавців, що вивчають його художній світ в різних аспектах:

Б. В. Соколов А. В. Вулис«Роман М. Булгакова« Майстер і Маргарита », Б. С. Мягков«Булгаковская Москва», В. І. Німців«Михайло Булгаков: становлення романіста», В. В. Новіков«Михайло Булгаков - художник», Б. М. Гаспаров«Зі спостережень над мотивной структурою роману М. А. Булгакова« Майстер і Маргарита », В. В. Химич«Дивний реалізм М. Булгакова», В. Я. Лакшин«Роман М. Булгакова« Майстер і Маргарита », М. О. Чудакова«Життєпис М. Булгакова».

«Майстер і Маргарита», як справедливо зауважив критик Г. А. Лесскіс, - подвійний роман. Він складається з роману Майстра про Понтія Пілата і роману про долю Майстра. Головною дійовою особою першого роману є Ієшуа, прообраз якого - біблійний Христос - втілення добра, а другого - Воланд, чиїм прообразом є сатана - втілення зла. Неформально-структурний поділ праці не закриває того, що кожен з цих романів не міг би існувати окремо, так як їх пов'язує спільна філософська ідея, зрозуміла тільки при аналізі всієї романної дійсності. Задана в початкових трьох главах в скрутному філософському суперечці героїв, яких автор представляє першими на сторінках роману, ця ідея втілюється потім в найцікавіших колізіях, переплетеннях реального і фантастичного, біблейських і сучасні події, виявляються цілком збалансованими і причинно обумовленими.

Своєрідність роману полягає в тому, що перед нами представлені два пласта часу. Один пов'язаний з життям Москви 20-х років двадцятого століття, інший-з життям Ісуса Христа. Булгаков створив як би «роман у романі», і обидва ці роману об'єднані однією ідеєю - пошуком істини.

актуальністьнашого дослідження підтверджується тим, що проблеми, підняті в творі, сучасні. Добро і зло ... Поняття вічні і нероздільні. Що є добро і що є зло на землі? Це питання проходить лейтмотивом через весь роман М. А. Булгакова. І поки живе людина, вони будуть боротися один з одним. Таку боротьбу і представляє нам Булгаков у романі.

Мета цієї роботи- дослідження особливостей осмислення проблеми добра і зла в романі М. Булгакова «Майстер Маргарита».

Для цього він визначається вирішення таких конкретних завдань:

простежити співвідношення вічних цінностей в романі;

співвіднести творчу роботу М. Булгакова над твором з історичною епохою;

розкрити художнє втілення проблеми добра і зла через образи героїв роману.

У роботі використовуються різні методи дослідження: Науково-пізнавальний, практично-рекомендаційний і аналіз, інтерпретація в тій мірі, в якій вони здаються нам доречними і необхідними для вирішення поставлених завдань.

Об'єкт дослідження: Роман М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита».

Предмет дослідження:проблема добра і зла в романі М. А. Булгакова.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її матеріал може бути використаний при розробці уроків та додаткових занять з російської літератури в школі.

Глава 1. Історія створення роману «Майстер і Маргарита»

Роман Михайла Опанасовича Булгакова «Майстер і Маргарита» не був завершений і за життя автора не публікувався. Вперше він був опублікований тільки в 1966 році, через 26 років після смерті Булгакова, і то в скороченому журнальному варіанті. Тим, що це найбільше літературний твір дійшло до читача, ми зобов'язані дружині письменника Олені Сергіївні Булгакової, яка у важкі сталінські часи зуміла зберегти рукопис роману.

Це останній твір письменника, його «західний роман», завершує значиму для Булгакова тему - художник і влада, це роман важких і сумних роздумів про життя, де з'єдналися філософія і фантастика, містика і прониклива лірика, м'який гумор і влучна глибока сатира.

Історія створення і публікацій цього самого знаменитого роману Михайла Булгакова, одного з найвидатніших творів в сучасній вітчизняній і світовій літературі, складна і драматична. Це підсумкове твір як би резюмує уявлення письменника про сенс життя, про людину, про її смертність і безсмертя, про боротьбу доброго і злого начал в історії і в моральному світі людини. Сказане допомагає зрозуміти власну оцінку Булгаковим свого дітища. «Вмираючи, він говорив, згадувала його вдова, Олена Сергіївна Булгакова:« Може бути, це і правильно. Що я міг би написати після Майстра? ».

Творча історія «Майстра і Маргарити», задум роману і початок роботи над ним Булгаков відносив до 1928 року, Однак за іншими даними, очевидно, що ідея написання книги про пригоди диявола в Москві у нього виникла на кілька років раніше, на початку-середині 1920-х років. Перші глави були написані навесні 1929 року. 8 травня цього року Булгаков здав до видавництва «Надра» для публікації в однойменному альманасі фрагмент майбутнього роману - його окрему самостійну главу, названу «Манія Фурібунда», що в перекладі з латинської означає «буйне божевілля, манія люті». Ця глава, від якої до нас дійшли лише не знищені автором фрагменти, за змістом приблизно відповідала п'ятому розділі друкованого тексту «Справа була в Грибоєдова». У 1929 році були створені основні частини тексту першої редакції роману (а можливо, і фабульний завершений чорновий його варіант про появу і витівки диявола в Москві).

Ймовірно, взимку 1928-1929 року були написані тільки окремі розділи роману, що відрізнялися ще більшою політичною гостротою, ніж збережені фрагменти ранньої редакції. Можливо, віддана в «Надра» і не дійшла до нас повністю «Манія Фурібунда» представляла собою вже пом'якшений варіант початкового тексту. У першій редакції автор перебрав кілька варіантів назв свого твору: « Чорний маг »,« Копито інженера »,« Гастроль Воланда »,« Син Загибелі »,« Жонглер з копитом »,але ні на одному не зупинився. Ця перша редакція роману була знищена Булгаковим 18 березня 1930 року, після отримання звістки про заборону п'єси «Кабала святош». Про це письменник повідомив в листі уряду 28 березня 1930 року: «І особисто я, своїми руками, кинув в піч чернетку романа про диявола». Немає точних відомостей про ступінь фабульній завершеності цієї редакції, але за збереженими матеріалами, очевидно, що ще відсутня та підсумкова композиційна зіставлення двох романів у романі ( «античного» і сучасного), яка становить жанрову особливість «Майстра і Маргарити». Написаного героєм цієї книги - майстром - «роману про Понтія Пілата», власне, і немає; «Просто» «дивний іноземець» розповідає на Патріарших ставках Володимиру Мироновичу Берліозові і Антоша (Иванушке) про Ієшуа Га-Ноцрі, причому весь «новозавітний» матеріал викладено в одному розділу ( «Євангеліє від Воланда») у формі живої бесіди «іноземця» і його слухачів. Немає і майбутніх головних героїв - майстри і Маргарити. Це поки що - роман про диявола, причому в інтерпретації образу диявола Булгаков спочатку більш традиційний, ніж в остаточному тексті: його Воланд (або Фаланд) ще виступає в класичній ролі спокусника і провокатора (він, наприклад, підучують Иванушку розтоптати зображення Христа), але вже зрозуміла «надзавдання» письменника: і сатана, і Христос необхідні автору роману як представники абсолютної (хоч і «різнополюсна») істини, яка протистоїть моральному світу російської громадськості 20-х років.

Вступ

Людство протягом усієї своєї історії намагалося пояснити природу речей і подій. У цих спробах люди завжди виділяли дві протиборчі сили: добро і зло. Співвідношення цих сил в душі людини або в навколишньому світі визначало розвиток подій. А самі сили люди втілювали в образах, близьких їм. Так з'явилися світові релігії, що містять у собі велике протиборство. В протиставленні світлим силам добра з'являлися різні образи: сатани, диявола, інших темних сил.

