У єкатеринбурзі канонізовано преподобний василіск сибірський. Житіє преподобного василіска сибірського Василиск сибірський у чому допомагає

Коротке життя преподобного Василиска Сибірського

Пре-по-доб-ний Ва-сі-ліск Сі-бір-ський - святий старець, народився бл. 1740 р. Скон-чал-ся він у го-ро-де Ту-рин-ске 29 грудня 1824 року і був по-хо-ро-нен у Свя-то-Ні-ко-ла-єв-ському Ту-рин -ському мо-на-сти-рі. Любов до Бога і ближнього, безперервна молітва і глибокий духовний досвід привели його до святості. Пре-по-доб-но-го Ва-сі-ліс-ка мож-но по-ставити в один ряд з ве-лі-чай-ши-ми угод-ні-ка-ми Бо-жи-і- ми: пре-по-доб-ним Сер-ги-ем Ра-до-ніж-ським, пре-по-доб-ним, свя-ти-те-лем Ні-ко-ла-єм Чу-до-твор- цем.

У ХХ ст. для того, щоб цей рушник був забутий. Ча-сов-ню над мо-ги-лою свя-то-го старця раз-ру-ши-ли, але в її ме-сте воз-ве-ли га-ра-жи.

7 років тому Спас-ським чоловічим і Но-во-Тих-він-ським жіночим мо-на-сти-ря-ми Ека-тер-рин-бур-га були ор-га-ні -Зо-ва-ни по-ис-ки мі-ста за-хо-ро-не-ня старця Ва-сі-ліс-ка. Ці по-ис-ки увін-ча-лися успіхом: у 2000 го-ду брати-ми Спас-ського-го мо-на-сти-ря об-ре-те-ни мо-щі старця .

Сест-ри Но-во-Тих-він-ської обі-ті-ли під-го-то-ві-ли до-ку-мен-ти і на-прав-ві-ли їх у ко-місію по ка -но-ні-за-ції, і пре-по-доб-ний Ва-сі-ліск Сі-бір-ський був про-слав-лен в лі-ці святих в 2004 році.

Повне життя преподобного Василиска Сибірського

«Аще не об-ра-ті-те-ся і не бу-де-те як де-ти, не вни-ді-те в Царство Небес-не», - ска-за-но Гос-по-дом , і багатьом на перший погляд це здається легким для використання. Але лише ред-кі із-бран-ні-ки Бо-жії, і серед них Ва-сі-ліск Си-бір-ський, до-сяг-ли своїм по-рухом і непре-стан- ній Ісу-со-вій мо-літ-вій ду-хов-но-го мла-ден-че-ства - пов-но-го незло-бія, со-вер-шен-но-го від-сут-ства воз -но-ше-ня, глу-бо-ко-го со-зна-ня своєї немо-чи і ну-ди в еже-ми-нут-ном за-ступ-ле-ніі Бо-жи-єм. Шлях пре-по-доб-но-го Ва-сі-ліс-ка до цієї вершини лежав через тяжкі скорботи і ис-ку-ше-ня. Пу-стин-ник Ва-сі-ліск (в мі-ру Ва-сі-лій) родився в се-ре-діні XVIII ві-ка в сім'ї кре-сть-ні-на де-рев -ні Іва-ніш Ка-ля-зін-ско-го поїзд-да Твер-ської гу-бер-нії. Його ро-ді-те-лі, Гав-ри-іл і Сте-фа-ні-да, ді-тей сво-их, тро-їх си-но-вей, вос-пі-ти-ва-ли в -хе Бо-жи-єм. Від-рок Ва-сі-лій з дитинства по-знав працю і ну-ду: просив ми-ло-сти-ню, потім деякий час був пас-туш-ком. З малих років його від-ли-ча-ли про-сто-та серця, кохання до Бога і смирен-ний вдачу. Не сміючи пере-чити батькові, Ва-сі-лій одружився, але невдовзі зі з-гла-сія дружини залишив сім'ю і почав про-водити мо-на-ше-ський образ життя сна-ча-ла в світ-ру, а потім-роз-лич-них мо-на-сти-рях. Деякий час жив він від-шель-ником в лісах Чу-ва-шії. Ва-сі-лій стре-мив-ся по-сто-ян-но пере-бувати в мо-лит-ві, не да-вал по-слаб-ле-ня своєї пло-ти: бе-рег -ся від на-си-ще-ня, из-ли-не-го пи-тья і осо-бен-но сну, все ночі під святд-ні-ки проводив у чуванні. Якщо ж його починав долати сон, він клав по-кло-ни, коло дрова або співав духовні пісні. І так проводив він усі святі у великому труді до з-не-мо-же-ня, бо тоді не знав ще про сер-деч-ном без-мол -Вії і хра-не-ні розуму. Коли до нього заходили країни, він усіх лю-без-но зустрічав, але якщо хто-небудь просився до нього жити, - від- ка-зи-вал, го-во-ря, що грі-шен, пре-бы-ва-є в нера-де-нии і по-об-ще дав обітницю про-во-дить життя поїде-нен-ну. Коли ж про-си-тель на-ста-і-вал, Ва-сі-лій від-вечав йому з кро-то-стю: «Вмі-сте жити нам ні-як не можна, але, якщо хочеш, залишайся в моїй келії, а я піду на інше місце».

Якось один з країн-ству-ю-щих братів розповів Ва-сі-лію, що в брян-ських лісах живе в пу-стині з учени-ками ієро -мо-нах Адрі-ан - старець великого життя, багато досвідчений і простий. Ва-сі-лій, же-лая пре-дати себе в по-ви-но-ве-ние іску-но-му на-став-ні-ку, одразу ж від-прав-вил- ся до нього. І дійсно, життя при старці Адрі-ані стало для нього новою ступінью мо-на-ше-ства. Продавши себе йому в по-слух, Ва-сі-лій пре-успе-вал в пост-ні-че-ських працях і скоро, як ло-за при-ви- таючи і дав-шая до часу плід, був пострижений старцем в мантію з ім'ям Ва-ліск. Через деякий час батько Адрі-ан був викликаний Петер-бурзьким міт-ро-по-лі-том Гав-рі-і-лом для об-нов-ле-ня Ко- нев-ської обі-те-ли, і всі його учні-ки по-слі-до-ва-ли за ним, а батько Ва-сі-ліск залишився-ся жити в настільки ж-лан-ном для нього поїди -Ні-ні. Од-на-ко тепер на-па-ли на нього ис-ку-ше-ния і страху-ва-ния, яких раніше він і не ви-пы-ты-вал. Часто по ночах просипався він від жахливих голосів, що погрожували йому: «Ти тут один, а нас багато, ми тебе по-гу -Бім». Від нестер-пі-мо-го жаху слу-ча-лось йому впадати в зневіру. До всього іншого, тіло його було немічно і хворобливо. Пи-щу упо-тре-лял саму просту, навіть сувору, а якщо й при-ні-мал які-небудь-бо при-но-шення від по -Чи-тав-ших його, то сам майже ні-чого не їв, а все раз-да-вал іншим. Також ви-ре-зал ста-рець з де-ре-ва гру-бо-ва-ті лож-ки (витончено-робити він не вмів) і да-рил по-се-ти-ті- лям. Ті дуже радо-вались і щед-ро жер-во-ва-ли за по-да-рок, настільки для них дорогою.