Питання про добро і зло завжди займав розуми душ, які шукають правди, завжди спонукав допитливе людську свідомість до прагнення вирішити це важко вирішуваної питання в тому чи іншому сенсі. Багатьох цікавили, як цікавлять і тепер, питання: яким чином з'явилося зло в світі, хто перший поклав початок появі зла? Чи є зло необхідна і невід'ємна частина людського існування, і якщо це так, то яким чином Блага витворюючи сила, створюючи світ і людину, могла створити зло?

Проблема добра і зла - це вічна тема людського пізнання, і, як будь-яка вічна тема, вона не має однозначних відповідей. Одним з першоджерел цієї проблеми по праву можна назвати Біблію, в якій «добро» і «зло» ототожнюються з образами Бога і диявола, які виступають у якості абсолютних носіїв цих моральних категорій людської свідомості. Добро і зло, Бог і диявол, знаходяться в постійній протидії. По суті, ця боротьба ведеться між нижчим і вищим початком в людині, між смертної особистістю і безсмертної індивідуальністю людини, між його егоїстичними потребами і прагненням до загального блага.

Йдучи своїм корінням в далеке минуле, боротьба добра зі злом протягом кількох століть привертала увагу багатьох філософів, поетів, прозаїків.

Осмислення проблеми боротьби добра зі злом знайшло відображення і в творчості Михайла Опанасовича Булгакова, який, звертаючись до вічних питань буття, переосмислює їх під впливом історичних подій, що відбуваються в Росії в першій половині ХХ століття.

Роман «Майстер і Маргарита» увійшов до золотого фонду російської та світової культури. Його читають, аналізують, нею захоплюються. Булгаков зображує добро і зло - диявола і Христа - у всій їхній повноті, маючи на меті викрити зло реальне, породжене новим ладом, і показати можливість існування добра. Для цього письменник і використовує складну структуру побудови твору.

Тема добра і зла у М. Булгакова - це проблема вибору людьми принципу життя, а призначення містичного зла в романі - воздати кожному відповідно до цим вибором. Перо письменника наділило дані поняття подвійністю природи: одна сторона - реальна, «земна» боротьба диявола і бога всередині будь-якої людини, а інша, фантастична, допомагає читачеві усвідомити проект автора, розглядати предмети і явища його викривальної сатири, філософсько-гуманістичні ідеї.

Творчість М.А. Булгакова є предметом пильної уваги літературознавців, що вивчають його художній світ в різних аспектах:

Б. В. Соколов А. В. Вулис«Роман М. Булгакова« Майстер і Маргарита », Б. С. Мягков«Булгаковская Москва», В. І. Німців«Михайло Булгаков: становлення романіста», В. В. Новіков«Михайло Булгаков - художник», Б. М. Гаспаров«Зі спостережень над мотивной структурою роману М. А. Булгакова« Майстер і Маргарита », В. В. Химич«Дивний реалізм М. Булгакова», В. Я. Лакшин«Роман М. Булгакова« Майстер і Маргарита », М. О. Чудакова«Життєпис М. Булгакова».

«Майстер і Маргарита», як справедливо зауважив критик Г. А. Лесскіс, - подвійний роман. Він складається з роману Майстра про Понтія Пілата і роману про долю Майстра. Головною дійовою особою першого роману є Ієшуа, прообраз якого - біблійний Христос - втілення добра, а другого - Воланд, чиїм прообразом є сатана - втілення зла. Неформально-структурний поділ праці не закриває того, що кожен з цих романів не міг би існувати окремо, так як їх пов'язує спільна філософська ідея, зрозуміла тільки при аналізі всієї романної дійсності. Задана в початкових трьох главах в скрутному філософському суперечці героїв, яких автор представляє першими на сторінках роману, ця ідея втілюється потім в найцікавіших колізіях, переплетеннях реального і фантастичного, біблейських і сучасні події, виявляються цілком збалансованими і причинно обумовленими.

Своєрідність роману полягає в тому, що перед нами представлені два пласта часу. Один пов'язаний з життям Москви 20-х років двадцятого століття, інший-з життям Ісуса Христа. Булгаков створив як би «роман у романі», і обидва ці роману об'єднані однією ідеєю - пошуком істини.

актуальністьнашого дослідження підтверджується тим, що проблеми, підняті в творі, сучасні. Добро і зло ... Поняття вічні і нероздільні. Що є добро і що є зло на землі? Це питання проходить лейтмотивом через весь роман М. А. Булгакова. І поки живе людина, вони будуть боротися один з одним. Таку боротьбу і представляє нам Булгаков у романі.

Мета цієї роботи- дослідження особливостей осмислення проблеми добра і зла в романі М. Булгакова «Майстер Маргарита».

Для цього він визначається вирішення таких конкретних завдань:

простежити співвідношення вічних цінностей в романі;

співвіднести творчу роботу М. Булгакова над твором з історичною епохою;

розкрити художнє втілення проблеми добра і зла через образи героїв роману.

У роботі використовуються різні методи дослідження: Науково-пізнавальний, практично-рекомендаційний і аналіз, інтерпретація в тій мірі, в якій вони здаються нам доречними і необхідними для вирішення поставлених завдань.

Об'єкт дослідження: Роман М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита».

Предмет дослідження:проблема добра і зла в романі М. А. Булгакова.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її матеріал може бути використаний при розробці уроків та додаткових занять з російської літератури в школі.

Глава 1. Історія створення роману «Майстер і Маргарита»

Роман Михайла Опанасовича Булгакова «Майстер і Маргарита» не був завершений і за життя автора не публікувався. Вперше він був опублікований тільки в 1966 році, через 26 років після смерті Булгакова, і то в скороченому журнальному варіанті. Тим, що це найбільше літературний твір дійшло до читача, ми зобов'язані дружині письменника Олені Сергіївні Булгакової, яка у важкі сталінські часи зуміла зберегти рукопис роману.

Це останній твір письменника, його «західний роман», завершує значиму для Булгакова тему - художник і влада, це роман важких і сумних роздумів про життя, де з'єдналися філософія і фантастика, містика і прониклива лірика, м'який гумор і влучна глибока сатира.

Історія створення і публікацій цього самого знаменитого роману Михайла Булгакова, одного з найвидатніших творів в сучасній вітчизняній і світовій літературі, складна і драматична. Це підсумкове твір як би резюмує уявлення письменника про сенс життя, про людину, про її смертність і безсмертя, про боротьбу доброго і злого начал в історії і в моральному світі людини. Сказане допомагає зрозуміти власну оцінку Булгаковим свого дітища. «Вмираючи, він говорив, згадувала його вдова, Олена Сергіївна Булгакова:« Може бути, це і правильно. Що я міг би написати після Майстра? ».

Творча історія «Майстра і Маргарити», задум роману і початок роботи над ним Булгаков відносив до 1928 року, Однак за іншими даними, очевидно, що ідея написання книги про пригоди диявола в Москві у нього виникла на кілька років раніше, на початку-середині 1920-х років. Перші глави були написані навесні 1929 року. 8 травня цього року Булгаков здав до видавництва «Надра» для публікації в однойменному альманасі фрагмент майбутнього роману - його окрему самостійну главу, названу «Манія Фурібунда», що в перекладі з латинської означає «буйне божевілля, манія люті». Ця глава, від якої до нас дійшли лише не знищені автором фрагменти, за змістом приблизно відповідала п'ятому розділі друкованого тексту «Справа була в Грибоєдова». У 1929 році були створені основні частини тексту першої редакції роману (а можливо, і фабульний завершений чорновий його варіант про появу і витівки диявола в Москві).

Ймовірно, взимку 1928-1929 року були написані тільки окремі розділи роману, що відрізнялися ще більшою політичною гостротою, ніж збережені фрагменти ранньої редакції. Можливо, віддана в «Надра» і не дійшла до нас повністю «Манія Фурібунда» представляла собою вже пом'якшений варіант початкового тексту. У першій редакції автор перебрав кілька варіантів назв свого твору: « Чорний маг »,« Копито інженера »,« Гастроль Воланда »,« Син Загибелі »,« Жонглер з копитом »,але ні на одному не зупинився. Ця перша редакція роману була знищена Булгаковим 18 березня 1930 року, після отримання звістки про заборону п'єси «Кабала святош». Про це письменник повідомив в листі уряду 28 березня 1930 року: «І особисто я, своїми руками, кинув в піч чернетку романа про диявола». Немає точних відомостей про ступінь фабульній завершеності цієї редакції, але за збереженими матеріалами, очевидно, що ще відсутня та підсумкова композиційна зіставлення двох романів у романі ( «античного» і сучасного), яка становить жанрову особливість «Майстра і Маргарити». Написаного героєм цієї книги - майстром - «роману про Понтія Пілата», власне, і немає; «Просто» «дивний іноземець» розповідає на Патріарших ставках Володимиру Мироновичу Берліозові і Антоша (Иванушке) про Ієшуа Га-Ноцрі, причому весь «новозавітний» матеріал викладено в одному розділу ( «Євангеліє від Воланда») у формі живої бесіди «іноземця» і його слухачів. Немає і майбутніх головних героїв - майстри і Маргарити. Це поки що - роман про диявола, причому в інтерпретації образу диявола Булгаков спочатку більш традиційний, ніж в остаточному тексті: його Воланд (або Фаланд) ще виступає в класичній ролі спокусника і провокатора (він, наприклад, підучують Иванушку розтоптати зображення Христа), але вже зрозуміла «надзавдання» письменника: і сатана, і Христос необхідні автору роману як представники абсолютної (хоч і «різнополюсна») істини, яка протистоїть моральному світу російської громадськості 20-х років.

Робота над романом відновилася в 1931 році. Задум твору істотно змінюється і поглиблюється - з'являється Маргарита і її супутник - Поет,який пізніше буде названий майстром і займе центральне місце. Але поки що це місце належить ще Воланду, і сам роман планується назвати: «Консультант з копитом». Булгаков працює над однією з останніх глав ( «Політ Воланда») і в правому верхньому куті листа з начерками цієї глави пише: «Допоможи, Господи, закінчити роман. 1931 г. » .

Ця редакція, друга за рахунком, була продовжена Булгаковим восени 1932 року в Ленінграді, куди письменник приїхав без єдиного чернетки - настільки продуманий і виношу був до цього часу не тільки задум, але і текст цього твору. Майже через рік, 2 серпня 1933 він повідомив письменнику В. В. Вересаеву про відновлення роботи над романом: «У мене ... вселився біс. Уже в Ленінграді і тепер тут, задихаючись в моїх комнатенках, я став мазати сторінку за сторінкою наново той свій знищений три роки тому роман. Навіщо? Не знаю. Я тішу себе сам! Нехай впаде в Лету! Втім, я, напевно, скоро кину це ». Однак Булгаков більше вже не кинув «Майстра і Маргариту», і з перервами, викликаними необхідністю писати замовні п'єси, інсценівки, сценарії і лібрето, продовжував свою роботу над романом практично до кінця життя. До листопада 1933 року була написано 500 сторінок рукописного тексту, розбитого на 37 глав. Жанр визначений самим автором як «фантастичний роман» - так написано нагорі листа з переліком можливих назв: «Великий канцлер», «Сатана», «От і я», «Капелюх з пером», «Чорний богослов», «Підкова іноземця», «Він з'явився», «Пришестя», «Чорний маг», «Копито консультанта», «Консультант з копитом», але ні на одному з них Булгаков не зупинився. Всі ці варіанти заголовка як ніби вказують як і раніше на Воланда як на головну особу. Однак Воланд вже значно потіснений новим героєм, який стає автором роману про Ієшуа Га-Ноцрі, причому цей внутрішній роман розбивається надвоє, а між главами, його утворюють (глави 11 і 16), описується любов і пригоди «Поета» (або «Фауста» , як названий він в одному з чернеток) і Маргарити. До кінця 1934 року цю редакція була начорно закінчена. До цього часу слово «майстер» вже тричі було вжито в останніх главах в зверненні до «Поетові» Воланда, Азазелло і Коров'єва (вже отримали постійні імена). У наступні два роки Булгаков вносить в рукопис численні доповнення та композиційні зміни, в тому числі він, нарешті, перетинає лінії майстра і Івана Бездомного.

У липні 1936 року було створено остання і завершальна цю редакцію роману глава «Останній політ», в якій визначалися долі майстра, Маргарити, Понтія Пілата. Третя за рахунком редакція роману була розпочата в кінці 1936 - початку 1937 року.У першому, незакінченому варіанті цієї редакції, доведеної до п'ятого розділу і займає 60 сторінок, Булгаков, на відміну від другої редакції, історію Пілата і Ієшуа знову переніс в початок роману, склавши єдину другу главу, названу «Золоте спис». У 1937 році був написаний другий, також не закінчений варіант цієї редакції, доведений до тринадцятої глави (299 сторінок). Він датований 1928-1937 роками і має назву «Князь тьми». нарешті, третій і єдино закінчений варіант третьої редакції роману створювався в період з листопада 1937 року до весни 1938 року. Ця редакція займає 6 товстих зошитів; текст розбитий на тридцять глав. У другому і третьому варіантах цієї редакції ершалаимские сцени були введені в роман точно так же, як і в опублікованому тексті, а в третьому її варіанті з'явилася відома і остаточна назва - "Майстер і Маргарита".З кінця травня по 24 червня 1938 року цю редакція передруковувалася на машинці під диктовку автора, який часто по ходу змінював текст. Виправлення цієї машинопису Булгаковим почалася 19 вересня, причому окремі розділи листувалися.

Епілог був написаний 14 травня 1939 року одразу в тому вигляді, який нам відомий. Одночасно була написана сцена явища Левія Матвія до Воланда з рішенням про долю майстра. Коли Булгаков смертельно захворів, його дружина Олена Сергіївна продовжувала правку під диктовку чоловіка, при цьому правка ця частково вносилася в машинопис, частково в окремий зошит. 15 січня 1940 року Є. С. Булгакова записала в щоденнику: «Міша, скільки вистачає сил, править роман, я переписую», - і були занесені епізоди з професором Кузьміним і чудове переміщення Стьопи Лиходєєва в Ялту (до цього директор Вар'єте був Гарасим Педулаевим , і Воланд його відправляв до Владикавказа). Редагування було припинено 13 лютого 1940 року, менш ніж за чотири тижні до смерті Булгакова, на фразі: «Так це, отже, літератори за труною йдуть?», На середині дев'ятнадцятого глави роману.

Останні думки і слова вмираючого письменника були звернені до цього твору, разом всю його творче життя: «Коли в кінці хвороби він уже майже втратив мову, у нього виходили іноді тільки кінці і початку слів, - згадувала Е. С. Булгакова. - Був випадок, коли я сиділа біля нього, як завжди, на подушці на підлозі, біля узголів'я його ліжка, він дав мені зрозуміти, що йому щось потрібно, що він щось хоче від мене. Я пропонувала йому ліки, питво - лимонний сік, але зрозуміла ясно, що не в цьому справа. Тоді я здогадалася і запитала: «Твої речі?». Він кивнув з таким видом, що і «так» і «ні». Я сказала: «Майстер і Маргарита?». Він, страшно зраділий, зробив знак головою, що «так, це». І видавив з себе два слова: «Щоб знали, щоб знали ...».

Але виконати цю передсмертну волю Булгакова - надрукувати і донести до людей, читачів написаний ним роман - було тоді дуже важко. Один з найближчих друзів і перший біограф Булгакова П. С. Попов (1892-1964), перечитавши роман після смерті його автора, написав Олені Сергіївні: «Геніальний майстерність завжди залишається геніальним майстерністю, але зараз роман неприйнятний. Повинно буде пройти 50-100 років ... ». Тепер же - він вважав - «чим будуть менше знати про роман, тим краще».