Та-ко-ва було життя сми-рен-но-го мо-на-ха Ва-си-лис-ка, по-свя-щав-ше-го весь час мо-лит-ве і по- дви-ні-че-ству. Примір-но в цей час зустрів він сво-е-го бу-ду-ще-го со-мо-літ-вен-ні-ка і ду-хов-но-го бра-та - від -ца Зо-сі-му (Вер-хов-ско-го), тоді ще но-сив-ше-го ім'я За-ха-рія і же-лав-ше-го стати від-шель-ні-ком . Пу-стин-ні-че-ське життя брян-ських мо-на-хів при-вле-ка-ла ду-шу юна-ши, але більше за всіх при-лі-пі-ся він серцем до від -цу Ва-сі-ліс-ку. Вза-ім-на була і любов до нього старця. «Все-де просив я Гос-по-да, щоб послав мені дру-га ду-хов-но-го, ис-крен-не-го, сер-деч-но-го, еди-но- душ-но-го, бо й у безмовності важко жити од-ному. Ска-за-но: «брат від бра-та по-мо-га-ем, як град твердий» і «горе еди-но-му». Отже, я просив Бога, а сам не вирішувався ніякого мати, чекаючи, поки Сам Господь, «ними ж звістку судьми », Явить мені та-ко-во-го. І ось душа моя при-ле-пи-лась до тебе настільки силь-ною лю-бо-в'ю, що ніби-то з-ві-сти-ся я, що в то-бі да-є мені Господь про-си-мо-го мною», - говорив йому пізніше сам старець. Щоб випробувати си-лу про-з-во-лі-ня і твердість на-ме-ре-ня юно-го За-ха-рії, Ва-сі-ліск бла-го-слов-віл його по-жити сна-ча-ла в Ко-нев-ской об-ще-жи-тель-ної обі-те-лі і лише через три го-да, з бла-го-слов-ня от-ца Адрі-а-на, прийняв до себе. Од-на-ко хо-тя він і по-любив Зо-си-му, як свою душу, все ж таки не вважав його за сина і ученика, по-ла-гая , що за про-світом розуму сво-го Зо-си-ма більше його сві-дущ у всіх пи-са-ні-ях святих батьків. Крім того, саме Зо-си-ма відкрив старцю таємне мо-на-ше-ське со-кро-ви-ще, пояснивши вчення про сер- діч-ної мо-літ-ве. З воз-го-рев-шей-ся рев-ністю, старанно-но почав вправляти-ся Ва-сі-лиск в мо-літ-ві Ісусу-со-вій і так її по-лю- бив, так старанно їй навчався, що плоди її не замедлили з'явитися в цьому простому і смиренному серці, искренне. але люблячому Гос-по-так. Про чуд-них ду-хов-них дей-стві-ях мо-літ-ви в стар-ці Ва-сі-ліс-ці батько Зо-сі-ма зі-ставив осо-бую ру-ко-пис - «По-вест-во-ва-ние про дей-стві-ях сер-деч-ної мо-літ-ви стар-ца-пу-стин-но-жи-те-ля Ва-сі-ліс-ка», ку-да прилежно за-пи-си-вал все від-кро-ве-ня по-рух-ні-ка. Батько Ва-сі-лиск не тільки до-вірав йому таємниці свого серця, але й сам розглядав і виправляв повест-во-во- ня. Чи-сто-та серд-ца і глу-бо-ке сми-ре-ня пе-ред Богом і ближ-ні-ми поз-во-ли-ли пре-по-доб-но-му досягти воз-ви-шен-ней-ше-го ду-хов-но-го пре-успе-я-ня. Неод-но-крат-но удо-ста-и-вал-ся він осі-я-ня лу-че-зар-ним світлом, спо-доб-ля-ся-лі-це-зрі-ня Спа-сі -те-ля і Пре-святий Бо-го-ро-ді-ци, ви-де-ний рай-ських бла-женств і пекельних мук, а од-на-жды в упо-е-ні ду-хов -ний лю-бо-в'ю до Гос-по-ду був вос-хи-щен з ті-ла на повітря і на-сла-ждав-ся неска-зан-ної сла-до-стю і бла-жен- ством (іс-тин-ність мо-літ-вен-но-го по-руху-га старця Ва-сі-ліс-ка за-сві-де-тель-ство-вал свя-ти-тель Іг-на -тій (Брян-ча-ні-нов), ко-то-рий у III то-мі сво-их ас-ке-ті-че-ських со-чи-не-ний пише, що, наскільки -ко йому з-вест-но, у його XIX сто-ліття тільки два ченця спо-до-би-лися бачити свою душу ис-шед-шею з те-ла, од- ним з ка-ко-вих і був пре-по-доб-ний Ва-сі-ліск).

Близько 10 років про-ве-ли отець Ва-сі-ліск і батько Зо-сі-ма по бла-го-слове-ві от-ца Адрі-а-на поблизу Ко-нев-ської обі-ті -ли, вправляючись у мо-на-ше-ських по-дви-гах і осо-бен-но в мо-літ-ві Ісус-со-вої. Багатьом по-мо-га-ли вони муд-ри-ми со-ве-та-ми: де-сят-ки бо-го-моль-ців по-се-ща-ли по-рух-ні-ків , і всі на-хо-ди-ли у них добр-е уті-шення і ду-хов-ну під-трим-ку. Нерідко батько Ва-си-лиск пре-дузна-вал і пе-ре-ме-ни, гря-ду-щие у житті його чи інших людей, кото-рие з вре-ме -Нім і вико-ня-лися.

Потім у те-че-ня 20 років під-ви-за-лися вони у від-шель-ні-че-стві в си-бир-ском лісі в рай-оні р. Кузнец-ка. Тут з ні-ми про-із-ішов такий слу-чай. Відправляючись на зимів-ку, до-го-во-ри-лися вони з одним бла-го-че-сти-вим кре-сть-ні-ном, що він у визна- де-лен-ний час бу-де під-во-зити їм про-дук-ти, а вес-ной, до раз-ли-ва річок, по-мо-же ви-бра-ся з тай-ги . На-сту-пі-ла вес-на, а кре-сть-нин по невідомих при-чинах до них не при-е-хал, і, бачачи, що подальше ожи -да-ня без-по-лез-но, від-шель-ні-ки ре-ші-лися ид-ти са-мі. Рас-сто-я в со-рок верст по-ла-га-ли вони прой-ти дня на два-три, але у де-ле шлях цей зайняв не одну-ну неделю. Після перших днів пу-те-ше-ства побачили вони, що зовсім за-блу-ди-лись і в якусь сто-ро-ну йти-ти, не зна- ють: небо за-тя-ну-ло об-ла-ка-ми, вітер во-є, сонце в-все не по-яв-ля-є-ся. Продавши себе на волю Божу, рухалися вони, орієнтуючись по сонцю, а в пасмурні дні - по корі де- ре-в'їв. Одяг та взуття на них по-із-но-сі-лися, за-пас ї-щи під-ходив до кінця, все менше залишалося сил. Якось, про-ве-дя ніч майже без від-ди-ха, прийшли вони до бе-ре-гу ре-ки, через ко-то-рую на-до б-ло пе-ре -Правляти-ся. Старець Ва-сі-ліск, ставши на ли-жи, перейшов по льоду без пре-пят-ств. Слідом за ним рушив і батько Зо-си-ма, але так як він був тя-же-лей, то лід не витримав його, і він став то-нути, по-гру- зив-шись по груди у воду. На ногах лижі, а нагнутись і відв'язати їх мішає лід. Сил старця Ва-си-лис-ка, ко-неч-но, не хва-ти-ло б, щоб ви-та-щить уто-па-ю-ще-го. «Тоді, - згадав батько Зо-си-ма, - я від-ча-ял-ся залишитися-ся в живих. Бо ноги мої через кріплення трималися на лижах, а самі лижі в річці, загрузли в льоду і снігу. І ніяк не можна було б мені піднятись і вилізти на берег, нагнутися ж і рукою дістати лижі водою та лід не да-ва-ли. Старий мій, бачачи, що я так загруз, не знав, як допомогти. Тоді воз-звали ми до Божої Ма-те-рі: «Пре-свята Бо-го-ро-ді-це, по-мо-ги!» Я просив старця подати мені свою руку, говорячи йому: «Авось як-ні-будь, при-дер-жи-ва-ясь за тебе, вий-ду». Він подав, - і я так легко і швидко вийшов до нього на берег, що мені здається - легше, ніж би я був вільним і не по-гряз-шим! І як мої ноги вийшли з лиж, прив'язаних до них ремен-ни-ми креп-ле-ні-я-ми, - це весь-ма здив-но-но . Тільки Господь Бог, ради Вла-ди-чи-ци нашої Пре-святої Бо-го-ро-ді-ци, схо-тел да-ро-вати мені ще життя і явити, наскільки обла-го-дат-ство-ван мій старець».