На щастя, автор цих рядків помилився в термінах, але в найближчі після смерті Булгакова 20 років ми не знаходимо в літературі ніяких згадок про існування в доробку письменника цього твору, хоча Олена Сергіївна з 1946 до 1966 року зробила шість спроб пробитися через цензуру і надрукувати роман.Тільки в першому виданні книги Булгакова «Життя пана де Мольєра» (1962 р) В. А. Каверіна вдалося порушити змову мовчання і згадати про існування в рукопису роману «Майстер і Маргарита». Каверін твердо заявив, що «незрозуміле байдужість до творчості Михайла Булгакова, часом вселяло оманливу надію, що таких, як він, багато і що, отже, його відсутність в нашій літературі не становить великої біди, це шкідливе байдужість».

Через чотири роки журнал «Москва» (№11 за 1966 г.) опублікував роман у скороченому варіанті. Журнальний варіант книги з цензурними пропусками і спотвореннями і скороченнями, зробленими з ініціативи керівництва редакції«Москви» (на все це була змушена погоджуватися Е. С. Булгакова, аби стримати слово, дане вмираючому автору, опублікувати цей твір), склав, таким чином, п'яту редакцію, Яку у вигляді окремої книги випустили за кордоном. Відповіддю на цей видавничий свавілля була поява в «самвидаві» машинописного тексту всіх випущених або перекручених в журнальній публікації місць з точним зазначенням, куди слід вставити пропущене або замінити спотворене. Автором цього «купюрного» видання була сама Олена Сергіївна і її друзі. Такий текст, що склав один з варіантів четвертої (1940-1941 рр.) Редакції роману був випущений в 1969 році у Франкфурті-на-Майні видавництвом «Посів». Місця, вилучені або «відредаговані» в журнальній публікації, були в виданні 1969 року набрані курсивом. Що ж являло собою такий цензурування і насильницьке «редагування» роману? Які цілі воно переслідувало? Зараз це цілком ясно. Було зроблено 159 купюр: 21 в 1-й частині і 138 - у 2-й; вилучено в цілому більше 14000 слів (12% тексту!).

Булгаковський текст грубо спотворюється, фрази з різних сторінок довільно з'єднувалися, виникали часом абсолютно безглузді пропозиції. Причини, які стосуються існував тоді літературно-ідеологічним канонам, очевидні: загалом понад вилучено місць, що описують дії римської таємної поліції і роботу «одного з московських установ», схожість древнього і сучасного світу. Далі послаблялася «неадекватна» реакція «радянських людей» на нашу дійсність і деякі вже дуже непривабливі їх риси. Послаблялася роль і моральна сила Ієшуа в дусі вульгарною антирелігійної пропаганди. Нарешті, «цензор» у багатьох випадках виявив своєрідне «цнотливість»: зняті деякі наполегливі згадки про наготі Маргарити, Наташі і інших жінок на балі у Воланда, ослаблена Відьмина грубість Маргарити і т. Д. При підготовці повного позацензурна вітчизняного видання, яке вийшло в світ в 1973 році, була відновлена ​​редакція почала 1940-х років з подальшою її текстологічної доопрацюванням, виконаної редактором видавництва «Художня література» (де друкувався роман) А. А. Саакянц. Що вийшла вже після смерті Є. С. Булгакової (в 1970 р) ця фактично шоста редакціяроману надовго закріпилася як канонічна численними перевиданнями, і в цій якості була введена в літературознавчий обіг 1970-1980 років. До київського виданню 1989 року і до московського зібрання творів 1989-1990 років була зроблена сьома і остання на сьогодні редакція тексту роману з новою звіркою за всіма збереженими авторських матеріалів, виконана літературознавцем Л. М. Яновської. При цьому, проте, слід пам'ятати, що, як і в багатьох інших випадках в історії літератури, коли не існує остаточно авторського тексту, роман залишається відкритим для уточнень і нових прочитань. А випадок такий з «Майстром і Маргаритою» є в своєму роді майже класичним: Булгаков помер під час роботи над обробкою тексту роману, йому не вдалося виконати свою власну текстологічну завдання за цим твором.

Залишилися очевидні сліди недоробки роману навіть в сюжетній його частини (Воланд кульгає і не кульгає; Берліоз іменується то головою, то секретарем МАССОЛИТом; біла пов'язка з ремінцем на голові Ієшуа несподівано змінюється чалмою; кудись зникають «доведьмінского статусу» Маргарита і Наташа, а без пояснень з'являється Алоизий; він же і Варенуха вилітають спершу з вікна спальні, а потім з вікна сходової клітки; Гелла відсутня в «останньому польоті», хоча залишає «негарну квартиру». Причому не можна пояснити це, як «навмисне задумане»), помітні і деякі стилістичні похибки. Так що історія публікації роману на цьому не закінчилася, тим більше що вийшли в світ всі ранні його редакції.

Глава 2. Боротьба добра і зла в героях роману

добро зло роман булгаков

Роман М. Булгакова «Майстер і Маргарита» - багатовимірне і багатошарове твір. У ньому поєднані, тісно переплітаючись, містика і сатира, сама нестримна фантастика і нещадний реалізм, легка іронія і напружена філософія. Як правило, в романі виділяється кілька смислових, образних підсистем: побутова, пов'язана з перебуванням Воланда в Москві, лірична, що розповідає про кохання Майстра і Маргарити, і філософська, осмислюється біблійний сюжет через образи Понтія Пілата і Ієшуа, а також проблеми творчості на матеріалі літературного праці Майстра. Однією з головних філософських проблем роману є проблема взаємини добра і зла: уособленням добра виступає Ієшуа Га-Ноцрі, а втіленням зла - Воланд.

Роман «Майстер і Маргарита» - як би подвійний роман, що складається з роману Майстра про Понтія Пілата і твори про долю самого Майстра, пов'язаного з життям Москви 30-х років XX століття. Обидва романи об'єднані однією ідеєю - пошуками істини і боротьби за неї.

.1 Образ Ієшуа-Га-Ноцрі

Ієшуа - втілення чистої ідеї. Він - філософ, мандрівник, проповідник добра, любові і милосердя. Його мета була в тому, щоб зробити світ чистішим і добрішим. Життєва філософія Ієшуа така: «Злих людей немає на світі, є люди нещасливі». «Добра людина», - звертається він до прокуратору, і за це його б'є Крисобой. Але справа не в тому, що він так звертається до людей, а в тому, що він дійсно веде себе з кожним звичайною людиною так, як ніби-то він є втілення добра. Портрет Ієшуа в романі фактично відсутня: автор вказує на вік, описує одяг, вираз обличчя, згадує про синці, і садна - але не більше того: «... Ввели людини років двадцяти семи. Ця людина була одягнена в старенький і розірваний блакитний хітон. Голова його була прикрита білою пов'язкою з ремінцем навколо чола, а руки зв'язані за спиною. Під лівим оком у людини був великий синець, в кутку рота - садно із запеченою кров'ю ».

Відповідаючи на запитання Пілата про рідних відповідає: «Немає нікого. Я один у світі ». Але це аж ніяк не звучить скаргою на самотність. Ієшуа не шукає співчуття, в ньому немає почуття ущербності або сирітства.

Сила Ієшуа Га-Ноцрі така велика і так всеосяжна, що спочатку багато хто сприймає її за слабкість, навіть за духовне безвольність. Однак Ієшуа Га-Ноцрі не проста людина: Воланд мислить себе з ним в небесній ієрархії приблизно на рівних. Булгаковський Ієшуа є носієм ідеї Боголюдини. У своєму герої автор бачить не тільки релігійного проповідника і реформатора: образ Ієшуа втілює в собі вільну духовну діяльність. Володіючи розвиненою інтуїцією, тонким і сильним інтелектом, Ієшуа здатний вгадувати майбутнє, причому, не просто грозу, яка «розпочнеться пізніше, до вечора», а й долю свого вчення, вже зараз невірно викладається Левием.