Пройшло ще кілька днів: знову і знову під-ні-ма-лися з-му-чен-ні пут-ні-ки і бре-лі вперед, сподіваючись на милість Божу, ні їжі, ні сил у них не було. Нарешті, до великої своєї радості, побачили вони від печаток собачої лапи, потім слід чоло -Ве-ка, і ось вда-ли по-ка-за-лась де-рев-ня! Разом з бла-годар-ною мо-літ-вою до Бога неутрима-ним по-то-ком по-ли-лися слі-зи. Дов-го си-де-ли вони, від-ди-хая і розмірковуючи про те, як Господь Бог оте-че-ски їх на-ка-зал, але смер-ти не пре-дав, що, безсумнівно, за Його Промислом слу-чи-лося їм ис-ку-ше-ня, для навчання-познання самих себе. А більше всього бла-го-да-ри-ли вони Бога за те, що у всіх прискорб-но-стях утримував Він їх від ро-по-та і не поз-во- лив від-ча-яти-ся в Його все-щед-рой ми-ло-сті. Більше двох ме-сяцев був старець Ва-сі-ліск як роз-слаб-лен-ний, не міг сам ні пити, ні їсти, але по-сте-пен-но прийшов у сі- ли. Більше молодий батько Зосіма оправився швидше і в усьому йому допомагав. Бачачи навколо увага і участь, вирішили вони залишитися в Кузнецкому окрузі до кінця життя. У п'яти-де-ся-ти вер-стах від Куз-нець-ка пуст-ни-ки на-йшли собі зручне місце, з допомогою бла-го-де -те-лей по-стро-і-ли дві ке-лії і стали знову жити від-шель-ни-че-ски. Ходити один до одного воз-дер-жи-ва-лися вони до суб-бо-ти, осо-бен-но в середовищі і п'яток хра-ни-ли пої-не-ня. А вос-кре-се-нья і празд-ні-ки про-во-ді-ли вме-сте в читанні і ду-хов-них дру-же-ських бе-се-дах, про-гу-ли -ва-ючись по пустельним окрест-но-стям. Вес-ною ж, коли тра-ви ще не ве-ли-ки, тиж-дві по дві не по-вра-ща-ючись, ходи-ли по-різним лісовим місцям, по го-рам і до-лі-нам, взявши з собою ог-ні-во, ко-те-лок і су-ха-рей. Добрі хрі-сто-люб-ці з-ред-ка по-сі-ща-ли порожніх старців, роблячи їм при-но-шення. Однак де-нег вони вирішили ні від кого не брали, а тільки самі прості і мізерні пожертву-вання , необхідні для їх про-пі-та-ня і оде-я-ня. Причому старалися давати і за них своїм ру-ко-де-лі-єм: батько Ва-сі-ліск робив по-су-ду гли-ня-ну, а батько Зо-сі-ма - де-ре-в'я-ну. Та-ко-во було їхнє жи-тие зовніш-нє. Але неможливо описати те, що відбувалося в глибині їх душ, бо ніякі слова не можуть в точності зобразити внут-рен-ню життя істин-них пустель-ників. 24 го-да про-жи-ли старці Зо-сі-ма і Ва-си-лиск в пу-стині майже неви-хід-но, ду-мая, ве-ро-ят-но, і вікон -Чити там свої дні. Од-на-ко, «за-жег-ши свічку, не ставлять її під со-судом, але на підсвічі-ці, і світить усім в будинку» () . Гос-по-ду б-ло догод-но, щоб, стягнувши ви-со-кі доб-ро-де-те-ли, вони по-слу-жи-ли те-перь де-лу спа-се- ня ближ-ніх. Якась мі-щан-ка го-ро-да Куз-нец-ка, Ані-сья Ко-то-хо-ва, по-же-ла-ла почати чернече життя. По-бли-з-сти мо-на-сти-рей не було, а в Росію їхати було да-ле-ко, і вона вирішила прибігти до духів -но-му ру-ко-вод-ству пу-стин-ні-ків. По-лучивши їх зі-гла-сие і до-верив їм свою во-лю, вона по-се-ли-лась в де-ре-вень-ці на бе-ре-гу ре-ки То- ми, до неї стали про-ситися в со-мо-літ-вен-ні-ци і інші де-ві-ци. Старець Ва-сі-ліск ча-сто по-сі-щал їх, окорм-ляя і на-став-ляя в ино-че-ского життя, іноді по-силав до них і від- ця Зо-сі-му. Дуже скоро стало очевидним незручність мо-на-ше-ського жи-тия серед мирян - треба було хло-по-тати про пе-ре- во-де іно-кинь у який-небудь-будь упразд-нен-ний мо-на-стир. То-боль-ський ар-хі-ерей зі-гла-сил-ся від-дати під їх ну-ди опу-стев-ший чоловічий мо-на-стир в го-ро-де Ту-рин-ске, а отець Зо-си-ма ви-хло-по-тал у Священному Си-но-де пе-ре-вод цієї оби-те-ли в розряд жіночих. Так був воз-рож-ден Свя-то-Ні-ко-ла-єв-ський мо-на-стир, поблизу ко-то-ро-го і провів в пої-ні-ні по-останні свої го-ди пре-по-доб-ний Ва-сі-ліск. По ста-ро-сті років нерідко до-дов-гу про-жи-вал він і в самій оби-ті-лі. Саме тут, під час смути і неправого го-не-ня на старця Зо-си-му, він явився уві сні двом членам Слід-ної ко- місії, уве-ще-вая їх виправ-дати і захистити його ду-хов-но-го дру-га і со-та-ин-ни-ка з причини його повної неви- нов-ності. Блажена кон-чи-на старця Ва-сі-ліс-ка по-слі-до-ва-ла 29 де-каб-ря 1824 го-да. Час сво-е-го від-хо-да він ука-зал з точ-но-стю, на-ка-нуне ис-по-ве-дав-ся і при-об-щил-ся Святих Хрі -сто-вих Та-ін. Селянин, котрий служив йому до смерті, приклавши свою руку до груди від-хо-дя-щого пустин-ні- ка, відчув, що серце в уми-ра-ю-щому силь-но б'ється і ме-че-ся на всі сто-ро-ни. До са-мо-го по-слід-не-го подиху був він в усній і сер-деч-ній мо-лит-ві і зі слов-ва-ми «Гос-по-ді, Ісусе-се Христі, Сину Божий» випустив дух, ніби заснув. Причому і по іс-ше-стві ду-ха серце ще довго в ньому тре-пе-та-ло. За чотири дні, що пройшли до приїзду старця Зо-си-ми, вид по-чив-шого не тільки не зробився гірше, але став ще бла-го-вид-не. Тіло його було м'яким, як у сплячого. Батько Зо-сі-ма при-ка-зал на-пи-сать з нього порт-рет, бо по глу-бо-кому сми-ре-нию сво-е-му при житті старець на це ні-як не погоджувався. Пе-ред по-гре-бе-ні-єм на сьомі доби, коли ста-ли ви-ні-мати тіло старця з гро-бу, щоб спе-лі-нати в ман -тию, воно ока-за-лося гну-ким, як у жи-во-го. Святий рушник був погребен біля ал-та-ря мо-на-стир-ського со-бо-ра. У 1913 р. над мо-ги-лою старця була по-стро-е-на, а 1914 р. освя-ще-на ка-мен-ная ча-сов-ня в ім'я свя-то- го му-че-ні-ка Ва-сі-ліс-ка. Її по-се-ща-ло безліч бо-го-моль-ців, ко-то-ри ча-сто слу-жи-ли па-ні-хи-ди, мо-лячись про упо-ко- е-нии все-ми лю-би-мо-го і по-чи-та-е-мо-го по-рух-ні-ка. У со-вет-ский час і храм, і ча-сов-ня були уни-что-же-ни, з їхньої ме-сте ж по-стро-е-ны га-ра-жи. Святі мощі пре-по-доб-но-го були об-ре-те-ни в 2000 го-ду. Из-вест-ны слу-чаи ис-це-ле-ний і ду-хов-ной по-мо-щи після мо-лит-вен-ного до нього об-ра-ще-ния.