Ієшуа - внутрішньо вільний. Він сміливо говорить те, що вважає істиною, то, до чого дійшов сам, своїм розумом. Ієшуа вірить, що прийде гармонія на знівечену землю і настане царство вічної весни, вічної любові. Ієшуа розкутий, над ним не тяжіє влада страху.

«У числі іншого я говорив, - розповідав арештант, - що всяка влада є насильством над людьми і що настане час, коли не буде влади ні кесарів, ні будь-якої іншої влади. Людина перейде в царство істини і справедливості, де взагалі не буде потрібна ніяка влада ». Ієшуа мужньо переносить всі заподіяні йому страждання. У ньому горить вогонь всепрощаючої любові до людей. Він упевнений, що лише добро має право міняти світ.

Розуміючи, що йому загрожує смертна кара, він вважає за потрібне сказати римського намісника: «Твоє життя мало, Ігемон. Біда в тому, що ти дуже замкнутий і остаточно втратив віру в людей ».

Говорячи про Ієшуа, не можна не згадати про його незвичайному імені. Якщо перша частина - Ієшуа - прозоро натякає на ім'я Ісуса, то «неблагозвучність плебейського імені» - Га-Ноцрі - «настільки приземленого» і «обмирщенного» в порівнянні з урочистим церковним - Ісус, як би покликана підтвердити справжність оповідання Булгакова і його незалежність від євангельській традиції ».

Незважаючи на те, що сюжет здається завершеним - Ієшуа страчений, автор прагне затвердити, що перемога зла над добром не може стати результатом суспільно-морального протиборства, цього, за Булгаковим, не сприймає сама людська природа, не повинен дозволити весь хід цивілізації: Ієшуа залишився живим, він мертвий лише для понищили, для слуг Пилата.

Велика трагічна філософія життя Ієшуа полягає в тому, що істина випробовується і затверджується смертю. Трагедія героя в його фізичної загибелі, але морально він здобуває перемогу.

.2 Образ Понтія Пілата

Центральний і найскладніший за своїм драматизмом персонаж «євангельських» глав роману - римський прокуратор Іудеї Понтій Пілат, який мав репутацію «зухвалого чудовиська». «У білому плащі з кривавим підкладкою, човгає кавалерійської ходою, рано вранці чотирнадцятого числа весняного місяця нісана в криту колонаду між двома крилами палацу Ірода Великого вийшов прокуратор Іудеї Понтій Пілат».

Службові обов'язки Понтія Пілата звели його з обвинуваченим з Гамаль Ієшуа Га-Ноцрі. Прокуратор Іудеї хворий виснажливої ​​хворобою, а бродяга побитий людьми, яким він читав проповіді. Фізичні страждання кожного пропорційні їх громадським положенням. Всемогутній Пілат безпричинно страждає такими головними болями, що готовий навіть прийняти отрута: «Думка про отруті раптом спокусливо майнула в хворій голові прокуратора». А жебрак Ієшуа, хоча і біт людьми, в доброті яких він переконаний і яким він несе своє вчення про добро, проте, нітрохи не страждає від цього, бо фізичні вчення лише відчувають і зміцнюють його віру.

Булгаков в образі Понтія Пілата відтворив живу людину, з індивідуальним характером, що роздирається суперечливими почуттями і пристрастями, всередині якого йде боротьба добра і зла. Ієшуа, спочатку вважаючи всіх людей добрими, бачить в ньому нещасну людину, виснаженого страшною хворобою, замкнулася в собі, самотнього. Ієшуа щиро хоче допомогти йому. Але наділений владою, могутній і грізний Пілат не вільний. Обставини змусили його винести смертний вирок Ієшуа. Однак це продиктувала прокуратору не жорстока, приписувана йому всіма, а боягузтво - той порок, який бродячий філософ зараховує до «найважчим».

У романі відбувається розкладання образу Понтія-диктатора і перетворення його в страждає особистість. Влада в його особі втрачає суворого і вірного виконавця закону, образ набуває гуманістичний відтінок. Подвійна життя Пілата - неминуче поведінка людини, затиснутого в лещата влади, свого поста. Під час суду над Ієшуа Пілат з більшою силою, ніж раніше, відчуває в собі відсутність гармонії і дивне самотність. З самого зіткнення Понтія Пилата з Ієшуа драматично многомерно випливає булгаковська ідея про те, що обставини сильніше намірів людей. Навіть такі володарі, як римський прокуратор, не владні діяти по своїй волі.

Понтій Пилат і Ієшуа Га-Ноцрі ведуть дискусію про людську природу. Ієшуа вірить в наявність добра в світі, в зумовленість історичного розвитку, що веде до єдиної істини. Пилат переконаний в непорушності зла, неискоренимости його в людині. Помиляються обидва. У фіналі роману вони продовжують на місячної дорозі свій тисячолітній суперечка, навічно їх сблизивший; так зло і добро злилися воєдино в людському житті.

На сторінках роману подає нам Булгаков правду про те, як вершиться «народний суд». Згадаймо сцену помилування одного із злочинців на честь свята святої Пасхи. Не просто звичаї народу іудейського зображує автор. Він показує, як знищують неугодних одиницям руками тисяч, як лягає кров пророків на совість народів. Натовп позбавляє від смерті справжнього злочинця і прирікає на неї Ієшуа. «Натовп! Універсальний засіб вбивства! Засіб всіх часів і народів. Натовп! Що з неї взяти? Глас народу! Як не прислухатися? Життя пішли «незручних» людей тиснуть, як камені, джгут, як вугілля. І хочеться крикнути: «Не було! Не було! ». Але ж було ... І за Понтієм Пілатом, і за Йосипом Каифой вгадуються реальні люди, що залишили слід в історії.

Зло і добро породжені не понад, а самими людьми, тому людина вільна у своєму виборі. Він вільний і від року, і від оточуючих обставин. А якщо він вільний у виборі, то повністю несе відповідальність за свої вчинки. Це і є, на думку Булгакова, моральний вибір. Моральна позиція особистості постійно в центрі уваги Булгакова. Боягузтво в з'єднанні з брехнею як джерело зрадництва, заздрості, злоби і інших вад, які моральна людина здатний тримати під контролем, - живильне середовище деспотизму і нерозумної влади. «Людини розумної, сміливої ​​і добродійного він (страх) здатний перетворити на жалюгідну ганчірку, знесилити і знеславити. Єдине, що може його врятувати - внутрішня стійкість, довіру до власного розуму і голосу своєї совісті ».

2.3 Образ Майстра

Одна з найбільш загадкових постатей роману, безумовно, Майстер. Герой, чиїм ім'ям названо роман, з'являється лише в 13 чолі. В описі зовнішності є щось схоже на самого автора роману: «голений, темноволосий, з гострим носом людина приблизно років тридцяти восьми». Те ж можна сказати і про всю історію життя майстра, його долю, в якій вгадується чимало особистого, вистражданого автором. Майстер пережив невизнання, переслідування в літературному середовищі. Майстер в своєму несподіваному, щирому, сміливому романі про Пілата і Ієшуа висловив авторське розуміння істини. Роман Майстра, сенс усього його життя, не прийнятий суспільством. Більш того, він рішуче відкинутий критикою, навіть будучи неопублікованим. Майстер хотів донести до людей необхідність віри, необхідність пошуку істини. Але вона, як і він сам, відкинута. Суспільству чужі роздуми про істину, про правду - про тих вищих категоріях, значимість яких кожен повинен усвідомити для себе сам. Люди зайняті задоволенням дріб'язкових потреб, вони не борються зі своїми слабкостями і недоліками, легко піддаються спокусам, про що так красномовно говорить сеанс чорної магії. Не дивно, що в такому суспільстві особистість творча, думаюча самотня, не знаходить розуміння, відкликання.