Все життя старця Ва-сі-ліс-ка яв-ля-є нам со-бій приклад пол-но-го са-мо-від-ре-че-ня і рев-ност-но-го слі- до-ва-ня за Гос-по-дом, под-лин-но-го ис-пол-не-ня еван-гель-ських за-по-ве-дей про любов до Бога і ближнім . Не володіючи жодною світською муд-рістю, він був удостоєний від Гос-по-да пре-муд-ро-сті зви-ше. Со-зна-ва і по-чи-тая се-бя ма-лей-шим у світі, він спо-до-бил-ся стати великим про Гос-по-де і за-сви- де-тель-ство-вав своїм при-ме-ром істин-ність еван-гель-ських слів: «Бла-же-ні чи-стии серцем, яко тиі Бога побачать!»

Мо-щи свя-то-го Ва-сі-ліс-ка на-хо-дят-ся в ека-те-рин-бурзькому по-сел-ку Елі-за-вет, у храмі на честь Все -ми-ло-сті-во-го Спа-са.

Богослужіння

Служба преподобного Василиска Сибірського

Текст служби затверджено рішенням Священного Синоду від 14 липня 2018 року (журнал №61).

Місяця грудня о 29-й день

На Великій вечірні

На Г осподі, взиваю: стихири на 8, глас 1:

Як зоря пресвітла,/ землю Сибірську житим твоїм осяяв ти,/ єдиної безмовності стягуючи,/ сердечні молитви чинитель неабиякий явився еси,/ отче Василисче преблаженніє,/ моли спастися душам нашим.

Іздитча до Бога мислення заперечуючи,/ Тому Єдиному приліпився ти,/ у трудах пустельних смиренно подвизаючись,/ любов досконалу здобув ти,/ боголюбиве отче Василисче,/ тим самим і дух твій зраділа про Господа,/ Його ж моли за шанують пам'ять.

Смиренністю собі прикрасив/ і стриманості навикнув,/ пристрастей повстання, блаженні, поховаєш,/ молитвою ж серцевою душу твою очистивши,/ храм Духа Святого з'явився еси. .

Слава, глас 6:

Прийдіть, вірні люди,/ хвалебними піснями пам'ять вшануємо/ богоносного старця Василиска,/ землі Сибірські прикраси,/ іже, в ній старанно подвизався/ і на лествицю духовну піднявся,/ як світильник світлозарний просія,/ нині чекає Престола Святі душах наших.

І нині, свята.

Вхід. Прокимені дні. І читання три преподобницькі.

На літії стихира, глас 2:

Світильник пустелі Господом возжений,/ чернечим правило/ і людом вірним наставник з'явився.

У пустелі, як у труні затворився,/ тілесне рухання духовними прагненнями погасив ти,/ у що з Христом у живіт вічний воскреснути./ Йогож старанно моли за нас, преподобне,/ душ наших гріховну мертвість оживотворити,/ любов'ю тя почитаючих.

Таємні твоє подвиги хто вичитає, святе Василисче,/ що Єдиному Богу відомі?/ Ти бо сну очима твоїми не дав ти,/ в дні і ночі духом до Бога полум'я,/ тілесні пристрасті постом далі від себе відгнав еси./ Тим же і нам, в лінощі гріховною сущим,/ буди старанний помічник.

Слава, глас 6:

Острів Коневський освятися пришестям твоїм, преподобне,/ і браття, Бога дякуючи, зело зраділа. землі Русей/ і молитовника за душі наші.

І нині, свята.

На стихівні стихири, глас 5:

Прийдіть, монашествуючих чини,/ Василиска преподобного житію поревнуем/ і піснями духовними того вшануємо,/ з розчуленням до нього волаюче:/ радуйся, в подвизах чернечих допомога/ і в душогубному смутку підбадьорення/ радуйся, послухання/ усім, що з вірою до тебе припливають.

Вірш: Чесна перед Господом/ смерть преподобних Його.

Прийдіть, мирські стани,/ Василиска блаженного чесні мощі поцілуємо/ і словеси гідними того ублажимо,/ в молитві тепліше до нього зітхаючи:/ радуйся, в скорботах і напастех заступниче/ і в працях праведних помічнику,/ Христові зерцало/ всім, що з надією до тебе прибігають.

Вірш: Блаженний чоловік, бояйся Господа, в заповідях Його схопить зело.

Приходьте, всіх вірних соборів,/ Василиска преподобного сьогодні пам'ять прославимо/ і духовному доброробству того навчимося,/ спів хвалебний тому приносиш:/ радуйся, країни Сибірські великі прикраси/ і землі пустельні запашне процвітання,/ радуйся, діянь молитвен джерело/ всім, любов'ю ти шануючим.

Слава, глас 8:

Суєтна і хибна світу цього залишивши,/ в пустелю безлюдну притік ти, преподобне,/ де в тілі, як безтілесний, пожив ти/ і, Духа Святого світлістю просвічуєш,/ плоди духовні сторицею примножив еси./ Ми ж, такому життю / прославляємо Отця і Сина і Святого Духа,/ Трійцю Єдиносущну і Нероздільну.

І нині, свята.

Тропар, глас 4:

Христа з дитятку полюбив, преподобне,/ Тому Єдиному попрацювати жадав еси/ і, в пустелю Сибірську вселився,/ дар безперестанні молитви здобув еси./ Ми ж, шановно славні подвиги твоя,/ з любов'ю кричемо ти:/ моли спастися душам нашим.

Ін тропар, глас 8:

Землі Сибірські процвітання,/ сердечні молитви вправний робителю,/ ченцем найвідоміше правило,/ всім припливаючим добрий наставнику,/ преподобне отче Василисче,/ моли Христа Бога спастися душам нашим.

На утрені

За 1-м віршом седальний, глас 4:

Послух Авраамове пізнавши і терпіння Йовлеву заревнувавши, отче Василисче, / великий подвижник безмовності з'явився єси, / вірою і благочестям сяючи.

Слава, і нині, свята.

За 2-м віршом сідальний, глас 1:

До пустельництва Богом предобраний був/ і ангельський чин гідно сприймемо,/ безмовності шлях до кінця перейшов Ти, блаженні,/ і в подвигу віри молитву чисту набув Ти. .

Слава, і нині, свята.

Величення:

Ублажаємо тебе, / преподобне отче Василисче, / і шануємо святу пам'ять твою, / наставник ченців / і співрозмовник ангелів.

Псалом обраний: Терпя жертв Господа:

По полієлії сідальний, глас 8:

У безмовності серцевій перебуваючи, / розум твій у пам'яті про Господа зберігав ти, преподобне, / злидні духовну здобувши, / благодать багату Духа Святого привернув еси / і житло чисте Того зробився еси. .

Слава, і нині, свята.

Ступінь, 1-й антифон 4-го голосу. Прокимен, глас 4: Чесна перед Господом/ смерть преподобних Його. Вірш: Що віддам Господеві про всіх, що відплати мені? Будь-яке дихання: Євангеліє від Матфея, початок 43.

По 50-му псалмі стихира, глас 6:

Приходьте сьогодні, святолюби,/ співи і піснями духовними/ пам'ять вшануємо святого Василиска,/ бо бо подвижник пустельнолюбний/ великі праці до праці докладаючи,/ Духа Святого благодать знаряддя. отче,/ моли спастися душам нашим.

Канон преподобного, глас 8.

Пісня 1

Ірмос: До олесницегонителя фараоня погрузи, / чудотворяй іноді / Мойсейський жезл, хрестоподібно вразивши / і розділивши море, / Ізраїлю ж втікача, пішохідця спасе, / пісня Богові оспівуюча.

Приспів: Преподобне отче Василисче, моли Бога за нас.

Василиска блаженного нині пам'ять чинимо, радіємо, Бога дякуючи, поспішника на спасіння нам явившего і в молитві безперестанній наставника прерядного.