Первинна реакція Майстри на критичні статті про себе - сміх - змінилася подивом, а потім і страхом. Пропадає віра в себе і, що ще гірше, - в своє творіння. Маргарита відчуває страх і розгубленість коханого, але вона безсила допомогти йому. Ні, він не злякався. Боягузтво - це страх, помножений на підлість. Герой Булгакова не поступився совістю і честю. Але страх руйнівно діє на душу художника.

Які б не були переживання Майстра, як би гірко не складалася його доля, але безперечно одне - «літературному суспільству» не вдається вбити талант. Доказом афоризму «рукописи не горять» служить сам роман «Майстер і Маргарита», власноруч спалений Булгаковим і ним же відновлений, бо те, що створено генієм, вбити не можна.

Майстер не гідний світла, який уособлює Ієшуа, тому що відступив від свого завдання служити чистому, божественному мистецтву, виявив слабкість і спалив роман, і від безвиході він сам прийшов в будинок скорботи. Але не владний над ним і світ диявола - Майстер гідний спокою, вічного будинку - тільки там зломлений душевними стражданнями Майстер може відновити роман і з'єднатися зі своєю романтичної коханої Маргаритою. Бо спокій, дарований майстру, - це спокій творчий. Моральний ідеал, закладений в романі Майстра, не схильний до гниття, і знаходиться поза владою потойбічних сил.

Саме спокою як противаги колишньої бурхливого життя жадає душа істинного художника. Повернення в сучасний московський світ для Майстра немає: позбавивши можливості творити, можливості бачитися з коханою, вороги позбавили його й сенсу життя на цьому світі. Майстер позбавляється від страху перед життям і відчуження, залишається з коханою жінкою, наодинці зі своєю творчістю і в оточенні своїх героїв: «Ти будеш засипати, надягши свій засмальцьований і вічний ковпак, ти будеш засипати з посмішкою на губах. Сон зміцнить тебе, ти станеш міркувати мудро. А прогнати мене ти вже не зумієш. Берегти твій сон буду я », - говорила Маргарита Майстру, і пісок шарудів під її босими ногами».

Глава 3. Сила зла, що творить добро

Перед нами Москва кінця двадцятих - початку тридцятих років. «Одного разу весною, в час небувало спекотного заходу, в Москві, на Патріарших ставках, з'явилися два громадянина». Незабаром цим двом, літераторам Михайлу Олександровичу Берліозу і Івана Бездомного, довелося зустрітися з невідомим іноземцем, про зовнішність якого згодом були самі суперечливі свідчення очевидців. Автор же дає нам його точний портрет: «... Ні на яку ногу описувати не шкутильгав, і зростання був не маленького і не величезного, а просто високого. Що стосується зубів, то з лівого боку у нього були платинові коронки, а з правого - золоті. Він був у дорогому сірому костюмі, в закордонних, в колір костюма, туфлях. Сірий бере він хвацько заламав на вухо, під пахвою ніс тростину з чорним набалдашником у вигляді голови пуделя. По виду - років сорока з гаком. Рот якийсь кривий. Виголений. Брюнет. Праве око чорний, лівий - чомусь зелений. Брови чорні, але одна вища за другу Словом - іноземець ». Це Воланд - майбутній винуватець всіх заворушень в Москві.

Хто він? Якщо символ мороку і зла, то чому в його уста вкладено мудрі й світлі слова? Якщо пророк, то чому рядитися себе в чорний одяг і з цинічним сміхом відкидає милосердя і співчуття? Все просто, як він сам сказав, все просто: «Я - частина тієї сили ...». Воланд - Сатана в іншій іпостасі. Образ його символізує не зло, а його самоіскупленіе. Бо боротьба зла і добра, темряви і світла, брехні і правди, ненависті і любові, малодушності і душевної сили продовжується. Боротьба ця всередині кожного з нас. А сила, що вічно хоче зла і вічно чинить благо, розчинена всюди. Саме в пошуку істини, у боротьбі за справедливість, в боротьбі добра зі злом бачить Булгаков сенс людського життя.

3.1 Образ Воланда

Воланд (перекладається з староєврейського як «чорт») - представник «темної» сили, художньо переосмислений автором образ Сатани. Він з'явився в Москву з однією метою - дізнатися, чи змінилася Москва з того дня, коли він був в ній останній раз. Адже Москва претендувала на звання Третього Риму. Вона проголошувала нові принципи перебудови, нові цінності, нове життя. І що ж бачить він? Москва перетворилася на подобу Великого балу: її населяють здебільшого зрадники, донощики, підлабузники, хабарники.

Булгаков наділяє Воланда широкими повноваженнями: протягом усього роману він судить, вершить долі, вирішує - життя або смерть, здійснює відплата, роздаючи всім по заслугах: «Не по розуму, не по правильності вибору розумової, а за вибором серця, по вірі!» . За свої чотириденні гастролі в Москві Воланд, кіт Бегемот, Коров'єв, Азазелло і Гелла вивертають навиворіт діячів окололитературной і навколотеатральних середовища, чиновників і обивателів, визначаючи «хто є хто». Мета діяльності «князя пітьми» - оголити сутність явищ, виставити на загальний огляд негативні явища в людському суспільстві. Фокуси в Вар'єте, витівки з підписує папери порожнім костюмом, таємниче перетворення грошей у долари і інша чортівня - розкриття вад людини. Фокуси в Вар'єте - випробування москвичів на жадібність і милосердя. Наприкінці вистави Воланд приходить до висновку: «Ну що ж вони - люди як люди. Люблять гроші, з чого б ті не були зроблені - зі шкіри чи, з паперу, чи з бронзи або золота. Ну, легковажні, ну що ж, милосердя іноді стукається в їхні серця. Звичайні люди, нагадують колишніх, квартирне питання лише зіпсував їх ... ».

Воланд, уособлюючи зло, з'явився в даному випадку посланником добра. У всіх вчинках можна побачити або акти справедливої ​​відплати (епізоди зі Стьопою Ліходєєвим, Никанором Босим), або прагнення довести людям існування і зв'язок добра і зла. Воланд в художньому світі роману - не стільки протилежність Иешуа, скільки доповнення до нього. Як добро і зло, Ієшуа і Воланд внутрішньо взаємопов'язані і, борючись, не можуть обходитися друг без друга. Це схоже на те, що ми не знали б, що таке білий колір, якщо б не було чорного, що таке день, якщо б не існувало ночі. Але найбільш повно діалектична єдність, взаємодоповнюваність добра і зла розкриваються в словах Воланда, звернених до Левію Матвія, яке відмовилося побажати здоров'я «духу зла і володарю тіней»: «Ти вимовив свої слова так, як ніби ти не визнаєш тіней, а також і зла. Не будеш ти так добрий подумати над питанням: що б робило твоє добро, якби не існувало зла, і як би виглядала земля, якби з неї зникли тіні? Чи не хочеш ти обдерти всю земну кулю, знісши з нього геть усі дерева і все живе через твою фантазію насолоджуватися голим світлом? ».

Добро і зло в житті дивно тісно переплелися, особливо в людських душах. Коли Воланд у сцені в Вар'єте відчуває публіку на жорстокість і позбавляє голови конферансьє, жалісливі жінки вимагають поставити голову на місце. І тут же ми спостерігаємо, як ті ж самі жінки б'ються через гроші. Здається, що Воланд карав людей злом за їх зло заради справедливості. Зло для Воланда - не ціль, а засіб упоратися з людськими пороками. Хто ж може вступити в боротьбу зі злом, хто з героїв роману гідний «світла»? На це питання відповідає роман, написаний Майстром. У місті Ершалаиме, що потопає, як і Москва, в розпусті, з'являється людини: Ієшуа Га-Ноцрі, який вважав, що злих людей не буває і що найстрашніший гріх - це боягузтво. Ось це та людина, яка гідна «світла».

Найбільш яскраво зіткнення протиборчих сил представлено наприкінці роману, коли Воланд зі своєю свитою залишає Москву. «Світло» і «темрява» стоять на одному щаблі. Світом не керує Воланд, але світом не керує і Ієшуа. Все, що може Ієшуа, - це попросити Воланда про те, щоб той дав Майстрові і його коханої вічний спокій. А Воланд виконує це прохання. Таким чином, ми приходимо до висновку, що сили добра і зла рівноправні. Вони існують в світі поряд, постійно борючись, сперечаючись один з одним. І боротьба їх вічна, тому що немає на Землі людини, яка жодного разу за своє життя не зробив гріха; і немає такої людини, яка б повністю втратив здатність вершити добро. Світ - це своєрідні ваги, на чашах якого лежать два вантажу: добро і зло. І поки зберігається рівновага, світ і людство будуть існувати.

У Булгакова диявол - це не тільки вершитель зла, це одухотворене істота, якій не чуже ніщо людське. Тому Воланд багатьом героям дарує прощення, досить покаравши їх за пороки. Прощати - головне, чого має навчитися людина у своєму житті.

.2 Образ Маргарити

Прикладом слідства моральної заповіді любові є в романі Маргарита. Образ Маргарити дуже дорогий автору, можливо, тому що в ньому прочитуються риси одного з найближчих Булгакову людей - Олени Сергіївни Булгакової.

На Олену Сергіївну Маргарита виявилася схожою разюче. І та, і інша жили ситної забезпеченим життям, спокійно і без потрясінь: «Маргарита Миколаївна не потребувала грошей. Маргарита Миколаївна могла купити все, що їй сподобається. Серед знайомих її чоловіка траплялися цікаві люди. Маргарита Миколаївна ніколи не торкалася до примусу. Словом ... вона була щаслива? Жодної хвилини! Що ж потрібно було цій жінці ?! Їй потрібен був він, майстер, а зовсім не готичний особняк, і не окремий сад, і не гроші. Вона любила його ... ». Зовнішнього портрета Маргарити автор не дає. Ми чуємо звук її голосу, її сміх, бачимо її руху. Неодноразово Булгаков описує вираз її очей. Всім цим він хоче підкреслити, що для нього важливий не зовнішній вигляд, а життя її душі. Булгакову вдалося висловити справжню, вірну, вічну любов, яка природним чином прояснює головну думку роману. Любов Маргарити і Майстра незвичайна, зухвало, безрозсудна - і цим якраз приваблива. У неї віриться одразу й назавжди. «За мною, читач, і тільки за мною, і я покажу тобі таку любов!» .

Булгаковская Маргарита - символ жіночності, вірності, краси, самопожертви в ім'я любові. Саме в любові жінки, а не в собі черпає сили Майстер, знову повернутий в свою квартиру в арбатском провулку. «Досить: - говорить він Маргариті, -« Ти мене присоромила. Я ніколи більше не допущу малодушність і не повернуся до цього питання, будь спокійна. Я знаю, що обидва ми жертви своєї душевної хвороби, яку, можливо, я передав тобі ... Ну, що ж, разом і понесемо її ». Духовна близькість Маргарити з Майстром настільки сильна, що Майстер не в змозі забути свою кохану ні на хвилину, а Маргариті бачить його уві сні.

В образі Маргарити яскраво відображені творча сміливість, зухвалий виклик Булгакова стійким естетичним законам. З одного боку, в уста Маргарити вкладено найпоетичніші слова про Творця, про його безсмертя, про прекрасне «вічному домі», який стане йому нагородою. З іншого боку - адже це саме кохана Майстра літає на щітці для над бульварами і дахами Москви, трощить шибки, запускає «гострі пазурі» в вухо Бегемота і звертається до нього лайкою, просить Воланда перетворити домробітницю Наташу в відьму, мстить нікчемному літературному критику Латунському , виливаючи відра води в ящики його письмового столу. Маргарита з її лютою, наступальної любов'ю протистоїть Майстру: «Я через тебе всю ніч вчора тряслася гола, я втратила свою природу і замінила її новою, кілька місяців я сиділа в темній комірці і думала тільки про одне - про грозу над Єршалаїмом, я виплакала всі очі, а тепер, коли обрушилося щастя, ти мене переслідуєш? ». Свою шалену любов сама Маргарита порівнює з лютою відданістю Левія Матвія. Але Левій фанатичний і тому вузьке, любов же Маргарити всеосяжна, як життя. З іншого боку, своїм безсмертям Маргарита протистоїть воїну і полководцю Пилата. А своєї беззахисною і одночасно могутньої людяністю - всесильному Воланду. Маргарита бореться за своє щастя: в ім'я порятунку Майстра укладає договір з дияволом, тим самим губить свою душу. Надія на те, що тим їй вдасться домогтися повернення свого щастя, зробила її безстрашної. «Ах, право, дияволові б я заклала душу, щоб тільки довідатися, живий він чи ні!». Маргарита стала узагальненим поетичним чином люблячої жінки, жінки так натхненно обертається відьмою, люто розправлялися з ворогом Майстра Латунського: «Уважно прицілившись, Маргарита вдарила по клавішах рояля, і по всій квартирі пронісся перший жалібний виття. Несамовито кричав ні в чому не винний інструмент. Маргарита рвала і метала молотком струни. Руйнування, яке вона справила, доставило їй пекуче насолоду ... ».

Маргарита аж ніяк не в усьому є ідеал. Моральний вибір Маргарити був визначений на користь зла. Вона продала душу дияволу заради любові. І цей факт заслуговує на осуд. За релігійними переконаннями вона позбавила себе шансу потрапити в рай. Ще один її гріх - участь у балі Сатани разом із найбільшими грішниками, які після балу перетворювалися на порох, поверталися в небуття. «Але це гріх відбувається в ірраціональному, потойбіччя, дії Маргарити тут нікому не завдають шкоди і тому не вимагають викуп за». Маргарита бере на себе активну роль і намагається вести ту боротьбу з життєвими обставинами, від якої відмовляється Майстер. І страждання породжує в її душі жорстокість, яка, однак, не вкоренилася в ній.

З образом Маргарити в романі пов'язаний мотив милосердя. Вона просить після Великого балу у сатани за нещасну Фріду, тоді як їй виразно натякають на прохання про звільнення Майстра. Вона каже: «Я попросила вас за Фріду тільки тому, що мала необережність подати їй тверду надію. Вона чекає, мессир, вона вірить в мою міць. І якщо вона залишиться обманутою, я потраплю в жахливе становище. Я не буду мати спокою все життя. Нічого не поробиш! Так вже вийшло ». Але цим не обмежується милосердя Маргарити. Навіть будучи відьмою, вона не втрачає найсвітліших людських якостей. Людська натура Маргарити, з її душевними поривами, подоланням спокус і слабкостей, розкривається як сильна і горда, совісна і чесна. Саме такий Маргарита постає на балу. «Вона інтуїтивно з відразу схоплює істину, як здатний на це лише моральний і розумна людина з легкою душею, не обтяжений гріхами. Якщо вона за християнськими догмам і грішниця, то така, яку язик не повертається засудити, бо любов її на рідкість самовіддана, так може любити тільки істинно земна жінка ». З любов'ю і творчістю пов'язані поняття добра, прощення, розуміння, відповідальності, істини і гармонії. В ім'я любові Маргарита робить подвиг, долаючи страх і слабкість, перемагаючи обставини, нічого не вимагаючи для себе. Саме з образом Маргарити пов'язані справжні цінності, які затверджуються автором роману: свобода особистості, милосердя, чесність, правда, віра, любов.