Даром смирення від Бога щедро збагатився і багато скорбот благодушно терплячи, преподобне, пустельного роблення великий подвижник здався ти. Також і нас, малодушних, зміцни молитвами твоїми.

До Бога любов'ю більше вогню розпалюємося, отче, радості житія безмовного досяг Ти, Христа Єдиного поєднуючись, Його воістину побачив Ти.

Богородичний: У повання моє Ти єси, Богородице, і на Тебе всю надію мою покладаю, пристрастей море допоможи неушкоджено перейти, любов'ю Тя оспівуючому.

Пісня 3

Ірмос: У тверджень на початку Небеса розумом/ і землю на водах основний,/ на камені мя, Христе, заповідей Твоїх утверди,/ бо немає святіших більше за Тобі,/ Єдино Людинолюбний.

Як олень бажає на джерела водні, так душа твоя пожада безмовності, отче, в Єдиному Господеві служити. Тим же й нас до висоти любові Божественні подвизаєш.

Великий ревнощі до пустельного проживання мав, про тіло своє нехтував ти, блаженні, що віщував подвиги до подвигу докладаючи, стриманість солодощі пізнав Ти.

Самочинного проживання устрашився, у ліси Брянські прийшов ти, де, волі свою відкидаючись, на послух старцю духовному собі вдав ти і в чині інакше гідно Богу послужив ти.

Богородичний: З ловом вся Творця невимовно в утробі Твоєму носила ти, Пречиста Діво, Його невпинно благали помилувати нас у День страшного випробування.

Сєдален, голос 4:

Пустиню неплідну в порятунок обрав ти, Василисче,/ і, світові воістину умертвився,/ труди постнічними ангелів безтілесних здивував ти,/ бісів же наклепом смиренням руйнуючи, плід духовний великим терпінням зростив.

Слава, і нині, свята.

Пісня 4

Ірмос: Ти моя фортеця, Господи, / Ти моя і сила, / Ти мій Бог, Ти моя радість, / не залиши надра Отця / і нашу злидні відвідавши.

У працьовитості і богомислі борючись, блаженні, єдиний з Єдиним в безмовності повсякчас перебував Ти і, слави земні віддаляючись, тиші божественні сповнився Ти.

Просто й смиренно життя твоє бути, богоблаженне, бо про себе ніщосоже коли уявив ти, але, як зірка багатосвітла, подвиги твоїми пустелю осяяв ти.

Послух образ і лагідності дзеркало, любові посудину і благодаті джерело знайдете в тобі святий Зосима. Будь і нам наставник духовний і молитовник старанний.

Богородичний: Ти моя Надія, Богородице, Ти мій Заступ, Ти Мати Господа мого і Творця, Ти мій Покров, не залиши твоїм предстанням на Того, Хто надіється і спаси, Пречиста, молитвами Твоїми.

Пісня 5

Ірмос: У ську мене відкинув Ти/ від лиця Твого, Світлі Незахідний,/ і покрила мене чужа темрява, окаянного,/ але зверни мене і до світла заповідей Твоїх,/ дороги моя направи, молюся.

Братською любов'ю розпалюймо, преподобний Зосима списач богоугодних діянь твоїх, блаженні Василисче, з'явись, та життя твоє освітить степ ені лествиці духовні, що від дольня до горняго нас возводять.

Сердечні молитви робитель старанний був, отче Василисче, тим самим, світлом божественного ведення просвітлюємо, Царства Божого таємновидець явився. Нині ж на Небесі Владику тепліше молиш за нас.

Радістю велиею сповнювалась душа твоя, блаженне, бо розумом тверезячись на всякий час, з Христом Найсолодшим завжди був.

Богородичний: О гнь Божества, як Купина Неопалимая, в утробі Твоєму носила ти, Пресвята Діва. Тим же моїм окаянством темряву просвіти і до світла заповідей Сина Твого всі думки направи.

Пісня 6

Ірмос: О чисти мене, Спасе, / багато бо беззаконня моя, / і з глибини лих зведи, молюся, / до Тебе бо зойк, і почуй мене, / Боже спасіння мого.

Вся причасна залишивши, бо добрий купець бісер багатоцінний знайшов ти, серцеву молитву, від любові велия радісно до Бога виливається.

Молитви безперестанні дійство благодатне пізнаєш, богоблаженні, тимже всередину серця твого з'явись джерело, виливай струми солодощі несказанні.

У молитві до Бога простягаючись і Того даремно в серці своєму, преподобне отче Василисче, сліз благодатних потоки пролив ти.

Богородичний: О, Мати Діво, неправда обтримає мене і в прірву смерті тягне. Допоможи, Пречиста, і благай Сина Твого, щоб помилував мене, грішного.

Кондак, глас 4:

У пустелю безлюдну від слави мирські віддалився,/ розумного роблення висоти смиренністю досягнув ти,/ теплою любов'ю до Христа простягаючись,/ солодкість безперестанні молитви серцем пізнав ти. ,/ моли Всещедрого Бога,/ нехай спасе душі наша.

Ікос:

Безмовності попри неблазненно претек, стриманості праці і хвороби тілесні поніс ти, отче, всеношна стояння і посту подвиг отай здійснюючи, смирення істинного досяг ти, що на висоту духовну піднявся і молитви сердечні солодкість небесну смакувавши, багатством. Тим же кричимо ти: богоносне отче Василисче, моли Всещедрого Бога, нехай спасе душі наша.

Пісня 7

Ірмос: Божа пониження/ вогонь засоромиться у Вавилоні іноді.

Заступницю Ретельну на допомогу закликаючи і шляхом вузьким неухильно йдучи, благодать допомагати зле страждаючим здобув Ти, Василисче, твоїми молитвами.

Пустиня Сибірська освятися, такого подвижника прийнятні, що, і мраз лютий і убогість тілесною допомогою Божою зазнавши, Господа невтомно славословив їсти.

У молитві невпинно перебуваючи, від сили в силу сходив ти, блаженні, і сице успіху духовного досягнувши, істинний шлях вірним усвідомив ти.

Богородичний: О блаженний єсь добрих діянь і соромлюся, але Ти, Пречиста, світові оновлення народила, просвіти мене світлом благодаті Сина Твого, Преблагословенна.

Пісня 8

Ірмос: З едмерицею піч/ халдейський мучитель/ богочестивим несамовито розпале,/ силою ж найкращою врятовані, це бачивши,/ Творцеві і Визволителю кричали:/ юнаки, благословіть,/ священиці, заспійте,/ люди, звеличуйте на всі віки.

Як птах небесний, святе Василисче, ніякого піклування про телесі своєму маючи, душу твою добрий протою прикрасив ти і нестяжання вчитель явився ти. Тому й нас на гору чесноти зведи, нехай возвеличуємо Господа на віки.

У любові досконалішою, перебуваючи, як світла пресвітла, у пустелі холоднішою засяяв ти, блаженні, і наставник вправний з'явився, вся покликаний оспівувати Господа на віки.

Мирську мудрість відкинувши, премудрість від Господа здобув ти, святче, і собі ніщо також звинувачуючи, високий перед Богом явився ти. Допоможи і нам у смиренномудрості звеличувати Господа на віки.

Богородичний: М ножицею моїх гріхів пеш геєнську сам собі розпалюй, окаянний, але безліччю милості і щедрот Сина Твого, Всепета, осуду огненного визволи мене, так, рятуємося повсякчас молитвами Твоїми, звеличу Тебе на віки.

Пісня 9

Ірмос: У жаху про це Небо,/ і землі здивуючись кінці,/ бо Бог з'явився людиною тілесно/ і чрево Твоє було найпростіше Небес.

О, велике кохання твоє, отче! Як по смерті сотаїнніку твоєму Зосиму молитви безперервне дійство благословив Ти оголосити і на корисна для спасіння світові відкрити.

О, диво дивне! Храм молитви безперестанні серце твоє творення Господь, благодаті Духа Святого полум'ям охоплене і по успіванні твоєму за нас завжди молиться.

О, дивовижні діла Господні! Мощою твоїх десні руки треперсне додавання зряче, Василісче блаженні, житія твого діянні наставляємося і, благодать багату від них прийнятно, спів зворушений тобі приносимо.

Богородичен: З трашно бути це таїнство і недомислимо, як Немісткий Бог в утробу Твою вмістися і як Людина нам явися. Тим Тя, Богородице, ангелів і людина чиноначалія величають.

Світильник, голос 2:

Богосвітлими променями діянь молитовних сяючи,/ лінощі душ наших до чинення духовного подвигни,/ помисли ж наша до Христа спрямуй/ і в молитовному тверезі дотримайся,/ та тя, Василісче пресвітле, любов'ю оспівуємо.

Слава, і нині, свята.

На хвалитех стихири, глас 8:

О, пустельнолюбче Василисче,/ обітниця безмовності волею прийом/ і лествиці сходження верх досягнувши,/ дар молитви безперестанні здобував еси/ і, любов'ю до Христа розпалюйся,/ Духа Святого житло собі зробив еси,/ Його ж благодать здобуй і нам помозі святими .

О, подвижнику безмовності предивний,/ людські слави хоч утаїтися,/ в пустиню Сибірську віддалився еси,/ десь, вітри негідними обурюйся,/ труди тяжкі підняв еси/ і, в боротьбі духовної перемогу над вороги здобувши,/ на радість Господа / Його ж моли спастися душам нашим.

О, чесний боголюбче Василисче,/ батьком пустинним подобаючись,/ благодатного безмовства досягнув ти/ і, любов синівську здобувши,/ вірне чадо Отця Небесного з'явився еси/ і всім, від віку Богові догодившим, співспадкоємець./ Ми ж, мощей твоїх. / подяку Господу приносимо,/ Його ж моли за спасіння душ наших.

Слава, глас 5:

Радуйся, зоря пустельна,/ отче Василісче преблаженніє,/ ти бо, від юності старанно Господеві послуживши,/ чеснотами душу твою відновив ти/ і молитвою безперестанною ум твій просвітив ти,/ нині ж до старання духовного нас наставляєш/ і моли.

І нині, свята.

На Літургії

Служба вся преподобницька.

Молитва

О, преподобне й богоблаженне отче наше Василисче, безмовності доблестей ревнителю і пустельникові ревному, розумному чину смиренному наставникові і послуху предивному образу! Ти, миру солодощі бігаючи, пустелі непрохідні досяг ти, в ній багато літа, богодумством освітлюй, в трудах пустельних трудився ти, смиренномудрия глибину набув. Задля цього, як скарб пребагатий, серцеві молитви насолоду втішну Господь тобі дарує, що дією великих дарувань сповнився ти. Тим же молимо тя, отче Василисче, поглянь на нас, похмурі й немічні, і підігрій у серцях наших істинну ревнощі про Христа Ісуса Господа нашого, Що є Єдине Джерело спасіння нашого. Буди нам поспішник у духовному сходженні: ум наш у тверезі підбадьорливому зміцни і дух скорботний у серця наші вкорінені, насамперед зрозумій, навчи і старанність неослабну в молитві безперестанній поклади нам, у що освятити уста і серця і всі думки Христу Богу нашему від нас усяка неправда і зневіра, що від диявола нам перебувають, і нехай просвітяться душі наша світлом любові Божественні до виправлення житія нашого, нехай не загинемо в огні, як кукіль, але, як пшеницю чисту, нехай збере ни Господь у житницю Свою Небесну, де всі, хто любить Його в радості невимовної, перебувають, славлячи Отця і Сина і Святого Духа, на віки віків. Амінь.

Молитви

Тропар преподобному Василиску Сибірському

Як знущання Христа полюбив, подібне, Тому любов'ю через все життя пішов єси. У пустиню Сибірську вселився, безперервну молитву Христа, полюбленому, приносив єси. Поминай нас, дітей твоїх, подібний до Василісче, що з любов'ю припливають до тебе і шанують святу пам'ять твою.

Переклад: З дитинства Христа полюбив, преподобний, з любов'ю Йому все життя слідував ти. У сибірській оселившись, невпинну молитву Христу коханому приносив ти. Згадуй нас, чад твоїх, преподобний Василиску, що з любов'ю приходять до тебе і шанують святу пам'ять твою.

Інтропар преподобному Василиску Сибірському

Землі Сибірські процвітання, / юже безмолвия подвигом осяяв єси, / життя пустельне до кінця полюбив, блаженне, / і, як бисер багатоцінний, / сердечні молитви даси від Го скарб явив єси,/ та на спасіння його приємно, вигукуймо ти : ?

Переклад: Землі Сибірській процвітання, яке осяяв ти подвигом, пустенне життя до кінця полюбивши, блаженний, і, як дорогоцінний перли, дар серцевої молитви отримав від Господа, і нам у спадок цей скарб залишив ти, приймаючи ж його на спасіння, закликаємо до тебе, преподобний Василиску, отче наш.

Ін кондак преподобному Василиску Сибірському

Порожньою дикою від слави мирські прихований, / розумного висоти покорою досягнув єси: / теплою любов'ю до Христа простягаючись, / молитовну солодкість як миряно Їма/ обліста всієї Сибірі кінці,/ пустельножителю Василісче,/ молі всещедраго Бога// душі спасіння нам дарувати.

Переклад: Пустиною дикою від слави мирської прихований, ти досягнув висоти, гарячою любов'ю до Христа простягаючись, молитовну насолоду, як, серцем виточував ти, тому Божественна в тобі явна осяяла всі кінці Сибіру, пустельножитель Василиск, моли всещедрого Бога душі спасіння нам.

Кондак преподобному Василиску Сибірському

Поклади собі від ранньої юності, навіть з дитинства твого, подібний до отця Василісче, пішов єси Христу, любов'ю прогріваючись і молитву безперестанну через все життя Тому приносив. Тим же Господь упокій і серце твоє, молитвеня велика яви, грішним незбагненного.

Переклад: Зрадивши себе Христові з ранньої юності, навіть з дитинства твого, преподобний отче Василиск, пішов ти за Ним, любов'ю загоряючись, і молитву безупинну все своє життя Йому приносив ти. Тому Господь заспокоїв і серце твоє, виявив великого молитовника, грішного недосяжного.

Молитва преподобному Василиску Сибірському

О, преподобне і богоблаженне отче наш Василісче, безмолви доблень ревнителю і пустельникові ревний, розумного чину смиренний наставнику і послуху предивний образі! Ти миру солодощів бігаючи, пустині непрохідні досяг еси, в якій багато літа, богомислієм осяяємо, в трудах пустельних трудився єси, смиренномудрія глибину сього ради, як скарб пребагатий, серцеві молитви солодкість втішну Господь тобі дарований, що діянням великих дарувань виповнився еси. Тим же молимо тебе, отче Василісче, поглянь на нас, похмурі й немічні, і згрій у серцях наших істинну ревність про Христа Ісуса Господа нашого, що є єдиним джерелом. Буди нам поспішник до висоти духівні сходженню: розум наш у тверезі бадьорінням зміцни і дух сокрушений у серця наші вкорінення; Навпаки зрозумій, навчи і неослабне в молитві неперестанній подажд нам, щоб освятити уста, уми і серця Христу Богу нашому, Його ім'ям відійде від нас. і просвітяться душі наші світлом любові Божественні до виправлення життя нашого, нехай не погинемо в огні аки кукіль, але, як пшеницю чисту, збере ни Господь у житницю Свою небесну, де всі люблячі Його в радості нескінченні. аха, у віки віків. Амінь.