висновок

Творчість Михайла Булгакова - чудова сторінка в історії російської літератури XX століття. Завдяки йому література стала більш багатогранної в тематичному і жанрово-стильовому відношенні, позбулася описовості, знайшла риси глибокого аналитизма.

Роман «Майстер і Маргарита» по праву належить до числа найбільших творів російської та світової літератури XX століття. Булгаков писав роман як історично і психологічно достовірну книгу про свій час і його людей, тому, ймовірно, роман став унікальним людським документом тієї примітною епохи. І в той же час це оповідання звернене в майбутнє, є книгою на все часи, чому сприяє її найвища художність. До цього дня, ми переконуємося в глибині творчих пошуках автора, що підтверджується безперервним потоком книг і статей про письменника. У романі є якийсь особливий магнетизм, своєрідна магія слова, яка зачаровує читача, вводить в світ, де реальність неможливо відрізнити від фантазії. Магічні дії і акти, висловлювання героїв на вищі філософські теми майстерно вплетені Булгаковим в художню тканину твору.

Добро і зло в творі не два рівноважних явища, котрі вступають у відкриту протидію, піднімаючи питання віри і безвір'я. Вони дуалістичності. Добро для М. Булгакова - це не характеристика людини чи вчинку, а спосіб життя, її принцип, за який не страшно перенести біль і страждання. Дуже важлива і яскрава думка автора, вимовлена ​​вустами Ієшуа: «Всі люди добрі». Те, що вона висловлюється в описі часу, коли жив Понтій Пілат, тобто дванадцять тисяч лун тому, при оповіданні про Москву двадцятих-тридцятих років розкриває боротьбу письменника і віру у вічне добро, незважаючи на супутнє йому зло, що теж має вічністю. «Чи змінилися ці городяни внутрішньо?» - пролунало запитання сатани, і хоча відповіді не послідувало, очевидно, відчувається гірке «немає, вони всі так само дріб'язкові, жадібні, егоїстичні і дурні». Основний свій удар, гнівний, невблаганний і викривальний, Булгаков звертає проти людських вад, найтяжчим з них вважаючи боягузтво, яка породжує і безпринципність, і жалість людської натури, і нікчемність існування знеособленого індивідуалізму.

Тема добра і зла у М. Булгакова - це проблема вибору людьми принципу життя, а призначення містичного зла в романі - воздати кожному відповідно до цим вибором. Головна цінність твору полягає в тому, що Михайло Опанасович Булгаков вважає тільки людини здатним подолати будь-яке зло всупереч обставинам і спокусам. Так в чому ж порятунок вічних цінностей по Булгакову?

Двоїстість людської природи, при наявності вільної волі людини, є єдиним фактором породження як добра, так і зла. У всесвіті немає ні добра, ні зла як таких, але є закони природи і принципи розвитку життя. Все, що дано для життя людини, не погано і не добре, але стає тим чи іншим залежно від того, як кожен з нас застосовує дані йому здатності і потреби. Яке з існуючих в світі зол ми не взяли б, творцем його буде не хто інший, як сама людина. Тому ми самі творить свою долю і самі обираємо свій шлях.

Втілюючись з життя в життя у всіляких умовах, положеннях і станах, людина, врешті-решт, виявляє свій справжній лик, виявляє або божественний, або демонічний аспект своєї подвійної природи. Весь сенс еволюції полягає саме в тому, що кожен повинен показати, чи представляє він собою майбутнього бога або майбутнього диявола, оголюючи одну зі сторін своєї подвійної природи, а саме ту, яка відповідала його прагненням або в сторону добра або в сторону зла.

Через долю Маргарити представляє Булгаков нам шлях добра до саморозкриття за допомогою чистоти серця з палаючої в ньому величезної, щирою любов'ю, в якій і міститься його сила. Маргарита у письменника - ідеал. Майстер - носій добра, тому що виявився вищим забобонів суспільства і жив, керуючись душею. Але письменник не прощає йому страх, безвір'я, слабкість, то, що він відступив, що не продовжив боротьбу за свою ідею. Незвичайний і образ сатани в романі. Зло для Воланда - не ціль, а засіб упоратися з людськими пороками і несправедливістю.

Письменник показав нам, що кожна людина творить свою долю, і тільки від нього залежить, добра вона буде або зла. Якщо творити добро, то зло назавжди покине наші душі, а значить, світ стане кращим і добрішим. Булгаков у своєму романі зміг охопити безліч проблем, що хвилюють всіх нас. Роман «Майстер і Маргарита» - про відповідальність людини за добро і зло, яке відбувається на землі, за власний вибір життєвих шляхів, що ведуть до істини і волі або до рабства, зради і нелюдяності, про всеперемагаючу любов і творчість, що підносять душу до висот істинної людяності.

Список використаної літератури

Акімов, В. М. Світло художника, чи Михайлом Булгаковим проти дияволіади. / В. М. Акимов. - М., 1995.-160 с.

Андрєєв, П. Г. Беспросветье і просвіт. / П. Г. Андрєєв. // Літературна обозрение.-тисяча дев'ятсот дев'яносто один. - № 5.- С.56-61.

Бабинський, М. Б. Вивчення роману М. Булгакова «Майстер і Маргарита» в XI класі. / М. Б. Бабинський. - М., 1992.- 205 с.

Білий, А. Д. Про «Майстрі і Маргариті» / А. Д. Білий. // Вісник російського християнського руху. -1974. -№112.- С.89-101.

Боборикін, В. Г. Михайло Булгаков. / В. Г. Боборикін. - М .: Просвещение, 1991. - 128 с.

Булгаков, М. А. Майстер і Маргарита: роман. / М. А. Булгаков.- Мінськ, 1999.-407с.

Галинська, І. Л. Загадки відомих книг. / І. Л Галинська. - М .: Наука, 1986.-345с.

Грознова, Н. А. Творчість Михайла Булгакова / Н. А. Грознова.- М., 1991.-234с.

Казаркин, А. П. Тлумачення літературного твору: навколо «Майстра і Маргарити» М. Булгакова. / А. П. Казаркін.- Кемерово, 1988.-198 с.

Колодін, А. Б. Світло і у темряві світить. / А. Б. Колодін. // Література в школе.-1994.-№1.-С.44-49.

Лакшин, В. Я. Світ Булгакова. / В. Я. Лакшин. // Літературна обозрение.-1989 №10-11.-С.13-23.

Німців, В. І. Михайло Булгаков: становлення романіста. / В. І. Німців. - Самара, 1990.- 142 с.

Петелін, В. В. Повернення майстра: про М. А. Булгакова. / В. В. Петелін. - М., 1986.-111 с.

Рощин, М.М. Майстер і Маргарита. / М. М. Рощин. - М., 1987.-89 с.

Російська література XX століття: навч. посібник / під ред. В. В. Агеносова.-М., 2000.-167с.

Сахаров, В. Е. Сатира молодого Булгакова. / В. Е. Сахаров. - М .: Художня література, 1998.-203с.

Скорино, Л. В. Особи без карнавальних масок. / Л. В. Скорино. // Питання літератури. -1968.-№ 6.-С.6-13.

Соколов, Б. В. Булгаковская енциклопедія. / Б. В. Соколов.- М., 1997..

Соколов, Б. В. Роман М. Булгакова «Майстер і Маргарита»: нариси творчої історії. / Б. В. Соколов.- М., 1991.

Соколов, Б. В. Три життя Михайла Булгакова. / Б. В. Соколов. - М., 1997..

Чеботарьова, В. А. Прототип булгаковської Маргарити. / В. А. Чеботарьова. // Література в школі. -1998.- №2.-С. 117-118.

Чудакова, М. О. Життєпис М. Булгакова. / М. О. Чудакова.- М., 1988.

Янковська, Л. І. Творчий шлях Булгакова. / Л. І. Янковская.- М .: Радянський письменник, 1983.- 101с.

Яновська, Л. М. Трикутник Воланда / Л. М. Яновська. - М., 1991. - 137с.