Канони та Акафісти

Акафіст преподобному Василиску Сибірському

Для келійного читання

Кондак 1

Вибрав Ти, Господи, угодника Твого Василиска, / з младу серце чисто творячи в ньому, / і, дари духовними добряче його прикрасивши, / явив Ти землі Сибірств подвижника дивного, / що, пустині тяжка волею претерпева, / молитви чисті благодать воістину / тим самим подвигни і нас, Христе Боже, горнячи помишляти, / заступництвом блаженного отця нашого, нехай співаємо тому: /

Ікос 1

Ангелів крилами до Бога здіймаються, образи святі здитча з любов'ю визрів еси, отче Василисче, тимже, віком ще младенствуя, до Вишнього піднестися подумав еси, в що тілесними очима славу Божу бачити, звідти крили духовні Господь тобі дарована, Ти. Ми ж, цим повчаємо, приносимо така:
Радуйся, здитня в служіння Богові обраний;
Радуйся, світлом божественного розуму осяяний.
Радуйся, від дитинства пізнавши злидні тілесні;
Радуйся, воістину тяжкий злиденний духовний.
Радуйся, лагідністю й незлобністю ангелом подобниче;
Радуйся, істинного смирення вірним наставнику.
Радуйся, бо монахом і мирським красу сходження явиш;
Радуйся, богоугодними діли країну Сибірську просвітливий.
Радуйся, преподобне отче Василисче, розумного безмовства велику промовцю.

Кондак 2

Бачачи бажання твоє, тільки єдиному Богові працювати, і вдачу слухняну, Господь Всеведець пом'якшить дружини твоя серце, що батько твій вибрала тобі, і тако три роки утриманням собі випробовувальна, подружжя соуз згідно розірвали їжа; ти ж, отче, душу твою Христові занедбавши, радісно оспівав Ти Богові: Алилуя.

Ікос 2

Розуміючи волю Божу і закону Христову лагідно підкоряючись, блаженні, тягарі брата твого, подвижника таємного, з любов'ю поніс Ти, в немочах його служачи йому старанно; а вкупі в молитвах прилежача, вашим неабияким у Богу радістю багато недбайливих до виправлення закликали їсти. Ми ж, братолюбство християнське твоє зряче, сице тобі взиваємо:
Радуйся, бо Бога найулюбленіший від усього земного;
Радуйся, Того Єдиного в животі твоєму стягнений.
Радуйся, бо люблю божественну мирств любові волієш;
Радуйся, бо житейську радість на пустинні тяготи перемінив.
Радуйся, образі смиренномудрості та послуху;
Радуйся, правило постницької помірності.
Радуйся, помислу чистотою просіявий;
Радуйся, бо Маріє, благу частину обрави.
Радуйся, преподобне отче Василисче, розумного безмовства велику промовцю.

Кондак 3

Силою любові до Господа світу червона відкинула ти, отче Василисче, пустельницьке життя вибравши, де ревно подвизаючись, до більшого постництва приступив ти, і таке тіло твоє поклони і чування зело утрудняючи, пристрасті тілесні утримані з утриманням.

Ікос 3

Заможу велике прагнення богоугодно жити, Подвигоположник Господь показу тобі розуму самочинного згубу, і в ліси брянські стопи твоя направи, де старцеві пустинному Адріану в послух собі вдав еси, отче, і, як лоза благоухання, фарбувався Ти. Ми ж волаємо ти тако:
Радуйся, бо в пустелю, як у квітнику, з радістю ввесь;
Радуйся, подвиги твоїми, як крин сельний, процвітий.
Радуйся, незбагненням зело збагатився;
Радуйся, стриманим міцним оздоблюйся.
Радуйся, обітниця пустельництва при постризі твоїм давою;
Радуйся, бо в подвигу добром до кінця виконавець.
Радуйся, бо псалми й молитви Господеві порожній;
Радуйся, бо поклони земними від сну собі вставляй.
Радуйся, преподобне отче Василисче, розумного безмовства велику промовцю.

Кондак 4

Буря спокус і бісів наклепів обступиш ти, хоч і зневірою душу твою поборити, ти ж, отче Василисче, хворобами стриманості силу ворожості осоромив ти, на камені упокорення терпінням величем віру твою утвердивши, і така немощь єства про Господа зміцнила Тому: Алілуя.

Ікос 4

Люди, що чули про твоє, отче Василисче, благочесне життя пустельне, стікаюсь до тебе, бажаючи з тобою купно прожити і в спасінні тобою наставлятися, ти ж, святе, смирення істинного сповнений, невігласу собі перед усіма вважав Ти, в завжди перебувати. Ми ж, богомудре, говоримо тобі тако:
Радуйся, серце твоє світові та затворе;
Радуйся, бо волі Божій усій собі скорий.
Радуйся, благовіття і благочестя смиренний вчителю;
Радуйся, словесним і безсловесним лагідним благодійником.
Радуйся, бо з ревністю на ворога спасіння протиставиш;
Радуйся, постом і молитвою демони відганяй.
Радуйся, духа злиднів більше слави людської любий;
Радуйся, бо не в твоїм багатослівності глибину мудрості показуй.
Радуйся, преподобне отче Василисче, розумного безмовства велику промовцю.

Кондак 5

Боготочное джерело духовної благодаті даремно в тобі юний Зосима, тепле моляше тя, нехай учень тобі прилежен буде, ти ж, отче, духовними очима промисл Божий в цьому прозрів, як друга щирого любов'ю того прийняв; тим самим словеси і діла на шлях чернецтва тобою наставлений Зосима радісно співає Богові: Алилуя.

Ікос 5

Бачачи помисли духовника твого, хочучи в обитель Коневську тобі, отче, переселити, тепле молячи просив ти того, і в пустелі своєму нерухомо перебудеш; задля слухняності заради волі Божої підкоряючись із Зосимою вкупі, якого полюби душа твоя, за старцем своїм пішов Ти. Ми ж, лагідність твою поблажливо, взиваємо ти сице:
Радуйся, Авраамлі послух пізнаний;
Радуйся, Йовлю терпінню ревнивий.
Радуйся, інакше, у смиренні та лагідності досконалий;
Радуйся, бо в пристрасті ризу обдурений.
Радуйся, бідною їжею тіло твоє виснажливе;
радуйся, хлібом Живота вічного душу твою наситий.
Радуйся, простоти житія чернечого наставнику;
Радуйся, чистоті душі християнські хранителю.
Радуйся, преподобне отче Василисче, розумного безмовства велику промовцю.

Кондак 6

Словом Христовим, що проповідується, бо лагідний ємь і смиренний серцем, воістину повчився ти, трудівнику пустельний, тим самим і Господь тя зело втіши, благоволивши через Зосиму відчинити ти скарб молитви серцеві вчення; ти ж, преподобне Василисче, вдячний цей оспівав Ти Богові про це: Алилуя.

Ікос 6

Засяяв Ти на острові Коневстем висотою житія твого, отче досточудний, де в молитви роблянні дуже зростаючи, розум твій священним безмовністю просвітив Ти, і солодкість молитовну за ім'я Ісусове, рікою з серця рясно виливається, скуштував Ти, бого. Ми ж, толяче дарування в тобі зряче, смиренно волаємо ти:
Радуйся, словес євангельських послушнику благодатний;
Радуйся, бо ярма Христова благаго носію вдячний.
Радуйся, доброчесність благу, тверезість, тяжкий;
Радуйся, розуму твоїм серцем очищений.
Радуйся, благодаті Божої сховище сповнене;
Радуйся, Духа Святого житло гідне.
Радуйся, висоти Христового розуміння досягнеш;
Радуйся, розум твій із серцем у молитві сварний.
Радуйся, преподобне отче Василисче, розумного безмовства велику промовцю.

Кондак 7

Хоч, преподобне, в Бозі Єдиному завжди перебувати, ум твій пам'яткою Христовим від усякої пристрасті очистив Ти, і Духа Святого благодаттю молитву саморухому в серці твоїм здобув Ти, тим самим невпинно Господеві в любові предстоя, в чистому зливанні волав Йому:

Ікос 7

Нову лествицю сходження шануємо ти, богомудре, ти бо заради любові благоволив ти, молитовних твоїх діянь рукопис, якого сподвижник твій і сотаїнник Зосима старанний списатель був, по твоїм поставленні на корисне світові явити. Ми ж, отче Василисче, молитовно світильник цей прийнятно, у рятівній ревнощі волаємо ти:
Радуйся, Христа Бога в твоєму серці місткий;
Радуйся, Ім'я Його спасенне в умі завжди носиш.
Радуйся, молитовну насолоду серцем твоїм пізнавши;
Радуйся, бо сліз благодатних потік зворушливий.
Радуйся, бо до Божого полум'яного великою любов'ю;
Радуйся, бо дійством її серце твоє зіграєш.
Радуйся, молитви чисті священнодійства користолюбцю;
Радуйся, бо потаємних Божих дивний таємноглядаче.
Радуйся, преподобне отче Василисче, розумного безмовства велику промовцю.

Кондак 8

Дивний був всякі слави людські, єдині слави Божого шукай, блаженні, в пустелю внутрішню із Зосимою вірним віддалитися побажав ти, Василисче, тим же, старцем твоїм благословенний, межа Сибірських досяг ти, де позбавлення багато терплячи, Богу

Ікос 8

Усю надію поклавши на промисл Божий і до Пречистей у молитвах завжди вдаючись, святий пустельник, бо птах небесний піклуванням малим про твоє тіло пишався ти, більше ж стриманістю багатьом дух твій зміцнивши, красу виправлень твоїх вірним збагнув нас.
Радуйся, вузький шлях до Царства небесного обрави;
Радуйся, бо пустельництва хрест волею під'яви.
Радуйся, країни мразні не боятися;
радуйся, вітру холодного не лякаєш.
Радуйся, скорботи та хвороби мужньо понесиш;
Радуйся, бо Заступницею старанною завжди зберігайся.
Радуйся, бо молитви храм у твоєму серці спорудив.
Радуйся, праце, терпеливість і старанність в основу того покладного.
Радуйся, преподобне отче Василисче, розумного безмовства велику промовцю.

Кондак 9

Усього собі Господеві освятивши, отче Василисче, у хворобах жорстоких Христу розіп'явся воістину, і в пустелі, як у гробі, Тому згрібся ти, блаженні, і Того заради багато злотерпіння зазнав ти, але любові Божої ніяко ж відпав яси: Алілуя.

Ікос 9

Витії багатомовності замовкають, зряче твого, отче Василисче, житія безмовного подвиг, бо як полум'я прилягає свічки, так ти, блаженні, умом і серцем твоїм воістину Христу в молитві розтворився. Ми ж, таке дійство в тобі зряче, любові волаємо ти:
Радуйся, Богу в любові безперестанку ти очолюй;
Радуйся, благодать Богоспілкування тяжкий.
Радуйся, великих дарів небесних приятелю;
Радуйся, духів піднебесних Великий устрашувачеві.
Радуйся, бо на висоту чеснот величний;
радуйся, Царство Боже всередину собі ім'я.
Радуйся, Владики вишнього вірний служителю;
Радуйся, істинні радості про Бога благий на користь.
Радуйся, преподобне отче Василисче, розумного безмовства велику промовцю.

Кондак 10

Порятунку заради душі твоєї, отче Василисче, багато літ у пустині невигідно подвизався еси, і там старості чесні досягнувши, висоту доброчесності здобув еси, тимже Господь на іну дорогу направи тя, в що ближніх спасінню послужити, отону Алілуя.

Ікос 10

Стіна міцна в молитві братії пустельніш був, святий Василисче, духом скрушеним, як мечем, навчав ти тих підступів ворожості посікати, і нас нині від сну життю твоїм богозарним пробуджуючи, з'явився утішення духовного податель. Ми ж, подвиги твоя ласкаво, оспівуємо тебе.
Радуйся, бо у горінні духа ангелом уподібнився;
Радуйся, бо в доброчинстві душею оновлюйся.
Радуйся, чистою молитвою добре прикрашений;
Радуйся, бо в боротьбі невидимої воїні досконалий.
Радуйся, бо правди Божої завжди жадібний;
Радуйся, раю солодощі ще на землі смачний.
Радуйся, блаженного смирення доброту тяжку;
Радуйся, Єрусалиме небесний воістину спадкоємний.
Радуйся, преподобне отче Василисче, розумного безмовства велику промовцю.

Кондак 11

Спів зворушений тобі приносимо, блаженні отче, і співанню твоєму з трепетом уважаємо, бо що вселився в тебе Святого Духа діяння благодаттю рясно серце твоє напої, як і після виходу душі твоєї до Господа молитви чисті двиванням серце. Ми ж, що дивується, волаємо Богові про тебе: Алилуя.

Ікос 11

Світлом божественним освічений, отче Василисче, внутрішнього роблення висоти молитви безперервні досяг ти, звідси дуже розумними серцевими очима.
Радуйся, голово, про Господа повсякчас любомудрствуєш;
Радуйся, зорі, від ночі до Бога ранішня.
Радуйся, бо рука твоя в молитві багато разів простягаєш.
Радуйся, бо твоїй ногі в днині зело переробив.
Радуйся, бо євангельські заповіді до кінця чиниш!
радуйся, обітниці Євангельські справді сприйнятий.
Радуйся, бо твоїм життям до благочестя нас пробуджуєш;
Радуйся, бо твоїми діяннями на шлях спасіння нас навчаєш.
Радуйся, преподобне отче Василисче, розумного безмовства велику промовцю.

Кондак 12

Блаженний воістину ти, отче Василисче, бо в кліть серця твого ввійшов, співрозмовник люб'язний Господеві був, і як Серафимі любов'ю до Нього горів ти, і як Херувімі завжди розумно Його визріваєш; нині ж у нескінченній радості перебуваючи, і нас навчиш славословити Бога: Алилуя.

Ікос 12

Співочу чесну пам'ять твою, отче Василисче, вдячна приносимо ти, і молитов благоухання від мощей твоїх прийнятно, веселощів духовного виконуємося, і твоя, пустельнолюбна, труди і хвороби, Христа заради підняті, блаженно, гідно величаємо
Радуйся, зорю, спасіння шлях до воріт небесних нам вказівна;
Радуйся, скарбнице, безцінний камінь, Христа, що в собі маєш.
Радуйся, джерело, духовною вологою рясно нас напаяй;
Радуйся, стовпе, незламну силу молитви в боротьбі являй.
Радуйся , стамно , чудеса , що дотепер багато перевиливається ;
Радуйся, річко, діяння твоїми душі вірних зрошуєш.
Радуйся, бо в скорботах швидкий і благий перебуває поспішник;
Радуйся, бо ти шануєш теплий і вірний до Бога молитовника.
Радуйся, преподобне отче Василисче, розумного безмовства велику промовцю.

Кондак 13

О, пустельник дивний, преподобне отче Василисче, до тебе в смиренності припадаємо, бо здобувши велию Духа Святого благодать: зглянься з висоти райські на нас, долними возмущуваних, і подай душам нашим молитвами твоїми зростання духовне, у що чистим умом Богові нашому: Алілуя, Алілуя, Алілуя.

Цей кондак читається тричі, потім Ікос 1 і Кондак 1.

Молитва

О, преподобне й богоблаженне отче наше Василисче, безмовності доблестей ревнителю і пустельникові ревному, розумному чину смиренному наставникові і послуху предивному образу! Ти миру солодощі бігаючи, пустелі непрохідні досяг ти, в ній багато літа, богодумством осяяємо, в трудах пустельних трудився ти, смиренномудрия глибину копалин; цього ради, як скарб пребагатий, серцеві молитви насолоду втішну Господь тобі дарує, що дією великих дарувань сповнився ти. Тим же молимо тебе, отче Василисче, поглянь на нас, похмурі й немічні, і прогрій у серцях наших істинну ревнощі про Христа Ісуса Господа нашого, що є єдине джерело спасіння нашого. Буди нам поспішник до висоти духовного сходження: ум наш у тверезі бадьорому зміцни і дух сокрушений у серця наші в корені; Навпаки зрозумій, навчи й старанність неослабну в молитві невпинно поклади нам, у що освятити уста, уми і серця Христу Богу нашому, Його ім'ям відбіжить від нас всяка неправда і зневіра, що диявольським дійством складаються, і нехай просвітяться душі наші світлом любові нашого, нехай не загинемо в огні плевилі, але, як пшеницю чисту, збере ни Господь у житницю Свою небесну, де всі, хто любить Його в радості нескінченної, перебувають, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, на віки віків. Амінь.

Чернецьке ім'я Вважається